Ласкаво просимо

Міждисциплінарні знання як основа світогляду журналіста-еколога (на прикладі філософії)

асп.
УДК 070: 504: 140. 8

Останнім часом термін "міждис­циплінарні знання" став вельми популярним у науковому світі. І це цілком зрозуміло. Ад­же сьогодні знання настільки взаємо­пов'язані та уніфіковані, що між ними стира­ються грані.

Журналістика - це, напевне, єдина сфе­ра людської діяльності, яка має стосунок чи не до кожної з можливих фундаментальних наук, але сама не є такою. Складність цього фаху саме і полягає в тому, що при вивченні тих чи тих питань доводиться спиратися на інші фундаментальні науки. До цього схиля­ються й провідні українські журналісти-тео-ретики:

"Сучасна газета наповнена філософським, психологічним, економічним, політологіч­ним змістом, матеріалами, взятими з точних наук тощо. Наука про пресу теж не може бу­ти відокремленою від суміжних суспільних і гуманітарних наук. Ігнорування досягнень суміжних наук може призвести до реміс­ництва і цеховщини. Вивчення преси вима­гає об'єднання зусиль філософських, істо­ричних, лінгвістичних і літературознавчих дисциплін і використання їх методів" [1].

Екологічна тематика вимагає від жур­наліста додаткової підготовки, створення й розширення спеціального кругозору. Еко-журналісту важливо мати "універсальний" набір фундаментальних знань, який дасть змогу більш кваліфіковано і впевнено підхо­дити до висвітлення обраної теми. Цей набір можна запозичити із різних галузей, насам­перед соціології, філософії тощо. Саме заглиблення в інші сфери знань дає життя но­вим видам знань, узагальненням, надто, ко­ли йдеться про ще недостатньо розвинену наукову базу екожурналістики. Спробуймо розглянути цю тезу на прикладі філософії.

Філософія обертається навколо "вічних" проблем, до яких належить і проблема взаємовідносин людини й природи, що нині набуває особливої актуальності. Вона в різні часи непокоїла багато поколінь мислителів різних світоглядних орієнтацій. Тож їхній сконцентрований досвід, методи аналізу, помічені ними зв'язки з іншими сферами людського життя - це підґрунтя для розгор­тання журналістських досліджень.

Негативні наслідки антропогенної діяль­ності, що виявились в останні десятиріччя, примушують пильніше вдивитися в систему екологічних взаємовідносин, замислитися над проблемою їх гармонізації. І тут є що сказати філософу вустами журналіста. Спи­раючись на роботи філософів, журналіст може творчо презентувати продумані ідеали етично зрілих, духовно осмислених сто­сунків зі світом, робити на їх підставі свої висновки. Філософія здатна також зробити внесок у підготовку інтелектуально-психо­логічного клімату для прийняття і втілення таких ідеалів, сходячи з газетних шпальт, стимулювати пошук безконфліктних форм взаємодії з природою і поступового пом'як­шення існуючих жорстких установок став­лення людини до екології. З іншого боку, збагачуючи свій світогляд відповідними філософськими знаннями, журналіст, який пише на екологічну тематику, і сам має ста­ти потужним носієм певної екофільної ідео­логії .

Одразу зауважимо, що широта і різноплановість порушеної проблеми, а також обме­женість обсягу даної роботи не дозволяють провести аналіз всіх її сторін. Однак навіть загальний огляд деяких позицій, які зачіпа­ють філософські аспекти взаємовідносин людини і природи, свідчить, що ця тема є надзвичайно важливою для представників "четвертої влади".

Видатний сучасний філософ-еколог Едвард Голдсміт писав: "Наше ставлення до навколишнього середовища більш ніж по­верхневе, адже для постійного задоволення своїх егоїстичних потреб нам невигідно змінювати соціальні та економічні структу­ри, від яких ми прямо залежимо, - ми лише пристосовуємо їх до нинішнього станови­ща... " [2].

Це наочний приклад того, наскільки ве­ликою помилкою було б вважати, що еко­логічну кризу можна подолати лише за до­помогою економічних заходів. Проте ця теза останнім часом виходить на передній план у більшості публікацій вітчизняної преси. Че­рез бідність західних регіонів України, пи­шуть вони, активно вирубуються ліси, що в свою чергу призводить до катастрофічних повеней. Через фінансову скруту промис­лові підприємства не можуть закупити ефективне очисне обладнання, тому рівень забрудненості індустріальних міст досягає критичних значень. Чи насправді проблеми довкілля пов'язані тільки з економічними чинниками? Розрахунки свідчать, що жодні природоохоронні заходи при всій їх абсо­лютній необхідності самі по собі не здатні розв'язати проблему стосунків людини і природи. Потрібна потужна ідея, яка б спо­нукала цивілізацію до пошуку ком­промісних рішень, змінила свідомість суспільства.

Слід зазначити, що сучасні українські на­уковці вже зверталися до аналізу світового філософського надбання у зв'язку з екологією. Отож, маємо на що спиратися у роз­робці цієї теми для потреб журналістики. Ось як оцінює внесок філософів і природоз­навців В. А. Толстоухов [3]:

"Найвагоміші результати в дослідженнях, присвячених осмисленню екологічної про­блеми як глобальної екологічної кризи і шляхами виходу з неї представлені:

У сучасних західних філософських: дослідженнях: творчість діячів Римського клубу Д. Медуза, Дж. Форрестера, А. Печчеї, Б. Гаврилишина (осмислення еко­логічної проблеми як глобальної, прогнозу­вання поведінки екологічних систем, гло­бальної моделі розвитку людства і природи в їх єдності); Б. Коммонер (екологічні зако­ни взаємодії суспільства і природних сис­тем); Ю. Одум (суттєві ознаки сучасної еко­логічної ситуації та її кризового стану); Р. Уіттекер (закономірності існування екоси­стем); М. Харруел (екологічні наслідки ядерної війни); А. Гор, Г. Коль, Ф. Міттеран (політичні аспекти розв'язання екологічних проблем); Р. Фоулі (екологічні аспекти ево­люції людини).

У сучасних українських і російських філософських і наукових працях: В. Вернадський (концепція біосфери-ноосфери); М. Будико, П. Водоп'янов, Е. Гірусов, Ф. Гіренок, Г. Художник, І. Круть, В. Лось, М. Моісеєв (осмислення суттєвих ознак су­часної екологічної ситуації як кризової, про­блема збереження природи, управління еко­логічною ситуацією як регіональне приро­докористування); Г. Бачинський, М. Голу­бець, А. Гродзинський, В. Горшков, В. Зубаков, М. Реймерс, К. Ребане (розгляд природи і суспільства як єдиної соціоекосистеми і наукові дослідження загальних принципів її функціонування); В. Андрущенко, В. Бар'яхтар, Ф. Канак, М. Кисельов, В. Крисаченко, С. Мороз, Л. Сидоренко (роль природного довкілля у самовизначенні людини - особистісному і національному, особливе місце природного довкілля у формуванні еко­логічної культури українського етносу, ста­новлення екологічної свідомості і екологічної культури, проблеми екологічної безпеки)".

Тільки сьогодні, в умовах надзвичайного загострення глобальних проблем сучас­ності, стають зрозумілими пророчі слова Вернадського про необхідність мислити і діяти в планетному - біосферному - аспекті. Тільки зараз руйнуються ілюзії техно­кратизму, підкорення природи і з'ясовується єдність біосфери і людства. Відтак твори ви­датного українського вченого - це неви­черпне джерело загальної канви для про­блемних статей на екологічну тематику, на основу якої можна накладати яскраве роз­маїття подій, власних пошуків. Його теорія ноосфери має великий "термін придат­ності", що дає змогу використовувати її як певний фундаментальний підсумок існуван­ня людини на Землі. Тож:І узяти її собі на оз­броєння для журналіста - означає опа­ну­вати узагальненням величезного філософ­ського, соціального, екологічного масштабу.

Важко переоцінити значення для розвит­ку сучасної філософської думки й діяльності Римського клубу. Ще в квітні 1968 року в Римі на заклик італійського промисловця, економіста і філантропа Ауреліо Печчея ут­ворилася міжнародна група з тридцяти осіб, метою якої стало формування нового ро­зуміння глобальної системи, в якій всі ми живемо, системи, яка складається із різних, але взаємозалежних складників - еко­номічних, політичних, природних, соціаль­них. Висновки, зроблені у науковій праці Деніса Л. Медоуза "Межі росту. Доповідь Римському клубу", мають глибокий філо­софський характер і змушують замислитися про майбутнє Землі. За прогнозами Медо­уза, людство крокує назустріч катастрофі, уникнути якої можна, лише вживши заходів щодо обмеження та регулювання росту ви­робництва та зміни критеріїв прогресу.

У праці наочно втілена головна заповідь журналістської діяльності: завжди надавати читачеві право вибору між різними думка­ми. Так, стосовно екологічного майбутнього нашої планети сьогодні існує безліч думок: від апологетики уседозволеності до ре­цептів тотального знищення людства для виживання Землі. Однак це - крайні точки зору, а відповіді на ці запитання, очевидно, лежить десь посередині. Така позиція ви­кладена у "Межах росту" Медоуза, який ско­ристався правилом "золотої середини", і яким у своїй творчості обов'язково має керу­ватися кожен сучасний журналіст.

Цілком закономірною і суспільно корис­ною виглядатиме така схема взаємодії: філо­софія, спираючис на свій величезний досвід, формує екологічно справедливі заса­ди розвитку людства, а журналістика "при­щеплює" ці засади людству, доповнюючи і розвиваючи прикладними дослідженнями. Цей процес включатиме в себе формування екологічної свідомості як самостійної фор­ми суспільної свідомості, а також внесення екологічного аспекту у всі інші її форми (політичну і правову свідомість, мораль, мистецтво, філософію тощо). Адже в цьому і полягає високе суспільне призначення еко-журналістики.

1. Москаленко А. З. Вступ до журналістики: Підручник - К.: РВЦ "Київський університет", 1998. - С. 32.
2. Голдсміт Едвард. Шлях: екологічний світогляд (глави з книги). - К.: ІА "Ехо-Схід". 1995. - С. 33.
3. Толстоухов В. А. Філософсько-світоглядні засади оптимального управління екологічною ситуацією в Україні. - К., 1999. - 18 с.