Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Лекція 3. Шляхи підвищення авторитетності і довіри до друкованих видань

Карась М.А.

План
1. Правила дотримання точності в журналістському творі.
2. Посилання на джерела і оформлення цитат.
3. Чесність і неупередженість у викладі матеріалу.
4. Вимоги до заголовків.
5. Відкритість, вихованість, етикет .

1. Нічого так не підриває довіри читача, як неточні дані в газеті. Слід взяти до уваги, що далеко не всі помилки журналістів стають явними, оскільки читачі рідко телефонують або звертаються листом до редакції з зазначенням помилок. Чотири правила точності у підготовці журналістського матеріалу є такими.

а) Подвійна перевірка дат, адрес, імен, прізвищ. Не давати матеріал до друку, доки двічі не прочитаєш сам плюс один раз прочитає ттетя особа - заввідділу, черговий (змінний) редактор, колега.

б) Обережність з інтерв'ю. Посилання варте тільки у випадку, якщо джерело компетентне за посадою або очевидець події. Наприклад, чи може інспектор ДАІ, який регулював рух біля місця злочину , давати інтерв'ю репортеру про те, що сталося? Правильна відповідь "НІ". Хоч це і представник правоохоронних органів, він не очевидець події і не має інформації з перших рук. ЇЇ мають слідчий, що розслідує справу і бабуся, що продавала цигарки і була свідком події. Ключові моменти інтерв'ю обов'язково перепитуються шляхом перефразування. Наприклад, колишній урядовець розповідає вам деталі діяльності прем'єр-міністра Януковича і згадує деякі прізвища співучасників. Щоб останні не подали у суд на вас і газету, доцільно перепитувати: "То ви сказали, що Янукович, будучи главою уряду, контактував з бізнесменами Івановим і Петренком?" Це убезпечить вас від помилки, якщо твердження ви зрозуміли неправильно.

в) Нотувати і в записник , і на диктофон. Більшість помилок через нечіткий запис. Перевірити двічі записи на місці події шляхом перепитування або звернення до документів - прес-релізів, довідників. Комп’ютерна програма перевірки правопису дає збої.

г) Якщо була помилка - визнати її. Більшість газет мають усталені місця 2-3 сторінках, наприклад, провідна американська "Нью-Йорк Таймс" – “підвал” третьої шпальти. Провідні українські газети теж практикують чіткість зі спростуваннями і вибаченями, скажімо газета "Факты" має для цього спеціальну рубрику "Чтоб да, так нет". Редакторам і журналістам радять ніколи не ховати вибачення і спростування на середні або останні сторінки номера. Це теж елемент піднесення довіри. Бо помилки трапляються з усіма, і потрібно мати мужність їх виправити. Якщо ж трапилася велика, груба помилка – слід переписати новий матеріал за наслідками помилки і показати, як ми, мовляв, гарно виправилися. Інколи ображена сторона в інтерв'ю визнає, що хоча шкода -моральна або матеріальна - була значна, проте вчасне і вибачення на сторінках газети суттєво зменшили збитки.

2. Другий важливий чинник завоювання авторитету серед читацької аудиторії формулюється як ясність із посиланнями і цитованими джерелами. Журналістам у своїх викладах краще виявляти обережність з висловами на зразок: “очікується, що...” Резонно запитати: коли? “Як відомо”... - кому? Або “важається, що ..” - ким? Розгляньмо приклад. “Уряд Януковича вважаються найуспішнішим серед урядів незалежної України”, - розпочинає свій передвиборчий огляд аналітик одного з київських тижневиків. Вважається ким – респондентами соціологічного опитування, експертом-політологом Х., провідними західними економістами і т.і.? Відповіді немає, а отже й немає довіри до таких тверджень як до необгрунтованих, а можливо й навмисно нав’язуваних аудиторії.

Сучасне журналістикознавство поділяє інформаційні джерела на прямі (інтерв’ю), непрямі (газети), ідентифіковані (прес-служби), неідентифіковані. До останніх належать такі звороти, як: “з достовірних джерел, наближених до” , “з компетентних джерел, що побажали залишитися неназваними (невідомими)” і т.п. Попри запевнення у компетентності і дорстовірності насправді довіра до таких матеріалів невисока. До неідентифікованих джерел, як до неточних , слід звертатися дуже рідко, у виняткових випадках.

3. Довіру у читача викликає чесність і неупередженість у викладі матеріалу. Нерідко ми, сприймаючи певне повідомлення у ЗМІ, ловимо себе на думці: факти підібрані так, що подію викривлено. Ключові деталі, подробиці опущено. Подано інформацію нібито правдиво, але упереджено. Читачі одразу бачать, чию сторону займає журналіст, газета.

Наприклад, у випуску новин на державному телеканалі УТ-1 8 квітня 2004 року прозвучало два коментаря щодо політичної кризи всеукраїнського масштабу навколо змін до Конституції і політичної реформи. Як доповів наступного дня тодішній голова парламентського комітету свободи слова Микола Томенко, обидва політики, що давали коментарі для всієї держави, належали до проурядового табору. Як результат, парламент рекомендував звільнити президента НТКУ Олександра Савенка з посади за ігнорування значної частини депутатів від опозиції, а фактично - порушення принципів об'єктивності у журналістиці. Авторитетність напряму залежить від обов'язкового включення позицій двох сторін в ході висвітлення конфлікту.

Задля дотримання чесності і неупередженості журналістам рекомендується не писати на теми , де вони є зацікавленими фінансово або політично. Журналісту доручають написати про проблеми молодіжного кредитування, а він самі отримує молодіжний кредит на дуже пільгових умовах. Зовнішній вигляд об’єктивного журналіста теж не повиненвиказувати його симпатії чи антипатії до описуваних подій. Наприклад, на прес-конференцію кандидата у Президенти Віктора Януковича журналіст інтернет-видання “Українська правда” з’явився з помаранчевою символікою кандидата-суперника. Чи не передасться суб’єктивний настій журналіста на однобоке висвітлення прес-конференції?

4. Оскільки заголовки - це вітрина не лише матеріалу, але й газети у цілому, у контексті підтримки авторитетносіт і довіри до газет і журналів справедливими виступають специфічні вимоги до заголовків. Передусім, неправдиві заголовки, які є обманом читача. "Розлучення Пугачової і Кіркорова", "Тимошенко йде у відставку" – галасують заголовки окремих видань. Читач “купується”, тобто купує газету у кіоску, і почуває себе обдуреним, оскільки або підзаголовок, або контекст матеріалу пояснює, що певне зіркове подружжя розлучилося тільки за сценарієм їхнього нового кліпу, а прем’єр-міністр піде у відставку лише за умови невиконання взятих зобов’язань. “Погибла одна из сестер Уильямс”, пише спортивне видання “Команда” про знаменитих тенисисток. Насправді з замітки з’ясовується, що у автокатастрофі загинула їхня далека родичка.

Шкодить авторитетності друкованого видання практика надмірного вживаня у заголовках теми статевих відносин, ненормативної лексики, жаргонізмів. Наприклад, публікація в тижневику "2000" називається "Позиция "женщина сверху". Здогадайтеся, про що вона? Пояснює підзаголовок: "Прекрасный пол и власть", отже йдеться про роль жінок в державному управлінні. Нічого поганого нібито немає, але якщо газета підтримує реноме солідної й авторитетної, такі заголовки знижують його до рівня жовтої преси.

5. Відкритість авторів для героїв їхніх публікацій, передусім критичних, є важливою рисою авторитетності видання. Якщо розгніваний держчиновник, піар-службовець бізнесової структури чи просто ображена приватна особа телефонує і вимагає бесіди з журналістом чи редактором, а він ховається за фразами “мене немає” або “у відрядженні – буду через місяць” , то своїми діями створює власному виданню репутацію несерйозного і скандального. Журналіст повинен бути досяжним для контакту також з читацькою аудиторією, регулярно нагадуючи службовий телефон і електронну адресу.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові