асп.
УДК 070.55
Об'єктом дослідження у статті є друковані засоби масової інформації – сучасні газети та журнали Ірану. Зроблена спроба проаналізувати їх з точки зору типів і видів, тематичної спрямованості, періодичності виходу й розповсюдження, а також форм власності (державні, приватні).
The printed editions of mass media - modern newspapers and magazines of Iran – are the objects of investigation in the given article. In the article was made the attempt to analyze them from the point of view of types and kinds, thematic orientation, periodicity of issue and distribution as well as attribute: state or private.
Важко уявити поступ будь-якого сучасного суспільства без розвиненої системи засобів масової інформації – оперативного, дохідливого й дієвого каналу формування громадської думки. Уся система ЗМІ – це засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, суспільно значущої інформації, виховання соціальних почуттів тощо. Як складова частина суспільства, ця система покликана безперервно відображати суспільне життя в усіх його діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, суперечностях і конфліктах.
Однією з основних проблем преси Ірану є відсутність такої системи засобів масової інформації, яка влаштувала б усі партії, рухи, групи, державу, що призвело, по суті, до невизначеності її статусу в рамках пріоритетів національного розвитку. Бурхливі політичні процеси в країні викликали чимало суперечливих тлумачень щодо становища ЗМІ в суспільстві: деякі політичні партії та групи вважають, що держава має пильно контролювати діяльність преси, надто в культурологічному контексті. Вони схиляються до думки, що працювати в цій сфері можуть лише ті члени суспільства, компетентність яких підтверджена державною ліцензією. Побоювання у них також викликає збільшення кількості видань, що може становити певну загрозу для держави. Бо, як вони вважають, цілком достатньо кількох державних видань, що будуть засобом для передачі необхідної суспільству інформації.
Протилежну точку зору висловлює інша група, яка впевнена, що основним принципом діяльності преси є її свобода. Прихильники цієї точки зору вважають, що постійний нагляд держави гальмує розвиток вільної преси, чим посилює її проблеми. Це також певним чином убезпечує політиків од об'єктивної критики журналістів. Тому вони стверджують, що держава повинна здійснювати тільки загальний нагляд і паралельно захищати приватні видання. Преса, як вони вважають, – це культурна й економічна продукція, а журналісти повинні дотримуватися толерантної конкуренції. Усі ці складники забезпечать засобам масової інформації свободу, незалежність і численність.
Крім вищезгаданих груп, існують й такі, які не відіграють значної ролі в діяльності преси через те, що вони не мають можливості висловлювати свою точку зору, хоча вона здебільшого збігається з поглядами представників другої групи.
Такі розбіжності в поглядах політичних партій і держави стали перешкодою на шляху входження преси в сферу політичного впливу. Це, по суті, призвело до того, що вона змушена стати на бік інтересів тієї чи іншої партії, кожна з яких має власну думку щодо функцій ЗМІ.
Останні двадцять років умови політичного життя Ірану не сприяли визначенню статусу преси в рамках пріоритетів національного розвитку та виробленню критеріїв її загального становища.
Так, революція іранського народу проти режиму шаха Рези Пехлеві здобула перемогу в 1978 році. Ця революція ідентична світовим аналогам визвольних рухів, що здебільшого закінчувались успіхом. Політи- чні й соціалістичні партії та групи, здобувши свободу слова, мали великі можливості видаватися, таким чином розширюючи межі преси, збільшуючи кількість газет і журналів та їх тиражі. Але це тривало недовго. Через двадцять місяців від дня закінчення революції Ірак розпочав військові дії проти Ірану, що несприятливо вплинуло на журналістику. Ця війна тривала вісім років, що спричинило поступове закриття багатьох політичних і приватних редакцій.
Після закінчення безрезультатної війни в Ірані почався період правління Президента Рафсанджані Гашимі, котрий керував державою вісім років. На початку своєї діяльності він чимало зусиль спрямовував на відбудову зруйнованих міст і відродження економіки Ірану. Для журналістики, яка цілком залежала від можновладців і становища в країні, теж значно поліпшились умови для плідної діяльності. Однак представники інтелектуальних професій: журналісти, письменники, вчені, студенти — вимагали більше демократії. У цей час Хатамі висунув свою кандидатуру на посаду Президента Ірану. Він наполегливо вів боротьбу, активно пропагуючи у своїй виборчій програмі політичні та економічні реформи в державі, обіцяючи багатостраждальному іранському народові свободу, поліпшення становища та підвищення рівня життя [1].
У 1997 році Президентом Ірану обирають Хатамі, котрий керує державою до сьогодні. Цей період сприятливо позначився на діяльності преси: з'явилося чимало нових газет і журналів, багатьом засобам масової інформації вдалося безперешкодно отримати ліцензії. Незважаючи на певний консерватизм і фундаменталізм ісламу, який спричинився до закриття майже сорока редакцій газет і журналів, ідеї Хатамі продовжували втілюватися в життя, таким чином сприяючи розвиткові вільної преси.
Отже, короткий екскурс у недавню історію розвитку преси Ірану свідчить, що основними цінностями, які становлять неподільну єдність, є демократія, свобода слова, свобода друку. Ними вимірюється система свободи кожної держави. Сьогодні, коли Іран стає на шлях демократичного розвитку, починає розбудову ринкової економіки, намагається відчувати себе повноправним членом цивілі- зованого світу, виникає чимало проблем щодо різних аспектів діяльності нашої держави, переосмислення місця журналістики в громадянському суспільстві. Зрозуміло, що це накладає на пресу особливу відповідальність. Бо суспільство не може стати кращим, людянішим і гуманнішим без демократії, воно вже не може жити за старими схемами та настановами, воно має стати принципово іншим. Щоправда, системі ЗМІ Ірану доводиться наздоганяти світову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже вихід першої іранської газети збігається з періодом інформаційно-комерційного розвитку європейської журналістики, тобто коли з'явилося перше офіційне державне видання в Ірані, преса західних країн досягла найвищого розвитку.
Спробуємо визначити характер, типи й види, загальні риси, внутрішню структуру, тематичну спрямованість тощо періодичних видань Ірану.
За останніми статистичними даними, проведеними в серпні 2002 року, преса – це сукупність видань, які регулярно друкуються під певною назвою, з визначеною датою та відповідним номером випуску, а також мають інформаційний характер: критичний, суспі- льний, політичний, економічний, аграрний, культурний, релігійний, науковий, технічний, військовий, художній, спортивний тощо [2].
Крім тематичної універсальності, преса характеризується такими властивостями, як актуальність, оперативність, аналітичність, емоційність, безперервність, наступність і систематичність при передачі інформації.
Останнім часом проблеми демократичної діяльності мас-медіа як інструменту суспільного впливу й досягнення динамічного громадянського консенсусу почали набувати в Ірані надзвичайної ваги. Зумовлено це насамперед невизначеністю становища преси Ірану в суспільстві, відсутністю належного ставлення держави та політичних партій до преси, розбіжності в їх поглядах на її роль та значення в розвитку національного поступу, а також реальними умовами діяльності редакційних колективів, їх економічними можливостями виживання на шляху до ринкової економіки.
Як уже зазначалося, що необхідною умовою ефективного функціонування преси є її свобода. Це, насамперед: неупереджена всебічна інформація, коментування, незалежно від партійних точок зору; незалежність журналістів та повага до їх духовної свободи; вивільнення від необхідності враховувати державні інтереси, але за умов дотримання нею суворої відповідальності.
Відповідно до "Закону про пресу" Ісламської республіки друковані засоби масової інформації не можуть бути використані для:
– оприлюднення матеріалів, спрямованих проти Конституції Ірану;
– закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або порушення територіальної цілісності Ірану;
– порушення законів і розхитування основ ісламу;
– зазіхання на суспільне право та права і свободи людини;
– сприяння суперечкам між різними верствами населення, особливо через обговорення расових проблем;
– розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі;
– пропаганди війни, насильства, жорстокості;
– підбурювання до здійснення дій проти безпеки й престижу Ісламської республіки;
– розголошення документів і секретних матеріалів Збройних сил Ісламської республіки, а також матеріалів закритих засідань парламенту Ісламської ради;
– нехтування релігій, посягання на найсвятіше та зневаги до духовних осіб;
– обмовляння та образи представників вищих органів влади;
– поширення чуток, пліток і неправдивої інформації;
– порушення авторських прав (плагіат, шкідлива інформація, спрямована проти ісламських партій і груп);
– пропаганди проституції, порнографії та марнотратства;
– втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність; приниження жінок; обговорення питань, що можуть спричинити суперечки між жінками та чоловіками через нерелігійний захист їхніх прав [3].
Закон визначає також основні завдання преси в режимі Ісламської республіки. Це:
– інформування громадської думки та підвищення рівня знань населення з усіх галузей науки та сфер суспільного життя;
– здійснення цілей, визначених Конституцією Ісламської республіки;
– боротьба з ознаками колоніальної культури (марнотратство, розкоші, проституція, порнографія тощо) та пропаганда ісламської культури та розширення етичних знань;
– сприяння об'єднанню різних верств населення;
– збереження та зміцнення політики "Ні Схід – ні Захід" [3].
На сьогодні в Іранській республіці видаються 1043 газети і журнали.
Розглянемо першу групу друкованих видань – газети, основними ознаками яких є:
– системність у подачі інформації, детальна розповідь про події;
– обґрунтування актуальної інформації специфічними шляхами, публікація додаткових повідомлень, фотографій, ілюстрацій;
– тенденції до узагальнень, масштабність у подачі інформації через відповідний відбір фактів, організацію за допомогою добірок, рубрик, сторінок, а також матеріалів оглядового характеру;
– посилення аналізу, глибоке проникнення в сутність основних подій дня, намагання дати їм оцінку, виявити внутрішній механізм у стислі терміни;
– публікація інформації про перспективи, майбутнє.
Нині в Ірані виходять 132 газети, що мають ліцензію на друк, із них 65 газет отримали ліцензію до 1988 року, а 67 – пізніше. Із газет, що мають ліцензію, 61 виходить регулярно. А 43 із них розповсюджуються на території Ірану, 17 – локальні. Із розповсюджуваних на теренах держави 43 газет: 23 мають політичне спрямування, 11 – спортивний характер, дві економічні газети і 7 газет, що друкуються іншими мовами (4 – англій- ською, 2 – арабською, 1 – вірменською). Слід додати, що одна газета друкується для сліпих і людей з ослабленим зором. Із загальної кількості газет (132) на сьогодні 29 виходять нерегулярно, 19 – ненадруковані, 23 – закриті, решта газет друкуються нерегулярно.
(див. схему).
Узагалі, друковані засоби масової інформації мають дві форми власності: державну та приватну. Із 132 газет, що мають ліцензію, 122 – приватні, тобто належать фізичним особам або агенствам, 20 – належать державі. З-поміж газет, що мають ліцензію, лише одна належить політичним партіям і угрупуванням. У таблиці 1 показано співвідношення цих газет.
Найвищий тираж в Ірані мають політичні газети (2 млн. 755 тис. примірників). Тираж 60 видань, що розповсюджуються на території всієї країни, становить 2547830 примірників (див. табл. 2).
Розглянемо ще одну групу друкованих засобів масової інформації – журнальну періодику. Практичне вивчення журналів з метою визначення їх місця в системі ЗМК передбачає виявлення типологічних ознак і характеристик, а також моделювання і прогнозування нових видань. Отже, аналіз включає такі складники: класифікацію за тематичною спрямованістю, визначення типологічних ознак журналів, їх типів, видів, складення логічної класифікаційної моделі й типологічного моделювання. Саме класифікація дозволяє поділити всі журнали на класи, підкласи, групи, підгрупи з тим, щоб визначити, до якої з них належить те чи інше видання, його основні відмінності та загальні риси.
Слід зауважити, що найважливішими визначальними ознаками виступають тематична спрямованість і цільове призначення. Умовно всі журнали можна поділити на три рівні сприйняття, які відповідно розраховані на три рівні читачів: 1) інформація для всіх; 2) широке коло працівників галузі й тих, хто цікавиться певними сферами науки, техніки, культури; 3) наукова і спеціальна інформація.
Узагалі журнали поділяються, звичайно, умовно на такі основні тематичні класи: загальнополітичні та соціально-економічні, виробничо-технічні, природничо-наукові, сільськогосподарські, медичні, культурно-просвітницькі, літературно-художні, військо- ві, спортивні, екологічні.
Усього в Ірані видається 911 часописів, які умовно можна поділити на 27 тематичних груп (див. табл. 3)
Найчастіше при класифікації журнальної продукції застосовується принцип цільового призначення, який характеризує суть видання, визначає його читацьку аудиторію, завдання та програму, конкретизує характер і тип видання. Розглянемо поділ журналів за цільовим призначенням на прикладі спеціальної журнальної періодики.
На перший погляд, поділ здійснюється відповідно до того, який орган видає журнальну продукцію, але насправді – за цільовим призначенням, властивим кожному типу видання згідно з поставленими завданнями.
Слід зазначити, що такі ознаки журналів, як періодичність, обсяг, тираж залежать від мети видання, читацької аудиторії, оформлення жанрів тощо. Мета і завдання журналів визначаються завданням органів, що їх видають.
Однією з найважливіших ознак є видавець (засновник). Його роль у формуванні типу періодичного видання дуже велика. Протягом всієї історії розвитку преси Ірану можна простежити закономірний зв'язок між появою періодичного органу і попереднім виникненням видавничої установи. Після відкриття будь-якої визначної державної чи комерційної організації через деякий час обов'язково виникають журнали чи інші періодичні видання – органи цих установ.
Таким чином, знаючи видавця, можна приблизно судити про тип видання.
У журналах так само, як і в газетах, літературі, мистецтві використовуються різноманітні жанри. Це допомагає більш повно і яскраво відображати різні явища життя, багатство духовної культури іранського народу, робить журнал більш актуальним, цікавим. Дуже важливо, щоб працівники журналу вміло використовували саме ті жанри, котрі більшою мірою відповідали, вимогам даного журналу у виконанні поставлених завдань.
Як уже зазначалось, періодичність, обсяг і тираж будь-якого видання пов'язані з його типом і читацькою аудиторією, але опосередковано, бо цей зв'язок залежить від деяких суб'єктивних чинників, наприклад, матеріально-технічних, видавничих та інших можливостей видавця. Переважна більшість журналів у Ірані видається з такою періодичністю: щомісяця, щокварталу й щотижня (див. табл. 4)
Таблиця 4.
Із загальної кількості журналів 556 видань виходять регулярно, 355 – нерегулярно.
За даними дослідження, проведеного в серпні 2002 року [3], на території Ірану розповсюджуються 493 журнали, зокрема кількома мовами 137 – у закордонних країнах, 281 часопис розповсюджується в локальній місцевості та у регіонах (табл. 5)
Таблиця 5.
Так само, як і газети, журнали мають дві форми власності: приватну і державну. Переважну більшість журналів видають фізичні особи (553). 114 журналів належить групам і партіям (соціалістичним, політичним тощо).
Зрозуміло, що характер друкованого видання (газети чи журналу) визначає суттєві особливості жанрів, бо газетні й журнальні жанри мають свої особливості. Якщо говорити про статті, то журнальні дають можливість більш ґрунтовно висвітлити будь-яке питання, чого не можна зробити в газеті, враховуючи її обмеженість. Тут слід також враховувати читацьку аудиторію: журнальні публікації розраховані на певне коло читачів, що більш обізнані в даних питаннях. Тимчасом, як газета розрахована на масового читача, що вимагає від неї дохідливого й популярного викладу.
Національною мовою Ірану є персидська. 678 журналів виходять рідною мовою, 233 – іншими (англійською, арабською, турецькою тощо), із яких 144 видання друкуються двома-трьома мовами (табл. 6).
Таблиця 6.
Таким чином, проаналізувавши сучасний стан діяльності друкованих засобів масової інформації Ірану, спробуємо підбити підсумки щодо політичних та економічних умов розвитку та функціонування преси. Мається на увазі насамперед проголошення свободи преси, скасування політичної цензури, прийняття законодавчих документів Упродовж усієї історії іранська преса відігравала значну роль у політичному, як гарантії вільного і незалежного існування ЗМІ.
У сучасному суспільстві всі більше домінує тенденція до виділення і констатування преси як особливої структури зі своїми соціальними функціями, по-перше, як засобу інформаційного обслуговування суспільства, задоволення його інформаційних потреб, і по-друге, журналістика з точки зору загальногромадських потреб та інтересів покликана виконувати життєво важливу політичну функцію – сприяти гро-мадянській злагоді, підтримувати соціальну рівновагу і т. ін.
Упродовж усієї історії іранська преса відігравала значну роль у політичному, соціальному та культурному житті. Незважаючи на ідеологічні обставини, що полягають у партійному і державному контролі над друкованим словом, у пресі Ірану завжди порушувалися важливі суспільно значущі теми соціального та демократичного будівництва, гостро критикувалися основні вади.
У світлі вищесказаного постає надзвичайно актуальною проблемоа політичних та економічних умов розвитку сучасної преси Ірану, осмислення її досвіду, здобутків та прорахунків. Це сприятиме вдосконаленню шляхів подальшої дієвої та ефективної діяльності преси, розуміння її як важливого засобу публічного демократичного функці- онування сучасного суспільства, з’ясуванню тенденцій розвитку друкованих засобів масової інформації та переосмислення їх місця в інформаціїному просторі Ірану.
1. Садрхашемі Мухаммад. Історія преси
та іранських газет: У 2 т. – Тегеран: Вид-во "Камаль", 1992. – Т. 2. – С.
74–75.
2. Статистика Міністерства культури Ірану. – Тегеран, 2002.
3. Закон Ірану "Про пресу".
– Тегеран, 2000.