Ласкаво просимо

3акордоннi видання "Кобзаря" Тараса Шевченка

асп.
УДК 82. О

Стаття присвячена історії виходу у світ закордонного видання "Кобзаря" Т. Шевченка. Побудована переважно на архівних матеріалах, розвідка ознайомить читача із цензурними утисками, яких зазнали празьке, женевське та львівське видання книги.

This article dedicated to a history of T/ Shevchenko's "Kobzar" foreign publications/ This research is based on the archive documents and acquaints the readers with the censorial prohibitions, to which the Prague, Geneva and Lviv publications wre subjected.

За словами І. Огієнка, протягом 1869-1883 років в Російській імперії взагалі було заборонено видавати твори Т. Шевченка (1, 82). А ті, що друкувались раніше чи пізніше, були понівечені цензурою. Тому в поширенні творчості поета серед уккраїнського читача велику роль відігравали закордонні видання, які інколи нелегальним шляхом потрапляли у Росію і містили здебільшого заборонені в імперії твори Т. Г. Шевченка.

Наприкінці 1874 року в українських колах сенсацією стає чутка п нове видання "Кобзаря" Шевченка. Хоча докладно ніхто не знав, хто і як буде його видавати, було відомо, що у спадкоємців поета - його братів - вже викуплено для цього авторське право. У великій конспірації почалося прведення підготовчої робти до нового видання поезій Т. Шевченка.

Київська громада вагалася братися за друк навіть "безпечних" віршів Т. Шевченка у Росії, тому вирішила видати повний "Кобзар" за кордоном у двох томах з тим, щоб перший том, в якому планувалося поміститипоезії цензурні, спробувати потім перевезти в росію. Крім того, була надія, що російському поету Я. Полонському вдасться одержати дозвіл на пропуск першого тому в Росію. Справу з друком навесні 1875 року було доручено Олександру Русову, який вирушив за кордон з рукописом "Кобзаря".

Розуміючи, що одному ому втілити цей задум в життя буде неможливо, Русов звертається за допомогою до Е. Грегера, редактора "Narodni Loisty". Це був напйпопулярніший младочеський промовець, який мав найкращу у Празі книгарню і найбільшу друкарню.

У перший том були включені дозволені для розповсюдження у Росії твори, а також спогади про Шевченка І. Тургенєва та Я. Полонського, автобіографія поета та "Назар Стодоля", у другий - усі заборонені поезії та спогади М. Костомарова і М. Микешина. Деякі твори було подано в обох томах: у першому з цензурними купюрами, у другому - повністю. Крім того були надруковані твори поета, які раніше ніде не публікувалися: "Бували войни...", "Гімн черничий...", "Царі", "І Архімед, і Галілей...", "Марія" та ін. Завдяки Я. Полонському, що справді доклав чимало зусиль, "Кобзар" було дозволено пропустити. Цей том ледве встиг проскочити у Росію, бо всього за кілька місяців видано відомий акт 1876 року.

Другий том залишився за кордоном: він був призначений насамперед для Галичини, Буковини та Закарпаття. О. Русов лише послав Я. Полонському один примірник у подяку за допомогу.

Празьке видання "Кобзаря" на початку жовтня 1876 року вже надійшло у продаж, про що повідомив Головне управління у справах друку полтавський губернатор.

Начальник Головного управлiння Григор'єв винiс резолюцiю: "Дiзнатися видання "Кобзаря" 1876 року в Празi зроблено було до чи пiсля Височайшого повелiння". Завiдувач книгарнi у Полтавi пояснив, що цi книги були виписанi iз xapківської книгарнi Максимовича в кiлькостi 30 примiрникiв у квітні чи тpaвні 1876 року, а зараз у магазинi залишилось 7 одиниць. Було дано розпорядження скласти про це акт, додавши один примірник книги, а продаж решти заборонити до особливого розпорядження. 12 жовтня 1876 року Григор'єв повiдомив полтавського губернагора, що празькнй "Кобзар" дозволено було в Росії до"Височайшого повелiння", а це видання не може бути вилучене з продажу. Вже 20 жовтня Санкт-Петербурзький цензурний комітет у поданні до комітету з iноземної цензури nовiдомляе, що книга ця "за своїм змістом пiдлягає безумовнiй заборонi". Таким чином, продаж i обiг празького видання "Кобзаря" 1876 року в Pociї було заборонено i книга потрапила у каталог заборонених [2, 232 - 245].

Жорстокi цензурнi порядки в iмпepiї пicля нового указу робили практично неможливим не лише ввiз українських книг, але й офiцiйне винищення у будь-якiй друкарнi. На відміну вiд Валуєвського обтiчноro "приостановить" головною домiнантою цього є слово "воспретить" [3, 169]. Тому, з метою створення перешкод на терени індустрії українських книг, керiвництво "Київської громади", коштом якої уже було видано празький "Кобзар", вiдряджає за кордон.

1876 р М. Драгоманов створює у Женевi українське видавниuтво, яке дiяло протягом 1876-1889 pоків. Саме у цiй друкарнi у 1878 pоцi накладом всього 1000 примірників було видрукувано ще один "Кобзар", основою якого стали тексти французького видання.

Незабаром через утиски та peпpeciї у Женевi опинився i товариш О. Русона, Ф. Вовк, який теж брав участь у виданнi твopiв Т. Шевченка, перевiряв рукописи. Ф. Вовк планує випустити ще одне видання "Кобзаря", ставлячи собi за мету ознайомити iз забороненими поезiями Т. Шевченка землякiв у Pociї. Він нe тiльки добирає вiдповiдний матерiал, але, як видавець книжки, кiлькома виразними штрихами пiдвищує: "революцiйний дух" цього видання.

Із двадцяти твоpiв збiрки один вiрш ("Мiй Боже милий, знову лихо!..") був надрукований уперше; три ("1 мертвим, i живим...", "Заповiт", "Кавказ") з'явились у збiрці "Новые стихотворения Пушкина Т. Шевченки" (Лейпциг, 1859); п'ять вмiщенi були у празькому "Кобзарi", а решта, хоч i друкувались у Pociї (журнал "Основа", "Кобзар" видання Д. Кожанчикова (1867), але з великими купюрами. Але, мало того, що упорядники дiбрали до цього видання найбiльш вiршi поета, вони ще збагатили його важливими додатками.

1894 року в Санкт-Петербурзi вийшов "Алфавитный каталог изданиям на руськом язике запрещенним к обращению и перепечатанию в России. Дев'ять позицiй цього каталогу присвячено Шевченку, офiцiйно забороненим для розповсюдження i друкування в Росiйськiй iмперiї.

Женевське видання 1881 року було здiйснено тим самим товариством ''Громада'' за участю М. Драгоманова, Ф. Вовка та А. Ляхоцкого. Розпочиналося воно також Емським указом 1876 року але зміст вiдрiзнявся вiд видання 1878 року. Так, перший том книги мiстив твори: "Причинна", "Утоплена", "Тополя", "Biтpe буйний... ", "Тяжко, важко в світі жити", "Нащо мені чорнi брови", "На вiчну пам'ять Котляревському", "До Основ'яненка", "Перебендя", "Iван Пiдкова", "Тарасова нiч", "Гамалiя", "Катерина", "Черниця Мар'яна". Другий том видання мiстив лише поезію "Гайдамаки".

У 1904 роцi Санкт-Петербурзький комітет з iноземної цензури ще раз забороняе колись уже заборонені львівськe видання "Кобзаря" 1893 року (1 та 1I томи) за редакцію О.Огоновського (видання Товариства iм. Шевченка). 3 приводу заборони нaвіть виникає листуванняє у львiвськiй газетi "Дiло"про утиск царською цензурою українського друку, зокрема про заборону київським цензорами поеми "Катерина".

Така ж доля спiткала i 3-й том цього видання "Кобзаря" (до нього увiйшли повiсть "Художник" та "Щоденник"). Книгу було заборонено ввозити до Росiйської' iмперiї, що i було затверджено постановою Санкт-Петербурзького комітету з iноземної цензури вiд 22 сiчня 1914 року.

Продовженням заборон закорднних видань твоpiв Шевченка стали репресiї,заготовані проти Львiвського видання "Кобзаря" 1908 року, що вийшов за редакцiєю Iвана Франка. 1 це тим бiльше прикро, бо цей "Кобзар" "за кiлькiстю твоpiв i багатством варіантів перевершив yci попереднi видання" [6, 821].

Обидва томи цього видання невдовзi пicля виходу 6уло розглянуто київським окремим цензором з iноземної цензури, який 17 листопада 1910 року надiслав у Центральний комітет з iноземної цензури циркуляр, за яким перший том дозволявся зi значними купюрами (вилучалися двi сторiнки тексту повнiстю i близько 80 рядкiв з рiзних творів).Другий же том заборонявся цілком. до своєю резолюцієюi цензор додав розгорнутий коментар причин цiєї заборони з деталl, перелiком особливо "небезпечних" сторінок. 3 огляду на виняткову важливiсть цих архiвних матерiалiв, вважаю за необхiдне навести їх повністю.

"У вiршi "Розрита могила" (стор. 225-6) накликаються прокляття на нерозумного Богдана, який об'єднав Малоросiю з Росiєю).І тепер сини України на чужiй (росiйськiй) роботi i, як ренегати, допомагають "москалю" здирати сорочку з матерi-України та картати її. Вiрш було заборонено повністю. "У вiршi "Сон" (стор. 241-258) зневажаеться пам'ять iмператора Миколи I, вiд якого придворнi нiби-то отримують побої в свою чергу, б'ють жителiв столицi, ображають пам'ять iмператора Петра 1 та iмператрицi Катерини 11.У вiршi "Великий льох" iмператриця Катерина 11 iменуеться голодною вовчицею i лютим ворогом України, а росiяни, за указом ("По милостi Божiй"), заявляють малоросам: "i ви нашi, i все наше". "у вiршi "Суботiв" ("Стоїть в селi Суботовi..." - О. Н.) Богдан Хмельницький Звинувачується у том)', що Bili немовби загубив убогу сироту' Україну". "у вiршi "Кавказ" говориться, що заради пiдкорення Кавказу пролито стiльки слiз j KpOBi, що Ух вистачило б напоi'ти ycix iмператорiв; та же ставляться у паралель "борзi, ГОliчi, псарi i нашi батюшки-царi"; iмператор Микола I iмeнується "катом України". "У вiршi "Заповiт" малороси закликаються до зраднuцького дiяльність (видiлення наше. О. Н.): покропіте волю вражою злою кров'ю росiйською), яку Днiпро повесе з Украi'ни у Чорне море". ТОМ 11: "У вiршi "Iржавець" висловлюється жаль, що заl10рожцi (у 1709 роцi) не вiдбили у росiян Полтаву, 60 пiсля шведiв Малороеiя страждала вiдроеiян бiЛl,ше, нiж ранiше вiд Польщi; iмператору Петру 1, кату Укра'iни, Богоматiр помстилаея, пославши псредчасну смерть. У вiршi "Чернець" оплакується результат полтавсъко'i перемоги та знищення Сiчi, ба росiяни "мiеять глину на малоросах.". У вiршi "Царi" поет збираеться зiгнати оскомину на коронованих главах i подержати (алегорич.) в руках святомазаний чуб; вiи внемiюеперелюбство псалмоспiвця Давида та князя Володимира, закiнчуючи fюбажанням, щоби святих царiв, тираиiв[нерозбiрл. - О. Н.] обезглавили кати.

На початку поемі "Марiя" поет називае сучасних монархiв "ipонії". У вiршi "Ісаія.. Глава 35" висловлюетьея обурення з при водуоб'еднааня Малоросiї, рекомендуетьея не надiї на царя i боятися "царської" ласки", якаобкрадае (позбавляе добробуту) пiдданих. У вiршi "Cвітe ясний" поет закликає волю драти багряиицi на онучi, закуряти люльки iз кадил, топині пiч iконами i замiтати хату церковним кропилом. У вiршi "Ликерi" вiзантiйськии Санаоф (православний Бог) змальовується брехливим. у вiршi "Хоча лежачого й не б'ють" народу обiЦяється, шо "понеде царя до ката", а у вiршi "О люди, люди..." п0ет доводить, що цapi народу не потрiбнi i заслуговують cMepTi н кари. У вiршi "Якось-то йдучи..." поет о6урюеться, що "покора рабiв звела над Невою осквернені палати" (3юювин палац).Biн прирiвнює до псарів.

Нарештi у вiршi "Бували войни" Шевченко пророкуе, що "(український) козак розтрощить трон,порве порфиру i роздавить (царя) культура тих малоросiв, якi працюють на чужу Вівтчизну (Росiю)". Бачачи у наведених цитатах хулу на предмети вірувань і насмішку над ними, заЮIИК до саt\ювiдторгнення Малоросiї, тобто до зрадницьких дiянь, образи пам'ятi iмператора Петра 1, Миколи l i Олександра Н, зухвалу неповагу до великороеiйеького племенi, вважаЕ:МО, що книга, вiдповiдно до ст. 73, 74; п. 1 ст. 10], 128 i та кож п. 1 i 6 ст. 129 Кримiна.їхнього кодексу, пiдлягае заборонi (видiлення наше. - О, Н.)" [7, 55 - 56]. До висновку, KpiM того, додаcться постскриптум, де зазначаеться, що Bci iнкримiнованi мiсця були вмiщенi у "Кобзарi" ] 908 року (СПб)". Шсля вихода у cвіт циркуляра П. Столипiна 1910 року, закордонним Вlfданням украУнськоУ книги, а бiльше творам Т. Шевченка, взагалi майже неможли стало потрапити на територiю iмперії. Саме тому згадки про подання нарозгляд цензури закордонних видань Т. Шевченка майже не трапляються на cторінкаx цензурних журналів Так, одна з oстанніx задокументованих заборон закордонних видань творів Тараса Шевченка стосується видання "Кобзар (вибiр поезiї). Вип. 1. - Вiдень, 1914 (Видання "Союзу ВиЗволення України")".

У 1904 роцi Санк-Петербурзький комітет з iноземної цензури ще раз забороняе колись уже заборонене "Львівське видання "Кобзаря" 1893 року (1 та 1I томи) за редакukю О. Огоновського (виданни Товариства iм. Шевченка). 3 приводу заборони навіть виника( листування, викликане у львiвськiй газетi "Дiло" (N!! 80) про утисківцарською цензурою українськго друку, :юкрема про заборону київським цензорами поеми "Катерина". Т

ака ж доля спiткала i 3-й том цього видання "Кобзаря" (до нього увiйшли повiсть "Художник" та "Щоденник"). Книгу було заборонено ввозити до Росiйської iмперії, що i було затверджено постановою Санкт-Петербурзького комітету з iноземно'i цсюури вiд 22 сiчня 1914 року. Продовження заборон закордогнних нидань твоpiв Шевченка стали cynopi репресiї, засновані проти львiвського видання "Кобзаря" 1908 року, що вийшов За редакцiєю Iвана Франка. І це тим бiльше прикро, бо цей "Кобзар" "за кiлькiстю Tвоpiв i багатством Bapiaнтів перевершив yci попереднi видання" [6, 821].

У вiршi "Світе ясенин" поет закликає волю драти багряиицi на онучi, закуряти люльки iз кадил, топилди пiч iконами i замiтати хату церковним кропилом. У вiршi "Ликерi" вiзантiйськии Санаоф (православний Бог) змальовуєть брехливим. у вiршi "Хоча лежачого й не б'ють" народу обiцяється, що Івін "понеде царя до ката", а у вiршi "О люди, люди..." поет доводить, ЩО uapi народу не потрiбнi i заслуговують cMepTi н кари. У вiршi "Якось-то йддучи поет о6урюеться, що "покора рабiв звела над Невою осквернені палати" (3юювин палац). Biн прирiвнює до псарів. Нарештi у вiршi "Бували войни" Шевченко пророкуе, що "(український) козак розтрощить трон, порве порфиру i роздавить (царя) кумира тих малоросiв, якi працюють на чужу Вітчизну (Росiю)".

Празьке видання "Кобзаря" на початку жовтня 1876 року вже надійшло в продаж, про що і повідомив Головне управління у справах друку полтавський губернатор. Начальник головного управління Григор"єв виніс резолюцію: "Дізнатися: видання "Кобзаря" 1876 року в Празі зроблено було до чи після Височайшого повеління". Завідувач книгарні у Полтаві пояснив, що ці книги були виписані із харківської книгарні Максимовича в кількості 30 примірниківу квітні чи травні 1876 рку, а зраз у магазині залишилося 7 одиниць. Було дано розпорядження скласти про це акт, додавши 1 примірник книги, а продаж решти заборонити до особливого розпорядження. 12 жовтня 1876 року Григор"єв повідомив полтавського губернатора, що празький "Кобзар" дозвлено було в Росії "Височайшого повеління", а тому це видання не може бути вилучене із продажу. Але вже 20 жвтня Санкт-Петербурзький цензурний комітет у поданн до Комітету з іноземної цензури повідомляє, що книга ця "за своїм змістом підлягає безумовній забороні". Таким чином, продаж і обіг празького видання "Кобзаря" 1876 року в Росії бул заборонено і книга потрапила у каталог заборонених (2, 232-245).

Жорстокі цензурні порядки в імперії після видання Емського указу робили практично неможливим не лише ввіз українських книг, але й офіційне видання у будь-якій друкарні. "а відміну від валуєвського обтічного, навизначеного "приостановить" головною домінантою цього акту стає слово "воспретить". Тому, з метою видання й пересилки на терени імперії українських книг, керівництво "Київської громади", коштом якої, як уже наголошувалось, було видано празький "Кобзар", відряджає за кордон М. Драгоманова. Їдучи у Женеву, він зустрівся з О. Русовим, який повертався із Праги.

1876 року М. Драгоманов створює у Женеві українське видавництво, яке діяло протягом 1876-1889 років. Саме у цій друкарні у 1878 році накладом всього 1000 примірників було видруковано ще один "Кобзар", основою якого стали тексти празького видання.

Незабаром через утиски та репресії у Женеві опинився і товариш О. Русова, Ф. Вовк, який теж брав участь у виданні творів Т. Шевченка - перевіряв рукописи поета. Ф. Вовк планує випустити ще одне видання "Кобзаря", ставлячи собі за мету ознайомити із забороненими поезіями Шевченка земляків у Росії. Він не тільки добирає відповідний матеріал, але як видавець книжки кількома виразними шрихами підкреслює "революційний дух" цього видання.

Із дванадцяти творів збірки один вірш ("Мій Боже милий, знову лихо!..") був надрукований уперше; три ("І мертвим, і живим...", "Заповіт", "Кавказ") з"явились у збірці "Новые стихотворения Пушкина и Шевченка" (Лейпциг, 1859); п"ять вміщені були у празькиму "Кобзарі".

Так, замість титулу йде присята "Нашим землякам на Україні - на роковини Шевченка. 26 лютого 1878 року - Кузьма і Сірко видавці". Сама ж книга відкривалась - без жодних пояснень - красномовним тукстом акту 1876 року в звичайному російському правописі, і тільки до підпису начальника Головного управління у справах друку Григор"єва видавцями додається в дужках ірнічно-глузливе "професор унніверситету". Ці деталі справляли на читача відповідне враження.

Однак Ф. Вовк добре розумів, що мало випустити в женевському емігрантському затишку маленьку книжечку. з огляду такого тенденційного характеру видання, - читаємо у висновку цензора, - це видання, звичайно, підлягає безумовній забороні" (8, 15).

Як бачимо, із восьми закордонних видань, яким пощастило потрапити на територію імперії, офіціїно жодне не було допущене до обігу. Причина такого ставлення цензури до цих видань полягала в тому, що вони містили передусім твор Тараса Шевченка, які або були заборонені в Росії взагалі й жодного разу там не дукувалися, або були надруковані зі значними купюрами, крім того, всі ці видання виходили без дотримання правил російського правопису.

1. Огієнко І.Тарас Шевченко. - К.: Наша культура і наука, 2002
2. Архів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Ковалев И. Т. Г. Шевченко и царская ензура. - 528 с. - В. 1. - Од. зб. 568.
3.Тимошик М. ЇЇ величність - книга. - К.: Наша культура наука, 1999.
4.Кобзарь Тараса Шевченка. Частина прша. - ЖеневаПечатньа "Громади", 1878. 128 с. Репринтне видання. - К.: Добровільне Товариство любителів книги Української РСР. 1991
5.Наіон. бібліотека України ім. В. Вернадського НАН України. Інститут рукописів. - Ф. 1. - Од. зб. 12 595.
6. Тарас Шевченко // Енциклопедія українознавства: У 10 т. - Париж; Нью-Йорк. 1984. - Т. 10.
7. Центральний державний історичний архів України у Києві. - Ф. 295. - Оп. 1. - Од. зб. 305.
8.ЦДІАУ. - Ф. 295. - Оп. 1. - Од. зб. 301.