УДК 372. 461
Докорінні політичні зміни в Україні кінця XX століття супроводжувались радикальними змінами і в суспільно-політичній свідомості, що вплинуло на систему мови в цілому, і на мовні засоби, що вживаються у політичному дискурсі зокрема Нові умови функціонування ЗМІ сприяють формуванню нового стилістичного канону, під яким ми розуміємо єдність структурних та змістових принципів організації мовних одиниць. Його основу складають норми відбору й сполучення мовних елементів у тексті відповідно до завдань комунікації. Терміни "стилістична норма" і "стилістичний канон" вживаються як синонімічні. Квазісинонімічним щодо них є термін "стилістичний узус", що позначає сукупність реальних газетник слововживань конкретної мікроепохи: в його основі лежить деяка абстрактна модель - сукупність стилістичних норм газетних слововживань - "стилістична норма" або "стилістичний канон"
Під час характеристики сучасної стилістичної норми газети слід виділити структурний (способи відбору й комбінації мовних одиниць) і змістовий аспекти Ці стилістичні параметри норми істотно розрізняються в плані стабільності / мінливості. Більш загальні, абстрактні принципи організації мовних одиниць складають специфіку газетної мови як такої. Специфіка мікроепохи полягає в характері виявлення загальних параметрів норми.
На зміни в мові преси першим, ще на початку епохи перебудови, звернув увагу М Панов, який виявив такі основні ознаки тогочасної мови преси: діалогічність, посилення особистісного начала; стилістичний динамізм, явища "перейменування" (у широкому сенсі); сполучення різко контрастних стилістичних елементів не тільки в межах тексту, але й у межах словосполучення (словосполучення будуються як семантичні та стилістичні контрасти, що "зрушує, змінює значення слова. Воно стає метафоричним, метонімічним, звужує або розширює своє значення") [6, 23]. Особливо важливим, на нашу думку, є висновок, до якого приходить автор, порівнюючи попередній період із сучасним: "У 30-60-ті роки панувало таке ставлення до літературної мови норма - це заборона Норма категорично визначає придатне від неприпустимого Тепер ставлення змінилося норма - це вибір Вона радить узяти з мови найбільше придатне в даному контексті" [6, 27]. Тенденції, виявлені М Пановим, знайшли своє відображення у подальших дослідженнях інших лінгвістів.
На ритуалізацію політичної мови в радянські часи цілком слушно вказують А. Баранов і Є. Казакевич. На їхній погляд, ритуалізація мови є неодмінною умовою функціонування політичної культури, основаної на тому, що супер-его "народ" займає в політичному дискурсі, тобто в ситуації політичної комунікації, одночасно два місця - і суб'єкта ("від імені якого усе робиться"), й адресата ("в ім'я якого усе робиться"). У політичній культурі такого типу "досягнення згоди відсувається на задній план, а то й зникає взагалі - домовлятися ні з ким" [2, 14]. Іншими словами, в доперебудовні часи політична мова не виконувала функції засобу комунікації, отже, повноцінного політичного дискурсу як такого не існувало. А. Ба-ранов і Є. Казакевич формулюють цей факт так: "у політичному дискурсі "народ" як супер-его був поданий у вигляді окремих неавтономних псевдополітичних суб'єктів, що не перебували в реальному діалозі, але імітували його, мимоволі ритуалізуючи політичну комунікацію [2, 15-16]. Справжній політичний дискурс став можливим лише у посттоталітарну добу.
Негнучкість і формульність як визначальні ознаки радянського політичного дискурсу визначає Є. Какоріна; за її спостереженнями, радянський політичний дискурс (особливо в період від середини 60-х - до середини 80-х років) становив собою неприродно стабільну систему. Коло тем було заздалегідь задане, оцінки були соціально санкціоновані, існувала вироблена система фразеологічних засобів, використовувалися відібрані в ході становлення традиції способи - кліше [3, 18].
Аналіз мови преси останніх років свідчить про зміни загальних параметрів стилістичної норми.
По-перше, чинник теми повідомлення поступово втрачає релевантність, тобто зі змістової структури тексту усувається основний стилетвірний центр. У радянські часи саме тема задавала спосіб породження текстів відповідно до газетної норми, тобто вона визначала функціонально-комунікативний тип тексту (основну інтенцію та мовні засоби її втілення).
По-друге, основу стилістичної норми мови радянської преси творила схема розподілу мовних засобів (парадигма "трьох стилів" високе - нейтральне - знижене).
"Верхнім" полюсом була "передова стаття" і всілякі офіційні інформації, а "нижчим" - фейлетон. Нова система успадкувала від зруйнованої старої лише її "нижчий" полюс Ознаки фейлетону сьогодні поширені на всі функціонально-комунікативні типи текстів. Фейлетон як самостійний жанр майже цілком зникає з газети; "фейлетонні" правила побудови тексту застосовуються для всіх типів текстів.
По-третє, різні чинники (перехід на новий код, комунікативний намір автора) спричинили відродження такої органічної риси газетного тексту, як стилістична багатомірність (втрачена в радянський час). Це стилістичне явище відповідає "плюралізму" (розмаїттю індивідуальних лексиконів, поданих у газетній мові без попередньої модифікації, правки (йдеться, звичайно, не про літературну редакцію, а про уніфікацію, "унормування").
І. Лисакова у своїх соціолінгвістичних дослідженнях радянської преси зазначає, що монополія однієї партії на пресу призвела до переважання офіційно-ділового стилю в усіх виданнях. Вже до кінця першого десятиліття радянської влади, у міру зміцнення командно-адміністративної системи, у всіх газетах з'явилися директивно-імперативні інтонації, нівелювався стиль різних видань. У пресі затвердилася казенна мова, що було не стільки наслідком невмілості журналістів, скільки результатом тоталітаризації політичної системи. Жорстка ідеологічна цензура призвела до переваження стандарту над експресією у всіх типах видань, породила "канцелярит" - особливий радянський бюрократичний стиль спілкування [4, 17; 5, 83-86] Основними його ознаками, як свідчать наші спостереження, були: рясність штампів, мовних кліше й "чергових" метафор (від імені й за дорученням, цінні вказівки, нові обрії, світле майбутнє); схематизм та "воєнізовані" образи (битва за врожай, завоювання соціалізму), плакатність з відтінками вимоги та обов'язку (необхідно поглибити, підвищити роль); брак особистих оцінок та коментарів, "розмитість" (Існує думка, партія вважає, порадились і вирішили).
Після 1987 року поступово почали зникати пропагандистські формули радянської епохи - на тлі руйнації політичної системи відбувалася дестандартизація мови преси. Прагнення мови задовольнити нові суспільні вимоги, пристосуватися до нових умов найяскравіше виявилось у появі семантичних неологізмів (перебудова, гласність, омонівець, роздержавлення), поверненні в обіг "застарілих" лексичних одиниць (комерційний банк, гімназія), а також в активному запозиченні іншомовної лексики (маркетинг, бартер, спонсор).
Для мови наших днів характерним є розвиток тенденцій, що з'явилися у період перебудови. Комунікація стає адресною, діалогічною. На зміну "розмитому" "ми" приходить конкретне "я". Повертаються лексеми, що у радянський період вийшли зі щоденного вжитку у зв'язку зі зникненням реалій, які вони позначали в українському минулому (віче; правиця (праве крило парламенту). Актуалізації "застарілої" лексики великою мірою сприяє відродження духовних традицій, культурник цінностей і суспільних реалій, які були втрачені чи заборонені у добу тоталітаризму. З іншого боку, значна частина політичної лексики, що донедавна становила поняттєву основу політичного дискурсу, перейшла у розряд потенційних історизмів, які позначають явища радянського минулого (політбюро, соціалістичний табір).
Важливою рисою сучасної газетної мови є тенденція до масового поглинання, асиміляції чужорідних елементів (іностильових і/чи іншомовних): "...прем'єр запропонував депутатам своє ноу-хау" (Щербакова М. Віктор Ющенко. Восьмий прем'єр епохи змін // В&П. - 2000. - 16-22 черв.); "...ані рік тому, коли критику уряду в ейфорії ігнорували всі" (Маркосян О. Скромна чарівність громадськості //В&П -2001 - 24 квіт), "...серед безперечних аутсайдерів процесу довиборів до парламенту... "Громада"... по жодному з округів власного кандидата не виставлятиме..." (Волошин В. 10 мандатів як "ласий шмат" для більшості // В&П. - 2000. - 18-24 квіт); "...неприбуткових структур, які виконують, по суті, лобістські функції" (Податкове законодавство не стимулює діяльність недержавних організацій // День. - 2001. - 10 квіт).
Лексичне наповнення текстів того чи іншого періодичного видання сьогодні часто стає диференціальною ознакою його політичного спрямування. Так, скажімо, принципове використання у даному ЗМІ лексики, якою, зазвичай, послуговується українська діаспора (так звана "законсервована" мова 20 - 30-х років XX століття), вживання літери "г" не за сучасним українським правописом, а за правописом Г. Голоскевича, безумовно, вказує на національно-патріотичну орієнтацію часопису. Щоправда, така політика мовної дерусифікації як форма вияву політичних поглядів іноді зводиться до автоматичної заміни поширених у сучасній українській мові слів (особливим "недоліком" багатьох з них вважається існування морфологічно ідентичних відповідників у російській мові) словами-синонімами, які є сьогодні менш поширеними, "призабутими", "питомо українськими" (прогрес - поступ, розвиток - розвій, тому що, оскільки - позаяк; незважаючи на -попри, брати за приклад, робити за аналогією - взоруватися). З одного боку, це сприяє розвитку синонімічного багатства сучасного газетного узусу (якщо у текстах цими словами справді послуговуються як синонімами), з іншого боку, якщо видання надає абсолютну перевагу лише одній - менш поширеній сьогодні - лексемі з синонімічного ряду слів, газетна мова знову-таки збіднюється, уніфікується. Окрім того, журналісти не завжди враховують той факт, що ці синоніми майже ніколи не є абсолютними і мають своє стилістичне навантаження, що вносить у текст не завжди бажаний стилістичний ефект - зовсім не доречними в офіційному, емоційно-нейтральному тексті звучать слова, що звичайно використовуються у художньому чи ораторському мовленні.
З огляду на це, у результаті спостережень за сучасним газетним узусом можна виділити два основних типи періодичних видань
1) газети, що тяжіють до використання старого стереотипного фонду (таких часописів небагато - "Коммунист", "Товариш");
2) газети, для яких характерне включення нової лексики в старі серії фразеологізмів та формування нового стереотипного фонду мовних одиниць (більшість сучасних видань).
Використання старих серій, кліше має сьогодні різко обмежений характер. Нова стилістична норма, що зародилася в кінці 80-х - на початку 90-х років й утвердилася в наступні роки, передбачає ліквідацію із узусу більшої частини старого мовного багажу, оскільки накопичений на даний момент, експлуатований протягом десятиріч й "скомпрометований часом" мовний фонд газети пов'язується у свідомості носіїв мови із віджилою системою ідеологічних та культурних цінностей.
Особливої стилістичної значущості набувають стилістичні "стикування", мовні одиниці, які об'єднують старі й нові тенденції слововживання. Так, механічне об'єднання у сполучення слів зі старого й нового узусу, логічно правильне, семантичне узгоджене, може бути визнане стилістично дефектним слововживанням, якщо воно стилістично невмотивоване. Включення "нових" слів у старі серії фразеологізмів, кліше як особливий мовний прийом використовується у більшості сучасних видань ("Яблоко" дозріло; дріжджі для рекламного пирога; зброя масового зваблення; боротьба зі стереотипами).
Згідно з В. Костомаровим, універсалізація значень (результат використання слова в будь-якому контексті) та серійне впорядкування засобів вираження (системність газетної фразеології) задають типові способи реалізації головного конструктивного принципу мови газети в конкретну мікроепоху. "Серійне впорядкування актуалізованих засобів вираження... приводить до того, що в сполученні опорними стають всі компоненти. Структура ж сполучення, особливо образно-змістова, стає функцією взаємодії серій, до яких належать компоненти, а не результатом даного конкретного їх зіткнення. Так, можливим стає сполучення "хвороби здоров'я".., тому що ці слова мисляться як представники певних сформованих й впорядкованих рядів універсалізованих вживань" [1, 56].
У результаті взаємодії серій утворюються логічно невмотивовані, але функціонально дієві сполучення типу: логіка абсурду, елітні вбивці, бронепоїзд безправ'я, контрольний постріл кувалдою, які стають "звичайними" в мові газет нашого часу.
Стилістична норма, як відомо, стерео-типізується в конкретних мовних фактах. Стереотипи та аномалії (запрограмовані семантико-стилістичні відхилення від загальномовних правил слововживання) можна розглядати як два полюси стилістичної норми (специфічних правил вживання мови). У цьому сенсі аналіз типових для сучасної функціонально-мовної системи аномалій (ненормативних фактів) й типових стереотипів (нормативних фактів) є способом виявлення властивостей, ознак норми.
Нова стилістична система породжує новий тип аномалій. У сучасному газетному узусі це, насамперед, семантико-стилістичні "зриви", контрасти, які виявляються не формальним, конструктивним засобом (структура відступає на другий план, виявляє функціональність), а внутрішньо виправданим, семантичне наповненим елементом системи.
Причинами виникнення аномалій у сучасному узусі є: синтагматичні сполучення семантичне й стилістично різнопланових слів (нафтова дієта, залізні обійми); порушення граматичних правил сполучення слів - одночасна реалізація прямого й переносного значень (гарячий телефон, очищення брудом); дублювання значень (друга альтернатива, корумпована мафія, ностальгія за минулим, єдиний пріоритет, не забудьте запам'ятати, амнезія пам'яті).
Постійне джерело аномалій - зміна значень й стилістичних параметрів слів (і семантичні, і стилістичні характеристики слова дуже рухливі). З іншого боку, саме семантико-стилістична взаємодія слів всередині мінімальної синтаксичної структури стає імпульсом для зміни значень або для переміщення слова за стилістичною шкалою
Всі типи аномальних сполучень функціонують як стереотипи, клішовані сполучення слів. Знову відбувається збігання полюсів "аномалія" - "стандарт", що може бути застосовано до поняття стилістичної норми газети В концепті норми імпліцитно закладено принцип існування "не норми", але експліцитно передбачається нерівність цих понять. Отже, ситуація "узаконювання" відхилень повинна бути визнана нестабільною
Попередній газетний узус (особливо періоду середини 60-х - середини 80-х років), навпаки, представляв неприродно стабільний, "мертвий" стан газетної мови, заздалегідь задане коло тем, наперед відомих, "вбудовані" у предметне значення слова оцінки, газетні образи - кліше / штампи. "...На полях країни розпочалися битви за врожай.." Це примушувало журналіста проводити в нескінченних пошуках розмаїття й експресії неприродні мовні експерименти. Як результат, створювались номінації, які суперечили "здоровому глузду", мовній інтуїції й загальномовним традиціям слововживання. Це були пошуки варіативності в рамках "мертвої системи", яка була неспроможна генерувати й виражати нові значення
Попри визначення багатьма дослідниками функціональної виправданості, "корисності" стереотипів у газетній мові, питання ролі стереотипів (особливо в його відношенні до питання про норму) залишається дискусійним. Т. Винокур визнає позитивну роль стереотипів у газеті, хоча й звертає увагу на відчутні негативні наслідки такого слововживання "Сполучення двох умов - абстрактно-граматичної настанови лінгвістичного усвідомлення та його автоматичності - призводить до того, що звичайні й основні типи газетної інформації (телеграма, інтерв'ю, хроніка) будуються за готовим вже шаблоном, обумовлені виробленими вже в процесі газетного виробництва мовними штампами, пристосованими вже словесними формулами, мовними кліше. Штампованість й шаблонність газетної мови . . виправдовується соціально-культурними умовами, в яких це мовлення твориться, і відіграє в ній, безперечно, позитивну роль. Але ніхто не буде заперечувати, що механізованість й штампованість газетного мовлення становить небезпеку" [7].
У сучасному газетному узусі оголеним, експлікованим є факт соціально-психологічної та концептуальної обумовленості мовленнєвого стереотипу В попередній період творча енергія автора газетного тексту була спрямована виключно на словесне варіювання заздалегідь заданої, одиничної моделі Це варіювання було чітко обмежено, насамперед, прагматичними чинниками й жорсткими стилістичними правилами. Мовна компетенція журналіста визначалася здібністю маніпулювати вже відібраним набором словесних формул, спустошених семантично При характеристиці газетного узусу 60-х років В. Костомаров виходить з ідеалізованої схеми: газетна мова - вся мова, "тільки "специфічно підкріплена", деформована або видозмінена особливим типом функціонально-стильової конструкції". Т Винокур змальовує реальну ситуацію: "словниковий запас газетного мовлення невеликий... словник газети завжди має характер фразеології, тобто суми зафіксованих умовних формул зі заздалегідь відомим, механізованим значенням". У сучасній ситуації відбулося не лише оновлення концептуального світу носіїв мови, членів соціуму формування, накопичення нових стереотипів/стандартів, але й оновлення стилістичних правил їхньої актуалізації у мові.
Проаналізуємо один із таких найбільш загальних концептуальних стереотипів на основі конкретних мовленнєвих фактів із узусу 1) 60-х років, 2) кінця 80-х - початку 90-х років, 3) 1999 - 2001 років. Концепт "дім" можна розглядати як концепт-стерео-тип, оскільки він характеризується усталеністю в діахронічному плані й великою кількістю варіативних мовленнєвих реалізацій у синхронному плані.
1. Приклад типової мовленнєвої реалізації цього концепту з узусу 60-х: "...наша держава, як дім новий - є ще будівельне сміття по куточках, але ж ще стружкою пахне! В стіну ткнеш - дзвенить! А у них там уже блощиці завелися..." (Ленінська молодь - 1961. - 10 лют).
Стилістична система газети накладала на мовне оформлення образу-концепту такі обмеження: "піднесений" характер образу, лише позитивна оцінка, локалізація негативних оцінок у сфері "чужого" (а у них там), контрастна побудова образу, межа якого проходить суворо між сферами "своє" - "чуже", стереотипність мовленнєвого втілення (будівельне сміття по куточках) та ін. Загалом образ може розглядатися як варіація на тему: "Ми наш, ми новий світ збудуємо".
Варто вказати також, що для позначення політичних перетворень у 1985 році був обраний термін "перебудова" (а не "революція", наприклад), який є похідним від концепту "дім".
2. Мовленнєві реалізації концепту "дім" із узусу кінця 80-х - початку 90-х років (уявлення "два різних доми" змінилося "уявленням" про "багато різних квартир в одному домі") загальноєвропейський дім; національні квартири; федеральний гуртожиток; скандал у комуналці.
Варіативний мовленнєвий ряд із даного узусу стає відкритим, обмеження з стилістичної системи - мінімальні. Парадигма дім, гуртожиток, квартира, комунальна кухня.." - ряд елементів одного семантичного поля, що ґрунтується не на формальній тотожності компонентів, а на спільності семантичної ознаки.
3. Мовленнєві реалізації концепту "дім" із узусу 1999-2001 років: офіс для нас - рідний дім; домашні апартаменти; новосілля під кредит; будівельна фірма: з новим домом!; ваш портрет в інтер'єрі вашого дому; євроремонт рідного дому.
Перетворення стилістичної системи проходить під знаком функціоналізації мовлення. Система нормативного містить функціональні стереотипи (нові концепти, нові мовленнєві кліше) й звільняється (перешкоджає виникненню) від дисфункціональних стереотипів Такими для нової системи є старі концепти, стара фразеологія, нові штампи у "прямому" вживанні.
Нову стилістичну норму лише частково можна вважати новим наповненням старого стилістичного канону. Незмінними залишаються лише загальні характеристики стилістичної системи. Часткові його виявлення в газетному узусі та їхня функціонально-стилістична роль стають іншими Обмежується використання стереотипів, які раніше були центральною ланкою, основою системи. У межах нової норми існують чинники, які перешкоджають десемантизації, дисфункціональному вживанню стереотипів (немає тематичної обмеженості й фіксованості оцінок). Газета має змогу постійно оновлюватися, за фазою накопичення стереотипних засобів, переважно, йде фаза їхнього оновлення, швидкість змін різко зросла, система мови преси набула динамічності.
Центральне місце в новій системі займають контрасти, які тепер виконують глибшу семантичну функцію (їхня формальна, структурна роль, яку задала попередня традиція, відступає на другий план). Семанти-зація контрастних слововживань пов'язана, значною мірою, з прагматичними чинниками (зіткнення концептуальних стандартів, динаміка соціальних явищ)
Отже, підґрунтям для формування нової стилістичної норми газети є стара стилістична норма, що опирається на опозицію "своє" - "чуже". Новим елементом у формуванні нової стилістичної норми стала опозиція "нове" - "старе", що передбачає повноцінне функціонування області "своє" в межах національної політики. Незважаючи на те, що нова норма формується на тлі старої, проте відбувається руйнація старої стилістичної системи, що зумовлене її непридатністю для сучасного газетного узусу. Центром у новій стилістичній нормі стає особистість журналіста, який формує новий тип журналістського тексту, без старих стереотипів та кліше.
1. Арнольд И. В. Основы научных исследований в лингвистике - М.: Высшая школа, 1991.
2. Баранов А, Н., Казакевич Е. Г. Парламентские дебаты: традиции инновации. Советский политический язык (от ритуала к метафоре). -М.: Прогресс, 1991.
3. Катрина Е. В. Стилистические заметки о современном политическом дискурсе. // Облик слова: Сб. cт. [памяти академика Д. Н. Шмелева]. -М., 1997.
4. Лысакова И .П. Пресса перестройки..- Спб.: Наука, 1993.
5. Лысакова И. П. Социолингвистическая интерпретация эволюции публицистического стиля (русская пресса 1917-1994) // Русский язык в переломное время: 1985-1995 гг. - Мюнхен, 1996.
6. Панов М. В. Из наблюдений над стилем сегодняшней периодики // Язык современной публицистики. - М.: Русский язык, 1988.
7. Wodak R. Discourse Analysis: Problems, Findings, Perspectives // Text. - N. Y., 1990.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові