Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Живі свідки неминучої смерті

Смерть дихала їм в спину, але дехто вижив. Йдеться про голодомор 1932-1933 років. Про голодомор під час якого за приблизними підрахунками загинуло 7 млн. наших співвітчизників. Цей Famine Genocide був навмисно організованою загибеллю людей, тобто людей не тільки не рятували, а шляхом вилучення всього продовольства спричиняли неминучу смерть.

Смерть мільйонів у 1932-1933 роках, за словами радянської влади спричинила “нестача продуктів”. Про голодомор, як такий згадувати народу заборонялося. Лише 25 грудня 1987 року, секретар ЦК Компартії В. Щербицький у доповіді, присвяченій річниці утворення УРСР згадав про факт голоду. Нехай згадка була проміжною, нехай причиною було оголошено “посуху”, але ж відбулось визнання голоду.

Ще залишились живі свідки Голоду і ось, як згадують про нього вони:

В 1933 році йому було 12 років. Події відбувалися на Черкащині. Село було велике – 700 дворів. А коли в 1929 році розпочалася колективізація, то лише 100 з них увійшли в колгосп. Восени 1932 року в кожен двір, який не входив у колгосп приїхала комісія, яка вилучила з хат усе їстівне. Зерна не залишилось, отже і хлібу до нового врожаю не було... Голод був розумним кроком влади, з метою прискорення колективізації. Радянська влада, звичайно ж, голоду не визнавала. Навіть тоді, коли люди почали просто падати на вулицях... І лише весна врятувала від смерті хлопця та його родину. З появою молодого зеленого жита посилилася надія на життя. Голод закінчився, але кількість померлих підраховано так і не було...

А ось інша історія:

В 1932-1933 роках їй було лише 7 років. Проживала її родина в селі Буди, що в Сумській області. Бабусю й дідуся розкуркулили, відправили до Сибіру. А батько дивом врятувався. Він був агрономом і жив у домі з іншими робітниками радгоспів. У них майже всю зиму був цукровий буряк і гарбузи. Мати була дуже швидка і кмітлива. У неї залишилось деяке золото. А в селі був магазин, “Торгсин”, де золото можна було обміняти на хліб, борошно, цукор. Мати й батько хліба не їли, все віддавали дітям. Навесні 1933 року мати дівчини в полі збирала мерзлу картоплю, вдома переробляла її на крохмаль і пекла млинці. На їх очах, сусіди розбухали, напившись води, і помирали. Інколи сім’ями. Інколи в один день. А інші через 3-4 дні ховали їх. На їхній вулиці було одне лоша, на якому розвозили тіла померлих людей до ям, де їх ховали як в братських могилах...

І сьогодні, в День пам’яті жертв голодомору, ми маємо згадати ті події. Ми маємо пам’ятати свою історію. До 2007 року Україна має намір підготувати документ з визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років актом геноциду, котрий би прийняла ООН. Президент України В.А. Ющенко дав наказ Кабінету Міністрів вжити додаткових заходів до міжнародного визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українців і однією з найбільших трагедій в історії людства.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові