д.філол.н.,проф.
УДК 054. 303.
Для дiяльностi людини характерне i необхiдне спiлкування. У процесi спiлкування здiйснюється передача iнформацiї, тобто виникає комунiкацiя. Але масовою комунiкацiєю можна вважати тiльки тi випадки, коли iнформацiя передається вiд комунiкатора через спецiально створенi канали (газети, радiо, телебачення тощо) на масову аудиторiю, розташовану в рiзних мiсцях. Саме цi характернi ознаки треба вважати параметрами при визначеннi належностi чи неналежностi до ЗМК нових видiв комунiкацiї.
Важливою особливiстю процесу масового спiлкування є використання машин, рiзних технiчних приладів, якi дають можливiсть швидко збирати, обробляти, випускати i поширювати iнформацiю в масовому масштабi на великiй територiї i майже одночасно. Цьому служать новiтнi досягнення електронiки, ротацiйної технiки, електрогравiювальних автоматiв тощо. Великий поступ технiчних засобiв масового спiлкування має значення не тiльки для духовного контакту людей, але й для розвитку економiки.
Як особливий вид соцiального спiлкування, масова комунiкацiя здiйснюється в масштабах усього суспiльства, виступає найважливiшою умовою суспiльного розвитку та органiзацiї. Особливiстю масової комунiкацiї є насамперед її соцiальна зумовленiсть, що дає пiдставу розглядати її у системi соцiальних стосункiв i як певний вид таких вiдносин.
Термiн "масова комунiкацiя" вживається як у вiтчизнянiй, так i в закордоннiй лiтературi неоднозначно. Ним позначаються як мiнiмум три явища: 1) процес передачi та поширення iнформацiї на масову аудиторiю; 2) власне iнформацiю; 3) засоби масової комунiкацiї. На нашу думку, буде справедливим розумiти пiд масовою комунiкацiєю процес поширення соцiальної iнформацiї (тобто iнформацiї позагенетичної, семантичної, яка фiксується в знаках) за допомогою технiчних засобiв (преса, радiо, телебачення, вiдео, кiно тощо) на велику i розташовану в рiзних мiсцях аудиторiю.
Засобами масової комунiкацiї є спецiальнi соцiальнi iнститути, якi збирають, обробляють та поширюють iнформацію. Треба зазначити, що це необов’язково тiльки технiчнi засоби. Останнi вiдiграють дуже важливу роль у процесi комунiкацiї, що обумовило, зокрема, концепцiю М. Маклюенна, але все ж таки органiзують роботу цих засобiв, вносять творчий елемент у процес масової комунiкацiї, спрямовують його саме люди.
Засобами масової комунiкацiї, як правило, вважаються кiно, радiо, телебачення, преса, відео. Сьогоднi, думається, до цих засобiв можна додати Інтернет, бо за його допомогою соцiальна iнформацiя передається на великi, розташованi у рiзних мiсцях аудиторiї.
Якщо пiдiйти до структурування засобiв масової комунiкацiї, виходячи насамперед не з процесу здобуття, обробки та поширення iнформацiї, а з тих засобiв, якими користуються у цьому процесi, то слiд зазначити постiйний розвиток технiки збору, обробки та передачi повiдомлень. Звичайно, це пов’язано з науково-технiчною революцiєю i передовсім із поступом у галузi комп’ютерних технологiй. Найбiльше це стосується телевiзiйної технiки. Це i створення численних домашнiх вiдеосистем, що у принципi дає змогу вiднести до засобiв масової комунiкацiї вiдео, i робота штучних супутникiв, якi обслуговують телебачення (типу "Астра"), i цифрова обробка вiдеозображення, яка дозволяє значно полiпшити його якiсть, i успiхи кабельного телебачення, зокрема оптично-волокниста технологiя, i багато iншого. Загальна тенденцiя науково-технiчного поступу в галузi мас-медiа свiдчить про те, що невдовзі комп’ютернi технологiї матимуть найтісніші контакти з усiма засобами масової комунiкацiї. Паростками цього є вiдеоконференцiї, комп’ютернi варiанти газет тощо.
В останнi десятирiччя в Українi, а ще ранiше на Заходi дістала розвиток соцiологiя масових комунiкацiй, тобто особлива галузь соцiологiї. Ця галузь має багато аспектiв. В одному з них соцiологiя дослiджує дiяльнiсть окремих органiв комунiкацiї. Усi цi моменти враховуються багатьма редакцiями, якi на пiдставi дiяльностi соцiологiв роблять висновки щодо власної аудиторiї, а також замовляють дослiдження щодо пошукiв шляхiв оптимiзацiї журналiстської дiяльностi. Журналiстика використовує соцiологiю i як джерело об’єктивної iнформацiї. Правда, тут необхiдно зауважити, що багато сучасних вiтчизняних соцiологiчних дослiджень проводяться на низькому науковому рiвнi, а їх висновки навряд чи можна назвати об’єктивними, бо вони обумовленi поглядами тих, хто фiнансував дослiдження.
Ще один зв’язок мiж журналiстикою i соцiологiєю полягає у тому, що не тiльки методи журналiстики були корисними соцiологам (особливо на ранньому етапi створення нової науки), але й методи конкретно-соцiологiчних дослiджень зараз впливають на розвиток методiв журналiстської творчостi.
Соцiологiя - це наука про суспiльство, яка має свiй особливий поняттєвий апарат, методи та технiчнi прийоми дослiдження суспiльних вiдносин та iнститутiв. Процес масової комунiкацiї, як i будь-який суспiльний процес, є предметом розгляду соцiологiї.
Взагалi, пiд соцiологiєю масової комунiкацiї ми розумiємо окрему галузь загальносоцiологiчної науки, яка дослiджує закономiрності функцiонування механiзму масової комунiкацiї, тобто здійснює збір, обробку та поширення iнформацiї на велику та розташовану в рiзних мiсцях аудиторiю.
Зараз пропонується когнiтивно-регулятивний пiдхiд до явища масової комунiкацiї. За когнiтивний елемент тут приймається парадигма Лассвелла, яка найбiльш унiверсально представляє процес масової комунiкацiї. Другий момент пов’язаний з тим, що з початком переходу вiд iндустрiального до iнформацiйного суспiльства, засоби масової комунiкацiї набувають все бiльшого впливу. Загального осмислення цього процесу ще немає. Суспiльство з переходом до iнформацiйної стадiї свого розвитку поступово передає регулятивнi функцiї засобам масової комунiкацiї. В Українi це виявляється ще дуже i дуже слабо. Але захiдний досвiд свiдчить про те, що засоби масової комунiкацiї в умовах iнформацiйного суспiльства вiзьмуть на себе такi функцiї: 1) впровадження соцiального поступу та ревiзiї традицiй; 2) регулювання моральних, навiть правових, норм (що в принципi робиться i зараз, коли ЗМК органiзують прийняття нових законiв, розкручують кримiнальнi справи тощо); 3) соцiального управлiння. Усе це буде здiйснюватися за допомогою загального вiдкритого дискурсу. Звичайно, це буде вже не та масова комунiкацiя, до якої ми звикли. Масова комунiкацiя з’єднається з мiжособистiсною за допомогою комп’ютерних технологiй, паростки яких вже iснують. Таким чином, масова комунiкацiя переросте в механiзм прийняття рiшень, управлiння та регулювання суспiльством. Необхiдно зауважити, що все бiльшу роль буде вiдiгравати не тiльки змiст комунiкацiї, а й форма його подачi, особливостi каналiв комунiкацiї.
Звичайно, iснують й iншi теорiї масової комунiкацiї. Наприклад, iнституцiйнi моделi масової комунiкацiї, якi розглядають її в системi соцiального контролю; функцi-ональнi пiдходи, що вважають комунiкацiю активним засобом впливу на свiдомiсть реципiєнтiв; когнiтивнi пiдходи, при яких масова комунiкацiя розглядається пiд кутом трансляцiї знань та механiзму iнформування аудиторiї. Але вони не можуть складати загальну модель дiяльностi мас-медiа.
Соцiологiя масових комунiкацiй (СМК) у своєму розвитку пережила багато пiднесень i спадiв. Основнi дослiдження СМК вiд моменту зародження i до наших днiв проходять по той бiк океану. Вiтчизняна СМК, незважаючи на важливi досягнення деяких дослiдникiв, знаходиться ще на початковому етапi розвитку. Перед українською соцiологiєю масових комунiкацiй тепер стоїть завдання популяризацiї соцiологiчних знань з тим, щоб у редакцiях, агенцiях i студiях зрозумiли, що соцiологiя може допомогти вирiшити чимало практичних питань.
За останнi роки вiдбулися корiннi змiни у вивченнi суспiльства, суспiльних процесiв та iнститутiв, у тому числi засобiв масової комунiкацiї (ЗМК). Змiна пiдходiв не обмежувалася тiльки тим, що автоматично змiнювалася оцiнка явищ: те, що вчора називали поганим, тепер - позитивне, а що було позитивним, тепер - негативне. Подiбний пiдхiд призвiв би тiльки до того, що через 10-20 рокiв знов би довелося змiнювати оцiнки. Змiна має бути кардинальною, тобто не в оцiнному, а в методологiчному та методичному планах. Саме виходячи з результатiв науково обгрунтованих дослiджень з використанням об’єктивних, тобто незалежних вiд настанов ученого, методик, мають вироблятися оцiнка тих чи iнших явищ, прогнозуватися напрями розвитку мас-медiа, визначатися шляхи оптимiзацiї їх дiяльностi. Заiдеологiзованi методологiчнi пiдходи та суб’єктивнi методики дослiдження, якi дозволяли i дозволяють зараз пристосовувати результати дослiдження до поглядiв замовника, мають поступитися мiсцем об’єктивному дослiдженню соцiальних реалiй.
Оптимiзувати свою дiяльнiсть засоби масової комунiкацiї можуть тiльки внаслiдок повного i всебiчного вивчення своїх можливостей. Досягти цього можна за допомогою соцiологiчних методiв. Це методи опитування, спостереження, аналiзу документiв, експерименту. Вiд науки сьогоднi вимагається озброїти практикiв вивiреною системою усвiдомлення складних структур засобiв мас-медiа, пiзнання зв’язкiв мiж органами масової комунiкацiї i суспiльством.
Розвиток громадянського суспiльства багато в чому залежить вiд преси, телебачення, радiомовлення, iнших засобiв масової комунiкацiї. А в самих ЗМК центральною ланкою, безперечно, є змiст комунiкацiї, бо саме вiн передає повiдомлення вiд комунiкатора до аудиторiї, поєднує їх. Змiст комунiкацiї, його роль не змiнюються з появою нових видiв масової комунiкацiї. Тому зрозумiло, наскiльки важливо вивчити як загальнi пiдходи, так i конкретнi методичнi прийоми аналiзу змiсту. Усе це, звичайно, можна розглядати тiльки в загальнiй системi масової комунiкацiї i тих методiв, якими її можна дослiджувати. Змiст масової комунiкацiї дослiджується за допомогою класичних та формалiзованих методiв.
Класичнi, традицiйнi методи аналiзу - це сукупнiсть операцiй, якi дозволяють iнтерпретувати текст у цiлях дослiдника. Справа в тому, що всякий документ створюється зi своєю, особливою, метою, яка часто не збiгається з цiлями дослiдження. Iнтерпретацiя тексту в ходi будь-якого традицiйного аналiзу дозволяє проникнути в сутнiсть документа i виявити все, що цiкавить дослiдника, глибиннi замисли та мотиви комунiкатора, очiкуваний ефект вiд повiдомлення, особливостi того iсторичного моменту, в який створювався документ, тощо.
У принципi, здавалося б, не треба шукати чогось кращого i застосовувати формалiзованi методи, але традицiйнi методи мають одну велику ваду, яка може звести нанiвець всю працю дослiдника в очах людей з iншими поглядами i пiдходами до проблеми, що розглядається. Це суб’єктивiзм класичних методiв аналiзу. Справді, на вiдмiну вiд контент-аналiзу, тут iнтерпретацiя документа чи документiв повнiстю залежить вiд тих настанов, з якими дослiдник пiдходить до опрацювання матерiалу. Тому часто-густо в дослiдженнях традицiйними методами, якi здiйснюються рiзними вченими з однiєю i тiєю ж метою, на базi одних i тих же документiв, висновки бувають досить рiзнi, iнодi навiть протилежнi. Але в традицiйних методах є чимало корисного. Вони можуть використовуватися на матерiалах одного чи кiлькох документiв, тодi як контент-аналiз обов’язково потребує великої сукупностi даних. При традицiйних методах аналiзу, що не менш важливо, не втрачаються особливi риси, оригiнальнiсть документа.
Контент-аналiз - це якiсно-кiлькiсний метод вивчення документiв, який характеризується об’єктивнiстю висновкiв i строгiстю процедури та полягає у квантифiкацiйнiй обробцi тексту з подальшою iнтерпретацiєю результатiв. Предметом контент-аналiзу можуть бути як проблеми соцiальної дiйсностi, які висловлюються чи, навпаки, приховуються у документах, так i внутрiшнi закономiрностi самого об’єкта дослiдження.
Головний принцип контент-аналiзу - розчленувати, певним чином анатомувати суцiльний масив тексту так, щоб найдрiбнiша одиниця аналiзу мала у собi якостi цiлого, i на пiдставi переваги тих чи iнших тверджень виявити тенденцiї розвитку. Крiм того, можна видiлити строгiсть, тобто його обгрунтованiсть i вiдтворюванiсть, повне охоплення усiх дослiджуваних джерел, системнiсть i об’єктивнiсть.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові