Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Чинники тиску влади на місцеву пресу

Ю. Е. Фінклер

к. соц. н., доц.
УДК 070. 316. 775

У статті проаналізовано зміни у структурі сучасних українських друкованих мас-медіа, основною рисою яких стала руйнація так званої піраміди в організації побудови медіа-потоків. Розглянуто кілька можливих чинників владного тиску на мас-медіа і медійного – на аудиторію. Розглянуто необхідність цільового підходу до аналізу мас-медіа, які виступають могутнім засобом формування громадської думки.

In the article it is analyzed the changes in the structure of the Ukrainian modern printed mass media the basic features of which became the destruction of so called pyramid in the organization of media flows. It is considered some possible factors of authority pressure on mass media as well as mass media pressure on the auditory. It is considered the necessity of fundamental approach to analysis of mass media that are the powerful means of formation of public opinion.

Свого часу нам доводилося розмірковувати над проблемою співвідношення державного регулювання та суспільної рефлексії в контексті діяльності друкованих засобів масової комунікації [1]. І справді, в практиці функціонування української періодики домінують не зовсім ринкові, часто-густо некоректні елементи визначення інтересів тих, хто керує медіа. Два з цих елементів (по-перше, тиск на найвищих посадових осіб держави, по-друге, нагальність у роботі медіа-представників), на нашу думку, є чи не найбільш важливими для визначення друкованих мас-медіа як чинника соціального тиску [2].

Проблема тиску в суспільстві розроблена не на належному рівні. Якщо теоретичні роботи представлені відносно строкато [3 – 8], то утилітарне втілення тиску як явища, в якому участь беруть мас-медіа, дано хіба що у поглядах А.Танасюк [9]. Отже, розробка проблеми функціонування у суспільстві саме друкованих мас-медіа як чинника тиску видається нам дуже актуальною і своєчасною.

Мета нашого дослідження – дати відповідь на запитання: як суспільство реа-гує на діяльність друкованих мас-медіа? Відповідь ця в принципі може таїтися у соціологічних зацікавленнях періодикою; втім, на жаль, в Україні сьогодні широко вивчаються і оприлюднюються узагальнюючі результати масовокомунікативної діяльності: ми володіємо інформацією про те, скільки, яких за типологією (яка підпорядковується лише одному – стандартному – принципу) та якою мовою здійснюють свою діяльність друковані медіа-представники. Такі повідомлення можуть зацікавити хіба що спеціалістів у галузі статистики, а для професіоналів у галузі діяльності мас-медіа ці цифри є мертвими. Наразі домінують гасла планового та ідеологічного характеру. Що ж, коли десь нежива статистика заміняє насущну утилітарну потребу, а державні чинники бавляться у ринок, – це означає, що йдеться про інтереси медіа-представника, заздалегідь обраного за конкретним параметром якимось чиновником, і в жодному разі – не про інтереси аудиторії.

"Кіно і німці!" – так досить дотепно Президент України Леонід Кучма схарактеризував свого часу намагання парламентарів протягнути змішаний варіант виборів на рівень органів місцевого самоврядування [10]. Можливо, в контексті футбольних аналогій таке порівняння дійсно актуалізується, а ось з точки зору комунікативного забезпечення діяльності місцевих органів влади та самоврядування домінанта принципів партійного керівництва над персональною відповідальністю депутата вже давно є реальністю. Говорячи про сучасний стан низової преси України, неможливо обминути проблеми її залежності від владних чинників. Втім, реалії, які впливають на функціонування регіональної періодики, призвели до парадоксу: нині визначити владну чи територіальну ознаку конкретного періодичного видання іноді вкрай складно. Чому?

Суттєвою ознакою змін у сучасних українських друкованих медіа стала руйнація так званої піраміди в організації побудови медіа-потоків. На зміну їй прийшла організація структурна, суть якої полягає в тому, що практично за кожним виданням стоїть певна структура або ціла низка організацій – владних, політичних, фінансових, господарських тощо. Проте зазначення у вихідних даних кожного числа газети інформації про засновника нерідко є невеличкою часткою достовірності про цілісну картину належності видання, і дійсність ця насправді може бути досить строкатою і складною (на регіональному рівні це стосується здебільшого видань міських та обласних рад). Тому при визначенні певного підходу, що охоплював би проблеми власності чи належності газетних видань, варто обмежитись питаннями їхньої структурованості. Загальну типологію газет можна перевести в площину поділу преси на державну та недержавну. Але і тут на нас чекає пастка – тепер уже у вигляді можливих форм власності (державна, колективна, приватна, акціонерна) та виду власності (акціонерне товариство, дочірнє підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, державна структура тощо). Більше того, якщо йдеться про журналістські колективи акціонерного типу, то при наявності вихідних даних неможливо з'ясувати, скільки відсотків акцій належить органові влади чи самоврядування, а скільки — приватним чи колективним акціонерам. Отже, тільки за вихідними даними часто неможливо з'ясувати, державним чи недержавним є конкретне видання.

Не легше з територіальною належністю тієї чи іншої газети. Тут взагалі – тлум. Дуже шкода, що чинна на сьогодні територіальна характеристика незалежної України нічим не відрізняється від територіального устрою України радянської (причини подіб- ного криються у структурі української влади та меті, що влада її переслідує). Тому і залишились, як і в радянські часи, газети центральні (маються на увазі київські), регіональні та місцеві. Це з одного боку. А з іншого – із введенням двоступеневої системи реєстрації періодики будь-яка газета, що зареєстрована Державним комітетом України з питань інформаційної політики, телебачення та радіомовлення (тобто є реєстраційний індекс КВ), вважається республіканським виданням незалежно від того, хто є її засновником і де вона виходить та розповсюджується. Ось і маємо, що будь-яка районна газета, зареєстрована у Києві, може вважатись республіканською, навіть якщо вона реально ледь-ледь передплачується тільки в межах свого району. Тому при визначенні територіальних характеристик сучасних газетних видань України варто дуже добре подумати, які конкретно тери-торіальні аспекти враховувати. Слід насамперед визначити, на підставі яких атрибутів (реальних територіальних характеристик чи реєстраційних ознак) які газети можна вважати республіканськими, а які – регіональними чи місцевими [11].

Зрозуміло, що подібними організаційними і структурними маніпуляціями в галузі друкованих медіа місцева влада користується досхочу. Адже Закон "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" [12] передбачає формування унікального для влади явища багаторівневої організаційної структури діяльності друкованих медіа. Феноменом такої організації є чотири законодавчо зафіксованих ступені системи функціонування кожного друкованого органу на інформаційному ринку держави: засновник – видавець – творчий колектив (редакція) – розповсюджувач [13]. Проте різними можуть бути варіанти розподілу "функційних" обов'язків між конкретним структурним представником у цій схемі [14]. Сама легальна наявність багатоступеневості у діяльності друкованих медіа і владний вплив на них дають можливість говорити про цікаві тенденції у практиці функціонування української регіональної періодики. Явище суверенності друкованих медіа безпосередньо пов'язане з її незалежністю від будь-якого зовнішнього силового впливу. Однак через політичну та економічну індиферентність щодо неї з боку засновника, видавця та розповсюджувача це поняття стає відносним. Будучи частиною системи соціальних інститутів, друковані медіа самі зазнають певної регламентації як елемент цієї системи і, у свою чергу, виступають фіксатором легітимних повноважень інших структур суспільства.

У перші роки існування України як незалежної держави преса зазнала певних революційних змін, основним джерелом яких стала деструкція старої системи економічного існування друкованих медіа. Преса, фінансована державою, перетворилась на пресу, фінансовану іншими суб'єктами суспільства – і насамперед це стосується недержавних друкованих медіа. Щоправда, із формуванням моделі влади під чинного Президента України ситуація різко змінилась. Узурпація влади в Україні призвела до концентрації владних повноважень навіть відверто невладних структур. Партії влади (читай – президентські), з одного боку, і комерційні структури, що працюють у режимі контрольованості з боку залежних від влади та владних партій структур (читай – президентських), з іншого, і становлять основу тих, хто реально робить місцеву журналістику.

І все ж без врахування автохтонного чинника неможливо уявити собі будь-яке місцеве видання. Йдеться не стільки про те, що воно не може наразі й навряд чи зможе найближчим часом створити без цього повноцінну структуру подачі інформації – так само, як це робить преса у Києві. Специфіка української регіональної преси сьогодні полягає в тому, що величезна частка інформаційного підгрунтя кожного газетного видання тут належить саме соціальному замовленню аудиторії. Без врахування цього чинника неможливо дати реальну й об'єктивну оцінку станові регіональної преси, зрозуміти появу та розвиток самих видань у регіонах, не кажучи вже про необхідність детально схарактеризувати схеми залежності регіональних друкованих медіа від влади.

Варто інколи уявляти собі основні чинники, які впливають на характер окремих періодичних видань у регіонах, формування їхнього поточного та перспективного репертуару, навіть індивідуальної творчої манери журналістів тощо. Типологія соціального попиту на пресу є специфічною для кожного територіального соціуму; основу цієї типології становить актуальна владно-партійна, політична та соціально-економічна характеристика соціуму. У цьому аспекті преса територіального соціуму – на відміну від центральної – є цілковито адекватним соціальним і значною мірою політичним барометром регіонального соціуму. У цьому полягає суттєве прикладне значення процесів, що відбуваються в регіональній періодиці, яка більш об'єктивно, ніж центральна преса, віддзеркалює реальний стан справ у певному регіоні. Сукупність же регіональної преси дає можливість говорити про достатньо об'єктивну характеристику тих процесів, які відбуваються в Україні в цілому.

Що ж, преса справді виступає індикатором стану суспільства, в якому функціонує. І часом це стосується навіть не змісту публікацій – досить детальніше вивчити територіальну структуру та належність періодики. Ось чому лукавить голова Комітету Верховної Ради України зі свободи слова О. Зінченко, говорячи про те, що в Росії пан Путін втручається у проблеми поділу медіа-ринку між монополістами, чого не робить Президент України особисто [15]. А навіщо йому це робити особисто – для цього у нього є ціла структура державної влади і управління, державних партій та преси – як явно державної, так і "тіпа" опозиційної.

Розглянуті аспекти взаємовпливу регіо-нальної преси та місцевої влади дозволяють підбити деякі підсумки:

1. Територіально адміністративний устрій України, абсолютно ідентичний з системою радянських часів, віддзеркалює тотальність та тоталітарність влади на місцях. Устрій цей супроводжує і структуризацію регіо- нальної державної преси, яка від структури газетних видань УРСР відрізняється хіба тим, що відсутня вертикальна побудова – сумнозвісна піраміда (немає головної газети республіки "Радянська Україна", а "Правда Украины" не виконує роль "русскоязычного рупора партии"). В усьому іншому Україна ані на йоту не відійшла від ідеологічного наповнення публікацій в місцевих газетах.

2. Українська регіональна преса залишається структурованою під структуризацію української влади та владних партій. У контексті місцевої преси сьогодні переважна більшість видань є чиїмось органом – і не треба тішити себе вихідними даними. А на структуровану під владу та владні партії пресу впливати легко і просто – достатньо у всеукраїнському масштабі домовитись: а хто в якому регіоні здійснює вплив. Сконцентрована сумарність чітко спланованих регіональних медіа інтервенцій дає потрібний загальнонаціональний результат. Ось і відповідь на запитання: кому потрібна унітарна Україна?

3. Влада і владні партії, що контролюють регіональну пресу, контролюють і свідомість читача. Наголошуємо, йдеться про периферію, на практиці повністю скуплену владою та владними партіями. Звичайній "районці" – примітивному представникові минулого – українська практика впливу на місцеву аудиторію підготувала невмируще майбутнє.



1. Фінклер Ю. Українське книговидання: між суспільною рефлексією та державним регулюванням // Квалілогія книги: Збірник наукових праць. – Л.: УАД, 2000. – С. 231 – 234.
2. Бердяев Н. Судьба России. – М., 1990.
3. Бугле С. Элитаризм. Идея равенства. – Одесса, 1994.
4. Дилигенский Г. В защиту человеческой индивидуальности. – М., 1996.
5. Дилигенский Г. В поисках смысла и цели. – М., 1986.
6. Стариков Е. Маргиналы. – М., 1989.
7. Штофф В. А. Моделювання і філософія. – К.: Наукова думка, 1988. – С. 178.
8. Шрейдер Ю. Человеческая рефлексия и две системы этического сознания. – М., 1998.
9. Общественное мнение и власть. – К.: Нукова думка, 1993.
10. Високий замок. – 2001. – 9 лист.
11. Фінклер Ю. Сучасні друковані мас-медіа України: до проблеми визначення ти-пологічних характеристик // Друкарство. – 2001. – № 1. – С. 3 – 4.
12. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України // Ві-домості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – С. 1 – 15.
13. Фінклер Ю. Українські мас-медіа крізь призму теорії еволюції // Реалії та перспективи українського книжкового ринку: Збірка статей. – Л., 1997. – С. 100 – 113.
14. Іванов В. Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації // Українське журналістикознавство. – 2000. – Вип. 1. – С. 16 – 19.
15. Шеремета Е. Народный депутат Александр Зинченко: "Я не держу в тайне имена учредителей телеканала "Интер" // Факты и комментарии. – 2001. – 6 окт.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові