Ласкаво просимо

Тема 4. Соціологічне вивчення комунікатора

План
1. Власники органів масової комунікації.
2. Керівництво мас-медіа.
3. Специфіка журналістської діяльності.
4. Основні напрями вивчення комунікатора.
5. Соціологічні дослідження творчого процесу журналіста.
6. Вивчення безпосереднього зв'язку комунікатора і аудиторії.
7. Соціологічна служба редакції.

Комунікатор відіграє велику роль у процесі масової комунікації. Саме він вирішує, що і в якому контексті дізнається аудиторія. Виходячи з ролі та значення цього персонажу йому можна дати таке визначення: комунікатор — це особа або група осіб, які мають вплив на зміст масової комунікації. Таким чином, з цього поняття виводяться технічні співробітники, які, наприклад, забезпечують друк газети або передачу сигналу. Вони не мають впливу ані на створення змісту масової комунікації, ані на його зміни і, таким чином, не відносяться до поняття “комунікатор”. Можна виділити чотири основних типів комунікатора: власник, керівництво, журналіст, журналістський колектив.

1. Власники органів масової комунікації

Відомо, що при вивченні усякого соціального суб'єкта слідує розглянути систему, структуру цього суб'єкта, його основні суттєві характеристики, його місце і роль у суспільстві, пов'язані з цим соціальні функції та, на кінець, реальну діяльність по реалізації цих функцій. Все це можна зробити за допомогою соціологічних методів.

При соціологічному вивченні проблем керівництва мас-медіа, звичайно, перш за все постає завдання ознайомлення з деякими характеристиками працівників, які здійснюють керівництво (на грунтовному і особистісному рівнях). Великий інтерес можуть являти дані про досвід роботи, стать, вік, рівень і тип освіти, інформованість, їх читацькі та глядацькі інтереси тощо.

Порівняння цих характеристик з даними про орієнтацію керівників, їх судження про свою роботу і роботу підлеглих колективів допомагають чіткіше визначити шляхи подальшого удосконалення мас-медіа і керівництва ними.

Не секрет, що протягом попередніх десятиліть діяльність української преси, як в принципі й всієї преси Радянського Союзу, жорстоко контролювалась видавничими органами, в основному партійними комітетами різного рівня. Це робилося відкрито і журналістам давали прямі вказівки, що писати і як писати, тобто, які події і як треба перш за все висвітлювати.

Зараз такого жорсткого авторитарного стилю керівництва нібито вже немає. У багатьох мас-медіа власниками є самі колективи газет. Працівники преси, радіо, телебачення усвідомили себе як активну силу, "четверту владу" і вже не бажають сліпо керуватися чиєюсь думкою. Але практика свідчить і про інше. Зараз власники, ті, хто вкладають гроші в мас-медіа, розуміючи, яку вагу мають ці органи і яку велику роль вони відіграють при створенні громадської думки, намагаються знов взяти ці засоби під свій контроль, щоб використовувати в основному у своїх цілях. Зараз ще рано говорити про те, яким шляхом підуть молоді українські мас-медіа у плані відносин з своїми видавничими органами, але зрозуміло, що ті будуть грати більш чи менш активну роль у керівництві пресою, радіо і телебаченням. А значить для вивчення мас-медіа треба вивчати і їх видавничі органи. І при цьому, мабуть, не слід відкидати досвід, накопичений за минулі десятиліття. Соціологічні дослідження видавничих органів проводилися і на Україні, але найбільш велике у межах колишнього Радянського Союзу таке дослідження було здійснене у 1969-1971 рр. лабораторією по вивченню функціонування преси, радіо і телебачення факультету журналістики Московського державного університету під керівництвом проф. Є.П.Прохорова у рамках проекту "Районна газета і шляхи її розвитку". Давайте розглянемо більш детально, як і до яких висновків дійшло це дослідження. Звичайно, нас зараз не цікавлять такі аспекти, як партійний стаж і партійна освіта. Однак, в цілому це дослідження можна було б взяти як одну з моделей вивчення сучасних власників.

Отже, у дослідженні "Районна газета і шляхи її розвитку" було проведене опитування працівників видавничих органів райкомів і райвиконкомів — семи районів двох центральних областей Росії. Перш за все була звернута увага на рівень освіти працівників, які мають відношення до керівництва районною пресою. Цей рівень був достатньо високим: 78 % мали вищу освіту, 14 % — незакінчену вищу, 6 % — середню спеціальну. Потім дослідники звернули увагу на тип освіти. Третина опитуваних мала технічну освіту, ще приблизно третина — педагогічну, чверть вчилися в сільськогосподарських навчальних закладах і тільки 8 % мали стаж роботи у газетах. Особливу увагу дослідників привернув той факт, що близько 50 % опитуваних мали вік не старше 50 років, причому 41 % — від 30 до 39 років і половина — від 40 до 49 років. На той час ці дані дали дослідникам змогу зробити висновок, що ці керівники досвідчені, всебічно підготовлені люди і в плані рекомендацій вказати на необхідність підвищити інформованість в області керівництва журналістськими колективами тих, хто займався переважно виробничими питаннями. Зараз ми можемо зробити більш радикальні висновки. Ми бачимо, що журналістам давали вказівки люди, жоден з котрих не мав журналістської освіти і тільки 8% працювали в газетах. Це свідчить, що їхнє керівництво носило безграмотний з точки зору журналістської творчості характер, що ці люди були абсолютно не підготовлені до професійного керівництва журналістськими колективами.

У наш час видавцем є, як правило, чи державні установи та громадські організації, які пропагують свої погляди, чи комерційні структури і приватні суб’єкти. Зрозуміло, що люди, які працюють в цих установах, теж у більшості своїй мало що розуміють у журналістській діяльності. І якщо вони будуть втручатися в неї так само грубо, як їх попередники, то це не призведе до позитивних результатів. Наслідком може бути чи конфлікт з журналістами-професіоналами, чи падіння популярності видання, чи і перше, і друге.

Описавши суб'єкт керівництва мас-медіа у різноманітності його характеристик, важливо відтворити і зовнішні зв'язки видавничих органів з іншими учасниками процесу функціонування мас-медіа у суспільстві: журналістами і аудиторією. Це дасть можливість охарактеризувати функції власника у цьому процесі.

Для власника важливо знати умови діяльності журналістського колективу: стан виробничо-технічної та матеріально-фінансової бази даного видання, матеріально-побутові умови працівників редакції тощо.

Необхідною для власника є інформація про ефективність свого мас-медіа, а це найтіснішим чином пов'язано зі знанням об'єкта журналістської діяльності — аудиторії, на якій власник вважає за потрібне зосередити увагу того чи іншого видання.

У принципі точне і детальне знання аудиторії свого типу видання потрібно перш за все журналістам, оскільки саме вони безпосередньо спілкуються з читачем, слухачем, глядачем, їхні зусилля спрямовані на те, щоб бути прийнятими аудиторією, щоб донести до неї інформацію з найменшими витратами при передачі. Однак загальне уявлення про аудиторію необхідно і власнику.

При цьому треба відзначити, що саме на підставі знання основних груп читачів, їх складу та інтересів проводиться диференціювання преси, створення спеціальних органів для визначених груп аудиторії.

Політика власника у відношенні мас-медіа засновується на зіставленні знання про реальний склад аудиторії з її бажаним складом, що планується на співвідношенні її реальних інтересів з тими, котрі власник через журналістику хоче розвивати.

Без точної фіксації теперішнього стану речей важко уявити собі вдалу роботу по досягненню бажаної моделі. При дослідженні районних газет виявилося, наприклад, що і власник при судженні про аудиторію газети деякою мірою видавав бажане за дійсне, тобто вважав, що в аудиторії значно більше, ніж реально виявилося, читачів з високим рівнем освіти і молоді.

Говорити про сучасні дані, на жаль, немає можливостей, бо серйозних досліджень в цьому напрямку давно не проводилося.

2. Керівництво мас-медіа

У попередньому пункті мова йшла про роль власника у процесі функціонування журналістики, його функції і фактори, які впливають на керівництво мас-медіа. Але не менш важливо розглянути і сам процес діяльності органів, котрі керують пресою, радіомовленням, телебаченням.

Зміст діяльності по керівництву журналістським колективом складають вимоги до журналістів відносно тих чи інших сторін їх діяльності, які визначаються стратегічною метою і конкретними завданнями по підвищенню ефективності даного органу мас-медіа.

Методи керівництва мас-медіа, тобто способи реалізації мети, яка виражена у змісті діяльності власника, — дуже важливий елемент керівництва журналістським колективом.

Керівництво здійснюється в основному у формі контрольно-дослідницької діяльності. Це знайомство з діяльністю редакційних колективів, аналіз змісту газети, теле- і радіопередач, організація вивчення аудиторії та її реакції на журналістські виступи, аналіз стану матеріально-технічної бази органу мас-медіа, вивчення проблем ефективності тощо. Особливо слід зупинитися на спеціальних наукових методах, зокрема, соціологічних, при вивченні керівництва пресою, радіо і телебаченням. У результаті таких досліджень з'являється можливість виявити невідповідність між реальним і бажаним та знайти шляхи для ліквідації цієї невідповідності.

З допомогою соціологічних методів, як ми вже казали, можна досліджувати і діяльність самого власника. Необхідність самопізнання суб'єкта керівництва мас-медіа наявна, оскільки це дозволяє контролювати свою діяльність, знаходити недоліки у ній, тобто у відповідності з точними науковими даними поліпшувати роботу власника. Однак між визнанням необхідності подібних досліджень і їх проведенням лежить багато складних, в тому числі психологічних, проблем. Ймовірне, саме тому подібних досліджень поки що дуже мало і мова йде про їх проведення.

У залежності від завдань, наявності дослідницьких сил і технічних можливостей соціологічні дослідження можуть бути найрізноманітніших типів. З їх допомогою можна регулярно отримувати наукову інформацію про діяльність по керівництву органу масової комунікації, використовувати її для підвищення ефективності його роботи.

3. Специфіка журналістської діяльності

У нашій літературі прийняте звужене розуміння редакційного колективу тільки як колективу журналістів. Звичайно, журналісти складають основу редакції, але все ж таки було б неправильним ототожнювати цю основу з усім колективом редакції. А останній, як відомо, крім журналістів включає людей найрізноманітніших професій. Редакція складається не тільки з співробітників, які зайняті управлінською та редакційною діяльністю і з кореспондентської мережі, але також з різних технічних підрозділів, які забезпечують журналістську роботу. Особливо великі такі підрозділи в електронних мас-медіа. Так, на радіо і телебаченні разом працюють редактори, кореспонденти, коментатори, режисери та їх асистенти, оператори, диктори, художники, інженери і техніки. Без співробітництва цих працівників не можна собі уявити діяльність цих мас-медіа. Таким чином, слід визнати, що редакційний колектив — це таке об'єднання людей, яке на основі сумісної праці по збору, обробці та розповсюдженню масової інформації пов'язане загальними цілями, інтересами, має визначену організацію, органи управління і самоуправління.

В редакції, як і в будь-якому колективі, можна виділити декілька типів структур: функціональну, тобто ту, що виражає відношення, які випливають з характеру службових обов'язків, які виконані людьми соціально-демографічну; професійно-кваліфікаційну; соціально-психологічну; організаційну, тобто склад за спеціалізацією окремих підрозділів колективу і органів управління ними. Соціологічне вивчення деяких з цих структур (відносно тільки журналістського складу редакцій) розпочалося ще у 20-30-ті рр. У той період основна увага приділялася аналізу соціально-демографічних ознак. Однак і вони давали корисну інформацію. Наприклад, було з'ясовано, що дуже мало журналістів мають газетно-літературну освіту.

У своїй діяльності журналіст органічно поєднує творчі та організаційні функції. Він не тільки визначає тему свого виступу та його мету, але і проводить збір первинного матеріалу (що, як правило, пов'язане з великими організаційними зусиллями), його обробку, а потім слідують етапи створення матеріалу, його редагування і публікації. Підсумком діяльності журналіста є оцінка його виступу. Специфіка праці журналіста заключається у тому, що вона носить публічний характер. Здавалося б, оцінка матеріалу читачем, глядачем повинно мати для журналіста універсальне значення. Однак, соціологічний аналіз показує, що це не зовсім так. Наприклад, коли під час одного з опитувань журналістам задали питання: "З чим Ви перш за все пов'язуєте успіх свого матеріалу?" виявилося, що тільки 60% пов'язують його з відгуком читачів на виступ. Разом з тим 42% опитаних надають велике значення неформальному схваленню свого матеріалу колегами. Тут знайшла відбиття велика сила неформальної структури редакційного колективу.

Відомо, що в усякому колективі виділяються формальна (офіційна) структура, яка характеризується розподілом основних офіційних ролей, чіткою системою субординації, а також неформальна (неофіційна) структура, яка відбиває систему міжособистісних зв'язків і стосунків, котрі мають в основному соціально-психологічний зміст. Гармонійність взаємодії цих двох типів структур визначає міру ефективності діяльності колективу. Офіційна структура, звичайно, більш статична, ніж неофіційна. Але якщо вимагають інтереси справи, то необхідно маневрувати і у межах формальної організації.

Ефективність виконання журналістом своїх професійних обов'язків пов'язана з високим рівнем його власної інформованості.

Інформованість суттєва, але не одинична складова характеристики журналіста, специфіка роботи якого вимагає поєднання універсальності та спеціалізації за багатьма напрямками. Разом з тим кожна журналістська робота відбиває і професійні якості автора, що особливо помітно, скажімо, на телебаченні, коли журналіст працює у кадрі. Наведемо у даному зв'язку деякі результати соціально-психологічного дослідження телеінтерв'юєрів, яке було проведене у Таллінні. Тут було, зокрема, з'ясовано, що однією з умов ефективного впливу на аудиторію є функціональна цінність інформації. Однак важливі й форма повідомлень, стиль, дикція телеінтерв'юєра. Мова журналіста має значний вплив на оцінку аудиторією його роботи.

Таким чином, дослідження ще раз підтвердило, що професія журналіста вимагає окрім вміння знаходити загальне на підставі часткового, гарної оперативної пам'яті та уваги, комунікабельності, багатства емоційного світу, ряду інших особистісних якостей. Цей висновок поглиблюють результати опитування працівників редакцій районних газет, які перш за все цінують в своїх колегах принциповість, правдивість, об'єктивність, потім творчі здібності, а вже потім оперативність, ініціативність.

Специфіка редакційних колективів визначається не тільки характером і змістом праці, але й її умовами, які включають усі фактори, котрі впливають на організм людини. У роботі редакції частка праці, яка вимагає фізичних зусиль, невелика, зате є колосальні психологічні навантаження, обсяг інформації, що сприймає ритм і темп роботи (яка часто має каскадний характер).

Важливу роль у роботі журналіста грає задовільність умовами праці, забезпечення редакцій відповідними приміщеннями, транспортом, оргтехнікою тощо. І ці питання, мабуть, найболючіше місце багатьох редакцій.

4. Основні напрями вивчення комунікатора

Результати соціологічних досліджень допомагають журналістам і тоді, коли вони самі стають об'єктом вивчення. Їм необхідні відомості про характер і стан журналістського корпусу — працівників преси, радіо і телебачення різних рівнів, а також про професійні проблеми, що виникають. Важливо знати фігуру журналіста саме як активно діючу силу системи мас-медіа, щоб шукати шляхи подальшого удосконалення діяльності преси, радіо і телебачення.

У принципі в якості предмету вивчення методами соціології можуть виступати всі сторони журналістської діяльності, організації роботи редакції, а також соціальні та професійно-творчі характеристики журналістських кадрів. При цьому важливо, щоб соціолог у своїй роботі спирався на дані наук, котрі, використовуючи свої методи, також вивчають цей об'єкт. Це історія, теорія і практика журналістики; економіка і організація газетної справи, підготовки радіо і телепередач; психологія журналістської творчості тощо.

Визначити шляхи подальшої оптимізації функціонування преси, радіо і телебачення — це значить встановити (в ряду інших факторів) напрямки удосконалення роботи журналістів. Але для цього треба мати точні, систематизовані та всебічні відомості про сьогоднішній стан редакцій, рівень організації їхньої праці, про професійні якості журналістів, їх знання, навички і вміння, а також вміти проаналізувати ці відомості з точки зору відповідності потребам ефективної роботи даного органу масової комунікації.

При цьому правомірні й актуальні два типи дослідження. Перший — багатоаспектне дослідження, коли у поле зору потрапляє практично увесь комплекс редакційної діяльності — від планування і постановки цілей до вивчення дійсності та ефективності роботи органу комунікації. Перевага такого типу робіт у наш час пояснюється слабким вивченням цього об'єкта соціологічними методами і намаганням отримати про нього якомога більше потрібних відомостей. Дещо втрачаючи у глибині розробки питань, такі дослідження допомагають вивчити багато сторін роботи редакції в їх взаємозв'язку.

Другий тип дослідження, який поки мало ще розповсюджений, але дуже необхідний, — вузькоспрямоване, поглиблене вивчення визначеного аспекту діяльності редакції.

Що стосується конкретних соціологічних досліджень мас-медіа, то їх в Україні на жаль було проведено дуже мало. Можна згадати львівське дослідження, яке було виконане в основному за програмою проекту "Районна газета". Але в інших регіонах Радянського Союзу таких досліджень було значно більше.

Взагалі, проведені у 60-70 рр. соціологічні дослідження мас-медіа мали важливе значення. З їх допомогою були отримані дані про соціально-демографічні та деякі професійно-творчі характеристики журналістів різних органів інформації. Це дозволило уявити динаміку журналістських кадрів — їх складу за віком, рівнем освіти. Щоб мати цілісну картину мас-медіа в Україні конче потрібні такі дослідження і зараз.

Важливі також дослідження взаємовідносин журналіста з іншими складовими комунікаційного процесу. По-перше, це взаємовідносини з власником. З точки зору роботи власника вони були розглянуті у попередніх пунктах. Однак в цій взаємодії журналістам також належить активна роль, і до них ставляться визначні професійні вимоги. По-друге, це взаємодія журналістів з аудиторією. Знання об'єкта свого інформаційного впливу — читачів, слухачів, глядачів, реалізація їх інтересів, сподівань — одна з найважливіших умов ефективності діяльності органу інформації в цілому і кожного журналіста зокрема.

Треба сказати, що за даними соціологічних досліджень в цілому орієнтованість журналістів з приводу важливості врахування потреб, характеристик, побажань, оцінок своєї аудиторії достатньо велика. Однак ті ж дослідження показують, що з ряду причин, часто об'єктивного характеру, значна частина співробітників редакції недостатньо інформована у цьому відношенні. При цьому мова йде як про знання фундаментального характеру — маються на увазі відомості про закономірності спілкування людей з масовою комунікацією, її ролі для аудиторії, характерних особливостей сприйняття газетних, радіо і телевізійних матеріалів різними групами читачів, слухачів, глядачів, — так і про знання оперативні, практично-інструментальні, які стосуються конкретної аудиторії того чи іншого органа інформації. Здавалося б, недавні випускники журналістських вузів, професійна підготовка котрих базується на останніх досягненнях науки у даній області, мають особливо глибоко опанувати першу групу знань. Але, згідно з соціологічними дослідженнями , це далеко не завжди так. Звичайно, тут мова йде не про конкретне знання журналістами-початківцями характеристик аудиторії тієї газети, студії, куди вони прийшли на роботу. Відсутність такої інформованості на початку роботи повністю зрозуміла. Необхідно, щоб журналіст-випускник був у даному відношенні більш грунтовно підготовлений методологічно, більш чітко зорієнтований на важливість такої інформації, володів методикою її отримання, був поінформований про тенденції, закономірності, факти, які встановлені у соціології масових комунікацій.

Недолік цей характерний не тільки для журналістів-початковців. Притаманний він і людям, які мають достатній досвід практичної роботи. Цікаво, що журналісти, як правило, самі відчувають недостатність своїх знань, компетентності у цьому питанні. Так, за даними проекту "Районна газета" відповідаючи на питання: "Чи добре Ви знаєте аудиторію Вашої газети, її запити, інтереси, сподівання, які адресовані редакції?", — тільки 8% газетярів висловили повне задовольняння своїми знаннями, 28% — в основному, 32% — частково, а 31% — незадоволені. Навіть враховуючи самокритичність журналістів не можна не відзначити, що ці цифри насторожують. Причому між керівниками редакцій і рядовими співробітниками, ветеранами і початківцями великої різниці не спостерігається.

Самооцінки журналістів підтверджуються даними аудиторних досліджень. Так, модель потенційної аудиторії, яка існувала у свідомості журналістів районних газет, значно відрізнялась від демографічної структури населення району в цілому, а уявлення про реальну аудиторію — від фактичного складу читачів. Це стосується і статевого, і вікового складу, і рівня освіти. У структурі аудиторії цих газет виявилося значно більше, ніж вважали журналісти, жінок, людей похилого віку з невисоким рівнем освіти. А це значить, що ці групи аудиторії були недостатньо охоплені увагою і впливом газети.

Подібні дані були отримані у проекті "Громадська думка" відносно працівників органів інформації міського і обласного рівнів. У процедурі, яка була присвячена вивченню ставлення журналістів до діяльності місцевої преси, радіомовлення, телебачення як джерела інформації населення, аналізувалися уявлення журналістів про очікування читачів, слухачів, глядачів від цих різних за своїм характером, технічними можливостями мас-медіа. Аналіз позиції журналістів з цього питання є дуже важливим з точки зору необхідності координації та взаємодії преси, радіо і телебачення, наприклад, на рівні області. Питання формулювалися у найзагальнішому вигляді і були, на думку дослідників, коректно поставлені.

Думки співробітників редакцій зіставлялися з даними про фактичну структуру аудиторії преси, радіо і телебачення у місті та селі, а також про специфіку їх сподівань, інтересів, які були зафіксовані як у цьому проекті, так і в інших соціологічних дослідженнях. Виявилося, що найбільш значущими для журналістів ознаками диференціації аудиторії різних засобів є вік і освіта. Недостатня увага приділяється таким характеристикам, як стать, професійна структура, професійний статус. Між тим і в міський, і особливо в сільській аудиторії ці ознаки виявляються значущими. В цілому опитані журналісти непогано уявляли очікування аудиторії від преси, радіо, телебачення.

Якими ж джерелами користуються при цьому журналісти? У цьому зв'язку цікаво подивитися на відповіді на питання, яке було задано працівникам 14 газет у проекті "Районна газета": "Якими методами для отримання потрібної інформації про аудиторію Ви найчастіше користуєтеся?". Виявилося, що абсолютна більшість журналістів віддає перевагу особистим зустрічам і спостереженням, знайомству з листами до редакції. Приблизно половина отримує потрібну інформацію під час читацьких конференцій. Біля 10% використовують дані спеціальних досліджень по вивченню аудиторії, наради з газетярським активом. І взагалі не беруться до уваги дані соціологічних досліджень.

Як бачимо, на першому плані особисті контакти з людьми, знайомство з листами до редакції. Однак тільки на їх базі неможливо програмувати діяльність редакцій, знайти точні адреси матеріалів на ті чи інші теми, проблеми, оскільки в результаті окремих бесід, зустрічей у поле зору журналістів потрапляє, як правило, несистематизована інформація.

Так, за даними проекту "Громадська думка", не існує збігу проблем регіону, в якому проводилося дослідження місцевими газетами, проблем міського життя з тими, котрі в даний момент особливо турбують громадську думку. Одна з причин полягає у тому, що працівники редакцій недостатньо знають про позицію населення, різних груп аудиторії з ряду питань.

Дослідження показало також, що уявлення журналістів про думку населення і аудиторії формуються, як правило, на підставі досить регулярного спілкування (у зв'язку з роботою, в сімейному колі) з визначеними групами, в основному, з інтелігенцією. Звичайно, що точка зору цих груп може не збігатися з позицією інших верств населення, а також з громадською думкою в цілому. У цьому зв'язку редакціям потрібно регулярно звертатися до інших, більш систематизованих і наукових методів вивчення громадської думки, наприклад, періодичними короткими зондуваннями за проблемами, які актуальні для населення і органу інформації. Треба також активніше використовувати такі форми, як соціологічне вивчення аудиторії, науковий аналіз пошти, спеціальні читацькі конференції.

Але давайте подивимося на подібні дослідження під іншим кутом зору. Чи була професійна необхідність дослідження аудиторії повною мірою усвідомлена усіма працівниками редакцій? Виявилося, що ні. Багато хто з журналістів ще до початку роботи висловлював припущення, що основні дані їм і так відомі й взагалі вони можуть бути отримати на підставі багатого життєвого і практичного досвіду, без використання методів соціології. Щоб наочно і аргументовано показати неможливість заміни соціологічних методів іншими способами отримання інформації було проведене опитування групи експертів, куди були включені й представники редакції, з метою прогнозування можливих аудиторних оцінок. Порівняння результатів опитування з фактичними відповідями читачів виявило значні незбігання уявлень журналістів з думкою аудиторії.

Цікаво, що частина можливих читацьких оцінок явно занижувалася журналістами. Так, фактичні випадки незгоди читачів з позицією газети зустрічалися майже у два рази рідше, ніж передбачали журналісти. Дещо вище, ніж здавалося співробітникам газети, оцінювався читачами рівень критики на сторінках газети. Це, звичайно, говорить перш за все про високу вимогливість до себе журналістів, але разом з тим свідчить про недостатню інформованість з приводу читацьких думок. Були також отримані дані, які виявили невиправданий оптимізм журналістів. Наприклад, працівники газети частіше, ніж її читачі, відмічали, що останнім часом газета стала цікавішою.

Отримана у ході перших аудиторних досліджень інформація по групі колишніх центральних газет дозволила внести важливі корективи у програму їх діяльності. Але не менш важливими ці результати виявилися і в іншому плані: практично зникли самовпевнені заяви окремих журналістів про те, що їм точно відомо, чого хоче читач, що вони самі добре знають, які статті треба друкувати тощо. Не викликає подиву, що після першого обстеження практично в усіх редакціях виникає потреба у проведенні нових досліджень.

5. Соціологічні дослідження творчого процесу журналіста

Виконання завдань, які стоять перед пресою, радіо і телебаченням, вимагає від журналістів, щоб вони самі були людьми добре інформованими. Це важлива професійна вимога. Професійний рівень працівників редакцій з цієї точки зору аналізувався у ряді досліджень, в основному на базі самооцінок самих журналістів. Так, за даними проекту "Громадська думка", більшість працівників обласних, міських газет, обласного радіо і телебачення (67%) вважають себе людьми достатньо інформованими, 31% визнає, що рівень їх інформованості має бути більш високим. Від 36 до 45% опитаних вважають себе недостатньо інформованими в окремих сферах громадського життя в межах своєї області, міста, району.

У дослідженні "Районна газета" це питання розглядалось дещо в іншому ракурсі. Мова йшла про самооцінки інформованості газетярів по відношенню до подій різного масштабу. 64% опитаних вважають себе достатньо інформованими про життя свого району, 36% — про події обласного масштабу, 29% — у межах країни, 21% — про те, що відбувається за кордоном. Як бачимо, краще інформовані журналісти про події місцевого життя, що зрозуміло. Але ці цифри свідчать і про деяку вузькість їх світогляду, що, безумовно, небажане явище. Журналісти мають добре орієнтуватися у подіях різного масштабу. Аналізувалась і проблема компетентності журналістів у тих темах, котрі їм приходиться висвітлювати. У ході дослідження з'ясувалось, що журналісти приділяють значну увагу цій проблемі. Високий рівень знань, компетентність у питаннях, що розробляється для них одна з найважливіших професійних властивостей. Так, районі газетярі, говорячи про найбільш цінні професійні якості журналістів, назвали цю характеристику першою. Аргументованість, глибина розробки теми — важливий критерій оцінки вдалих чи невдалих матеріалів, переваг чи недоліків у веденні газети, задовільності чи незадовільності роботою у газеті.

Районним газетярам було задане питання: "Чи вважаєте Ви достатніми свої знання у тих галузях, які Вам доводиться висвітлювати у газеті?". Повністю задоволені своїми знаннями тільки 14% газетярів, в основному — 35%, частково — 41%, не задоволені — 9%. Ці самооцінки вище у керівників, у журналістів з високим рівнем освіти і великим досвідом роботи.

Значно вище відповідні оцінки газетярів, опитаних львівськими дослідниками. Ось їх відповіді на питання: "Чи вважаєте Ви себе достатньо підготовленими і компетентними для ведення доручених Вам у газеті питань?": повністю компетентний — 26%, в основному — 67%, не компетентний — 4%.

Детально коло питань, пов'язаних з творчим процесом, і особливо з інформованістю, компетентністю журналістів, роботою з джерелами інформації, проаналізовані у новосибірському дослідженні, яке було проведене під керівництвом Г.С.Парфенова. Перш за все дослідження показало, що проблема підвищення компетентності, інформованості для опитаних також достатньо гостра і їй приділяється чимала увага у процесі пошуку резервів підвищення роботи редакції. Оцінюючи причини помилок, що зустрічають у газетних матеріалах, журналісти у числі основних назвали поспішність при підготовці (70%), неуважність авторів (43%), а також незнання специфіки матеріалу (40%).

А одною з головних причин того, що нерідко критичні матеріали, які друкуються в районних газетах, малоконкретні, журналісти вважають слабке знання питання автором матеріалу (51%).

Окремо треба зупинитися на методах і методиці збору інформації у процесі спілкування з людьми. Взагалі, всі без виключення проведені дослідження свідчать: для журналістів являє значну професійну цінність можливість постійного спілкування з людьми, і вони високо орієнтовані саме на міжособистісне джерело інформації. Можливість спілкуватися з новими цікавими людьми стоїть на одному з першим місць серед мотивів вибору журналістської професії та задоволеністю нею. Характерно, що легше і швидше встановлюють такий контакт журналісти з великим професійним досвідом.

Соціологічні дослідження показують, що у принципі складності роботи журналістів з джерелами інформації викликаються, як правило, не якимись об'єктивними причинами. Їх подолання перш за все пов'язане з удосконаленням професійної підготовки, організаційно-творчої роботи у редакції. Крім того, потребує удосконалення сама система професійного інформування журналістів, організація різних інформаційних служб для потреб редакції.

Тепер зупинимось на створенні журналістських матеріалів. На цьому етапі творчої роботи журналістів реалізуються їх уявлення про важливі напрямки у діяльності органу комунікації, про свої творчі завдання, аналізується, становиться тканиною конкретного матеріалу та сума фактів, яка була отримана у ході роботи з джерелами інформації. Соціолога цікавить, як сукупний продукт журналістської діяльності — зміст газети, передач радіо і телебачення, так і окремі його складові — журналістські матеріали. Контент-аналіз, тобто якісно-кількісний аналіз, обох складових може переслідувати різні завдання: якою мірою адекватно відбивається у змісті матеріалів дійсність, яку мірою реалізуються завдання редактора, очікування, інтереси аудиторії, яка структура матеріалів тощо. Перспективно вивчення того, як у текстах масової комунікації відбиваються професійні орієнтації їх творців, характеристики особистості журналіста. Такого роду даними реальної поведінки журналістів було б важливо доповнити ті характеристики вербальної поведінки (думки, погляди, позиції, настанови), котрі вже якусь мірою вивчені соціологією масової комунікації.

6. Вивчення безпосереднього зв'язку комунікатора і аудиторії

Ще нещодавно такий безпосередній зв'язок здійснювався в основному через роботу з позаштатними авторами. Так, за даними проекту "Районна газета", окрім власних матеріалів 19% опитаних готували один авторський матеріал у номер, 23% — два, 20% — три, 28% — чотири та більше. За даними самохронометражу часу, за підрахунками журналістів, вони готовили більше, ніж півтори тисячі авторських рядків на тиждень. 63% журналістів з тих, що були опитані новосибірськими дослідниками, відмітили, що більшу частину часу вони витрачають на підготовку авторських матеріалів. У той час газетам належало займатися такою роботою.

При цьому журналісти не тільки витрачали час, а і стикалися з різними труднощами. Ось основні такі труднощі за даними новосибірського дослідження:
автори не хочуть писати, виступати з матеріалами — 43%,
важко знайти автора, який знає тему — 11%,
знають тему, проблему, але не хочуть писати — 14%.

По суті, тут звучить один основний мотив — автори не проявляли бажання співробітничати з редакцією. Але журналісти вимушені були їх залучати, часто формально. Це приводило до дутих цифр. За підрахунками соціологів, майже 10% дорослого населення країни, тобто від 16 років і старше, тою чи іншою мірою впливали на роботу газет і журналів, радіо і телебачення — пропонували нові теми, вказували на недоліки, брали участь у рейдах, писали матеріали тощо. Біля 6% всього населення, чи більше 12 млн. чоловік, за тими ж даними безпосередньо виступали у якості авторів у мас-медіа.

Останнім часом проблема заавторства фактично зникла з журналістського горизонту і отримали розповсюдження інші форми безпосереднього зв'язку з аудиторією. Наприклад, ще більш широке розповсюдження отримує практика підготовки деяких телевізійних програм з активним залученням і безпосередньою участю глядачів.

Бесіда за участю представників аудиторії здійснюється на очах у телеглядачів, які можуть включитися у дискусію (телефоний номер на екрані) чи з допомогою листа (теми бесід відомі заздалегідь). Відкрите обговорення проблеми сприяє її більш грунтовному аналізу.

Безпосередній вплив на роботу мас-медіа мають також редакційні колегії, до яких входять письменники, вчені, критики, політики.

Але, звичайно, найбільш інтенсивний зворотній зв'язок з аудиторією, який продовжує активно функціонувати — це листи читачів, слухачів, глядачів.

Ця проблема ще недостатньо вивчена соціологічними методами. Часто її переводять у площину хоча і важливу, але обмежену: чи ретельно редакція веде підрахунок і реєстрацію листів, чи оперативно відповідає на них, чи надає допомогу у зв'язку з висловленими у них проханнями тощо. Соціологія масових комунікацій ставить проблему ширше: яка роль редакційної пошти у професійно-творчій діяльності журналістів і редакції в цілому, яка функція листа на газетній сторінці, у передачах радіо і телебачення.

Листи, які поступають у мас-медіа, порівняно давно стали предметом статистичного і соціологічного аналізу. Бо для редакції важливо знати не тільки їх кількість, але і географічний розподіл, тематичні напрямки, способи впливу на дійсність, що пропонується.

Поглиблений аналіз редакційної пошти має велике значення, бо допомагає орієнтуватися, виділяти сукупність проблем, що турбують людей, визначати найбільш активні групи населення. Все це дає можливість предметно уявити сукупність зв'язків між редакцією і аудиторією.

Зараз треба ставити питання про автоматизовані системи обробки листів на грунті стандартизованої схеми аналізу як адресата, так і різних аспектів змісту листів. Для цього можна широко використовувати можливості ЕОМ.

Застосування машинних методів обробки пошти ставить перед соціологами нові цікаві проблеми. Зокрема, відкриваються можливість досліджувати один і той же масив листів за комплексом стандартизованих методик (наприклад, для вивчення громадської думки, для виявлення тенденцій громадського життя тощо).

Для того, щоб адекватно оцінити значення пошти, використовувати відомості, що там містяться, у своїй роботі, журналісту треба у цілому вірно уявляти собі основний її зміст, спрямованість, різноманітні складові цього потоку листів. У рамках проекту "Районна газета" журналістам було задане питання: "Про що найчастіше пишуть читачі?", а газетярам у львівському дослідженні: "Якого типу листи найчастіше поступають у Вашу редакцію?". Відповіді показали, що в цілому журналісти вірно уявляють основні напрямки редакційної пошти. Як і вказується у відповідях журналістів, найбільшу частину листів являють ті, де містяться різні прохання, скарги. Ставлення до такого роду листів у редакціях неоднозначне. Так, більшість газетярів (69%) вважають, що не з усіма питаннями треба звертатися до редакції. Деякі доцільно адресувати в ту організацію, яка має розв’язувати ці питання.

Більш широке включення питань, які пов'язані з роботою журналістів з листами аудиторії, у загальну проблематику соціологічних досліджень, аналіз з цієї точки зору діяльності редакцій різних типів буде новим кроком і у вивченні самого комунікатора.

7. Соціологічна служба редакції

Мас-медіа відносяться до тих соціальних інститутів, які вже давно використовують потенціал соціології для підвищення ефективності своєї діяльності. Зараз необхідно зосередитися перш за все на організаційних формах поєднання соціологічної науки з редакційною практикою. Поки що серйозною вадою цих форм є невизначеність. Так, ще наприкінці 70-х — на початку 80-х рр. при редакціях газет стали створюватися соціологічні лабораторії, групи, які являли собою різновид нештатного відділу редакції. Одна з таких лабораторій існувала при редакції обласної газети "Индустриальное Запорожье". В її складі були вчителі і наукові працівники. Коло завдань — дуже обмежене. Лабораторія вивчала такі питання, як професійна орієнтація учнів шкіл, естетичні орієнтири молоді тощо. Матеріал конкретних соціологічних досліджень допомагав газеті підіймати на своїх сторінках актуальні питання, робити аргументовані висновки. Соціологічна служба була також в газеті "Юг" в Одеській області. Поєднання творчого потенціалу журналістів з науковими знаннями фахівців-соціологів (службу очолювала завідуюча соціологічною лабораторією Одеського університету проф. І.М.Попова) давало дуже цікаві результати.

Більш традиційним є інтерес редакцій до вивчення своїх аудиторій, їх тематичних запитів, оцінок та ін. Визначена система тут, як правило, відсутня. Редакції великих органів комунікації заключають, наприклад, договори з соціологічними установами, які ведуть дослідження за деталізованими науковими програмами, відпрацьованою методикою, з застосуванням ЕОМ. У редакцій невеликих газет таких можливостей немає. І тут справа часто зводиться до розробки анкети, яка публікується у газеті. Але нерідко повернення відповідей від читачів таке, що про думки всієї аудиторії судити за ними важко.

В усякому випадку для кожного конкретного дослідження, як правило, створюється нова група, яка розробляла програму і методику вивчення аудиторії. До складу її входять представники редакції та соціологи. Те, що склад таких груп змінюється, нерегулярність проведення досліджень робить їх вартість дорожче, заважає порівнянності результатів, знижує коефіцієнт використання отриманої первинної соціологічної інформації. Все це примушує задуматися над проблемами розробки таких організаційних форм для проведення соціологічних досліджень, які б забезпечували системність, регулярність, надійність, порівнянність даних про діяльність мас-медіа. Тут слідує виходити з потреб практики і накопиченого досвіду.

Заслуговує уваги досвід створення двох постійних мереж на громадських засадах для збору первинної соціологічної інформації. Перша — назвемо її мережа кореспондентів — була створена з передплатників газети, які у ході інтерв'ювання заявили про своє бажання бути постійними співрозмовниками газети, обговорювати з нею оперативні питання, оцінювати тільки що надруковані матеріали, нові рубрики тощо. Друга — мережа інтерв’юерів — була створена як з числа передплатників, так і з тих осіб, які брали участь у вивченні аудиторії газети. Усі вони практично безоплатно (редакція використовувала в основному моральні форми заохочення) стали виступати за проханням редакції у якості інтерв’юерів у соціологічному дослідженні.

Обидві мережі формувалися таким чином, щоб інформація, яка отримувалась від них, була об'єктивною і репрезентативною з точки зору регіонального розповсюдження. Таким чином, перший досвід показав, що при належних організаційних умовах громадські помічники редакцій можуть брати участь у соціологічних дослідженнях мас-медіа, у вивченні громадської думки.

Але є й іншій досвід у формуванні кола інтерв’юерів для проведення соціологічних робіт. Наприклад, вже багато років існує мережа інтерв’юерів дослідницького центра Естонського телебачення і радіо. До неї входять біля 160 чоловік. Це переважно жінки, які займають конторські посади. За невелику платню у вільний від роботи час вони опитують респондентів за методичними документами. Для підвищення кваліфікації інтерв'юерів-напівпрофесіоналів приблизно раз на рік проводять семінари.

Як бачимо, соціологічні дослідження можуть проводитися само мас-медіа. Використання соціологічної інформації має стати складовою частиною діяльності газет, журналів, радіо і телебачення.

Ідея створення соціологічних служб редакцій не нова, вона неодноразово висловлювалась ще у 60-70-ті рр. Вже у той період визначився ряд напрямків, за якими можна використовувати дані служби для підвищення ефективності роботи редакції. Це перш за все регулярне і багатоаспектне вивчення аудиторії, її динаміки, процесів міграції передплатників тощо. Другий напрямок пов'язаний з аналізом редакційної пошти. Зараз визначена робота по узагальненню пошти у редакціях ведеться. Однак при використанні соціологічних процедур при аналізі листів можна отримати більш багатий матеріал про стан громадської думки, тенденції в оцінці різних подій широкими верствами населення. Третій напрямок, тісно пов'язаний з другим, — це організація опитувань громадської думки за тими проблемами, які найбільш цікавлять редакцію та її аудиторію.

Ще можна відмітити групу напрямків роботи соціологічної служби у зв'язку з дієвістю мас-медіа — вивчення оцінок аудиторії сили впливу органу комунікації на дійсність, аналіз відповідей на критичні матеріали тощо. Великий простір для соціологічного дослідження являють самі матеріали мас-медіа — їх тематика, авторство, географічна і соціальна прив'язка, стиль, модальність та ін.

Ще одна сфера застосування соціологічної служби — вивчення самого редакційного колективу, шляхи удосконалення його окремих ланок, стану морально-психологічного клімату тощо.

Постає питання про те, як краще організаційно створювати соціологічні служби. Тут можливі, як мінімум, два шляхи. Один з них — робота служби у складі редакції у якості чи її відділу, чи спеціалізованої групи. Подібна практика вже отримала визначене розповсюдження, наприклад, у деяких комітетах по телебаченню і радіомовленню. Ясно, що цей шлях може бути рекомендований тільки великим редакціям, які мають можливості фінансування.

Для невеликих редакцій раціональним, мабуть, буде створення єдиної соціологічної служби, яка обслуговуватиме відразу декілька газет, журналів, радіо і телестудій.

Таким чином, організація соціологічної служби мас-медіа — це актуальна вимога сьогодення. І чим скоріше і грунтовніше вона буде втілена у життя, тим більш науково обгрунтованим стане процес підвищення ефективності діяльності мас-медіа.

Висновки

При розгляді мас-медіа і, зокрема, при вивченні комунікатора не можна забувати про те значне місце, яке посідає у системі масової комунікації власник, тобто установа чи особа, які заснували і фінансують даний орган масової комунікації. Всебічне дослідження мас-медіа вимагає ретельного вивчення того, хто власник цього органа, яким чином він здійснює керівництво, як спрямовує діяльність органу масової комунікації.

При керівництві журналістським колективом власник має право слідити за тим, як журналісти виконують ті стратегічні завдання, які він порушив перед органом масової комунікації. При цьому він може широко використовувати соціологічні методи. Важливо, щоб керівництво мас-медіа з боку власника не скочувалося до дріб’язкової опіки, бо журналісти-фахівці краще знають, як досягти якоїсь мети.

Але основна фігура у мас-медіа — це, звичайно, не власник, а журналіст. В Україні поки що майже не проводились соціологічні дослідження комунікатора. А між тим знання демографічних тенденцій, рівня освіти, творчих здібностей і нахилів дозволило б скласти більш об'єктивне і широке уявлення про мас-медіа в Україні.

Соціологічні дослідження комунікатора мають декілька напрямків. По-перше, це дослідження взаємозв'язку журналіста та інших складових інформаційного процесу, по-друге, дослідження творчої майстерні журналіста, тобто рівня його інформованості, компетентності та здібностей.

Професійно-творчі проблеми, які розглянуті нами, не носять суто індивідуального характеру. Вони будуть розв'язуватися тим успішніше, чим чіткіше розроблені основні, найважливіші напрямки у діяльності органу інформації, чим повніше усвідомлюється і реалізується його специфіка. Найважливішою умовою високої продуктивності та гарного творчого самопочуття журналістів є органічне поєднання у їх діяльності напрямків, які важливі з точки зору політики органу інформації, і творчого потенціалу, намагань його співробітників. Поєднання грунтовної професійної підготовки, опанування методів і методики створення журналістського матеріалу з досвідом, який накопичений у ході практичної роботи, є суттєвою гарантією того, що на цьому найважливішому етапі роботи буде більше творчих досягнень, ніж невдач.

Контрольні запитання

1. Яке місце займають видавничі органи у системі мас-медіа?

2. Що має знати і враховувати власник?

3. На що треба перш за все звернути увагу при вивченні власника?

4. На чому грунтується керівництво журналістськими колективами? Які основні форми такого керівництва?

5. У чому полягає специфічність редакційного колективу?

6. Які основні типи дослідження комунікатора?

7. Як дослідити взаємозв'язок комунікатора з іншими складовими комунікаційного процесу?

8. Назвіть приклади досліджень творчого процесу журналіста.

9. За допомогою яких методів можна дослідити роботу комунікатора над змістом матеріалу?

10. Які цілі й форми аналізу листів до редакції?

11. Назвіть форми поєднання соціологічних досліджень з редакційною практикою.

Література

Коробейников В.С. Редакция и аудитория: Социологический анализ. - М.: Мысль, 1983. - C. 154-187.

Смирнова М.Г. Социологические исследования печати, радио и телевидения в развитых капиталистических странах. Учеб.-метод.пособие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - С. 55-56.

Социология журналистики: Теория, методология, практика / Прохоров Е.П., Фомичева И.Д., Свитич Л.Г. и др.; Под ред. Прохорова Е.П. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. - С. 106-192.