Ласкаво просимо

Вплив суїцидів серед окремих працівників міліції на формування іміджу системи МВС України

к. філол. н., проф.
УДК 616. 89-008. 441. 44 (-057. 36)=17.022.1:355.211. 3(477)

Складники формування іміджу працівника міліції та системи МВС України в цілому нерідко не мають під собою суто "іміджевих" або "ПР-івських" підвалин. Позитивний чи негативний імідж правоохоронного органу може мати як суб'єктивне, так і об'єктивне пояснення. Суб'єктивізм ґрунтується на успішному чи неуспішному інформаційному забезпеченні з боку різноманітних центрів громадських зв'язків (квазі-ПР правоохоронних органів) яскравих виступів ключових посадовців, на статистиці щодо кількості розкритих резонансних злочинів, на численних прикладах благодійної діяльності "силової" структури тощо. Об'єктивні причини по­будови іміджу органів внутрішніх справ більш прогнозовані та стабільні в нашому суспільстві. Крім того, вони некеровані. їх необхідно сприймати, як належне. Най­частіше, це низка невирішуваних на даному етапі проблем, які псують "клімат" як всере­дині міліційного середовища, так і суттєво впливають на іміджеву модель структури у свідомості пересічних громадян. Це не що інше, як неувага до корпоративного, внутрішнього налаштування міліційного се­редовища. Однак неувага об'єктивна. Недо­статнє бюджетне забезпечення, низький рівень заробітної плати, пенсії, які є неадек­ватними тим фізичним та психічним наван­таженням, які доводилося переживати про­тягом служби, вкрай погане матеріально-технічне забезпечення, проблеми з виплата­ми страхових сум, незабезпечення житлом тощо. Всі ці відправні для формування іміджу моменти є відправними для всіх без винятку "силових" структур. Міліція, як най-масовіша із них, уражена "метастазами" політичної та економічної кризи в державі наскрізне та масштабно.

Функціонування проблемної, але при цьо­му воєнізованої одиниці - ознака, прита­манна для всіх країн пострадянського про­стору. Відмінності полягають тільки в тому, що одна країна більш уважна до своїх "сило-виків" та вдаліше вирішує їхні проблеми, скорочуючи при цьому видатки на певні га­лузі народного господарства (Росія, Прибал­тика). Інші держави, серед яких Україна, пе­ребуваючи під шквалом звинувачень щодо побудови "поліційної держави" як з боку власної еліти, так і закордонних авторитетів, економлять на внутрішній національній без­пеці. І все це відбувається та тлі конфлікто-генності суспільства та повної відсутності будь-яких ідеологічних орієнтирів. Рятівною соломинкою у цій ситуації є лише те, що міліція - чи не єдина в Україні структура, яка "виживає" за рахунок власної (корпора­тивної) ідеології, сформованої ще за часів радянського соціуму та збереженої, хоч і певною мірою мутованою, дотепер.

Внутрішня ідеологія працівників міліції - тема не цілком досліджена представниками як політичних, так і будь-яких інших наук. Однак не цей аспект є об'єктом нашого дослідження. Формування іміджу правоохо­ронних органів України під впливом саме об'єктивних чинників, які зазвичай компро­метують або ж просто нівелюють переважну більшість активних зусиль спеціалістів з по­будови іміджу зовнішнього та корпоративно­го, - це й є предметом дослідження. Нега­тивний вплив на хиткі залишки ідеологічної надбудови в системі МВС України, а також спровокована цим руйнація позитивного іміджу правоохоронного органу - один із найголовніших висновків, до яких прихо­дить автор статті.

Давно не секрет, що соціальні проблеми штовхають міліціонерів на. суїцид. У травні 2001 року МВС України оприлюднило дані, за якими з початку року 15 працівників ор­ганів внутрішніх справ здійснили самогубст­во. Як повідомив начальник Головного уп­равління по роботі з особовим складом МВС М. Онуфрієв, по три факти самогубств зафіксовано в Криму та на Полтавщині, два - у Сумській області, по одному - у Києві,

Донецькій, Кіровоградській, Миколаївській областях, на Південно-Західній залізниці, в апараті МВС та у внутрішніх військах [1, 2]. Звичайно, в Міністерстві внутрішніх справ порівнюють загальну ситуацію з самогубст­вами по країні та приходять до висновку, що самогубства в органах внутрішніх справ перебувають "у контексті". Але від цього нестає легше, бо у свідомості пересічних громадян психічно неврівноважена людина з табельною зброєю в руках - явище вельми загрозливе. Оскільки, проектуючи поведінку суїцидента в міліційних погонах, громадя­нин не може бути стовідсотково впевненим у тому, що завтра психічний розлад не штовх­ не правоохоронця спрямувати дуло пістолета не в бік. власної скроні, а в бік протилежний - в бік тих проблем, які штовхають його на крайній крок. І немає жодної гарантії, що ву­лицею в цей час не буде йти ні в чому не винний перехожий...Про який позитивний імідж на цьому тлі можна говорити?

У жовтні 2001 року МВС України опри­люднило нові, але так само невтішні дані: з початку року було зареєстровано вже 28 са­могубств. За словами міністра Юрія Смир­нова, більшість із них пов'язані з система­тичною невиплатою грошей працівникам системи МВС та на ґрунті сімейних негараздів. На думку міністра, більшість міліціонерів відчувають безвихідь свого становища, ос­кільки на іншу роботу практично влаштува­тися не можуть [3].

Російські дослідники, проаналізувавши ситуацію в країні, прийшли до висновків, що найчастіше міліціонери-самогубці є цілком здоровими людьми та зводять рахунки з жит­тям за допомогою службового пістолета або ж мотузки. І якщо серед цивільного населен­ня існує статистика, згідно з якою на кожен завершений суїцид припадає вісім спроб са­могубства (1:8), то в лавах МВС картина зво­ротна - 8:1 [4]. Здійснюються самогубства найчастіше у вихідні (42 %) і за місцем про­живання (65 %). Під час служби відбувається кожне п'яте самогубство, причому на роботі міліціонери вирішують зробити цей крок, за­звичай, вночі, в службовому приміщенні, а знаряддям самогубства є табельна зброя [5].

Випадки самогубств працівників міліції привертають увагу через особливий статус цієї професії (хоча відкритою цю інфор­мацію можна назвати хіба що з великими ку­пюрами). Цікавим є той факт, що статистика суїцидів велася ще царським. Міністерством внутрішніх справ з 80-х років XIX сторіччя. Революційні події не вплинули на діяльність статистиків, але в 30-х роках Сталін, прий­шовши до влади, заборонив будь-яке опри­люднення даних на "суїцидальну" тему, а потім наказав закрити дослідження. Лише з початком горбачовської перебудови публікація даних про самогубства почала по­ступово відновлюватися.

Росія - велика держава, але кількість са­могубств, навіть зважаючи на таку колосаль­ну територію, не може не вражати: щорічно органи внутрішніх справ втрачають з цієї причини від 200 до 400 співробітників! Так, у І997-1999 роках жилося найгірше міліціо­нерам на Чукотці (в середньому 217 само­губств на рік), на Алтаї (147), в Карелії (80) [4]. Ці три російських регіони - найбільш проблемні з точки зору соціально-еко­номічного розвитку. Від таких цифр стає моторошно і зрозуміло, що співробітники міліції не "грають в самогубства"... У 2000 році по МВС Росії зареєстровано вже 299 ви­падків самогубств (порівняно з 1999 роком показники знизилися на 4%) [6].

В Україні ситуація теж далеко не найкра­ща. Проблему суїциду серед працівників міліції почали вивчати вітчизняні психологи та конфліктологи, використовуючи досвід американської поліції, ще десять років тому. Отже, ці дослідження - ровесники нашої не­залежності. Виявилося, що з 1991 до 1993 ро­ку кількість самогубств перевищувала бойові втрати. До 1995 року, завдяки терміново ство­реній психологічній службі, кількість суїцидів удалося зменшити [8]. Зараз ситуація знову загострилася: від власних рук гине на­багато більше охоронців правопорядку, ніж від бандитських куль та ножів. Майже поло­вина втрат серед особового складу ук­раїнської міліції припадає на самогубства [9].

Органи внутрішніх справ суттєво "втрача­ють" позиції щодо свого іміджу через такі факти. У 1998 році було проведено ґрунтов­не соціологічне дослідження, яке довело, що третина громадян України абсолютно не довіряє міліції. Автор докторської дисертації з юридичної психології на тему "Проблеми професійної деформації співробітників ор­ганів внутрішніх справ" викладач Інституту МВС Володимир Медведев вважає, що ізольованість міліції сприяє поширенню професійної деформованості. Найчастіше вона вражає представників професій типу "людина-людина": педагогів, акторів, юрис­тів, їх об'єкт діяльності - людину чи групу громадян - можна уявити у вигляді джерела психологічної радіації. Воно потужне, а для працівників ОВС скоріше шкідливе, ніж ко­рисне. Звідси - різні вади, моральні ано­малії [10]. На жаль, об'єкт діяльності міліції більш насичений негативними морально-психологічними характеристиками, ніж той, з яким мають справу, скажімо, вчителі та лікарі. Спілкування не з кращими катего­ріями населення викликає негативні емоції, призводить до стійкого дефіциту позитивних вражень, до розчарування та зневіри в лю­дях. Але, навіть відчуваючи до негідників огиду і презирство, працівники міліції зму­шені встановлювати контакти з ними, довірливі стосунки, виявляти співчуття. Ду­же поступово у працівника ОВС починає спостерігатися відхилення від певного соціального орієнтира, з'являється амо­ральність, потяг до алкоголю, навіть нарко­тиків. Формуються такі риси характеру, як жорстокість, нещирість, нігілізм. Сприяють цьому і перекоси в суспільній свідомості, і вищезгадане явище руйнації ідеологічних настанов у суспільстві.

Суїцидальну поведінку провокують і пер­манентні стреси. Так, за даними науковців Національної академії МВС України (проф. В. Андросюк), працівники слідства вважають потенційно екстремальними 50 % службових ситуацій., міліції громадської безпеки - 52%, кримінальної міліції - 60 %, спецпід-розділів - 64 %. Результати досліджень свід­чать, що при виконанні завдань у складних умовах майже половина дій працівників міліції можуть бути помилковими. Напри­клад, під час виконання робіт, пов'язаних з величезною відповідальністю, що потребує пошуку нестандартних шляхів виходу з на­пружених ситуацій, можливі розгубленість (24 %), зниження критичності мислення (11 %), зниження координації та точності рухів (29,8 %), уповільнення реакції (27 %), зниження якості сприймання та уваги (8,9 %), порушення логіки міркувань (18 %) [11].

За даними психологів із США, у ситуації застосування зброї на ураження у полісменів спостерігається порушення сприймання часу (80 %), звуку (66 %), виникає так зване "ту­нельне бачення" (50 %). Після застосування зброї найпоширенішими реакціями є підви­щене почуття небезпеки, переживання емоцій страху, гніву і навіть люті, порушен­ня сну, нічні жахи, депресія, почуття прови­ни, емоційне оніміння, сексуальні розлади тощо [11].

Дослідження англійських учених вияви­ли, що професія поліцейського належить до найбільш небезпечних з погляду загрози нервового стресу (друге місце після шах­тарів), вірогідності виникнення алкоголізму та психічних розладів. Але по суїцидах, за даними Манчестерського університету, поліцейські займають лише 21 місце, пере­буваючи в середині списку небезпечних про­фесій [3]. За цими даними, вони "пропуска­ють" вперед музикантів, акторів, психіатрів та представників інших лікарських про­фесій. В Україні ж ситуація в "силових" структурах набагато драматичніша. У "кон­тексті" сумної статистики - й інша "силова" одиниця держави - армія. (Керівництво Міністерства оборони Ук­раїни оприлюднило дані, згідно з якими за вісім місяців 2000 року загинули 50 військо­вослужбовців. У траурних списках практич­но немає нещасних випадків, пов'язаних з військовою підготовкою чи службовою ді­яльністю. У 15 випадках - це доведені са­могубства. Причому застрелився лише один офіцер, решта - повісилися. Серед них є навіть підполковники [12]. Вочевидь, що річні затримки заробітної плати та пошар­пані кімнати гуртожитків не можуть витри­мати навіть звичні до спартанського способу життя люди. Інакше ці цифри пояснити важ­ко... )

Варто згадати ще одну проблему - суво­ру заієрархієзованість в органах внутрішніх справ. Учені підрахували, що над кожним рядовим працівником міліції чи то постовим, даішником, або навіть простим оперуповно-важеним з відділення стоїть сім "рівнів" керівництва. Випадки суїциду характерні ви­ключно для підлеглих.

Але заступник начальника ГУ МВС Ук­раїни з роботи з особовим складом полков­ник міліції В. Дорошенко вважає, що все ж таки основною причиною самогубств є соціально-економічні негаразди працівників міліції, їхня робота пов'язана з постійним психоемоційним напруженням, з ризиком для життя, а отримують вони за це в середнь­ому 161 гривню на місяць і то нерідко - не­регулярно. Сьогодні в Україні понад 35 тис. міліціонерів не мають власного житла [13]. До того ж постійно народні обранці різних рівнів ставлять питання про позбавлення пільг співробітників ОВС на оплату житла, комунальних послуг, проїзд у міському та приміському транспорті, санаторно-курорт­не оздоровлення.

Про жахливе самогубство дільничного інспектора розповідала газета "Факты". Після кількох невдалих спроб чоловік встро­мив собі ніж прямо в серце на очах у двох своїх малолітніх дітей. Доведений до відчаю злиднями, нестатками, відсутністю житла, він не знайшов виходу із ситуації, що склала­ся. Передсмертна записка містила такі слова: "В моїй смерті прошу винити мою "совість"... [13]. Це приклад соціально-пси­хологічної дезадаптації особистості. Людина втратила своє місце в соціумі. Кожного з нас від небезпек зовнішнього світу страхує інстинкт самозбереження. Але під тиском певних обставин цей інстинкт послаб­люється настільки, що людина стає жертвою ... власної агресії. Так, 95 % самогубців були психічно здоровими людьми, пройшли пси­хофізичний відбір при вступі на роботу до лав міліції. Однак за роки служби їхня нер­вова система цілком виснажилася, адже ро­бота в міліції потребує неабиякої мобілізації психіки. Багато хто шукає втіхи в алкоголі, який хоч і не вирішує проблем, але дозволяє розслабитися. Тому більше половини працівників ОВС, які здійснили суїцид, зро­били це в нетверезому стані.

Психологи будують графіки, креслять таблиці, намагаються встановити зв'язок суїцидів з освітою, трудовим стажем, місцем проживання, коливанням магнітних полів тощо. Цей зв'язок, звичайно, існує. За словами ад'юнкта кафедри юридичної психології Національної академії МВС України А. Нікітіна, найчастіше самогубства трапляються на початку весни, коли захисні сили організму людини вичерпуються. Більшість суїцидентів не дожили до 40 років. А саме у віці від 25 до 40 років у людей є потреба в матеріальній незалежності та стійких сімейних стосунках. За наших умов, ця потреба нерідко залишається незадоволеною. Особ­ливо страждають від цього люди вразливі, такі, які дуже гостро переживають власну нездатність забезпечити сім'ю, дітей. В їхніх службових характеристиках, зазвичай, зазна-чені такі риси, як честолюбство, потреба в збереженні індивідуальності. А про яку індивідуальність може йти мова, коли діти голодують, а дружина кляне долю за те, що "пов'язала своє життя з жебраком"... [13].

За класичними матеріалами сущидодогів, пік завершених самогубств припадає на вік 40-50 років. Потім трохи спадає і знову піднімається після 70-ти. Пік суїцидальних спроб - в іншій віковій групі: 20-30 років. Але в наш час, за даними багатьох суїцидо-логів, пік завершених самогубств змістився до молодшого віку - 30-35 років [3]. Безу­мовно, це пов'язано з соціально-економічни­ми змінами в країні.

У сучасній науці (конфліктології, психо­логії, педагогіці) суїцидальна поведінка роз­глядається як наслідок дезадаптації особис­тості в умовах мікросоціального конфлікту, який вона переживає. Головну роль у виник­ненні суїцидальної кризи можуть відігравати конфлікти, зумовлені специфікою трудової діяльності, сімейних стосунків, пов'язані з асоціальною поведінкою людини, обумов­лені станом здоров'я чи матеріально-побуто­вими труднощами. Суїцидальна поведінка будується на підставі міжособистісного або внутрішньоособистісного конфлікту. Обо­в'язковою умовою для цього є особистісна схильність, унаслідок якої індивід не в змозі вирішити актуальну проблему.

Існує кілька концепцій, які дають нам відповідь на запитання, чому люди вирішу­ють зробити останній крок заради самозни­щення. Перша концепція (відкидається як антинаукова) називається анатомо-антропо-логічною, згідно з якою подібні дії провокує погана спадковість (ген самогубства). Друга концепція - соціологічна, яка пояснює суїцидальні дії поганими соціальними умовами суїцидента. Третя теорія - психопатологічна, за якою схильність до самогубств людина має через розлади в психіці. Щодо умов суїци­дальної поведінки, то вони поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні умови зво­дять усі проблеми до особистісних особливо­стей суїцидента: одні за несприятливих умов опускають руки та зводять рахунки з життям, інші - борються і перемагають. Зовнішні умови мають біографічний, соціальний характер. .Як було зазначено раніше, суїцидальна поведінка будується на підставі міжособистісного і внутрішньоособистісного конфлікту одночасно. Суїцид належить до вкрай деструктивного виходу з внутрішньо­особистісного конфлікту. Психологічна структура суїцидальної поведінки являє со­бою взаємозв'язок мотиваційних, афективних та інших компонентів [14, 308-316].

Для більш повного аналізу явища само­губств серед працівників органів внутрішніх справ варто згадати про п'ять типів суїци­дальної поведінки: 1) протест; 2) заклик до співчуття; 3) втеча від душевних та фізичних страждань; 4) самопокарання; 5) відмова від життя як капітуляція.

Вбачається доцільним зупинитися на тре­тьому типі суїцидальної поведінки - втеча від фізичних та душевних страждань. Дуже поширеними є мотивації самогубств через невиліковні хвороби. Так, минуло вже шістнадцять років після аварії на Чорно­бильській АЕС. За офіційними даними, у ліквідації наслідків аварії брали участь бли­зько 30 тис співробітників органів внутріш­ніх справ. Насправді ж ця цифра, напевно, занижена. Яким же є стан здоров'я у героїв Чорнобиля сьогодні? На медичному обслу­говуванні в МВС перебуває 21 тис ліквіда­торів, з яких 11.200 продовжують служити в міліції (дані 2001 року). Стан їхнього здо­ров'я щороку погіршується, показники за­хворюваності та смертності безперервно зростають. Сьогодні з загальної кількості об­стежених: здоровими визнані лише 4,4 %. (Для порівняння: 1990 року - 34,3 %). У структурі захворюваності перше місце посідають хвороби органів травлення кількість людей, які страждають на них, з 1987 року збільшилася в дев'ять разів. На другому місці - серцево-судинна патологія (збільшилася в десять разів), на третьому -хвороби нервової системи... За період 1986 -2001 років померло 1062 ліквідатори з си­стеми МВС України (тільки 2000 рік забрав 114 життів). Із 1062 смертей - 68 само­губств... [15]. Звинувачувати колишніх ліквідаторів -- неетично та неморально, ад­же ефтаназії, законодавче оформленої в кількох країнах розвиненого Заходу, в Ук­раїні немає. Що стосується християнської моралі, то навіть церква почала робити ви­нятки щодо деяких самогубців та дозволяти ховати їх за церковним обрядом [13].

Убезпечення співробітників міліції від вчинення самогубств - завдання дуже серй­озне для системи МВС України. І не лише людський гуманістичний чинник відіграє тут домінуючу роль. Імідж системи в цілому -дуже серйозне завдання на сучасному етапі. Створення негативних стереотипів на кшталт небезпечного, психічно неврівнова-женого охоронця правопорядку, наділеного владними повноваженнями та озброєного -дуже серйозний удар по іміджу органів внутрішніх справ.

У багатьох країнах функціонує система психологічного забезпечення діяльності по­ліції, яка поряд з організаційно-правовими та матеріально-фінансовими заходами дає можливість вирішити питання збереження людського потенціалу. Так, методика психо­логічного забезпечення діяльності поліції СІЛА передбачає після застосування праців­ником вогнепальної зброї вже на місці події виявити до нього увагу й розуміння, дору­чивши контакт з ним психологу або ж ко­лезі, з яким у нього дружні стосунки; відве­сти поліцейського від місця події; пояснити, що наступне розслідування інциденту -не "пошук винних", а звичайна робоча проце­дура [11].

Вочевидь, боротися з суїцидальними про­явами адміністративно-командними метода­ми недоцільно. Але спроби такі були як в Україні, гак і в інших державах колишнього Со­юзу. Так, 2001 року з допомогою преси було оприлюднено напівсекретний наказ по МВС України, який належало довести до відома всіх співробітників міністерства. Документ містив заклики до міліціонерів, які подуму­ють про самогубство, подбати про честь мундира; попереджалося, що товариші відвернуться від них; нагадувалося про гріх перед Богом. Ішлося також про те, що сім'ї самогубців не отримають від МВС ні пільг, ні допомоги. Маленька заробітна плата, падіння престижу професії, стреси, щоден­ний ризик - все це, згідно з наказом, не бу­де братися до уваги як виправдання за ганеб­ний вчинок [8].

Більш "винахідливими" виявилися борці з суїцидальною поведінкою підлеглих у Росії. Управління внутрішніх справ Центрального району Санкт-Петербурга видало наказ "Про проведення заходів з профілактики само­губств співробітників" за № 864 від 6 жовтня 2000 року. Цитата з наказу: "У межах служ­бових занять з психологічної підготовки пси­хологу ГВР ОК Центрального РВВС ст. лей­тенанту міліції Двоєглазовій І. Б. провести навчально-методичне заняття з обов'язковим прийняттям заліків з профілактики само­губств співробітників органів внутрішніх справ..." [16].

Натомість у Латвії від формалізму відмо­вилися відразу та ідей складати залік з "са­могубства" у поліції не виникало. Там було запроваджено посаду штатного психолога в органах внутрішніх справ. Як зазначає док­тор психології, керівник психологічної служ­би Державної поліції Латвії П. Тюрін, для ба­гатьох латвійських поліціантів спроби прий­ти до "психологічної норми" виявляються безуспішними, співробітник робить висно­вок, що життя його деформоване, він нічого не досяг, зарплата невелика, конфлікти в ро­диш тощо. Він увесь час ніби перебуває на війні, а зовнішній конфлікт може перерости у внутрішній, у стан боротьби з самим со­бою, що для багатьох пережити - не під си­лу. Нерідко оточуючі його не розуміють, адже не знають специфіки його роботи. Зреш­тою людина приходить до висновку, що не може перебувати в постійному конфлікті з самим собою. І психолог не повинен пропу­стити цю небезпечну ситуацію [17]. Розроб­лені методики виходу з таких станів, на жаль, мають загальний характер. Чимало зу­силь психологи Латвії докладають при відборі людей за спеціальними програмами для роботи в правоохоронних органах. Пере­вагу надають тим претендентам, які здатні витримувати психологічні навантаження. Це і має визначати ретельна психодіагностика.

В Україні такий досвід також є. Однак те­стова система, яку застосовують вітчизняні вчені, має суттєвий недолік - вона визначає особу в загальних рисах. Під час тестової пе­ревірки той же психопат може дістати при­близно таку характеристику: енергійний, ек­спресивний, інтелектуально розвинений. На­справді ж така людина може бути схильною до конфліктів, провокуватиме їх, неадекват­но реагуватиме на певні ситуації. Психо­логічних технологій, які б прогнозували ймовірні вияви окремих особливостей осо­бистості за тих чи інших складних ситуацій, немає. Так, у середині 90-х років двоє слу­хачів другого курсу Національної академії МВС України скоїли вбивство хлопця і його бабусі з метою пограбування. Але ж вони проходили тестування, витримували кон­курс, добре вчилися. Звичайно, працівників кадрових апаратів, через яких "проходили" особові справи майбутніх убивць, було звільнено з їхніх посад, але це не усунуло причини, через які виникають недоліки в ка­дровому доборі [18]. На жаль, не можна і за­стосовувати закордонні тести, тільки пере­клавши їх українською мовою: зовсім інший в наших людей менталітет, національна пси­хологія.

Сьогодні світова практика свідчить, що потреба в наданні психіатричної та психоко-рекційної допомоги працівникам поліції не­ухильно зростає. І це збігається з державни­ми інтересами багатьох країн, адже нале­жить до сфери внутрішньої національної безпеки. За даними 1998 року, в органах внутрішніх справ України до 15 % працівни-ків перебували в стані соціально-психо­логічної дезадаптації і потребували психоте­рапевтичної допомоги, необхідної для попе­редження розвитку психічних розладів [7]. Відповідно до наказу МВС України від 7 квітня 1994 року за № 177, були створені Центри психіатричної допомоги і про­фесійного психофізіологічного відбору Уп­равління охорони здоров'я МВС України. Нині таких центрів 26. Їхнє завдання -вчасно продіагностувати відхилення в по­ведінці тих працівників міліції, які "пере­горіли" на роботі. Саме в цих центрах 15 % психічно здоровим працівникам ОВС через обмеженість функціональних резервів нер­вової системи було рекомендовано не служи­ти в оперативних підрозділах. Таким чином ідею запровадження психіатричної експер­тизи працівників системи МВС України було втілено в життя. Одним із завдань центрів є спроба навчити працівників ОВС методам психотренінгу. Першими, з ким працювали психологи, були співробітники служби вибу-хо-технічної служби. А в Івано-Франківській області запроваджено новацію: працівники, які діяли в екстремальних умовах або засто­совували зброю, обов'язково проходять кількаденний реабілітаційний курс у лікарні. Отже, позитивні зрушення в цьому напрямі є. Та говорити про профілактику суїцидів лише в контексті організаційно-методичних або діагностико-психологічних заходів не варто. Це проблема соціальна і політична од­ночасно, вирішувати яку необхідно з усією серйозністю на державному рівні. Україна - держава з нестабільною політичною та еко­номічною ситуацією, яка перебуває під по­тужним впливом провокованих конфлікто-генних процесів та з повною відсутністю будь-якої ідеології. Церква нездатна запов­нити ідеологічний вакуум. Іншої інституції, яка б могла виробляти ідеологічний "про­дукт", не існує. За умов відсутності ідео­логічних настанов найбільш незахищеними з точки зору внутрішньої моралі та від негативних сплесків маніпульованої громадської думки опиняються воєнізовані одиниці: міліція, армія, служба безпеки та інші, співробітникам яких у межах службових обов'язків часто доводиться ризикувати жит­тям і здоров'ям. Нерідко співробітник "сило­вої" структури не може відповісти на запи­тання, заради чого він іде на ризик, а це, бе­зумовно, знижує його "бойовий дух". Соціально-економічні негаразди додають не­впевненості, провокують розлади психіки, когнітивні дисонанси тощо.

Сьогодні, за умов відсутності ідеології державної, вбачається доцільним підвищити роль та значущість ідеології корпоративної. Для вироблення останньої необхідно створи­ти єдиний державний ідеологічний центр, який координуватиме діяльність всіх ідео­логічних організаційних надбудов у всіх без винятку "силових" структурах держави. Підвищення гордості за свою посаду, пого­ни, офіцерську честь та інші аналогічні атри­бути служби має стати завданням такого цен­тру. Наявність корпоративної ідеології допо­може піднести престиж роботи в правоохо­ронних органах усередині структури, а це, автоматично, відіб'ється згодом на позитив­них зрушеннях у цьому напрямі й у суспільній свідомості. Імідж працівника пра­воохоронного органу та системи МВС у цілому можна буде значно поліпшити. Але можливо це лише за продуманого та дієвого втручання з боку вищого керівництва держа­ви. Тільки за умови паралельного вирішення соціально-економічних проблем системи МВС України та кожного її співробітника можливий успіх для такої ідеологічної трансформації та формування належного іміджу.

1. Социальные проблемы толкают милици­онеров на суицид // http://www.liga.net/news/show /?id=13940. - 2001. - 8 трав.
2. Сумская область - лидер по самоубийствам среди милиционеров // Сумское обозрениие // http: //www.dancor.sumy.ua/region/news/2001/05/23/. - 2001. - 23 трав.
3. 28 сотрудников МВД покончили жизнь самоубийством // www.korrespondent.net. -2001. - 5 жовт.
4. Операция "Суицид"// www.vts.spb.ru/ pages/15/22. htm
5. Милиционеров на суицид толкают социальные проблемы // www.digest.kiev.ua. - 2001. - 8 трав.
6. Из письма начальника Главного управления кадров... // Московский комсомолец // http://ww.redstorm.ru/crim/0401.htm. - 2001. - 3 квіт.
7. Гавриленко І. Психологічна реабілітація: варіант міліцейський // Міліція України. - 1998. - № 11-12. - С. 18-19.
8. Кокотюха А. Милицейский генерал в петлю не полезет // Вечерние вести. - 2001. - 31 серп.
9. Радченко Н. Г., Морозов С. Н. Некоторые аспекты феномена самоубийств среди сотрудников органов внутренних дел Украины // Весн. Киев. ун-та. Сер: Социология. Психология. Педагогика. - 1997. -№ 4.
10. Захарова Т. Чим далі від міліції, тим ... краще? // День. - 1998. - 13 черв.
11. Казі.міренко Л. Психологічна готовність до діі // Міліція України. - 1998. -№ 7-8. - С. 10.
12. Волчков С. Офицеры-самоубийцы // Комсомольская правда в Украине. - 2000. - 30 серп.
13. Евграшина М., Сметанская О. Нож в сердце вонзил себе милиционер на глазах у своих детей // Факты. - 2000. - 18 бер.
14. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 2000. - 557 с.
15. Широченко В. Эхо Чернобыля: 68 ликвидаторов покончили жизнь самоубийством // Уголовное дело №. - 2001. - № 9 (236). - С. 4.
16. Зачет- лучшее средство от суицида // http ://www.vts.spb.ru/pagesll6/41.htm. - 2000. - 6 жовт.
17. Бертитейн М. Психология на службе закона // www.kulichki.com/bezo/PSIHO.HTM.
18. Чепельська Т. На службі найстрашніше -не куля... // Богомольця, 10. - 2000. -№ 40. - 29 верес.