Ласкаво просимо

Шевченкіана на сторінках журналу "Киевская старина"

к. і. н.
УДК [82 (091): 070] (477) "18"

Насамперед варто зауважити, що до по­чатку 80-х років XIX століття ім'я Тараса Шевченка не так уже й часто можна було по­бачити на сторінках української періодики. І найбільше це стосується Києва. Тому цілком справедливо автор "Письма в редакцию" до газети "Труд" Перебендя (ймовірно, О. Кониський) запитував, що "заважає Києву вша­нувати пам'ять Шевченка?". Узагалі - нічо­го. Треба було лише організуватися і прове­сти в день 20-ї річниці смерті поета низку таких заходів: відслужити обідню й панахи­ду в університетській церкві, а найліпше це зробити в Братському монастирі; у київ­ських газетах надрукувати статті, спогади; якщо буде засідання Київської думи, - хай вона вшанує пам'ять Шевченка; надати його ім'я одному з міських училищ; товариства Нестора-літописця, церковно-археологічне, юридичне та інші хай проведуть збори, про­читають реферати про Шевченка, у залі ду­ми провести благодійний літературно-му­зичний ранок за творами Т. Шевченка; уве­чері - дати виставу в драматичному това­ристві, поставивши п'єсу "Назар Стодоля"; терміново одержати дозвіл на проведення літературних заходів українською мовою; нарешті, у газеті відкрити збирання пожертв на відкриття школи імені Т. Шевченка в Каневі, а краще - у Моринцях, і перший вно­сить 25 руб. сріблом. "Что ж! - підсумовує автор. - За чем дело стало?" [1]. Наприкін­ці листа уміщено й "От редакции", де досить дипломатично мовиться: "Горячо сочувст­вуя предложению, выраженному в этом письме, и уверенные, что рано или поздно, в такой или иной форме, будет почтена память великого поэта, мы со своей стороны готовы содействовать скорейшему осуществлению давнего намерения почитателей таланта Т. Г. Шевченка"[1]. А напередодні 26 лютого (25-го), гадаємо, цілком свідомо редакція га­зети "Труд" уміщує в рубриці "Иностранные известия" інформацію про те, як Франція відзначала вісімдесятиліття від дня народ­ження ще живого Віктора Гюго: "Люди все­возможных положений, состояний и поли­тических партий соединились, чтобы до­стойным образом почтить поэта..." [2]. Французький уряд теж відреагував на ювілей: "Накануне юбилея министр-прези­дент Ферри явился в квартиру Гюго и при­вез ему от имени правительства великолеп­ную севрскую вазу; поднося ее поэту, ми­нистр сказал: "Дорогой учитель! Прошу позволения поднести вам то, что мы нашли самого прекрасного в наших национальных мануфактурах". Міністр-президент також повідомив, що на честь ювілею на території Франції та Алжиру відмінено в школах усі покарання. Вулиця, на якій мешкав поет, прикрашена прапорами, навпроти будинку споруджена естрада, біля під'їзду стояв зо­лочений бюст республіки, з 10-ї до 15-ї го­дини повз будинок пройшло майже 200 ти­сяч людей, дотримуючись зразкового поряд­ку. Народні гуляння, читання творів поета, спів пісень на його слова, в театрах пройш­ли святкові вистави. Ювілей поета Франції - це було державне свято. "Газеты справед­ливо говорят, - пише кореспондент, - что такое чествование писателя при жизни его не имеет примера в истории; перед ним бледнеет празднество, устроенное этим же Парижем в честь Вольтера" [2].

Не маю намірів проводити паралелі, вони очевидні, а тим більше робити з них виснов­ки, які також промовисті. Основне, на чому слід наголосити, - це те, що редакція газе­ти "Труд" цілком серйозно поставилася до висвітлення теми "Т. Шевченко" (яка, до речі, ще потребує окремого дослідження). На її шпальтах були вміщені не лише власні статті, а й матеріали з інших газет. Але найбільшою заслугою газети є те, що вона вперше на теренах України надрукувала уривки прозових творів Т. Шевченка, зокре­ма, повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали" [3]. Фактично цим самим газета відкрила шлях російським прозовим творам Т. Г Шевченка на території України, що їх згодом практично всі було надруковано жур­налом "Киевская старина".

За даними покажчика, укладеного під керівництвом І. Ф. Павловського [4], на сторінках журналу "Киевская старина" Т. Шевченкові присвячено 168 матеріалів. За нашими ж даними, таких - 291. Умовно їх можна розділити таким чином - це художні твори (поезія, проза, драма) самого Т. Шев­ченка і твори (статті, спогади, документи, інформації) різних авторів про нього.

Перші публікації на сторінках журналу "Киевская старина", присвячені Т. Шевчен­кові, ще не засвідчують того, що редакція ма­ла конкретну концепцію щодо цієї теми. Як­раз навпаки: складається враження - просто друкувала все, що стосувалося поета. Тому й відкривається Шевченкіана повідомленням про виключення його після арешту зі складу співробітників "Временной комиссии для разбора древних актов" за те, що Шевченко без погодження відлучився з Києва. Його бу­ло арештовано 5 квітня 1847 року, а постано­ва комісії підписана 1 березня.

Справедливим, очевидно, буде зауважен­ня й про те, що на початку 80-х років XIX століття не так уже й багато було зроблено для увіковічення пам'яті Шевченка, насамперед збирання документів, спогадів, його речей тощо. Від часу смерті до початку 80-х років, тобто 20 років, цей період нага­дує або шоковий стан, від якого протягом цих двох десятиліть не могли отямитися, або неусвідомлення величі Шевченка, зна­чення його для українського народу, або ж елементарне невігластво, з яким вело бо­ротьбу так мало людей, що ця тема була просто цілиною. Безперечно, не йдеться про публікацію поетичної спадщини Шев­ченка, яка все-таки в тій чи іншій мірі й кількості виходила у світ. Ідеться насампе­ред про матеріали, які стосувалися біографії Шевченка, окремих її епізодів, періодів, етапів, не кажучи вже про аналіз його по­етичної та прозової творчості. Тому вважаємо знаменною подією появу книжки М. Чалого "Жизнь и произведения Тараса Шевченка (свод материалов для его биогра­фии) с портретом" (К., 1882), яку Михайло Корнійович укладав багато років, відгук на цю книжку надруковано в журналі. М. Ча­лий був одним із перших, хто відразу після смерті Шевченка закликав "поспешить об­народованием мельчайших подробностей из жизни нашего самобытного народного поэта" [5]. Праця М. Чалого не залишила байдужими тих, хто ще пам'ятав Шевченка живим. Наступним був відгук протоієрея Петра Лебединцева [6], який уже доповню­вав і уточнював матеріали М. Чалого.

За 1882 рік уміщено ще один досить важливий матеріал: "Взгляд народа на Шевчен­ка", який уже стосується збереження його імені в народній пам'яті, захисника інтересів бідного селянства. Для народу Шевченко був характерником [7].

Микола Михайлович Білозерський у своєму дослідженні [8] "Тарас Григорьевич Шевченко, по воспоминаниям разных лиц (1831-1861 г.)" уже розбив ці спогади на окремі періоди життя поета - це перебування його у Варшаві, Києві, Борзні, Седневі, на засланні, повернення до Петербурга, приїзд після цього до Києва, смерть і поховання в Каневі. Окремо досить коротко описав портрети та малюнки Шевченка. Публікація ма­ла суто інформаційний зміст.

Отже, за перший рік видання журналу "Киевская старина" тут було вміщено п'ять матеріалів. Із них чотири, можна з упев­неністю сказати, мали концептуальний ха­рактер, започаткували біографічну Шев­ченкіану, дали поштовх до її розвитку. Цей напрям редакція розвивала і в подальших своїх випусках, певною мірою його розши­рювала, поглиблювала, уточнювала, висту­пала на захист поета.

Якщо 1882 рік щодо публікацій в журналі "Киевская старина" ми схильні вважати по­чатком біографістики Т. Шевченка, то 1883 рік - його епістолярної спадщини. Протя­гом січня, березня і квітня було надруковано 16 листів Шевченка до польського художни­ка й історика Броніслава Залеського. Листи надруковані не з автографів, супроводжені передмовою, в якій публікатор більше гово­рить про польське питання в житті Т. Шев­ченка. У цілому на сторінках журналу "Ки­евская старина" за весь період його видання вміщено 36 матеріалів в яких надруковані листи Т. Шевченка і частково листи до нього.

Публікація прозових творів Т. Шевченка - це надзвичайно важливий період як у ви­данні журналу, так і в історії української літератури. За 1884-1887 роки було надруко­вано такі повісті: "Княгиня" [9], яку сам ав­тор називав оповіданням, "Варнак" [10], "Наймычка" [11], "Близнецы" [12], "Худож­ник" [13], "Капитанша" [14], "Прогулка с удовольствием и не без морали" [15] і "Му­зыкант" [16].

У передмові до повісті "Княгиня" публікатор визначив її місце порівняно з по­езією Шевченка. Він писав: "Простой этот рассказ принадлежит к несродной Шевчен­ку области творчества и оценка его может касаться только идеи и направления, а в этом отношении Шевченко всегда оставался верным самому себе" [9]. До самого тексту публікатор поставився надзвичайно відповідально: "Сохраняем не только все особенности литературной речи поэта, но и его малорусское правописание, очевидно приспособленное для читателей столичного журнала. В рассказе, кроме малорусских терминов, встречаются сведения, ставшие уже достоянием истории: те и другие мы со­чли нужным объяснить в подстрочных при­мечаниях" [9]. Отже, вже перша публікація прозових творів Т. Шевченка заклала ака­демічні принципи видання художньої літе­ратури.

Однак ще й до цього часу невідомо, хто ж усе-таки був їх публікатором, хто готував до друку, переписував з автографів? Спеціальні дослідження не дають відповіді на це запи­тання, в академічних виданнях творів Т. Шевченка її теж немає. Зі свого боку, з ве­ликою ймовірністю припускаємо, що їх публікатором: (можливо, не всіх) був Василь Горленко. Він перший в Україні надрукував фрагменти повісті "Прогулка с удовольстви­ем и не без морали", отже, мав можливість користуватися автографами Шевченка. З іншого боку, В. Горленко готував до видання прозові твори Т. Шевченка. Чи ним підго­товлені, чи ні, але в 1888 році вони були ви­дані окремою книжкою. Принаймні при­четність В. Горленка до підготовки цього ви­дання знаходимо в його листі до М. Чалого: "Позволяю надеяться, что Вы не откажете мне ценными советами Вашими и указания­ми при окончательном редактировании 2-го тома Шевченка (повестей) - котор[ый] я имел смелость взять на себя" [17]. Але це питання потребує окремого дослідження, оскільки згадане видання вийшло "з відхи­ленням від автографів" [18]. і вимагає вста­новлення міри і причини (якщо вони були) цих відхилень. З передмови до першої повісті ми бачимо, що публікатор не допус­кав такого. Але це було в 1884 році. А в 1886 році в передмові до всіх інших прозових і поетичних творів Шевченка про принцип передачі немає жодного слова, бо її написа­но, мабуть, самим редактором Ф. Лебединцевим; тому що майже в кінці її читаємо: "Считаем долгом заявить при этом, что со­бранием всего этого материала и предоставлением нам возможности поместить оный на страницах нашего издания мы обязаны заботам и любезному вниманию В. Л. Бе-ренштаму" [19]. У електронному варіанті текстів журналу "Киевская старина" по­мітно, що вже друковані тексти повістей Шевченка піддавалися редагуванню. Ким і коли це робилося? Одразу після публікації чи для підготовки одного із радянських ака­демічних видань творів Т. Шевченка?

Окремо варто сказати і про публікації на сторінках журналу "Киевская старина", що стосуються мистецької спадщини Т. Шев­ченка. Відкривається вона одразу двома дослідженнями В. Горленка [20]. В них він поки що тільки окреслював цю тему, закли­кав звернути увагу на альбоми Шевченка, молодим художникам - на його твори. У наступній публікації В. Горленко (на той час про Шевченка-художника ніхто не писав у журналі) розширює діапазон цієї теми: тор­кається питання автобіографічності повісті "Художник", характеризує окремі його ілюс­трації [21]. Отож, працю В. Горленка "Кар­тины, рисунки и офорты Шевченка" [22] можна вважати першим концептуальним дослідженням про Шевченка-художника, де автор не лише аналізував окремі малярські роботи Шевченка, а й хронологічно систе­матизував їх за двома, списками: картини Шевченка олійними фарбами та його офор­ти. В. Горленко зазначив місце зберігання більшості праць художника, а також закликав тих осіб, у кого є ще Шевченкові мистецькі твори, поділитися інформацією. Розпочату ним справу продовжили інші ав­тори - В. Науменко, А. Стороженко, О. Русов, М. Шугуров, кілька невідомих. У біль­шості публікацій автори не лише давали інформацію про Шевченка, а й намагалися відстоювати його як українського художни­ка, а не російського, яким і вважався він офіційно.

Шевченкіана на сторінках журналу "Ки­евская старина" - це велика тема, яку в одній статті всю не розкрити. Але, як нам здається, це не лише тема, а й проблема.

Більшість найвагоміших публікацій про Шевченка було здійснено за час редагування "Киевской старины" Ф. Лебединцевим, інші - тривали за інерцією. Але згодом ці матеріали друкувалися переважно в розділі "Документы, известия и заметки", що, зви­чайно ж, свідчило насамперед про низький рівень не лише цих матеріалів, а й самої ав­тури, і, що найважливіше, - яку тему вони порушували. Без сумніву, на той час, що був періодом нагромадження документальних свідчень, а як тепер зрозуміло, це має особливе значення, й понині будь-який факт, документ, епізод, пов'язаний з ім'ям творчості Шевченка, має національну вагу. Та все ж прикро, що після першої хвилі (початок 80-х років XIX століття) активного дослідження творчості Шевченка, українська аналітична думка перейшла переважно в інформаційну площину. І тільки на початку ХХ століття вона трохи прокинулася завдяки зусиллям двох осіб - М. Комарова, який ук­лав перший бібліографічний покажчик матеріалів для вивчення життя і творів Т. Шевченка [23], та В. Доманицького [24], котрий започаткував наукове коментування текстів Шевченка, власне текстознавство творів Т. Шевченка, як, мабуть, і українське текстознавство в цілому.

Очевидно, так буде завжди, що погляд на Шевченка, його твори, окремі інтерпретації як їх, так і самого життя особливо набуває в певні перехідні періоди. І тут важлива кожная деталь, кожна думка, якщо вона справді ґрунтується на традиціях українського народу, на тому минулому, що не потьмарене ніякими спотвореннями, чисте духовно, чисте в намірах. Від кого це залежить? Та тільки від нас, спадкоємців ідей Шевченка, тих, хто повинен їх реалізувати. Нам справді треба твердо усвідомити, що за нас цього ніхто не зробить, а якщо й почне робити, то "поблікнуть і поблекнуть" наші апостоли "правди і науки" і довго нам доведеться їх відбілювати, промарнувавши багато часу. Хто в цьому зацікавлений? Ні Шевченко, ні Україна.

1. Перебендя. Письмо в редакцию // Труд. -1881. - № 3. - 23 февр. - С. 2.
2. Так само. - № 4. - 25 февр. - С. 3.
3. В. Г-ко. Из неизданной повести Т. Г. Шевченка // Труд. - 1881. - № 122. - 11 дек. - С. 1; Приложение 19. - 17 дек.
4. Систематический указатель журнала "Киевская старина". (1882 - 1906) / Составлен членами комиссии: И. Ф. Павловским, В. А. Щепотьевым. А. А. Явойским и студентом Киевского университета Б. Д. Чигринцевым. Полтава: Издание Полтавской ученой комиссии, 1911. - 219 с.
5. Н. П. Жизнь и произведения Тараса Шевченка (свод материалов для его биографии) с портретом / Составил М. К. Чалый. Киев, 1882 // Киевская старина. - 1882. -Август. - Библиография. - С. 350.
6. Пр. П. Л-в. Тарас Григорьевич Шевченко. (Некоторые дополнения и поправки к его биографии) // Киевская старина. - 1882. - Сентябрь. - Известия. - С 560-567.
7. Смоктий А. Взгляд народа на Шевченка // Киевская старина. - 1882. - Август. - Известия и заметки. - С. 371-373.
8. Белозерский Н. Тарас Григорьевич Шевченко, по воспоминаниям разных лиц (1831-1861 г.) // Киевская старина. - 188 . - Октябрь. - С. 66-77.
9. Княгиня. Рассказ Т. Г. Шевченка 1853 года. (Посвящается Б. Ф. Засецкому). [Предисловие, с. 371 - 392] // Киевская старина. - 1884. - Март. - С. 391-422.
10. Неизданные произведения Т. Г. Щевченка. Варнак // Там само. - 1886. - Июль. - С. 410-442.
11. Неизданные произведения Т. Г. Шевченка. Наймычка. (Повесть) // Там само. - 1886. - Август. - С. 577-612; Сентябрь. - С. 1-36.і
12. Неизданные произведения Т. Г. Шевченка. Близнецы // Там само. - 1886. Октябрь. - С. 199-251; Ноябрь. - С. 409-444; Декабрь. - С. 589-626.
13. Неизданные произведения Т. Г. Шевченка. Художник.(Автобиографическая повесть) // Там само. - 1887. - Январь. - С. 1-35; Февраль. - С. 193-236; Март.- С. 385-411.
14. Неизданные произведения Т. Г. Шевченка. Капитанша // Там само. - 1887. - Апрель. - С. 589-625; Май. - С. 1-25.
15. Дармограй К. Неизданные произведения Т. Г. Шевченка. Прогулка с удовольствием и не без морали // Там само. - 1887. - Июнь и июль. С. 269-334; Август. - С. 589-626; Сентябрь. С. 55-89.
16. Шевченко Т. Музыкант. (Повесть Т. Гр. Шевченка) // Там само. - 1887. - Декабрь. - С. 627-695.
17. Інститут рукопису НБУВ. - Ф. 92. - № 19.
18. Шевченківський словник: У 2 т. - К.: УРЕ, 1978. - Т. 2. - С. 145.
19. Киевская старина. - 1886. - Июнь. - С. 309.
20. В. Г-ко Т. Шевченко. Гайдамаки. Издание, иллюстрированное художником А. Г. Сластеном. - Спб., 1886 // Там само. - Февраль. - Библиография. - С. 371-375; Горленко В. Альбомы и рисунки Шевченка в собрании В. В. Тарновского // Там само. - Известия и заметки. - С. 402-409.
21. В. Г-ко. Иллюстрации Шевченка // Там само. - 1888. - Январь, февраль и март. - Документы, известия и заметки. - С. 8 -11.
22. В. Г. Картины, рисунки и офорты Шевченка // Там само. - 1888. - Июнь. - С. 80-85.
23. Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченка / Составил М. Комаров. - Одесса, 1903. - 143 с.
24. Доманицький В. Критичний розслід над текстом "Кобзаря" Шевченка // Киевская старина. - 1906. - Сентябрь. - С. 21-82; Октябрь. - С. 198-268; Ноябрь. - С. 331-564.