Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Проблеми формування і розвитку національної телевізійної еліти України

Биканова А. Ю

асп.

УДК 621.397.13

У статті розглянуто тенденції формування національної медійної еліти в сучасних умовах вітчизняного телевиробництва.

The article devotes to problems of tendencies of national media elite formation in current state of Ukrainian TV production.

Питання підготовки нових телевізійних кадрів так чи інакше підіймали майже всі відомі вітчизняні та закордонні журналістикознавці. На необхідності високоякісного виховання майбутніх працівників телебачення наголошують російські автори Г. Кузнєцов, В. Цвік, А. Юровський, проблему підготовки майбутньої зміни українського ТБ порушують дослідники І. Мащенко, В. Моісєєв. Роботи цих авторів є популярними серед студентів і викладачів факультетів журналістики, рекомендовані ними принципи широко використовуються під час теоретичної підготовки молодих журналістів. Проте, перспектива посилення конкуренції між вітчизняними та закордонними телевізійними виробниками ставить жорсткі вимоги до „практиків” українського телебачення. Від принципової позиції керівництва вітчизняних телевізійних компаній залежатиме наявність та якість майбутньої телееліти України.

Задекларовані зовнішньо політичні пріоритети держави гостро ставлять питання якості майбутньої телевізійної еліти України, її здатності до самопоновлення. Очевидно, що подальша євроінтеграція України поставить нові вимоги перед вітчизняною телевізійною журналістикою, відповідати на які доведеться сьогоднішньому молодому поколінню журналістів. Проте окремі тенденції розвитку українського телебачення порушують питання професійної готовності молодих журналістів до роботи в нових умовах. Процес становлення нового покоління фахівців, удосконалення їхньої майстерності і розвиток національних традицій журналістики уповільнюється через слабкість власної індустрії телевізійного виробництва. Замість розширення кола власного продукту, керівництво більшості українських телевізійних компаній зорієнтоване на купівлю та ретрансляцію іноземних програм, в першу чергу – російських. Одна з причин розвитку такої тенденції полягає в особливостях історичного існування української журналістики. Протягом багатьох років вітчизняна журналістика, подібно до інших суспільних інституцій, розвивалася із урахуванням плинності кадрів до столиці СРСР. Робота в столичних медіа була бажаною для кількох поколінь українських журналістів. Найбільші в Радянському Союзі фінансові і технічні можливості, плідна робота великої кількості професіональних журналістів, домінуюче становище і загальний авторитет Москви призвели до того, що саме тут сформували міцні традиції телевізійною журналістики, відпрацьовували нові форми, з’являлися найпопулярніші телевізійні ведучі.

В незалежній Україні інформаційний продукт московського виробництва продовжує користуватися популярністю і широко функціонувати у вітчизняному ефірі. Вищі за якістю, більш жанрово і тематично різноманітні і, що не менш важливо, доступні за ціною московські програми заповнили ефір українських телерадіокомпаній. У багатьох випадках імпортований інформаційний продукт повністю витіснив власне програмне виробництво. Показовою є ситуація в Дніпропетровському регіоні, де з 11 комерційних радіостанцій лише одна залишилася самостійною структурою із власними програмами і постійними ведучими, інші, виходячи з урахувань економічної доцільності, у повному обсязі ретранслюють російські радіопрограми.

За умови мінімального виробництва в Україні власних телевізійних програм вітчизняні молоді журналісти фактично втрачають повноцінну базу для власного професійного становлення і розвитку існуючих у країні традицій журналістики. Гостро постає проблема взаємодії системи теоретичної освіти молодих журналістів та практичного втілення здобутих знань. Практики українського телебачення вбачають причину не достатнього розвитку молодіжної журналістики у не повній підготовці кадрів українськими ВУЗами [6]. Проте, в свою чергу, керівництво українських телекомпанії не опікується розробкою і реалізацією кадрової політики, зорієнтованої на виховання вітчизняної телевізійної „аристократії”. Невідпрацьованим залишається механізм реалізації молодими журналістами своїх творчих задумів у програмах загальнонаціональних компаній (виключенням можна назвати програми новин, у яких можуть знайти роботу найталановитіші й наполегливіші з випускників журфаків), не завжди дієвими є економічні стимули і кар’єрні перспективи. Сучасна українська телеіндустрія, зорієнтована на російський ефірний продукт, виявилася не готовою до „засвоєння” творчої енергії великої кількості молодих журналістів.

В той же час ефір вітчизняних загальноукраїнських і міжрегіональних телевізійних компаній свідчить про очевидні ознаки близької кризи, що характеризується відсутністю нової зміни для існуючого класу „телевізійних зірок”. Через обережність керівництва вітчизняних телекомпаній щодо можливих коливань рейтингу, воно доручає, як правило, нові програми вести вже добре відомими, популярним телевізійним ведучим, яких, як можна передбачити, просто не вистачить в тому разі якщо українські телекомпанії продовжуватимуть створювати нові програми. Відзначимо, що наявність в ефірі найкращих українських телеканалів явища, коли один популярний ведучий працює в декількох програмах одного жанру, іноді порушує ефект персоналізації інформації і в цілому негативно позначається на іміджеві компанії. В той же час існують всі необхідні складові для поповнення вітчизняного класу телевізійної еліти: досить високий кадровий потенціал і відпрацьовані в світі технології популяризації нових телевізійних ведучих. Щодо останнього, доцільно згадати відомий вислів, суть якого полягає у тому, що навіть якщо кожного дня показувати на телевізору коня, то він врешті – решт стане „телезіркою”. Українські телекомпанії ще не використовують всі можливості промоушену власних ведучих, програм, самого каналу. Горизонтальний промоушн, який є ефективним елементом створення популярності для телевізійного ведучого, на українському телебаченні вже почала опановувати телестудія „1 + 1”, що регулярно представляє анонси програми „Хочу й буду”, обов’язково із її ведучою Ольгою Герисим’юк [2,218]. Нещодавно вертикальний промоушн почали застосовувати в телекомпанії „Тет”.

Існуюча недалекоглядна політика керівників телевізійних компаній щодо формування нового покоління медійної еліти в разі продовження здатна призвести до остаточного порушення принципу спадкоємства між високопрофесійним популярними ведучими, що ефективно працюють сьогодні, і тими молодими журналістами, які мають змінити своїх попередників завтра. За відсутності умов для реалізації потенціалу молодих журналістів українські телекомпанії в решті – решт відчують гострий брак молодих герасим’юк і макарових, який негативно позначиться на процесі вітчизняного телевізійного виробництва.

Можна очікувати, що євроінтеграційні процеси України відкриють український телевізійний простір для інформаційної продукції європейських телевізійних виробників. Однак швидше за все в найближчий перспективі польські, німецькі, французькі та інші телевізійні програми в ефірі українських компаній займуть незначний відсоток порівняно із долею телепроектів культурно близької Російської Федерації. Ще одна хвиля пропозицій якісного телевізійного продукту за умови відсутності національного українського телебачення як самостійної, самодостатньої системи здатна призвести до згортання навіть того програмного виробництва, що існує на сучасному етапі. Як наслідок – через брак практичного досвіду стане неможливим процес формування національної телевізійної еліти. В свою чергу, для значної частини молодих журналістів згортання виробництва телевізійних програм в Україні означатиме необхідність пошуку роботи за межами країни. Наростаючу актуальність питання відтоку кадрів відзначає український дослідник В’ячеслав Моісєєв [4,322]

Ще однією можливою перспективою телебачення в умовах євро інтеграції можна назвати зміну потреб і замовлень самої телевізійної аудиторії України. Брак ведучих, близьких за іміджем, та програм, відповідних за проблематикою інтересам молодіжної аудиторії зумовили той факт, що значна частина молоді не знайшла „своїх” телевізійних програм в ефірі українських телекомпаній. У даному разі чималу роль зіграв ринковий механізм взаємодії між телебаченням і аудиторією. «Телевидение движется вместе с обществом...”, - відзначає російський дослідник Рудольф Борецький [1,9]. В Україні молодіжна аудиторія, яка ще не виокремилася як така, не надала ознак жорсткого попиту на тематичні програми для молоді. Глядацька аудиторія молодого українського телебачення не зазнала чіткого сегментуваня, а через це й не сформувала очевидного замовлення для телевізійних виробників. Серед причин цього явища – невеликий глядацький досвід телевізійної аудиторії України, яка ще не набула глибокого досвіду перегляду „спеціалізованого” телебачення. Для пересічного українського глядача залишається відносно новим явищем розмаїття кабельних та супутникових каналів, що зорієнтовані на вузьку аудиторію. Поглиблення діалогу між телерадіомережами України і Європи сприятиме сегментуванню української аудиторії, що в свою чергу сформує інші запити до ефірних мовників [5,65]. Проте, для створення суто молодіжних програм українським телекомпаніям будуть знов таки необхідні молоді професійні журналісти, телевізійні ведучі, які відповідатимуть інтересам і установкам цієї соціальної групи [3,140]. Таким чином розвиток глядацької аудиторії ще раз гостро поставить перед українськими телевізійними виробниками кадрове питання.



1. Борецкий Р. Телевидение в социально – историческом контексте //Вестник Московского университета. Сер. 10 Журналистика. №3 2003
2. Маккой И. Вещание без помех. М., 1999
3. Матвеева Л., Аникеева Т., Мочалова Ю. Психология телевизионной коммуникации. М., 2002
4. Моисеев В. Журналистика и журналисты. Киев, 2002
5. Уразова С. Reality TV в России. Первый опыт телеклонирования //Вестник московского университета. Сер.10. 2003 №3
6. Чайка І., Талалаєвська І. Думка експертів //www.telekritika.kiev.ua 18.03.2004.
7. www.1plus1.com

Відомості про автора: Аспірант 2-го року навчання, кафедра журналістики, Факультет систем і засобів масової комунікації, Дніпропетровський національний університет.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові