к. філол. н., доц.
УДК 621.397.13:379.823
Ток-шоу – один із найпопулярніших форматів сучасного ТБ. Його популярність мотивована, насамперед, ілюзією причетності аудиторії до віртуального диспуту. Ток-шоу демократизує громадську думку, орієнтуючи її на пошук консенсусу. Конфліктність таких програм і глибина тематичного дослідження сприяють зростанню рейтингу цього формату.
Talk show is one of the most popular formats of modern TV. It popularity is caused first of all of illusion of participation in virtual discussion. Talk show arouses democratization of the public opinion by means of direction it to the search for consensus. Conflict in such TV-programs and the depth of thematic investigation cause to increase their rating.
Актуальність теми. Популярні нині телевізійні ток-шоу стали чи не найпомітнішою ознакою сучасного ТБ. Політичні, розважальні, інтелектуальні... Сучасний авторитетний телеканал виробляє по кілька ток-шоу, охоплюючи провідні сфери суспільного життя. Їх диференціюють відповідно до видів аудиторії, ідеологічних цілей, а також маркетингових завдань. Так, у денному ефірі переважають ток-шоу для домогосподарок, шкільної та студентської молоді. Опівночі – для інтелектуалів. У цьому випадку менеджери свідомо йдуть на збитковість програмного виробництва, адже нічна аудиторія нечисленна і залучити достатньо реклами для самоокупності важко. Зате можна мати інший зиск – іміджевий. Вдало продумана тема і ретельно підібраний гурт учасників її обговорення можуть шляхом резонансу (наприклад, цитування цікавих і нестандартних думок у пресі) надати телеканалу вигідного образу – осередку інтелектуальної еліти; тобто формується імідж інтелігентного та стильного ТБ.
Телевізійні критики досить прискіпливо оцінюють новомодний формат, надто розважального характеру. Однак це не впливає на високий рейтинг розважальних ток-шоу. (Як не гудили би скандальний проект "Вікна" Д. Нагієва, що демонструється на "Новому каналі", його рейтинг стабільно високий.) Суперечність між ставленням телекритики та смаками глядача, очевидно, мотивована недостатнім розумінням ролі й суті популярного жанру. Тож у пропонованій публікації здійснено спробу аналізу формату телевізійного ток-шоу з метою його ефективного культивування на теренах вітчизняного ТБ.
Історіографія теми. Ток-шоу – це, насамперед, діалог. Тому в широкому контексті науковою основою цього телевізійного формату можна вважати довгий ряд класичних досліджень про діалогічну журналістику. Однак цього вагомого наукового пласта було б недостатньо для осягнення сучасної практики (виробничої й творчої) ток-шоу. Через те автор систематизував газетно-журнальні фрагменти з виступів як телекритиків, так і тележурналістів щодо зазначеної теми. Це дало можливість дослідити найсвіжіший досвід і визначити суспільну значущість формату сьогодні. Автор також послугувався колективною роботою ряду провідних журналістів телеканалу "1+1" (серед них – і ведучі популярних ток-шоу) – під назвою "Ти не один" – про новітню історію вітчизняного ТБ [1]. Власне, відсутність безпосередніх і цілісних наукових досліджень про ток-шоу і спонукало автора до написання цієї публікації.
Тож у чому криється розгадка популярності ток-шоу?
1. Насамперед його принадність зумовлена ілюзією причетності до обговорення актуальної проблеми. Спостерігаючи за дійством, глядач підсвідомо асоціює себе з учасниками діалогу: "Я теж міг би так висловитися"; "ні, не згоден з такою думкою"... Студійна масовка створює ефект віртуальної присутності під час запису програми. Ніби зникає невидима перепона, що розділяє глядача й диспутантів. Тому запрошені на запис "волонтери" мають проходити коректний і негласний відбір (частіше вживається нині модне іншомовне слово "кастинг") з метою продуманого розміщення гостей, аби виникало відчуття зацікавленої атмосфери. Тут ще й має значення вміння режисерів та операторів вихоплювати зосереджені й вдумливі вирази обличчя для підсилення відчуття співпереживання.
2. Телевізійне ток-шоу задовольняє потребу аудиторії в спілкуванні. Не завжди у своєму середовищі щастить зустріти цікавого співбесідника, з яким можна обговорити щось актуальне чи поділитися наболілим. Ток-шоу дає таку можливість, щоправда, віртуальну. Комунікативний аспект жанру має надзвичайно велике суспільне значення. Завдяки йому ТБ може привертати увагу громадськості до важливих суспільно-політичних проблем, впливати на суспільні процеси, формувати громадську думку. По суті, ток-шоу замінює сумнозвісне перешіптування на домашній кухні, добре відоме за радянських часів. Отже, комунікативність жанру сприяє демократизації суспільства. Спостерігаючи за телевізійним диспутом, глядач прилучається до культури спілкування, стає розкутим під час висловлення своїх думок. У його свідомості виникає розуміння цінності консенсусу й можливості його досягнення.
3. Нерідко автори надають програмі певної скандальності, створюючи подекуди диявольський театр абсурду. Телекритика, як правило, осуджує це: мовляв, у глядачів виховуються не кращі людські чесноти, зокрема цинізм, двоєдушність, лукавість тощо; тим самим ТБ легалізує, виправдовує їх існування в повсякденності. Психологи ж пояснюють популярність скандальної ознаки ток-шоу підсвідомим прагненням аудиторії грати роль судді [2]. Тобто пересічному глядачеві імпонує позиція стороннього спостерігача за тією чи іншою життєвою колізією. Звісно, це може нагадувати й добре відоме побутове пліткування або ж балаканину на дозвіллі. З іншого боку, чужа драматична ситуація змушує замислитися над певними життєвими цінностями, скорегувати свою поведінку. Чи не в цьому полягає сутність стандарту "ТБ з людським обличчям", про який полюбляють розмірковувати телевізійні менеджери? У цілому ж, скандальність у ток-шоу – питання неоднозначне; очевидно, все тут залежить від рівня етики й естетики авторів.
Отже, популярний на ТБ жанр – не забаганка менеджерів, а соціально й психологічно мотивоване явище, ознака поглиблення комунікативності суспільства.
Однак активне поширення ток-шоу в телевізійному ефірі призвело до певної його девальвації. Водночас це змусило авторів та продюсерів нарешті зайнятися пошуком тематичної й стильової відмінності. Стало очевидно, що кожна програма повинна охоплювати лише певний тематичний сегмент, добувати собі повноцінний бренд. Глядач повинен уже наперед знати, що може очікувати саме від цього ток-шоу, легко впізнавати його стилістику. Слід зазначити, що й донині багатьом діалогічним програмам бракує свого почерку та системності висвітлення тем.
Досвід загальнонаціонального телеканалу "1+1" засвідчує, що вдале розташування ток-шоу в мережі мовлення можливе завдяки їх концептуальній різноманітності. Канал тривалий час виробляє чотири, несхожі одне на одне, ток-шоу: "Без табу", "Подвійний доказ", "Я так думаю", "Хочу і буду". Щоб уникнути копіювання, творчі команди кожного з них керуються лише своєю концепцією. Так, найрейтинговіша програма "Без табу" зосереджується на реальних життєвих драмах, які здебільшого мають щасливий кінець, бо її герої не здалися на милість обставин. Реальні люди засвідчують перед телекамерою свій високий дух, що дарує аудиторії життєдайну енергетику. "Подвійний доказ" має контрастну драматургію: чорно-білі барви у графічному оформленні, двоє ведучих як уособлення "за" і "проти", учасники розділені на дві групи, які впродовж усього ефірного часу шукають консенсус навколо заявленої теми. "Я так думаю" – обговорення резонансних суспільно-політичних проблем на політологічному рівні. "Хочу і буду", за твердженням авторів, спочатку замислювалося як суто молодіжне ток-шоу під умовним гаслом: "Май мету і досягни її!" Проте згодом з'ясувалося, що така концепція надто загальна і перегукується з подібними програмами на інших відомих телеканалах. Тому творча група вирішила надати своєму шоу глянцевого відблиску, наслідуючи стилістику "глянцевих журналів": реальні історії з життя "зірок" і пересічних героїв, викладені у формі телесеріалу [3]. Цей крок виявився ефективним, рейтингові показники зросли.
Ток-шоу "Нового каналу" під назвою "Життя прекрасне" промотувалося як "шоу успішних людей", "світлим і душевним". "Наша мета, – стверджував один із авторів, – показати, що в Україні є люди, у яких усе гаразд, які зуміли вирішити свої проблеми; і ці люди живуть поряд з нами, на сусідній вулиці" [4]. Подібну ідеологію сповідувало також ток-шоу "Дійові особи", що певний час виходило на телеканалі "Інтер". Його автор моделював свою мету таким чином: "Наше головне завдання – створити в студії сприятливу атмосферу, максимально розкрити людину перед глядачем. Нам не потрібен конфлікт, ми нікого не збираємося заганяти" [5]. Однак концептуальна безконфліктність як у першому, так і в другому випадку перетворила програми на прісне видовище з солодкуватою інтонацією. Ефірна недовговічність обох вищеназваних ток-шоу спонукає зробити такий висновок: в основі драматургії має бути конфлікт, особистісний, соціальний, світоглядний тощо. Зіставлення суперечностей, динаміка висловлення різних думок – усе це надає програмі емоційного насичення, створює ефект "живого кіно"; чим, власне, і сильне ТБ як вид мистецтва.
Окрім сценарної безконфліктності, ще однією вадою ток-шоу є поверхневе висвітлення теми. Нерідко спостерігається явне ковзання по її суперечливих фрагментах. Не завжди автори здатні чітко резюмувати обговорення. Та попри все формат є вельми перспективним і гідним уваги журналістів.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові