Ласкаво просимо

Портрет і біографія. Гранична сутність жанрів

Стаття присвячена дослідженню портрета і біографії, двох споріднених жанрів, природа яких є маловивченою. Порівняльний аналіз портрета і біографії дозволяє виявити межі подібного і відмінного в цих жанрах, а також окреслити індивідуальні особливості кожного з них.

This article is devoted to the exploration of portrait's and biography's genre. It contains the analysis of common and uncommon peculiarities of these genres. It shows the individual peculiar features each of these genres.

Такі жанри, як портрет і біографія, є широковживаними, але маловивченими. Обидва вони досліджуються непослідовно, безсистемно, у межах нечітко визначеної термінології і у відриві один від одного. Однак споріднена сутність цих жанрів (здатність існувати на межі різних форм мистецтва і науки, переходити зі стану жанру в стан засобу та перевтілюватися одне в одне) закликає розглядати їх у поєднанні, зіставляючи і порівнюючи фактори жанроутворення задля виявлення спільних і індивідуальних рис.

Майже сорок років тому Б. Галанов зазначив у своїй праці "Мистецтво портрета" [1], що чим більше з'являється портретів і чим ширшою стає популярність цього жанру, тим менше досліджень йому присвячується. Це прикре зауваження стосується і жанру біографії, вивчення якої могло б прислужитися теорії портрета, оскільки природа спорідненості цих жанрів така, що вивчення одного жанру здатне висвітлювати, відтіняти особливості іншого.

Дослідженню жанру біографії присвячено дві значні праці "Біографія і культура" Г. Вінокура і "Біографія біографії" Д. Жукова [2]. Остання, власне, дала поштовх до розгляду портрета і біографії у поєднанні. Але, незважаючи на правомірність висновків щодо ключових завдань біографа, у ній не розмежовані чітко поняття біографії і портрета. Говорячи про біографію, автор нерідко називає її портретом. Однак, попри близькість цих двох жанрів, вони не є тотожними і взаємозамінними, тому що виконують різні завдання. Таке неправильне вживання термінів (портрет – біографія) є першою ознакою спорідненості, а також невизначеності цих жанрів. Бо жоден науковий текст не здатен поєднувати явища непоєднувані, навіть за умов хибної гіпотези. Єдності (нехай і викривленої) досягають тільки ті явища, природа яких у чомусь має спільність. Проблема виявлення спільного та відмінного між біографією і портретом є невідкладною і актуальною для обох жанрів, які потребують прозорості називання понять і ясності їх змістової наповненості.

Дослідження, присвячені жанру портрета, яких завжди було надзвичайно мало (а сучасних не існує зовсім) не порушують проблеми взаємозв'язку портрета та біографії. Такі праці, як "Мистецтво портрета" Б. Галанова, "Про мистецтво портрета" М. Андронікової [3], "Творча історія літературних портретів" М. Ніколаєва [4], "Мистецтво літературного портрета" В. Барахова [5], дають загальний аналіз портретування, розглядаючи портрет, як правило, не стільки як жанр, скільки як загальноестетичну категорію або окремий елемент тексту. Автори цих праць торкалися проблеми біографії лише в контексті достовірно відображеного біографічного факту в портреті, не порушуючи питання межового стану цих жанрів, що здатні переходити одне в одне.

Портрет і біографія є не тільки самостійними жанрами (які апріорно слід розглядати як такі), спорідненими та водночас відмінними, які стоять на межі одне одного, але вони мають таку неповторну здатність: відтінювати та проявляти індивідуальні особливості кожного жанру за умов об'єднуючого порівняльного аналізу. Спроба започаткувати такий аналіз і є метою даної наукової розвідки.

Отже, такі жанри, як портрет і біографія, об'єднані спільною граничною сутністю. Зміст її полягає у здатності цих жанрів стояти на межі різних форм творчості, бути у стані переходу, вміщуючи в собі характеристики то однієї, то іншої творчої сфери, і водночас здатності переходити одне в одне (портрет – у біографію і навпаки). Ця гранична сутність проявляється у трьох (основних) властивостях портрета і біографії. Перша властивість – бути на межі різних форм мистецтва та науки; друга – бути на межі жанру (єдиного цілого) і засобу (елементу, частини від цілого); третя – бути на межі одне з одним. Ці три властивості й створюють неповторну природу портрета і біографії, природу явищ, що перебувають у стані переходу і є пограничними.

Портрет і біографія на межі різних форм мистецтва та науки. Народження жанру портрета відбулося в живописі. Перші портретні зразки були живописними і вивчення цього жанру в рамках мистецтвознавства є значно ширшим, послідовним і масштабним, ніж у літературознавстві чи журналістикознавстві. У живописі портрет майже одразу оформився як жанр і, відповідно, розглядався мистецтвознавцями в цій же якості. Навколо текстових портретів (літературних, белетристичних, публіцистичних) завжди точилися суперечки. Мало досліджень присвячено вивченню портрета як жанру, а не як структурного елементу тексту (чи портрета-образу). Проте портрет як жанр існує і доказом того є безліч публіцистичних зразків у періодичній пресі та портретів-книг. Перші ж текстові портрети з'явилися на межі літератури і науки. То були літературні портрети, що належали до жанрів літературної критики. "Літературний портрет – літературно-критичний жанр: стисла розповідь про творче обличчя якогось письменника, його життєвий шлях, громадську і літературну діяльність, значення творчості тощо" [6]. Покликаний виявляти особливості творчої манери, характеризувати цінність творчого набутку письменника та з'ясовувати його роль у літературному процесі, формуючи "творче обличчя", літературний портрет у цих своїх завданнях виконував і виконує сьогодні дослідницькі функції науково-публіцистичного жанру. Історію портрета дослідники ведуть з давньої літератури "трохи не з Плутарха" [6], і характер історичного руху різних видів портрета такий, що кожен новий історичний вид був ближчий чи то до науки, чи то до художньої літератури. Відчутний крок до белетризованого літературного портрета зробив Сент-Бев, який у 1829 році видав літературні портрети П. Корнеля, Н. Буало, Ж. Лафонтена [7]. Водночас то був крок до зближення портрета і біографії. Сент-Бев першим застосував біографічний метод портретування, вказавши на тісний взаємозв'язок між життям письменника та його творчістю. Його послідовником у цьому напрямі був Андре Моруа, який створював публіцистичні й белетризовані портрети. До речі, Моруа відносять то до біографів, то до портретистів, що теж свідчить і про близькість цих жанрів, і про їх невизначеність. Але межа "наука – література" не єдина, що долає портрет як жанр. Портрет стояв на межі публіцистики і художньої літератури. Радянський портрет-нарис, який давав романтизований, поетизований образ героя був надзвичайно близький до художнього оповідання чи новели. Сьогодні з видозміною нарису, а відтак і портрета, художність і вимисел замінилися фактичною точністю, що визначило місце портрета на межі науки і публіцистики. Протягом всієї своєї історії портрет стояв на межі науки, літератури і публіцистики (маючи джерела у живописі та свої зразки у кіно й фотомистецтві). Час від часу він набував то аналітичності, то художності, а то й поєднував у собі аналітичну точність дотримання фактів та їх емоційної інтерпретації.

Біографія, у свою чергу, завжди була на перетині науки і белетристики. Тривалий час цей жанр являв собою суху хронологічну оповідь фактів життя людини. В основі біографії М. Бахтін убачав – енкоміон – громадську надгробну й поминальну промову, яка в свою чергу народилася із давніх "заплачок" [2, 41]. До речі, нерідко сьогодні портрети у ЗМІ друкують з нагоди ювілею, тобто буквально на спомин. Це сплетіння передумов виникнення біографії з сучасною потребою у портретах є символічною ілюстрацією спорідненості цих жанрів. Однак дуже скоро публіцисти замислилися: "а чи треба просто викладати у хронологічній послідовності життя героя?" [2, 44], адже часто скрупульозне дотримання фактичного матеріалу, аналіз і "наука позбавляє подиху це життя?" [2, 54]. Відповіддю на це запитання була поява нового виду біографії – художньої (чи белетризованої). Засновником її вважають англійського письменника Л. Стрейчі, який наголошував на "свободі духу" біографа і започаткував у біографічному жанрі, поряд з хронологічним методом, метод характеристики. А результатом цих змін у біографії Л. Стрейчі вважав не що інше, як портрет, бо за умов позбавлення пут хронології і невідворотного тиску факту краще відчувалася дійсність, а отже, на думку біографа, "краще виходить портрет", який має стати кінцевим результатом біографії [2, 46]. Художня біографія справді є надзвичайно близькою за своїми ознаками до портрета. Але не кожна художня біографія містить у собі, поряд зі зображенням життя героя, відтворення його образу (що необхідно в портреті).

Портрет і біографія, попри близькість, мають різні завдання. Їх єдність міститься в їх природі, що поєднує аналітичне і художнє, легко коливається то в бік поетизації, створення художнього образу, то в бік документальності, створення публіцистичного образу.

Портрет і біографія на межі жанру (єдиного цілого) і засобу (елементу, частини від цілого). Тривалий час значною перешкодою до розгляду портрета як окремого жанру була його двоїста природа, за якою портрет може бути мікрочастиною тексту, наприклад, образом персонажу в художньому творі (або тільки описом зовнішності персонажа), але водночас портрет може бути окремим текстом, публіцистичним матеріалом, покликаним дати образ обраного героя, розказати про нього і розкрити його характер. Неправомірною є думка М. Андронікової про визначення місця портрета в літературі: "Портрет у живописі – це жанр, у літературі і в кіно портрет – це елемент структури художнього твору – книги чи фільму" [8]. Говорячи про художню літературу, дійсно можна розглядати портрет як елемент твору – образ героя, але література включає різні жанри, і найкращі зразки художньої публіцистики є теж літературою і притому не другорядною. Бо хіба портрети, писані І. Франком, Д. Донцовим, О. Білецьким, М. Горьким, не є літературою? І тим більше вони є самодостатніми текстами, мови не може бути про портрет тільки як про елемент. Аби погодитися з тим, що жанру портрета не існує (бо деякі дослідники так і роблять), треба було б заперечити фактичне, достовірне та просто матеріальне існування таких книг-портретів, як "Поетка українського рісорджімента" [9] та "Поетка вогненних меж" Д. Донцова [10], "Українська мрія або просто Галина" М. Слабошпицького [11], "Дмитро Донцов: ідеологічний портрет" (портрет-монографія) С. Квіта [12], "О. Мигаль: портрет у реальностях часу" [13], а разом з тим десятки літературних і літературно-мистецьких портретів тижневика "Дзеркало тижня", журналів "Дніпро", "Вітчизна" та ін.

Функції портрета, так само як і його естетичні можливості, мають значний радіус, зумовлений тією самою граничною сутністю, тобто здатністю переходити (у тому числі від цілого до частини). Портрет може бути описом зовнішності людини в кримінальній справі й портрет може бути літературно-художнім чи публіцистичним твором, що розкриває образ особистості. Може бути книгою-романом, а може існувати як газетний матеріал. Може бути тільки елементом газетної чи журнальної публікації (нерідко на початку інтерв'ю автори дають коротку портретну зарисовку зовнішності чи манер героя). І будь-яка іпостась портрета є самодостатнім вираженням його можливостей у певному колі завдань.

Біографія, так само як і портрет, може виступати і частиною тексту, і цілим текстом. У широкому розумінні біографія – це сукупність фактів життя людини. І в цій якості біографія має необмежені можливості втілення: від статистичної біографічної довідки до белетризованого біографічного роману. Біографія може бути матеріалом, на основі якого творяться наукові й документальні тексти, і самим текстом, який має свої закони творення (хронологічну, ретроспективну чи асоціативну побудову і т. ін.). Можливість використання біографії (фактів життя) певної особи як основи для певного жанру (портрета, нарису, есе) не позбавляє жанр біографії його самодостатності. Без біографічного матеріалу не обходиться, наприклад, жоден портретист. Проте використання біографічного факту не робить біографію портретом, оскільки жанр біографії має свої особливості. І такі книги, як "Осип Маковей – критик та історик літератури" О. Поповича [14], "Побратими: С. Єфремов, В. Доманицький" А. Балабольченко [15], "Шляхетні українки" Ю. Хорунжія [16], є зразками цілісних біографічних творів.

Насправді, існування, так би мовити, на межі жанру та засобу не є безпрецедентним принаймні для публіцистики. Інтерв'ю, анкета, звіт у публіцистиці водночас виступають як жанри і як методи збору інформації. Вони також стоять на межі наукового та документального відтворення дійсності. Портрет і біографія у своїх можливостях сягають ще далі, вони стоять на перетині наукового, документального і художнього світів.

Було розглянуто два прояви граничної сутності портрета і біографії як жанрів. Третій прояв є найбільш неоднозначний (через те, що майже усуває межі між портретом і біографією), але саме він, попри всю парадоксальність такого твердження, робить ці два жанри надзвичайно характерними та індивідуальними.

Отже, портрет і біографія на межі одне з одним. Такі випадки, коли одного й того ж автора, наприклад, А. Моруа або Л. Білецького відносять то до біографів, то до портретистів, а, відповідно, і їх твори – по черзі до кожного з двох жанрів, як уже було зазначено, підкреслюють невизначеність, що існує серед дослідників. Дехто зовсім не проводить різниці між портретом і біографією, ніби це один і той самий жанр, тільки з двома синонімічними назвами. Інші довільно поєднують ці жанри, наприклад, у такий спосіб: "Сучасний біограф бачить у своєму героєві не тільки видатного міністра чи видатного письменника, а перш за все людину і прагне дати його достеменний портрет" [2, 51]. Тобто виходить, що кожна біографія в кінцевому результаті має дати портрет героя (тобто розкрити характер, показати індивідуальність), але це не відповідає дійсності й не є завданням біографа насправді. На перший погляд ці суперечливі стосунки портрета і біографії: нечітка лінія між ними, не індивідуальні їх "обличчя" – заводять у глухий кут. Але саме ця суперечливість змушує почати аналізувати чинники жанроутворення шляхом порівняння, яке дозволило б виявити тільки ті риси, що властиві кожному жанру індивідуально й не властиві іншому. Подібність портрета і біографії, їхню граничність дають можливість пізнати їхню особливість.

Спільними для портрета і біографії є такі жанроутворюючі чинники, як об'єкт вивчення і методи творення (частково). Суттєвою є різниця у їх завданнях.

Об'єктом вивчення в біографії і в портреті є людина та її життя. Нерідко в дослідженнях портретів можна знайти ототожнення такого типу: "...літературний портрет – це нарис життя і творчості письменника" [6]. Якщо кореспондувати це твердження з іншим, що стосується біографії: "... найголовніші віхи в житті письменника – це його твори. Але нас завжди цікавить і саме життя творця" [6], то вийде те саме твердження, тільки іншими словами й стосовно іншого предмета. Це є неправильним і неправомірним. Справді, і біограф, і портретист вивчають людину та її життя. І той, й інший спираються на біографічний факт, але біограф покликаний розказати про життя людини, буквально переповісти його, можливо, проінтерпретувати, тобто використати припущення в тих випадках, коли унеможливлена повна достовірність. А портретист покликаний розкрити індивідуальність людини, розшифрувати в мотивах вчинків її характер, знайти ті неповторні риси вдачі, що відрізняють від інших і впливають на перебіг долі й на прийняття рішень. При цьому портретист не може не використовувати біографію свого героя (особливо це стосується тих випадків, коли портретист не має змоги поспілкуватися з ним і вимушений робити портрет, користуючись мемуарами, спогадами, тобто архівними матеріалами тощо). Існують тим часом і ті портрети, у яких зовсім не міститься біографічних відомостей (біографія такого ґатунку неможлива). Біограф свідомо чи несвідомо теж не може уникнути портретування. Аналізувати факти життя неможливо без аналізу особистості. Часто трапляється так, що факти біографії повно і самостійно виражають характер особистості, без потреби коментарів, паралелей чи інтерпретації, буквально без волі на те автора. Життя, наприклад, Т. Осьмачки є неперевершеною ілюстрацією його бурхливого, непередбачуваного, егоцентричного характеру. Найдрібніший факт з його долі водночас є рисою його вдачі, тому, якби М. Слабошпицький і планував писати тільки біографію чи тільки портрет, неодмінно відбувся би і портрет, і біографія [17].

Яскраві долі мали такі видатні особи, як О. Уайльд, Д. Лондон, О. Теліга, О. Ольжич, М. Булгаков (портрети та біографії котрих часто з'являються у ЗМІ). Неможливо, відповідаючи на питання біографа: як вони жили, не замислитися над проблемою портретиста: якими вони були.

Влучно помітила Л. Гінзбург естетику біографії (у значенні людської долі), підкресливши, що біографія за умов певного кута зору є категорією не тільки гармонійно-естетичною, а й містить у собі потужні драматичні можливості [18]. І, справді, ключ до особистості – розуміння її долі в цілісності й під певним кутом зору – є запорукою досконалої біографії або сходження нею до портрета.

Стосовно спільних методів творення портретів і біографій. В основі композиційної організації текстів двох жанрів містяться два методи викладу: хронологічний і метод характеристики (асоціативний). Хронологічний метод (здебільшого в портретах) поділяється на суто хронологічний (від ранніх подій до пізніх), ретроспективний (від певного прецеденту до першопричин, джерел) і на метод хронологічного розкриття образу (відтворення фактів у послідовності відтворення характеру) [19]. Спільність методів прямо пов'язана і з спільністю об'єкта вивчення, і з спільністю постійного граничного стану з різними видами творчості (літературою, публіцистикою, наукою), засобами і методами, якими користується і біограф, і портретист.

І, нарешті, про суттєву різницю завдань цих двох жанрів: портрета і біографії. Аналізуючи готовий текст, науковці виходять, і це абсолютно правильно, з кінцевого результату. Жанр впізнається, аналізується, типізується. У результаті підсумовуються характерні його ознаки та закони написання. Цей процес, перекладений на портрет і біографію, ускладнений подібністю жанрів, нечіткою межею між ними і так званим законом таланту: "Всі погані книги схожі, як близнюки. Всі гарні книги – різні" [2, 70]. Мова про те, що нерідко під рубрикою портрет можна знайти струнку, але суху біографію, а під "маскою" біографії – блискучий портрет. Де межа виконаних і невиконаних завдань цих жанрів, які є непомітними для дослідників, але вирішальними для авторів та їх текстів? Наслідуючи вже заданий ракурс проблеми – граничної сутності, слід сказати, що завдання їх теж мають свою граничність. Найперше завдання біографа, як уже зазначалося, полягає у тому, щоб переповісти життя свого героя. Найсухіший, але достовірний, перевірений переказ фактів життя героя вже буде біографією (з виконаним основним завданням), а за межею цього завдання – досконалість, талант, оригінальність і т. д. Але ніколи переказ фактів життя людини не стане портретом, причому навіть у тому разі, якщо факти ці будуть мати вдалу інтерпретацію і талановиту манеру викладу. З іншого боку, яким би досконалим не був портрет, і як би повно (чи неповторно) не відображав, характеризував особистість, тобто виконував свої завдання, він не стане біографією без відомостей про життя людини. Думка про те, що талант є запорукою переходу із жанру в жанр є спокусливою, але хибною. Талановито написана біографія може бути і портретом водночас, а може й не бути. Посередньо створений портрет може бути подібним до біографії (у найгіршому розумінні цього жанру), а може й не бути. Нездоланна межа між цими жанрами, що і визначає індивідуальну сутність кожного, і не дозволяє одному з них розчинитися і зникнути в іншому, – це межа абсолютно різних завдань. Біографія розкриває таємниці життя, портрет відтворює образ особистості. Це й є та сама гранична межа, яку не здатні подолати портрет і біографія, яка ставить кожного з них на своє окреме і неповторне місце, наділяє кожен жанр своїм "обличчям". Глибинне завдання портретиста, який покликаний "побачити, втілити в портреті душу людську в усій її складності, розгадати людину, сказати про неї ще несказане" [3, 298] у жодному іншому жанрі виконати не можна.

1. Галанов Б. Е. Искусство портрета. – М.: Советский писатель, 1967. – 207 с.

2. Жуков Д. А. Биография биографии: размышления о жанре. – М.: Советская Россия, 1980. – 135 с.

3. Андроникова М. И. Об искусстве портрета. – М.: Искусство, 1975. – 326 с.

4. Николаев Н. В. Творческая история литературных портретов М. Горького.: Дис... канд. філол. наук. – Д., 1965.

5. Барахов В. С. Искусство литературного портрета. – М.: Наука, 1976. – 169 с.

6. Білецький Л. Т. Основи української літературно-наукової критики. – К.: Либідь, 1998. – С. 40.

7. Краткая литературная энциклопедия. – М.: Советская Энциклопедия, 1967. – Т. 6 – С. 762.

8. Велиев И. О. Литературный портрет: его функция и типология. – Баку: Элм, 1986. – С. 33.

9. Донцов Д. Поетка українського рісорджімента. – Л., 1922. – 35 с.

10 Донцов Д. Поетка вогненних меж. – Торонто, 1953. – 95 с.

11. Слабошпицький М. Ф. Українська мрія або просто Галина. – К.: Рада, 1996. – 78 с.

12. Квіт С. Дмитро Донцов: ідеологічний портрет. – К.: РВЦ "Київський університет", 2000. – 260с.

13. О. Мигаль: портрет у реальностях часу. – Л.: Каменяр, 2003. – 146 с.

14. Попович О. О. Осип Маковей – критик та історик літератури. – Чернівці: Рута, 2001. – 145 с.

15. Болабольченко А. А. Побратими: С. Єфремов, В. Доманицький. – К.: Щек і Хорив, 2003. – 111 с.

16. Хорунжій Ю. Шляхетні українки. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2003. – 203 с.

17. Слабошпицький М. Ф. Тодось Осьмачка: літературний профіль. – К.: Рада, 1995. – 145 с.

18. Гінзбург Л. Я. О старом и новом: статьи и очерки. – Л.: Советский писатель, 1982. – 423 с.

19. Илизаров Б. И. Тайная жизнь Сталина. – М.: Вече, 2002. – С. 52–54.