Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Випуск теленовин: головні інструменти верстки

. В. Федорів

асп.
УДК 070: 7.097

У статті проаналізовано особливості "встановлення порядку денного" (верстки) теленовин на прикладі випусків національних телеканалів України. Розглянуто блокову і подієву типи верстки та їх основні інструменти. Запропоновано типову модель верстки головного випуску новин з урахуванням специфіки функціонування телевізійних новин в Україні.

Fedoriv T. Television news edition: the basic instruments of agenda-setting. The article analyzes the peculiarities of "agenda setting" (make-up) of television news by the example of Ukraine's national television news editions. Block and event-oriented types of make-up and the main instruments of make-up are examined. The article pts forward a typical make-up model taking into account the specifics of TV news in Ukraine.

Проблеми верстки ("встановлення порядку денного") у теорії масової комунікації вивчають більше в аспекті впливу на зміни у свідомості реципієнтів. Важливий внесок у розвиток теорії верстки зробили праці Максвелла Маккомза і Доналда Шоу, Денніса Маккуела і Свена Віндала, Дж. Т. Макнеллі, Дж. Р. Фанкхаузера і Е. Шоу та ін. Їхня головна ідея полягає в тому, що значення суспільної (частіше – політичної) події у свідомості реципієнта стійко пов'язане із особливостями подачі сюжетів про них у новинах. М. Маккомз (1972) і Д. Шоу (1976) першими заявили, що з інформаційних програм на телебаченні аудиторія не просто дізнається про новини, вона з'ясовує для себе важливість тієї чи іншої новини. На прикладі висвітлення виборів у ЗМК, вони довели, що показуючи по-різному кожного кандидата (у різній послідовності, з різною тривалістю, частотою тощо), теленовини встановлюють у свідомості глядача "порядок денний" виборів". (Саме тому термін "верстка" в англійську мову увійшов як "порядок денний" – Agenda-Setting.) Маккомз і Шоу висунули гіпотезу, що ЗМК не можуть нав'язати своїй аудиторії конкретну точку зору, проте вони можуть примусити аудиторію вважати одні проблеми більш важливими, інші – менш. Порядок розташування сюжетів у програмі за ступенем значущості визначає їхню ієрархію в уявленнях аудиторії, тобто вибудовує події у свідомості реципієнтів. Їхня модель аgenda-setting стала однією з провідних у теорії масової комунікації.

Ця модель "засвідчує пряму кореляцію між обсягом висвітлення медіа окремого питання та ступенем важливості цього питання в очах публіки" [1, 175].

Інше поняття – "охорони воріт", яке тісно пов'язане з явищем верстки, вперше вжив американський дослідник Курт Левін (1947). Він уважав, що вздовж каналів комунікації міститься низка "воріт", і перш ніж дійти до аудиторії, інформація долає всі ворота. Девід М. Вайт у статті "Охоронці: спеціальне вивчення відбору новин" (1950) на основі ідеї К. Левіна проаналізував роботу редактора газети, який відбирає інформацію, давши йому прізвисько – "Містер Охоронець". Щоправда, ця модель враховує лише одного "охоронця", тоді як шлях інформації значно складніший. Доповнив модель Вайта Дж. Т. Макнеллі (1959). На прикладі селекції міжнародних новин, він виокремив проміжних "охоронців": закордонного кореспондента, редактора закордонного бюро, редактора регіонального бюро, центральне бюро агентства або його заввідділу, редактора національного бюро в країні, де новини висвітлюють, телеграфного редактора або редактора новин радіо чи телебачення, адресата (читача/слухача/глядача), який почув новину, інших адресатів, яким він її передав. І зміст повідомлення, як зазначав Макнеллі, постійно змінюється.

Гадаємо, виникла необхідність актуалізувати на практичному рівні теоретичні напрацювання щодо явища телевізійної верстки, виокремити специфічні характеристики верстки теленовин на загальнонаціональних каналах України і створити оптимальну модель верстки теленовин, яку можна було б застосувати на практичному рівні.

Терміном "верстка" зазвичай описують, яким чином мас-медіа встановлюють порядок важливості тих чи інших тем і подій, розташовуючи їх у програмах новин. Верстка позначає контекст, в якому відбувається передача повідомлення, встановлює термі- нологію, за допомогою якої згадують про подію, і обмежує рівень обговорення події. Телевізійна верстка більш "агресивна" щодо аудиторії, ніж, наприклад, газетна, коли читач може проігнорувати редакційне бачення важливості подій, і почати з маленької замітки про спорт на останній сторінці. У програмі новин верстка — лінійна, одна тема змінює іншу, й уникнути її неможливо іншим способом, як вимкнути телевізор. Дж. Р. Фанкхаузер і Е. Шоу (1990) виокремили мікроверстку і макроверстку: перша стосується можливості ЗМК впливати на свідомість реципієнтів, акцентуючи на змісті своїх повідомлень, другу вони визначають так: "електронні медіа можуть забарвлювати, викривлювати і навіть руйнувати погляд на цілий культурний світ, припасовуючи картинки цього світу до потреб медіа (у випадку США, це – комерційні інтереси)" [2, 4].

Виокремили чотири чинники, які визначають верстку, Е. М. Роджерс і Дж. Діарінг (1987): політичний (місце і спосіб подачі теми пояснюється політичними причинами), публічний (чи є до теми значний громадський інтерес), медійний (наскільки широко висвітлюють тему інші медіа, особливо конкуренти), корпоративний (кожен ЗМК має "свої" специфічні теми, які часто висвітлює з різних причин: це можуть бути як власні джерела, і тому один телеканал може мати більший доступ до якоїсь теми, а інший — менший, і фахівці з журналістики, яких може не мати інший ЗМК, і суб'єктивний коропоративний інтерес до певної теми). Щодо відбору закордонних новин – автор згоден з концепцією, що її запропонували Ю. Вестершталь і Ф. Йогансон (1994): близькість (географічна, політична, культурна, мовна), важливість (рівень впливовості події), драматизм, доступність (для кореспондента, ексклюзивність матеріалу) – і все це має вміщатися в межі національного інтересу, який дослідники називають ідеологією.

У практиці теленовин верстка — це попередній ескіз майбутньої інформаційної програми, за яким починає працювати випускова група та журналісти. На кожному каналі таких груп кілька це виробничо-творчі підрозділи редакції новин, які збирають, опрацювують і видають в ефір матеріали (традиційно, поділ на випускові групи відбувається залежно від блоку мовлення – ранкова, денна, вечірня, нічна). Верстка зазвичай покладена на випускового редактора, який структурує випуск, тобто розташовує у певній послідовності екранні повідомлення, відібрані спільно з головним редактором, ведучим, редактором відділу регіонів, міжнародним редактором, провідними кореспондентами (іноді – з режисером). До поняття верстки входить не тільки композиційне структурування – підбір і розташування матеріалів, але й вибір жанрів для кожного матеріалу, визначення форми подачі, візуальне оформлення (саме слово "верстка" запозичене з практики преси, але на телебаченні це значно складніший виробничо-творчий процес). Традиційно верстку телепрограм поділяють на змістову (одиниця виміру – подія і її значущість, тому ми вважаємо нормативним також термін "подієва верстка"), та блокову (її інструменти – блок, рубрика, серія). На більшості російських і українських телеканалів (Перший національний телеканал України, частково "Інтер" і "Студія "1+1", російські ОРТ, "Росія") стала поширеною верстка, яку автор пропонує називати ієрархічною, коли програма вибудувана згідно з владною ієрархі- єю в країні: події за участю Президента, Прем'єра, звіт про діяльність силовиків, репортаж з Верховної Ради, зміна порядку висвітлення зазвичай свідчить про посилення одних груп впливу і втрату позицій іншими.

Блокову верстку формують за тематичною або територіальною ознакою: політика, економіка, наука, культура, спорт, погода, міжнародні, регіональні новини. Рубрика – це загальна назва для повідомлень однієї тематичної спрямованості, розрахованих на спільну аудиторію. Серія сюжетів привертає увагу до подій, які розвиваються протягом кількох днів, або розповідають про події, які за своєю проблемністю або значущістю виходять за межі одного інформаційного сюжету, та спеціальні репортажі – глибокий журналістський матеріал, який має єдине місце дії (свою присутність журналіст має зафіксувати у кадрі), вибудуваний драматургічно, містить проблему, для вираження якої журналіст знайшов візуальну метафору, має героя чи героїв, і триваліший у часі. Як приклад, доречно згадати серію спеціальних репортажів у ТСН ("Студія "1+1") з Португалії, напередодні підписання першої міжурядової угоди про легалізацію праці українських заробітчан у цій країні, або серіал у цій же програмі про українську діаспору в Росії (Бєлгороді, Курську, Воронежі, Ставрополі, Ростові-на-Дону, Тюмені), Угорщині, Хорватії, Югославії. Утім, варто констатувати, що багато випусків теленовин в Україні хибують на неякісні спецрепортажі, які часто називають "спецрепортажами" за ознакою тривалості, а не за ексклюзивністю теми, особливостями візуального вирішення та змістом.

До інструментів верстки також слід віднести ексклюзиви (повідомлення з місця події, часто конфіденційне), сенсації (події, що трапляються вперше або неочікувано), елементи візуалізації (діаграми, графіки, таблиці, портрети, карти), вибір "ефектного контексту" (визначення С. Дацюка, 2000) – неочікуваний поворот події або розташування фактів за релевантністю таким чином, що вони надають події іншого змісту, внутрішньопрограмні анонси (зазвичай стосуються особливо цікавих або ексклюзивних сюжетів).

Зазвичай зміна, яка працює над випуском телевізійних новин в Україні, складається із головного редактора (або шеф-редактора), випускового редактора (або редактора дня), редакторів за напрямами: регіонального, міжнародного, внутрішньої політики, аналітика, літературного редактора. Головний редактор відповідає за дотримання інформаційної політики каналу та політичної лінії у програмі. Випусковий редактор формує зміст випуску, хоча активну участь у цьому може брати і ведучий, також він пише студійні тексти (на основі повідомлень інформаційних агентств та кореспондентів). Рішення як про перспективні пріоритетні теми, так і про зняття наступного дня приймають на вечірніх "летючках". Виробничий графік знімання складає адміністратор (координатор), він же акредитує знімальні групи, розподіляє операторів, транспорт тощо. Кореспондент може дізнатися про знімання одним з останніх (увечері, напередодні виїзду), а може запропонувати "свою" тему і замовити на визначений час камеру і транспорт. Редактори відділу регіонів підтримують зв'язок з регіональними кореспондентами, і часто ще увечері замовляють матеріали на наступний день. Відділ міжнародних кореспондентів в ідеалі мав би керувати роботою журналістів, акредитованих за кордоном, але в українських телекомпаніях, які мають небагато таких кореспондентів, вони переважно використовують інформацію міжнародних агентств (зокрема, "Reuters") і допомагають передати матеріали своїм колегам, що працюють у закордонних відрядженнях (на жаль, у деяких українських телекомпаніях закордонне відрядження сприймають як своєрідну нагороду, розвагу, тим часом, це передовсім напружена робота, висока відповідальність і визнання особливої фаховості журналіста, і одночасно, перевірка на профпридатність). У різних телекомпаніях аналітичні відділи нерівноцінні за своєю потужністю. Зразком такого відділу в практиці теленовин уважають відділ оперативного аналізу інформації російської телекомпанії НТВ: там збирають анонси з усієї доступної преси, інформагентств, ведуть моніторинг випусків новин на інших телеканалах тощо. Там же функціонує підрозділ "Досьє", де зібрана вся необхідна інформація: історична, географічна, хронологічна, біографічна та ін. У цьому ж відділі можна отримати будь-яку газетну чи журнальну публікацію, але головне, що ця джерельна база "систематизована і класифікована так, що видає журналістам будь-який необхідний матеріал у найкоротший термін" [3, 82]. У всіх телекомпаніях також є відеоархів.

Структуру основного випуску теленовин можемо розглянути на прикладі Телевізійної Служби Новин ("Студія "1+1"). Випуск о 19.30 тут готує постійна група людей: головний редактор, випусковий редактор, ведучий, редактор відділу регіонів, міжнародний редактор, режисерська група. Структура основного випуску ТСН

Головний редактор

Випусковий редактор.............................Ведучий

Редактор відділу регіонів

Міжнародний редактор

Режисер

Асистент режисера Звукорежисер

Верстку програми визначають головний редактор, випусковий редактор і ведучий. Більшість підводок до сюжетів пише ведучий (частково – випусковий редактор і головний редактор). Випусковий редактор керує журналістами, визначає, хто яку тему готуватиме, стежить за повідомленнями інформагентств, пише анонси, готує титри до сюжетів, формує ефірну папку, підраховує хронометраж кожного з елементів випуску і цілої програми. Редактори (міжнародний і регіональний) пишуть тексти, редагують сюжети власкорів, монтують або перемонтовують сюжети (зокрема, скорочують), стежать за повідомленнями інформагентств за своїм напрямом. Редактор відділу регіонів замовляє сюжети з місць, тобто часто виконує і технічні функції.

З основних елементів програми слід виокремити анонс, шапку, привітання, пряме відеовключення, пряме телефонне включення, усне повідомлення ведучого, сюжет (у цьому випуску – переважно репортажі), синхрон, відеоповідомлення ведучого, відеоповідомлення на карті (портреті, іншій графіці), курс валют, погоду, прощання, фінальну шапку (до таких елементів входить також гість у студії, нарізка коротких новин – її називають "відеогляд", або "калейдоскоп").

Обов'язковими елементами програми новин є повідомлення про погоду та анонс наступних випусків. Важливо також, щоб випуск починався і закінчувався ведучими в кадрі, тоді у глядача складається враження завершеності програми.

Загалом у програмі теленовин слід активно використовувати полісемантичність "мови" телебачення: великий план ведучого імітує інтимну дистанцію і примушує глядача відчувати особистий контакт з ведучим (у термінах соціальних ролей – ведучий тут виступає близьким персонажем, "господарем" програми), діалог між ведучим і гостем, ведучим і репортером на місці події одразу виокремлює тему в сприйнятті глядача, інтершуми, графічні елементи, які рятують у випадку, коли немає відеоматеріалу з якоїсь події, музика (“шапки”, “відбивки”), за якими глядачі впізнають програму.

Вважаємо, що успіх програми телевізійних новин полягає в умілому поєднанні подієвої верстки з блоковою, а також і обов'язкова присутність у програмі серіалів і спецрепортажів. Із вад теленовин в Україні варто виокремити брак ексклюзивної інформації, тривіальність відеоряду, іноді він є "вторинним" щодо тексту (тобто з журналістським текстом не пов’язаний), багато програм теленовин показують ті самі інтерв’ю, наслідують одна одну, причому навіть не змінюючи кут подачі матеріалу, мають композиційні хиби – бракує "стенд-апів", синхронів і забагато журналістського тексту, задіюють мало експертів. Бракує також глибини висвітлення і незалежних коментарів до великої кількості суспільно важливих тем, тобто теленовини часто демонструють низьку аналітичність.

Окремого і глибшого теоретичного осмислення, на нашу думку, потребує так званий "кризовий менеджмент": оптимальний розподіл функцій, вміння сконцентруватись і продукувати свіжі творчі ідеї у найкоротші терміни, під час висвітлення події, що розривають перебіг дня (з останніх таких подій можна пригадати теракти у США 11 вересня, початок війни в Афганістані, катастрофа на Скнилівському летовищі, захоплення заручників на Дубровці у Москві, початок війни в Іраку тощо).



1. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародних відносин. – К., 1999.
2. A.Dictionary of Communication And Media Studies. Ed. By J.Watson and A.Hill.– London; New York; Sydney; Aucland, 1997.
3. Цвик В. Л., Назарова Я. В. Телевизионные новости России: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2002.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові