асп.
УДК 070. 1
У статті розглядаються новітні інформаційні технології як сукупність важливих засобів для досягнення творчої мети: оптимізації журналістської праці та редакційної діяльності.
In the article it is researched the modern information technologies as a combination of considerable means for achieving of creative target: optimization of journalism work and editorial activity.
Впровадження комп'ютерів у редакційну діяльність та журналістську працю спричинилося до революційних змін як у журналістиці, так і в інших соціальних інститутах людської спільноти. Бурхливий розвиток мережі інтернет, яка увібрала в себе переважну більшість місцевих інформаційних технологій і, зрештою, охопила своїм впливом майже все населення планети, зумовив смислове розширення поняття журналістської майстерності. З цього приводу професор В. В. Різун зауважував: "У поняття майстерності журналіста починає включатися такий аспект, як володіння інформаційними технологіями. Якщо два журналісти майстерно інтерпретують і подають факти, то "майстернішим" буде той, хто зуміє скористатися швидкісним каналом для пошуку даних. Але для цього потрібна висока кваліфікація і тих, хто заносить інформацію у бази даних, і тих, хто нею користується. Журналіст, по-перше, повинен знати, які бувають інформаційні мережі та інформаційні канали, по-друге, повинен уміти добре працювати з інформаційними каналами – власне, уміти спілкуватися з банками даних" [1].
На практиці той журналіст, який сміливо освоював усе нові й нові інформаційні сервіси – електронну пошту, факсимільний зв'язок, "пошуковики" у банках даних, чати та форуми, веб-сторінки та сайти в мережі інтернет тощо – набагато випереджав тих колег, які звикли працювати з паперовими носіями інформації і не поспішали оволодівати новітніми інформаційними технологіями. Наприклад, в американських засобах масової інформації з'явилося кілька принципово нових типів журналістів. Одні з них на платній основі пропонували власні послуги в пошуках у будь-яких базах даних і в будь-якій інформаційній мережі потрібну замовникові інформацію. Інші, самостійно оволодівши комп'ютерними "премудростями", стали "інформаційними мисливцями", які через електронні носії виявляли порушення законності у різних сферах суспільної діяльності й проводили журналістські розслідування.
З'явилися журналісти-одинаки, які почали працювати поза редакційними колективами ("незалежні", "фріленс" – букв. "вільний стрілок", фактично – "позаштатний журналіст"). Звичайно, що інтернет та новітні засоби комунікації стали їм в пригоді, оскільки вони зробили акцент на ексклюзивних матеріалах. Під час підготовки таких матеріалів журналістам, порівняно з працею у класичній бібліотеці, не потрібно було поспішати, боятися щось пропустити.
Під впливом чинника інформаційних технологій і ринкових умов для роботи окремого журналіста та його кар'єри надзвичайно важливого значення набув так званий самомаркетинг. Ось що пише з цього приводу дослідник журналістики В. В. Ворошилов:
"Для активного кар'єрного просування журналісту, на наш погляд, варто використовувати певний механізм. Як відомо, на Заході поряд з маркетингом товарів, послуг і організацій існує й маркетинг окремих осіб. Мається на увазі діяльність, що здійснюється для створення, підтримки чи зміни позиції або поведінки стосовно конкретних осіб. Дві найбільш поширені форми цієї діяльності – маркетинг знаменитостей та маркетинг політичних кандидатів...
Що ж стосується журналіста, який працює в засобах масової інформації, то про підвищення свого рейтингу, привабливості свого образу він повинен турбуватися сам, в кращому випадку – за допомогою соціолога та психолога.., тобто мова, на наш погляд, може йти про самомаркетинг журналіста... Але, передусім, потрібно знати ситуацію на ринку журналістської праці" [2].
В Україні, на жаль, соціологи журналістики не працюють достатньо ініціативно, і, здебільшого, головні редактори через свою гільдію, столичні журналісти через свої канали дізнаються про перспективних працівників (у першому випадку) або про вакансії (у другому випадку). В умовах нашої країни самомаркетинг журналістів набуває великого значення, але досягається він здебільшого за рахунок помітного виділення над загальносереднім, не досить високим якісним рівнем, акцентованим на сенсацію чи скандальність, ніж завдяки глибині аналізу, актуальності, новому підходу до вирішення соціальних явищ і концепцій.
Загальний, не надто високий якісний рівень вітчизняної журналістики якоюсь мірою можуть підтвердити результати соціологічних досліджень російських дослідників журналістики, які зафіксували потенційні можливості середньостатистичного російського журналіста. За даними опитування журналістів російських газет, вони не відчувають труднощів під час самостійного вибору теми (76,6 % опитаних), спілкування з людьми (71,8 %), однак у них виникають проблеми при вивченні документів (труднощів не відчувають лише 42,7 % опитаних), цілеспрямованому спостереженні (31,6 %), аналізі й осмисленні фактів (44,1 %), пошуку вирішення проблеми (19,1 %), підборі аргументів (29 %), пошуку композиції тексту (39,1 %), саморедагуванні (44,5% опитаних) [3].
Однак якого б значення не мав чинник інформаційних технологій для творчості окремого журналіста, незрівнянно більше він позначився на редакційній діяльності, де можна спостерігати принципово нові методи та форми організації роботи й планування.
На Заході, де ринкові умови змушували власників редакцій ЗМІ все ретельно прораховувати, відразу відмовились від багатьох професій, які після комп'ютеризації редакцій стали зайвими, – машиністок, коректорів, деяких поліграфічних спеціалізацій.
Цей процес особливо інтенсивно відбувався наприкінці 70-х – у середині 80-х років минулого сторіччя і був позначений масовими страйками звільнених (Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Японія, Канада, США, Австралія). Первісна "сваволя" медіа-монополістів під впливом профспілок журналістських організацій та появою все нових і нових інформаційних технологій (і відповідну потребу в них у журналістиці) трансформувалась на перенавчання й підвищення кваліфікації редакційних праців-ників, організацію нових робочих місць. Цей процес врешті-решт привів до оптимізації редакційної структури та штату.
Вітчизняна журналістика, яка трохи забарилася з комп'ютеризацією, дістала унікальний шанс цивілізовано провести цей процес, уникнувши помилок західних колег. Однак недостатня увага керівництва України (як радянської, так і незалежної) до масової комп'ютеризації суспільства в цілому і журналістики як соціального інституту зокрема створила хаотичність у цьому процесі й викликала масові помилки у власному "виконанні".
Реальністю нашого суспільства та помітної частини національної системи журналістики є (свідоме й несвідоме) поєднання паперових і електронних носіїв. Надмірне дублювання матеріалів у вигляді файлів паперовими варіантами пояснюється причинами соціально-психологічного і професійного характеру. По-перше, дисплей комп'ютера швидше втомлює очі, ніж паперовий аркуш, що для редакційних працівників з ненормованим робочим днем має неабияке значення. По-друге, перевантаженість і низька пропускна спроможність каналів зв'язку подекуди змушують віддавати перевагу паперовим носіям.
Хаотичність у перехідному періоді запровадження в редакційному процесі комп'ю-терів призводила і до безсистемного введення нових посад, виходячи з власних потреб, які не завжди оптимізували діяльність творчого колективу. І тільки з другої половини 90-х років ХХ сторіччя, коли вітчизняна журналістика в електронному форматі запрацювала "в унісон" зі світовою, вдалося привести у відповідність до світових стандартів редакційну структуру і штат.
Сьогодні стосунки між редакцією та журналістами будуються на жорсткій контрактній основі. Індивідуальні чи колективні угоди укладаються в порядку та на умовах, визначених загальними зборами творчих працівників. При цьому всі фахово-творчі взаємовідносини між ними визначаються особливим регламентом газети, затвердженим головним редактором чи редколегією.
У редакційній діяльності все настільки тісно переплетено, що інформаційні технології допомагають журналістові вирішувати багато питань. Так, наприклад, відомо, що кожний журналіст прагне створити свою мережу контактів з добровільними помічниками для отримання різного роду інформації: секретної, ексклюзивної тощо. Зазвичай робиться це на електронній основі, однак, для забезпечення цієї комунікації потрібно оплачувати послуги інформаторів – з власної кишені чи редакційної каси (це вирішується в кожному окремому випадку). Як би там не було, але зарплата й авторський гонорар є сьогодні одним із найпотужніших матеріальних стимулів у журналістській діяльності.
Помітний вплив на редакційну діяльність і журналістську працю здійснює конкуренція. Конкурентні стосунки між співробіт- никами редакції можуть мати як позитивний, так і негативний характер. Позитивний бік журналістської праці та редакційної діяльності з точки зору конкуренції полягає в тому, що конкретні автори прагнуть випередити своїх колег і керуються вони при цьому різними мотивами. Щодо цього дослідник журналістики М. М. Кім зазначає:
"В основі конкурентних відносин завжди лежить певний мотив. В одному випадку він може бути пов'язаний з готовністю людини розпочати боротьбу за різні сфери впливу, в іншому – з бажанням досягти якихось матеріальних благ, у третьому – з прагненням посісти в колективі вище й значніше статусне становище…
Журналісти, як показує практика, конкурують між собою за багатьма параметрами: вмінням генерувати нові ідеї; пошуком нових цікавих тем; швидкістю реагування на ті чи інші події; оригінальністю подачі матеріалів тощо. Сьогодні конкурентні взаємовідносини стають у багатьох редакціях визначальними. При цьому конкурентні початки у творчій праці журналіста набувають усе більшого значення тоді, коли в самому колективі створені сприятливі умови для індивідуального самовираження кожного його члена" [4].
Слід зазначити, що під час конкурентної боротьби, якщо її не регулювати на редакційному, або, як кажуть психологи, на міжгруповому, а також міжособистісному рівні, можуть виникати негативні явища. Журналісти здатні оприлюднювати або справжній компромат, або інформацію наклепницького характеру як на справжніх чи потенційних героїв своїх публікацій, так і на своїх колег. Щоб досягти максимального ефекту в цих "брудних" діях, автори користуються мережею інтернет і відповідними електронними сервісами. Здебільшого через паперові й електронні ЗМІ організовуються інформаційні атаки, справжнісінькі інформаційні війни, які ведуть аж до інформаційної експансії чужого національного простору. Проте ці дії підпадають під етичний кодекс журналістів. "За наявності жорстких принципів етичні норми мають уже менш регламентований характер, а правила поведінки журналіста визначаються ледь не для кожного конкретного випадку. Це важливо пам'ятати, по-перше, для того, щоб журналісти могли відрізняти норми етики від юридичних норм і, по-друге, щоб вони розуміли, що етичність (або неетичність) їхньої поведінки визначається на основі загальних принципів ситуативно, у рамках досить широких…Етичний аналіз та самоаналіз – обов'язковий, хоча й дуже складний компонент журналістської практики" [5].
Професор В. О. Карпенко, довголітній редактор газети "Вечірній Київ", наголошує, що поділ редакції на творчу та технічну частини доволі умовний. Звичайно, до творчих працівників відносять тих, що "творять" газетні матеріали, які, проте, будуть донесені до аудиторії завдяки технічним працівникам. "Обладнання редакції включає все необхідне для нормального протікання технологічного процесу. Оскільки специфіка випуску газети пов'язана з підготовкою газетних матеріалів, редакція має бути оснащена технікою для їх створення та розмноження: друкарськими машинками, диктофонами, комп'ютерами, сканерами, ксероксами тощо (курсив В. О. Карпенка. – Т. Ч..)…"[6].
Якщо говорити конкретно про структуру і склад редакції, то вони, як правило, обумовлюється завданнями, що стоять перед нею. Завдання ж визначає тип видання. (Як відомо, структура і склад будь-якого колективу залежить від його суспільного призначення і соціальних функцій.) Друкований орган громадсько-політичного спрямування, безперечно, буде відрізнятися за своїм складом від видання художнього, економічного чи технічного. Чималу роль тут відіграють також періодичність та обсяг. Незважаючи на стрімкий розвиток сучасних технологій, основний варіант структури редакції, сформований протягом десятиліть, по суті, залишається незмінним. "У будь-якій редакції функціонують дві ланки. Одна – керівництво і управління, друга – керовані підрозділи. У газеті й журналі це, з одного боку, редакторат, редколегія і секретаріат, з другого – творчі відділи, редакційні та технічні служби… Між усіма підсистемами та їх елементами в редакційному колективі встановлюються відносини двох основних типів – субординації й координації… Без управління і виконання не може функціонувати жодна система, у тому числі й редакційна" [7, 28–29].
Для налагодження інформаційної інфраструктури, основними складниками якої є засоби зв'язку і електронно-обчислювальна техніка, ефективне їх використання, потрібні сучасні методи й прийоми редакційної діяльності. Вдосконалюючи управлінський апарат, створюючи максимально сприятливі умови для творчої праці журналістів, керівництво друкованого органу, як правило, шукає раціональні шляхи оперативного й якісного функціонування всіх своїх ланок.
Слід зауважити, що ефективна реалізація функцій редакційної організації забезпечується передусім редакційним управлінням, зміст якого обумовлюється всім спектром творчої, інформаційно-комунікативної діяльності останньої. Водночас оптимальний склад редакції, її штатна структура багато в чому залежать від поточного моменту, політичної й економічної кон'юнктури, тому і не можуть бути визначеними раз і назавжди.
Ще один вельми суттєвий момент: за допомогою отриманої інформації керівництво редакції має змогу оперативно перебудувати плани, внести в них певні корективи. Електронний контроль виключає елементи суб'єктивізму і виступає як чинник реалістичної оцінки взаємодії творчих і технічних працівників. Саме завдяки комп'ютерній системі редактор, відповідальний секретар, завідувачі відділів можуть безперешкодно і миттєво отримувати необхідну інформацію про зміст і характер редакційних матеріалів, виключити деякі зайві операції при підготовці номера (наприклад, рутинний ручний пошук додаткових довідок для перевірки достовірності фактів, цифрових даних тощо).
Комп'ютерна система – важливий засіб координації взаємодії відділів і секретаріату, обміну інформацією між ними. Вона може стежити й за дієвістю публікацій, фіксуючи відповіді на критичні матеріали, відгуки читачів, відомств і громадських організацій. Редакція таким чином встановлює зворотний зв'язок, з'ясовує для себе здобутки і втрати у власній роботі, аби й надалі неухильно нарощувати ефективність впливу на читачів.
"Стратегічною сировиною" для життє- діяльності редакційного колективу є інформація, і від того, наскільки чітко забезпечується її безперервний потік, залежить успіх "виробництва".
"Специфіка інформаційної технології у суспільстві полягає в тому, що в них постійно проходять два процеси: передачі інформації та її сприйняття. І ефективність їх визначається саме інформаційною повнотою споживання інформації" [8, 48].
Оптимальне функціонування, до якого прагне будь-який колектив, передбачає такий рівень діяльності, який гарантує успішне досягнення мети, вчасне й якісне виконання завдання.
Як зауважує С. М. Гуревич, "системність, ритмічність і циклічність визначають характер функціонування редакційного колективу" [7, 135].
Ці елементи, по суті, закладені саме в комп'ютерній системі, яка спроможна охопити всю журналістську діяльність і може використовуватися в усіх структурних підрозділах редакції. Збір матеріалів, їх набір, правка, макетування, верстка, виведення готових плівок – це ланки єдиного творчо-технічного процесу, що в кінцевому результаті веде до появи готової друкованої продукції – газети. Однак, як справедливо зазначає С. М. Гуревич, "вирішальним фактором у журналістиці завжди залишається людина – сам журналіст, його творча особистість, як і творче об'єднання журналістів – редакційний колектив" [7, 290].
Отже, про новітні технології треба говорити не як про якусь панацею, а як про сукупність важливих засобів для досягнення творчої мети.
Оскільки в самій суті журналістсько-редакційної роботи закладені виробничо-творчі засади, дуже важливо, щоб співвідношення між ними були врівноваженими, але ще краще, коли за рахунок автоматизації виробничих процесів більше часу залишається саме для творчості. Симбіоз "журналіст + новітні технології" означає діалектичний взаємозв'язок між людиною і комплексним знаряддям праці, спрямований на досягнення відмінного кінцевого результату – випуску періодичного видання.
В умовах нечуваного буму електронних ЗМІ, інтернету і відео, коли значною мірою зменшується інтерес до читання, згадувана проблема постає ще гостріше. Доводиться максимально скорочувати термін виробництва кожного номера, вводити жорсткі нормативи, які сприятимуть, з одного боку, підвищенню культури обробки матеріалів, а з іншого – прискоренню друку і розповсюдженню накладу. Однак "поліпшення якості редакційної роботи, підвищення її наукового рівня не є і не може бути одноразовою кампанією. Це складний і довготривалий процес" [9].
Як відомо, робота редакції та журналіста за усіх часів була пов'язана з використанням технічних засобів чи рішень, ступінь володіння якими визначали швидкість і якість створюваних ними продуктів. Сучасна журналістика вийшла на новий якісний рівень, насамперед, саме завдяки новітнім технологіям. Справжня всеосяжність нинішніх ЗМІ диктує принципово нові підходи до роботи всіх засобів масової інформації. Колишня формула "інформативність є максимум інформації на одиницю площі" реінкарнувала в формулу "інформативність є максимум інформації за одиницю часу". В першу чергу, така формула розкриває процес надзвичайної комерціалізації всіх верств суспільства та чітку визначеність споживача в сфері інформаційних потреб.
Новий життєвий ритм і надзвичайна прагматичність сучасного громадянина визначили такі нові вимоги до інформування: всебічність, комплексність, вичерпність. Окремою вимогою є швидкість реагування на події при незмінно високій якості. Технічний поступ все більше входить у життя самих редакцій, озброюючи журналістів новітньою оргтехнікою, і висуває вимоги оволодіння нею ("Комп'ютерна техніка й спеціалізовані приймальні пристрої, скловолоконні кабельні мережі, супутниковий зв'язок, телецентри, телестанції, складна відеоапаратура – ось сучасний перелік технічних новинок.") [10].
Оскільки завдання журналіста передовсім полягає у максимально вичерпному та об'єктивному інформуванні якомога ширшої читацької аудиторії з урахуванням всієї тематичної спрямованості й тісно пов'язаної з нею специфіки, пошук самої інформації для нього залишається "однією з найважливіших функцій творчості, а вміння збирати інформацію є важливим складником журналістської майстерності."[11, 3].
Інформування друкованими ЗМІ (як й інформування взагалі) за своєю природою дискретне, тобто здійснюється з певною періодичністю, яка визначається частотою висвітлюваних подій, швидкістю збору та обробки інформації, друку видання, його розповсюдження. Слід пам'ятати також і про бюджет, оскільки редакція є виробництвом, кінцевий результат діяльності якого має продаватись і приносити прибуток. Зрозуміло, що будь-яке виробництво зацікавлене у зменшенні витратної частини та збільшенні прибуткової, однак, за однією умовою, а саме: якість продукту при цьому має залишатись незмінною, або навіть поліпшуватись.
У США, наприклад, багато газет, поряд з традиційною паперовою версією, виходять в електронному варіанті – в режимі он-лайн. Тому плата за вихід на ринок відносно низька, а віддача – набагато вища. Мережеві видавці керуються у своїх діях логічними побудовами, шукаючи і знаходячи вузькі тематичні сектори, які ще не мають масового споживача. Не лише в Америці, а й в усьому світі кілька сотень журналів і газет уже розробили свої Web-вузли й активно обслуговують значну аудиторію. Якщо перші он-лайн-системи у США були текстуальними, то вони тепер пропонують меню, за допомогою якого можна "подорожувати" в цій системі.
Надання читачеві доступу до гігантського обсягу інформації – найістотніша риса, що відрізняє електронні газети від традиційних, які друкуються на папері та суворо обмежені простором і витратами на видання.
Мета створення електронних газет – полегшити тягар інформації, який лягає на плечі користувача. Однією з рис електронних газет є можливість надавати клієнтам, які цікавляться всім, починаючи з конкурсів краси до новин з гарячих точок планети, спеціалізовану інформацію на замовлення. Видавці роблять ставку на те, що люди вважатимуть цю рису електронних газет за таку, яка варта грошей, витрачених на неї.
Електронні газети також запрошують читача до діалогу, і це є історичний крок уперед від традиційного газетного монологу. Більшість газет "он-лайн" мають так званий "простір для балачок", де читачі можуть вільно спілкуватися з авторами та редакторами.
Вигідною справою може стати і класифікована реклама. Замість того, щоб пасивно переглядати весь банк даних, користувачі отримуватимуть інформацію за розділами: предмет пошуку, ціна, місцезнаходження, фотографії.
"Американські газети одержують понад 11 мільярдів доларів щорічно тільки від класифікованої реклами, що становить близько третини їхнього загального річного прибутку від реклами. Конкуренція на цих перегонах зростатиме, бо телефонні компанії кабельного телебачення заявлятимуть на них свої права" [12, 9].
Слід зауважити, що електронні газети – це свобода для репортерів і читачів, бо потік інформації у них не обмежуватиметься площею газетного аркуша. Комп'ютеризована суміш тексту, графіки, кольорових фото, звуку та відео, що рухається на екрані, стала реальністю, і хоча не витіснила друковані видання, посіла досить значне місце у щоденному житті багатьох людей.
Уже і в Україні (щоправда, із запізненням на п'ять – шість років у порівнянні з США та іншими західними країнами) функціонують у глобальній мережі інтернет видання в електронному вигляді й (з винайденням режимів Real Audio i Real Video) веб-сайти телерадіостанцій. Поряд з власне інтернет-газетами та журналами їхні паперові аналоги мають свої електронні версії, які або повністю дублюють номери на папері, або враховують інтернет-формат і виділяють найголовніші новини за принципом "поекранного" представлення інформації. Перехід від звичайного перекидання надрукованих текстів у електронний вигляд до використання інтерактивності як головної переваги електронного середовища над паперовим означав те ж саме, що перехід від друкарської машинки до комп'ютера. Так, наприклад, інтерактивність забезпечує швидший зворотний зв'язок, ніж традиційна пошта (а інколи навіть і телефон). Це, у свою чергу, означає розширення аудиторії, додатковий прибуток, подальше вдосконалення того чи іншого ЗМІ.
Інша справа, що, на відміну від західних ЗМІ, власники вітчизняних видань і телерадіоканалів надто над цим не замислюються, внаслідок чого сучасна модель редак-ційної діяльності та журналістської праці є доволі обмеженою. Це помітив комп'ютерник за фахом, начальник інформаційного прес-центру IREX ПроМедіа Україна Г. М. Почтар.
"Електронні версії українських ЗМІ, – зауважує він, – переважно створюються за "принципом лопати": все, що є в паперовому варіанті видання, сумлінно перекидається в мережу. При цьому не враховуються будь-які особливості нового середовища. Наприклад, принцип розміщення матеріалу на газетній шпальті не підходить для web-сторінки. Відомо, що око читача "пробігає" газетну полосу літерою Z (від верхнього лівого до нижнього правого кутів). Послі-довність появи сторінки в броузері, як правило, згори донизу. Читати "по діагоналі" не можна, оскільки сторінка з'являється не миттєво. Та й не вся вона вміщується у вікні броузера. Не використовують наші газети й основну рису нового інформаційного середовища – інтерактивність, тобто можливість користувача комп'ютера активно взаємоді- яти з інформацією" [13].
Тим часом на Заході найбільш популярні веб-сайти відвідують за добу до 20 млн користувачів, що відкриває широкі можливості для ведення рекламної справи та вдосконалення обличчя інтернет-ЗМІ. Переважна більшість сайтів оновлює новини на домашній сторінці кожні 15 – 30 – 45 – 60 хвилин. При цьому автори сайтів добре продумують систему посилань на рубрики, а пошукова система допомагає швидко знайти інформацію, яка цікавить читача. Проте найцікавішою є можливість передплати або окремої інформації, або інформації певних рубрик та її отримання через електронну пошту на свою "домашню" адресу.
Таким чином, інтернет-журналістика дає змогу позбутися такої вади традиційних ЗМІ, як примусовість прочитання/перегляду, а читач при бажанні дістає можливість створити свою "власну газету", яка "писала" б лише на ті теми, що його приваблюють.
Задля досягнення "надоперативності" на веб-сайті конкретного ЗМІ можуть "вивішуватись" тексти, які в паперовому вигляді або в ефірі дійдуть до аудиторії трохи пізніше. Крім цього, аналіз подій у мережі інтернет може бути значно глибший, ніж у номері на папері чи в інформаційно-аналітичній програмі, адже машинна пам'ять має безперечні переваги над друкованою площею чи ефірним часом. Власне, до написання таких аналітичних матеріалів залучаються лише кращі журналісти редакції, які працюють таким чином, аби висвітлювана подія ні на хвилину не випадала з-під громадського контролю: протягом доби представлені в свіжому номері ранкові деталі конкретної події замінюються денними подробицями, а пізніше – й вечірніми.
Отже, переваги для читацької аудиторії очевидні: якщо газету в паперовому вигляді читач отримує лише раз на добу (максимум друкуються два випуски), але зміни в цьому випадку стосуються тільки окремих сторінок, а не номера в цілому. Електронна ж версія газети протягом 24 годин може докорінно змінюватися. Тим самим досягається висока якість журналістських матеріалів. Однак, зауважує з цього приводу професор О. К. Мелещенко, взаємодія між медійними середовищами нерівномірна: мережеві ЗМІ охоче використовують пресу й ефірні засоби як джерело та об'єкт аналізу; а традиційні ЗМІ охоче презентують себе в глобальній мережі, але при цьому схильні розглядати інтернет як анонімне середовище, яке, хоча й породжує час від часу події, гідні висвітлення, однак, саме по собі не має реального медійного статусу.
На Заході склалися три основні моделі редакцій, що готують одночасно паперові й електронні версії, які поширюються через сайти, PDA (персональні цифрові помічники), мобільні телефони, по радіо і телеканалах. (На Заході їх називають multiple media).
Перша модель склалася в редакції газети "Chicago Tribune": друкована, електронна й телевізійна версії готуються різними командами журналістів і редакторів і, хоча вони формально не прив'язані одна до одної, залежно від розгортання подій дня, можуть перекидатися в реверсивних напрямках.
Друга модель запроваджена в редакції німецького видання "Financial Times" (FTD). Тут будь-які його версії готуються об'єднаною командою журналістів, тимчасом, як редактори, які сидять за одним столом, зважаючи на терміновість матеріалу, вирішують, куди буде спрямована готова стаття – до друку, в інтернет або в обидві версії.
Нарешті, нещодавно у Флориді в газеті "Tampa Tribune" був винайдений третій варіант: журналіст готує коротке повідомлення, що передається по мобільному телефону в редакцію дочірнього телевізійного каналу, потім він же робить докладніший репортаж для сайту і ще більш докладний – для вечірніх теленовин і, насамкінець, готує публікацію для завтрашнього випуску газети.
Команди редакторів можуть фізично розміщуватись за одним великим столом, як, наприклад у FTD, або бути в різних містах, на різних континентах. Головне, що завдяки мережі інтернет у них тепер є можливість працювати разом і, керуючи єдиним потоком публікацій, що надходять з різних джерел у єдиний редакторський центр, готувати не один, а відразу кілька, до того ж не схожих один на одного номерів видання.
Отже, електронні ЗМІ стають складовою частиною видання в цілому; мультиплікація каналів, поширення інформації дозволяють виданню закріпитися на різних ринках, при цьому кожна з версій працює на просування загального бренду і тим самим допомагає продавати рекламу в інших ЗМІ [14].
Лідери серед служб он-лайнових новин досягли успіхів не тільки завдяки власним відомим брендам, а й у результаті вигідного співробітництва з іншими впливовими концернами (і не лише медійними). Так, всесвітньо відома корпорація "Майкрософт" Б. Гейтса об'єднала свої зусилля спільно з телерадіокорпорацією NBC, створивши сайт MSNBC.com, який працює за редакційною технологією, описаною на прикладі газети "Tampa Tribune".
Проте існує ще одна досі не вирішена проблема, яка тягне за собою інші, не менш вагомі проблеми. Бурхливий розвиток глобальної мережі інтернет і відсутність у мережі єдиного "господаря" зумовлюють серед численних переваг величезну ваду – недостовірність оприлюдненої інформації. Така ситуація виникає тому, що на законодавчому рівні не окреслено правовий статус інтернет-ЗМІ, а також їх працівників. Це дозволяє журналістам й навіть цілим редакціям "викидати" в інтернет компромат і різноманітні недостовірні матеріали.
Враховуючи те, що, з одного боку, зміни в економічній ситуації в царині журналістики, в її маркетингових комунікаціях відбуваються стрімко, а з іншого – етичні кодекси, створені для ЗМІ попередньої епохи майже сто років тому, коли ще не було телебачення, а радіомовлення робило перші кроки, не відповідають реаліям сьогодення, тому, на нашу думку, необхідно ввести інтернет-журналістику в стабільне правове поле. Тільки закон може стати гарантом дотримання журналістського принципу правдивості й об'єк-тивності, а також професійних стандартів чесності та неупередженості в мережі інтернет.
1. Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 5.
2. Ворошилов В. В. Журналистика. –
2-е изд., доп. – СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 2000. – С. 257–258.
3. Вильчик В. Умерьте амбиции // Журналист. – 1995. – № 7. – С. 60.
4. Ким М. Н. Технология создания журналистского произведения. – СПб.: Изд-во В. А. Михайлова, 2001. – С. 57–58.
5. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – С. 283 – 284.
6. Карпенко В. О. Основи професіональної комунікації. – К.: Нора-прінт, 2002. – С. 199, 201, 202.
7. Гуревич С. М. Основы научной организации журналистского труда. – М., 1987. – С. 28–290.
8. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. – К., 1997. – С. 48.
9. Мельник І. А. Наукова організація роботи секретаріату редакції. – К.. 1988. –
С. 47.
10. Зерницька В. В. Нові засоби масової комунікації. – К., 1993. – С. 3
11. Різун В. В. Інформаційна мережа в засобах масової інформації. – К., 1992. – С.3.
12. Вільна преса. Видано інформаційним агентством Сполучених штатів.
13. Мелещенко О. К., Почтарь Г. М. Друковані засоби масової інформації України в мережі Інтернет: порівняння з газетами Заходу // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. І. Шкляра. – К., 2000. – Вип.4 – С. 83–91
14. Мелещенко О. К. Взаємодія ЗМІ: нові форми як відповідь на виклики часу // Вісн. Запоріз. ун-ту.– Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – Вип. 3. – С. 97.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові