Ласкаво просимо

Макроетика та її вплив на моральний вимір роботи журналіста

асп.
УДК 070. 11

Зі зростанням науково-технічного й виробничого потенціалу людства, підвищенням здатності людини впливати на стан навколишнього буття і на кардинальні умови свого власного існування дедалі важливішою стає власне моральна спрямованість конкретних дій особистості, чимраз більшого значення набуває те, яким саме цінностям підпорядковує вона свою професійну діяльність. Ці глобальні питання спричинили виникнення нової етичної дисципліни - макроетики.

Нині ми бачимо, як набувають найгострішого морального значення, здавалося б, індиферентні до моралі ланки й аспекти взаємодії людини і дійсності - економіка, політика, наукове пізнання тощо. Космічне самоусвідомлення сучасної людини неминуче висуває перед нею проблему морального осмислення своїх відносин як з рідною планетою, так і з Всесвітом у цілому. Етика, що стосувалася проблем відносин між окремими людьми, перетворюється на макроетику, яка включає у свою сферу глобальні стосунки людства і дійсності.

Як відомо, різні суб’єкти моральної діяльності є носіями певної сукупності цінностей: в одному випадку таких, що добре узгоджуються між собою, в іншому - таких, що не узгоджуються або навіть суперечать одна одній. У світі цінностей відбувається своєрідне "виштовхування" деяких із них, які набувають значення на рівні всього людства - стають метацінностями. Макроетика, насамперед, апелює до метацінностей, а також їх поєднань і комбінацій, які у реальному житті існують не лише на рівні людства, де набувають характеру символу або абстракції, а й на рівні соціальної групи та окремої особистості. Тому й відповідальність виникає на різних суспільних рівнях - покладається на людство в цілому, на соціальну групу або на окремого індивіда [4].

Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, всесвітньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875-1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад ("Культура й етика", 1923). Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми спостерігаємо нині [4].

Людство в цілому досягло у своєму розвитку такого ступеня, на якому цей розвиток уже не може лишатися необмеженим і безконтрольним, оскільки в противному разі неминуча загибель як самого людства, так і світу природи, за рахунок якого воно живе. Людина як родова істота має визначити нарешті своє принципове становище у світі, свої пріоритети в стосунках з ним і відповідно до цього встановити остаточні обмеження власного зростання, власної практичної діяльності. Саме до цього у 70-х роках закликав цивілізовані народи Римський клуб - впливова міжнародна неурядова організація вчених, політиків, представників бізнесу, яка багато зробила для формування сучасної свідомості людства. Але усвідомити свою відповідальність і встановити розумні обмеження власної діяльності - це завдання власне етичне, яке передбачає здатність людини до самовдосконалення [2].

Усі ці зміни в сучасній постановці моральних проблем спонукають до перегляду антропоцентричної парадигми в етиці (однобічної орієнтації на людину та її потреби) і повернення на новому рівні - рівні макроетики - до розуміння моралі саме як певного модусу ставлення до дійсності, де людина і світ знаходяться у постійному діалозі. Природно, втім, що й за цих умов людина залишається найближчим і найціннішим предметом дійсності, тому є підстави вважати, що міжособові стосунки залишать за собою роль якщо не єдиної, то принаймні провідної, найдинамічнішої галузі етичного освоєння дійсності.

Міжлюдські стосунки виникають завдяки комунікативній діяльності, яка дедалі більше важить на сучасному етапі розвитку людства. Результати комунікативної діяльності, до якої належить і журналістика, повинні бути осмислені з точки зору практичного розуму, тобто потрібно виявити загальнолюдську цінність цієї діяльності відповідно до принципів етики, які вважаються універсальними у даній комунікативній спільноті. Раціональність та етична цінність поєднуються у практичній філософії, яка виходить з praxis (дії) як із вільного самовизначення людини на противагу внутрішнім та зовнішнім емпіричним спонуканням. Ядром практичної філософії є практично орієнтована етика комунікації, що дає можливість застосовувати принципи макроетики до журналістики як діяльності, для котрої комунікація є важливою продуктивною силою [3].

Як центральну проблему, етику комунікації розглядав Карл Отто Апель. Комунікативна філософія завдяки Апелю переростає у трансцендентальну комунікативну етику - у практичну філософію комунікації. З його погляду моральний обов’язок людини виникає із взаємних вимог відповідальності мислячих людей у межах комунікативної спільноти, яку Апель ідентифікує з людським родом у цілому. У такому аспекті журналістика, мета якої - відображення дійсності через спілкування, також підпадає сфері макроетики, покликаної забезпечити збереження існування людства і планети [1].

1. Апель К.-О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність? // Політична думка. - 1994. - № 3. - С. 115-119; № 4. - С. 85-92. 2. Кін Дж. Мас-медіа і демократія / Ред. О. Гриценко. - К.: К.І.С., 1999. 3. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность / Ред. Н. В. Мотрошилова. - М.: Academia, 1995. 4. Шихирев П. Н. Ценности в кризисном социуме // Психологический журнал. - 1991. - № 6. - С. 154-155.