Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Засади красномовства у радіожурналістській майстерності

А. В.Стрижеус

маг.
УДК 070:075.8

Розглядається проблематика мистецтва мовлення у радіо журналістиці початку ХХІ століття

The are looking for the broadcasting art problems in the radio-journalistic at the beginning of the ХХІ century according to the and pocibilities of our days.

Специфічні властивості та характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Саме особливість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтворення живої мови, акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події, емоційний вплив на слухачів тощо. З цією метою радіожурналістика початку XXI століття широко використовує природні виражальні можливості ефіру та багатство мистецтва живого усного мовлення, діалогічність (не лише повідомлення, а й спілкування), встановлення контактів зі слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів картин події, які документально підтверджують ситуацію, відображають атмосферу дії та впливають на емоційну сферу свідомості.

Власне, радіо як засіб масової комунікації у сучасному світовому інформаційному суспільстві передбачає уміння публічно переконувати Живим Словом слухачів, заохочувати їх до дії, лікувати, а також потрясати їхні душі, адже одне слово може подіяти на розум сильніше та переконливіше усіляких найважливіших доказів, а іноді, одного неточного, невдало сказаного (або хоча б погано вимовленого) слова досить, щоб загалом зіпсувати усе враження. Тому, готуючи радіоматеріал, важливо враховувати не лише ЗМІСТ інформації, а й ФОРМУ її подання: мову та стиль викладу, правильність дикції та інтонації, виразність, ясність, точність мовлення тощо.

Тобто, перед радійником стоїть триєдине завдання:

1. Донести інформацію (продемонструвати істинність викладених фактів і аргументів, переконливість у тому, про що йдеться);

2. Голосом (з допомогою правильної дикції та інтонації) вплинути на розум та емоції, волю і поведінку людей, спонукати слухачів до активної дії;

3. Щиро, оптимістично передавати інформацію, щоб текст приносив естетичне задоволення слухачам.

Виходячи із зазначених основних функцій радіомовлення, можна констатувати, що красномовство є одним із праобразів сучасної радіожурналістики. Адже ще в античні часи були сформовані тотожні сучасним радіожурналістським функціями, основні вимоги красномовства: роз’яснити (щось); спонукати (до певної суспільної ідеї, рішення, дії); приносити слухачеві задоволення. І усі ці функції у процесі мисленнєвої-мовленнєвої діяльності, радійник має здійснювати послідовно-ступенево: винайдення тем та ідей (інвенція), розташування думок (диспозиція), словесне вираження (елокуція), запам’ятовування (меморіо) [хоча для радіожурналіста завжди існує можливість читання тексту], виголошення тексту (акціо). Виділення кожного ступеня значною мірою формалізує мисленнєво-мовленнєвий процес діяльності радіожурналіста, оскільки у радіожурналістській творчості усі ступені тісно взаємопов’язані, один природно випливає з іншого, так що межа між ними має умовний характер.

Як бачимо, “теорія розміщення думок у творі повинна природним і необхідним чином випливати з теорії їх так званого винайдення, повинна бути скута одним з нею законами логічного розвитку думки, повинна зливатися з нею в одну теорію, бо – подана думка: подані і її сторони, поданий і її розвиток” [2, с. 43]. На даному етапі розвитку суспільства радійник має володіти мистецтвом Живого усного Слова як засобом багатоманітного та різноспрямованого впливу на комунікативну аудиторію, адже від точності слів, техніки та культури мовлення, а також багатства інтонацій та багатьох інших чинників, залежить ступінь сприйняття та розуміння інформації слухачами. Бо “слово – впливовий керівник, - зазначав оратор античності Горгій, - що, володіючи дуже малим і зовсім непомітним тілом, робить пречудові справи, тому що воно може і страх нагнати, і радість вселити, і страждання розбудити” [4, с. 28]. Тут організація мисленнєвої-мовленнєвої діяльності журналіста-радійника забезпечується системою із семи законів риторики (теорії красномовства): концептуальним, моделювання аудиторії, стратегічним, тактичним, мовленнєвим, законом безпосереднього спілкування та системно-аналітичним [5, с. 79].

У цілому, красномовство вивчає відношення думки до слова, за словами Сократа, “впорядковує мислення й мовлення”, використовуючи при публічному виступі три групи дефініцій: грецьку - "мистецтво переконання" (Горгій, Платон, Аристотель); римську - "мистецтво говорити добре" (Квінтіліан, Цицерон); слов’янську - "мистецтво прикрашати мову" (Полоцький, Прокопович).

Власне, у царині радіожурналістики на шляху до самовдосконалення у мистецтві впливати на людську душу, журналісту допоможуть такі складові теорії красномовства як культура мислення, мовлення, спілкування та виконання. Оскільки культура мислення розвиває самостійність, самокритичність, глибину та гнучкість думки, відкритість мислення, ерудицію, оперативність, точність, достовірність у підготовці інформаційних радіоматеріалів. Водночас, культура мислення допомагає доцільно, аргументовано та коректно висвітлювати події за допомогою аналітичних жанрів, чи доторкнутись Словом до душі слухачів у програмах художньо-публіцистичного характеру.

Культура мовлення розвиває правильність, виразність, ясність, точність мовлення, його стислість та доцільність.

Культура спілкування навчає ввічливості, тактовності [необхідні під час збору інформації], а також у спілкуванні зі слухачами під час прямих ефірів, коректності, розкутості, що є актуальним для працівників сучасних FM станцій, розвиває повагу до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, через вивчення аудиторії, залучення однодумців, відповідальність за своє мовлене Слово перед громадськістю.

Культура виконавської майстерності щонайперше передбачає володіння технікою мовлення, за допомогою вправ, які рекомендують спеціалісти, багатством інтонацій, адже модуляції голосу, за визначенням Леонарда да Вінчі, “найпрекрасніша з усіх чарівностей красномовства: це музика мовлення”.

Загалом, урахування засад красномовства у радіожурналістській майстерності перешкоджатиме засміченню журналістами не лише національного інформаційного простору, а й світового, допоможе очистити сучасний інформаційний простір від бруду та сміття, а поготів, протистоїть проблемі забруднення інформаційного радіосередовища; виховає відповідальність у радійників за вплив своєї мислиннєво-мовленнєвої продукції на свідомість людей; за якість власної риторичної культури [6, с. 318-327], що є найважливішим у професії радійника, бо “радіо за своєю природою покликане бути первинним джерелом суспільно значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки” [3, с. 229]. Однак, щоб правильно використовувати свій голос радіожурналіст має контролювати, по-перше, швидкість свого мовлення. Вона має бути такою, щоб усе, що він говорить, було зрозумілим. При виразному говорінні можна змінювати швидкість мовлення, а також виділяти важливі слова логічним наголосом, без цього інформація на радіо звучатиме невпевнено та нудно. Потрібно розслабитись, однак не варто говорити дуже повільно, бо тоді не цікаво слухати, водночас не варто говорити дуже швидко, ніби кудись поспішаєте, оскільки при цьому також втрачається увага радіослухачів, вони втомлюються.

По-друге, радійник має дотримуватись логічних пауз під час ефірного виступу. Пауза має бути настільки довгою, щоб слухачі були здатні з'ясувати сказані ідеї та приготуватися для сприйняття наступних. Автор або ж ведучий має уникати примусових пауз (або просто вигукiв). Пауза достатньої довжини видiляє сказанi iдеї краще за всi iншi засоби усного мовлення.

По-третє, інформація ефективна лише у тому разі, коли вона ефективно донесена до слухачів. Радійники мають говорити голосно, однак не кричати та не дуже знижувати тембр свого голосу. Вони мають направляти свiй голос на слухачiв, а не, наприклад, на стiну. Варто й варіювати тембром свого голосу, щоб матеріал звучав цікавіше.

Тобто, радіожурналіст повинен володіти мистецтвом красномовства, адже це - мистецтво говорити так, щоб ті, до кого звертаються, слухали не лише без труднощів, але й із задоволенням, і щоб, захоплені метою, слухачі самі захотіли глибше проникнути у тему. Тобто кінцевою метою красномовства є мовна майстерність і в інформуванні, і в переконанні слухачів, і в заохоченні та спонуканні їх до дій, і навіть у потрясінні людських душ мистецтвом Живого Слова.

Сьогодні ж, в умовах широкої інформаційної експансії, журналістика як “четверта влада” має ефективно слугувати інтересам державотворення, національним інтересам українського народу, тому для сучасних радіожурналістів важливо відстоювати свій погляд, переконувати слухачів, спонукати їх до активної діяльності, а головне залучитися довірою слухачів, бо “українське слово в ефірі – це далеко серйозніша зброя, аніж армія новобранців” [3, с. 19]. Тому користуватися методами та прийомами красномовства при досягненні певної мети, для сучасної творчої інформаційної еліти радіожурналістики є необхідністю, бо на неї покладена особлива місія – забезпечувати суспільство формуванням світоглядних позицій, ціннісних орієнтацій, суспільних ідей, власних переконань людей. Тому недооцінювати силу слова у радіожурналістській майстерності недоречно, зважаючи на те, що слово – найважливіший інструмент професійної і творчої діяльності радійників.

Також не слід свідомо ігнорувати засадами красномовства у радіожурналістській майстерності. Натомість варто не тільки поінколи зазирати до тієї скарбниці прадавньої пам’яті та мудрості людської, а й черпати із цього незбагненного та невичерпного джерела. Адже засади красномовства у радіожурналістській майстерності допомагають радіожурналістам відповідати вимогам етичної, естетичної, мисленнєвої, комунікативної культури.


Використана література


1. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. – 4-е вид., перероб. і доп. – К., 1997.
2. Зеленецкий К.П. Исследование о риторике в ее наукообразном содержании и в отношениях, какие имеет она к общей теории слова и к логике. – Одесса, 1846.
3. Москаленко А.З. Вступ до журналістики: Підруч. – К., 1997.
4. Ораторы Греции: Пер. с древнегр. – М., 1985.
5. Сагач Г.М. Риторика: Навч. посібник для студ. сер. і вищ. навч. закладів. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К., 2000.
6. Щербакова О.А. Світовий інформаційний простір потребує нашого захисту, або Риторика любові як духовна першооснова образу життя творчої особистості на межі століть // Науч. записки Луган. гос. пед. ун-та. Сер. «Филол. науки»: Сб. науч. трудов [Структура и содержание связей с общественностью в современном мире] / Луган. гос. пед. ун-т им. Т.Шевченко. – Луганськ: Альма Матер, 2002. – С. 318-327.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові