Ласкаво просимо

Тема 3. Соціологія громадської думки і журналістики

План.
1. Історія дослідження громадської думки.
2. Поняття "громадська думка".
3. Вплив мас-медіа на громадську думку.

1. Історія дослідження громадської думки

Сутність думок людей вивчалась ще в античні часи. Для філософських поглядів Парменіда, Емпедокла, Демокрита характерно протиставлення категорій "думки" і "знання". Думка розглядалась цими вченими як помилкове знання, щось неясне, нестійке, яке йде всупереч раціональній істині. Але вже після Платона і Аристотеля все більше визнання отримує інша точка зору: думка є щось середнє між знанням і вірою. Вона являє ніби поєднуючу ланку між чистою чуттєвістю і раціональною істиною.

Боротьба цих двох тенденцій продовжувалась і тоді, коли у сфері наукового, філософського дослідження опинилось явище, яке позначалося терміном "громадська думка". Ця боротьба наочно просліджується у поглядах представників німецької класичної філософії. Так, Гегель у своїй роботі "Філософія права" дав досить розгорнуту концепцію громадської думки, яка включала її визначення, характеристику різних сторін тощо.

Гегель розглядав громадську думку у зв'язку з аналізом державного устрою, де він виділяв законотворчу і урядову владу, а також елемент верств населення. У чому основна роль цього елемента? У тому, відповідає німецький філософ, щоб у ньому отримала існування публічна свідомість, як емпірична спільність багатьох поглядів і думок. Ця спільність має форму людського здорового глузду, в якому знаходить відбиття загальний стан справ. Гегель чітко виділяв те об'єднуюче, що є в сукупності індивідуальних думок, спільних справ, проблем, що викликають загальний інтерес. Ця ідея найбільш повно розглядається у визначенні: "Формальна, суб'єктивна свобода, яка полягає у тому, що окремі особистості як такі, мають і висловлюють свою власну думку, судження про спільні справи і подають пораду відносно них, проявляється у тієї сумісності, яка називається громадською думкою" (Гегель. Философия права. — М.-Л., 1934. — Т. 7. — С. 336).

Гегель визначає основний механізм формування громадської думки — дискусію. Саме момент дискусії, обговорення дозволяє, по-перше, відокремити те спільне, що є в індивідуальних думках, а, по-друге, збільшити раціональний потенціал виробляємої думки. Тільки через публічну дискусію, вважав Гегель, громадська думка наближується до істини, стає більш розумною.

Однак це визначення не вкладалось в гегелівську схему ідеального державного устрою — монархії. І тому Гегель суперечив сам собі. Він писав, що у громадській думці істина і численні помилки з'єднанні, що вона не є критерієм того, що справді потрібно, народ не може зрозуміти спосіб знання і обговорення своїх дій, подій тощо.

Як же пояснював Гегель явну суперечність у своїх судженнях? Виявляється, істинна сутність, субстанція громадської думки не можуть бути пізнані з його реального прояву. За Гегелем у громадській думці є помилкове та істинне, але знайти для неї істинне є справа для видатної людини. Оскільки субстанція існує тільки "із себе і сама по собі" слідує такий висновок: "Громадська думка не має в собі ні масштаб розрізнення, ні здатність підняти всередині себе субстанціональну сторону на висоту визначеного знання... Незалежність від неї є першою формальною умовою здійснення чогось великого і розумного (як у дійсності, так і в науці)" (Там же. — С. 339). Таким чином, у боротьбі між Гегелем-діалектиком і Гегелем, який консервативно чіплявся за всемогутність монарха, переміг останній.

Розвиток соціології громадської думки у 70-80-ті рр. був пов'язаний з запитами практики, і це призвело до накопичення досить великого емпіричного матеріалу, а також до висунення ряду положень теоретичного характеру. Однак це збільшення обсягу знань носило спорадичний характер і стосувалось, в основному, окремих сторін сутності та форм громадської думки, процесів її формування. Разом з тим виявилась і деяка загальна тенденція, котра заключається в тому, щоб, з одного боку, виявити саме специфіку громадської думки, а з іншого, конкретно визначити її зв'язок з іншими явищами (процесами).

У такій ситуації, мабуть, необхідно ще раз повернутися до уточнення самого поняття "громадська думка". Починаючи з 60-х рр. дослідники розглядали громадську думку переважно як стан свідомості і відповідно аналізували її у структурі громадської свідомості. Даний підхід знайшов відповідне відбиття у визначеннях громадської думки в ряді видань (Философская энциклопедия, Философский энциклопедический словарь та ін.), а також у науковій літературі.

Аналіз громадської думки у рамках структури громадської свідомості закономірно веде до переважного вивчення способу і форм відбиття дійсності у колективних судженнях людей. Безумовно, такий напрямок дуже продуктивний. Але він недостатній, коли виникає питання про практичний вплив громадської думки на реальність.

Хоча дослідники розглядають громадську думку не як чисто духовне, а як духовно-практичне утворення, розкриттю практичної сторони приділялося дуже мало уваги, вона, по суті, просто декларувалася, виходячи з емпіричних спостережень.

Практика показує, що громадська думка має великий пізнавальний потенціал, тобто здатність адекватно відбивати сутність дійсності. Досвід мас, який виражається в їхній колективній думці, як правило, точно фіксує ті чи інші явища, процеси дійсності. Саме тому, вивчення громадської думки є певним чином дослідженням існуючої реальності.

На основі і разом з гносеологічним відбиттям у громадській думці здійснюється оціночне відбиття дійсності.

Громадська думка виникає, формується і функціонує як сукупність оціночних суджень, які виражають ставлення соціальних груп до поведінки і діяльності окремих людей. Обов'язковий елемент усякого колективного судження, яке претендує називатися громадською думкою, — наявність позитивної чи негативної оцінки даного явища. Таким чином, відбиття дійсності громадською думкою має перш за все оціночний характер. За допомогою громадської думки реалізується одна з функцій громадської свідомості, а саме аксіологічна, яка детермінує оцінку ситуації і визначає обрання лінії поведінки людей. Оцінка (і тут ми знов переходимо до соціологічної сторони справи), яка міститься у громадській думці, не є абстрактною, вона відбиває позиції різних соціальних груп.

Отже, специфіка громадської думки заключається в тому, що це не тільки усвідомлене, але й оцінене буття. Грунтуючись на цьому, можна констатувати, що громадська думка є проявом (станом) громадської свідомості, у котрої відбивається перш за все оцінка великими соціальними групами, народом в цілому явищ, які являють актуалізований громадській інтерес.

Розкриття природи громадської думки відкриває шлях для пізнання її змісту, який заключає в собі сукупність різних, часто суперечливих один одному елементів, котрі мають в цілому емоційний, раціональний і вольовий характер. Центром, навколо якого групуються ці елементи, є соціальна оцінка. Остання є відбиттям одного з видів ставлення суб'єкта до об'єкта, ставлення, котре заключається у тому, що суб'єкт визначає відповідність об'єкта чи його окремих сторін і властивостей критеріям, які він висунув. Соціальні оцінки різних явищ мають різну міру раціональності. Ці оцінки за своїм характером (спрямованістю) можуть бути позитивними (схвалюючими), негативними (засуджуючими), нейтральними (останні у ряді випадків можуть виступати як збалансовані оцінки). Як правило, оціночна діяльність супроводжується емоціями (радістю, дружелюбністю, ворожнечею тощо). Однак з часом емоції послаблюються і ставлення до явища, події реалізується переважно при посередництві оцінки, що склалася.

Однією з найважливіших характеристик соціальної оцінки (і громадської думки в цілому) є її інтенсивність, яка дає уяву про силу прояву ставлення людей до події чи явища. Шкала інтенсивності може бути різної дрібноті (у залежності від мети дослідження), але її крайніми точками завжди є повне схвалення чи повне засудження.

Соціальна оцінка, яка виражає ставлення у формі схвалення чи засудження (різної інтенсивності), дає імпульс до практичних дій. І з цієї точки зору в структурі громадської думки велику роль грає настанова, яка відбиває стан готовності чи схильності діяти певним чином.

З різних видів настанов громадська думка найбільш тісно пов'язана з так званими фіксованими соціальними настановами, котрі людина, як правило, усвідомлює і котрі являють загальні орієнтації особистості у відношенні соціальних об'єктів. Соціальні настанови виникають на грунті впливу на людину соціальної дійсності, інших людей. В них знаходять відбиття ціннісні орієнтації індивідів як членів визначених груп і суспільства в цілому. Розрізняють два ряди цінностей: санкціоновані та культивовані системою засобів, які контролюються органами управління; і функціонуючи на рівні звичайної свідомості. У громадській думці обидва цих ряди взаємодіють один з одним.

Ціннісні орієнтації змінюються під впливом об'єктивних умов і суб'єктивних факторів, що знаходить безпосереднє відбиття у стані громадської думки.

Серед соціально-психологічних компонентів громадської думки важливе місце належить різним формам соціальної настанови, яка розуміється як визначений емоційний чи емоційно-розумовий настрій. Поряд з рухомістю, імпульсивністю, динамічністю він має і визначену стабільність в основних своїх рисах. Оціночна діяльність людей, яка лежить в основі формування і функціонування громадської думки, пов'язана не тільки з соціально-психологічними характеристиками людей, але і з їх пізнавальними здібностями. Оцінка якогось явища передбачає присутність деякого знання.

Тут необхідно враховувати специфіку думки, яка заключається у тому, що вона є необхідною ланкою у взаємовідношеннях суб'єкта і об'єкта діяльності, у ставленні людини, соціальної групи до оточуючого середовища. Людина не тільки пізнає світ, але і змінює його. У процесі цього змінювання люди використовують оцінки, які включають до себе не тільки почуття, але і знання про об'єкти думки. Тому саме існування громадської думки неможливе без присутності в ньому елементів знання, як життєвого, так і науково-емпіричного та теоретичного.

Думка складається на основі знання про предмет. Формування громадської думки, звичайно, відрізняється від процесу пізнання. Адже метою думки є не всебічне вивчення предмета, отримання об'єктивної істини, а використання наявних знань для формування оцінки, для виробки схвального чи засуджуючого ставлення до предмета думки. Саме тому знання, які містяться в громадській думці, виділяються визначеною специфікою як за обсягом, так і за рівнем. Включеність у структуру громадської думки знань пов'язана з такою важливою її характеристикою, як компетентність.

Дуже цікава проблема взаємодії думки і знання. Емпіричні дослідження, наприклад, американських соціологів, показали, що оцінка завжди включає знання, але присутність знання не завжди веде до виникнення оцінки, думки. Крім елементів раціонального знання до структури громадської думки входять і уявлення — узагальнений образ багатьох чуттєвих вражень, наочно-образне знання, яке виникає часто у результаті роботи уявлення. Сучасна людина включена у різноманітну мережу зв'язків і відношень. Її безпосередній індивідуальний досвід надто обмежений, а потреба орієнтації у динамічній соціальній дійсності вимагає формування загальної картини того чи іншого явища, процесу. У цих випадках і використовуються наочно-чуттєві знання, які часто заповнюють "білі плями" у загальній картині за рахунок уявлення. Соціологами, наприклад, помічено, що люди, які ніколи не бували у великих країнах світу, мають досить вірне уявлення, скажімо, про їхній ландшафт.

У цьому процесі уявлення заключається і сила, і слабкість громадської думки, можливість її формування на підставі окремих фрагментів дійсності. Оскільки громадська думка є духовно-практичним утворенням, в її структурі мають бути вольові компоненти, які сприяють переходу від оцінок до дії.

Воля у громадській думці проявляється в мобілізації індивіда як представника визначеної соціальної групи на дії у відповідності з "рекомендаціями" думки. Імперативне "необхідно" сприяє концентрації думок і енергії мас в єдиному напрямку.

Якщо процес формування волі та судження співпадає, тоді воля, яка відрізняється більшою сталістю, придає відповідну стабільність і самим судженням. Стаючи в окремих ситуаціях опорою суджень, воля сприяє їх розповсюдженню і реалізації.

Вольовий компонент часто випадає з полю зору дослідників громадської думки. Між тим він має велике значення як для теорії, так і для практики. Слід підкреслити, що комплекс проблем, які пов'язані з динамікою громадської думки, тобто з її розвитком, рухом, змінами під впливом різних факторів, ставився дослідниками ще наприкінці 20-х рр. Причому в нашій країні громадська думка розглядалася з діалектичних позицій, тобто з точки зору її розвитку, з урахуванням факторів, які впливають на її формування.

У післявоєнний період ця тенденція помітно посилилася, але все ж літератури з даного питання ще явно недостатньо.

Справа в тому, що сучасні дослідники у більшості випадків фіксують свою увагу на природі громадської думки, її функціонуванні як явища, що вже склалося. Звичайно, вивчення громадської думки з точки зору її статики повністю правомірно, але недостатньо для всебічного пізнання цього складного прояву духовного життя суспільства.

Як будь-яке явище оточуючої нас дійсності, громадська думка проходить різні стадії — вона народжується, досягає визначеного ступеню розвитку і вмирає чи реалізує себе у конкретних проявах життя. Як правило, виділяються такі етапи розвитку громадської думки: формування, вираження, реалізація на практиці. Це, звичайно, занадто загальна картина. Кожний етап має свої особливості, і тільки пізнання їх може допомогти відповісти на конкретні запити практики.

Звернемося до самого початку процесу виникнення явища, що розглядається. Зовнішнє спостереження за народженням громадської думки, як правило, дає таку картину: відбувається якась подія; кожна людина по своєму оцінює її; з'являється індивідуальна думка; у результаті взаємодії індивідуальних думок у межах малих соціальних груп виникає колективна думка, яка перевтілюється потім у великих соціальних групах у громадську думку.

Вчені, розглядаючи процес становлення громадської думки, виділяють такі етапи. Перший — виникнення почуттів і уявлень у сфері індивідуальної свідомості. Другий — обмін інформацією між людьми.

Початковим моментом народження громадської думки є момент народження індивідуальної думки. Адже кожна людина, яка займає визначену позицію по відношенню до якогось явища, події, виступає не як ізольований індивід, а як член визначеного колективу. Саме ця обставина дає можливість дослідникам, фіксуючи індивідуальні думки, з'ясовувати і думку громадську. При цьому дуже велику роль грає розуміння залежності, яка існує між індивідуальною і громадською думкою і витікає із своєрідності взаємовідношень між ними.

Громадська думка не є сумою індивідуальних думок (так звана емерджентність). Але вона зберігає все те, що є спільного, характерного у масі індивідуальних думок. Причому вона виявляє сильний зворотній вплив на думки окремих індивідів. Цей факт зафіксований соціологами ще у 20-ті рр.

Індивідуальна і громадська думки виникають одночасно, але у різних формах. Перша — в актуальній, друга — в потенційній. Однак обидва види думок складають єдність. Причому, кожна з двох сторін цієї єдності розвивається своїм шляхом, що при визначених умовах може призвести до конфліктних ситуацій. Виходячи з цього, ясно, що громадську думку необхідно розглядати у єдності з індивідуальною, одночасно враховуючи кількісну та якісну різницю між ними.

Повернемося до етапів становлення громадської думки і подивимося, зокрема, яку роль в її розвитку грає факт живого обміну точками зору, спілкування. Ще раз звернемося до практики.

Отже, у людини виникає з приводу якоїсь події громадська думка. Вона складає єдність індивідуальної і громадської думок. Ця "думка у собі" в принципі може існувати і без всякого обміну точками зору чи при дуже обмеженому обміні. Ще жоден тиранічний політичний режим, який душив свободу слова, не міг знищити громадську думку, хоча вона існувала підспудно у нерозвиненому вигляді. Безумовно, обмін інформацією, спілкування є важливою причиною розвитку громадської думки. Але все ж таки не тільки цей обмін дає поштовх формуванню громадської думки. Адже обмін думками може і не призвести їх до якогось загального знаменника. У цьому випадку всі залишаються при своїх думках, так як в них немає підстави для єдності.

Для того, щоб знайти, що ж керує розвитком громадської думки, треба подивитися, що стимулює сам процес обміну думками і виділення з маси індивідуальних думок спільного і типового. Оскільки громадська думка відбиває визначену колективну позицію, то вона виникає з проблем, які викликають інтерес громадськості. Однак констатації вказаного факту для розгляду етапів становлення громадської думки явно недостатньо. Адже громадських інтересів існує безліч, а громадська думка у визначений проміжок часу формується тільки за дуже обмеженою кількістю проблем. Мабуть, сам громадський інтерес може приймати різні форми, і тільки деякі з них здатні сприяти розвитку громадської думки від нерозвиненого стану до розвиненого.

Громадській інтерес є той грунт, який забезпечує можливість виникнення громадської думки. Для її виникнення потрібні визначені умови. Вони виникають тоді, коли якийсь громадський інтерес (за об'єктивними причинами чи через суб'єктивні фактори) становиться центром уваги людей, набуває високого ступеня актуальності.

Актуалізований громадський інтерес, який лежить в основі формування громадської думки, надає їй визначені властивості. Вчені відзначають, що на громадську думку може претендувати лише та думка, яка виділяється розповсюдженістю, інтенсивністю і стабільністю.

Збільшення обсягу уваги до якогось питання, його гострота свідчить про те, що громадська думка має досить широку амплітуду інтенсивності. Розвинена думка збігається з піком інтенсивності, котрий визначається гостротою проблеми, за якою формується думка.

Показники екстенсивності та інтенсивності виявляють вирішальний вплив на термін "життя" громадської думки, її сталість. Стабільність громадської думки робить її могутнім регулятором поведінки людини.

Апогей у розвитку громадської думки одночасно стає початком останнього етапу її існування. Сила громадської думки людей, реалізована у діях, веде до задоволення потреб. Громадський інтерес, який викликав до життя певне ставлення, втрачає свою актуальність, і громадська думка з даної проблемі ніби вичерпує себе. Однак життя йде вперед, у людей народжуються нові потреби, які призводять до формування громадської думки. Коли ж громадська думка має справу з довгостроковими чи постійними явищами, її реалізація на практиці також має носити лонгітюдний характер. У зв'язку з цим думка ніби консервується, переходить у стан традицій, звичок, норм тощо. Таким чином, громадська думка не виникає на пустому місці та не зникає безслідно.

Дослідження динамічного процесу вимагає не тільки знання етапів розвитку, становлення громадської думки, але і визначення сил, факторів, які впливають на неї на кожному етапі. Дослідники виділяють декілька груп сил і факторів, які визначають динаміку думки в цілому. Серед них називають, зокрема, систему мас-медіа (яка ставить проблему у центр громадської уваги, стимулює активність ставлення та ін.), специфіку політичного режиму, конкретний соціально-економічний стан та масово-психологічну атмосферу, соціально-психологічні характеристики носіїв громадської думки. Зрозуміло, що усі ці явища тим чи іншим чином впливають на громадську думку, але цей вплив на кожному конкретному етапі виявляється по-різному. На жаль, досліджень в цій області дуже мало, спостереження носять досить обмежений характер.

Більш чіткими виглядають загальні умови формування громадської думки, які виходять з існування у людей деякого аморфного інтересу до конкретної проблеми. Для цього необхідні такі умови: по-перше, висока інформованість з питань, які пов'язані з даною проблемою, по-друге, концентрація уваги на неї, по-третє, виробка потреби розглядати цю проблему на визначеному світоглядному рівні.

2. Поняття "громадська думка"

Взагалі, більшість вчених сходяться на тому, що громадська думка — це стан масової свідомості, який включає в себе приховане чи явне ставлення різних соціальних спільностей до проблем, подій і фактів дійсності. Громадська думка виступає у експресивній, консультативній, контрольній та директивній функціях — займає визначену позицію, дає поради, виносить рішення з тих чи інших питань, регулює поведінку індивідів, соціальних груп і установ, підтримуючи чи відкидаючи ті чи інші уявлення, цінності, норми. У залежності від змісту висловлювань громадська думка виражається в оціночних, аналітичних та директивних судженнях.

Громадська думка діє практично в усіх сферах життя суспільства, але висловлюється далеко не з кожного приводу. У поле зору громадської думки потрапляють лише ті проблеми, які викликають громадський інтерес, виділяються актуальністю і в принципі допускають багатозначне тлумачення, можливість дискусії. У якості суб'єкта — носія громадської думки виступають як ті чи інші соціальні спільності в цілому, так і сектори, що їх складають, в незалежності від змісту і знаку висловлюваних ними суджень, від того, чи складають вони "більшість" чи "меншість". У відповідності з цим громадська думка за своєю структурою може бути моністичною, одностайною чи плюралістичною, складеною з різних, не співпадаючих точок зору. У кожному конкретному випадку ці та інші характеристики громадської думки визначаються дією багатьох факторів — складом спільності, мірою збігу інтересів прошарків і груп, що входять до неї, характером обговорюваного питання тощо.

Процеси формування і функціонування громадської думки можуть протікати стихійно, але у сучасному суспільстві найчастіше на них впливають численні соціальні установи — політичні партії, мас-медіа тощо.

Громадська думка, яка складається на різних за глибиною рівнях громадської свідомості (з одного боку, наука, ідеологія, з іншого, звичайна свідомість) у різних конкретних ситуаціях виявляється у різній мірі адекватній реальному стану речей — може містити в собі як вірні, реалістичні, так і невірні, ілюзорні уявлення. Активність функціонування і фактичне значення громадської думки у житті суспільства визначаються існуючими соціальними умовами, пов'язаними з станом економіки, свідомості, культури, розвиненістю демократичних інститутів і свобод, у першу чергу свободи вираження думок — свободи преси, зборів, демонстрацій тощо.

Громадською думкою займається окрема галузь соціології — соціологія громадської думки. Взагалі, соціологія громадської думки — це область соціологічних досліджень, де безпосереднім предметом аналізу виступають, з одного боку, зміст висловлювань громадської думки і активність її функціонування у суспільстві, а з іншого — загальні (характеризуючи даний тип суспільства) і специфічні (пов'язані з розвитком демократичних свобод та гарантій) фактори, від який залежить зміст суджень громадської думки і якість (повнота) виконання нею своїх соціальних функцій. На сучасному етапі принципово важливе значення мають процеси демократизації суспільства, що відбуваються у нашій країні, у зв'язку з чим посилюється роль громадської думки як соціального інституту і активно діючого об'єкта соціального управління. Як показують соціологічні дослідження, сила громадської думки, її здатність регулювати суспільні відносини використовуються ще не повністю. Органи управління не турбуються про реальне включення громадської думки у процес прийняття політичних, економічних та ін. рішень. Соціологія громадської думки виходить із завдань удосконалення врахування громадської думки і орієнтується перш за все на аналіз цільових умов (причин, процесів), від яких залежить ріст її фактичного значення, укріплення її статусу, реалізація її соціальних функцій. Цими умовами є: регулярне виявлення громадської думки державними органами, громадськими організаціями, науковими центрами тощо, вільний вираз громадянами в найрізноманітніших формах своїх оцінок, суджень (референдуми, обрання органів влади, збори, маніфестації, листи в органи управління і масової комунікації, вибіркові опитування, обстеження, зондажі та ін.), позиції з різних питань громадського життя, ставлення до подій і фактів соціальної дійсності, постійне використання громадської думки державними органами і громадськими організаціями на базі нормативних актів, які б забезпечували її включеність у систему соціального управління, систематичне і широке обнародування результатів вивчення громадської думки.

Удосконалення врахування громадської думки передбачає комплексний характер соціологічних досліджень. Використання соціологічних методів дозволяє забезпечити репрезентативність відомостей про функціонування громадської думки, змін її стану; регулярність отримання відомостей у часі; оперативність їх обробки і аналізу; зіставлення даних про громадську думку, отриманих у різний час і різними способами; достатньо високу надійність інформації; задану глибину відбиття тощо. Це дає можливість підвищити пізнавальну і управлінську цінність висловлювань громадської думки. Вирішення цих завдань передбачає виведення соціології громадської думки на новий рівень як в теоретико-фундаментальній, так і в емпіричній сфері (удосконалення і стандартизація методик опитування, формування пакетів програм обробки даних, створення мережі центрів вивчення громадської думки, організація баз даних і банків соціологічної інформації тощо). Ряд досліджень у цій області можуть служити основою для розвитку соціології громадської думки у нових умовах: розробка теорії соціальних спільностей, масової свідомості та громадської думки Б.О.Грушиним і Ю.О.Замошкіним, аналіз її структури, природи та функцій Б.М.Фірсовим і Б.З.Докторовим тощо.

Хоча термін "громадська думка" (publіc opіnіon) першим використав англійський державний діяч і письменник Джон Солсбері у 1159 р., розвиток соціології громадської думки пов'язаний з роботою німецького соціолога Ф.Тьоніса "Критика громадської думки", яка була видана у 1922 р. Пізніше соціологія громадської думки стала тісно взаємодіяти з соціологією політики і соціологією масової комунікації, що почасти завадило їй стати достатньо незалежною. Цьому ж сприяла тенденція розглядати громадську думку як механічну суму індивідуальних настанов. Основні проблеми, які аналізуються соціологією громадської думки такі: вплив інформації на формування громадської думки, політичні настанови, вплив віку, сім'ї, раси на громадську думку в області політики, соціальні настанови. В останні роки все більше уваги приділяється громадській думці з приводу економічних проблем — безробіття, інфляції, нерівності прибутків.

Одним з найважливіших моментів аналізу громадської думки є виділення об'єкта і суб'єкта. Першим завданням, яке виникає при аналізі об'єкта громадської думки, є виділення критеріїв відбору проблем, які потрапляють у сферу громадської думки. Основним таким критерієм дослідники вважають інтерес. Громадська думка завжди має підставою громадські інтереси, які обумовлюють появу колективних суджень.

Інтерес як явище свідомості існує у різних формах, наприклад, у вигляді програм, доктрин, теорій тощо. Громадська думка є також однією з форм прояву суб'єктивного інтересу. Таким чином, інтерес у свідомості може існувати і зовні громадської думки, але сама громадська думка завжди існує тільки на базі інтересу. Це перша ознака.

Звичайно, сам інтерес має різні форми актуалізації. У науковій літературі зустрічається різна кваліфікація цих форм актуалізації інтересу, наприклад, аморфний, широкий і, нарешті, стержневий інтерес. Ставлення людей до аморфних і широких інтересів можна вважати громадською думкою в потенції; вона ще не впливає активно на зміну дійсності. Ставлення до стержневого інтересу — це вже громадська думка у дії, яка реалізується у поведінці людини.

Громадська думка виникає у результаті складання численних і різних поглядів людей. Тому другою ознакою виділення об'єкта громадської думки є дискусійність. На наш погляд, дискусійність у даному випадку пов'язана з сутністю інтересу, який включає обумовлений соціальною дійсністю спосіб його реалізації.

Вирішення питання про критерії виділення об'єкта громадської думки тісно пов’язане з визначенням його суб'єкта. При аналізі проблеми суб'єкта необхідно перш за все розуміти різницю між суб'єктом громадської думки і його виразником. У якості останнього можуть виступати і окремі індивіди, і групи людей.

При вивченні проблем громадської думки необхідно окремо зупинитися на її динаміці. Сучасні дослідники у більшості випадків фіксують свою увагу на функціонуванні громадської думки як явища, що вже склалося. Звичайно, вивчення громадської думки у статичному аспекті цілком закономірне, але недостатнє для всебічного пізнання цього складного явища духовного життя суспільства. Між тим методологія вивчення динаміки громадської думки є теоретичною підставою для проведення дуже важливих з практичної точки зору емпіричних досліджень, пов'язаних з тенденціями змін у громадській думці, прогнозуванням напрямків, швидкості її формування тощо.

Тепер перейдемо до питання, на що ж спирається індивід чи соціальна група при формуванні думок з приводу подій, явищ, котрі являють актуалізований громадський інтерес. Основною базою для виникнення думок служать знання, уявлення про оточуючий світ (про дане конкретне явище), почуття, пізнані як у результаті власної практичної діяльності, так і в процесі міжособистісного спілкування чи спілкування за допомогою мас-медіа.

Вплив мас-медіа на громадську думку набуває у сучасних умовах особливого значення. Соціологічні дослідження показують, що преса, кіно, радіо і телебачення несуть велику кількість відомостей, спираючись на які люди можуть формувати свої судження.

Мас-медіа є важливими джерелами відомостей про події в країні та за кордоном, про що свідчать дані про споживання інформації преси, радіо і телебачення різними групами населення. Таким чином, мас-медіа виступають, перш за все, як джерело тих знань, уявлень і почуттів, які служать грунтом для оцінки великого кола явищ, для формування індивідуальної та громадської думок.

Аналізуючи взаємодії громадської думки з мас-медіа, можна відзначити, що преса, кіно, радіо і телебачення впливають на основні характеристики громадської думки. Візьмемо, наприклад, швидкість формування і розповсюдження громадської думки. Фактично тільки мас-медіа під силу з максимально можливою оперативністю поставити в центр уваги різних соціальних груп і прошарків окремого регіону чи всієї країни в цілому проблему, яка викликає громадський інтерес. А така властивість мас-медіа як регулярність розповсюдження повідомлень, повторюваність матеріалів, сприяє виникненню стабільної громадської думки.

3. Вплив мас-медіа на громадську думку

У нашій країні існує розвинена система видання газет, трансляції теле-, радіопрограм. У результаті майже всі соціальні прошарки та групи можуть задовольнити свої інформаційні потреби через друковану пресу та електроні медіа. Це дозволяє говорити про нові риси мас-медіа. Широке розповсюдження мас-медіа привело до того, що ці засоби стали, по-перше, доступними кожній людині, навіть якщо вона знаходиться далеко від культурних центрів. По-друге, посилюється з допомогою мас-медіа зв'язок між особистістю і суспільством. По-третє, широке розповсюдження мас-медіа привело до диференціації споживання інформації. Сучасна людина не може користуватися однаково всіма джерелами інформації, вона користується ними вибірково.

Мас-медіа постійно і цілеспрямовано формують громадську думку з досить широкого кола питань. Одночасно вони є і каналом виразу громадської думки. Однак цей процес дуже складний і суперечний.

Процес формування і вираження громадської думки надзвичайно різноманітний і виявити в ньому визначені закономірності непросто.

Практика діяльності мас-медіа свідчить про те, що комунікатор (редакція газети, журналу, радіо і телепередач та ін.) повинен ретельно ставитися до обрання проблем, які виносяться на обговорення мас. У той же час жодна висунута мас-медіа проблема не може сама по собі поштовхом, відправною точкою для формування громадської думки, якщо вона не містить у собі: а) громадського інтересу, б) актуальності, в) дискусійності.

У тих випадках, коли проблема чи ситуація ясна чи наявна, викликає загальне визнання, не виникає потреби формування громадської думки. Однак, це не означає, що при загальному схваленні не можна говорити про громадську думку. Одна справа, формувати громадську думку, а інша — коли комунікатор має справу з думкою вже сформованою. Про громадську думку можна і треба говорити і тоді, коли є повна спільність ідей. Щоб думка газети стала переконанням читача, необхідний довгочасовий вплив на нього.

Формування громадської думки через мас-медіа засновується на сумісній колективній діяльності людей в умовах концентрації матеріального і духовного виробництва. Мільйони читачів газет, слухачів радіо, глядачів телебачення, які створюють різноманітні аудиторії, є особистостями, що включені у систему громадських відносин. Мас-медіа дозволяють їм встановлювати і підтримувати зв'язок з широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення.

Формування громадської думки через пресу, телебачення, радіо має зворотній зв'язок, тобто громадська думка постійно впливає на діяльність системи мас-медіа. В області масової інформації розподіл учасників інформаційного впливу на джерела інформації (об'єкти впливу) і приймачі (суб'єкти впливу) надто відносний, оскільки обидві сторони цієї взаємодії — одночасно суб'єкти і об'єкти цього впливу.

У зв'язку з цим важливо систематично накопичувати теоретичні та практичні знання про зміст і результати впливу на свідомість різних соціально-демографічних і соціально-професійних груп інформації, яка надходить через мас-медіа, а також виявляти ступінь охоплення груп населення системою мас-медіа. Необхідно також визначити діапазон, тематичну структуру, предметний зміст і умови реалізації інформаційних інтересів різними групами населення та з'ясувати можливість впливу інформації, яка надходить через мас-медіа, у залежності від інформованості та особливостей її сприйняття різними соціальними групами населення.

Преса, радіо, телебачення є ефективними засобами впливу на людей, на їх свідомість і поведінку, на працю, життя і побут. Мас-медіа допомагають розібратись у численній масі соціальних подій, формують громадську думку, утверджують систему соціальних цінностей, зразків соціальної поведінки.

У процесі дослідження громадської думки слід звернути особливу увагу не тільки на форму її виразу, сутність змісту, але і на процес формування, на зв'язок і взаємодію факторів, які впливають на цей процес. Саме таке знання дає можливість управління процесом формування групової, колективної та громадської думки.

Давайте розглянемо взаємодію мас-медіа з різними формами прямого міжособистісного спілкування у процесах формування і виразу громадської думки. Перш за все для з'ясування ролі різних джерел інформації у формуванні громадської думки необхідно нагадати про тісний зв'язок інформації та громадської думки. Саме з первинної інформації про якесь явище починається формування спочатку уявлень, а потім вже думок і суджень. Таким чином, інформованість — необхідний етап у формуванні громадської думки, так як знання являють собою когнітивний елемент громадської думки. Потім у ході осмислення змісту інформації — на цей процес також можна впливати через різні джерела — формується ціннісний аспект громадської думки, тобто з'являється вербальне відношення у формі ціннісних суджень, які вже можна диференціювати за характером (позитивні, негативні, нейтральні), за інтенсивністю, за масштабом актуальності (проблема важлива для всього суспільства чи тільки для якоїсь соціальної групи). Ці оціночні судження можуть служити базою поведінки людини.

Для кращого опису можливостей впливу різних джерел інформації на формування громадської думки дамо хоча б короткий опис процесу сприйняття інформації людиною. У будь-якому випадку, перш ніж якось вплинути, інформація повинна бути сприйнятою. Чи можна вважати, що зміст інформації сприйнятий, якщо людина прочитала статтю, послухала лекцію, подивилася телепередачу чи кінофільм? Напевно, кожна людина знає, що можна слухати і не чути, дивитися і не бачити, чи побачити зовсім не те, що демонструвалося. Людина може сприйняти повідомлення, але не засвоїти думки та ідеї, які в ньому містяться, нерідко не може потім навіть згадати його зміст. Таким чином, далеко не вся інформація засвоюється, частина її залишається за межами сприйняття. Як і чому це відбувається?

Будь-яка дія людини так чи інакше спрямована на задоволення її потреб і бажань. Іноді, правда, ці потреби буває важко виявити, так як вони можуть бути не усвідомлені самою людиною чи суперечити одна одній, але у будь-якому випадку можна знайти мету визначеної дії, а значить і виявити потребу, яка викликала її.

Задоволення бажань і потреб людини здійснюється в оточуючому середовищі і залежить від нього. Але середовище, в якому людина живе і діє, дуже різноманітне. У ньому можна виділити багато сторін і сфер, у кожної з котрих задовольняються бажання і потреби. Людина, звичайно, пов'язана з усіма сторонами навколишнього середовища, але задоволення потреб різних людей здійснюється, в основному, за рахунок однієї з цих сторін. Для одного, наприклад, важливо досягти матеріального благополуччя, інший вважає більш необхідною повагу людей тощо. Звичайно, людина більш уважно ставиться до тих елементів оточення, від яких значною мірою залежить задовольняння найважливіших для неї потреб. Тому увага має властивість селективності. Поступово, завдяки своєму життєвому досвіду, люди накопичують інформацію про ці найважливіші для них елементи середовища і зберігають її у формі звичок, настанов, правил поведінки, прагнень і стереотипів. Ця інформація допомагає їм у задоволенні потреб і бажань. Керуючись нею, люди швидко знаходять той тип поведінки, який більш відповідає певній ситуації. Роль цих стереотипів наочно проявляється у процесі діяльності людини.

Звичка дозволяє робити значну частину простих дій, звільняючи нашу свідомість для вирішення інших, більш складних завдань. Стереотип допомагає зменшити навантаження на наше сприйняття, так як необхідність сприймати всі оточуючі предмети однаково чітко і в деталях, не обмежуючись виділенням тільки характерного, типового в них, веде до швидкого стомлення наших органів відчуттів.

Настанова особливо важлива як засіб, який економить енергію людини, оскільки вона, як правило, дає ключ для обрання типу поведінки у визначеній ситуації. Якщо ми ставимося до даної людини, як до поганої, то це керує і нашими діями у ставленні до неї. Часто настанова формується не стільки на підставі знання самого предмета, скільки орієнтації на норми поведінки визначеної соціальної групи.

У тому випадку, коли настанова, стереотипи та інші форми засвоєної інформації базуються на невеликому життєвому досвіді (наприклад, у молоді) і обслуговують не такі вже важливі потреби, вони можуть швидко виникати і легко змінюватися. Але якщо потреби змінились у результаті змін середовища, то це веде до перегляду і зміни навіть стабільно засвоєної інформації.

Зміна настанов, стереотипів тощо є складним процесом. Зміна навіть однієї важливої настанови чи іншої форми засвоєної інформації супроводжується конфліктами із різного ступеня гостроти, оскільки виникає необхідність пристосування нової настанови до системи настанов і стереотипів, яка вже склалася. Більшість людей намагаються уникнути внутрішніх конфліктів і тому йдуть на такі зміни лише під сильним зовнішнім тиском.

Звички, настанови та інші форми засвоєної інформації про різні аспекти оточуючого середовища проходять довгий шлях, перш ніж почнуть керувати діями людини. Але ця збережена інформація потребує постійного оновлення, безперервного отримання нових даних про зміни оточуючого середовища. Ця інформація служить головним чином для перевірки правильності наших настанов, стереотипів та ін. Частина такої інформації надходить завдяки безпосередньому спілкуванню з іншими індивідами. Але більша частина сприймається з допомогою мас-медіа.

Увага людини у сфері масового спілкування надзвичайно вибіркова. Людина рідко читає всю газету, але, продивившись заголовки статей, обирає те, що її цікавить, тобто те, що містить корисну для неї інформацію і пов'язане з важливими для неї об'єктами оточуючого середовища. Те ж саме здійснюється і відносно інших мас-медіа.

Усю інформацію, яка надходить, можна поділити на три категорії, якщо взяти за основу поведінку людини у ставленні до неї: 1) інформація дуже важлива; 2) інформація, яка може стати потрібною; 3) інформація, котра не сприймається, так як вона непотрібна.

У механізм вилучення непотрібної інформації входять відмова від сприйняття, перекручення інформації та забування. Настанови, стереотипи і звички допомагають сортувати інформацію, яка надходить. На основі власного чи чужого досвіду людина дізнається, що найбільш важливу для неї інформацію треба шукати у визначеному джерелі. Так складається перевага, яка надається певній газеті, радіо і телепрограмі. Орієнтуватися в потоці інформації, яка надходить з потрібного джерела, допомагають так звані індекси, наприклад, видільний шрифт у газеті, особливий тон чи жест диктора тощо.

Таким чином, соціальні настанови є своєрідними фільтрами інформації, що надходить, і тому впливають на поведінку індивіда. Вони можуть змінюватися під впливом інформації про зміни в оточуючому середовищі і, таким чином, призвести до змін поведінки.

Але на рівні настанови процес сприйняття інформації не переривається. Зігравши роль фільтрів, настанови припиняють свій вплив на інформацію, яка пройшла через цей рівень сприйняття. Комунікатор правильно обрав канал, час і спосіб комунікації, використовуючи свої знання інтересів і потреб аудиторії, привернув увагу до повідомлення і досяг того, що воно було сприйняте. Таким чином, людина отримала визначений обсяг знань, засвоївши їх настільки, що знає і основні положення повідомлення, і докази на їх користь і може навіть при необхідності відтворити його. У такому випадку можна сказати, що інформація прорвалась через фільтр першого рівня сприйняття — настанову — і досягла другого — рівня знань. Без сумніву, цей рівень має велике значення для формування світогляду особистості.

Однак, досвід показує, що знання мають неоднакову цінність для різних людей і знання людиною положень будь-якої теорії ще не говорить про те, що людина переконана в її правильності та буде застосовувати її у практичній діяльності. Крім того, люди по різному використовують одні й ті ж знання, оскільки перед ними стоять різні завдання. У залежності від мети людина інтуїтивно розподіляє свої знання на необхідні, корисні та непотрібні. Знання першого типу вона часто використовує, тим самим перевіряючи їх істинність і цінність, та завжди намагається їх поповнити. Ці знання являють для людини реальну цінність: саме у формі необхідних знань різні ідеї та теорії можуть досягти другого рівня сприйняття — ціннісного. Знання другого типу залишаються на рівні знань, а знання, котрі розцінюються як непотрібні, поступово забуваються.

Дуже важливим моментом, від якого залежить вплив джерела інформації на формування і вираження громадської думки, є різниці у структурі та характері комунікатора і аудиторії та характер їх взаємозв'язку. Тут мова йде про різницю характеристик комунікатора і аудиторії у процесах масового і міжособистісного спілкування.

Як відомо, у процесі масового спілкування структура комунікатора, як правило, є складною. У якості комунікатора виступає цілий колектив — редакція газети, радіо, телебачення, видавництва тощо, де різні відділи використовують різні комунікаційні функції. Аудиторія мас-медіа теж відрізняється своїми специфічними характеристиками, основними з яких є анонімність, розкиданість в просторі, а при використанні преси — і у часі, масовість, вимушена відносна пасивність під час комунікації та ін.

У процесі масового спілкування, коли у ролі комунікатора виступають соціальні інститути, інформація значною мірою носить узагальнений характер. У ній міститься вже обгрунтована громадська думка, соціальні норми і ціннісні орієнтації. Хоча у процесі масового спілкування також використовуються конкретні факти і явища, сам відбір їх для висвітлення через мас-медіа вже змінює характер цього явища, робить його типовим, важливим для багатьох.

Нові технічні засоби дають можливість для оперативного інформування багатомільйонних мас. Але у той же час відірваність від аудиторії, відсутність контакту з нею у процесі комунікації знижує їх ефективність.

Таким чином, у мас-медіа як способу формування і виразу громадської думки є свої плюси і мінуси, тобто рамки, в яких вони можуть діяти більш чи менш ефективно.

Висновки

Не дивлячись на те, що термін "громадська думка" почав застосовуватися тільки в середині ХІІ ст., проблеми, пов'язані з вивченням громадської думки, цікавили вже античних філософів. Особливу увагу приділяв громадській думці Гегель. З одного боку, він визнавав раціональну основу громадської думки, а з іншого, внаслідок своїх реакційних політичних поглядів, вважав, що громадська думка носить в основному помилковий характер і зробити з неї правильні висновки може тільки видатна людина.

Дослідження теорії громадської думки продовжується і зараз. Взагалі, громадська думка виражається через оцінювання явищ навколишнього середовища. Саме це оцінювання дає імпульс для формування настанов, які відбивають готовність суб'єкта діяти певним чином.

Очевидно, існують визначені умови та фактори, котрі "примушують" громадську думку залишатися тільки на рівні відбиття дійсності (тобто на рівні свідомості, слова) чи сприяють її переходу на інший рівень — рівень впливу на дійсність та її перетворення. Таким чином, у процесі формування громадської думки можна виділити різні сукупності факторів, які працюють як на першому, так і на другому рівнях. Усі вони так чи інакше впливають на активність людей.

Контрольні запитання
1. Як ставилися до поняття "громадська думка" античні філософи?
2. У чому полягала суперечність поглядів Гегеля щодо громадської думки?
3. Яку роль грає у громадській думці соціальна оцінка? Назвіть види оцінок.
4. Як формується соціальна настанова?
5. Які відношення між громадською думкою і раціональним знанням?
6. Назвіть етапи розвитку громадської думки.
7. У чому полягає взаємозалежність і єдність індивідуальних і громадських думок?
8. Дайте визначення громадської думки.
9. Чим займається соціологія громадської думки?
10. Які критерії обрання об'єкту громадської думки?
11. Як визначити суб'єкт громадської думки?
12. Розкрийте процес сприйняття інформації.

Література

Грушин Б.А. Мнения о мире и мир мнений: Проблемы методологии исследования общественного мнения. - М.: Политиздат, 1967. - 400 с.

Краткий словарь по социологии / Сост. Э.М.Коржева, Н.Ф.Наумова; Под общей ред. Д.М.Гвишиани, Н.И.Лапина. - М.: Политиздат, 1989.

Пресса и общественное мнение / АН СССР, Институт социологических исследований; Отв. ред. В.С.Коробейников. - М.: Наука, 1986. - 205 с.

Социологические проблемы общественного мнения и деятельности средств массовой информации / Отв. ред. В.С.Коробейников. М.: ИСИ АН СССР, 1976. - 189 с.