Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне

Галузеві норми редагування радіопередач

З.В.Партико

к.філол.н.,доц.
УДК 083. 97. 70. 41

У посібнику "Загальне редагування: Нормативні основи" [3] описано загальні норми редагування, які не залежать від виду літератури. Проте, безсумнівно, актуальними є й галузеві норми редагування радіопередач. Оскільки літератури з цієї теми практично не виявлено (крім загальних робіт із радіожурналістики, в яких цьому питанню присвячено лише окремі пункти), розглянемо її детальніше. Звертаємо також увагу на те, що загальних норм редагування радіопередач (інформаційних, соціальних, композиційних, логічних, лінгвістичних, психолінгвістичних та ін.) тут розглядати не будемо, оскільки вони описані у згаданому вище посібнику.

Розглядаючи норми редагування, будемо виходити з того, що радіопередачі підготовані в цифровій формі й для їх виправлення використовують звукові редактори.

Порівняно з письмовими повідомленнями редагування радіопередач має свої особливості.
1. Доводиться враховувати особливості усної мови, а отже, при потребі використовувати належні фонетичні знаки.
2. Доводиться контролювати тривалість повідомлень.
3. Доводиться враховувати тембри голосів дикторів чи інших мовців.
4. Доводиться мати справу з шумами (випадковими чи спеціально утвореними) та шумовими ефектами.
5. Доводиться оцифровувати звук і використовувати для редагування звукові редактори.
6. Доводиться мати справу з генеруванням повідомлень мовцями безпосередньо в прямому ефірі, у процесі якого вони можуть допускати помилки, які виправити в прямому ефірі вже нема змоги.

Технічні норми редагування радіоповідомлень

  • Сила звуку під час запису передачі, виміряна в децибелах, повинна бути достатньою для якісного запису передачі та можливого майбутнього її опрацювання за допомогою типових звукових ефектів, що їх мають звукові редактори.

    Винятки. 1. Окремі розважальні передачі. 2. Надзвичайні оголошення, наприклад Міністерства надзвичайних ситуацій.

  • У радіоповідомленнях співвідношення "шум" - "голос" (диктора або учасника передачі) повинно бути таким, аби розуміння тексту не викликало ні затримок, ні сумнівів у варіантах розуміння.

    Винятки. 1. Передача записів голосів, зафіксованих технічними пристроями на початку ХХ ст. і реконструйованих сучасними засобами (передача фонограм з архівних фонотек). 2. Створення спеціальних звукових ефектів (наприклад, коли голос на фоні шумів поволі стихає, створюючи враження віддалення; при цьому самі шуми можуть, навпаки, зростати).

    При надто великій зашумленості радіопередачі редактор повинен вимагати в автора (журналіста): а) повторного запису радіопередачі, але вже зі значно нижчим рівнем шумів, якщо це в принципі можливо; б) за допомогою спеціальних функцій звукового редактора очистити запис від шумів.

  • Швидкість читання тексту дикторами, виміряна у кількості слів за хвилину, повинна в середньому для передач, які передбачають лише читання тексту (наприклад, новин), становити 140 … 150 слів/хв [4, 65].

    Винятки. 1. Для малопідготованих слухачів (дітей) швидкість повинна бути нижчою ніж середнє значення на 20…30 %.

    2. Для деяких інформаційних передач, розрахованих на високопідготованих слухачів, швидкість може бути вищою ніж середнє значення на 20…30 %.

    Відбір голосів дикторів

  • Редактор повинен брати участь у конкурсах з відбору голосів дикторів.

    Під час проведення конкурсів для відбору дикторів доречно використовувати класичні методи експертних оцінок.

  • Дикторів для передач редактор повинен вибирати з наявних на радіостанції або запрошувати з інших професійних організацій (радіостанцій, театральних чи кінематографічних організацій тощо).

    • Розмічування сценаріїв та складання програм радіопередач

  • Під час редагування сценаріїв редактор повинен:
    - дати перелік дикторів чи акторів, які братимуть участь у передачі;
    - закріпити за дикторами чи акторами ролі або дійових осіб.
  • Якщо передача передбачає можливість підроблення голосу дикторів чи акторів під певних дійових осіб, тоді редактор повинен зазначити це на початку сценарію для кожної дійової особи окремо, вказавши особливості кожного голосу.

    Приклад. Підроблення голосів для дитячих передач, у яких "говорять" звірі, деревця, квіточки тощо.

  • Під час складання програм радіопередач редактор повинен контролювати, щоби постійні передачі вели одні й ті ж диктори.

    Необхідність цього полягає, звичайно ж, у тому, що реципієнти звикають до голосу ведучого своєї передачі й реагують часто саме на нього. Це підвищує ефективність повідомлень, що є, як відомо, основною метою функціонування засобів масової інформаціїї.

    Фонетичне розмічування тексту

    Відсутність фонетичного розмічування тексту повідомлення може викликати труднощі в диктора у прямому ефірі й призвести до появи фонетичних помилок. Крім того, такі фонетичні помилки іноді можуть спотворювати зміст самого повідомлення тощо. Тому ще до передачі повідомлення в ефір редактор радіо повинен належним чином його відредагувати (підготувати для озвучення).

  • Для всіх частовживаних слів знаком наголосу слід позначити правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, крім наголошення, - ще й вимову знаками транскрибування, використовуючи для цього існуючу нормативну літературу [2, 6, 7].
  • У власних назвах - антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об’єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об’єктів) - слід зазначити правильний варіант наголошення згідно з нормами української фонетики.
  • Поряд із чужомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад, антропонімами, назвами фірм тощо), треба подати їх вимову знаками транскрибування або максимально близькими за вимовою літерами української мови.

    Звучання чужомовних слів можна перекладати, наприклад, за таким принципом: записати фонетичну вимову в мові-оригіналі (наприклад, прийнятими МФА (Міжнародною фонетичною асоціацією) знаками транскрибування), позначити отримані звуки максимально схожими за звучанням літерами українського алфавіту, а далі записати це слово в повідомленні.

    Ця норма допускає винятки для традиційно прийнятих варіантів перекладу частовживаних прізвищ та імен.

    Для встановлення правильного фонетичного звучання редактор може також звертатися за консультаціями до спеціалістів, які володіють потрібними мовами.

  • Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті.
  • Вживання в повідомленнях фонетичних кальок зі слів інших мов заборонено.

    Зразками таких кальок є слова паб, шоп, маркет та ін., які останнім часом особливо активно з’являються в радіопередачах. Вживання таких кальок з американського варіанта англійської (американізми), з російської (русизми) та інших мов (полонізми, германізми, галізми тощо) слід вважати помилками. Винятком із цієї норми є пряма мова персонажів у популярному та художньому видах літератури.

  • Текст треба ділити на синтагми спеціальним знаком (/).

    Особливо редактор повинен стежити за тим, щоби поділ речення на синтагми правильно відтворював його зміст, коли залежно від такого поділу можливе різне його розуміння.

    Приклад. Перший варіант розуміння: Ходити/ довго не міг. Другий варіант розуміння: Ходити довго/ не міг.

  • Чим вищий рівень лінгвістичної одиниці, тим більшою паузою (//) слід відділяти її від сусідніх одиниць того ж рівня.
  • Між окремими повідомленнями, які розташовані послідовно й внаслідок цього можуть бути сприйняті як одне ціле, а тому можуть викликати в реципієнтів небажані асоціації, слід вказувати необхідність великої паузи (///).
  • При потребі для дикторів з невеликим досвідом роботи текст слід фонетично розмітити згідно з інтонацією на розповідні, запитальні, окличні, риторичні й вигукові речення.
  • Редактор повинен перевірити наявність репетицій читання текстів передач.
  • Якщо текст озвучує диктор чи актор високої кваліфікації і редактор працює з ним безпосередньо в студії перед мікрофоном, виправляючи помилки на місці, то фонетичного розмічування тексту редактор може не виконувати (у цьому випадку диктор повинен розмічувати текст сам за погодженням з редактором).
  • Перед виходом передач в ефір редактор повинен особисто перевірити якість озвучення текстів, записаних дикторами.
  • Редактор повинен визначити тривалість передачі у хвилинах чи навіть секундах.
  • При необхідності виправлень запис слід передати дикторам для повторного записування окремих фрагментів.

    Спеціальні норми редагування

  • Редактор повинен стежити за дотриманням формату своєї радіостанції [1, 60].
  • У деяких передачах редактор повинен стежити за дотриманням визначеної послідовності повідомлень.

    Приклад. Так, в Україні в новинах спершу подають повідомлення про Президента, далі - про Голову Верховної Ради, потім - про Прем’єр-міністра й голів Верховного та Конституційного судів і т. д.

    Аналогічно існує визначений самою радіостанцією порядок подання груп повідомлень, що йдуть під однією рубрикою. Так, для українського державного проводового радіо на даний момент типовою є така послідовність груп новин: анотація новин, прогноз погоди, новини всередині держави, далі - повідомлення з інших країн, потім - культура, спорт, а на завершення - розширений повтор прогнозу погоди.

  • Редактор повинен стежити за розподілом рекламних матеріалів за часом їх виходу в ефір, забезпечуючи максимально широку аудиторію для тих рекламних повідомлень, за які рекламодавці заплатили найбільше.

    Приклад. Так, часом, в який аудиторія є найбільшою за результатами соціологічних досліджень, є години з 6 до 10 ранку [1, 57].

    Методи виправлення

    Існують відмінності в методах редагування, з одного боку, для передач, які готують у студії, записують на носій інформації та передають у запису з фонограми, й з другого - для передач, які йдуть у прямий ефір.

    Методи виправлення радіопередач, підготованих у студії.

  • Перелічені вище норми вимови не поширюються на інтерв’юйованих, доповідачів, співбесідників тощо.
  • При скороченні тривалості радіопередач треба застосовувати таку послідовність видалення із передач різних фрагментів: 1) на першому етапі - усунути слова-паразити й "заповнювачі" міжслівних пауз неінформаційними звуками (и-и-и…, а-а-а…, і-і-і… тощо, якщо такі є); 2) на другому етапі - усунути паузи між словами, реченнями тощо; 3) виконати традиційне скорочення тексту за методикою, описаною в літературі [3].
  • При збільшенні тривалості радіопередач треба застосовувати такі методи (залежно від часу, на який слід збільшити їх тривалість): 1) пропорційно збільшити тривалості пауз на нижніх лінгвістичних рівнях повідомлення - між словами й реченнями; 2) збільшити тривалість пауз між частинами передачі, якщо такі існують; 3) вставити в передачі додатково голосові фрагменти, записані дикторами; 4) вставити в радіопередачу неголосові фрагменти (музику тощо).
  • Якщо у вимові недикторів є грубі відхилення від фонетичних норм, редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення або відредагувати методами комп’ютерного аудіомонтажу, не порушуючи при цьому авторських прав мовця.

    Винятки. 1. Участь у передачі чужомовців, які погано володіють державною (українською) мовою. 2. Участь у передачі людей з вадами мови.

  • Якщо у вимові недикторів є такі відхилення від норм, що ображають гідність реципієнтів, редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення.

    Приклад. Так, особа, що бере участь у передачі, не може дозволити собі: копіювати вимову посадової особи - Президента, Прем’єр-міністра, Голови парламенту, голів Верховного Суду, Конституційного Суду тощо; суржиком копіювати мову окремої національності тощо (крім гумористичних передач, звичайно).

  • Виправлення радіопередач здійснюють методами аудіомонтажу: вирізання, копіювання, вставлення, видалення.
  • В окремих випадках для виправлення радіопередач доречно використовувати ефекти звукових редакторів.

    Типові звукові ефекти [5] поділяють на дві групи: без зміни звуку та зі зміною звуку.

    До ефектів без зміни звуку належать:
    - затримка звукового сигналу (на певний інтервал часу від визначеної точки);
    - "детонація" (нагадує зліт літака);
    - "хор" (помножує один сигнал);
    - вібрато (створює звук, що виникає, наприклад, у смичкових інструментах, коли на струні під час її звучання вібрують пальцем);
    - реверберація (створює ефект звучання джерела звуку в закритому приміщенні, наприклад кімнаті).

    До ефектів зі зміною звуку належать:
    - тремоло (звук затихає, а потім відновлюється до нормального то зліва, то справа при його постійному звучанні);
    - компресування (зменшує діапазон звучання від найвищої до найнижчої частоти на вказаний відсоток);
    - експандерування (збільшує діапазон звучання від найвищої до найнижчої частоти на вказаний відсоток);
    - блокування частот (блокує звучання заданих частот);
    - обмежування шумів (зменшує рівень шумів вказаного порогового значення).

    Методи виправлення радіопередач, що йдуть у прямий ефір

    Під час прямого ефіру (наприклад, репортажів з місць подій, круглих столів тощо) роль редактора повинен виконувати безпосередньо журналіст, який бере інтерв’ю, веде бесіду тощо.

  • Журналіст-редактор повинен, не заважаючи мовцеві, висловити свою думку:
    - прокоментувати (пояснити) реципієнтам незрозумілі слова, сказані мовцем;
    - вказати на неморальність вислову мовця, якщо такий було допущено;
    - припинити репортаж, якщо мають місце критичні ситуації (виникнення сварки між мовцями, завдання ними один одному образ, вживання лайок тощо).
  • На випадок виникнення критичних ситуацій і припинення прямого ефіру студійний редактор завжди повинен мати напоготові звукові заставки для заповнення всього або частини часу, відведеного в ефірі на передачу чи її фрагмент.
  • Коли заздалегідь відомо, що під час передачі можливе виникнення критичних ситуацій, редакторові слід мати напоготові іншу записану передачу, яка за часом дорівнює поточній.
  • Звісно, редактор повинен уникати включення в програму таких передач, під час яких можуть виникати критичні ситуації.
  • Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів безпосередньо в прямому ефірі, вести список цих помилок й повідомляти дикторів про допущені помилки.

    • Це дає змогу дикторам уникати повторення помилок у майбутньому.

    Таким чином, аналіз мови сучасних українськомовних радіопередач свідчить про те, що для великих радіостанцій слід обов’язково запроваджувати посади штатних редакторів, які повинні стежити за культурою мови, зокрема таким явищем, як суржик. Для малих радіостанцій з цією метою доречно використовувати вибіркове редагування радіопередач.

    Розглянуті галузеві норми редагування радіопередач мають експериментальний характер. За результатами використання на практиці вони вимагають належного виправлення й доопрацювання.

    1. Гоян О. Радіостанція як ділове підприємство: Методика журналістської творчості: Посібник для студентів Інституту журналістики. - К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. - 64 с.
    2. Орфоепічний словник / Уклад. М. І. Погрібний. - К.: Радянська школа, 1984. - 632 с.
    3. Партико З. В. Загальне редагування: Нормативні основи. - Львів: Афіша, 2001. - 416 с.
    4. Почепцов Г. Г. Информационные войны. - М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2000. - 586 с.
    5. Секунов Н. Ю. Обработка звука на PC. - СПб.: БХВ-Петербург, 2001. - 248 с.
    6. Складні випадки наголошення. - К.: Либідь, 1995. - 192 с.
    7. Українська літературна вимова і наголос. - К.: Наукова думка, 1973. - 724 с.

    © Інститут журналістики. Усі права застережені
    Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові