Ласкаво просимо

Просування України до НАТО у світлі глобалізаційних викликів.

студ.
УДК 070: 327 (477-4)

У дослідженні йдеться про висвітлення у засобах масової інформації політики Альянсу щодо Української держави. Крізь призму зарубіжної преси показано складності стратегічних зусиль України. Доказовість висновків спирається на документальний матеріал. Залучено погляди зарубіжних журналістів і спеціалістів з міжнародних відносин.

The research describes the covering of NATO policy concerning to the Ukraine in mass media. Through a prism of foreign press it is shown complexity of strategic efforts of Ukraine. The origin of conclusions is based on a documentary material. It is attached sights of foreign journalists and experts under the international relations.

Тему даного дослідження обрано тому, що нинішнє покоління все більше розуміє, як необхідно Україні утвердити статус стабільної цивілізованої держави в Європі, а не буферної зони між Заходом і Сходом. Не імітувати і не профанувати рух до євроатлантичної та європейської інтеграції Українську державу застерігають сусіди із Заходу. Мислити і діяти глобально у відносинах зі східними сусідами, позбувшись рудиментів радянської пропаганди та уламків ідеології тієї країни, якої вже немає на мапі, закликають демократичні ЗМІ.

Дуже важлива роль мас-медіа у висвітленні задекларованої Україною євроатлантичної та європейської інтеграції, її зусиль на цьому шляху і врешті-решт у формуванні громадської думки щодо цих проблем. Адже за станом на грудень 2003 року добре поінформованими про те, що таке НАТО, були лише 7 % серед опитаних Фондом "Демократичні ініціативи", а 85 % респондентів мали недостатньо інформації з цього питання [1, 5].

Якщо рух України до Північноатлантичного альянсу відбувається під впливом нових глобалізаційних викликів, то розвідка всіх цих процесів, на наш погляд, є відповіддю суспільства на ці виклики. Структурувати проблеми євроатлантичної інтеграції спробував доктор соціологічних наук Ю. Сурмін. Він також вивів три стратегії реалізації євроатлантичної інтеграції: спонтанну, поступової підготовки і активізації курсу [2, 55]. Моніторинг громадської думки щодо цих проблем здійснювали науковці О. Балакірєва, Д. Дмитрук, О. Яременко [3, 82]. Характеристику двосторонніх документів Плану дій і Цільового плану на 2003 рік знаходимо у статті Н. Цок [4, 57].

Спираючись на згадані публікації, автор поставив за мету дослідити, якою була роль мас-медіа у висвітленні просування України до НАТО у контексті глобалізаційних викликів. Слід зазначити, що сучасні дослідники цієї тематики фрагментарно цитують у своїх роботах публікації в газетах, журналах, збірниках, електронних засобах масової інформації. Автор робить спробу через подачу в ЗМІ вперше відстежити хронологію подій, зазначивши певні відмінності у передаванні інформації.

У 2004 році тема просування України до Альянсу дуже часто була присутньою в повідомленнях та аналітиці мас-медіа. Перше півріччя цього року (до саміту Північноатлантичного альянсу в Стамбулі) ознаменоване кількома важливими подіями.

Цільовий план Україна – НАТО на 2004 рік, прийнятий Радою національної безпеки і оборони України, затвердив Президент України Л. Кучма в березні. Цей документ включив близько 300 заходів. А над його виконанням доручено працювати майже 40 міністерствам і відомствам [5]. План підготовлено у розвиток попереднього (2003) та на виконання Плану дій Україна – НАТО, прийнятого на Празькому саміті. За оцінкою Міністерства закордонних справ України, "масштабність передбачених Цільовим планом заходів відображає усвідомлення обома партнерами тієї серйозності завдань, які виникають перед нашою державою у зв'язку з необхідністю наближення до критеріїв набуття членства у Альянсі" [5].

Український парламент своїм рішенням затвердив прагнення України підтримувати військові та миротворчі операції Північноатлантичного альянсу. Про це йдеться у ратифікованому меморандумі між урядом України та військовими штабами НАТО в Європі та Атлантиці. Ратифікація документа була розкритикована окремими парламентарями, які вважають, що він не відповідає Конституції України.

У квітні 2004 року високі посадовці в Україні схвально відгукувалися про події, пов'язані з церемонією вступу до НАТО семи європейських країн: Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Румунії, Словаччини та Словенії. І хоча приєднавча церемонія була доволі скромною, преса відзначала нове досягнення безпеки з боку тепер уже 26 країн світу.

Російські медіа критично коментували повідомлення про вступ до Альянсу нових членів, надто різкими були публікації і стосовно того, що Україна прийняла Закон про швидкий доступ сил НАТО на територію України. В унісон їй виступала преса України лівого спрямування, зокрема газета "Комуніст".

Відразу після вступу нових країн до Альянсу відбувся візит до Києва нового Генерального секретаря НАТО Я. де Хоопа Схеффера. У своїй статті, опублікованій напередодні у газеті "Дзеркало тижня", новий Генеральний секретар організації написав, що Україні "для того, щоб реалізувати свою мету – досягти євроатлантичної інтеграції, замало провести модернізацію збройних сил. Насамперед необхідно підкріпити політичні декларації конкретними діями у внутріполітичному житті. Україна має зміцнити демократичні інституції, твердо закріпити принцип верховенства права та забезпечити свободу ЗМІ" [6].

У рамках чергового саміту НАТО у Стамбулі, що датований червнем 2004 року, за традицією відбувається засідання Ради євроатлантичного партнерства, членом якої є і Україна, а також Комісії "Україна – НАТО". Напередодні цієї зустрічі офіційне керівництво організації надто довго не ухвалювало рішення про те, на якому рівні буде представлена українська делегація.

Речник Північноатлантичного альянсу Р. Пшел у квітні на запитання Бі-Бі-Сі, що може очікувати Україна від Стамбульського саміту, був небагатослівним: "Ще рано говорити про наповнення. Рівень зустрічі ще не визначено".

Зрештою, наприкінці травня 2004 року "НАТО ухвалило рішення запросити Президента України Леоніда Кучму на саміт Альянсу, що пройде у Стамбулі… Про це у четвер, 27 травня, повідомив директор Центру інформації і документації НАТО в Україні Мішель Дюре", – написало інтернет-видання "Korrespondent.net" з посиланням на інформаційне агентство "Інтерфакс-Україна" [7].

Преса, в охоплений дослідженням період, відображала намагання Києва добитися, аби на саміті у Стамбулі НАТО подала Україні сигнал про перехід до Плану дій щодо членства. Проте представники Альянсу, посилаючись на недемократичні тенденції, які розвиваються в Україні, негативно ставилися до такої можливості.

У січні, після ряду європейських зустрічей Міністра закордонних справ К. Грищенка, газета "День" писала, що "Україна розраховує під час Стамбульського саміту приєднатися до Плану дій щодо членства (Membership Action Plan). Але в жодній столиці країн–членів НАТО цього не обіцяють… На євроатлантичному напрямі Україна не може похвалитися великою кількістю країн-лобістів" [8].

М. Олбрайт у своєму виступі під час конференції "Україна в Європі та світі", що відбувалася у Києві в лютому 2004 року, а згодом у статті про українські перспективи в газеті "The New York Times" наголошувала на тому, що демократія для України – "це необхідний перший крок до членства в НАТО та ЄС" [9]. Вона, як і деякі європейські дипломати та політики, попереджає, що "демократія в Україні стоїть перед критичним випробуванням по мірі того, як країна готується до президентських виборів у жовтні" [10].

Український історик С. Кульчицький, до речі, зазначив, що на тлі загальної стриманості американських політиків щодо України М. Олбрайт (лише одна із зарубіжних учасників конференції "Україна в Європі та світі") "висловила оптимізм у питанні про членство України в НАТО і ЄС" [11].

Натомість інтернет-видання "Українська правда" іронічно зазначало, що інтерес держав–членів НАТО до демократії подекуди не зовсім зрозумілий для української влади. А "така дрібниця, як демократія – цей своєрідний "пунктик" європейців та американців – стала для української влади перешкодою на шляху до НАТО" [12].

Приклад маємо в оцінках доктора З. Бжезинського, який особливо наголошував на тому, що "ні НАТО, ні ЄС не переймаються тим, щоб надсилати запрошення і шукати нових членів". Після особливого захоплення роботою Міністерства оборони щодо підготовки до членства в Альянсі він все ж зауважив, що "найважливішим політичним критерієм для вступу до НАТО є те, щоб країна довела, що вона є успішною демократією" [13]. Такі оцінки професора Бжезинського перегукуються із позицією Я. де Хоопа Схеффера, яку він висловив під час перебування у Києві.

"Членство України в НАТО залежить від президентських виборів 2004 року", – зазначає "Джейнз Інтеллідженс Дайарі" – британське аналітичне видання, що спеціалізується на темах оборони та розвідки. Видання прогнозує, що рішення про чергове розширення Альянсу буде ухвалено на саміті НАТО в 2007 році, і до "третьої хвилі" увійдуть Албанія, Македонія та Хорватія. "Шанси України приєднатися до цієї групи будуть залежати від результатів президентських виборів в жовтні 2004 року", – говориться у "Джейнз Інтеллідженс Дайарі".

Про те, що формат відносин Україна – НАТО змінювати зарано йшлося у Брюсселі під час першої зустрічі українського міністра закордонних справ К. Грищенка з новим генеральним секретарем організації Я. де Хоопом Схеффером.

Підсумовуючи історичний перебіг подій, аналізуючи їх іноді стрімкий, іноді жорский розвиток щодо України, варто послатися на пророчі слова видатного історика сучасності Н. Дейвіса: "Європа, як і сама природа, не терпить вакууму. Рано чи пізно Європейське Співтовариство на Заході і держави-наступниці на Сході повинні по-новому визначити свої ідентичності, свої межі і свої симпатії. Як-небудь, принаймні на певний час, напевне, пощастить виробити нову рівновагу, можливо, у рамках багатосторонньої структури... Але десь між глибинами Росії і серцем Європи таки має визначитись нова лінія поділу – і, хотілося б сподіватись, уздовж мирного кордону" [14].

У висновку автор прагне акцентувати на тому, що українські мас-медіа подавали інформацію з питань євроатлантичної інтеграції, яка стосувалася переважно відображення тієї чи іншої події. Іноді ця тематика доповнювалася даними соціологічних досліджень. Аналіз документів, прогнози розвитку подій публікувалися у збірниках і звітах із тематичних конференцій.