Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Лекція 5. Тематична спеціалізація журналіста.

Карась М.А.

План.
1. Пошук тем для матеріалів.
2. Робота з джерелами інформації.
3. Мистецтво постановки запитань джерелам інформації.

1. Вибір хорошої теми - половина успіху матеріалу. Інформація з перших рук на теми, скажімо, "Героїзм (варіанти - мародерство, походеньки, тортури і т.п.) українських вояків в Іраку " , "Особисте життя Верки Сердючки" гарантовано зацікавить керівників видання і читачів. Наприклад, Голова Верховної Ради Володимир Литвин скаржився під час зустрічі з редакторами газет: "Улюбленою темою ЗМІ є доходи депутатів". [ “Голос України” від 20 квітня 2004 року.] Студент 4 курсу дякує політику за підказку і говорить своєму редактору: "У мене є знайомий помічник депутата, який може розвісти про те, які гроші і за що можуть отримувати депутати Верховної Ради". Редактор відразу ж відповість “давай!”

Сьогоднішня лекція присвячена якісному висвітленню тематики, дорученої журналістові. Великі газети мають 4-5 журналістів у відділі. Для прикладу, цьому кореспонденту відділу політики виділено роботу з правими партіями. Іншому у спортивному відділі - ділянка хокею, баскетболу і тенісу.

Успішна робота журналіста над тематикою включає те, що більшість майбутніх матеріалів уже передбачаються, порушення цієї чи іншої теми очікується. Журналіст-початківець може прямо звернутися до досвідченого журналіста по допомогу: "Підкажіть, будь ласка, тему". У досвідченого працьовитого журналіста теми матеріалів, здається, самі пливуть до рук, оскільки він наполегливо працює над дорученою йому загальною тематикою. Загальними правилами тут є такі:

а) швидко приступати до роботи, а потім швидко вирушати на завдання, зустрічі і інтерв'ю бути легким на підйом, не розкачуватись, не гаяти час. “Газети читати важливо, але їх можна прочитати у транспорті по дорозі на редакційне завдання” твердить редактор американської газети “Шарлот Обсервер” Вік Оппел.

б) постановка завдань на щодень. Стандартна кількість матеріалів повинна бути такою, щоб жоден редактор не мав сумнівів щодо вашої корисності. У щоденних газетах кореспондентові слід подавати 7-10 заміток на тиждень плюс 2-3 більших матеріали (кореспонденції, статті, аналітичні інтерв'ю) на місяць.

Хтось скаже, що йому краще замість 3 заміток написати одну статтю. Найкраще запланувати і написати усі чотири.

2. Визначальним чинником якісного висвітлення теми є робота з джерелами. Це не складно, але вимагає часу і відданості. Ніякі подарунки, гроші у конвертах - ви не бізнесмени і не юристи - не заміняють особистих контактів, можливо навіть щодня на кілька хвилин: щось трапилося? Ні? Добре. Як у суботу зіграє "Динамо"? Чудово. До побачення.

1) Особистісні зв'язки прибирають перепони, які ставлять відповідальні працівники у спілкуванні з представниками ЗМІ. Але слід шанувати, звичайно, робочий час співбесідника. Кілька хвилин погомоніти - і досить. Тут міститься зауваження - інформацію слід використовувати чесно. Не можна "підставляти" джерело, якщо вам, можливо випадково, довірили конфіденційну інформацію. Також журналіст може недбало записати факти або цифри і опублікувати їх з помилками. Потім він побачить, як з ним перестануть вітатися його джерела. Хорошу журналістську репутацію завойовувати важко, на це йдуть місяці і роки, зате її легко втратити в один момент.

2) Робити послуги для джерел. Чому б вам не “втиснути” в газету невеличку інформацію про школу, в якій навчається дитина прес-секретаря? Або помічник керівника заочно навчається у вузі, і йому потрібно реферат на актуальні теми з економіки чи політології. Ви б могли допомогти, підібравши матеріали з вашої газети.

Запитання на журналістську етику – чи можна подзвонити керівнику прес-служби додому о 21.30 і з’ясувати інформацію, необхідну вам на завтрашній ранок?

3. Часто журналістам доводиться по крихтах визбирувати інформацію з дорученої теми, іноді слова треба “витягувати обценьками” з чиновників або працівників прес-служб. Американське журналістикознавчі праці пропонують кореспондентам набір так зв. “тупих” (dumb) запитань для методичної обробки джерел інформації. Перше: “Скажіть, будь ласка, що забирало у вас найбільше часу на роботі останніми днями?” Друге: “З чого ви розпочали сьогодні свій робочий день?” Такі питання, хоча й інколи “задовбують”, зате вимагають конкретної відповіді і допомагають журналістові у пошуку цікавих чи проблемних тем.

З іншого боку, є питання, які не слід ставити компетентним джерелам журналістської інформації. Передусім, це питання “А що ви думаєте з цього приводу?” Джерело вже зробило люб’язність і видало вам цінну інформацію. Також державних службовців та клерків приватних структур легко збиває з пантелику фраза журналіста “А як би ви прокоментували цю інформацію?” Це майже завжди надійний спосіб збентежити ваше джерело чи навіть примусити його завершити бесіду.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові