Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Тема 1. Загальне поняття просоціологію

Упорядник В. Ф. Іванов

План
1. Визначення соціології.
2. Історія розвитку соціологічних знань.
3. Структура соціології.
4. Організація і проведення конкретного соціологічного дослідження.

1. Визначення соціології

Сам термін "соціологія" має греко-латинське походження. Латинською "socіetas" означає суспільство, а "logos" з грецької перекладається як слово. Тобто буквально соціологія — це наука про суспільство.

Предмет соціології з моменту виникнення науки багато разів змінювався. З одного боку, він уточнювався, що супроводжувалося відокремленням соціології від філософії. З іншого — з накопиченням соціологічних знань відбувався ріст числа концепцій теоретичної соціології, кожна з яких розробляла свій аспект соціальних відносин, давала свою інтерпретацію предмету цієї науки. Наприклад, позитивісти вважали, що вивчати соціальні стосунки треба виходячи з законів природничих наук, а вчені феноменологічного напрямку навпаки — соціальне вважали цілком специфічним явищем, яке розвивається тільки за своїми внутрішніми законами. Поступово виділилися різні предметні області соціології — праці, освіти, політики, міжнаціональних стосунків, в тому числі соціологія масової комунікації. З'явилися соціологічні теорії так званого середнього рівня, які спиралися на матеріал, зібраний при емпіричних дослідженнях. Як особливий аспект соціологічної науки виділилася методика, техніка і організація соціологічних досліджень.

2. Історія розвитку соціологічних знань

Початком історії соціології як нової форми дослідження суспільних процесів прийнято вважати публікацію шеститомного "Курсу позитивної філософії" (1830-1842) французького філософа Огюста Конта, де вперше викладені основні положення позитивізму, які були грунтом для виникнення соціології. О.Конт вперше вжив поняття “соціологія”, хоча відповідні дослідження велися ще з античних часів.

Соціологія вивчає соціальну дійсність. Філософські роздуми про природу суспільства і його удосконалення йдуть ще від сивої старовини. Але тільки тоді, коли вивчення соціальних фактів було виокремлено, народилася наука соціологія.

Кожна наука має декілька основних питань, при розв'язанні яких і здійснюється її розвиток. Необхідно, щоб ці питання були правильно порушені. Відокремившись в самостійну науку, соціологія успадкувала від філософії свої перші проблеми. Однак вони були неправильно порушені.

По-перше, це питання "Куди ми йдемо?", "Куди йде суспільство?", "Куди йде світ?" Філософи та історики, не знаходячи відповіді на ці питання, порушували їх перед соціологією, але, притаманному їм плані, коли вивчення фактів змішане з оціночними судженнями.

Треба відмітити, що у контівський період соціології вчених займали питання не тільки соціальної динаміки ("Куди йде світ?"), а й соціальної статики (тобто питання вивчення механізмів функціонування суспільства).

Огюст Конт вважав, що соціологія має бути позитивною наукою про соціальні факти. Але і йому, і деяким іншим вченим важко було відмовитися від наслідків впливу філософії та історії на соціологію. До речі, цей вплив частково пояснює, чому потім соціологія прийшла до іншої крайності — емпіризму і антиісторизму.

Ще однією неправильно порушеною проблемою, що з часів Платона постійно привертала увагу філософів, є проблема взаємостосунків між особистістю і суспільством. Спочатку сформульована в абстрактній формі, ця проблема в минулому столітті набула більш практичного аспекту, виступила як дилема: чи вторинна психологія по відношенню до соціології чи навпаки.

Огюст Конт вважав, що будь-яка проблема психологічного плану може бути розв'язана з допомогою соціології. Цікаве в цьому плані зіткнення думок таких відомих вчених, як Тард і Дюркгейм. Тард вважав, що соціологію можна звести до індивідуальної і міжіндивідуальної психології. Дюркгейм навпаки писав, що взята в цілому соціальна дійсність не може бути зведена до психічного, котре являє для соціології інтерес тільки як складова частина соціальної дійсності.

К.Маркс висунув поняття "практика", при посередництві якої людина створює себе і одночасно дійсність. Таким чином, К.Маркс ввів історичний вимір у відношеннях між психічними і соціальними началами.

Зіткнення думок Тарда і Дюркгейма пояснюється частково тим, що колективна психологія у той час була предметом абстрактних побудов на базі психології конкретної людини, а психологія особистості — лабораторною психологією, зорієнтованою на людину взагалі. Практичні висновки психології визначались її зв'язком з фізіологією, що віддаляло її від соціології. Соціологія і психологія змогли вступити в контакт тільки тоді, коли обидві вони виступили в єдиній конкретній площині.

Розглядаючи поведінку індивідів як реакцію на фактори зовнішнього соціального світу, біхевіорізм, таким чином, визначив співвідношення між психологією, соціальною психологією і соціологією: перша вивчає реакції на природні стимули, друга — реакцію на соціальні стимули, третя — самі соціальні стимули і фактори.

Людина, яка з'явилася на світ у визначеному соціальному середовищі не може втікати від нього. Соціалізація індивіду така сильна і починається так рано, що розглядати у відриві від оточуючого суспільства припустимо тільки з спеціальною практичною метою. Соціальна група не є чимось незалежним від індивідів, що її складають, а індивід — це значною мірою внутрішньо переломлене соціальне.

З того моменту, як психологія визнала, що конкретний індивід не може бути свавільно відділений від свого соціального досвіду, і що соціологія розглядає людину в цілому, основна перешкода була усунена — і соціологія, і психологія стали двома доповнюючими одне одного аспектами вивчення людської діяльності.

Ще одне складне питання — це проблема вирішального фактору. Це намагання виділити якийсь один вирішальний фактор суспільного розвитку (наприклад, географічний чи біологічний) призвело до виникнення у соціології різних течій, кожна з яких, звичайно, надає особливій увазі своєму вирішальному фактору. Але правильне розв'язання цієї проблеми полягає у розумінні того, що суспільний розвиток обумовлює не один, а ціла сукупність різнопланових факторів.

Усі ці проблеми стояли перед соціологією в ХІХ ст. І не можна переходити до розгляду сучасного стану в соціології без того, щоб не нагадати про ще один наслідок ХІХ ст. Це намагання соціологів передбачити напрям суспільного розвитку, відкрити соціологічні закони. Не випадково О.Конт запозичив у Гоббса термін "соціальна фізика", перш ніж звернутися до терміну "соціологія". Послідовники Конта і Спенсера також відкривали закони, але вони у кінцевому підсумку здавалися вірними тільки їх творцям. У наш час більшість соціологів відмовилась від пошуку загальних соціологічних законів.

Соціологія ХХ ст. вже не ставить перед собою завдання розв'язати проблеми долі людства, прогресу, конфлікту між особистістю і суспільством, психічним і соціальним, вирішального фактору і пошуку соціологічних законів.

Зараз у нашій країні соціологія переживає бурхливий розвиток і увага приділяється перш за все концептуальному багажу, методології та інструментарію.

Сучасна соціологія характеризується поглибленим вивченням соціальної дійсності. Її особливість у порівнянні з соціологією ХІХ ст. полягає перш за все у тому, що вона є наукою багатьох вимірів, яка визнає багатоплановість дійсності.

В ХХ ст. соціологія розвивалася в основному як емпірична наука. В 20-30 рр. ХХ ст. відбувався справжній бум емпіричних соціологічних досліджень. Соціологія оформлювалася і організаційно. Першими академічними центрами емпіричних досліджень стали Чикагський та Колумбійський університети США. Одночасно створюються численні приватні чи незалежні, як вони себе називали, бюро, центри, інститути по проведенню конкретних досліджень у найрізноманітніших сферах суспільного життя. Поступово складається спеціалізація дослідників і центрів за тими чи іншими проблемами — соціології злочинності, соціології національних меншостей, соціології освіти, сім'ї та шлюбу тощо. Особлива увага надавалася вивченню методики і процедурам досліджень. Емпірична соціологія активно розвивалася у США, чому сприяло те, що там панував прагматизм, який став основою діяльності в усіх галузях життя, в тому числі і в соціології.

Емпірична соціологія, здавалось, відповідала всім вимогам часу. Вона використовувала методи точних наук, в першу чергу, статистику, і тим самим як би переносила на себе частину популярності та довіри, якими вже користувалися ці науки.

Однак, не ігноруючи дійсних успіхів конкретної соціології в розвитку методики і техніки досліджень, необхідно враховувати, що застосування кількісних методів, в тому числі в суспільних науках, є особливістю науки ХХ ст. взагалі, а не виключно соціології.

Ще одна сторона емпіричної соціології — це її об'єктивність, відсутність зв'язків з будь-якою ідеологією, науковість. Доказом наукової безпристрасності емпіричної соціології служить той факт, що з самого початку вона зайнялася вивченням таких сторін життя суспільства, як злочинність, убогість, анормальна поведінка.

Які ж були основні етапи розвитку емпіричної соціології?

Період між двома світовими війнами характеризувався інтенсивним накопиченням конкретних даних у різних областях соціології. Вперше у масовому масштабі суспільна наука, використовуючи соціологічні методи, з фактами в руках займалася розглядом різних явищ у житті суспільства. Створювались монографічні роботи за окремими проблемами. Найбільш відомі такі дослідження як "Польський селянин в Європі та Америці" У.І.Томаса і Ф.Знанецького, "Середнє місто" подружжя Лінд, які були дослідженнями нового типу, повністю грунтувались на конкретних фактах. Деякі наукові центри і фахівці займалися виключно розробкою методики і техніки соціологічних досліджень. Накопичення досвіду в цій галузі сприяло вдосконаленню наукового рівня у проведенні конкретних досліджень.

Непритаманна філософії конкретність емпіричних робіт по суспільствознавству, наочність результатів досліджень обумовили певний розрив емпіричної соціології з більш чи менш загальними соціологічними теоріями. З того часу методологією в американській соціології стали називати не теоретичні основи вивчення тієї чи іншої проблеми, не обгрунтування дослідницької діяльності, а комплекс технічних засобів і методів, які дозволяли проводити конкретні дослідження, об'єктом яких тепер стали окремі сторони і аспекти життя суспільства. Теорія емпіричної соціології, на різницю від практики, формувалася перш за все у Європі. Так, закономірність переходу соціології з теоретичного рівня на емпіричний обгрунтував німецький вчений В.Ділтей, методологічні принципи емпіричного дослідження детально описувались у працях Віденського гуртка, зокрема, в книзі О.Нейрата "Емпірична соціологія", у якій автор закликав відмовитися від використання категорій, які не підлягають емпіричній оцінці. Значний вплив на конкретні дослідження перших десятиріч ХХ ст., і перш за все в Америці, здійснили психологічні теорії, зокрема, французького соціолога Г.Тарда і австрійського психіатра З.Фрейда.

Таким чином, перший період розвитку був вдалим для емпіричної соціології з точки зору як набуття досвіду проведення конкретних досліджень, так і в накопиченні великого масиву практичних даних і результатів вивчення окремих проблем.

Однак, вже на початку 40-х рр. приходить розуміння того, що принципи емпіричної соціології, які закривали їй вихід на рівень широких узагальнень і погляду на суспільство в цілому, заважали подальшому розвитку науки і на практиці призводили до розроблення тільки вузьких, приватних рекомендацій. В результаті в ці роки зароджується критичне ставлення до стану емпіричної соціології. Почався пошук виходу із тупикового стану, що створився.

Об'єктивно потреба в теорії пояснюється безперспективністю накопичення практичних даних без їх теоретичного узагальнення.

Суб'єктивно це перетворилося на протест проти психологічного напрямку, який не виправдав себе, і, призвело до звернення до натуралізму і механіцизму. Виникло намагання зорієнтувати соціологію на "макродослідження", які б розглядали великі та складні соціальні агрегації, а не займалися б приватними питаннями.

При розгляді історії розвитку соціологічних знань обов’язково необхідно зупинитися на дослідженнях і поглядах видатного російського та американського вченого П.О.Сорокіна. Він у різні часи був професором Петербурзького і Гарвардського університетів. У своїх 40 монографіях і більш ніж 200 статтях П.О.Сорокін перевів емпіризм соціологічних досліджень на фундаментальну теоретичну основу. Він створив інтегративну систему, про яку, на жаль, зараз забули на Заході, а у нас її і не знали. Ця система охоплювала проблеми філософії, соціології, психології, етики.

В цей час все більшу популярність отримує структурний функціоналізм. Цей новий підхід сформулювали вчені, серед яких перш за все необхідно виділити Т.Парсона і Р.Мертона. Вони запропонували розглядати суспільство як єдине ціле, де нормальне функціонування частин забезпечує життєздатність всього організму. "Система", "структура", "рівновага" — ці терміни набули особливого значення у зв'язку з успіхами в ті роки кібернетики та інформатики. Прямі зв'язки налагоджувались також з біологією, тому що вчені цього напрямку вважали, що соціальний організм не так вже відрізняється від біологічного.

Важливим для структурного аналізу є звертання до практики конкретних досліджень, намагання знайти для них теоретичний грунт, зв'язати ці дві сторони науки — теорію і практику. У відомій монографії "Соціальна теорія і соціальна структура" Р.Мертон пише, що необхідно створити теорії "середнього рівня", оскільки соціологія ще занадто молода, щоби братися відразу розв'язувати проблеми функціонування всього суспільного організму, до того ж теорії середнього рівня знаходяться ближче до конкретних досліджень і можуть служити їм грунтом і, одночасно, перевіряти та обробляти на них свої концепції.

Однак ні емпіричні дані, ні пошуки теорій так і не допомогли американським соціологам та їх послідовникам в інших країнах створити методологічну базу, на якій могла б надійно стояти сучасна соціологія.

У 60-ті рр. знизився інтерес до функціональній школи і знов виріс рейтинг суб'єктивно-ідеалістичних течій. Структурний функціоналізм так і не зміг стати грунтом для узагальнення і пояснення емпіричних даних.

В ці роки зароджується так званий напрямок "конструювання теорії" (theory constructіon), різнорідний за своїм складом, що ставить за мету розробку основ побудови соціологічної теорії. Цей напрямок мав методологічний характер, тобто його представники не цікавились змістовною стороною теорій, що розроблялися.

На сучасному етапі розвиток соціології характеризується існуванням двох антагоністичних тенденцій. Прихильники одній з них вважають використання найновіших методів аналізу соціологічних даних основним шляхом наукового розвитку соціології. Прихильники іншої тенденції — етнометодологічної — виходять з того, що об'єктивні дослідження і наукові пояснення суспільства та історії неможливі, і треба зосередитися на вивченні того, як ті чи інші поняття чи уявлення переломлюються у суб'єктивному сприйнятті людей. Не дивлячись на антагонізм, обидві напрямки мають і загальні моменти — обидва вони зосереджують зусилля на тому, як вивчати, тобто на методі дослідження суспільних явищ.

3. Структура соціології

Соціологічна наука в цілях дослідження виділяє у відокремленому, "чистому" вигляді різні форми суспільних стосунків і сфер суспільного життя. Хоча всі вони внутрішньо пов'язані між собою, кожна з цих сфер має свою специфіку, що знаходить вираз у створенні спеціальними соціологічними теоріями свого понятійного апарату.

В залежності від досліджуваного об'єкта спеціальні соціологічні теорії можуть бути теоріями більш широкого чи менш широкого значення. Вони знаходяться у визначеній ієрархії відношень, які відбивають об'єктивний взаємозв'язок різних сторін суспільного життя.

Конкретне соціологічне дослідження в тій чи іншій області має спиратися на спеціальні соціологічні теорії, які опосередковують зв'язок між загальним соціологічним рівнем і конкретними соціологічними дослідженнями явищ суспільного життя. За допомогою понятійного апарату цих теорій здійснюється перехід від загальних теоретичних понять до понять операціональних, котрі доступні кількісному вимірянню та емпіричній перевірці.

Спеціальні соціологічні теорії безпосередньо спираються на конкретні соціологічні дослідження, у тому числі на статистичні обстеження, систематичні спостереження, опитування: інтерв'ювання, анкетування тощо, розробляють і перевіряють свої гіпотези і моделі на основі методологічних посилань, які виходять з цих теорій з одного боку, і аналізу реальних даних, з іншого.

Таким чином, в межах єдиної соціологічної науки існують різні рівні пізнання і пояснення соціальних явищ.

Конкретні соціологічні дослідження, які проводяться шляхом збору, систематизації, теоретичного осмислення соціальних фактів, у свою чергу дають матеріал для розвитку спеціальних соціологічних теорій, розв'язання їх теоретичних проблем. Їх називають теоріями "середнього рівня" тому, що вони, з одного боку, є методологічною підставою конкретних соціологічних досліджень, а з іншого — дають конкретний матеріал для загальної соціологічної теорії, забезпечуючи її постійний розвиток.

Конкретні соціологічні дослідження добре виконують свою пізнавальну функцію у тому випадку, якщо вони не обмежуються констатацією і систематизацією фактів, але допомагають з'ясувати внутрішні закономірності та перспективи розвитку вивчаємих явищ, співвідношення цих явищ з іншими об'єктивними тенденціями і закономірностями суспільного розвитку. Таким чином, спеціальні соціологічні теорії виконують роль опосередкуючої ланки між загальною соціологічною теорією і конкретними соціологічними дослідженнями.

Необхідно провести чітке рознесення між конкретними соціальними і конкретними соціологічними дослідженнями. Перше поняття набагато ширше, ніж друге. Конкретними соціальним можна назвати будь-яке дослідження, яке присвячено вивченню визначеного явища суспільного життя. Конкретне соціологічне — один з видів конкретного соціального дослідження, який відрізняється двома конкретними ознаками.

Перша ознака — комплексність, тобто розгляд явища чи процесу в його цілісності. Комплексний підхід передбачає виявлення питомої ваги кожного з взаємодіючих соціальних факторів, які визначають явище, що досліджується. Конкретні соціологічні дослідження можуть при необхідності використовувати теорії та методики інших суспільних наук.

Друга найважливіша ознака полягає у тому, що до завдання конкретного соціологічного дослідження входить вивчення процесу чи явища як результату діяльності людей в єдності об'єктивних і суб'єктивних факторів, тобто виявлення співвідношення умов, потреб, намагань, причин і мотивів їх діяльності.

Конкретні соціологічні дослідження потребують збору, зіставлення, врахування численних емпіричних відомостей, які відтворюють реальні зв'язки. У результаті узагальнення емпіричних даних складається картина, яка відбиває об'єкт дослідження в цілому. Конкретні соціологічні дослідження — це не тільки чисто технічні процедури збору та обробки емпіричного матеріалу. Вже у процесі збору цього матеріалу, а тим більш у процесі його осмислення і обробки потрібне теоретичне обгрунтування. Саме тому методологічно правильно поставлені конкретні соціологічні дослідження дають об'єктивні, наукові знання, які дозволяють розкривати внутрішні закономірності суспільних процесів, виявити тенденції їх розвитку.

Соціологія — це наука, яка має складну структуру і органічно поєднує різні рівні соціального пізнання: загальні теорії, теорії середнього рівня, конкретні дослідження. Останні два рівні об'єднують у понятті "прикладна соціологія". Кожному з цих рівнів притаманні свої аспекти підходу до вивчення суспільного життя, свій інструментарій та методика.

Функціонування і розвиток будь-якої конкретної соціальної системи органічно пов'язані з функціонуванням і розвитком суспільства в цілому, а функціонування і розвиток суспільства в цілому складається з функціонування і розвитку окремих суспільних систем, які є складовими елементами єдиного соціального організму. Таким чином, дослідження конкретних соціальних явищ і процесів сприяє дослідженню всього суспільства в цілому.

4. Організація і проведення конкретного соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження починається з розробки програми і плану аналізу об'єкта. Від ступеня наукової обгрунтованості та рівня організаційно-технічного оформлення цих документів значною мірою залежить результативність соціологічного дослідження. Програма являє собою теоретичну основу соціологічних процедур дослідження, що здійснюється — збору, обробки і аналізу інформації, яка необхідна для обгрунтування теоретичних висновків і практичних рекомендацій.

Структура аналізу визначається програмою соціологічного дослідження. Структура повинна, по-перше, забезпечити переклад вихідних положень соціологічної науки на всіх її рівнях на мову операціональних визначень і процедур досліджень; по-друге, намітити шляхи узагальнення емпіричних даних.

Програма дослідження — це опис логіки і методів аналізу об'єкта відповідно до завдань, що розв'язуються. Програма являє собою теоретичний документ, який відповідає ряду необхідних вимог і всі частини якого зв'язані в єдине ціле.

Доля всього соціологічного дослідження в цілому, значимість його теоретичних і практичних результатів у значній мірі залежать від його теоретичного обгрунтування, теоретичного рівня розробки його програми, вдалого обрання системи емпіричних показників і робочих гіпотез. Погано обгрунтоване з теоретичної точки зору соціологічне дослідження призводить до незначних теоретичних висновків, неефективних практичних рекомендацій і часто не виправдовує тих коштів, що пішли на його проведення.

Спрямовуючий вплив вихідних теоретичних положень у соціологічному дослідженні проявляється у постановці цілей і завдань дослідження, а також у виборі методів і процедур по збиранню та обробці інформації. Логіку підготовки і проведення соціологічного дослідження можна зобразити таким чином.

Мета дослідження — пізнання соціологом властивостей, зв'язків і відношень обраного об'єкта; соціолог при цьому має деяку інформацію про сутність даного об'єкта. До складу цієї інформації входять, по-перше, ті чи інші уявлення про зовнішні ознаки соціального об'єкта, по-друге, теоретичні знання, поняття, моделі, що стосуються цього об'єкта. Побудовані на них результати теоретичного аналізу проблеми у "чистому вигляді" дозволяють висунути ті чи інші гіпотези і на їх підставі визначити процедури і методи дослідження, виділити його предмет. Інформація про обраний об'єкт, яку отримали в результаті спостереження і експерименту, являє собою наступну, більш високу ступінь проникнення в його сутність, подальшу конкретизацію знань про цей об'єкт. На грунті цих знань здійснюється розробка практичних рекомендацій, які спрямовані на удосконалення системи управління соціальним об'єктом, з'являються нові поняття та теорії.

Мета соціологічного дослідження визначає його орієнтацію — теоретичну чи прикладну, від якої залежить уся логіка його проведення. Програма дослідження повинна чітко відповідати на питання: розв'язанням якої проблеми і на отримання якого результату орієнтується дане дослідження.

Логіка соціологічного дослідження обумовлена змістом проблеми, яка задається центральним питанням. У теоретично зорієнтованому дослідженні перш за все вирішуються теоретичні (основні), а потім практичні (неосновні) завдання. У прикладному дослідженні практичні завдання є основними, а теоретичні — неосновними.

Основні завдання відповідають меті дослідження. Неосновні ставляться для підготовки майбутніх досліджень, розв'язання методичних питань, підготовки додаткових гіпотез, які не зв'язані безпосередньо з даною темою тощо.

При теоретичній чи практичній орієнтації конкретного соціологічного дослідження неосновні завдання доцільно вирішувати на матеріалі, який отриманий для пошуку відповіді на центральне питання, аналізуючи ті ж самі дані, але під іншим кутом зору. Можливо, що неосновні завдання повністю розв'язані не будуть. Але вони можуть допомогти при постановці проблеми для підготовки нового дослідження.

Об'єкт соціологічного дослідження — це діяльність людей, які мають визначений соціальний статус, умови, при яких ця діяльність здійснюється, і продукти цієї діяльності.

Об'єкт соціологічного дослідження має відповідати досить широкому колу вимог: по-перше, характеризуватися чітким означенням явища за такими параметрами, як професійна належність, просторові межі (країна, регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична, побутова тощо); по-друге, визначеним часовим обмеженням; по-третє, можливістю кількісних обмежень.

Крім об'єкта необхідно обрати і одиницю спостереження. Одиницею спостереження в соціології називають той елемент сукупності, що досліджується, у відношенні якого безпосередньо проводиться збір соціальної інформації. При цьому важливо відрізняти одиницю спостереження, про яку збирається інформація (одиниця аналізу), від одиниці спостереження, з якої збирають інформацію (одиниця збору). Одне й те ж соціологічне дослідження може включати різні за своїм характером одиниці спостереження.

Виділення об'єктивних ознак одиниць спостереження з наступним їх сортуванням називається типологізацією. При цьому ознаки, що досліджуються, поділяються на суттєві і несуттєві з виділенням якісних і кількісних боків явища.

До кількісних ознак належать такі, варіанти яких відрізняються один від одного визначеною величиною.

До якісних ознак належать такі, які дозволяють розрізняти одиниці спостереження за змістом.

Якісні ознаки відбивають невід'ємні властивості предмету дослідження. Коли мова йде про набір рядоположених якісних ознак, їх називають атрибутивними. У тих випадках, коли варіанти протилежні за значенням (чоловік-жінка тощо), ознаки називають альтернативними.

Предметом дослідження прийнято вважати ту з сторін об'єкта, яка безпосередньо вивчається. Одному й тому ж об'єкту може відповідати кілька різних предметів дослідження, кожний з яких визначається тим, яку саме сторону об'єкта він відбиває, з якою метою, а головне — для розв'язання якої проблеми обирається предмет дослідження.

Об'єкт і предмет соціологічного дослідження збігаються, коли перед дослідником стоїть завдання пізнання всієї сукупності емпіричних закономірностей функціонування і розвитку конкретного соціального об'єкта. Коли ж мова йде про вивчення будь-яких окремих характеристик об'єкта дослідження, предметом дослідження становляться ті ж сторони, які містять ці характеристики.

А тепер давайте, розглянемо роль гіпотези у соціологічному дослідженні та шляхи перевірки гіпотез.

Гіпотеза у соціологічному дослідженні — це науково обгрунтоване припущення про структуру соціальних об'єктів, про характер елементів і зв'язків, які, створюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті заздалегідь зробленого аналізу об'єкта, що вивчається.

Така гіпотеза відрізняється від теорії не за своєю логічною побудовою, а за ступенем доведення істини. Логічна ж структура у них однакова.

Процес встановлення істинності чи брехливості гіпотези — це процес її емпіричного обгрунтування, її перевірки у ході соціологічного дослідження. В результаті такого дослідження гіпотеза чи спростовується, чи підтверджується і становиться одним з положень теорії. Науково обгрунтована гіпотеза у соціології має відповідати ряду вимог.

1. Гіпотеза, як правило, не може суперечити вже існуючим теоріям. Однак у цьому випадку є і винятки. Наприклад, коли нова гіпотеза охоплює значно ширше коло фактів. При виникненні нової, більш широкої теорії стара перетворюється на приватний випадок нової теорії.

2. Необхідно, щоб гіпотеза не суперечила вже відомим і перевіреним фактам. Якщо серед відомих фактів є хоча б один, з яким гіпотеза не співвідноситься, вона має бути відкинута чи переформульована так, щоб охоплювати всю сукупність фактів, для пояснення яких вона запропонована. Однак не завжди суперечність відомим фактам треба розцінювати як ознаку помилковості гіпотези. Самі факти можуть бути помилковими і вимагати свого перегляду. Наукова гіпотеза не тільки пояснює всю сукупність вже відомих фактів, але передбачає нові, ще невідомі.

3. Гіпотеза має бути доступна перевірці у процесі соціологічного дослідження чи на практиці. Соціолог повинен розробити такі процедури, які б дозволили йому зафіксувати саме ті елементи і зв'язки соціального об'єкта, що вивчається, припущення про які містяться у гіпотезі.

4. Логічний аналіз гіпотези має встановити її несуперечливість, дозволяє відповісти на питання, чи не є брехливими деякі передбачення.

Гіпотези поділяються за змістом припущень відносно соціального об'єкта, що вивчається, на описові та пояснюючі.

Описові гіпотези в свою чергу поділяються на структурні, тобто припущення про характерний набір елементів у соціальному об'єкті та характер зв'язків між ними, і функціональні, тобто припущення про форму зв'язків між елементами об'єкта, що вивчається. Пояснюючі гіпотези являють собою припущення про причинні зв'язки в об'єкті, що потребують експериментальної перевірки.

Описові гіпотези теж пояснюють факти, але вони розглядають не причинні зв'язки, а структурні, функціональні, класифікаційні тощо.

Зразком соціологічного дослідження є така робота, в якій ясно сформульована проблема, чітко інтерпретовані поняття і є одна чи кілька гіпотез, достатньо чітко сформульованих, які можна емпірично перевірити.

У кожному з досліджень створюється своя особиста стратегія наукового пошуку, яка визначає послідовність дій соціолога. Ця послідовність є стратегічним планом дослідження, який будується в залежності від типа гіпотези і мети дослідження. Існує три варіанти стратегічного плану дослідження: розвідувальний, аналітичний, експериментальний.

Розвідувальний план соціологічного дослідження застосовується у тих випадках, коли немає ясного уявлення про проблему чи об'єкт дослідження. Мета плану — формулювання проблеми. У тій області дослідження, де ще мало відповідної наукової літератури чи її взагалі немає, дослідження починається з загальної розвідки. Розвідка дозволяє більш ясно і чітко сформулювати проблему, визначити основний набір дослідницьких засобів — методик і технік дослідження, порядок їх застосування, визначити першочерговість завдань, які треба розв'язати, з точки зору їх важливості. Нерідко з'ясовується, що висунуті завдання занадто широкі, а знань і технічних засобів для їх розв'язання недостатньо. Всі ці питання уточнюються в процесі здійснення розвідувального плану.

Розвідувальний план передбачає три основних етапи роботи: вивчення документів, проведення інтерв'ю і здійснення спостережень.

Перш за все рекомендується продивитися всю літературу за темою дослідження, як вітчизняну, так і зарубіжну. При цьому складається бібліографія.

Мета інтерв'ю — з експертами, вченими, практиками — отримати додаткові знання про соціальний об'єкт, що вивчається спробувати сформулювати декілька первинних гіпотез.

Спостереження — заключний етап розвідки. До цього моменту соціолог вже має деяку інформацію. Розвідувальне спостереження — не формалізоване, як, наприклад, при аналітичному плані дослідження; є тільки перелік питань для вивчення.

Робота за розвідувальним планом закінчується ясним і чітким формулюванням проблеми.

Розвідувальний план треба відрізняти від такої дослідницької процедури, як проба чи пілотажне дослідження. Мета стратегічного розвідувального плану — формулювання проблеми і висунення гіпотез, а проба здійснюється тільки для перевірки методик і техніки дослідження. Її можна застосовувати при будь-якому стратегічному плані. Наприклад, при розвідувальному плані дослідження можна апробувати інтерв'ю з експертами.

Аналітичний план соціологічного дослідження застосовується у тих випадках, коли знання проблеми дозволяє виділити об'єкт і сформулювати описову гіпотезу, тобто гіпотезу про структурно-функціональні зв'язки і класифікаційні характеристики соціального об'єкта, що вивчається. Тут необхідні строгість емпіричної інтерпретації понять і точність фіксування даних.

При аналітичному плані дослідження буде недостатньо вивчення літератури, неформалізованих спостережень та інтерв'ю. У даному випадку застосовується інший набір дослідницьких засобів: вибіркове чи монографічне обстеження, анкетування, групування, кореляційний аналіз отриманих даних тощо.

Нерідко до досліджень за аналітичним планом висловлюються претензії у зв'язку з тим, що вони не розкривають причинних зв'язків чи дають тривіальні результати, тобто ті, що давно відомі. Однак те, що відомо на рівні здорового глузду, ще не є науково доведеним. Факти можна тлумачити по різному і навіть "довести істинність" брехливих гіпотез. Обертання Сонця навколо Землі не суперечить здоровому глузду, але суперечить науковим даним. Дослідник має обережно ставитися до "наявних" фактів. Дослідження за аналітичним планом допомагає упорядкуванню часто відомих фактів, встановленню співвідношення між ними — іноді у кількісній формі.

Експериментальний план дослідження застосовується у тих випадках, коли знання про об'єкт дозволяють сформулювати пояснюючу гіпотезу. Мета плану — встановити причинні зв'язки в об'єкті, розкрити не тільки його структуру, але і причини, які обумовлюють його функціонування чи розвиток.

Фактично аналітичний план завжди містить в собі елементи експериментального: явно чи неявно соціолог намагається розробити класифікаційні та структурно-функціональні гіпотези, спираючись хоча б на неясні уявлення про деякі причинні зв'язки соціальних об'єктів, що вивчаються. Після того, як завершена робота над аналітичним планом, виникають більш чіткі та ясні пояснюючі гіпотези. І тут відкривається можливість провести експеримент, тобто не тільки зафіксувати присутність зв'язків, але і визначити їхню спрямованість.

У реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоби один з типів стратегічного плану здійснювався у чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні застосовуються всі три плану, починаючи з розвідувального, потім йде висунення описових гіпотез і реалізація аналітичного плану, а після цього — дослідження причинних зв'язків з допомогою експериментального плану.

Важливу роль в соціологічному дослідженні відіграє вибір методів збору, обробки і аналізу соціальної інформації. Цей вибір визначається завданнями дослідження, специфікою соціального об'єкта, емпіричною інтерпретацією понять, змістом гіпотез. Кожне соціологічне дослідження є своєрідним сполученням цих факторів.

Методологічне правильне дослідження завжди передбачає у програмі подальшу обробку і аналіз отриманої інформації. Соціологічне дослідження не зводиться тільки до збору даних, отримання первинної інформації. Мета його — дати науково обгрунтовану інтерпретацію фактів, а це в свою чергу передбачає необхідність обробки даних на основі заздалегідь розробленої схеми.

Методологічна частина програми зв'язується з процедурною не тільки через засоби збору інформації. Формулюючи гіпотезу, соціолог має одночасно передбачити і те, як зібрати матеріал і як його опрацювати, спираючись на основну гіпотезу. У соціології розрізняють два типи обробки інформації.

Перший тип — це статичний аналіз первинної інформації. Основними засобами аналізу у даному випадку виступають математика і логіка. В результаті отримується інформація, яка придатна для теоретичного аналізу і одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій. Цей вид інформації називають вторинною інформацією.

Другий тип обробки соціальної інформації — це її теоретична інтерпретація, змістовний аналіз формально оброблених соціальних фактів, тобто вторинної інформації. Основним засобом аналізу є тут соціологічна теорія середнього рівня, яка стосується тієї області соціального життя, що досліджується.

Висновки

Таким чином, соціологія — це наука про суспільство, яка має свій особливий понятійний апарат, методи та технічні прийоми для дослідження суспільних стосунків та інститутів.

Термін "соціологія" вперше використав Огюст Конт у 1830 р. Основні проблеми соціології ХІХ ст. полягали в тому, що вона, по-перше, пробувала вирішити питання "Куди йде світ?" Це питання було поставлено для соціології некоректно, оскільки тут вивчення фактів змішане з оціночними судженнями, що для соціології, як емпіричної науки, неприпустимо.

По-друге, це проблема взаємостосунків особистості і суспільства, яка в ХІХ ст. виступала у формі розподілу зон впливу між соціологією і психологією.

По-третє, це спроба відкрити якісь соціологічні закони, за якими розвивається суспільство.

На початку ХХ ст. соціологія розвивалась, в основному, емпіричним шляхом. ЇЇ основними рисами було широке використання методів точних наук і об'єктивність. Емпірична соціологія панувала до другої половини 40-х рр. На зміну абсолютизації кількісних методів прийшло розуміння того, що проводити серйозні соціологічні дослідження треба на грунті певної теорії. Однак і досі зусилля більшості соціологів зосереджені на удосконаленні методів дослідження, а не на розробці певної загальної теорії.

Взагалі, соціологія складається з кількох пов'язаних між собою рівнів. Найнижчий — це конкретні чи емпіричні соціологічні дослідження, найвищий — теорія, яка служить методологічним грунтом для соціологів даного напрямку. Зв'язуючу ланку між ними складають спеціальні соціологічні теорії.

При конкретному соціологічному дослідженні особливу роль відіграє правильне, теоретично вірне складання програми роботи, обрання об'єкту і предмету аналізу, визначення цілей і завдань. Велике значення також має формулювання гіпотез дослідження. В цілому все це разом означає стратегічний план дослідження, тобто послідовність дій соціолога по вивченню об'єкта. В залежності від мети дослідження план може бути розвідувальним, аналітичним чи експериментальним. Після збору інформації наступає етап її обробки, спочатку формалізованої, щоб підвести первинну інформацію до якихось загальних знаменників, а потім інтерпретації вторинної інформації для отримання теоретичних висновків і вироблення практичних рекомендацій.

Контрольні запитання
1. Дайте визначення соціології як науки.
2. В чому полягали основні проблеми соціології ХІХ ст.?
3. Назвіть основні риси емпіричної соціології.
4. Які етапи розвитку пройшла соціологія в ХХ ст.?
5. Назвіть рівні соціологічної науки.
6. Розкрийте структуру соціології.
7. В чому полягає різниця між соціальними і соціологічними дослідженнями?
8. Яке завдання і структура програми соціологічного дослідження?
9. Визначте логіку соціологічного дослідження.
10. Які цілі і завдання соціологічних досліджень?
11. Які є одиниці спостереження? Наведіть їх типологізацію.
12. Яку роль відіграє гіпотеза у соціологічному дослідженні? Назвіть вимоги до гіпотез.
13. Що таке стратегічний план дослідження? Які є види планів?
14. Що таке первинна і вторинна інформація?

Література

Краткий словарь по социологии / Сост. Э.М.Коржева, Н.Ф.Наумова; Под общей ред. Д.М.Гвишиани, Н.И.Лапина. М.: Политиздат, 1989. - С. 336-339.

Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук / Пер. с франц.; Под ред. В.А.Туманова и В.П.Казимирчука. - М.: Прогресс, 1972. - С. 152-156.

Рабочая книга социолога / Отв. ред. Г.В. Осипов. - М.: Наука, 1976. - С. 3-163.

Смирнова М.Г. Социологические исследования печати, радио и телевидения в развитых капиталистических странах. Учеб.-метод.пособие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - С. 3-46.

Соціологія як наука: Конспект лекції / Укл. А.М.Шатохiн. - К.: НМК ВО при Мiнвузi УРСР, 1991. - 24 с.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові