Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Сучасна портретистика. Проблема жанру

M. I. Воронова

магістр
УДК 82-92

Портретистику можна розглядати у трьох найважливіших аспектах: філософському, жанровому, естетичному. Ми зупинимося на жанровому аналізі портрета. Здавалося б, що проблеми тут немає, оскільки журналістикознавство давно встановило й утвердило жанрові норми, про які ми можемо дізнатися з будь-якого журналістикознавчого посібника, підручника. А от чи відповідають ці норми сучасній публіцистиці - це актуальне питання.

Поглянемо на ті норми, які визначають портрет у системі жанрів. Розпочнемо, так званий, жанровий пошук. Але до того, як знайдемо різні визначення портрета, усвідомимо, що визначення - це та система ознак і характеристик явища, яка повинна охоплювати всю його суть і всі види, аби жодна найдрібніша частка не залишилася поза увагою.

Звичним є те, що портрет зараховують до художньо-публіцистичних жанрів, до нарису (є портрет-есе, портрет-зарисовка).

У М. П. Подоляка читаємо: "У центрі портретного нарису - людина. Не просто "робот", "істота", а людина з характером, з її духовністю, з конкретними вчинками, які розкриваються в суспільне значимих діях, конфліктних ситуаціях... Головна особливість нарису - розкриття духовного світу героя, окреслення його характеру" [1]. Не можна не погодитися з тим, що портрет повинен розкрити людину, яка є центром осмислення, але політичний портрет має своїм центром політичну ситуацію, історичний портрет ставить у центрі епоху і час, культурологічний - буття культури. І хоч пріоритетною залишається людина й її духовний світ, проте точкою відліку мислення про людину є ситуація -політична, історична, культурна. Портрет потребує не тільки і не просто людини, портрет вимагає осмислення людини у системі, і система не меншовартісна у цьому поєднанні. Проте це ще не є проблемою жанрового визначення, оскільки ми зайшли у царину публіцистичної філософії. Що перше: людина чи світ, який її творить і оточує? Це питання важливе, але не є принциповим для окреслення жанру. Визначення жанру повинне не просто охарактеризувати твір, як уже було зазначено, у всіх його особливостях, але має дати інструменти, якими можна його створити. Для цього звернемося до нарисових характеристик, оскільки більшість радянських дослідників портрет долучали до нарису і сучасні дослідники продовжують цю традицію.

Нарис - це самостійний жанр публіцистики, в якому на документальній основі досліджуються важливі суспільно-політичні факти, явища, розкриваються події, в центрі яких є зображення людини.

Таке визначення, у різних варіаціях, ми знаходимо у більшості журналістикознавчих довідників і воно, на перший погляд, відповідає особливостям портрета. Але, окрім визначення у журналістикознавчій літературі, ми читаємо, що важливим для нарису є художнє бачення автора, тобто домисел навколо героя і кружляння фантазії навколо життєвої ситуації. Чи можливо це для політичного портрета? Адже політичний портрет - це аналіз, передусім, політичних фактів. Який може бути у ньому домисел, якщо він має представити політичні погляди політика? Так само й історичний портрет оперує фактами, які не повинні домислюватися, а повинні осмислюватися, залишаючись вповні реаліями минулого, а не витвором фантазії. Очевидно, що визначення портрета нарисовим не охоплює всі види портретів, а значить на сьогодні не є досконалим.

Є й інше визначення портрета: "До сюжетних нарисів належить портретний та проблемний. Портретний нарис оповідає про якусь цікаву людину, яка заслуговує на увагу... про життя і діяльність якої цікаво дізнатися читачам, слухачам чи глядачам. Мета портретного нарису - змалювати живі риси героя, сповістити про те нове, що він приніс до життя" [2]. Воно мало різниться від попередніх, хоч і зазначає, що портретний нарис є сюжетним, проте не слід забувати, що сюжетність притаманна будь-якому твору, навіть без елементів художності, оскільки сюжетність має безліч різних форм вираження. І це значить, що сюжетність не є показником суто портретним.

Визначення повинне охоплювати всі види і особливості явища. Які ж портрети ми маємо на нашому інформаційному полі? Поглянемо, чи відповідає теорія практиці.

За тематичною спрямованістю:

1. Літературний портрет. Має безліч форм. Портрет-роман. Портрет-дослідження (за формою статті - поширений у "Літературній Україні"). Портрет-есе. Портрет-сенсація (за тлумаченням автора - див. О. Бузина "Шевченко-вурдалака") та ін.

2. Політичний портрет. Посідає особливе місце у сучасній портретистиці. Є і формою аналізу політичної ситуації, і формою творення політичного образу-іміджу. Політичний портрет активно послуговується іншими жанрами: долучає розслідування, репортаж, інтерв'ю. Найчастіше політичний портрет твориться у формі статті - глобальний аналіз на основі значної сукупності фактів. Розрізняються політичний портрет і портрет політика. Читаємо у книзі "Політика, преса, влада": "Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості. Портрет політика - це не обов'язково виклад його політичних поглядів і дій в динаміці. Домінанта духовного світу (внутрішній портрет) політика - його політичний світогляд, концептуальні підходи до проблеми влади, суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності. В політичному портреті людська індивідуальність поступається місцем політичному єству особистості, тобто домінуючий бік твору - політика як основна, професійна форма діяльності..." [3]. Тут, до речі, слід сказати, що якщо портрет політика може бути написаний і у формі нарису (есе чи зарисовки), і у формі статті, і у формі інтерв'ю, то політичний портрет у жодному разі не послуговується художньо-публіцистичними жанрами (хоч і не відмовляється від стилістичних прийомів, образності, тобто елементів художності, без яких тканина твору - мова є блідою і непринадною).

3. Історичний портрет. Подібно до портрета політичного історичний портрет користується різними жанровими формами залежно від мети та способу оповіді. Але слід пам'ятати, що ті портрети, які користуються історією лише як обрамленням, для створення духу, а не для відтворення минулого, скоріш належать до літературних портретів. Історичний портрет у своєму справжньому сенсі частіше долучається до статті, тобто до аналітики. Сьогодні особливо популярні історичні портрети-книги (штрихи до портретів, мемуар-портрети, інші форми).

4. Культурологічний портрет. За рейтингом популярності близький до політичного портрета. Із великою цікавістю аудиторії до світського життя зіркового Олімпу суспільства (співаків, артистів, режисерів, продюсерів і т. п.) виникла ціла низка портретів-зарисовок, які нічого спільного із нарисовими зарисовками не мають, окрім штрихової форми подачі та короткої форми. Ці портрети-зарисовки повідомляють зацікавлених читачів про найбуденніші, але найцікавіші для останніх відомості з життя Зіркового Світу, про звички, про вигляд, про спосіб відпочинку і т. д. Поряд з тим існують й серйозні культурологічні портрети, які користуються нарисовими чи аналітичними формами, висвітлюючи творчу діяльність представників культури.

5. Соціологічний портрет. Портрет рейтингів, графіків популярності тощо. Найнетрадиційніший серед портретів і найпопулярніший у період виборів, що демонструє своїх героїв у вигляді цифр., відсотків, таблиць.

6. Побутовий портрет, або портрет Простої людини.

Портрет, який занепав у вітчизняній журналістиці в останні 10 років. Типовий нарисовий портрет радянських часів. Сьогодні стало не популярно писати про звичайну, Просту людину, тому що сама вона стала не популярною для держави, не пріоритетною для державної ідеології.

Саме з цього типу портрета виріс класичний нарисовий портрет. І можна сказати, що саме з його занепадом занепав і нарис у цілому.

Як бачимо, різні тематичні напрями портретів вимагають різних жанрових форм. Про це свідчить практика, аналіз існуючих на інформаційному ринку портретів. Звісно, саме тут могла б виникнути дискусія з приводу, чи може практика відхилятися від теорії. Та з іншого боку, чи може теорія так безнадійно відставати від практики? Адже очевидно, що сьогодні портретистика пішла значно далі нарису, переросла його, стала ширшою та самостійнішою. Подібно до тематичної класифікації можна навести класифікацію портретів за долученням інших жанрів. Портрет долучає: статтю, інтерв'ю, розслідування, репортаж, нарис, зарисовку, есе, фейлетон, памфлет.

Особливо популярним стає портрет-інтерв'ю. Чимало різноманітних видань послуговуються таким способом аналізу особистості, через її ж власні думки, висловлювання про себе, про світ, про оточуючих. Та не тільки видання, а й телевізійні, радійні передачі користуються цим видом портрета. Оскільки поргрет не є обмеженим у засобах вираження і творення, то ним користуються майже всі види ЗМ1, можливо, що й Інтернет найближчим часом виробить свої форми портретистки.

Це різноманіття портретних форм свідчить про головне, про те, що журналістикознавство стоїть перед проблемою переосмислення жанрових класифікацій та визначень, про адаптацію теорії до тих практичних здобутків, які вже зробила журналістика. Портретистика потребує свого окремого місця у системі жанрів.

З приводу переосмислення радянського журналістикознавства цікаво дізнатися, що думають про портретистику іноземні дослідники. У французькому збірнику жанрів "Гід журналіста" портрет знаходимо серед аналітичних жанрів. Визначення дають таке: "Портрет є публіцистичним жанром, який об'єднує елементи репортажу, розслідування, інтерв'ю та аналізу. Він має довільну форму викладу й може змінювати свій обсяг" [4, 60].

Французькі журналістикознавці дають такі характеристики портрета:

" 1. Добре виписаний портрет має залишати у читача враження, ніби він особисто познайомився з людиною, ім'я якої йому давно відомо.

2. Персонаж портрета має бути присутнім з перших рядків тексту і не зникати з жодного абзацу. Розповідь має містити багато цитат, сценок з життя, влучних зауважень.

3. Жанр передбачає, щоб автор зустрічався з персонажем особисто, а попередньо назбирав на нього гарне досьє...

4. Виписати портрет - це відшукати ті риси, які максимально точно окреслюють персонажа..." [4, 63-64].

Є принаймні три корисні аспекти в іноземному досвіді:

- портрет виокремлюється як самостійний жанр у системі жанрів;

- портрет аналізує, належить до аналітичних жанрів;

- портрет долучає інші жанри.

Характеристики, притаманні вітчизняним портретам:

- сучасний портрет перестав бути тільки нарисовим,

- сучасний портрет став і аналітичним;

- сучасний портрет є самостійним жанром.

Отже, очевидно, що портретистика зробила крок: від радянської традиції до західної, і це має якось позначитися на теорії, зокрема на жанровому визначенні портрета.

Найзагальнішим визначенням сучасного портрета може бути таке: Портрет - самостійний жанр у системі журналістських жанрів, який аналізує особистість, індивідуальність людини на тлі історичної, соціальної, політичної, культурної дійсності. Портрет використовує різні жанрові форми (нарис, есе, зарисовка, стаття, розслідування), переймаючи їх особливості.

Це визначення тільки дає напрям для аналізу портрета, задає систему координат. Але воно, як і попередні, не дає інструментів творення портрета. Для цього наука журналістикознавства повинна розробити визначення кожного окремого виду портрета, враховуючи особливості його творення. А спершу наука повинна проаналізувати сучасний стан речей у публіцистиці та портретистиці, і не зупинятися в цьому аналізі ніколи, тому що журналістика рухається попереду часу, і науці слід за цим рухом встигати Мета цієї статті й була показати ту кінцеву зупинку, на якій забарилося сучасне журналістикознавство.



1. Подолян М. Публіцистика як система жанрів. - К., 1998, - С. 31-32.
2. Богданов В., Вяземский В. Справочник журналиста. - М., 1965, - С. 356-358.
3. Чічановський А. А., Шкляр В. І. Політика, преса, влада. - М., 1993. - С. 34
4. Гід .журналіста. - К, 1999.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові