Ласкаво просимо

Референціальна об'ємність цитації у газетно-журнальних заголовках

викл.
УДК 071: 082. 1

У статті розглядаються складні семантичні процеси створювання смислу, що відбуваються у заголовках-цитатах.

In clause are considered complex semantic processes, which occur in headings-citations

Проблема засобів масової комунікації та образу світу, людини, що ними створюються та задаються, стає все далі більш актуальною. Влада журналістики – це на сучасному етапі розвитку культури – не метафоричний вислів або трюїзм. Як пише П'єр Бурд'є у книзі з симптоматичною назвою "Влада журналістики" (1995 – 1996), у сьогоденні об'єктом дослідницької уваги повинна стати "не "влада" журналістів – тим паче не журналістика як "четверта влада" – але влада, якою механізми полю журналі- стики, що все більш підкоряється вимогам ринку (читачів та рекламодавців) впли- вають, в першу чергу, на журналістів (журналістів-інтелектуалів), а вже потім, не без їхньої участі, на різні поля культурного вияву: юридичне, літературне, артистичне, наукове" [1, 91]. При цьому поле журналіс-тики – це складне явище, яке передбачає водночас і скерованість у соціально-еко-номічний семантичний простір і в суто журналістський, професійний, простір, який підпорядковується власним законам та нор-мам. Поле журналістики прагне до тоталь-ного панування, перш за все символічного, що призводить і до його економічної, соціально-громадської стабільності, зміц-нення й укріплення у повсякденності. В наслідок чого реципієнт, що постійно потре-бує на інформацію, керуються нею, отримує певні орієнтири, уяви, норми, зразки життє-діяльності, потрапляє у полон незримих, але сильних та владних структур, які П. Бурд'є порівняв із силою гравітації: "це те, чого ніхто не бачить, але те, що слід брати до уваги, аби зрозуміти те, що відбувається" [1, 71].

Журналістський текст є однією з провідних маніфестацій поля журналістики, яке принципово не можна побачити, а тільки відчути. Саме через текст реалізуються та діють сили гравітації (П. Бурд'є) на пересічного індивіда, що постійно живе у "інформаційній повсякденності". При цьому виникає методологічна проблема дослі-дження журналістського тексту.

Вже починаючи з 60-х років, вчені чітко поставили питання про обґрунтування єдиного предмету масової комунікації як дисципліни. Так зокрема У. Еко у книзі "Відсутня структура. Вступ до семіології" (1968-1980), а саме у розділі "Масові комунікації", зазначав: "предмет досліджен- ня масових комунікацій виявляться єдиним у той мірі, в якій постулюється, що індустріалізація засобів комунікації змінює не тільки умови прийому та відправки повідомлення, але <…> й сам смисл повідомлення (тобто той блок значень, які здогадно створюють його незмінну частину), оскільки так його задумав автор незалежно від засобів розповсюдження" [2, 408-409] [Курсив автора – Е. Ш.]. Таким чином, поряд з умовами та засобами комунікації, відбувається поступове виокре- млення смислу повідомлення масової комунікації як самостійного та незвідного до семантичного простору психології, соціо- логії, економіки. Смисл повідомлень масової комунікації повинен розглядатися з таких методологічних позицій, які, перш за все передбачають, урахування та активну орієнтацію на міждисциплінарні зв'язки, але ж виходять з того, що "послідовно та цілісно вивчати ці явища можна тільки у тому випадку, коли теорія і аналіз масових комунікацій буде одним з розділів – до того ж найбільш важливим – загальної семіології" [2, 409] [Курсив автора – Е. Ш.]. Семіологія "описує коди як системи очікування, дійсні у знаковому універсумі, накреслює контури відповідних систем очікування, значущих в універсумі психо-логічних феноменів та способів мислення. У світі знаків семіологія розкриває світ ідеологій, що знайшли своє відображення в уже устояних способах спілкування" [2, 30]. При цьому семіологія обов'язково макси-мально активізує проблему не тільки смис-лу, знаку, системи, ідеології, але й есте-тичного початку та коду будь-якого комуні-кативного повідомлення.

Структуралістські та постструктуралі-стські дослідження, що бурхливо розви-валися протягом 60–80-х років, усе більшу увагу приділяли текстам масової кому-нікації, як самоцінним та самозначущим повідомленням. Тексти масової комунікації найбільш адекватно відповідали міждисцип-лінарному духові цих досліджень, які праг-нули, перш за все, знайти точку перети-нання, поєднати слово, знак, естетику, ідеологію, повсякденність. У наслідок чого до текстів масової комунікації застосовували принципово нові підходи та методи аналізу, які не дозволяли розмивати предмет масової комунікації між іншими дисциплінами, що збіднювало та спрощувало розуміння сутності цих текстів, ширше – масової комунікації взагалі. Так Т.А. ван Дейк етапну статтю "Аналіз новин як дискурсу" (1988) починає з обґрунтування методоло-гічної основи дослідження текстів засобів масової комунікації. Зокрема він пише: "Домінування соціальних наук у вивченні засобів масової комунікації призвело до концентрації уваги переважно на економічних, політичних, соціальних або психологічних аспектах обробки текстів новин. <…> Спираючись на результати сучасних міждисциплінарних досліджень дискурсу, ми можемо трохи інакше підійти до вивчення текстів повідомлень масової комунікації. Визначною властивістю цієї нової орієнтації є її спрямованість на вивчення саме сутності процесу масової комунікації, а саме мовленнєвих пові- домлень" [3, 111–112]. Це сприяє система-тичному, цілісному дослідженню і розумін-ню текстів масової комунікації.

Природно, що зміна методологічних позицій торкається не тільки новин, як самостійного та самоцінного типу дискурсу, й не тільки прагматичного підходу до їхнього аналізу. Проблема полягає у потребі виробити загальну методологічну основу дослідження текстів масової комунікації, як самоцінного, самозначущого семантичного й естетичного явища. Тексти масової комунікації не можуть обмежуватися, з одного боку, певними автономними контекс-тами функціонування, що прояснюють окремі, розрізнені властивості інформацій-них повідомлень, а с другого боку, розгля-датися виключно з позицій соціально-економічних, соціально-психологічних, гро-мадсько-політичних впливів на дійсність та реципієнтів. У наслідок цього і аналіз текстів масової комунікації повинен здійс-нюватися як аналіз їхніх естетико-пое-тичних, дискурсивних особливостей, що водночас корегують з соціальною дійсністю, але ні в якому разі не зводяться до неї.

Виходячи з таких методологічних пози-цій, первинна двоєдність журналістського тексту, який водночас звернений і до реальної, і до художньо-естетичної дійс-ності, живе за їхніми закономірностями, все більш активізує проблему референції, що розуміється як "поєднання думки та реаль-ності за допомогою мови", як "спосіб "заче-пити" вираз за світ" [4, 5 18]. Саме референція з її орієнтацією, з одного боку, на логіко-філософські проблеми, пов'язані з поняттями смислу, істини, існування, тотожності, а с другого боку, на питання повсякденної мови та мовлення, фонду знання реципієнтів, типів мовних знаків, контексту, дискурсу, дозволить по-новому побачити та дослідити саме двоєдину при-роду і сутність тексту масової комунікації. Референція, яку "цікавить "повернення" мови до дійсності, турбує питання про те, як значущі одиниці мови докладаються до світу, завдяки чому вони можуть зрозумілим для адресату чином ідентифікувати предмети" [4, 11], відкриває та робить прозорими для дослідження ті смисли й механізми, які дозволяють тексту масової комунікації бути провідником сил гравітації (П. Бурд'є), а засобам масової комунікації перетворитися на панівну іоносферу буття сьогоденної культури (Ж. Баланд'є, П. Віріліо).

У межах проблеми поєднання слова і речі та ідентифікації предметів виокремлюється в самостійну проблему взаємодія "свого" та "чужого" слова у рамках одного повідом-лення (тексту), що може проявлятися та здійснюватися як цитація, ремінісценція, алюзія, тощо. Справа тут полягає у тому, що складна, багато аспектна взаємодія "свого" та "чужого" слова не підпорядковується суто формальній логіці, коли "своє" і "чуже" принципово розрізняються та їх не можна ототожнити. В сучасній культурній ситуації, майже, єдиний простір їхньої зустрічі – це простір гри, який хоча і вводить момент провокації та актуалізується відносного складного, принципово неоднозначного фону знань, що орієнтується водночас на увесь фонд знань реципієнта, однак накреслює, прояснює різницю між "своїм" та "чужим", що постійно прагнуть до перетинання, поглинання одне одним. Саме референціальність цитації, виявляє і робить наочним, доступним дослідженню косміч-ний хаос, де за словами І. Хассана, панує "процес розпаду речей" [5, 59]. Це і буде провідною темою даної статті. Крім того, акцент спеціально буде зроблено на взаємозв'язку заголовку (демонстративно "чужого" слова) та тексту (власне "свого" слова) тому, що попри всю наочність і прозорість цитації у цьому випадку, взаємодія та розвиток, з одного боку, відношень заголовок – текст, а з іншого боку, відношень текст – аудиторія не будуть простими, причинно-наслідковим. Тут мається на увазі, що з першого погляду легко прочитана та ідентифікована прозора цитата, яка апелює до певного фону знань, і тому, здавалося б, не потребує на ретельний референціальний аналіз, виявляється об'єм-ною за своїм характером, до того ж орієн-тованою на принципово різні засоби комунікації і умови прийому та відправки повідомлення, коли реципієнтові знадо-биться водночас актуалізуватися, наприклад, щодо вербального, візуального, аудіального засобів масової комунікації. Це по-перше. По-друге, заголовок як головна тема будь-якого тексту, тим більш тексту масової комунікації, що організовує весь текст, містить імпліцитно його зміст, задає тенден-ції й логіку його розвитку, формує певний образ дійсності, автора та реципієнта [1; 3 – 4; 6 – 8], не має прямого відношення до власне тексту в тому смислі, що не відбувається очевидного розвитку змісту, передбачуваного цитатою, вико- ристаною у функції назви. Водночас заголовок-цитата ні є рекламним трюком, ні семантично спусто-шеним яскравим і прибавленим висловом. У ньому відбува-ється складне перетинання, взаємодія та розвиток метафоричного, знакового та прямого значень.

Коли ми звернемось до жіночих журналів – одного з самих улюблених, популярних, розповсюджених текстів масової комунікації протягом другої половини ХХ століття, то побачимо п'ять провідних тенденцій надання текстам заголовків у вигляді цитат. Витоком цитації виступає:

1) класична художня література: "Я встретил Вас…" ("Работница", 1985, № 3) – пряма цитата, перший рядок вірша Ф. Тют-чева, який дуже часто замінює його дійсну назву "К. Б.", "Карету мне, карету" ("Натали", 2002, № 9) – пряма цитата, останні рядки п'єси О. Грибоєдова "Горе від розуму";

2) популярні кінематографічні та телевізійні стрічки: "Берегите женщин!" ("Работница", 1988, № 2), "Самая обая-тельная и привлекательная" ("Единствен-ная", 2002, № 3), "Господин оформитель" ("Натали", 2002, №2) – пряма цитата, назви популярних російських кінофільмів 80–90-х років ХХ століття, "От заката до рассвета" ("Натали", 2002, № 9) – пряма цитата, назва культового американського кінофільму К. Тарантіно кінця 90-х років ХХ століття;

3) популярні романси та пісні: "И она пришла – одна на всех" ("Работница", 1985, № 5) – пряма цитата, рядки з пісні, присвяченої перемозі радянського народу у Великій Вітчизняній війні, "Притяжение мастерства" ("Работница", 1985, № 6) – опосередкована цитата, обіграні рядки ("Притяжение земли") з популярної пісні, присвяченої польоту у космос Ю. Гагаріна, "Барабан был плох…" ("Работница", 1986, № 6) – пряма цитата, рядки з пісні, яку виконував у середині 80-х років відомий український співак М. Гнатюк, "Я поцелуями покрою уста…" ("Натали", 2002, № 6) – пряма цитата, рядки з старовинного російського романсу;

4) усна народна творчість, а саме приказки та прислів'я: "Дом не велик, да лежать не велит" ("Работница", 1985, № 3), "Договор дороже денег" ("Работница", 1990, № 1) – пряма цитата приказок та прислів'їв, "Художник, помнящий родство" ("Работ-ница", 1990, № 10) – опосередкована цитата, обігране прислів'я "Иван, не помнящий родства", "Красна пава пером, а жена нравом" ("Натали", 2002, № 6) – пряма цитата прислів'я;

5) сучасний фольклор, а саме анек-дотичні вислови, трюїзми, тощо: "Трезвые начинают и выигрывают" ("Работница", 1985, № 7) – опосередкована цитата, обігра-ний вислів, що прийшов у повсякденність з світу шахів "Білі починають, та виграють", "Пельменный день" ("Работница", 1986, №6) – опосередкована цитата, обіграний вислів з радянської повсякденності "Рыбный день", "Идите в баню" ("Единственная", 2001, № 12) – пряма цитата, вульгарно-розмовний афористичний вислів, розповсюджений у нашій повсякденності.

При цьому між тенденціями, що беруть свої витоки у художній літературі, кінема-тографічних та телевізійних стрічках, популярних романсах та піснях відбувається своєрідне перетинання, коли, наприклад, назва художнього твору водночас є і назвою кінострічки, знятою за цим твором: "Трудно быть зрителем" ("Работница", 1985, № 2, автор – В. Кичин) – це заголовок, який, з одного боку, обіграє назву – "Трудно быть богом" – і дуже відомого у 70-ті рр. роману братів Стругацьких, і популярного у 80-ті рр. кінофільму, знятого спільно радянсь-кими та німецькими кінематогра-фістами; з іншого боку, відбувається апеляція до дуже популярного проблемного документального фільму-роздуму 80-х рр. "Легко ли быть молодым", назва якого, у свою чергу, брала витоки у тому ж значеннєвому комплексі – "Трудно быть богом". У випадку "Богач – бедняк" ("Работница", 1990, № 5, автор – Т. Корягина) цитація репрезентує роман І. Шоу та телесеріал, знятий за його мотивами; "И жизнь, и слезы, и любовь" ("Работница", 1988, №3, автор – ?) – пряма цитата, що репрезентує і відомі рядки з інтимної поезії О. С. Пушкіна, і назву відомого, кінофільму про життя інтелігенції, який активно демонстрували наприкінці 80-х рр.; "Там на неведомых дорожках" ("Работница", 1989, № 6, автор – Т. Алексеева) – пряма цитата, що репрезентує і відомі рядки з поеми О.С. Пушкіна "Руслан и Людмила", і назву дитячого кінофільму-казки, знятого в модерновому ігровому, сатиричному стилі. Аналогічно справа обстоїть і коли на відомі вірші пишеться пісня та стає популярною. Наприклад, "Окольцована, околдована…" ("Натали", 2002, № 6, автор – А. Волчик) – опосередкована цитата з вірша М. Заболоцького "Признание" ("Зацелована, околдована"), пісня на слова якого стала одним із хітів 90-х рр. Можна також спостерігати перетинання семантичних просторів, що беруть витоки у різних засобах комунікації. Так, "Берегите женщин!" ("Работница", 1988, № 2, автор – доктор мед. наук В. Лунандин) – це пряма цитата, і назви популярної кінокомедії радянських часів, і пісні, що виконувалась не менш популярним естрадним співаком 80-х рр. Ю. Антоновим, в тому числі й в цьому фільмі.

Таким чином, прозора, нібито однозначна з першого погляду цитата набуває об'ємного, "лабіринтового" характеру завдяки активної одночасної апеляції до рівноцінних, рівно-значущих, самодостатніх джерел цитації, які співіснують за принципами доповнюваності та невизначеності. Це обумовлене тим, що, по-перше, витоком цитування є відомі, масово розповсюджені джерела, які виступають у ролі самостійних фонових знань і завдають власні варіанти дійсності; по-друге, ці джерела не руйнують однин одне на формально-змістовному рівні, а створюють ілюзію адекватності, активі-зуючи головну тему або ідею: це про кохання, це про економічні труднощі, це про стосунки чоловіка та жінки тощо.

Але на рівні сутності вони виявляють різні смисли. У наслідок цього реципієнт опиняється у ситуації, коли активізація його фонових знань призводить до космосу несуперечності (Ж. Бодрійяр), й актуалізація може відбутися, наприклад, щодо тонкої, трагічної, пронизуючої лірики М. Заболоцького й щодо сентиментальної, галантерейно ресторанної пісні, яка асоціюється з обличчям та стилем сучасного поп-співака. Зміст цитації, нібито, не змінюється: і вірш, і пісня апелюють до кохання. Проте різко змінюються конотації: вірш репрезентує вічне, тендітне, високе почуття, що водночас руйнує та створює життя. Пісня репрезентує пристрасть, робить акцент на сучасному часі, на моменті певної зустрічі і певних відношень чоловіка та жінки, що постійно підкреслюється стилем одягу та гриму виконавця, його кінесикою, мелодією. До того ж вірш разрахован на особистісне, інтимне читання, пісня, особливо естрадна, – на масове виконання; вірш уособлює слово, думку як процес самозаглиблення, пісня уособлює певне обличчя, від якого йде слово-мелодія, тобто це дві різні "мовні реальності" – вербальна та аудіовізуальна, та дві різні культури – висока, елітарна і низька, масова, – що задають різні стандарти та еталони смаку. Більш того, власне у тексті статті розповідається про символіку, традиції та сучасні моді шлюбні обручки, тобто заголовок – "Окольцована, околдована…" ("Натали", 2002, № 6, автор – А. Волчик) – знімає свій цитатний характер та актуалізується щодо прямого значення виразу: весілля передбачає як наявність шлюбних каблучок, так і щось чарівне, дивовижне, що виводить за коло буденщини. Однак, враховуючи характер журналу та контекстуальну інформацію, що йде від дійсності, слово околдована все ж таки зберігає семантичне напруження і виступає знаком "чужого" слова, вказуючи на цитатність свого походження. Таким чином, заголовок-цитата, отримує складне, поліімо-вірне здійснення, коли і вірш, і пісня, і пряме значення слів, що складають заголовок, водночас отримують рівноцінне значення і рівноцінні умови для розвитку.

"Чіпляння" вислову за дійсність (Н. Ару-тюнова) та прагнення встановити відпо-відність, тотожність слова – речі, іденти-фікувати їх, з'ясувати істину, призводить до ускладнення дійсності а також децентрації свідомості й самосвідомості реципієнта. Об'ємно-лабіринтовий характер цитації руйнує нормативні відношення та стабіль-ність ієрархічних систем; саме він провокує та робить можливим у той космічний хаос, де панує процес розпаду речей (І. Хассан).

Це відбувається навіть у тих випадках, коли здавалося б, не має очевидної, маніфестованої апеляції до різних фонів знань. Наприклад, актуалізація здійсню-ється щодо складного з соціально-громадської точки зору роману І Шоу ("Богач – бедняк" ("Работница", 1990, № 5, автор – Т. Корягина)), що підіймає питання відношень людини і соціуму, деградації, девальвації, занепаду етичних, духовних основ сучасного капіталістичного сус-пільства, і щодо телесеріалу, знятого за цим романом. Однак як і у попередньому випадку актуалізація відбувається або щодо вербального початку, що уособлюється романом, або візуального, що уособлюється ансамблем відомих акторів. В ньому одним з лідерів виступає Тараторкін, який на той час був, кажучи сучасною мовою, секс-символом. Вербальний початок на перше місце висуває зміст роману, візуальний – знайомі обличчя. На побутовому рівні це розрізняється діапазоном питань: або "Це про долю однієї родини, що йшла з бідняків у багатії?", або "Це фільм, де грав Тараторкін. Він про ..." Зрозуміло, що знов-таки зміст самої цитати не змінюється, а змінюється смисл цитації, що апелює, по-перше, до різних "мовних реальностей", що передбачають різні конотації і поєднання думки з різними реальностями; по-друге, до принципово різних фонів знань: сучасної класичної літератури реалізму, кінофільму, прямого значення вислову. Як і у поперед-ньому випадку, власне текст статті прямо не підтримує та не розвиває цитату: матеріал присвячено питанням економіки у період перебудови країни, тому назву – "Богач – бедняк" – можна інтерпретувати по-різному.

Природне, що це все приводить і до зміни смислу і заголовку-цитати, і власне тексту статті, бо сприйняття обумовлене перш за все тим фоном знань, до якого апелює. Як зауважив російській філософ М. К. Мамар-дашвілі, "залежність сприйняття від деякого знання означає, що автоморфізм, який пов'язаний з здійсненням або реалізо-ваністю акта сприйняття є зміною власного стану. Приведення себе в інший стан, аніж я був до того моменту, після якого можна вважати, що щось сприйнято. Я інший, ніж був до того. Це фундаментальна імплікація у самому акті залежності сприйняття від знання або розуміння" [9, 254]. Акт сприй-няття, що є і актом зміни я, передбачає орієнтацію та актуалізацію щодо певної нормативної системи, яка, в решті решт, і робить можливим існування знання, смислу, істини, тотожності, ідентифікації, я. Цита-ція, що розповсюджена у сучасних засобах масової комунікації, проблематизує акт сприйняття таким чином, що реципієнт позбавляється навіть права обирати яку-небудь із запропонованих дійсностей. В заголовку-цитаті усі можливі фонові знання накладаються та задають поліімовірну логіку обрію сподівання (Р. Яусс). В наслідок цього можна казати, що об'ємність цитації – це еквівалент різоми, коли під різомою розуміємо смислові взаємовідно-шення аналогійні "заплутаної кореневій системі, у якій не розрізняються окремі паростки" [10, 276]; те, що "породжує несистемні та несподівані відмінності, які нездатні чітко протистояти одне одному за наявністю або відсутністю якої-небудь ознаки" [2, 276]. Саме референціаліність з її активною орієнтацією на аналітичність суджень, та на такі поняття, як іменування.