УДК 655. 41; 655. 5
Незалежна Україна з населенням 48 млн людей щороку випускає приблизно 7 тис. назв книг. Для порівняння: сусідня Росія у 2000 році випустила 50 085 назв книг[1, 14], Бельгія для 10,2 млн осіб видає 13 тис. назв щороку, Нідерланди - 34 тис. на 15 млн жителів, Франція - 34 тис. на 58 млн осіб, США - 140 тис., Великобританія - 80 тис. назв книг [2, 5].
На сьогодні в наукових, мистецьких, читацьких колах дуже гостро постає питання: чи існує український книжковий ринок, чому так мало українських книжок на розкладках, чи знають ці книжки за кордоном, і чому, зрештою, український читач не може скрізь купити українського автора? Утім, - може, але тільки той, хто знає, де її шукати. Адже, крім спеціалізованих магазинів української книги, яких у нас не так багато, знайти якісну українську книжку, скажімо, з художньої літератури, у звичайних книгарнях чи на книжкових розкладках - справа не з простих.
|
Діаграма 1. Динаміка випуску видань різними мовами
|
Засилля російськомовного дешевого попсового ширвжитку продовжує витісняти українськомовну літературу.
Кілька років підряд український книжковий ринок практично перебуває у так званому глухому куті. А причиною є два основних чинники. Його гуманітарний сектор повністю окупований російським бізнесом - російська книжка має яскравішу "упаковку" і часто набагато дешевша. Такий чинник логічно тягне за собою, інший, не менш важливий для національного книговидання: багато вітчизняних видавців просто не беруться за випуск окремих категорій українськомовної продукції, мотивуючи тим, що її не купують, або купують мало, без особливого ентузіазму.
Звинуватити таких книговидавців чи книгорозповсюджувачів у порушенні чинного законодавства неможливо, адже такого закону, який би забороняв випуск літератури недержавною мовою, немає. Тут уже йдеться про моральність і духовність самих видавців.
До того ж, часто-густо видавцям самим доводиться продавати свої книги, що аж ніяк не допомагає створенню нормально функціонуючого вітчизняного книжкового ринку.
Щоправда, на межі тисячоліть наш книжковий ринок уже почав робити перші спроби вибратися з резервації. Порівняно з 1999 роком, упродовж якого випуск українськомовних книг зменшився на 5,5 %, у 2000році ситуація трохи стабілізувалася, і навіть помітні позитивні зрушення - за 4 роки, не враховуючи 2001, результати якого ще неоприлюднені, кількість українськомовних видань зросла на 33,4 %. Це можна простежити за Діаграмою 1.
Окрім цього, хай стриманий, але оптимізм вселяє те, що випуск російськомовних видань зменшується, причому масова частка їх у загальній кількості видань усе більше поступається на користь українськомовній продукції. Так, за даними Книжкової палати, у 2000 році видавництва України випустили 7749 назв книг [6, 5]. Із них 4760 [6, 7] - українською мовою, що становить 61,4 % (див. діаграму 1). Цей аж 60-відсотковий бар'єр, який змогла подолати українська книжка, будемо вважати навіть рекордним, оскільки ще у 1995 році українською мовою вийшло тільки 3 % усіх видань України [8, 431].
Діаграма 2. Динаміка випуску шкільних підручників різними мовами
|
Цей показник у 2000 році був би іншим, якби не шкільні підручники, на видання яких того року було виділено додаткові кошти, що склали 83,6 млн грн [9]. Випуск українськомовних навчальних підручників зріс за період 1997-2000 років на 36,8 %. Однак і російськомовна навчальна література не залишилася позаду. Лише за 1998 рік випуск російськомовних шкільних підручників для України збільшився на 55,4 %, до 2000 року - на 67,8 %. Для шкіл з російською мовою навчання, яких у нашій державі 2,7 тис [9], це значний показник (Діаграма 2).
Проте велике занепокоєння викликають навчальні посібники для вищих навчальних закладів. Незважаючи на те, що процентне українськомовних навчальних посібників все-таки більше, їх кількість поступово зменшується, натомість тенденція випускати російськомовну продукцію у цій сфері постійно зростає, що засвідчує: викладання у вищих навчальних закладах України всіх рівнів акредитації ведеться здебільшого російською мовою (таблиця 3).
Досить обнадійливим є те, що на якісно новий етап розвитку вийшов випуск власне української художньої літератури. Якщо ще у 1997 році зі всієї кількості художньої літератури, випущеної на теренах нашої держави, а це 363 назви книг; тільки 8(!) [3, 16] або 2.2 % книг з тиражем 35,1 тис примірників вийшло українською мовою, то левова частка випуску української художньої літератури, звернімо увагу - саме української літератури - вмістилася у... російськомовних виданнях (344 назви книг) [3, 16].
Діаграма 3. Динаміка випуску української художньої літератури
|
Вочевидь, наступні роки ситуація з виданням власне української художньої літератури кардинально поліпшилася, бо вже у 1999 році українська художня література українською мовою становила майже 70 % від усієї української літератури. А до 2000 року кількість таких видань зросла у 52,4 рази (від 8 до 419 назв книг [6, 16], діаграма 3).
Вважаємо, завдячувати треба таким видавництвам, як Видавництво ім. О. Теліги, "Смолоскип", "Кальварія", "Кальміус", "Факт", "Лілея-НВ" та інші, принципами яких є видання і популяризація суто української книги. Насправді таких видавництв є значно більше, але чи то тиражі у них невеликі, чи то розкрутки бракує...
Загалом же ситуація в країні з художньою літературою бажає бути кращою. Лише з 1997 до 1999 року випуск усієї художньої літератури знизився на 15,6 %. Чи не означає це, що новітні інформаційно-комп'ютерні технології поступово витіснять книгу як таку з інформаційного простору світу?
На фоні такої загальної картини вся художня література українською мовою (йдеться не тільки про українську літературу, написану власне українськими авторами, а й перекладну тощо) набирає обертів, залишаючи далеко позаду всю російськомовну літературу, випуск якої скоротився майже вдвічі (Діаграма 4).
Однак на загальну ситуацію на українському книжковому ринку такі тенденції мають дуже незначний вплив. Адже саме в галузі художньої літератури російський книжковий бізнес як ніде продовжує боротися за своє місце під українським сонцем. Так, тільки в 2000 році через північно-східні "прозорі кордони" до нас із сусідньої держави контрабандою потрапило майже 40 млн примірників книжок. Причому ціна на кишеньковий російський ширвжиток на кшталт Мариніної, Шитова, Корецького тощо майже символічна - 3-4 грн. Водночас, наприклад, ті ж нашумілі "Польові дослідження з українського сексу" Оксани Забужко коштують у різних місцях від 7,5 до 13 грн. Неважко зрозуміти, що саме купить пересічний читач. Адже українське масове чтиво поки що повільно, але знаходить свого читача. Маємо вже деякий позитивний досвід - книжки видавництв "Кальварія" і "Факт" не тільки тиражуються, а й добре продаються. А національний конкурс на кращий гостросюжесюжетний роман "Золотий бабай" доводить, що українське легке чтиво таки житиме. І хай для цього потрібен час, справа робиться. Але тематичний аспект національного книговидання - це вже тема для окремої розмови.
Діаграма 4. Динаміка випуску усієї художньої літератури
|
У зв'язку з цим не можна не згадати про ще одну важливу тенденцію, яка останнім часом чітко окреслилася на нашому книжковому ринку: видавці з Росії почали випускати книги... українською мовою. Безсумнівно, тут ідеться не про добрі наміри наших сусідів допомогти утвердити нашу мову, а про звичайні бізнес-інтереси. Якщо ще два роки тому такі випадки були поодинокими, то нині ця тенденція вже чітко окреслюється. Ряд російських видавництв змогли одержати від нашого освітнього міністерства грифи на видання тиражних шкільних підручників; інші... стали готувати яскраво оформлені українськомовні дитячі видання - казки, енциклопедії, довідники; ще інші небезуспішно роблять цей бізнес разом у спілці зі своїми українськими колегами" [7, 6].
Отож, сотні мільйонів гривень втрачає наша держава через те, що гроші наших покупців ідуть на розширене відтворення російського книжкового бізнесу.
Статистика Книжкової палати України свідчить, що випуском книг у нашій країні займається 1231 видавництво. Однак не всі з них спроможні випустити за рік навіть півдесятка книг.
Тому зауважимо, що в середньому на одного жителя України припадає по 2-3 книги щорічно, хоча соціологи твердять, що на кожного громадянина подібної держави повинно припадати по 12-14 книг.
1. Никифорук Богдан. Триєдина вертикаль російського друкарства // Друкарство. - 2001. - №4. - С. 14.
2. Видавнича справа в Україні 1991-1996:Держ. Бібліографічний покажчик / О. О. Федо-това (уклад.): Книжкова палата України - К., 1996. - 32 с.
3. Друк України (1997): Стат. зб./ Уклад. Т.Броніцька, О. Журба. - К.: Кн. палата України. 1999. - 44 с.
4. Друк України (1998): Стат. зб./ Уклад. Т. Броніцька, О. Журба. - К.: Кн. палата України, 1999. - 44 с.
5. Друк України (1999): Стат. зб./ Уклад. Т Броніцька, О. Журба. - К.: Кн. палата України, 2000. - 44 с.
6. Друк України (2000): Стат. зб./ Уклад. Л. Дем'янова, О. Мовчан. - К.: Кн. палата України, 2001. - 48 с.
7. Тимошик Микола. Українське друкарство у дзеркалі Харківського Міжнародного фестивалю "Світ книги-2001": набутки, тенденції, проблеми // Друкарство. - 2001. - № 3. - С 6.
8. Мельник Мирослав. Українські проблеми: Збірник статей і коментарів. - К.: Смолоскип, 1999. - 694 с.
9. www.ped-pressa. kiev. ua/pedpressa/gazeta/22.08.2000.html
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові