к. філол. н., доц.
УДК 371. 684
У статті йдеться про технологію продажу рекламного часу в комерційному радіоефірі, оскільки вона є визначальною для функціонування комерційного радіомовлення і складовою теорії комерційного радіо. Важливою в цьому контексті є роль радіомовлення у позиціонуванні товару на радіомовному ринку, а отже, розглядаються ті функціональні характеристики радіо, які сприяють максимальному представленню товару споживачеві й ефективності його просування та продажу.
The main motives which influence technology of sales of advertising time in a commercial radio stations, and also a role of radio in positioning the goods in the market are considered in the article.
Основною характерною особливістю комерційної радіокомпанії є технологія продажу рекламного часу, про яку консультант Національної асоціації мовців США Джей Мітчел казав так: "Якщо у радіостанції 9 різних проблем, і одна з них – проблема з продажем, то у станції лише одна проблема" [1]. Технологія продажу товару на ринку виключає будь-яке рівноправне партнерство з іншими комерційними мовцями, які діють також на цьому ринку. У жорсткій конкуренції, де основою всього є прибуток, не може бути ніякої концепції загального розвитку станцій, які не поєднані ані політично, ані економічно (холдинги), не може бути ніякого обміну досвідом або ж рівноправного спілкування чи лобіювання спільних інтересів, якщо станції не об'єднані в некомерційні організації (асоціації, альянси тощо). Технологія продажу рекламного часу тоді є успішною, коли її ефективність пов'язана з ефективністю організації рекламної справи на станції, що, як зазначають спеціалісти, розпочинається з правильного розуміння теорії радіореклами.
Основою цієї теорії є те, що реклама на радіо – не сфера застосування творчих можливостей, а масовий продаж і вміння продавати товар. Хороший рекламний ролик – це тоді, коли зростає продаж товару, а креатив у рекламі, за що інколи на фестивалях реклами роздають призи, ще не означає, що ця реклама справді зможе продати товар. Реклама повинна продавати, а не розважати, і творчість в радіорекламі похідна від продажу, а не головна, як вважають деякі рекламісти, бо творчість завжди суб'єктивна щодо об'єктивності ринку. Зрештою, реклама – це чітка технологія, за допомогою й при правильному використанні якої, можна досягти результату, про що писали українські науковці [2] та російські вчені [3], а також європейські та американські дослідники ЗМІ [4]. Наприклад, відомий американський рекламний технолог Макс Сакейм у книзі "Мої перші 65 років у рекламі" зазначав, що потрібно продавати не товар, а його результат. Оскільки, як це не сумно, товар сам по собі нікого не цікавить. Нікого не цікавить сам по собі товар чи послуги, які рекламуються. Споживачів найбільше цікавить те, як цей товар може надалі вплинути на їхнє життя. Як вважає професор Вашингтонського університету Елізабет Лофтус, що, мовляв, "словесна інформація збуджує в уяві людей не лише цікавість до товару, а й щось більше".
Результатом ефективності продажу товару на радіоринку є рейтинг радіостанції як реальний показник успіху чи провалу ділового підприємництва в ефірі, як статистична інформація чи абсолютна цифра, яка виводиться шляхом голосування, соціологічних опитувань, анкет і свідчить про ступінь популярності станції. Рейтинг дозволяє визначити кількість людей, які в певний відрізок часу слухали радіо, а також якісні показники цієї аудиторії, що визначаються демографічними та соціально-психологічними особливостями. За допомогою рейтингу рекламодавці дізнаються, скільки конкретно людей чули ту чи іншу рекламу. Тому поняття "рейтинг", яке прийшло в журналістику та соціологію масових комунікацій із сфери маркетингових досліджень, змусило журналістів та рекламодавців рахуватися з ним, оскільки доля їхньої роботи переважно стала залежати від цього "всемогутнього" показника. Зрештою, рейтинг є реальним показником участі комерційного радіомовлення у формуванні радіомовного ринку, а також диференційованому підході до результативності комерційної діяльності, наприклад, державного й приватного радіо щодо продажу рекламного часу.
Відомий спеціаліст з реклами, економіст Ерфін Ерфрон писав, що кожній покупці передує вдала реклама, тобто між бажанням людини та здійсненням нею покупки, завжди є певний часовий проміжок, тому, якщо реклама сподівається на успіх, вона повинна використати засіб масової інформації таким чином, щоб якнайшвидше заповнити цей проміжок. Зрештою, дослідження довели, що часова дистанція між контактом з рекламою і здійсненням покупки є найменшою саме в радіо, тому радіореклама є такою актуальною у супермаркетах, на ринках і, безперечно, під час вечірнього прайм (драйв)-тайму, коли люди, повертаючись з роботи, цілеспрямовано заїжджають за покупками. Зрештою, зі всіх основних медіа, реклама на радіо найменше викликає роздратування в аудиторії і слухач найменше, з-поміж інших ЗМІ, прагне "позбавитися контакту" з рекламою. Все це, як уже зазначалося, завдяки фоновості радіо, коли його перевагою стає саме відсутність картинки, тобто відсутність прямого візуального контакту з інформацією.
Поза тим, така сильна функціональна особливість радіо, як фоновість, має й слабкі сторони, які можуть за певних умов зіграти негативну роль щодо організації комерційної діяльності в радіоефірі. Перш за все, фонове сприйняття радіомовного продукту не завжди є позитивом для отримання результатів від рекламної діяльності. Розсіюваність уваги слухача і зосереджуваність його на особистих справах, тобто не використання ним цілеспрямованого сприйняття інформації, яке є, наприклад, характерним для телебачення, що задіює для цього картинку, зображення, може знівелювати важливу для рекламодавця мету – поінформувати, зацікавити і спонукати до дії. Тому несфокусована і неусвідомлена увага слухача, який не лише не реагує на програмний продукт, а цілком можливо, й на назву радіостанції – все це може бути слабкою мотивацією для рекламного впливу на аудиторію.
Однак, завдяки фоновості, радіо є вибірковим, воно здійснює вибірку аудиторії також і щодо її зайнятості іншими медіа: середньостатистичний мешканець України радіо слухає майже вдвічі більше часу, ніж дивиться телебачення, і є настільки обтяжений роботою, що не встигає прочитати газету від початку до кінця, або ж, у зв'язку з помірним сімейним бюджетом, заощаджує на купівлі періодики, тому надає перевагу прослуховуванню радіопередач. Джек Траволт, всесвітньо відомий економіст вважає, що вухо за функціональністю у кілька разів переважає око, і працює воно швидше, тому якщо говорити про рекламу, "то краще один раз почути, ніж сто разів прочитати". Справа в тому, як вважає вчений, що вухо безпосередньо пов'язано з мозком, а радіо спрямовано саме у вуха. Звичайно, рекламні плакати, яскраві й кольорові, приваблюють зір, показуючи товар у найпривабливішому вигляді, однак, цього недостатньо. Радіо працює на мозок за допомогою вуха, отже, інформація потрапляє до мозку набагато швидше, аніж іншими каналами. Радіо, завдяки своїй вибірковості, є вдалим доповненням до комплексних рекламних медіакомпаній, які здійснюються на телебаченні, у періодиці або ж в інтернеті, завдяки саме специфіці охоплення цільової аудиторії та частотності подання інформації. Зрештою, радіо за допомогою зміни формату може працювати з різною цільовою аудиторією, надаючи їй за меншу собівартість аналогічні можливості до тих, які мають ілюстровані видання та телевізійні передачі.
У теорії радіореклами поєднано ряд технологій з інших сфер дослідження та вивчення людської діяльності, таких, зокрема, як психологія, гіпноз, психолінгвістика, НЛП. Гіпнотичне сприйняття рекламного тексту за допомогою навіювання або ж кодування суттєво впливає на його сугестивність, психолінгвістика допомагає цілеспрямовано використовувати мову для впливу на людську свідомість, нейролінгвістичне програмування щодо реклами допомагає змоделювати стратегію продажу-купівлі товару, тобто визначити стереотипи поведінки споживача під час купівлі за допомогою укорінення в його свідомості заздалегідь спланованих і відпрограмованих дій.
Нейролінгвістичне програмування як поєднання фундаментальних ідей, пов'язаних з нейрологічними процесами поведінки людини, та використання слова й мови для управління людськими думками й вчинками в процесі комунікації, що дозволяє заздалегідь організовувати думки й дії під час руху до певної мети, застосовує певні методи й у радіорекламі. До них варто віднести використання техніки трансу, за допомогою якого моделюється природний трансовий стан (наприклад, "Спекотно і так хочеться заховатися від спеки. Кондиціонери "Y" переможуть будь-яку спеку!" – від некомфортності до розслабленості, спокою та зручностей). Або ж перевантажується інформацією свідомість (для цього у рекламному ролику використовується швидкий темп мовлення, збільшується частотність повторюваності важливої інформації, одночасно говорять два або три персонажі, тобто відбувається певний тиск на сприйняття і запам'ятовуваність). Використовуючи трансовий вплив, можна розірвати певні логічні зв'язки в тій чи іншій проблематичній ситуації, за допомогою чого ця проблема вирішується, звичайно ж, завдяки товару, що рекламується (наприклад, "Ви нічого не встигаєте, ви завжди запізнюєтесь, ви не можете організувати в собі пунктуальність і точність? Наш електронний органайзер примусить королів заздрити вам"). За допомогою такого методу увагу слухача немовби запрограмовано перемикають, його нібито випадково зупиняють на вулиці, щоб настирливо пояснити переваги рекламованого товару.
Велике значення під час використання НЛП в аудіорекламі надається гіпнотичним командам, тобто генеруванню уваги за допомогою так званих трюїзмів (від. англ. truism. – загальновідома істина, банальність), коли у свідомість споживача закладається спланована і підготовлена продавцем аксіома, яка не потребує спеціального доведення (наприклад, "Молоде покоління вибирає ...", "Від лупи вас врятує лише шампунь..." і т. ін.). Темпоритм та інтонація мовлення, тембральність та мелодика голосу, тобто застосування так званих субмодальних мовних стратегій в радіорекламі, дозволяють у тих чи інших ситуаціях акцентувати уявлення, збуджувати увагу, змушувати її організовувати свідомість до дії. Ритміка мовлення та римування (віршування) – це також елементи підвищення навіювання (сугестивності) мовлення, які НЛП використовує в радіорекламі опосередковано до того товару, який рекламується.
Так звана музична й шумова бібліотеки в контексті застосування нейролінгвістичного програмування в радіорекламі більше взаємодіють з психологією, і результатом її застосування – емоціями. Про це психолог М. Малинич та музикант О. Семко, роблячи екскурс у психофізіологію, зазначають, що ліва півкуля головного мозку в людини відповідає за логічне мислення, а права – за образне. Музика й певний набір шумів не зустрічають логічних бар'єрів від лівої півкулі, їх притягує права півкуля, завдяки чому й здійснюється ефект "обминання" свідомості з подальшим впливом на підсвідомість [5]. Таким чином, за допомогою музики й шумів формуються емоції, які можуть бути або позитивними, або негативними. Чому людина цілком може спати під час грози, і не спати під час шуму вулиці, хоча звуки грому є набагато голоснішими, ніж шум проїжджаючих автомобілів? Все пов'язано не лише з загальним станом людини, її психофізичними даними й атмосферою, у якій вона перебуває під час сну, а й з природністю та штучністю шумів, їхньою частотністю і тональністю. За допомогою бібліотеки шумів створюється псевдовідеоряд, який і є результатом НЛП, а отже, повинен моделювати необхідні емоції цільової аудиторії.
"Радіо примушує вухо бачити", – так зазначає про радіо Д. І. Любосвєтов, наголошуючи далі, що з цим твердженням можна погодитися лише частково, оскільки образ, викликаний дією на слухові органи людини, ніколи не буде достатньо повним і цілісним. У цьому контексті правомірно зробити висновок, що звуковий сигнал може викликати зорове уявлення, однак, ніяк не може заявити його обов'язково, бо може викликати зовсім іншу, не візуальну, асоціативну лінію [6]. Про радіо як візуальний засіб передавання інформації вже зазначалося вище, однак, візуальна передача рекламної інформації за допомогою радіоефіру – це окрема технологія, близька до ілюзіону й можливого дуального сприйняття споживачем рекламної аудіокартинки, про що свідчить такий факт. Відомо, що певні звуки й шуми, які є абсолютно далекими за своєю природою, по радіо можуть сприйматися зовсім адекватно, а інколи їхнє звучання через радіоефір є асоціативно однаковим. Наприклад, свист чайника й гудок паротяга, наливання води в склянку й спускання води в вотер-клозеті, шум дощу й піджарювання яєшні на пательні – це хрестоматійні приклади дублювання звуків, які, до речі, виробники реклами добре знають й інколи можуть свідомо використовувати тоді, коли, наприклад, потрібного ілюстративного звуку немає, сподіваючись на те, що в ідеалі у споживача повинна виникнути така ж картина, як і у автора реклами. Однак не завжди можна сподіватися на те, що такий ефект буде точним, і цільова аудиторія прийме свист чайника за гудок паротяга чи навпаки. Тому використання шумової заставки варто продублювати й звуковою фразою (наприклад, наливаючи пиво у бокал (реклама марки пива), варто продублювати цю дію можливою фразою "пінисте, грайливе, його потрібно ніжно наливати у бокал... тощо), щоб результат рекламування товару був стовідсотково запрограмованим і викликав дуальне сприйняття слухачем. Тобто специфіка візуалізації радіо, так чи інакше, пов'язана з аудіальним аспектом, який аргументує, доповнює та фіксує аудіокартинку.
Ситуація з музичним оформленням радіореклами також специфічна в контексті впливу на аудиторію – ніколи не можна суб'єктивно нав'язувати музику для оформлення реклами, що планується для радіоефіру на певну цільову аудиторію, яка не звикла до цієї музики. Простіше, не можна рок-сентенціями оформляти рекламу, яка звучатиме на станції, що переважно прокручує класичну музику, або ж використовувати фрагменти тих мелодій, які категорично поза форматом станції, а отже, й поза позитивним сприйняттям потенційного споживача. Зрештою, за допомогою музики на радіо сегментується радіоринок, визначаються певні групи аудиторії (потенційних споживачів), на яких саме й спрямована реклама.
Людська свідомість у процесі прийняття рішень, до яких спонукає радіореклама, складається з чотирьох послідовних фаз чи принципів: увага, інтерес, бажання, дія. Тобто від самого початку увага слухача сфокусовується на товарі, що рекламується, потім подається додаткова інформація про товар для виявлення інтересу, розповідається про ту вигоду, яку матиме слухач, придбавши його, і вже наприкінці повідомляється ціна товару та його місцезнаходження. Після цього – очікування дії і відповідь на запитання: "Наскільки реклама є дієвою?" Таким чином, кожна реклама передбачає певну психологічну композиційність зі своєю зав'язкою, розвитком, кульмінацією та розв'язкою. Інтрига полягає в тому, чи потрапила реклама саме у той час, коли слухач, по-перше, власне, слухає радіо, по-друге, збирається здійснити покупку, по-третє, придбати саме те, що рекламується. Тобто йдеться про вибір певної позиції в часовому континуумі, в якому діє й приймає рішення аудиторія для її інформування про товар або послугу.
Позиціонування товару на ринку через радіоефір розпочинається з його позиціонування в людській свідомості, тобто спонукання людини до думки про товар, завдяки якій у свідомості з'являються певні асоціації або образи (наприклад, "Вольво" – це надійно, "Конкорд" – це швидко, "Пако Рабан" – це стильно і т. ін.). І ці асоціації виникають тоді, коли товар рекламується постійно завдяки як рекламним компаніям, так і застосуванню ще однієї специфічної особливості цієї теорії – радіореклама повинна спонукати слухача до дії, пов'язаної зі змістом реклами. І перед тим як слухач піде до відділу косметики, щоб понюхати духи, або замовить квитки на літак, відбудеться асоціативне сприйняття товару або послуги як первинне спонукання до дії, після чого й здійсниться основна дія – товар буде проданий.
Теорія реклами свідчить, що реклама повинна подавати інформацію з точки зору слухача, а не рекламодавця, тобто реклама повинна бути зорієнтована на потреби та інтерес аудиторії, а не на намагання рекламодавця будь-якою ціною продати товар чи послуги. У цьому контексті важливим є розуміння так званого соціального продажу реклами, тобто орієнтації щодо соціального сприйняття реклами аудиторією. Розглянемо, наприклад, специфіку сприйняття радіореклами людьми, які виховувалися й здобували освіту за радянських часів.
Основною характерною особливістю слухачів із пострадянським минулим, як вважають, наприклад, В. Сухарева та С. Комаров [7], є те, що вони у своїй більшості не вміють або не хочуть приймати рішення. Увесь час, протягом сімдесяти років, коли насаджувався культ вождизму і "світлого майбутнього", слухачі були позбавлені можливості вибору, тому й не потрібно було приймати те чи інше рішення – все було відомо заздалегідь: "у такому-то році всі будуть жити в окремих квартирах, тоді-то СРСР обійде капіталістичні країни за виробництвом валового продукту на душу населення" і тощо. Сьогодні, для того щоб примусити людей з пострадянським минулим прийняти адекватне рішення на користь рекламованого товару, необхідно шукати специфічні шляхи подання тієї ж реклами, оскільки не завжди досвід світової рекламної діяльності є актуальним для пострадянського ринку.
Перш за все, радіореклама повинна враховувати менталітет і традиції аудиторії, яка раптово була позбавлена ідеологічних орієнтирів, стаючи таким чином потужним суспільним подразником. Україна і пострадянські країни понад десятиліття були для всього іншого світу окремою цивілізацією, де існували свої закони й правила сприйняття дійсності, й, безперечно, товару, що рекламується.
У 1993–1994 роках перша приватна радіостанція в Києві "Радіо Рокс-Україна", маючи монопольні можливості у верхньому УКВ-піддіапазоні столиці, попри інші рекламні ролики, запустила в ефір ще й рекламні споти жіночих гігієнічних прокладок "Tampax". Частотність повторюваності цих спотів була настільки високою, що станція не лише втратила певний відсоток слухачів, а й інших рекламодавців, які навіть, не маючи можливості вибору радіопартнерів для рекламних кампаній у FM-діапазоні, зняли свої рекламні замовлення для "Роксу". Причина: цей товар традиційно був табуйований у суспільстві, і, отримавши можливості для рекламування, не зміг потрапити до рекламних блоків радіостанцій. Зрештою, навіть самі радіокомпанії на пострадянському просторі свого часу нерідко відмовлялися від реклами гігієнічних прокладок, оскільки не завжди вдавалося логічно поставити їх в рекламні блоки поряд з іншим товаром. Варто зазначити також, що проблеми з рекламою прокладок, і не лише на радіо, були і в інших традиційних суспільствах, таких як Японія, Індія чи Турція. Це засвідчує, що культурний обмін між цивілізаціями в контексті рекламування відіграє суттєву роль, і трансрекламний бізнес має враховувати певну культурну місію щодо різних аудиторних цільових груп. Однак щодо рекламування гігієнічних прокладок, то варто зауважити, що реклама саме цього товару відіграла суттєву роль у нівелюванні принципу "совкового" рівноправ'я між чоловіками й жінками, яке ідеологічно насаджувалося десятиліттями. Вона показала, що жінки мають свої індивідуальні проблеми, які цілком можуть вирішити самостійно.
Отже, радіореклама повинна враховувати специфіку сприйняття пострадянської аудиторії, тобто бути підготовлена до її адекватного розуміння найрізноманітнішими соціально-демографічними групами слухачів. Суспільні й сімейні традиції, характерні для "західного" сприйняття реклами, у пострадянському суспільстві не працюють, тому не завжди те, що є цікавим і корисним для літніх людей у США, може аналогічно сприйматися українськими пенсіонерами, які, до речі, взагалі до реклами з певних причин ("рекламують те, що на пенсію не можна придбати") ставляться неоднозначно.
Серед представників пострадянської аудиторії існує думка, що реклама є малокультурною, бо, з одного боку, вона примітивізує уявлення про високе мистецтво, сприймає все через призму покупців і споживачів, з іншого – на фоні, наприклад, радіопередачі про філософські категорії, є зовсім чужорідним тілом, рудиментом новітніх технологій, що втрутилися в традиційне сприйняття навколишнього середовища, й, на думку багатьох, заважає логічному і чуттєвому сприйняттю радіопрограм, "як колись". Особливо це стосується назв товарів, які рекламуються, бо, наприклад, поява реклами цукерок "Мяу" чи рису "Капітан Немо" після розмови в радіостудії на серйозну тему, викликатиме в слухача щонайменше здивування чи усмішку.
Також слухачі у пострадянському суспільстві вважають, що реклама пропагує й нав'язує чужі норми спілкування та існування, які розпочинаються з надокучливого, і не завжди доречного, "ОК" у більшості рекламних роликів, і завершуються просуванням імпортних продуктів ("вітчизняні готуються за простішою технологією, тому корисніші") і стосунків у суспільстві, які не сприймаються традиціоналістами й консерваторами. Отже, підсумовуючи зазначене, варто звернутися до вдалих, на наш погляд, слів про те, що "ми розвивали радіомовлення, однак, паралельно з цим не розвивали "радіослухання" [8], а це є також важливим аргументом на користь правильного формування слухача – споживача реклами, завдяки якому й існують найможливіші технології продажу товару через радіоефір.
1. Див.: www.internews.ru/library.
2. Владимиров В. Комерційна журналістика як галузь інформаційного бізнесу. – Луганськ, 1995; Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник для студ. ун-тів спец. "Журналістика" / Інститут змісту і методів навчання; Київський ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 1996; Різун В. В. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності. – К., 2000; Шкляр В. І., Гриценко О. М., Кривошея Г. Основи теорії журналістської діяльності. – К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2000.
3. Голядкин Н. А. Коммерческая реклама в зарубежном вещании // Бюллетень иновещания. – М., 1988. – № 6.; Ученова В. В., Старых Н. В. История рекламы (детство и отрочество). – М.: Смысл, 1994.; Радиожурналистика: Учебник // Под ред. А. А. Шереля. – 2-е изд. – М.: Изд-во МГУ, Изд-во "Высшая школа", 2002; Буданцев Ю. П. Что говорит рейтинг? // Телевидение и радиовещание. – 1990. – № 3.
4. Сенджи Ч., Фрайбургер В., Ротсолл К. Реклама: теория и практика. – М.: Прогресс, 1994; Картер Г. Эффективная реклама. – М.: Прогресс, 1991; American journalism: history, principles, practices / edited by W. Dawid Sloan and Lisa Mullikin Parcell. – Jefferson, N.C.: McFarland&Co.,c2002; A quide to commercial radio journalism / Linda Gage; revising editors, Lawrie Douglas and Marie Kinsey. – Oxford [U.K.]; Boston: Focal Press, 1999.
5. Психотехнології і реклама // РекламКлуб. – 1998. – № 8. – С. 28.
6. Любосветов Д. И. Звуковая среда радиосообщения. Журналистика в 1996 г. Средства массовой информации в постсоветском обществе: Тезисы научно-практической конференции. – М.: Факультет журналистики, 1997. – С. 27.
7. Сухарева В. Деньги или слушатель? // Среда. – 1999. – № 11; Комаров С. Радиовещательные технологии. Где взять деньги? // http://www.radiostation.ru/sitemap.html.
8. Васильченко В. Особенности национальной рекламы на радио // М.А.D.E. – 2001. – № 1.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові