УДК 316. 4. 063
Одним із малосподіваних наслідків технократичної революції у світі стало загострення проблеми соціальної компетентності. Ця категорія давно входить до апарату соціальної психології і в цьому розумінні відображає передовсім рівень адаптованості індивіда до конкретних соціальних умов. Провідні західні фахівці, зокрема, зазначають різке зниження адекватності свідомості та самосвідомості пересічного члена розвиненого постіндустріального суспільства та його здатності до самореалізації [1].
Якщо ж підійти до проблеми соціальної компетентності з точки зору інформаційної природи соціуму та розглянути характерні для сучасного суспільства процеси самоорганізації та самоуправління, то проблема соціальної компетентності набуває нового змісту Суть її можна коротко означити так: в умовах сьогодення індивід, група, а нерідко й державний провід опиняються віч-на-віч із величезним обсягом інформації, що характеризується високою невпорядкованістю, часто виявляє непередбачені смислові зв'язки, контексти і прагматичні підтексти.
Прийняття рішень за цих умов є надзвичайно трудомісткою процедурою, котра полягає в з'ясуванні справжніх параметрів ситуації, пошуку відсутніх інформаційних масивів, зіставленні даних, визначенні критеріїв оптимальності рішення, з'ясуванні й узгодженні інтересів, прогнозуванні наслідків, корекції вихідних даних і уявлення про оптимум, зрештою, прийнятті рішення, його донесенні до виконавчих структур і управлінському супроводі (при потребі - корекції наслідків та їх інтерпретації).
Усі ці заходи являють собою серйозний виклик для сучасного суспільства, його мобілізаційного, інтелектуального, інформаційно-технічного ресурсів.
У даному випадку слід звернути увагу лише на один з аспектів проблеми. Процес прийняття суспільних рішень, їх підстави і мотиви стають дедалі менш прозорими і зрозумілими для більшості громадян.
Натомість їм пропонується сурогат проблеми й уявні шляхи її розв'язання - лише з метою здобуття прогнозованого результату на виборах, плебісцитах, у виявах громадської думки. Отже, класичні норми демократії як механізми реалізації колективної волі й колективного інтелекту перетворюються на своєрідні ритуали, виконання і використання яких є предметом спеціальних технологій і окремою професійною сферою.
На посткомуністичному просторі проблема некомпетентності громадян вперше була чітко окреслена в понятті "закрите суспільство" [2]. Поняття, очевидно, спроектоване з ключового елемента сучасної ліберальної ідеології та агітації, однак, на противагу "відкритому суспільству" в розумінні Поппера-Сороса, у концепції Р. Ривкіної йдеться про функціональні елементи суспільної організації, а не про визначальну характеристику соціальної системи.
Різниця принципова. Адже предметом розгляду є не старе "тоталітарне" суспільство ідеократів-історицистів, а про продукт ліберального реформування. Більше того, певні аспекти закритості російського, в даному випадку, суспільства безпосередньо сформувалися під дією лібералізації - типової "революції згори", коли мотиви еліти й адаптаційні винаходи соціуму розвивалися симетрично, але в різних комунікативних мережах.
Під новітньою закритістю Р. Ривкіна розуміє незнання людьми того суспільства, в якому вони живуть. А саме - закритість пострадянського суспільства щодо Заходу, його ізольованість від власної держави, а також, що особливо симптоматично, непрозорість суспільної організації для самих громадян. Такий, позбавлений ідеологічних кліше, інформаційний підхід дозволяє рельєфно окреслити аспекти подібної закритості, що, в даному розумінні, цілком збігається з проблемою некомпетентності громадян
Доречність подібного підходу с особливо наочною при порівнянні реалій пострадянських із виявами розгубленості й соціального непорозуміння, що дедалі частіше супроводжують поворотні й знакові події Заходу - вибори президента Дж. Буша, реакція на події 11 вересня, запровадження євро.
Стає дедалі очевиднішим, що громадська думка перманентно "не встигає" за тими рішеннями, які змушена приймати керівна еліта, не розуміє певних подій і явищ, не виробляє щодо них певного ставлення і залишає їх вирішення на розсуд Великого Інквізитора в особі всесильного CNN.
Отже, у глобальних масштабах проблема соціальної некомпетентності спричинила, на нашу думку, кілька цивілізаційних феноменів:
1. Відхід у минуле ідеократичних традицій, ідеологічних домінант у політичній ідентифікації та стратифікації.
2. Утвердження нового принципу формування соціальної ієрархії: за ознакою соціальної компетентності - близькістю до реальних важелів і механізмів прийняття соціальних рішень.
3. Поява спеціальних професій, пов'язаних із соціальною презентацією та репрезентацією. Компетентність стає не функціональною, а символічною вимогою до особи.
До певної міри, соціальну некомпетентність можна вважати побічним наслідком виникнення так званого інформаційного суспільства, найбільш об'єктивним показником якого є, за спостереженням М. Маклюена, різке зростання обсягів інформації, що перебуває в цивілізаційному вжитку.
Однак говорити про пряму чи радше механічну залежність тут не доводиться. Міра некомпетентності зростає не пропорційно до міри інформатизованості того чи іншого соціуму, а скоріше залежно від міри нестабільності й невизначеності суспільних зв'язків Посткомуністичні суспільства тут серйозно програють як розвиненому Заходу, здатному в критичні моменти повертатися до архаїчних смислових і ціннісних фундаментів, так і дволикому Сходу, який, стрімко модернізуючи виробництво, цих соціальних фундаментів ніколи не втрачав з поля зору
Будуючи інформаційне суспільство, Захід формулює для себе специфічні проблеми, закорінені в його власні інтелектуальні традиції. Очевидно, за аналогією з принципами побудови Світової павутини, дослідники інформаційного суспільства прогнозують зміни не лише в комунікації, але й в управлінні Організаційні структури нового суспільства, як очікується, будуть замінені більш гнучкими, децентралізованими моделями, що реформують суспільство, функціонування економіки, приватний бізнес і державні інститути.
При цьому звертається увага й на певні проблеми, переважно соціально-психологічного характеру Оскільки людська діяльність, включаючи роботу, дозвілля, контакти з керівництвом, банком, здійснюватиметься здебільшого за допомогою телекомунікацій, вона, на думку прогнозистів, буде базуватися переважно на уявленнях про реальність, що призводить до психологічного перенапруження і конфліктів [3].
Однак питання про те, чи здатне інформаційне суспільство забезпечити належний рівень освіти, розвитку й поінформованості кожному своєму члену, щоб ці нові гнучкі системи діяли узгоджено, досі не поставлене, а тим більше - не розв'язане. Можна припустити, що на нього існує мовчазна і не зовсім вигідна в очах західних суспільств відповідь: узгодження - справа вузького кола професіоналів, посвячених у жорсткі алгоритми соціального управління.
У цьому контексті вважаємо доречним порушити такі питання.
1. Яким чином формується і самоусвідомлюється технократична меншість, яка бере на себе контроль і відповідальність за результати соціального управління?
2. Яким чином формується інструментарій соціального управління, якою є його методологічна база, світоглядна основа, які механізми винаходу, апробації та впровадження нових технологій?
3. Які нові стереотипи соціальної поведінки й соціально-психологічної адаптації при цьому виробляє і засвоює некомпетентна більшість?
Аналіз цивілізаційних процесів приводить нас до висновку про наявність двох основних напрямів розв'язання проблеми некомпетентності:
1. Рівномірне підвищення рівня компетентності всіх членів суспільства. На перешкоді стає складність і внутрішня суперечливість цього завдання. Адже стає дедалі очевиднішим, що підвищення рівня компетентності окремого індивіда здійснюється в більшості випадків за рахунок іншого індивіда. У суспільних відносинах все менше йдеться про загальну користь, і все більше про пріоритети і домінування.
2. Нова стратифікація, оформлення і самоусвідомлення еліт як носіїв компетентності та її критеріїв. Стратифікація за ознакою компетентності, за прогнозами, відбуватиметься як всередині розвинутих суспільств, так і в плані міжнародного поділу праці. Пропорція 20/80, яку для цієї тенденції вивели західні аналітики, не залишає сумнівів щодо долі більшості громадян і країн у суспільстві інформаційних технологій [4].
Найближчою до здійснення видається та модель, у якій 20 % країн (власне, "золотий мільярд") зможуть забезпечити своїм 80 % громадян загальне підвищення рівня компетентності за рахунок технічно-фінансових переваг і результативної пропаганди. Значною мірою тут ми маємо певний сурогат компетентності, оскільки свідомість західного обивателя захищена від багатьох дестабілізуючих впливів і для того, щоб підтримувати в ній відчуття контролю над ситуацією, інформаційну ізоляцію доведеться ще більше посилити.
Уже сьогодні інформаційні потоки з Півночі на Південь у сотні разів перевищують обсяги зворотної комунікації. Це означає, що "розвинутий світ" не хоче (!) чути інших, і саме в цьому полягає секрет його так званої відкритості. Але доведення цієї практики до граничних форм призведе до остаточної ізоляції уявного "світу" західних суспільств від реальності. "Глобалізований" у такий спосіб інформаційний простір надаватиме його користувачам відчуття захищеності й осмисленості буття, але це буде звичайнісінька комп'ютерна гра, основними операторами якої стануть західні медіа, а розробниками - вузьке коло посвячених фахівців.
Отже, і в цій квазідемократичній моделі певна ієрархізація неминуча і вона відбувається на наших очах. Чого вартий лише проект адміністрації Буша щодо створення всеосяжної Спецслужби, яка замінить легендарні ЦРУ і ФБР, але крім того, вочевидь, матиме значно ширше коло повноважень, чи то пак, компетенції.
Що ж до решти світу, то в ньому ієрархізація відбуватиметься набагато відкритіше і брутальніше.
Річ у тому, що є інформація (знання) і є пропаганда (вплив). І якщо "згори" йде максимум пропаганди і мінімум інформації, то "знизу" - якраз навпаки.
Для підтримання власних систем у стані адекватності, а також з метою збереження контролю над ситуацією й, зокрема, ефективного використання наявного ресурсу, країнам "вищої ліги" доведеться організувати надходження з усього світу величезних обсягів інформації, необхідної для вироблення власної політики, стратегій, рішень і т.п. Тому їм необхідно мати в цих країнах певне коло "контактерів", що володіють тим самим кодом, а отже, і відповідним рівнем компетентності. Але на відміну від західних суспільств, де елітарні групи підтримують у своїх громадян ілюзію компетентності, аутсайдери собі цього дозволити не можуть та й не мають на те серйозної мотивації.
Відокремлення псевдоеліти "контактерів" від маси аборигенів є елементом її самосвідомості чи, якщо хочете, елементом її посвячення. Тому стосовно власного народу нею здійснюється протилежна до західної стратегія: свої 80 % сприймаються як апріорно некомпетентні, відсталі й взагалі "не такі". Водночас сам критерій компетентності зводиться для цих еліт до відповідності коду "господаря": ти повинен мати певні погляди, вживати певні поняття, визнавати певні символи, володіти певними технологіями. Все, що вибивається за межі цього стандарту, приречене на маргіналізацію (через дискредитацію і замовчування).
Даний механізм вирішення проблеми соціальної некомпетентності ставить під загрозу благоденство "золотого мільярда" в тому сенсі, що для нього ентропійні "прірви", в які дедалі частіше зривається масова свідомість, можуть виявитися надто небезпечними. Якщо маргінали глобалізації, до яких впевнено ввійшла Україна, приречені в цій моделі на інтелектуальний параліч і поступове виснаження творчої енергії, то панівні суспільства Заходу опиняються на порозі інформаційної катастрофи.
Сценарій такої катастрофи нам відомий з власного досвіду - з досвіду руйнування "другого світу" і переходу його в статус "третього". Справа в тому, що аналогічна до тієї комунікативної моделі, яку формує сьогодні. Захід під назвою глобалізації, свого часу була прийнята до вжитку російськими більшовиками. Відколи всі суспільні справи став вирішувати "авангард", а масова "компетентність" стала прикриттям тотальної маніпуляції, доля радянської системи була вирішена.
Зіткнення зі зовнішнім світом така система не витримує в принципі. Природа людини комунікативна, закритість є завжди прелюдією до поразки.
Уже сьогодні те "царство тіней", яке творить "цивілізоване людство" на руїнах інформаційних війн, психологічних операцій та інших заходів уніфікації суспільної свідомості, набирає критичної маси. Не виключено, а скоріше цілком закономірно, що з цього всесвітнього смітника ідей, символів і пророків котрийсь із "привидів" таки вибереться на волю (скажімо, в Інтернет) і вкаже всім шлях до "нового і прекрасного світу". І світ цей матиме одну обов'язкову характеристику: в ньому не стоятиме проблема компетентності...
1. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: віявление, развитие и реализация: Пер. с англ. - М.: "Когито-Центр", 2002. - 396 с.
2. Рывкина Р. В. Теневизация российского общества: причины и последствия // Социс. - 2000. - № 12. - С 5-72.
3. Гриценко О. Правові проблеми інформаційного суспільства // Актуальні питання масової комунікації. - 2007. - Вип. 1. - С. 42-43.
4. Мартин Г.-П., Шуманн X. Западня глобализации. Атака на процветание и демократию: Пер. с нем. - М.: Издательский дом "Альпина", 2001. - 335 с.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові