Ласкаво просимо

асист.
УДК 655.41

Розглянуто процес формування та розвитку в Україні видавничої мережі у сфері правничих наук, подано статистичні дані про випуск літератури основними спеціалізованими юридичними видавництвами.

The process of formation and development in independent Ukraine of a network of publishing houses in sphere of jurisprudence is considered, is shown statistics of release of the literature by the basic specialized legal publishing houses.

З проголошенням незалежності в Україні почалося переосмислення всієї системи права, визначення нових напрямів побудови законодавства відповідно до міжнародних стандартів, з урахуванням найкращих здобутків світової юридичної практики. З огляду на це, створювалися наукові інститути та центри, відкривалися юридичні факультети у державних вищих навчальних закладах та комерційні вузи, почали з'являтися спеціалізовані юридичні видавництва. Загалом, починаючи з 1991 року, книги правової тематики видавали близько 800 видавництв і видавничих організацій.

Таким чином, в Україні відбувався активний процес формування видавничої мережі в галузі права, який на сьогодні практично ніким не досліджувався. Певні спроби вивчення даного питання робилися О. Васюк [3–5] у межах аналізу інформаційно-бібліографічного забезпечення юристів, проте наведений нею перелік видавництв, які найбільше видали юридичної літератури за період 1991–1999 років, є неповним і потребує уточнення.

Отже, метою даної статті є:

– визначити кількість видавничих суб'єктів, які працювали на ринку юридичної літератури протягом 1991–2004 років, і пояснити причини зменшення чи збільшення цієї кількості в певні проміжки розглядуваного періоду;
– показати співвідношення на ринку видавництв державної та недержавної форм власності;
– проаналізувати динаміку випуску правничих видань за назвами та тиражами в розрізі видавничих суб'єктів різної форми власності та підпорядкування;
– визначити лідерів з випуску правничих видань як за назвами, так і за тиражами, а також територіальні центри видання правничої літератури.

Дослідження проводилося за допомогою статистичного та порівняльно-історичного методів на основі даних, уміщених у державному бібліографічному покажчику Книжкової палати України "Літопис книг", який найповніше відображає всі книжкові видання, що виходять в Україні. За останній рік розгляду обрано 2004, оскільки повну інформацію про видання 2005 року можна буде отримати лише на початку 2006.

Слід також наголосити, що здобуті результати відрізняються від статистичних даних Книжкової палати України, що пояснюється різними підходами при підрахунках. Так, у Книжковій палаті кількість назв видань за певний рік визначають згідно з кількістю видань, примірники яких отримані в цей рік. Наприклад, у 1998 році до Книжкової палати продовжує надходити багато книжок, надрукованих у 1997 році, але всі вони обраховуються вже як видання 1998, адже інакше не можна було б вести поточну статистику друку. Ми ж зараховували до 1998 року лише ті книги, які були видані в цьому році, навіть якщо обов'язковий примірник зареєстровано у Книжковій палаті в 1999, 2000 чи навіть 2001 роках.

За радянських часів в Україні діяло 26 книжкових видавництв державної форми власності та 31 видавнича організація міністерств, комітетів і відомств [2], серед яких правничу літературу випускали переважно "Наукова думка", "Політвидав", видавництва при Київському, Львівському та Харківському університетах, кожне з яких мало чітку спеціалізацію за видом літератури.

Практично така ж ситуація залишалася на книжковому ринку і в перші роки після проголошення незалежності. Так, у 1991 році 36 % від загальної кількості правничих видань ви-йшло друком у видавництві "Україна" (колишньому "Політвидаві"), яке випускало офіційну літературу: законодавчі та нормативні акти незалежної держави; 14 % випустив Навчально-методичний кабінет з вищої освіти (НМКВО), що спеціалізувався на виданні підручників і навчальних посібників для вишів; по 10 % припадало відповідно на видавництво Київського університету "Либідь", "Наукову думку" та громадську науково-просвітницьку організацію Товариство "Знання" України, яка була заснована у 1948 році як Товариство з розповсюдженя політичних і наукових знань. Ще 20 % книжкового ринку займали понад 10 видавничих організацій (по 1–3 % кожна), серед яких лише дві: МП "Слово" (Львів) та СП "Інтербук" (Харків) – мали недержавну форму власності.

Починаючи з 1992 року, видавництва, створені ще за радянських часів, поступово втрачають монополію на ринку правничих видань, що пояснюється відкриттям в Україні спеціалізованих юридичних видавництв різної форми власності. Так, у травні групою прогресивних українських та закордонних правників за фінансової підтримки Дж. Сороса для cприяння становленню України як правової держави засновано Всеукраїнський благодійний фонд Українська Правнича Фундація (УПФ). Однією із пріоритетних програм у його діяльності стала програма "Видання правничої літератури", для реалізації якої було організовано видавництво УПФ "Право" (м. Київ).

На виконання Указу Президента України від 23 липня 1993 року № 275 "Про Академію правових наук України" при Академії правових наук (м. Харків) для оприлюднення наукових праць співробітників Академії створено видавництво "Право".

Важливе значення для розвитку видання в Україні фахової літератури з юриспруденції мало заснування 20 червня 1993 року підприємства "Юрінком" (Юридична інформаційна компанія).

За станом на 1995 рік юридичну книгу видавало вже 47 видавництв та видавничих організацій, які разом випускали у світ 100–130 назв на рік накладом 600–1700 тис. примірників.

Різке зростання кількості видавничих суб'єктів на ринку юридичної літератури спостерігалось у 1996 році (рис. 1), що пояснюється як стабільним попитом на книги правової тематики, так і тим, що на відміну від інших видів літератури, правничі видання не відчували значної конкуренції з боку російських видавництв, продукція яких мала вищу поліграфічну якість та нижчу собівартість.

У цей період з'являються нові спеціалізовані видавництва та активізується діяльність існуючих. Так, Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 27 січня 1997 року № 22 на правах самостійного управління в складі апарату Верховної Ради України зі статусом юридичної особи було створено видавництво Верховної Ради України "Парламентське видавництво", основним завданням якого визначено видання законодавчих і нормативно-правових актів Верховної Ради України [9].

У 1997 році розпочав діяльність науково-видавничий центр "Правові джерела" (з 1999 р. – видавництво) та значно збільшилася кількість видань підприємства "Юрінком" (від 1–4 до 12 назв на рік), що пов'язано з перетворенням його в 1997 році на видавничу організацію "Юрінком Інтер" за сприяння інвестора – польського видавництва PWN (Wydawnictwo Naukowe) [10].

У 1998 році на базі Київської книжкової фабрики наукової книги відкрито видавництво "Ін Юре" (нині – концерн "Видавничий Дім "Ін Юре"). Цього ж року юридичну літературу почало видавати ТОВ "Атіка", яке працювало на ринку ще з 1995 року, але протягом перших трьох років своєї діяльності спеціалізувалося на випуску художньої та наукової літератури.

У 1999 році на ринку з'являється одеське видавництво "Юридична література", у 2000 – видавничий дім "Юридична книга", видавництво "Юрпрес" (Донецьк), а в 2001 році – київська видавнича організація "Юстініан", приватний підприємець "Видавець А. В. Паливода".

Характерно, що зазначене зростання кількості видавничих суб'єктів на ринку юридичної літератури відбувалося переважно за рахунок появи нових видавництв і видавничих організацій недержавної форми власності, частка яких зросла від 20–45 % у 1991–1995 роках до 50–65 % у 1996–2004 роках (рис. 2).

На основі класифікації, розробленої Книжковою палатою України, за формою власності та підпорядкуванням на ринку юридичних видань можна виділити:

1. Видавництва з державною формою власності:

– сфери управління Держкомтелерадіо України ("Либідь", "Основи", "Світ", "Україна");
– сфери управління інших державних установ ("Парламентське видавництво" (Верховної Ради України), "Наукова думка" (НАН України), "Право" (Академії правових наук України);

2. Видавництва з іншими формами власності (недержавні, зі словом "видавництво"): "Логос", "Науковий світ", "Юридична література", у тому числі й видавництва Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання" – "Закарпаття" (Ужгород), "Поділля" (Хмельницький);

3. Видавничі організації з державною формою власності:

– сфери управління Держкомтелерадіо України (подвійне підпорядкування): редакційно-видавничі підприємства – РВП "Оригінал" (Харків), РВП "Простір"; поліграфічні підприємства (комбінати друку, друкарні, фабрики) – Облдрукарня, Райдрукарня (Київ), Рівненська друкарня;

– редакції журналів і газет, що випускають книги, – редакція журналу "Донецкие новости", редакція журналу "Вісник податкової служби";

– державні організації, підприємства, міністерства, комітети, бібліотеки – Державний департамент інтелектуальної власності, Інститут законодавства України, Національна парламентська бібліотека України;

– науково-дослідні інститути, наукові організації Академії наук – Інститут держави і права ім. В. Корецького НАНУ, Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, Інститут юридичних досліджень;

– навчальні організації (інститути, університети) – Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП), Національна академія внутрішніх справ України, Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, Юридична академія МВС України;

4. Видавничі організації з іншими формами власності (колективна, приватна, власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав):

– видавничі дома, фірми, асоціації, АТ, ВАТ, ВКФ, ЗАТ, СП, ТОВ – концерн "Видавничий дім "Ін Юре", НВКФ "Консум", ТОВ "Вентурі", ВД "Юридична книга", ВД "Юрінком Інтер";

– приватні підприємці – видавець А. В. Паливода, видавець М. А. Микота;

– громадські організації, спілки, товариства – Центральний комітет профспілки працівників освіти і науки України;

– релігійні організації – "Духовна вість" (Львів), "Християнська Зоря" (Кременчук).

У таблицях показано випуск книг вищезазначеними видавництвами та видавничими організаціями за назвами (табл. 1)

та за тиражами (табл. 2)

.

Як видно з наведених даних, на сьогодні першість як за назвами, так і за тиражами належить видавничим організаціям недержавної форми власності, друге місце посідають: за назвами – державні навчальні організації, а за тиражами – видавництва з іншими формами власності.

Незважаючи на велику кількість видавничих суб'єктів, які працювали на ринку юридичної літератури, більшість з них видавали 1–2 (а то й менше) назви на рік.

На основі статистичних підрахунків нами було визначено 12 видавництв і видавничих організацій, які за розглядуваний період випустили понад 50 назв (рис. 3) загальним тиражем більше 250 тис. примірників (рис. 4), при цьому лідери за кількістю назв та за тиражами виявилися різними. Наприклад, Національна юридична академія України, Редакційно-видавничий відділ ЛІВС МВС, Товариство "Знання України", видавництво "Наукова думка" займають перші місця лише за кількістю випущених назв. Київське ж видавництва "Право", "Преса України", навпаки, видали тільки 7 та 36 назв видань відповідно, але за рахунок випуску в світ у 1996–1997 роках мільйонними накладами Конституції України мають великі загальні тиражі. Так само видавництво "Влад і Влада" активно працювало на ринку юридичних видань лише в 1997 році, але надрукувало протягом цього року близько 10 кодексів України російською мовою тиражами від 10 до 50 тис. примірників кожен.

Таким чином, є вісім видавництв та видавничих організацій – лідерів з випуску правничих видань: "Юрінком Інтер", "Парламентське видавництво", концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", видавництво "Атіка", НВКФ "Консум", видавництво "Україна", МАУП та видавництво "Право" (Харків), які умовно можна об'єднати у дві групи: видавництва, які спеціалізуються на випуску переважно юридичних видань, – концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", "Парламентське видавництво", видавництва "Юрінком Інтер", "Атіка" і "Право" (Харків) й видавництва та видавничі організації, які поряд з літературою іншої тематики випускають і юридичну, – видавництво "Україна", МАУП, НВКФ "Консум".

Слід також зазначити, що видавництво "Україна" (колишній "Політвидав") опинилося серед лідерів лише за рахунок активної видавничої діяльності в перші роки незалежності.

Починаючи з 1998 року, воно випускає лише 3–5 видань на рік загальним тиражем до 10 тис. примірників.

Більшість спеціалізованих видавництв територіально розташовані у Києві, який є беззаперечним центром видання правничої літератури. Друге місце посідає Харків, що пов'язано з активною видавничою діяльністю Національної юридичної академії, Національного університету внутрішніх справ, інших юридичних навчальних закладів, а також харківського видавництва "Право". Далі йдуть Одеса, Донецьк та Львів (рис. 5). Останніми роками збільшилася кількість юридичних видань, надрукованих у Дніпропетровську, Луганську, Ужгороді та Чернівцях.

Висновки

За часи незалежності в Україні сформувався та активно розвивається ринок юридичної літератури, все більшу частку якого займають спеціалізовані видавництва та видавничі організації недержавної форми власності – Юрінком Інтер, концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", "Атіка". Серед державних видавництв активно працює в цьому напрямі лише "Парламентське видавництво", яке відоме на ринку своїми збірниками законодавчих актів, кодексами та законами, що користуються попитом читачів, оскільки друкуються від імені Верховної Ради України і є офіційними виданнями. Близько 10–20 % юридичних видань останніми роками випускають юридичні вищі навчальні заклади та видавництва при них, які мають юридичні відділення, проте з огляду на обмежене фінансування цих установ більшість з них виходять друком невеликими накладами переважно для внутрішнього користування.

Тенденція до лідерства на ринку правничих видань саме спеціалізованих видавництв, на наш погляд, буде й надалі зберігатися, оскільки саме завдяки вузькій спеціалізації видавництва мають можливість готувати юридичні видання на більш високому професійному рівні, адекватніше реагувати на зміни попиту, залучати до співпраці відомих авторів.

---

1. Академія правових наук України: Довідник. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2002 – 248 с.
2. Афонін О. Національна книга: стан, причини, наслідки, перспективи // Друкарство. – 2000. – № 2. – С. 28–29.
3. Васюк О. В. Документний потік з юридичних наук // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – К., 2000. – Вип. 5. – С. 228–232.
4. Васюк О. В. Інформаційно-бібліографічне забезпечення юристів в умовах формування правової держави: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 07.00.08 / Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. – К., 2003. – 20 с.
5. Васюк О. В. Систематичний аналіз документного потоку з правознавства і юридичних наук / Вісн. Кн. палати. – 2001. – № 3. – С. 13–17.
6. Ворона І. Юридична література: 1997–1999 рр. // Книжковий клуб. – 2000. – № 1–2. – С. 4–5.
7. Літопис книг: Державний бібліографічний покажчик України / Національне науково-виробниче об'єднання "Книжкова палата України" / Відп. за вип. З. П. Богачук; бібліограф-укл. Л. А. Кириченко; ред. А. В. Косюк. – К.: Вид-во "Час", 1991–2004. – № 1–24.
8. Літопис книг: Державний бібліографічний покажчик України / Національне науково-виробниче об'єднання "Книжкова палата України" / Відп. за вип. З. П. Богачук; бібліограф-укл. Л. А. Кириченко; ред. А. В. Косюк. – К.: Вид-во "Час", 2005. – № 1–12.
9. Про структуру апарату Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України від 3 липня 1997 р. № 427/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 28.
10. Чернеча П. Сім років – це лише початок [Про київське видавництво "Юрінком Інтер"] // Книжковий клуб. – 2000. – № 6–7. – С. 17.