Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ

В. В. Слінчук

асп.
УДК 070: 81'23(477)

У статті розглядаються аспекти творчого використання гендерних мовних стереотипів у друкованих ЗМІ. Аналіз сприятиме осмисленню гендерних проблем і засобів їх вираження.

The author of the article investigates informational model of modern analytic press in Germany exemplified by 'Frankfurter Allgemeine Zeitung'. The content is classified and systematized. The genre standards are defined. The role of analytic periodicals in development of the vox populi and outlook bases of society is specified.

Вагомий вплив на формування гендерних цінностей і закріплення їх у свідомості мовців мають засоби масової комунікації. Вивчення мовного матеріалу журналістських текстів дозволяє встановити, як представляють і характеризують гендерну ситуацію в українському суспільстві працівники ЗМІ. Питанню гендерної специфіки текстів у засобах масової комунікації присвячені роботи українських дослідників: А. М. Волобуєвої, І. Кіянка, С. Кушнір, Н. Ф. Остапенко, Н. М. Сидоренко, Т. І. Старченко, Р. І. Федосєєвої [1] та російських науковців: Н. І. Ажгіхіної, О. А. Вороніної, О. М. Здравомислової, Г. С. Двіняніної, А. В. Кириліної [2] та ін.

Варто наголосити на необхідності комплексного підходу до досліджуваної проблематики. Недостатньо розглянуто у сучасних наукових працях мовні аспекти формування гендерного дискурсу, зокрема, це стосується і мови засобів масової інформації.

Метою роботи є виявлення представлених у друкованих ЗМІ стереотипних образів чоловіка та жінки, дослідження за допомогою методу соціальної типізації процесів їх трансформації та оновлення. Загалом, типізація розглядається як одна з особливостей творчого методу літератури, художнє узагальнення певних життєвих явищ [3], "втілення загального, типового [загальних концептів "чоловік", "жінка"] у частковому, індивідуальному, тобто у конкретних художніх образах, формах [стереотипах]" [4].

Джерельною базою дослідження стало широке коло української пресової періодики (газети "День", "Україна молода", "Молодь України", "Дзеркало тижня", тематичні молодіжні рубрики львівського видання "Високий замок" та ін.)

Робота спирається на наукові гендерні розвідки, що безпосередньо торкаються функціонування, закріплення та розвитку гендерних стереотипів у суспільстві й свідомості мовців (В. Агєєва, Л. Леонтьєва, О. Фоменко, А. Окара, Д. Сепетій, Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. Кісь, Л. Ставицька [5] та ін).

Більшість науковців пояснюють поняття "гендерних стереотипів", як один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів [6], що базуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про "маскулинне" (чоловіче) та "фемінне" (жіноче). Вони формуються віками та закріплюються навіть на підсвідомому ментальному рівні нації. Одним із головних вимірів щодо визначення ролі та місця жінки і чоловіка в сучасному соціумі є опозиція "публічне-приватне". У цьому плані призначення жінки і коло її інтересів тяжіють до суто приватної сфери (сім'я, домашні побутові обов'язки, діти), чоловіку ж належить п'єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання. Представники феміністського напряму гендерології В. Агєєва, Л. Леонтьєва, О. Фоменко [7] говорять про нівелювання ролі жінки в історичному процесі та вимагають сьогодні перегляду історії, у якій "жіночі заслуги постають лише малозначущим доповненням до чоловічих звершень" [8]. Але А. Окара зауважує, що "позитивною особливістю України є наявність повновартісного жіночого начала, чого немає в багатьох інших близьких культурах" [9].

Гендерні стереотипи, з огляду на їх суть і період функціонування в мові, можна поділити на традиційні, нові та актуалізовані.

Традиційні стереотипи мають давню історію вживання і транслюють вікові уявлення народу про характер і призначення чоловіка та жінки у соціумі. Вони формувалися протягом століть, закріплювалися у свідомості не одного покоління мовців і зараз продовжують впливати на світосприйняття сучасників. До них можна віднести номінативи: Берегиня, Годувальник, Адам, Єва, Сильна стать, Слабка стать, Протилежна стать та ін.

Новіз'явилися в мові відносно недавно, під впливом мінливих умов суспільного розвитку, і спираються на сьогоденні реалії життя та нову предметність. Представлені концептами: Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель та ін. Зберігаючи частку семем традиційних стереотипів, вони формують нові, більш сучасні уявлення про "жіноче" та "чоловіче".

Актуалізованиминазиваємо традиційні стереотипні найменування, синхронізовані у сучасний дискурс з урахуванням нових семантичних характеристик. Це лексичні гендерні пари: Партнер-Партнерка, Самка-Самець, Принц-Принцеса та ін.

Через призму сформованих стереотипних кліше сприймається сьогодні образ Берегині, який в українській традиції характеризує призначення жінки у переважно приватній сфері, а також образ Годувальника стосовно чоловіка: "Величезна кількість причин, сформованих упродовж розвитку людства, на кшталт ментальності, релігії, національних уподобань тощо, ставлять жінку в суспільстві берегинею домашнього вогнища, а чоловіка – годувальником" (МУ. – 2004. – 10 лип.)

Деякі науковці – О. Кісь, Л. Ставицька [10] – схильні вважати образ жінки-Берегині нав'язаним українському суспільству. Він, як зазначає О. Кісь, "з одного боку, репродукує консервативні гендерні стереотипи з характерним прикріпленням жінки виключно до приватної сфери (сім'ї, дому), з іншого – під гаслом "відродження традиції" насаджує штучну модель жіночої ідентифікації, що насправді має небагато спільного з українською минувшиною" [11]. Тобто, за словами дослідника, головним смисловим навантаженням цього образу є абсолютизація жіночих репродуктивних і побутових функцій, а не ствердження її "матріархальної" суспільної домінанти.

Образ Берегині у публіцистичному мовленні актуалізується в перші роки незалежності, коли із розряду архаїзмів він переходить до активного словника у своєму первинному семантичному значенні "святої і божественної жінки". Поступово зміст образного поняття "жінки-берегині" видозмінюється. Їй приписують домостроївський "інстинкт збереження потомства, захисту родини" (ДТ. – 2001. – 7–13 квiт.), що будується на трьох стереотипних "китах": кухня, діти, робота, які штучно применшують коло інтересів жінки: "Вона крутиться як білка в колесі, щоб усюди встигнути: діти, чоловік, робота" (ДТ. – 2002. – 14–20 верес.)

Змістовим синонімом стереотипного образу Берегині на сторінках преси, як правило, виступає метафоричне кліше – "хранителька домашнього вогнища", яке трансформується в тотожне поняття "берегині домашнього вогнища" та "берегині сімейного затишку". Розглянемо фрагменти статей з такими і подібними прикладами: "Тетяна Гуменюк – берегиня сімейного затишку..." (МУ. – 2005. – 29 берез.); "Жінка, іменована берегинею та хранителькою вогнища, на думку роботодавців, – працівник другого сорту, завантажений сімейними обов'язками" (ДТ. – 2003. – 22–28 лист.); "Стереотип жінки як істоти зі споживацькими міщанськими нахилами, традиційної берегині домашнього вогнища" (ДТ. – 2002. – 8–15 берез.); "Величезна кількість причин ставить жінку в суспільстві берегинею домашнього вогнища" (МУ. – 2004. – 7 жовт.)

Стійке словосполучення "хранителька вогнища" в мові засобів масової комунікації також вживається на позначення заміжньої жінки: "Жінка – завжди "хранителька вогнища", а коли вогнища немає, то вона ніби неповноцінна. На Заході незаміжня жінка може роками мати бой-френда..." (ДТ. – 2001. – 7–13 квiт.)

Абстрактне алегоричне поняття "домашнє вогнище", що дійшло до нас з давніх часів, пов'язується і з уявленням про призначення представниць жіночої статі – вийти заміж та бути гарною господинею, тобто підтримувати і оберігати родинну життєдіяльність. Це ілюструють традиційно-констатаційні спостереження журналістів про роль жінки у подружньому житті, на кшталт: "Дружина – домашня господиня, мати, хранителька вогнища" (ДТ. – 2000. – 23–29 верес.); "Жінці самою природою приділялася роль лагідної ягниці, терплячої хранительки домашнього вогнища" (ДТ.– 2003. – 13–19 груд.); "Дружина – хранителька цього вогнища, вона заспокоїть, приголубить, до неї повернешся після роботи, а вона, уся в чеканні й радості, відразу побіжить вас чим-небудь смачненьким годувати" (ДТ. – 2001. – 24 лют.–2 берез.)

У сучасному соціумі стереотипне уявлення про українську жінку, як про "берегиню", богиню роду, що утверджувалося протягом перших років незалежності, частіше осмислюється у високій тональності, хоч інколи набуває декларативного характеру: "...нині необхідно реально оцінити статус жінки в українському суспільстві – без "святоблудства". На рівні декларацій вона – Берегиня, тобто, підноситься до сакрального. А реально..." (ДТ. – 2000. – 29 лип.–4 серп.)

Чоловік поряд з "берегинею та хранителькою домашнього вогнища", зазвичай, зображується "годувальником" (МУ. – 2004. – 7 жовт.), який "захищає свій світ у відкритому бою, на полі битви" (ДТ. – 2001. – 7–13 квіт.). Він перебирає на себе максимум абстрактних лицарських функцій, що "пов'язані з великим ступенем ризику – він годувальник, мисливець, захисник, воїн" (ДТ. – 2003. – 1–7 лют.).

Образ Годувальника ототожнюється також з поняттям "одружений чоловік" (вживається навіть у контекстах, де немає потреби підкреслювати функції чоловіка як здобувача). Наприклад, на позначення чоловіка, що зраджує своїй дружині: "Щодо жінки, то сексуальні розваги годувальника "на стороні" самі по собі їй нічим не загрожували" (ДТ. – 2003. – 8–14 лют.). Або, загалом, характеризує людину, яка поповнює сімейний бюджет (якщо дослівно, годує свою сім'ю): "Нині в нашій батьківщині найпоширенішими є традиційні гендерні ролі, відповідно до яких годувальником родини вважається чоловік" (ДТ. – 2003. – 22–28 листоп.)

Час від часу цей образ трапляється на сторінках преси для означення осіб жіночої статі. Спостерігається семантична перебудова поняття. Традиційно закріплену за чоловіком функцію годувальника перебирає на себе жінка. Таким чином, образ змінює своє гендерне спрямування, хоча родова форма іменника чоловічого роду зберігається: "Жінка в Україні – мати, дружина, дочка, але при цьому вона активна соціально, вона – додатковий годувальник сім'ї, а у неповних родинах (часом і в повних) – основний і єдиний годувальник" (ДТ. – 2001. – 17–23 лют.); "Традиційні рівняння "чоловік дорівнює глава і годувальник сім'ї" і "дружина дорівнює господиня, плюс мати, плюс трудівниця" за нових життєвих умов змінилися. Варіанти такі: головним годувальником стала дружина, а чоловік відповідає за господарство й дітей" (ДТ. – 2001. – 6–12 сiч.).

У газетному дискурсі нерідко спостерігається зміна життєвих пріоритетів, трансформація гендерних ролей чоловіка та жінки. Журналісти звертають увагу на нове соціальне явище, процес "фемінізації" прекрасної половини людства, який розуміється як набуття незалежності від чоловіків: "Українська жінка була не тільки "Берегинею"... А зараз їй дорікають, що вона "фемінізується", тобто стає незалежною від чоловічого мислення і гаманця (а часто ще й сама його, мужа свого, годує...)" (ДТ. – 2000. – 29 лип.–4 серп.). Стаючи матеріально незалежною, жінка потребує чоловіка, передусім, вже не як годувальника, а як друга і партнера, наприклад, "партнера емоційного й сексуального, а якщо хтось і висловлює бажання "служити чоловікові", то лише найдостойнішому з найдостойніших" (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.).

Концептуально поняття "партнер" у журналістських текстах описує суб'єктно-об'єктні відносини між двома статями у сімейній ("партнерка, спроможна дати здорового нащадка", "шукає в супутниці друга, партнерку"), сексуальній ("суб'єкт, який має багато грошей, – найкращий сексуальний партнер", "одне життя – один статевий партнер", "підхожих і бажаних партнерів... для сексу значно менше, ніж партнерок") і діловій сферах ("розглядаючи чоловіків як конкурентів, а не партнерів"). Це є, на нашу думку, виявом спроби формування у свідомості мовців нових, більш рівних, паритетних відносин між чоловіком і жінкою.

Жінка розглядає партнерські стосунки з чоловіком, перш за все, у площині сімейного, подружнього життя. З цього погляду найменування чоловіка-партнера набувають різних нюансів значення. По-перше, це представлення поняття партнер у розумінні майбутнього чоловіка: "При першому погляді спрацьовує інстинкт: чоловіка розглядаю як потенційного партнера – зовнішність, фігура. Прикидаю, чи гарні вийдуть діти" (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.); "...зайва шлюбна заклопотаність неминуче ускладнює пошук партнера" (ДТ. – 2004. – 2–8 жовт.); "Коли люди збираються поєднувати свої долі, насамперед мали б вияснити, чи влаштовують їх недоліки партнера" (ДТ. – 2001. – 28 квiт.–4 трав.).

Другий семантичний напрям вживання слова "партнер" пов'язаний із поняттям "один із членів сімейного союзу": "У сім'ї ж головне – вміння йти на поступки, почути і зрозуміти партнера" (ДТ. – 2004. – 6–12 листоп.); "нерідко автори оголошень шукають не чоловіка, не коханого, а швидше, партнера для сімейного бізнес-проекту" (ДТ. – 2002. – 31 серп.–6 верес.).

Чоловік-партнер у сімейних відносинах відзначається вищим статусом: незважаючи на те, що поняття "партнерство" розуміється як рівні відносини, жінка все ж має йти на поступки. Така позиція засвідчується журналістськими текстами: "У відмінниць висока самооцінка, вони дуже вимогливі до людей. У сім'ї ж головне – вміння йти на поступки, почути і зрозуміти партнера" (ДТ. – 2004. – 6–12 листоп.); "У нашому суспільстві сьогодні можна виділити такі категорії чоловіків. По-перше, це управлінець, депутат, бізнесмен, який практично грає роль головної людини у суспільстві, не будучи партнером з жінками, не визнаючи їх і виконуючи свою роль у повному віддаленні від сім'ї" (День. – 2002. – 26 листоп.).

Партнерська позиція жінки у подружньому житті визнається лише тоді, коли вона віддаляється від кухні й господарства або розділяє господарські обов'язки з чоловіком: "Із вічної "безпосажниці" і домогосподарки Оксана перетворилася на рівноправного партнера, а з побутовими проблемами тепер з успіхом справляється техніка й обслуга" (ДТ. – 2001. – 10–16 листоп.). Тоді з'являються і характеристики, які нагороджують жінку ознаками самодостатньої особистості – "цікавої привабливої партнерки": "Коли чоловік свідомо прагне розділити домашню працю зі своєю дружиною, аби зберегти для себе цікаву привабливу партнерку" (ДТ. – 2001. – 17–23 лют.).

Семантичний зміст образу жінки-партнерки також розкривається в контекстуальних синонімічних рядах, де це поняття стоїть поряд з лексемами: друг, коханка, про яку слід піклуватися та оберігати (ДТ. – 2002. – 25–31 трав.); партнерша, дружина (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.). А також уточнюється у тексті метафоричними розгорнутими означеннями:
– партнерка, спроможна дати здорового нащадка (ДТ. – 2001. – 15–21 трав.);
– партнерки, котрі дають їм можливість проявити кращі риси, а не намагаються підпорядкувати, придушити морально і фізично (ДТ. – 2003. – 13–19 груд.)

Ця лексема, як засвідчують приклади, має дві жіночі родові форми (партнерка, партнерша) та загальну, більш офіційну і традиційно вживану, чоловічу (жінка-партнер).

У представленні партнерських відносин між чоловіком і жінкою у діловій сфері спостерігається переорієнтація традиційних гендерних характеристик. Той факт, що бізнес давно вже не є пріоритетною справою чоловічої статі, допомагає поступово утверджувати у свідомості молодого та старшого поколінь формулу гендерної рівності жінок і чоловіків. Тобто партнерами у бізнес-справах визнаються не лише чоловіки – усе частіше на ділові якості молодих леді звертають увагу журналісти: "Жінки стають дедалі сильнішими, незалежними, агресивними. Вони на рівних б'ються за своє місце під сонцем, часто розглядаючи чоловіків як конкурентів, а не партнерів" (ДТ. – 2002. – 25–31 трав.). На перший план тут виходить не стать, а професійні якості та вдача людини: Бізнес-вумен соромляться партнерів-невдах (Хрещатик. – 2003. – 7 берез.).

На зміну уявленням про обов'язкову жіночу домовитість і хазяйновитість приходить інтерес до освіти та різних сфер суспільного життя, успішність кар'єри, підвищення соціального статусу в її репрезентації. Ця тенденція більш помітна у молодіжному соціумі. Традиційна лінія чоловічого домінування трохи трансформується, спостерігається навіть деяка зміна соціальних ролей, яка поступово займає свої позиції і у мовному дискурсі. З'являються нові характеристики молодої жінки, яка не погоджується з відведеною їй стереотипною моделлю поведінки. Жінка нової епохи – розумна, ділова, здатна сама керувати своїм життям. І, якщо такі якості раніше приписувалися чоловікам, вона не проти мати "чоловічий характер": "Типово чоловіча модель поведінки: активність аж до агресивності, незалежність, прагнення задовольнити перш за все свої бажання – приймається дедалі більшою кількістю жінок, особливо молодих" (ДТ. – 2003. – 15–21 листоп.).

Коли в газеті "Високий замок" йдеться про молоду дівчину, голову студентської мерії міста Львова, автор протиставляє жіночу "тендітність" героїні її вмінню бути вправною та сильною, вирішувати справи "по-чоловічому": "Тендітна дівчина обожнює кікбоксінг і непогано стріляє з рушниці. На справи дивиться суто по-чоловічому" (2001. – 13 листоп.).

Усе частіше чоловічі атрибутиви потрапляють у концептуальне поле створюваних пресою жіночих образів. Поряд з поняттям "жінка" трапляються характерні означення, властиві ще донедавна чоловічій аспектуальності: "Героїня живе підкреслено активно в "чоловічому" світі – у світі кар'єризму, грошей, пригод, вона живе за законами цього світу й здається цілком самодостатньою" (ДТ. – 2000. – 9–15 верес.); "І не треба обмежувати жінок, що прагнуть займатися чоловічими, як ми звикли вважати, справами. Хочуть штангу тягати? Хай тягають. Хочуть грати з чоловіками в хокей? Хай грають. А скільки перспектив для жінок у війську" (ВЗ. – 2004. – 3 лют.).

Цікавою традиційною стереотипною гендерною парою є образи Адама та Єви. Вони часто трапляються на сторінках преси і, зазвичай, вводяться в текст тоді, коли потрібно вказати сучасній жінці на її гріховне походження, з огляду на вчинок "праматері людства". Жінку нагороджують гострими епітетами "винахідлива Єва", а чоловіка співчутливо називають "наївним Адамом", зображуючи його пасивним і лінивим споживачем: "Адамам подобається, коли жінки їх добиваються, догоджають їм, сваряться за них. Під впливом сексуальної революції відбуваються зміни у розумінні нормативної, "правильної" мужності і жіночності" (ДТ. – 2003. – 15–21 листоп.); "Він в стосунках займає вичікувальну позицію – мовляв, нехай вона сама мене вибере, нехай перша виявить ініціативу" (ДТ. – 2002. – 25–31 трав.).

Ще з біблійних часів у писемності утверджується стереотипне сприйняття образу жінки як невід'ємної частини чоловіка. Створена з ребра Адама, і сьогодні вона несе на собі тавро "другорядних ролей" та дискримінаційної меншовартості: "Чоловік – господар, пан, власник жінки, яка, до речі, не повинна забувати, що з його ребра виникла. А ребро – єдина кістка, в якій немає мозку" (ДТ. – 2001. – 28 квiт.–4 трав.).

Друковані ЗМІ формують неоднозначний образ жінки-Єви. З одного боку, спостерігаємо метафорично-піднесені визначення: "Жінка – витвір сьомого дня творення, вінець, підсумковий результат усіх трудів Бога зі створення нашого світу" (День. – 2003. – 7 берез.). З іншого – частими є негативні інтенції з сексуальним підтекстом, типу: "Самка з постійним статевим потягом – перша жінка (Єва)" (ДТ. – 2001–2002. – 29 груд.–11 сiч.); "чоловік спочатку сприймає жінку як Єву (передусім статеву партнершу)" ("ДТ", 2004. – 20–26 листоп.).

Як біблійна історія про Адама та Єву стала основою формування стереотипних уявлень про риси і характер поведінки сучасних чоловіка та жінки, так справила вплив на певні гендерні характеристики і міфологічна легенда про дві розділені половинки серця: "Людині, як і раніше, необхідна духовна спорідненість, комфорт, тепло сердець, і вона все ще прагне знайти свою половинку в житті" (ДТ. – 2001. – 3–8 берез.); "Ті самі дві половинки єдиного чотириногого цілого, яке називається Ми" (ДТ. – 2001. – 3–8 берез.). Можна сказати, що певна трансформація поняття про взаємозв'язані половини спостерігається й у співвідношенні висловів: Сильна стать, Слабка стать, Прекрасна стать, Протилежна стать. У них яскраво виражена опозиційність, побудова характеристик на протиставленні відповідних якостей: чи то фізичних (сила-слабкість), чи то зовнішньоатрибутивних (прекрасна половина людства), чи то просто розрізнених (протилежна стать). "ХХ століття сформулювало суть тенденції статевого розвитку як Рівність в розрізненості ", – зазначає О. Ю. Маркова [12, 228].

Але коли спостерігається, наприклад, втрата "сильною статтю" своїх традиційних якостей, звертається увага на те, що "сильна стать уже не перенапружується в завоюванні прекрасних дам" (ДТ. – 2003. – 15–21 листоп.), а "чимало чоловіків свою немитість і недоглянутість вважають неодмінними атрибутами сильної статі" (ДТ. – 2001. – 19–25 трав.).

Помітною стає чітка переорієнтація гендерних характеристик цього поняття. Журналісти наголошують на тому, що сильною статтю у наш час стають жінки: "Все ж жінки сильніші за чоловіків" (ДТ. – 2002. – 5–11 жовт.), "Жінки, зараз усі сильні. Не обов'язково навіть цю "спину" використовувати, але хочеться знати, що вона є" (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.), а у чоловіків: "Триває процес фемінізації сильної статі, її представники перебирають такі споконвіку жіночі риси, як чутливість, боязкість, сором'язливість" (ДТ. – 2002. – 25–31 трав.).

За висловом О. Ю. Маркової [12, 231], сучасна Попелюшка сама у змозі влаштувати собі бал, і присутність на ньому Принца нібито зовсім і не обов'язкова. Якщо використовувати цей приклад для обґрунтовування сучасних моделей жіночності, то можна зазначити, що жінка сама вибудовує собі міфи та ідеї, обирає форму жіночності безвідносно до чоловіка. При цьому молоді жінки не перестають марити і чекають на свого чоловіка, який на сторінках преси втілюється в образі чоловіка-Принца, Лицаря на білому коні. Коли "кожна дівчинка мріє про свого принца. Звісно ж, їй хочеться, аби її перший чоловік був най-най" (ДТ. – 2003. – 1–7 листоп.), дівчата "воліють чекати Прекрасного Принца, який примчить на білому коні, щоб розв'язати всі їхні проблеми. Приміром, вчасно оформити медичну страховку чи розібратися зі сплатою податків" (ДТ. – 2003. – 12–18 квіт.).

Сьогодні Принцами частіше визнаються закордонні чоловіки, як кращі, і такі, що підходять під атрибутику казкових love-story. Формується навіть поняття "закордонний принц": "Мрія знайти закордонного принца й поскакати за тридев'ять земель на білому коні аж ніяк не нова – пригадайте хоча б російські народні казки. Вітчизняний наречений завжди поступався зарубіжному, відзначеному занадто високим знаком якості" (ДТ. – 2005. – 22–28 січ.); "Як і більшість наших дівчат, у мене була "установка" на іноземців, як на багатих заморських принців на крутих машинах і з купою грошей" (ДТ. – 2002. – 28 верес.–4 жовт.). Заради щастя з уявним ідеальним чоловіком, жінка ладна перетворити на реальність навіть казку про красуню і чудовисько, але в оновленому співвідношенні. Привабливість принца розглядається суто в площині матеріальної зацікавленості. Символом краси, на який рівняється жінка, стає образ красуні-Барбі. Існує навіть таке явище, як "синдром Барбі", що ґрунтується на бажанні жінки відповідати ідеалізованим "ляльковим" стандартам: "Світловолосій тоненькій Каті недавно виповнилося 22 роки. Важко повірити, що за цей час вона перенесла три пластичні операції! Психологи вважають, що в Каті – типовий "синдром ляльки Барбі" (ДТ. – 2002. – 1–7 черв.).

У пресі образ Барбі описує, передусім, дівочу красу: "Для чого мати гарну, як лялька Барбі, подругу? Щоб вона створювала мені конкуренцію у середовищі хлопців?!" (ВЗ. – 2003. – 24 листоп.); "Барбі вміє справити враження. Вона така тендітна, ніжна, беззахисна" ("ВЗ". – 2003. – 24 листоп.). У деяких випадках цей образ стає влучним метафоричним синонімом слова "красуня", інколи навіть з трохи негативною конотацією: "Тож сучасна жінка – це принадна особистість, від якої йдуть такі собі позитивні флюїди. Погодьтеся: на це здатна не кожна Барбі" (Хрещатик. – 2003. – 7 берез.). Такий приклад вказує на зародження в суспільстві нових гендерних ціннісних характеристик – визнання в жінці, перш за все, її внутрішнього світу, а не лише зовнішньої принадності дівчини-красуні, дівчини-моделі.

Хоча метафоричні образи-символи нового часу, які репрезентують на сторінках преси сучасне бачення жіночої вроди і краси, втілені в лексемах Модель (фото-модель, топ-модель), Секс-бомба (секс-символ), залишаються актуальними і такими, що впливають на сприйняття молодої дівчини взагалі: "рекламний продукт у багатьох випадках підтримується найвродливішими, найпопулярнішими топ-моделями. Рекламне послання з обличчям всесвітньо відомої красуні сприяє формуванню в глядача, споживача почуття прекрасного" (ДТ. – 2000. – 23–29 верес.).

Образ моделі з красивого глянцевого журналу стає прикладом для наслідування мільйонів молодих дівчат. Сьогодні у мові він сприймається як більш виразний метафоричний синонім нейтральнішого поняття "красуня": "...ім'я автора, чарівної жінки із зовнішністю топ-моделі" (ДТ. – 2002. – 8–15 берез.), "дівчата зображають з себе таких собі секс-бомб або дивовижних топ-моделей" (ДТ. – 2001. – 3–9 лют.). Варто зазначити, що у сучасних умовах поряд з піднесеним сприйняттям нового стереотипного образу Моделі, формується й інша його семантична характеристика з негативними асоціативними рядами, на кшталт: "За кордоном дізнавшись, що дівчина з України, її часто сприймають або як топ-модель, або як повію" (ДТ. – 2002. – 8–15 берез.). Спостерігається постійний розвиток і трансформація семантичних структур стереотипних гендерних образів.

Загалом, сучасне покоління є яскравим зразком переходу соціостатевих відносин на нові сходинки. У ньому спостерігається еволюція суспільних догматичних поглядів на призначення чоловіка та жінки, злам традиційних і зародження нових гендерних ідеологій. Молодь обирає більш толерантні вектори розвитку особистісних відносин між статями. З'являються модернізовані стереотипні образи (Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель), більш характерні для молодіжного соціуму. Актуалізуються образи-символи: Принц, Лицар, Партнер, Партнерка, як реакція на прагнення сучасних чоловіків та жінок до чогось прекрасного, пошук ідеальних стосунків. Поряд з цим актуальними для українського суспільства залишаються традиційні гендерні стереотипні уявлення, втілені в образах Берегині, Годувальника, Адама, Єви, Слабкої–Сильної статі та ін. Спостерігається процес переорієнтації гендерних характеристик, наприклад, коли сильні якості лідера в сім'ї та суспільстві перебирає на себе жінка, часто визнається слабкість чоловіка.

Засоби масової комунікації є тією важливою соціальною цариною, де закріплюються значущі концептуальні поняття (традиційні, нові, актуалізовані) і це стосується, зокрема, осмислення ролі й місця чоловіка та жінки у сучасному суспільстві. Залежно від виваженості, вдумливості, відповідального підбору гендерних характеристик, що подаються у журналістських текстах, формуються сучасні й майбутні погляди громадян на розуміння таких понять, як "гендерна рівність", "гендерна гармонія", "гендерна чуйність" тощо.


1. Волобуєва А. М. Гендерна політика у дзеркалі преси (моніторинг газет "День", "Дзеркало тижня", "Столиця", "Хрещатик") // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 66–69; Кіянка І. Гендерна освіта у висвітленні ЗМІ // Громадські ініціативи. – 2002. – № 3. – С. 17–19; Кушнір С. Чоловіки та чоловіча тема – чи домінують вони у ЗМІ // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 71; Остапенко Н. Ф. Гендерна домінанта суспільства і практика діяльності українських ЗМІ // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2002. – Вип. 37. – С. 243–244; Сидоренко Н. М., Остапенко Н. Ф. Українські аспекти гендерної рівності // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 2003. – Вип. 12. – С. 26–28; Старченко Т. І. Душа зболена... (Проблематика сучасної української жіночої публіцистики) // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Сер. Журналістика. – 1995. – Вип. 2. – С. 69–80; Федосєєва Р. І. ЗМІ в Україні: шляхи до гармонізації стосунків // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 73–76.

2. Ажгихина Н. И. Гендерные стереотипы в масс-медиа // Женщины и СМИ: свобода слова и свобода творчества. – М., 2001; Воронина О. А. Теоретико-методологические основы гендерных исследований // Теория и методология гендерных исследований: Курс лекций / Под общ. ред. О. А. Ворониной. – М., 2001. – С. 13–106; Здравомыслова О. М., Кигай Н. И. Личностные установки журналиста-профессионала: гендерный аспект // Доклады Второй Международной конференции "Гендер: язык, культура, коммуникация", 22–23 ноября 2001 г. – М., 2002. – С. 137–150; Двинянинова Г. С. Связность газетного текста и конструирование гендера в британской прессе // Мурзинские чтения: динамика языка в синхронии и диахронии: Материалы межвузовской научной конференции, Пермь, 17–18 сентября 2002 г. – Пермь, 2002. – С. 180–182; Кирилина А. В. Манифестация гендерных стереотипов в российской прессе: журналистская и читательская перспективы // Gender-Sprache-Kommunikation-Kultur. Konferenz am Institut fur Slawistik der Friedrich-Schiller-Universitat Jena. – 2001; Кирилина А. В. Гендерные аспекты массовой коммуникации // Гендер как интрига познания: Сборник статей. – М., 2000. – С. 47–80.

3. Словник іншомовних слів / Уклад.: С. Морозов, Л. Шкарапута. – К., 2000. – C. 574.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь, 2004. – C. 1246.

5. Агєєва В. Філософія жіночого існування / Передм. до кн. С. де Бовуар. Друга стать. – К., 1994. – Т. 1. – С. 10–14; Леонтьєва Л. Стереотипи, або дещо про місце жінки у суспільстві // Ї. – 2003. – № 27; Фоменко О. С. Жіночий рух в демократичному суспільстві та його вплив на розвиток мови // Філологія і культура. – К., 1996. – С. 50; Сепетий Д. Українська лицарська традиція // Ї. – 2003. – № 27; Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Стилістика української мови. – К., 2003. – С. 315; Кісь О. Моделі конструювання гендерної ідентичності жінки в сучасній Україні // Ї. – 2003. – № 27; Ставицька Л. Мова і стать // Критика. – 2003. – № 6.

6. http://www.gender.kiev.ua/vocab.htm.

7. Агєєва В. Філософія жіночого існування / Передмова до кн. С. де Бовуар. Друга стать. – К., 1994. – Т. 1. – С. 10–14; Леонтьєва Л. Стереотипи, або дещо про місце жінки у суспільстві // Ї. – 2003. – № 27; Фоменко О. С. Жіночий рух в демократичному суспільстві та його вплив на розвиток мови // Філологія і культура. – К., 1996. – С. 50.

8. Агєєва В. Філософія жіночого існування / Передмова до кн. С. де Бовуар. Друга стать. – К., 1994. – Т. 1. – С. 14.

9. Сепетий Д. Українська лицарська традиція // Ї. – 2003. – № 27.

10. Ставицька Л. Мова і стать // Критика. – 2003 / http://www.krytyka.kiev.ua/articles/s9_6_2003.html

11. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні // Ї. – 2003. – № 27.

12. Маркова О. Ю. Гендерные измерения современного общества // Отчуждение человека в перспективе глобализации мира: Сб. статей / Под ред.: Б. В. Маркова, Ю. Н. Солонина, В. В. Парцвания. – СПб., 2001. – Вып. I. – С. 223–239.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові