Ласкаво просимо

Інформаційна аура України

к.філос.н.,доц.
УДК 070 (477)

- Чим відрізняється щур від хом’яка?
- Тим, що в хом’яка кращий PR.
(Із сучасного гумору.)

Для сучасної цивілізованої держави, зацікавленої в становленні інформаційного суспільства, проблема формування свого позитивного іміджу як у світі, так і у межах власної країни, стає однією з першочергових. З іміджем пов’язане вирішення важливих економічних питань, а також національної безпеки. Врешті, імідж - це і психологічний комфорт громадян: нам не байдуже, в якій державі жити.

Навіть підсвідома згадка назви тієї чи іншої країни здатна викликати певні іміджеві асоціації. Їхній характер визначається тими стереотипами, що цілеспрямовано чи опосередковано формувалися в нашій свідомості, зокрема з допомогою інформаційних засобів. Зусиллями мас-медіа можна істотно підвищити рівень привабливості образу країни, незважаючи на її суперечливе минуле. Ідеальних країн, як відомо, немає. В історії кожного народу є позитиви і негативи, але, вміло балансуючи ними, можна досягти значного іміджевого ефекту. Так, образ сучасної Німеччини в масовій свідомості вже значно менше асоціюється з минулою війною. Німці наполегливо "заштриховують" період гітлеризму, вдаючись до ряду масштабних акцій, зокрема виплати компенсацій остарбайтерам, що має могутній інформаційний супровід.

Значна увага іміджевій проблемі приділяється нині й Росією. Як свідчать ЗМІ, тут започатковано цілісну державну програму, на виконання якої спрямовано великі фінансові й інтелектуальні ресурси.

Російська інформаційна еліта виявляє активну зацікавленість іміджевими проектами Кремля. Журналістську верхівку спонукає, по-перше, можливість отримати дуже вигідне і довготермінове державне замовлення. По-друге, інвестування Кремлем інформаційної експансії Росії допомагає московським мас-медіа успішно завойовувати рекламний ринок країн СНД.

У дискусії російських ЗМІ про новий образ держави чітко вимальовується ряд стрижневих напрямів іміджевої концепції.

1. Росія в очікуванні соціально-економічного прориву.
2. Всупереч передбаченням Росія Путіна не стала авторитарною державою.
3. Образ "російського ведмедя" має змінитися на образ "російського вовка", перспективного конкурента ситого Заходу тощо [1]. Судячи з матеріалів російських мас-медіа, найважливішим завданням для кремлівських іміджмейкерів (найвідомішим серед них вважається Г. Павловський) є транслювання привабливого образу Росіїї на теренах СНД. Цим, зокрема, пояснюється жорсткий контроль Москви інформаційних потоків навколо Чечні. Ми стаємо свідками формування витонченої експансії недавньої держави-імперії щодо своїх сусідів. Тенденція започаткування інформаційних представництв на кшталт "Російського медіа-центру" у Києві чи порталу ukraine.ru свідчить про намагання Москви повернути Україну в російське лоно інформаційними засобами. Ситуація неоднозначна, вона потребує окремого й всебічного осмислення як з погляду національного інтересу, так і з позиції явища інформаційної глобалізації.

В Україні інформаційно-іміджевої концепції ще не вироблено. Час від часу трапляються лише фрагменти міркувань про позитивний образ держави. Серед них є гідні уваги пропозиції. Так, концепція політолога М. Томенка складається з п’яти тез. 1. Сучасна Україна - нова стара держава. 2. Сучасна Україна - держава на шляху до демократії та вільного ринку. 3. Сучасна Україна - держава міжетнічного спокою. 4. Україна - міст між Європою та Євразією. 5. Сучасна Україна - велика спортивна держава. 6. Україна - держава високої професійної культури та самобутніх народних традицій [2]. Аналітики Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова сповідують галузевий принцип, акцентуючи увагу, зокрема, на пропаганді досягнень України в космічній галузі, суднобудуванні, літакобудуванні тощо [3]. Однак в Україні (на відміну від Росії) немає окремої бюрократичної ланки, яка б акумулювала процес вироблення іміджевої концепції держави, а також дбала про фінансове забезпечення її втілення. Немає ініціатора, що об’єднав би зусилля державних інституцій та підприємницьких структур. Вітчизняний бізнес не менше ніж держава зацікавлений у становленні позитивного образу своєї Батьківщини у світі, бо від цього залежить надходження інвестицій та ефективність контактів із іноземними партнерами. Свідченням цього є спроби (щоправда, невдалі) окремих бізнесових структур самотужки зайнятися формуванням позитивного іміджу держави шляхом залучення приватних західних PR-фірм. Зокрема, скандальною була потуга Агентства гуманітарних технологій (серпень 2001 р.), за яким стоять впливові бізнесові кола, підрядити одну із американських структур. Однак, як з’ясувалося, фірма і сама мала негативну репутацію у західному діловому світі, бо славилася "відмиванням" мундирів деяких одіозних диктаторів. Отже, така важлива справа має вирішуватися на державному рівні.

В іміджевому контексті 2001 рік був для України піковим. Рік запам’ятався трьома резонансними подіями, що істотно позначилися на сприйманні нашої держави цивілізованим світом: "касетний скандал", візит Папи Римського, загибель від української військової ракети російського літака Ту-154 з громадянами Ізраїлю (вересень 2001 р.). Зрозуміло, що весь іміджевий позитив від візиту Папи не здатен був подолати той негатив, що впав на нас тінню від двох інших зазначених подій.

Узагалі, авторитет держави у світі залежить насамперед від її керівництва. Некоректні публічні висловлювання вищих посадовців, як у випадку з реакцією на загибель Ту-154 (мовляв, не варто з цього робити великої трагедії…), можуть завдати загальнонаціональної шкоди. Авіакатастрофа та неадекватна початкова реакція на неї з боку офіційного Києва дали Москві вигідний привід для ініціювання кампанії за встановлення контролю над військами ПВО України. А це вже проблема національної безпеки. Трагічний випадок з літаком засвідчив, що нашій управлінській еліті бракує відповідальності за імідж держави на "горі", відсутня культура іміджевого мислення.

Відповідальність за імідж своєї країни несуть і журналісти. У рейтингу такої відповідальності вони, очевидно, посідають друге місце після владної еліти. Журналісти творять внутрішню іміджеву ауру. Проблема відповідальності та культури тут теж актуальна. Не будемо розглядати провокаційну практику окремих вітчизняних журналістів на кшталт скандально відомого О. Бузини, автора ряду пасквільних публікацій про видатних постатей української нації. Подібні дії можуть мати замовний характер у стилі гебельсівської доктрини: щоб завдати удару по політичному супротивнику, треба образити всю націю.

Нас більше цікавить пошук ефективних методів формування мас-медіа позитивних характеристик образу держави на внутрішньому інформаційному рівні з метою гармонізації громадянського самопочуття. Ні в якому разі мова не повинна йти про голослівні заклики мас-медіа любити свою Вітчизну, що в умовах нинішньої соціально-економічної кризи дасть лише зворотний ефект.

На перший план інформаційно-іміджевої методології слід поставити виховання у громадян почуття самоповаги. Журналістська трансформація відомої істини: поважають того, хто сам себе поважає, - має стати одним із стрижнів проблематики ЗМІ. Самоусвідомлення нації поглиблює відчуття соціального оптимізму. Так, півторахвилинний сюжет новинної програми "Вісті" (ТЕТ) про 70-літню сільську жінку, прозвану односельцями "фермершою" за те, що утримує півсотні корів (з допомогою найманого помічника), безумовно викликає оптимістичні емоції. Підсвідомо, хай лише на якусь мить, у глядача зароджується думка: якщо така літня людина зуміла пристосуватися до нових реалій, то, очевидно, "не все так погано в нашому домі".

Живучими є стереотипи, які формують комплекс нашої етнічної неповноцінності: українець-салоїд, "моя хата скраю" тощо. (До речі, а чи не перегукується "моя хата скраю" з відомим висловом У. Черчіля, що став мало не візиткою британців: "у Британії немає вічних друзів, у Британії є лише вічні інтереси"?) Руйнування таких стереотипів під силу, наприклад, популярним нині телевізійним ток-шоу. Варто лише ретельно продумати сценарний план, запросити яскравих учасників, здатних мислити нестандартно. Чому б не скористатися публіцистичним даром колоритного виразника української ментальності, колишнього "унсовця" Д. Корчинського та інших знаменитостей?

Важче розвінчувати чи осмислювати ті іміджеві ситуації, які походять ззовні. На жаль, звичними стають нині інформаційні повідомлення про резонансні кримінальні справи у світі за участю вихідців з України. Відповідальність за імідж своєї держави має спонукати вітчизняні ЗМІ до активного розслідування фактів "українського сліду" за кордоном. Поверхова інтерпретація закордонними мас-медіа підозр щодо кримінальних елементів українського походження, як і пасивне їх висвітлення нашими ЗМІ, пригнічує національне самопочуття.

Згадаємо резонансну "справу Солтиса". Молодий українець Микола Солтис, переїхавши до родичів у США, на початку серпня 2001 року згубив шестеро рідних душ, за що отримав прізвисько "каліфорнійський маніяк". Можна здогадатися, як вплинула ця кривава історія на уявлення американского обивателя про Україну. Важкі почуття викликала вона й у нас. Однак заглиблення в ситуацію дає можливість з’ясувати ряд обставин, які роблять справу не такою вже й однозначною. Ось як можна було б розслідувати "справу Солтиса" у форматі телевізійного ток-шоу. Подаємо стислий виклад можливої концепції теми з врахуванням жанрових особливостей сучасного телешоу, розрахованого на масову аудиторію.

Тема "Справа Солтиса"

Вступ.

Резонансна справа завдала шкоди репутації України. У зв’язку зі зникненням після вчиненої розправи над родичами Солтис більше тижня фігурував у списку найнебезпечніших злочинців, яких "ловить" уся Америка. У тому списку українець-імігрант значився після міжнародного терориста Бен Ладена. Зараз ведеться слідство.

1. Психологічний аспект.
М. Солтис виріс і виховувався в глибоко віруючій сім’ї баптистів. На початку 90-х батьки емігрували як віруючі до США. Знайомі та родичі характеризують його неоднозначно. Одні відгукуються позитивно: нікому зла не чинив, добре заробляв (швець-приватник), дбав про сім’ю. Інші помічали за ним певні дивацтва, ознаки неврівноваженості: міг несамовито кермувати авто, жорстоко поводився з дружиною… Дехто припускав, що через психічні відхилення свого часу хлопця комісував військкомат.

Отже, підготовлений за схемою журналістського розслідування інформаційний продукт (у теле-, радіо- чи газетному варіанті) істотно зміщує акценти нашого сприймання цієї резонансної і непривабливої для іміджу України справи. Стає очевидним, що трагедія сталася не через "дикунство" українців, її породила соціальна криза, тяжкі наслідки якої небезпечні для будь-якої країни.

Останнім часом інформаційну ауру держави підживлює досі невідоме нам явище - формування іміджу окремо взятого регіону. Розвиток внутрішнього інвестиційного ринку, процес приватизації, динаміка змін політичних конфігурацій - усе це породжує змагання регіонів за домінування на загальнонаціональному рівні. Окрім кулуарних політичних особливостей, тенденція має й інформаційне забарвлення. Поки що найуспішніше творить свій позитивний імідж Донецький регіон. Місцева еліта почала інвестувати ряд київских ЗМІ, щоб лобіювати в столиці свої бізнесові та політичні проекти. Завдячуючи іміджевій програмі донеччан, ми маємо можливість краще ознайомитися з раритетами Скіфії, всесвітньо відомим балетом В. Писарева, гордістю вітчизняної інженерної думки - "пальмою Мерцалова" (віднедавна символ краю). З’явилася ще одна сильна українська футбольна команда "Шахтар". Таким чином, маємо обопільну вигоду. З одного боку, перед нами постає образ перспективного краю, з багатою історією, цікавими традиціями, невичерпним економічним потенціалом. З іншого боку, привабливий образ Донбасу підносить імідж усієї України.

Незабаром донецька ініціатива буде неодмінно підхоплена іншими регіонами - змусить життя. Тому журналісти, особливо регіональні, могли б спрацювати на випередження, пропонуючи свої іміджеві проекти місцевим впливовим бізнес-структурам.

Висновки

1. Підсумовуючи розгляд проблеми формування інформаційної аури України як складової іміджу, насамперед акцентуємо увагу на патріотичній місії журналістики. Висвітлюючи кращі ознаки етнічної ментальності, ЗМІ пригашують комплекс меншовартості, викликають самоповагу й оптимізм. У цьому плані цікавою є концепція телепрограми "Без табу" (ТРК "1+1"), в якій вдало поєднується український сентименталізм із демонстрацією успішного долання "сердешними героями" жорстких соціальних реалій.
2. Відповідальність за імідж своєї держави зобов’язує журналіста бути далекоглядним, стояти вище сьогоденної кон’юнктури, прогнозувати розвиток подій, передбачати їх наслідки для держави. Так, під час висвітлення "касетного скандалу" мислячий журналіст мусив би пам’ятати, що цивілізований світ насамперед цінує стабільність, тому розхитування протистояння інформаційними методами завдасть шкоди іміджу України, вплине на аналіз економічних ризиків західними інвесторами. У тій ситуації оптимальним для вітчизняних ЗМІ було балансування між конфліктуючими силами та вимога громадсько-політичного діалогу. Однак подібною стратегією керувалися лише поодинокі мас-медіа.
3. Кожній загальнонаціональній інформаційній структурі доцільно мати як стратегічні, так і конкретні плани іміджевої діяльності. Визначені орієнтири, як-от: Україна - аграрна, космічна, спортивна тощо, програмуватимуть редакцію і журналіста на іміджеву хвилю. Адже трансляцію боксерських поєдинків братів Кличків можна коментувати виключно через спортивну призму, а можна і вкраплювати патріотичні мотиви.

1. День. - 2001. - 5 трав.
2. Томенко М. Українська перспектива: історико-політологічні підстави сучасної державної стратегії. - К., 1995. - С. 83-85.
3. Національна безпека і оборона. - 2000. - № 3. - С. 33-40.