Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Визначення тематичних відхилень у теорії редагування

Л. В. Фіть

асп.
УДК 070. 41

Стаття присвячена дослідженню тематичних відхилень у редакторському, літературознавчому та психолінгвістичному аспектах. Тематичне відхилення описане як багаторівнева проблема, пов’язана з психологією сприйняття та розуміння тексту читачем. Визначено місце процесу з’ясування тематичних відхилень у структурі редакторського аналізу.

The work is dedicated to research of thematic digressions in editorial, literary and psycho- linguistic aspects. In the article it is reviewed literature on the subject of determination of thematic digressions of text in psycho-linguistics, journalism and editing; it is explicated a work notion of thematic digressions on the base of definitions that already exist in the science. The thematic digression is described as a multilevel problem connected with psychology of text's perception and understanding by the reader; it is determined as well the place of shaping of process of thematic digressions in the structure of editorial analysis.

Тематичні відхилення – багатоаспектна проблема, пов'язана безпосередньо з темою тексту, психологією сприйняття і розуміння тексту в цілому та іншими питаннями.

Поняття "тематичних відхилень" не є простим явищем. Воно тісно пов'язується з процесом комунікації, мовленнєвою діяльністю людини загалом. Без звернення до процесу виникнення мовлення, до мовномисленнєвих процесів неможливе всебічне дослідження тематичних відхилень, оскі- льки поява останніх – результат складної взаємодії різноманітних чинників або процесів і, як стверджує О. В. Кукушкіна, "за невдалим мовленнєвим втіленням часто стоїть невдала думка" [1, 77]. Взаємодія мисленнєвих та мовленнєвих чинників у процесі вербалізації визначає структуру кожного висловлювання й тексту, успішність або неуспішність комунікації в цілому [2, 30]. А якщо мовлення відображає думку людини і формує її [3, 146 –147], якщо "текст – це результат єдиного процесу мовномисленнєвої діяльності, що включає в себе виникнення думки у ході мислення того чи іншого фрагменту дійсності, а також уточнення та передачу цієї думки шляхом підбору адекватних мовних засобів" [1, 77], то необхідно знати, як народжуються ці думки, яка операція є основою їх виникнення.

Явищу тематичних відхилень окрема увага у літературі з журналістики, редагування, мовознавства, психолінгвістики не приділялася, ця проблема лише фіксується. Не досліджені причини цього явища, його психологічне підгрунтя, вплив на сприйняття й розуміння тексту та інші питання. У низці гуманітарних наук, за цим явищем закріпились такі назви, як текстове внесення (Бунь), текстові вставки (Прокопчук), авторські відступи, "вільні речення", включення (Арнольд) та ін. Причиною цього є розгляд тематичних відхилень під різними кутами зору та різні методологічні позиції вчених.

Мета статті – окреслити різноманітні підходи, що трапляються у науковій літературі щодо проблеми "тематичних відхилень". У зв'язку з цим постають такі завдання:

1) розглянути тематичну структуру тексту, на основі якої виникають тематичні відхилення;

2) дослідити роль асоціацій у процесі виникнення тематичних відхилень;

3) простежити вплив тематичних відхилень на літературну вартість тексту.

Дослідження тематичних відхилень невіддільне від теми тексту, з механізмами її утворення, розробки та літературного відшліфування [4–6].

У переважній більшості робіт розглядається тема матеріалу з точки зору актуальності вибору, методологічної та наукової розробки; звертається увага на відбір фактичного матеріалу, його властивості, логічну організацію та мовне вираження.

Як зазначає В. В. Різун, щодо терміна "тема" склалася трохи дивна ситуація, оскільки кожна наука за цим терміном намагається закріпити саме своє значення, від чого це поняття стає багатозначним, що є негативним явищем. У науковій літературі з журналістики, редагування, лінгвістики, літературознавства тему тексту розглядають як предмет мовлення чи коло соціальних явищ, які художньо зображуються (Сікорський, Мамалига, Храпченко та ін.), як думку (Іваненко, Канюка); у лінгвістиці тексту – як згусток денотатної структури тексту (Новиков, Чистякова, поняттєве ядро (Agricola), семантичну макроструктуру тексту чи фрейм (Dijk), як компонент бінарної структури речення чи тексту (Firbas, Danes, Ніколаєва, Юганов та ін.); у психолінгвістиці – як предмет мовлення і компонент бінарної структури задуму (Лурія, Леонтьєв) та ін.

У дисертаційній роботі В. В. Різун систематизував попередні знання про тему тексту, що містяться у вітчизняній та зарубіжній літературі з лінгвістики тексту, психолінгвістики та соціолінгвістики, журналістики, редагування та з інших дисциплін. Автор детально розглянув трирівневу системно-структурну організацію теми тексту (рівень образів, абстрактно-мовний рівень, рівень емоцій); залежність процесу визначення теми від цілеспрямування автора (одного з важливіших складників діяльнос-ті людини).

Дослідивши тему в цілому, а конкретно процес її виділення редактором, В. В. Різун наголошує, що тема – це "така компонентна (поняттєва) система, яка формується на етапі виникнення задуму автора і одержує розгорнуте мовне та графічне вираження, володіє об'ємом та їєрархічно організованою структурою" [4, 27].

Теоретично тема, як стверджує у зазначеній праці В. В. Різун, "повинна пронизувати всю структуру тексту, щоб тест був виключно однотемним" [4, 62], всі елементи тексту повинні пов'язуватися з темою, кожна наступна фраза має бути зв'язана з попередньою тематичним зв'язком. Але на практиці текст є багатотемним, на що впливають "зміни цілеспрямування автора в ході створення тексту, мовленнєва ситуація, що постійно змінюється, та інше [4, 62]". В. В. Різун вибудовує багатоаспектну авторську змістову і перцептивну змістову структури твору. Кожна з цих структур у певному аспекті є варіантом. Такими варіантними структурами є фактологічна, яка може бути загальною і тематичною; тематична фактологічна структура в свою чергу передбачає варіанти – логіко-поняттєву, емоційно-експресивну, комунікативну, інфо- рмаційну психологічну структури [5, 108]. Розглядаючи тему як відносну властивість, науковець розрізняє тему стосовно автора і стосовно читача [5, 170 – 172]. В ідеалі ці два види повинні збігатися, але на практиці дуже часто трапляються розбіжності між авторською та читацькою темами. На це може бути багато причин, пов'язаних із різним інтелектуальним рівнем людей, відмінним поглядом на життя, віком, досвідом тощо. Звернемось до авторської тематичної структури тексту, оскільки читацька структура надто індивідуалізована і завжди є відображенням авторської, яку В. В. Різун поділяє на однорідну та неоднорідну. Однорідна структура має єдину тему, що проходить через усі фрази, може мати і тематичні відхилення не більше ніж на одну фразу. Якщо ж відхилення розростається, то виникають побічні теми, внаслідок чого утворюється неоднорідна структура, яка складається з двох чи кількох тем [6, 16]. Елементи тексту в неоднорідній структурі поєднані двома видами зв'язку: асоціативним формальним та асоціативним змістовим, і обидва види є найкращим ґрунтом для тематичних відхилень. Виникнення тематичних відхилень спричиняють побічні асоціації, які має кожне слово, навіть будь-який корінь чи фонема [5, 186]. Асоціативні (парадигматичні) та синтагматичні зв'язки художнього тексту аналізує Г. А. Лесскіс, називаючи асоціативними – стосунки між елементами чи будь-якою кількістю елементів тексту, з одного боку, та будь-яким елементом чи кількістю елементів, які перебувають зовні даного тексту, з іншого боку [7, 432]. Ці стосунки мають експліцитний чи імпліцитний характер, є суб'єктивними, порівняно слабко контролюються автором і залежать не лише від нього, але і від читача, від його освіченості, інтелектуального і духовного рівня, характеру, напряму філософських, релігійних, політичних та інших інтересів [7].

На дослідженні асоціацій у плані стохатичного підходу до мовленнєвої поведінки зупиняється О. О. Леонтьєв. Послідовні елементи потоку мовлення пов'язані якоюсь залежністю і речення є саме зчепленням асоціацій, стверджує вчений. Він простежує експерименти М. Хомського, Д. Міллера, Д. Діза, Х. Кларка, Д. Палермо, С. Осгуда та ін. і виділяє синтагматичні (всередині одного граматичного класу) та парадигматичні (між різними класами) асоціації, які мають різний відсоток виникнення у різних граматичних класах. О. О. Леонтьєв розглядає залежність розподілення кількості асоціацій від граматичного класу, охарактеризовує частотність, типовість асоціацій того чи іншого граматичного класу, виділяючи всередині класів підкласи [8].

Асоціації спричиняють появу "надмірної інформації", тобто такої, яка "не стосується теми або мало суттєва", теоретичних відступів, які далі не використовуються [9, 110; 9, 210]. Т. М. Ніколаєва виділяє всередині тексту "вбудовані шматки", що випадають із ланцюжка зв'язаних висловлювань [10, 308]. К. А. Долинін подає цікавий зразок тексту (вірш А. Барто "Болтунья"), специфікою змісту якого є те, що він "зображує нетекст", "повідомлення, яке не має внут-рішньої структури" [11, 68], тобто суцільне тематичне відхилення. У тексті відсутня цілісність, літературний герой вірша постійно відволікається від свого задуму, і монолог розпадається на окремі куски, що пов'язані лише асоціативно. Випадки свідомого відволікання від змісту вислювлювання, свідомого перескакування думки з одного предмета на інший, коли автор послідовно здійснює свій намір саме через непослідовність розповіді розглядає В. І. Сви-нцов. Але у дійсності, як стверджує дослідник, відхилення від головної теми є менш явними, а значить, дуже складно відділити об'єктивно необхідне (те, що диктується темою та цільовим призначенням повідомлення) від можливих суб'єктивних нашарувань [12, 89 – 91]. У художньо слабких творах В. Г. Адмоні виділяє значні частини тексту та їх синтаксичні компоненти, що живуть самостійним життям, не опосередковуються концептуально-тематичною суттю тексту [13]. На це звертає увагу А. І. Новиков, говорячи про підтеми, субтеми і мікротеми, які "не реалізовані з причин чи то відсутності послідовності, чи то відсутності зв'язку з іншими елементами" [14, 29], тобто є основою, або й власне тематичним відхиленням. Автор розглядає це явище з погляду завершеності тексту і з'ясовує, що всі ці ієрархічно розташовані теми повинні виконувати комунікативне завдання впливу на партнера зі спілкування [14, 22]. А. І. Новиков звертає увагу на те, що зв'язки елементів тексту, тобто існування чи неіснування відхилень від теми, треба розглядати на основі внутрішньої форми, мисленнєвого змісту, зважаючи на властивість мислення прогнозувати цей процес [14, 31–32]. Вчений зупиняється на співвіднесеності вну- трішніх (те, що розуміється) та зовнішніх (те, що безпосередньо сприймається) форм тексту. Остання складається із сукупності мовних засобів (разом із їхнім змістовим наповненням), які відповідають задуму, що є цілісним інтелектуальним утворенням, моделюючим у згорнутому вигляді зміст майбутнього тексту. Задум також керує відбором мовних засобів, які необхідні для його реалізації. А на процес формування наміру впливає комунікативне завдання, без якого неможлива попередня підготовленість тексту. Внутрішня форма – це "мисленнєве утворення, яке формується в інтелекті партнера з комунікації і співвідноситься із зовнішньою формою не поелементно, а в цілому відповідає всій сукупності цих мовних засобів" [14, 23]. Внутрішня форма має свою структуру, її елементи нерівнозначні між собою і пов'язані певними відносинами, які реалізуються в різних площинах. Головний елемент, тобто те, про що йдеться в тексті, може бути розкритий тільки через його стосунки з іншими предметами. Найсуттєвіші з них ті, що стосуються безпосередньо головного предмета, оскільки вони являють собою певні аспекти його розгляду. Також є предмети, безпосередньо пов'язані з тими предметами, що розкривають головний об'єкт, а з останнім співвідносяться лише опосередковано [14, 22–23]. Саме ці предмети є найбільш вірогідним кандидатом у тематичне відхилення, оскільки відбувається відхід від головного предмета, розкриття додаткових елементів. А. І. Новиков будує ієрархію предикатів, де "одні предметні ознаки – головні, другі – додаткові, а треті – додаткові до цих додаткових" [14, 121].

Тематичні відхилення певним чином вносять свої корективи у літературну вартість тексту. Серед численних літературних переваг тексту, М. Д. Феллер звертає увагу на стислість та стрункість. Дослідник наголошує на шкідливості відхилень від стрижня повідомлення для стрункості тексту, зазначає, що хід думок у повідомленні повинен бути односпрямованим, мати логічну послідовність, а численні другорядні речення, молекулярні поєднання слів, неправильне планування додаткового другорядного матеріалу, намагання автора розкрити всі побічні поняття, які трапляються при головному, і т. ін. заважають викладу думки [15, 147–148]. Подібною до цих ознак є розгорнутість тексту, що виділяється А. І. Новиковим. Для виникнення цілісного сприйняття головного предмета його опис, зважаючи на цю ознаку, повинен бути однозначним та конкретним. На змістовому рівні розгорнутісь виявляється у кількості безпосередніх стосунків головного предмета з іншими предметами, що є аспектами його зображення [14, 23 – 24].

Досліджуване явище тісно пов'язане зі зв'язністю та цілісністю тексту. Зв'язність спостерігається на різних рівнях організації тексту: на рівні слів, речень, окремих його фрагментів. Ці засоби зв'язку поділяються на зовнішні (зв'язок виражений граматичними чи лексичними засобами) та внутрішні. Вони функціонують на всіх рівнях тексту, часто паралельно. Для розуміння тексту внутрішній зв'язок є головним. З його допомогою ми сприймаємо текст як цілісне утворення, а відсутність внутрішнього зв'язку веде до нерозуміння, навіть у випадку формально вираженого зовнішнього зв'язку [9; 27]. Зв'язність безпосередньо пов'язана з цілісністю, яка А. І. Новиковим розглядається як "деяка характеристика результату сприйняття внутрішньо зв'язного тексту. А сам зв'язок – це засіб, що дає змогу одержати дану характеристику” [14, 27].

М. Д. Феллер, звертаючись до цілісності та зв'язності тексту, виділяє три види зв'язку: явний, напів'явний і неявний. Явний зв'язок підкреслює предмет мовлення і робить неможливим будь-які непорозуміння. Напів'явний зв'язок є більш природним, оскільки свідомість читача виконує власні дії у заданому автором напрямі. Неявний зв'язок вимагає для себе читача з якісною підготов-кою, інакше зв'язок відбудеться не той, що чекає автор [9, 24]. Ось саме на основі останнього виду найбільш вірогідним є виникнення тематичних відхилень.

Значну увагу дослідженню цілісності тексту приділяє і Н. М. Трошина. Вона класифікує тексти за ступенем їхньої когерентності категорій "сенс" та "значення". У текстах 3-го ступеня когерентності виділяє компоненти, що "не вписуються в семантичну структуру тексту і сприймаються як автономні” [16, 50 – 61].

Наявність тематичних відхилень у тексті пов'язана з інформацією, що є основою матеріалу. М. Д. Феллер зазначає, що відомості можуть бути достатніми, але можуть бути і надмірними, такими, в яких немає необхідності. Причому "достатність, недостатність та надмірність інформації — властивість не твору як такого, а твору в його стосунках з читачем" [14, 105]. Зв'язок між темою і фактами розглядає В. В. Різун, оскільки "фактологічне забезпечення твору є матеріальною основою для утворення теми. Розробка теми, власне, й пов'язана з ви-бором фактів, утворенням фактологічної системи твору, а також розташуванням фактів (розробкою композиції)" [16, 175]. Правдивість, або достовірність, типовість, соціально-політична значущість, ідейність, точність і доречність – такі якісні характеристики фактів виокремлює дослідник. За функціональною ознакою всі факти поділяються на чотири великі групи: факти, що кладуться в основу теми твору, – вхідні факти; факти, які ілюструють, пояснюють, уточнюють зміст твору, – деталізуючі факти; факти, що є результатом авторських міркувань, факти, до яких автор приходить на основі вхідних і деталізуючих фактів, – вихідні факти; факти, на які автор посилається в тексті, примітках, – посилкові факти [5, 180–181]. Підгрунтям для виникнення тематичних відхилень можуть бути всі чотири види фактів.

Питання тематичних відхилень важливе для редактора, оскільки він, удосконалюючи газетний текст, повинен якомога більше вилучити з тексту непотрібних повідомлень, деталей, фактів, які відволікають реципієнта від головної теми викладу. Вивчення цього питання повинно мати характер не пасивного сприйняття та розуміння тексту, а глибокого аналізу читацької теми в системі авторських мотивів, цілей, завдань та ін., під впливом яких могла виникнути авторська тема, а в ній і різноманітні тематичні відхилення.



1. Кукушкина О. В. Отрицательный материал как источник наших знаний о языке и мышлении //Вест. Моск. ун-та. – Сер.9. Филология. – 1998. – № 2.– С.77–95.
2. Бацевич Ф. С. Когнітивне і лінгвальне в процесах вербалізації (на матеріалі аномальних висловлень) //Мовознавство. –1997. – № 6. – С. 30 –36.
3. Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности //АН СССР. Ин-т языкознания. – М.: Наука, 1986. – 158 с.
4. Ризун В. В. Определение темы текста: Проблема редакторского анализа: Дисс... к. филол. н. – К., 1988. – 194 с.
5. Різун В. В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.
6. Різун В. В. Аспекти теорії тексту // Феллер М. Д., Мамалига А. І., Різун В. В. Нариси про текст: Теоретичні питання комунікації тексту. – К.:РВЦ "Київ. університет", 1998. – С. 5–64.
7. Лесскис Г. А. Синтагматика и парадигматика художественного текста // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. – 1982. – Т. 41. – № 5. – С. 430–441.
8. Леонтьев А. А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. – М.: Наука, 1969. – 307 с.
9. Феллер М. Д. Структура произведения. – М.: Книга, 1981. – 272 с.
10. Николаева Т. М. Лингвистика текста и проблемы общей лингвистики // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. – 1977. – Т. 36. – Вып. 4. – С. 304–313.
11. Долинин К. А. Интерпретация текста. – М.: Просвещение, 1985. – 288 с.
12. Свинцов В. И. Смысловой анализ и обработка текста. – М.: Книга, 1979. – 272 с.
13. Адмони В. Г. Грамматика и текст // Вопросы языкознания. – 1985.– № 1. – С. 63–69.
14. Новиков А. И. Семантика текста и ее формализация. – М.: Наука, 1983. – 215 с.
15. Феллер М. Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования. – Л.: Высшая школа, 1978. – 200 с.
16. Трошина Н. Н. О семантико-синтаксическом аспекте цельности (когерентнос-ти) художественного текста //Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. – М.: Наука, 1982. – С.50–61.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові