асп.
УДК 070.41
У статті досліджується історія формування публіцистичного дискурсу тоталітарної журналістики (на матеріалі запорізької преси 20-40-х рр. ХХ ст.), а також специфіка його лінгвостилістичного оформлення й значення.
In the article it is researched the history of formation of publicistic discourse of totalitarian journalism (in the materials of Zaporizhzhya press of the 20-30th of the XX century) as well as a special features of its language and stylistic design and meaning.
Незважаючи на тривалу історію пресолінгвістики, різнорідну парадигму аспектів наукового вивчення мови преси, до цього часу у вітчизняному журналістикознавстві не виробилася достатньо чітка, науково обґрунтована методика лінгвостилістичного аналізу газетної мови. Відсутні роботи історичного плану, які б характеризували основні шляхи формування газетно-публіцистичного стилю, адже його становлення відбувалося в складних соціально-культурних умовах, що спричинило неоднорідність мовностилістичного оформлення української періодики на різних етапах її розвитку.
У статті зроблена спроба лінгвостилісти- чного аналізу публіцистичного дискурсу місцевої преси тоталітарної доби, а отже, визначена динаміка розвитку лексико-стилістичної специфіки партійно-радянської періодики в цілому. Певним внеском у розробку питання функціонування мови в тоталітарному суспільстві є праці вітчизняних та зарубіжних пресолінгвістів А. Васильєва, О. Коляструка, М. Кронгауза, О. Пономарева, Г. Поспелової, Б. Потятиника, О. Сербенської, Г. Солганика, І. Стецули.
Мова запорізьких газетних видань 20–40-х років ХХ століття (яка до цього часу не була предметом спеціального наукового вивчення) репрезентує складні процеси формування лексико-фразеологічної, стилістичної специфіки мови ЗМІ радянської доби. Мови, яка в сучасній лінгвістиці виступає під різними дефініціями – "тоталітарна мова" (Н. Купіна), "ритуальна мова" (М. Кронгауз), "соціолект" (Е. Хан-Піра) й т. д. У всій своїй сукупності ці назви позначають той величезний лінгвальний масив, що за часів радянської влади був спотворений невпинними процесами стандартизації, десемантизації, ідеологізації.
Як правило, трансформації соціального, економічного, політичного життя суспіль-ства позначаються, насамперед, на лексико-семантичній системі мови ЗМІ: модифіку- ються не лише значення та стилістичні характеристики певних лексичних одиниць, а й змінюється конкретний склад лексики – набір концептуальних (ключових) слів. Саме концептуальна лексика, відображаючи ідеологічні, політичні й соціальні орієнтири газети, набуваючи в конкретних історичних обставинах відповідного стилістичного забарвлення (соціальної оцінності), створює, з одного боку, загальну мовну картину життя суспільства, з іншого – своєрідний публіцистичний дискурс епохи.
Зазначимо: ті глибинні процеси, що відбувалися в аналізований нами період у сфері газетної мови, зумовили не лише подальший розвиток і конституювання мови преси, а й літературної мови взагалі, оскільки "в роки закріплення радянської влади в Україні центр формування української мови перемістився з літературної сфери (як це було в ХІХ ст.) у сферу засобів масової інформації та пропаганди. Це було зумовлено як загальною політизацією суспільного життя, так й ідеологічним тиском з боку влади" [1, 4].
Формування публіцистичного дискурсу тоталітарної доби відбувалося досить стрімко. Аналіз мовного матеріалу запорізької періодики свідчить: уже на початку 30-х років мовлення газет становило шаблонізований, ритуалізований субстрат, "соціолект" (Е. Хан-Піра).
Перший же період, окреслений нами на підставі лінгвостилістичного аналізу початку 20-х років (час появи першої українськомовної газети в запорізькому реґіоні) – закінчення 20-х років, мав демократичні- ший/стихійніший щодо другого періоду (30–40-х рр.) характер: революційні події трансформували не лише соціально-економічний, політичний устрій суспільства, але й "революціонізували" газетне мовлення, привнісши превалюючий елемент розмовності, просторіччя, брутальності. Це період не тільки нехтування мовнокультурними традиціями, а й час "формування нової якості, нового обличчя мови преси, пошуку нових засобів вираження, які б відповідали вимогам часу, вироблення нових форм мовлення" [2, 43].
Нове "мовне обличчя" радянської газети створювалося на основі численних скорочень ("усічених" (Б. Потятиник), "обтятих" (І. Стецула) слів), суспільно-політичної лексики, військової термінології, так званих "революційних фразеологізмів" [2] – лозунгів, гасел, закликів, що викликало імперативність, підкреслену агітаційність стилю ЗМІ, а також інтенсифіковану виразність лінгвальних засобів негативного плану.
Ненормативними щодо кодифікованої літературної мови вважаються слова вузько- го стилістичного призначення (діалектизми, просторічні слова, жарґонізми, арґотизми), які в запорізькій пресі початку 20-х років становили досить активний прошарок лексики, причому значна кількість розмовно-просторічних конструкцій газетного мовлення йшла врозріз з нижньонаддніпрянськими діалектними нормами. З-поміж подібних реалізацій мовної системи, закріплених у територіально або соціально обмеженій мовленнєвій практиці, більшість просторічних зворотів були привнесені в мову місцевої періодики або з російськомовних центральних газет, або з лінгвальної практики окремих зросійщених індивідуумів (працівників преси).
Зазначимо, що в основній своїй масі запозичені просторічні форми були позначені різко зниженими експресивними забарвленнями, виражаючи грубість, вульгарність, фамільярність. В. Чабаненко називає цю якість просторічних слів інгерентною експресивністю, лінгвостилістична семантика якої, на думку вченого, видозмінюється в плані інтраперсональної варіативності (просторічне утворення – сигнал фамільярності) та інтерперсональної варіативності (просторічне утворення – сигнал належності мовця до певної соціальної чи територіальної групи) [3, 136].
У мовотворчості запорізької преси початку 20-х й особливо середини–кінця 30-х років просторічні форми набували мовностилістичного значення першого випадку. Знижена експресивність просторічних лексем та зворотів була стилістично заданою, вона усвідомлювалась мовцем як факт навмисного відштовхування від літературних норм.
Наведемо типові приклади в хронологіч- ній та експресивно зниженій прогресії:"Куркулі з шкури лізуть та сичать неначе ті гади, аби компроментувати Радянську владу. Вдаримо по голові цих злочинців-баламутів" (Черв. село. – 1921. – 18 січ.); "Хижаки-капіталісти, цокаючи щелепами, тягнуться до нашого краю" (Черв. село, – 1921. – 11 січ.); "робітники тим часом організуються, щоби до біса втопити в морі цю сволоту" (Черв. село. – 1921.– 18 січ.); "Незаможний селянине! Дивися, щоб не опинитися в пазурах куркуля-павука-бандита! Жени у шию куркулів!" (Черв. село.– 1921.– 11 січ.); "Буржуазія пускає з ланцюга поліцейську зграю" (Черв. Зап. – 1930, – 11 бер.); "троцкістсько-бухарінські послідиші", "троцкістські ублюдки" (Черв. Зап. – 1936. – 21 серп.); "мерзенна шайка троцкістсько-бухарінських шпигунів як пиявки приссалися до велетенського будівництва" (Черв. Зап.– 1937. – 3 лип.).
Вживаючись в інформаційних, аналіти-чних жанрах, тобто в стилістично нейтра- льних літературно-нормативних актах мовлення, несучи величезний заряд "агресивної образності" (Ю. Шерех), штучно привнесені просторічні форми часто суперечили "суспільним, етичним та естетичним нормам, порушуючи суспільну концепцію, вступали в протиріччя з контекстом загальнонародних культурних традицій" [3, 135].
У сучасній лінгвістиці досить активно почало розроблятися питання так званого "агресивного типу тексту", який акумулює в собі різноманітні особистісні характеристики мовотворця, у тому числі й прояви відкритої агресії, що виражаються системою відповідних лінгвальних засобів. Поряд з нейтральною (переважаючою) лексикою широко застосовуються слова з негативною експресією, розмовні, просторічні звороти, вульгаризми, стилізовані епітетами, порівняннями, метафорами. Такий різновид тексту здатен моделювати поведінку реципієнта, викликаючи цілий спектр психологічних станів: тривогу, безпорад ність, ностальгію, страх, ненависть, презирство, розлюченість, злість [4].
Як зазначає Г. Поспелова: "Взагалі "пошук ворогів", заклик до знищення в боротьбі з будь-яким інакодумством (пор. "Культпоходом зруйнуємо пристанище релігійної культури!" (Сел. життя. – 1926. – 24 лип.); "Гадину, що сичить на наше радянське життя, знищити!" (Черв. Зап. – 1936. – 21 серп.) – І. Г.) червоною ниткою проходить через усю атмосферу дійсності радянського періоду. Часто ці мотиви розчинені в багатослів'ї, але вони легко виявляються зі своєю загальною агресивною (підкреслення наше. – І. Г.) тональністю, тільки злегка трансформуючись відповідно до специфіки політичної чи економічної ситуації" [5, 26].
Досліджуючи семантико-стилістичні групи слів у мові газети 1965 – 1967 років, В. Богуславський не міг не зауважити: лексема агресія, що "виражає соціально важливе поняття, протягом останніх двох десятиліть не сходить зі сторінок нашої преси" [6, 5]. Учений, зокрема, визначає численну групу слів, асоціативно пов'язаних з поняттям агресія, й диференціює їх за кількома рядами: 1) авантюра, злочин; 2) звірство, лиходійство; 3) розбій, грабіж; 4) нашестя, набіг; 5) кровопролиття, бойня, різня; 6) загроза, безпека; 7) драма, трагедія; 8) буря, грім; 9) вогонь, полум'я, пожежа; 10) варварство, вандалізм; 11) катастрофа, крах [6, 21].
Характерною рисою безсумнівно агресивних текстів запорізької преси 20–40-х років є надуживання словами, що належать до семантичного поля смерть (вбивати, знищувати, вдарити, домовина, похорон і т. д.), причому в певних контекстах частотність використання таких слів набагато вища в порівнянні з лексико-семантичною групою життя.
Розглянемо лексико-семантичне/стилі- стичне наповнення фраґмента тексту (типового для журналістської практики місцевої преси тих часів), в якому прояви агресії, жорстокості мовотворця виявлені максимально. Уже "шапка" до матеріалу містила "каскад" "агресивних" лозунгів: "Хвилею безвір'я зметемо релігійне сміття! Трудящі Запоріжжя перемагають релігійні забобони. 7-го січня відбудеться величезний похорон релігії"; заголовок "Коли знищували релігійну отруту": "Що це за чорна блискуча домовина з написом "Мир праху твоєму"? Домовина повна іконами. Це шкіряники "ховають релігію". "Похоронний похід" бурхливо вітають. Шкіряники не витерпіли. Не дожидаючи організованого початку похоронної демонстрації, вони піднімають труну, що з тріском горить. З сивого диму швидко з'являється велике полум'я" (Черв. Зап. – 1930. –7 січ.).
Як уже зазначалося, у текстах запорізької преси початку 20-х – середини 30-х років агресивність тексту досягалася й широким залученням просторічної лексики, вульгари- змів, які досить часто групувались навколо слів семантичного поля "смерть", "вбивати". Так, у "Червоному селі" від 15 березня 1921 року вміщена передова стаття "Розмальований чорт", в якій автор зачіпає питання націоналізму й націоналістів: "Закордонні ідіоти жовтоблакитної масти… покладають тверді надії на український бандитізм… Тим часом сувора дійсність ллє льодову воду на роспалений спіротехами мозок прогресив-них паралітиків націоналізму. Бандитська отрута чим далі тим хутчій звіроднюється в організмі українського трудящого люду. Звідси надходять вісти, що селянська стихія вже випихає цих лицарів широкого шляху за свій осередок… Бандитізм на Запоріжжі завмира… розмальований чорт українського бандитізму сходить на пси сам собою і буде задушений органами радянської влади".
У середині 30-х років, у добу політичних репресій, масових "чисток", агресивна експресивність у текстах запорізької преси має ще більш виявлений характер: "Найпідліший з підлих Іуда-Троцкий – цей цепний пес фашизму, дворічний шпигун і провокатор, чиї руки по самі лікті залиті кров'ю, ховається від народного правосуддя" (Черв. Зап.– 1938. – 3 берез.).
Подібна стилістична організація журналістських творів була набута місцевою періодикою від центральних російськомовних органів друку. Так, у "Червоному Запоріжжі" від 5 березня 1938 року вміщена передова стаття "Правды"; наведемо лише невеличкий фраґмент, в якому сконденсована величезна агресивна сила: "Презренна і нікчемна троцкістсько-бухарінська наволоч! Як гади, вони копирсались на чистій радянській землі. Вони хапались за колеса трактора, намагались зупинити його рух по колгоспних полях. Але трактор давив їх, залишаючи на місці поганий гнилий слід… Але тепер, перебуваючи перед радянським судом, вони звиваються як черви, що переплуталися в клубок, каються і брешуть, брешуть і каються…".
Агресивні тексти породжували відповідні поведінкові й мовленнєві реакції в багатомільйонної аудиторії. Цікавим і показовим щодо їх впливу на свідомість, мислення й лінгвістичний інструментарій реципієнтів є лист учителів Степнянської школи під назвою "Знищити гадів": "Підлі гадини з "право-троцкістського блоку" отруювали і намагалися отруїти серця кращих синів нашої батьківщини, вони огидні і тричі презренні виривали з наших рядів любимих В. В. Куйбишева…. Ми вимагаємо розстрілу, повного знищення банди гадів, щоб не залишилося і сліду їхнього на нашій священній землі" (Черв. Зап. – 1938. – 8 берез.).
Агресивної тональності журналістським текстам додавала також актуалізація військових термінів (переважно в переносному значенні). На цю обставину, зокрема вказує й В. Чабаненко: "Ще зовсім недавно, коли панувала наступально-агресивна (підкреслення наше. – І. Г.) комуністична ідеологія, спостерігалося захоплення публіцистів військовими й спортивними термінами. Метафоричне вживання цих термінів, їх контрастування з іностильовими словами надавали публіцистичному мовленню певної образності, емоційності, експресивності" [7, 103 – 104]: "Ставайте в бойові шеренги культурної революції" (Черв. Зап. – 1930.– 17 черв.); "Рішучим штурмом ліквідувати прорив у виробництві комбайнів" (Черв. Зап. –1930. – 17 черв.); "Бойове завдання розв'язати по-бойовому" (Черв. Зап. – 1930. – 17 черв.); "Мудрість вказівок тов. Сталіна – бойова програма дій ВУСППу і "Молодняка" (Черв. Зап. –1931. –1 лист.); "Передовому загону українського революційного мистецтва, заповзятому борцеві на фронті української пролетарської країни – театру "Березіль" від трудящих Запоріжжя палкий привіт!" (Черв. Зап. –1930. – 17 черв.); "принциповість в розгортанні боротьби на два фронти" (Черв. Зап. 1931– 1 лист.); "мобілізувати мільйонні маси" (Черв. Зап. – 1930.– 17 черв.).
Однією зі стилістичних особливостей газетного мовлення тоталітарного періоду (особливо "агресивних" текстів) є соціально-оцінне розмежування лексико-фразеоло- гічного складу, яке Г. Солганик тлумачить як "відкриту політизацію концептуальних слів і чітке розмежування їх за політичною ознакою "наше" – "не наше" ("позитивне" – "негативне" (за А. Афанасьєвою). – І. Г.) [2, 48].
Насамперед це стосується слів-ідіологем – стилістично нейтральних за своєю суттю, але які в періоди соціально-політичних зрушень здатні набувати особливої експресивності, що з часом може модифікуватися. Порівняймо слова, позитивно забарвлені в минулій практиці місцевої преси (більшовик, більшовизм, більшовицький, комуніст, комунізм, комуністичний, соціалізм, соціалістичний, партія, сталінізм, ленінізм і т. д.), й лексеми, що виражали ідеологічно ворожі поняття (національний, буржуазія, буржуазний, імперіалізм, імперіалістичний,капіталізм і т. д.).
У мовотворчості запорізької преси 20 – 40-х років інтенсифікованої виразності набували також ідеологічно навантажені антропоніми, які В. Чабаненко поділяє на одиниці з експресією позитивного емоційного плану (переважно імена (прізвища, псевдоніми) провідних політичних діячів. – І. Г.) й одиниці з експресією негативного емоційного плану (приміром, імена "ворогів народу". – І. Г.) [7, 91].
Правило "соціально-оцінного розмежу- вання" проявлялося й на графічному рівні — в ідеологічно вмотивованому використанні великої та малої літери: для "позитивних" слів – велика літера (Партія, Батьківщина, П'ятирічка, Першотравень) і мала – для "негативних" слів (бог, різдво, великдень).
Дуже часто такі полярні за своїм стилістичним забарвленням мовні одиниці – контекстуальні антоніми оформлювалися в антитези, в яких підкреслене протиставлення протилежних явищ, понять, образів досягалось просторічними формами й засобами агресивної образності:"Один світ – капіталістичний, з його мерзенною експлуатацією, безробіттям і злиднями. Світ фашизму, середньвічного варварства і терору, світ підпалювачів нової кривавої війни. Другий світ – СРСР, країни соціалістичного проквітання, країна здорових, щасливих людей, що радісно і бадьоро живуть і працюють, єдина в світі країна диктатури пролетаріату" (Черв. Зап. – 1935. – 1 верес.); "… заслухали повідомлення Прокуратури СРСР про викриття нашими славними органами НКВС, на чолі з залізним наркомом тов. Єжовим, підлої зграї ворогів з "зіновьєвсько-троцкіст- ського блоку" (Черв. Зап. – 1938. – 7 берез).
Отже, актуалізація в запорізькій пресі 20 – 40 – х років ХХ століття військової термінології, так званої "революційної фразеології" (численних гасел, закликів), розмовно-просторічної лексики, вульгаризмів (причому функціонування останніх одиниць у газетному творі було стилістично заданим) зумовила пейоративну (семантично негативну) інтенсифіковану виразність її текстів. Експресивну тональність загального публіцистичного дискурсу радянської журналістики можемо охарактеризувати як агресивну, що цілком відповідало цілям тоталітарного суспільства.
1.Коляструк О. Мовотворчість газетної періодики УРСР за умов українізації (20-ті роки ХХ ст.) //Історія України.- 2000. - №41.
2. Солганик Г. Я. О закономерностях развития языка газеты в ХХ веке // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2002. – № 2. – С. 39 – 54.
3. Стилістика експресивних засобів української мови. Частина 1: Навч. посібник / В. А. Чабаненко. – Запоріжжя: ЗДУ, 1993. – 216 с.
4. Белянин В. П. Психологические аспекты художественного текста. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. – 120 с.
5. Поспелова Г. М. Социальные ориентациции общества в зеркале прессы // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 1991. – № 5. – С. 22–35.
6. Богуславский В. Семантико-стилистические группы слов в языке газеты: Автореф. дис... к. филол. н. – Х., 1969. – 26 с.
7. Стилістика експресивних засобів української мови. Частина 3: Навч. посібник / В. А. Чабаненко. – Запоріжжя: ЗДУ, 1996. – 126 с.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові