асп.
УДК 070: 621.397.13.047
Початок нового тисячоліття є часом конкуренції між потужними інформаційними програмами провідних українських каналів. Розуміння структурної організації інформаційного мовлення є необхідним для створення цілісного уявлення про форми організації інформаційних телепрограм і функціонування їх в сучасному інформаційному просторі нашої держави. Цьому значною мірою допомагають новітні наукові дослідження. На сучасному етапі розвитку медіалінгвістичних досліджень посилилася увага науковців до комплексного вивчення текстів засобів масової інформації, зокрема до з'ясування особливостей структури інформаційного тексту. Глибокими різноплановими дослідженнями цього спрямування є праці В. В. Різуна [1], А. І. Мамалиги [2], Н. Ф. Непийводи [3], К. С. Серажим [4], М. Г. Яцимірської [5], М. Д. Феллера [6], Г. Я. Солганика [7], Р. Г. Іванченка [8] та багатьох інших. У розвідках цих провідних учених розглядаються соціальні, соціолінгвістичні, психолінгвістичні аспекти текстознавчої науки, аналізуються типи граматичної та стилістичної структури тексту, розкривається ієрархічна залежність його головних та другорядних частин.
У працях з теорії і практики тележурналістики й радіожурналістики досліджено основи філософського, соціологічного трактування ролі інформаційного телебачення в суспільстві та впливу його на аудиторію, проаналізовано тенденції розвитку інформаційних телепрограм в Україні та специфіку професійної діяльності журналіста в процесі отримання і відображення інформації.
Жанрам телевізійного інформаційного мовлення присвячено чимало наукових розробок і досліджень. Важливе значення для розуміння специфіки телевізійної професії мають праці Г. І. Зубкова [9], Г. В. Кузнецова [10], С. О. Муратова [11], Ю. Г. Шаповала [12], А. З. Москаленка [13]. Дослідження цих науковців цінні як теоретичним, так і практичним підходом для вивчення типологічних особливостей інформаційних програм. Ю. Г. Шаповал проаналізував такий телевізійний жанр, спрямований на документування подій суспільного життя, як репортаж, дослідив особливості журналістської творчості в інформаційних програмах. Окремо варто зупинитися на наукових працях І. Г. Мащенка [14], цікавих з точки зору історичного фактажу. Велику увагу вчений зосереджує на новітньому періоді розвитку телебачення, який збігся в часі з проголошенням незалежності України. Занепад тоталітарного режиму й виникнення нових умов функціонування засобів масової інформації викликало низку проблем, що потребують невідкладного вирішення. До таких належать, наприклад, умови існування свободи слова в Україні, тиск влади на ЗМІ, залежність ЗМІ від капіталу, слабка законодавча база, що регулює діяльність мас-медіа, відсутність захисту журналістів на рівні Конституції України. Різні аспекти цих проблем ґрунтовно досліджено в працях А. А. Чічановського [15] та В. В. Шкляра [16].
Зараз журналістика переживає процес трансформації, пристосовується до нових життєвих реалій. Засоби масової інформації в період національного відродження України, на думку професора В. В. Лизанчука [17], стають важливим компонентом демократичних форм управління соціальними процесами, виконуючи функцію формування громадської думки. Таке розуміння притаманне працям відомих науковців В. Й. Здоровеги [18], О. А. Сербенської [19], В. В. Гоян [20], В. Я. Миронченка [21], Г. Г. Почепцова [2], Є. І. Проніної [23], Т. О. Приступенко [24], А. О. Капелюшного [25].
Інформаційна програма – явище складне, і зрозуміти його сутність можна, лише проаналізувавши композиційні типи його складових частин. Текст цілісної інформаційної програми є складеним. Його формують тексти трьох різновидів, кожен з яких виконує своє завдання та має свої функції. Розглянемо їх.
Текст сюжету (проголошений журналістом в кадрі чи поза кадром) становить найбільший відсоток (60–70 %) від загального обсягу тексту цілісної інформаційної програми та містить значний обсяг інформації. Як правило, у програмі новин хронометражем 25–30 хвилин міститься 6–8 сюжетів. Кожен сюжет складається безпосередньо з журналістського тексту, а також із текстів інтерв'ю (у журналістській практиці "синхрон" – частина інтерв'ю, яка логічно включаються в інформаційний матеріал). Таких "синхронів" може бути від одного до чотирьох. Деякі сюжети містять винятково матеріал, що презентує сам журналіст, однак їхня кількість невелика.
Текст інтерв'ю. Інтерв'ю певним чином перериває тканину самого сюжету або авторського тексту, однак є і своєрідним місточком, перекинутим від однієї думки до іншої. "Синхрони" розставляють важливі акценти у матеріалі журналіста. Вони містять коментарі, пояснення, висловлення певних думок, іншу інформацію, яка доповнює картину події. Інтерв'ю розміщуються як у сюжетах, так і у тексті ведучого програми. Якщо інтерв'ю перериває текст ведучого програми, то воно подекуди набирає вигляду цілісного матералу. Найчастіше такі сюжети містять коментарі компетентних осіб, досить повні й без додаткових пояснень зрозумілі за своєю суттю.
Текст ведучого інформаційної програми, по-перше, представляє журналістські матеріали. Завдяки цьому всі текстові матеріали укладаються в цілісну програму, яка має свій початок, розвиток і кінець. Е. Г. Багіров зазначає, що "телепрограма – це відтворення дійсності, і, водночас, її тлумачення. Телеглядач бачить не об'єкт, а його модель. Але модель, що сприймається здебільшого, так, як ніби це був сам об'єкт" [22]. По-друге, у тексті ведучого міститься інформація про новину, для висвітлення якої достатньо кілька речень і навіть не обов'язково робити сюжет. Ця новина також може бути пов'язана із основним фактом наступного сюжету.
Тексти ведучих програм також представляють міні-сюжети (ВМЗ). Такі матеріали мають відеосупровід, однак, на відміну від сюжетів, інформує глядачів у них не журналіст, а ведучий програми. Міні-сюжети за обсягом, як правило, не перевищують 6–7 речень. Наприклад, "Вісті" (УТ-1) 5.02.2004:
"Україна має намір домовитися з Польщею про спрощення поїздок українців і поляків, які живуть у прикордонні, та про сезонне працевлаштування. (БЗ – Грищенко – Варшава) Такий підсумок зустрічі у Варшаві Міністра закордонних справ Грищенка з прем'єром Міллером. Пізніше міністр відвідав Гданський морський порт і розміщений там нафтовий термінал – кінцевий пункт проекту Євро-Азійського нафто-транспортного коридору (Кінець БЗ)".
Використання міні-сюжетів економить час і дозволяє збагатити програму більшою кількістю інформації.
Після завершення сюжету текст ведучого може подати додаткову інформацію в розвиток події (в журналістській практиці така додаткова інформація носить назву "підводка"). "Підводка" може містити факти, що розповідають про резонанс від події, яка розглядалася у сюжеті; факти, які стали відомі вже після того, як було подано в ефір матеріал ("найсвіжіші факти"), деталі, уточнення.
У поле зору працівників засобів масової інформації (газет, інформаційних програм радіо та телебачення) потрапляє нова, актуальна інформація. Новина – те, що відрізняє сьогодення від учорашнього дня. Журналіст, передусім, виокремлює дві категорії фактів: повідомлення про головний (подієвий, новинний) факт і повідомлення про факти супровідні (для розширення, уточнення основної інформації). В. В. Різун наголошує, що "факти у тексті мають різне підпорядкування, тобто є ієрархічно і системно різнорідними" [26]. Метою журналістського матеріалу є всебічне висвітлення головного факту – повідомлення про подію, яка хвилює суспільство; новини, своєчасне повідомлення якої допомагає людям впевнено відчувати себе в інформаційному просторі країни та світу. Відношення, які складаються між повідомленнями про головний та супровідні факти, можна простежити, аналізуючи, передусім, будову тексту. Звернімося до думки дослідника: "У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв'язку із іншими. Відношення базових і опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють ґрунт для цих речень, є вихідними для їх формування. І допоки нанизуються одне за одним речення, що перебувають у контактних і дистантних, безпосередніх та опосередкованих зв'язках із якимось опорним реченням, усі вони залежать від нього, підпорядковані йому" [27].
Дві основні складові інформаційного повідомлення: головний та супровідні факти – можуть розміщуватися в різних складових частинах інформаційної програми, а саме: в тексті ведучого та в тексті журналістського сюжету. Розглянемо різні способи подання цих компонентів, які спостерігаються на різних каналах Українського телебачення.
На розміщення головного факту та супровідних у тексті великою мірою впливає загальна спрямованість інформаційної програми. Чи є ця програма суто інформаційною, без вкраплення аналітики (ознака інформаційності – відсутність коментування події в тексті ведучих і журналістів)? До таких програм на Українському телебаченні можна віднести: "УТН – новини" (УТ-1), "Вечірні вісті" (ТЕТ), "СТН" (Київ), короткі інформаційні випуски новин на всіх каналах. Чи є ця програма інформаційно-аналітичною, такою як "Подробиці" (ІНТЕР), "Підсумки" (ЕРА), "ТСН" (1+1) (наявність у журналістському матеріалі коментарів, історичних посилань, пов'язаних із основним та супровідними фактами)?
У програмах інформаційного спрямування головний факт, як правило, стоїть на початку тексту ведучого, який представляє журналістський матеріал у студії. Він може доповнюватися супровідними фактами. У тексті сюжету міститься лише супровідна інформація. Два елементи: текст ведучого в студії та текст журналістського матеріалу – взаємодіють між собою. Ця схема має такий вигляд:
СХЕМА № 1
1. Ведучий у студії – повідомлення про головний факт + супровідні факти (їхня наявність не є обов'язковою).
2. Сюжет – повідомляються супровідні факти, що розгортають, доповнюють, коментують, розширюють, конкретизують, аргументують основний факт, роблять інформацію повною.
ПРИКЛАД:
"ТСН" (1+1) 29.09.2003
Студія: Новий парламентський тиждень народив черговий – вже п'ятий проект політичної реформи. Він ініційований всіма чотирма опозиційними фракціями, які вже зібрали 150 підписів під законопроектом.
Кореспондент за кадром: Пропоновані зміни стосуються органів місцевого самоврядування. Зокрема, йдеться про пропорційні вибори депутатів місцевих рад і збільшення повноважень їх виконкомів. З іншого боку, голови адміністрацій лише контролюватимуть виконання Конституції та законів.
Повідомлення про головний факт: Новий парламентський тиждень народив черговий – вже п'ятий проект політичної реформи.
За схемою, коли повідомлення про головний факт стоїть на початку матеріалу в тексті ведучого програми, завжди подаються заяви компетентних осіб, коментарі експертів тощо. Втім, лише якщо ці заяви виражені прямою мовою, яка стоїть перед словами автора. Якщо ж заяви виражені непрямою мовою, то вони можуть розташовуватися як на початку матеріалу в "підводці", так і в середині, чи в кінці тексту журналіста.
Розглянемо інший спосіб розгортання інформаційного повідомлення. Ця структура характеризується тим, що повідомлення про головний факт у ній подається не на початку тексту ведучого, а в обрамленні повідомлень про супровідні факти. Таким принципом подання інформації користуються інформаційні програми з елементами аналітичності. Повідомлення про головний факт за такою схемою може міститися як в тексті ведучого програми, так і в тексті журналістського матеріалу. Запропонована структура має два різновиди:
СХЕМА № 2 – А
1. Ведучий у студії – супровідні факти + повідомлення про головний факт.
2. Сюжет – повідомляються супровідні факти, що розгортають, доповнюють, коментують, розширюють, конкретизують, аргументують основний факт.
СХЕМА № 2 – Б
1. Ведучий у студії – супровідні факти.
2. Сюжет – повідомлення про головний факт + повідомлення про супровідні факти, що розгортають, доповнюють, коментують, розширюють, конкретизують, аргументують основний факт, роблять інформацію повною.
Спосіб подання інформації, коли повідомлення про головний факт не стоїть на початку матеріалу, інтригує глядача. Додає зацікавленності, бажання дізнатися про сутність матеріалу. Прийом подання супровідних фактів перед основним фактом надалі будемо називати – асоціативним розгортанням.
Асоціативне розгортання тяжіє до семантичного центру повідомлення. Супровідні факти без ядра (головного факту) не є до кінця зрозумілими щодо своєї ролі. Остаточно їхня сутність прояснюються лише, коли з'являється повідомлення про головний факт. Важливість асоціативного розгортання в тому, що воно дає змогу глядачеві налаштуватися на сприйняття того, з чим пов'язується повідомлення про головний факт. Однак використовувати цей прийом потрібно обережно. Асоціативне розгортання не може бути занадто довгим, оскільки глядач втрачає суть повідомлюваного та не може зрозуміти, до чого журналіст веде мову.
Третій тип розгортання інформаційного викладу також передбачає використання асоціативного розгортання. Текст ведучого в студії містить повідомлення про супровідну інформацію, яка готує аудиторію до сприйняття повідомлення про головний факт. У матеріалі журналіста асоціативне розгортання завершується та подається головна інформація:
СХЕМА № 3
1. Ведучий у студії – повідомлення про супровідні факти.
2. Сюжет – повідомляються супровідні факти + повідомлення про головний факт.
Такий прийом використовується лише у коротких випусках новин, якщо сам матеріал складається із 2–5 речень. Основні випуски новин, де хронометраж матеріалу становить 1–2 хвилини, не можуть собі дозволити розташовувати факт наприкінці матеріалу. Адже увага глядача втратиться, перш ніж він почує основну інформацію, інформаційний привід авторського тексту. Втім і в коротких новинах повідомлення про супровідні факти ставляться на чільне місце лише, коли вони роблять істотний внесок у розуміння глядачем суті матеріалу.
Відомий медіадослідник Девід Елтейд дав феноменологічне визначення новин (на наш погляд досить влучне) як "продукт організованого виробництва, яке передбачає практичну точку зору на події з метою зв'язати їх воєдино, сформулювати прості та ясні твердження щодо їхнього зв'язку". Наголосимо на словосполученні "зв'язати воєдино". Воно відображає сутність такої характеристики інформаційних новин, як цілісність. Вона створюється завдяки різним прийомам і методам.
Найяскравішим показником того, що програма – це єдиний і цілісний твір, є те, що презентовані в ній матеріали (на перший погляд на різні теми), – події, що сталися протягом одного дня. Інформаційна програма – картина певного дня. Це підкреслюють також і мовні засоби. Зокрема ведучі більшості програм у привітанні досить часто використовують фрази типу: "Вітаю Вас! Аналіз найголовніших подій четверга, 5 лютого, у викладі журналістів програми "Підсумки""; "Вітаю. Протягом наступних двадцяти хвилин ми ознайомимо вас із подіями, якими відзначився сьогоднішій день" і т. ін.
Протягом програми слово "сьогодні", його замінники та вислови типу "13 січня", "cьогоднішній день" вживаються досить часто.
У програмі "Підсумки", наприклад, (4.02.2004, телеканал ЕРА) у тексті ведучого програми слова "події середи" звучать 1 раз, "4 лютого" використано 1 раз, "сьогодні" – 5 разів, "сьогоднішній" – 1 раз, "робочий день" – 1 раз.
У журналістських текстах: "сьогодні" – 2 рази; "сьогоднішній" – 1 раз; "нині" – 1 раз.
Програма "Факти" (21.04.2004, телеканал ISTV). У тексті ведучого програми слово "сьогодні" звучить 8 разів, "сьогоднішній" – 2 рази, "21 квітня" – 1 раз.
Журналістські матеріали: слово "сьогодні" використано 4 рази.
Можна зробити висновок, що найчастіше для зв'язку частин в інформаційних програмах використовується слово "сьогодні" – від 5 до 15 разів у кожному випуску. Проаналізований матеріал засвідчує важливість використання гнізда слів – "сьогодні", "сьогоднішній". Вони певним чином гуртують матеріал до одного числа, до одного дня. В. Цвік зазначає, що в інформаційних програмах обставина часу дії може звучати лише як "сьогодні", а в ідеалі навіть – "зараз, в ці хвилини" [28].
Створення композиційної цілісності інформаційної програми змушує її авторів групувати інформацію таким чином, щоб матеріали, поєднані тематичними зв'язками чи то подієвими атрибутами, спільністю імен учасників новини тощо, стояли поряд. Таке компонування інформації полегшує її сприйняття глядачами, оскільки матеріал із хаотичного перетворюється в упорядкований, а це допомагає його запам'ятовуванню.
Найчастіше матеріали у програмі групуються відповідно до тематичних зв'язків між ними. Спільність теми: "обговорення перспективи використання нафтових коридорів України" – об'єднали у програмі "Факти" (5.02.2004, ISTV) два матеріали – коротку інформаційну замітку та сюжет. Порівняйте:
Ведучий у студії: "Київ пропонує Москві кілька варіантів транзиту російської нафти. Про це йшлося у білокам'яній під час зустрічі міністра палива та енергетики Сергія Єрмілова з його колегою Ігорем Юсуфовим.
А лідер комуністів Петро Симоненко критикує рішення уряду використовувати нафтогін "Одеса–Броди" у прямому напрямку. На думку Петра Симоненка, країні буде завдано удару, який позначиться на житті конкретних людей.
Кореспондент за кадром: Уряд доручив Мінпаливенерго та Укртранснафти через 2–3 місяці запустити нафтогін "Одеса–Броди". Про це віце-прем'єр Андрій Клюєв повідомив на засіданні комісії ПЕК в Українському союзі промисловців та підприємців ...".
Коротка інформаційна замітка про переговори у Москві пов'язана тематично із "підводкою" до сюжету, яка в свою чергу є коментарем до сюжету, що інформує про відкриття нафтогону "Одеса–Броди".
Поєднанню матеріалів сприяє також спільність подієвих атрибутів (певні предмети, про які розповідається у різних матеріалах). Вони потрапляють у різне оточення, аналізуються та розглядаються з різних точок зору. Єдність матеріалів у програмі стає можливою також завдяки повторюваності імен учасників сюжетів. Оскільки головний персонаж, заявлений у тексті ведучого програми, з'являється на відео, у нього беруть інтерв'ю та підписують (титрують – називають ім'я та прізвище), то це створює не лише зовнішню єдність, а й спільне тло для сукупності інформації.
Спільність географічних назв також сприяє зв'язку інформаційних частин та блоків у новинах. Інформація групується таким чином, щоб матеріали про події в одній країні стояли поряд (у матеріалах фігурує назва країни, міст, селищ, містечок, місцевостей, областей і т. ін.).
Зв'язок можна спостерігати не лише в середині програми, а й між різними інформаційними випусками на окремо взятому каналі. Текст ведучого програми містить анонси подій, що будуть висвітлені в наступних випусках новин: "Далі про те, що буде завтра, 6 лютого ...", "...журналісти лише повернулися зі зйомки. Матеріал готується до ефіру. Глядачі матимуть змогу ознайомитися з ним у наступному випуску програми", "про те, що буде завтра"; "ми зустрінемося завтра" і т. ін.
Аналіз інформаційних програм Українського телебачення підтверджує існування не лише цілісної структури кожної програми, а й цілісної сітки інформаційного мовлення на провідних каналах Українського телебачення. Мова йде про суцільний, безперервний текстовий потік, який надходить до аудиторії. Інформаційні програми на одному каналі постійно взаємодіють між собою. Виникає явище пресупозиції: певна інформація викладається стисло, оскільки основні аспекти повідомлення вже були оприлюднені в попередній програмі. Взаємодія інформаційних програм забезпечує виникнення такого явища, як дискурс, оскільки певні змістові асоціації нашаровуються одна на одну, виникають додаткові характеристики інформації. Подібні сітки вже існують на ІНТЕРі, ISTV, ЕРІ, Новому каналі, 1+1, СТБ та ін.
Аналіз інформаційних програм Українського телебачення засвідчує, що головним завданням журналістського матеріалу є донесення певної суспільно важливої інформації до аудиторії. Смисловим центром і сутністю цієї інформації є основний факт. Всебічне його висвітлення можливе лише за умови доповнення, коментування, розширення, конкретизації, аргументації головного факту іншими – супровідними. Додаткова інформація нашаровується на новину в чистому вигляді – на основний факт. Той набуває додаткових змістів, соціального розуміння.
Кожен сюжет представляє глядачам певну інформацію. Втім цілісну інформаційну картину доби (усіх важливих новин, відомих на дану хвилину) може скласти лише інформаційна програма. Вона повинна створювати враження цілісного твору. Цей складний твір наскрізно просякнутий зв'язками різного характеру, які й створюють у програмі новин єдність матеріалу та цілісніть образу програми зі своєю властивою їй композицією.
Програма новин передбачає висловлення погляду на події з метою зв'язати їх воєдино, сформулювати прості та ясні твердження щодо їхнього зв'язку. Одна з найважливіших характеристик інформаційних новин – цілісність, яка створюється завдяки різним прийомам і методам. Інформаційна програма – це картина певного дня. Це вагомо підкреслюють
мовні засоби.
Однак ми можемо говорити не лише про цілісність кожної програми, а й про створення цілісної сітки інформаційного мовлення на провідних каналах Українського телебачення. Існування інформаційної сітки та прямоефірних програм інформаційного спрямування ставить програми новин на чільне за значущістю місце. У разі виникнення нагальної потреби виходу в ефір актуальної важливої інформації (суспільно важливі події, теракти, катастрофи, заяви), будь-яка програма чи телевізійний фільм на каналі можуть бути перервані для екстреного випуску новин.
1. Різун В. В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.
2. Мамалиґа А. І. Комунікативно-мовленнєва системність газетних текстів // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – К., 1993 (1994). – Вип. 1. – С. 115–124.
3. Непийвода Н. Ф. Підготовка наукового тексту до друку // Редакційно-видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє. – К.: РВЦ "Київський університет", 1997. – С. 112–158.
4. Серажим К. С. Семантико-мовна опозиція в Українській публіцистиці // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Українська література в загальноєвропейському контексті. – Ужгород, 2002. – Вип. 5. – С. 303–306.
5. Яцимірська М. Г. Мова засобів масової інформації кінця ХХ століття // Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць / Ужгородський національний університет. – Ужгород: Ліра, 2001. – С. 458–490.
6. Феллер М. Д. Структура произведения: автору и редактору. – М.: Книга, 1981. – 272 с.
7. Солганик Г. Я. О новых аспектах изучения языка СМИ // Вест. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2000. – №3. – С. 31–38.
8. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. – 2-ге вид. доп. і перероб. – К.: Вища школа, 1982. – 248 с.
9. Зубков Г. И. Глядя прямо в глаза. – М.: Искусство, 1970.
10. Кузнецов Г. В. ТВ-репортер. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976.
11. Муратов С. А. Телевизионное общение в кадре и за кадром. – М.: Искусство, 1983.
12. Шаповал Ю. Г. Телевізійний репортаж як жанр і метод документування подій суспільного життя // Телевізійна і радіожурналістика: Зб. наук.- метод. праць. – Л., 2000. – Вип. 3. – С. 311–327.
13. Москаленко А. З. Вступ до журналістики. – К.: Школяр, 1997. – 298 с.
14. Мащенко І. Г. Електронний стандарт телебачення. – К.: Тетра, 1997. – 147 с.
15. Чічановський А. А., Шкляр В. І. Політика. Преса. Влада. – К.: РВЦ КДУ, 1996. – 159 с.
16. Шкляр В. Преса керована і преса керуюча // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. Всеукр. наук. теорем. конф. / ЛНБ ім. В. Стефаника НДЦ періодики. – Л., 1993. – С. 13–17.
17. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування: Підручник. – Л.: ПАІС, 2000. – 366 с.
18. Здоровега В. Державотворення і професіоналізм журналіста // Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць. – Ужгород: Ліра, 2001. – С. 84–92.
19. Сербенська О. А. Мова засобів масової інформації і пропаганди як виразник культури соціальної сфери // Українська мова і сучасність. Зб. наук. пр. – К.: НМК ВО, 1991. – С. 181–183.
20. Гоян В. В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста: Дис. ... канд. філол.. наук. – К., 1999. – 200 с.
21. Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення. – К.: РВЦ Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка, 1996. – 100 с.
22. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. – К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999. – 308 с.
23. Пронина Е. И. Психологические проблемы современной журналистики // Вест. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2001. – № 3. – С. 50–59.
24. Приступенко Т. О. Тенденції розвитку свободи преси в Україні // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 1993. – С. 31–42.
25. Капелюшний А. О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття. – Л.: ПАІС, 2003. – 544 с.
26. Різун В. В. Аспекти теорії тексту // Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту / Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. – К.: РВЦ "Київський університет", 1998. – С. 15.
27. Мамалига А. І. Синтаксис тексту // Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту / Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. – К.: РВЦ "Київський університет", 1998. – С. 125–126.
28. Цвик В. Л. Телевизионная журналистика: история, теория, практика: Учеб. пособие. © Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові