асп.
УДК 316.070
У статті розглядаються деякі аспекти діяльності реґіональних ЗМІ у соціокультурному, економічному та правовому полі. Особлива увага приділяється основним проблемам виробництва інформаційної продукції та перспективам розвитку реґіональних мас-медіа.
This article deals with some aspects of regional mass media activities in socio cultural, economical and legal social system. Spesial attention is paid to main problems of informational production manufacture and prospect of regional mass media development.
Засоби масової інформації залишаються не лише лідером в отриманні щоденної оперативної інформації про події в країні й світі, а й важливим джерелом основних знань і уявлень про навколишній світ і життя взагалі, навіть більш важливим, ніж традиційні інститути і канали соціалізації, культури (сім'я, система освіти, книги і тощо). Крім того, сучасні мас-медіа сприймаються населенням як могутній інструмент впливу на політичне життя і ситуацію в країні, як спосіб маніпулювання громадською свідомістю. У складному контексті суспільних трансформацій ЗМК також визнаються обов'язковими учасниками формування соціальної і культурної ситуації реґіону. Великим є їх значення як життєво важливого елементу буденності, без якого більшість не уявляє свого життя. Реґіональні ж ЗМІ залишаються єдиним джерелом отримання місцевої інформації.
Розвиток мас-медіа в сучасному світі помітно коригує культурний контекст, у якому функціонують реґіональні ЗМІ. Він формується як наслідок проявів ряду чинників, серед яких – проблеми, що породжуються зовнішніми культурними впливами. У статті зроблено спробу розглянути деякі характерні проблеми реґіональних ЗМІ у формуванні соціокультурного дискурсу за останніх п'ять років.
Становлення Черкаської реґіональної системи телерадіокомунікацій відбувається на фоні формування певної інфраструктури міжреґіональних ринків техніки, журналістських кадрів, виникнення принципово нових програм.
Чи не найбільшою особливістю в роботі реґіональних засобів комунікації є те, що будь-які події загальнодержавної значущості, будь-які соціальні, економічні, політичні проблеми сприймаються виключно через призму того, як може та чи інша подія вплинути на життя даного реґіону. Чим ближча інформація до людини, до її рідної домівки, тим цікавіше це для неї. Саме за таким опорним принципом на своє місто, на свій реґіон повинні працювати місцеві ЗМІ. Щоб мати реальну картину їх діяльності, спробуємо окреслити основні проблеми реґіональної мас-медійної "кухні".
Великою проблемою більшості реґіональних ЗМІ залишається брак кваліфікованих кадрів. На творчу роботу йдуть, як правило, вчителі, працівники культурної сфери, студенти-філологи. Нерідко "вчитись" доводиться з нуля. Проблема кваліфікованих репортерів, інтерв'юєрів, оглядачів, ведучих інформаційних програм особливо гостра на місцевих рівнях. Ті ж, хто намагається "претендувати" на їх роль, як правило, позбавлені власного стилю, іміджу, так званої "соціальної маски". Соціальна маска – це тип журналіста, який своїми поглядами, поведінкою, стилем спілкування з аудиторією виражає громадську думку, світогляд і соціально-психологічні настанови певної частини аудиторії [1]. Можна говорити про свідомий вплив журналістів на аудиторію через конструювання тих чи інших образів, традицій, моральних норм, адже саме працівники ЗМІ мають виконувати роль репрезента нації.
Глядач досить швидко звикає до своєрідності тієї чи іншої соціальної маски, яка поступово стає для нього вже не просто звичним, а й найбільш авторитетним джерелом інформації, і "щоб проявити всю свою творчу багатогранність, важливо працювати в тому напрямі, який найбільше відповідає твоїм здібностям, відчувати і бачити свою аудиторію" [2]. За таких умов хотілося б, щоб освіта, наука та культура були пріоритетними в роботі реґіональних ЗМІ.
Варто зазначити, що чимало цікавих програм Черкаської ОДТРК "Рось" орієнтовані саме на ці пріоритети. Журналісти таких передач, як "Храм душі", "Відкритий урок", "Шляхами духовності", за мету мають зміцнення духовних складників, формування національного світогляду аудиторії, підвищення культурного, наукового та художнього розвитку.
Розглядаючи ЗМІ Черкаського району, ми спробували охарактеризувати більш детально, як саме висвітлюється культурно-просвітницька тематика на сторінках окремих видань. Проведений контент-аналіз публікацій за півроку дав змогу виявити дискурс-позицію матеріалів обраної тематики у найбільш популярних реґіональних виданнях, а саме: газетах "Черкаський край", "Нова доба", "Вечірні Черкаси", "Молодь Черкащини" та "Уманська зоря".
Заслуговує на увагу невелика за обсягом та тиражем реґіональна газета "Уманська зоря", майже кожний номер якої містить культурно-просвітницький матеріал. Вона чи не найбільше балансує між розважальною функцією, вихованням та інтелектуальним наповненням. Матеріали про культурно-мистецькі події, яскравих особистостей у науці, культурі, мистецтві цікаві для населення, бо є єдиним джерелом повної інформації про життя реґіону. Чимало авторів-дописувачів з'являються на сторінках цієї газети зі своїми оригінальними статтями в галузях літератури, мистецтва, педагогіки, медицини. Часто до обговорень на сторінках газети запрошуються письменники, освітяни, науковці, люди, які вболівають за долю реґіону та культурно-мистецьку спадщину. Цікавими є розповіді про творчі вечори, виставки, творчі портрети, вісті з творчих лабораторій, вищих навчальних закладів краю.
Схема розподілу культурно-освітньої тематики на сторінках тижневика "Уманська зоря" за січень – червень 2003 року (схема 1).
Із 53 матеріалів культурно-освітнього спрямування за дискурс-позицією 43 статті інформаційно-нейтральні, найбільша кількість проблемно-постановочних матеріалів у галузях освіти, медицини; велика увага приділяється історії, мистецтву, літературі. Решта матеріалів нейтральні за своєю тональністю і лише констатують факти з культурно-мистецького життя реґіону.
Подібним чином були опрацьовані й інші видання. Як випливає з нашого дослідження, культурно-просвітницька тематика ЗМІ Черкаського реґіону висвітлюється з присутністю майже всіх складових, хоча в окремих виданнях і простежується велика диспропорція та відсутність тематичного спектра. Нерідко значна увага приділяється лише певним темам, як, наприклад, медицина, література, мистецтво. Переважна більшість матеріалів інформаційно-нейтральні.
Доцільним є диференційований підхід до читацької аудиторії – орієнтація на відповідний інтелектуальний чи професійний рівень читацьких груп (багато статей для малопідготовленого читача та для читача з непрофесійним інтересом в тій чи іншій галузі, хоча трапляються матеріали цікаві і для читача-спеціаліста).
Культурно-освітній потенціал реґіональних ЗМІ залежить від підвищення фахового рівня як теле- чи радіопередач, так і газетних публікацій, особливо при обговоренні проблем освіти, медицини, перспектив розвитку тих чи інших галузей культури на реґіональному рівні.
Підвищення ролі реґіональних ЗМІ зумовлено не лише більшою довірою, у порівнянні з центральними, до них населення, а й їх призначенням за сучасних умов, надзавданням, історичною місією – стати ключовою, консолідуючою ланкою в системі комунікації, яка об'єднує населення реґіону на основі культурних цінностей, самобутніх історичних традицій, що відповідають його запитам. Сьогодні культурне, моральне, духовне середовище формується не за сприяння власної держави, а всупереч цьому.
Значним гальмом до виходу реґіональних мас-медіа на належний рівень є надзвичайно погана матеріально-технічна база. Прикро, що технічні можливості деяких телекомпаній все ще обмежуються форматом S-VHS. Хоча це не заважає орієнтуватись на телевізійні технічні та журналістські новинки кращих телеканалів. Телеінформація часто подається без часової ознаки. Нерідко вона надходить до телеглядача у той же день, що і газета, хоча телебачення вже за своєю природою має бути оперативнішим, ніж преса. Візуальна інформація часто стереотипна і невиразна [3]. Звичайно, не для всіх є характерними відсутність критики, одноманітність жанрів та копіювання поганих прикладів центральних каналів минулих років. А це найголовніше для того, щоб завоювати прихильність аудиторії, відчувати настрої та потреби свого глядача.
На особливу увагу заслуговують взаємовідносини ЗМІ з владою, залежність від якої провокує не лише заангажованість, а й сухість, офіційний стиль публікацій і сюжетів. Місцеві телекомпанії, навіть приватні, поки що не можуть зовсім звільнитися від наслідків старого обласного телебачення, з якого виділились чи вийшли. Перехід на нові засади відбувається дуже повільно. Журналістам доводиться воювати проти опіки непрофесіоналів-керівників і страждати від лихоманки постійних технічних збоїв. Щоразу, зробивши цікаву програму, ставити собі запитання: "а хто її оцінив?". Бо вся робота реґіональних телекомпаній – це своєрідний вакуум. Порівнюючи умови, в яких трудяться колеги у великих телекомпаніях, здається, що реґіональники працюють у позавчорашньому дні.
Поняття "незалежні ЗМІ", яке в українському контексті сприймається з певною мірою іронії, у нормальних суспільствах насправді не є чимось абстрактним, а вимірюється цілком реальною і дуже жорсткою … залежністю. Залежністю від того, хто читає, дивиться, слухає, а відтак і платить за отриману інформацію або відмовляється купувати газету, чи вносити абонентську плату за користування телеканалом. Сьогодні важко уявити собі існування в Україні загальнонаціонального чи реґіонального телеканалу, перегляд передач якого можливий тільки через передплату чи придбання декодера. За умов, коли лише близько 20 % громадян більш-менш регулярно купують чи передплачують одну газету, говорити про те, щоб все телебачення було платним, як мінімум, несерйозно.
Від кого ж залежать медіа, коли вони не залежать від читача та глядача? Від того, хто може компенсувати брак коштів від недоотриманої передплати чи реклами. Тому боротьба за аудиторію для багатьох медіа перетворилася на боротьбу за "дах". Українські громадяни не мають реальних важелів, аби впливати на редакційну політику ЗМІ, а отже, і на повноту, достовірність, об'єктивність і якість інформації, яку їм пропонують вітчизняні мас-медіа. Бо впливати може лише той, у кого достатньо коштів платити реальну ціну за медіальні послуги і таким чином вимагати від медіа широкого вибору якісної інформації.
Переважна більшість експертів сходяться на тому, що за будь-яких обставин редакція насамперед залежить від інвесторів, а вже потім – від органів державної влади (якщо не вони є засновниками) чи від якихось інших чинників. Але всі інвестори, у свою чергу, пов`язані інтересами саме з державною (виконавчою владою) або певною мірою залежать від неї.
Практична відсутність опозиції стосується не лише загальнодержавного рівня. Домінування одного владного (фінансово-промислового) угруповання, яке контролює або впливає практично на весь місцевий бізнес, спостерігається у переважній більшості реґіонів України. Однак є області, де міжреґіональні політично-бізнесові групи намагаються змагатися за вплив із місцевими кланами. Прикладом змагання кількох груп впливу можна вважати й Черкаси. Саме через це експерти відносно високо оцінили умовний рівень свободи слова в цьому реґіоні. Київ також отримав високу оцінку, головно через те, що тут найбільша концентрація різних груп впливу, що збільшує рівень плюралізму. Сьогодні в ЗМІ області критика влади практично відсутня [4].
Рівень свободи мас-медіа також залежить від економічної структури реґіону. У реґіонах з більш розгалуженою економічною структурою, з більш значними фінансовими потоками загальний рівень свободи ЗМІ, як правило, є вищий. У невеликих аграрних областях владі значно легше контролювати ситуацію. Залежність місцевих мас-медіа від виконавчої влади є достатньо високою практично в усіх реґіонах України. Її вплив протягом останніх кількох років значно збільшився. Відповідно зменшилася залежність ЗМІ від представницьких органів.
Матеріальна несвобода видань та загальна економічна криза перетворюють журналістів на найманих працівників, які побоюються втратити джерело фінансування. Саме з цієї причини журналісти не прагнуть до конфліктів та припиняють критикувати владу. Про це повідомляють журналісти всіх без винятку реґіонів. Тому вони не лише не захищають свої права (зокрема, й у судовому порядку), а й не прагнуть до цього. І як наслідок – часто погано інформовані про свої права, необізнані в тонкощах законодавства, що регулює інформаційні відносини, не займають активної позиції тощо. Найбільш вільно себе почувають реґіональні кореспонденти центральних видань та телеканалів. Однак і вони підкоряються загальним правилам, по-перше, київським правилам, а по-друге, явна опозиція до місцевої влади призводить до перекриття джерел інформації.
Журналісти більшості реґіонів говорять про відсутність корпоративної солідарності. Деінде такі випадки трапляються, але вони скоріше ситуативні. Однак у деяких реґіонах кількість судових позовів до ЗМІ останнім часом зменшується. Місцеві журналісти пояснюють цю тенденцію тим, що їх вже привчили жити обережно, не критикуючи владу. Переважає практика влагодження конфліктів за допомогою тіньових методів, коли конфліктуючі сторони "домовляються" ще до судового розгляду. У таких випадках часто журналісти залишаються "крайніми" та втрачають роботу.
Інститут акредитації журналістів при реґіональних чи місцевих органах влади або взагалі відсутній, або використовується лише формально. Хоча існують випадки, коли акредитація використовується для обмеження доступу до інформації. Опозиційні медіа зазвичай отримують менше інформації. Доступ до більш оперативної та детальної інформації мають лише "свої" журналісти.
Також у деяких реґіонах є відмінності у "відкритості" різних органів влади. Найбільш закритими журналісти найчастіше називають силові, фіскальні відомства та суди. Найчастіше в обласному центрі органи влади чинять менше перешкод журналістам при збиранні інформації, ніж у районах і невеликих містах.
Однак у переважній більшості областей журналісти оцінюють рівень доступу до інформації або як задовільний, або як нормальний! З одного боку, це часто можна пояснити відсутністю попиту в журналістів на додаткову інформацію. Найчастіше відносна відкритість обласних структур зумовлена не так їх демократичністю та прозорістю, як впевненістю, що преса повинна писати те, що треба чиновникам, оскільки від них залежить. Вона повинна бути нецензурована та незалежна у своїй професійній діяльності від будь-яких структур, хай то державні, політичні чи економічні сили. Адже все це великою мірою впливає на її об'єктивність.
У Законі України "Про інформацію" зазначено основні принципи інформаційних відносин. Серед них зокрема такі: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну. Стаття 10 цього ж закону говорить, що право на інформацію забезпечується обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і реґіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення. Саме це положення найбільше порушується тими ж органами державної влади та місцевого самоврядування, оскільки часто замість співпраці з засобами масової інформації з їх боку відчувається мало не вороже ставлення до журналістів. Дрібний чиновник, котрий не знає, про що можна говорити, а про що ні, знайде безліч відмовок і причин, аби не сказати чогось "зайвого". А це свідчить саме про те, що журналістам розповідають не все, а фільтрують інформацію. Відбирають лише ті дані, які не можуть бути якимось чином використані в майбутньому для критики цієї організації чи конкретної посадової особи.
Трохи відрізняється ситуація із районною та міською пресою. Переважно співзасновниками таких засобів інформації є районні та міські ради. Саме вони диктують редакціям що і як писати. Таким чином, населення міста і району не отримує об'єктивної інформації про місцеві органи влади. Це особливо актуально під час передвиборної кампанії міського, районного та державного рівнів. Редакції цілком відображають інтереси своїх співзасновників, адже виживають за рахунок дотацій, наданих з бюджету. Мабуть, саме тому кандидати в президенти багато їздять по областях та тиснуть на місцевих чиновників, оскільки на районному рівні легше з ними домовитися, аби мати підтримку в конкретній місцевості. Колективи таких редакцій навіть не намагаються дуже протестувати, адже розуміють свою приреченість за даних умов. Вони навіть не мають права самі обирати редактора, оскільки це роблять органи міської чи районної ради. Ті ж ради мають виключне право зняти небажаного редактора і поставити більш слухняного.
Проаналізувавши реальний стан реґіональних засобів масової інформації в Україні та правове забезпечення їх діяльності, можна прийти до висновку, що багато законів, які стосуються діяльності ЗМІ та журналістів зокрема, потребують детального перегляду з метою їх удосконалення та усунення існуючих недоліків. Оцінюючи інформаційний продукт, що потрапляє на реґіональний масовий ринок від місцевих ЗМІ, аудиторія порівнює з центральними ЗМІ, і, звичайно ж, не на користь перших. Утім, читач і глядач все більше переорієнтовуються на місцеві ЗМІ, хоч якими недосконалими вони не були. На думку Г. Почепцова, "інформаційний конфлікт виникає з невідповідності інформації, що породжується центром для місцевого читача" [7].
Певно, реґіональні ЗМІ перебувають на низькому щаблі розвитку ще й тому, що питання не поставлено на належний рівень у державі. Вони практично залишились десь між колишніми "державними" і новими, до яких ще дуже далеко. Хоча в масовій свідомості населення реґіональні ЗМІ представлено не лише як значущий і важливий соціальний інститут реґіону, а й як необхідний елемент повсякденного життя. Так, за статистикою, 60 % населення реґіону вважають: якщо раптом припинять виходити місцеві газети чи вийде з ладу телерадіомережа, то вони втратять щось життєво важливе; 20 % вважають, що від цього лише виграють, бо загальнодержавні ЗМІ приділятимуть більше уваги реґіонам [8].
У суспільстві триває процес відродження української освіти, науки, культури, піднесення статусу української мови, інтеграції національної культури у світову систему. Все це ставить завдання якісно і по-новому оцінити роль ЗМІ в збагаченні духовної культури державотворення. Ось чому і зараз такого актуального значення набувають дослідження, у яких сучасні проблеми культури й освіти, комунікації розглядаються з соціокультурних позицій у їх тісному взаємозв'язку [9].
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що журналістські колективи Черкаського реґіону залежать при визначенні своєї інформаційної політики від волі й інтересів вузької групи "власників", погляди яких на зміст журналістської діяльності мають численні розбіжності з відповідними уявленнями як самих журналістів, так і основної маси населення.
Намагання перетворити ЗМІ з засобу задоволення потреб населення в оперативній актуальній інформації про події, що відбуваються, і трибуни суспільної думки в інструмент пропаганди практично закривають для ЗМІ можливість самостійного розвитку. До ЗМІ населення підходить з вимогою забезпечувати їх розважальною інформацією та підвищувати їх культурний рівень.
Оцінюючи інформаційний продукт, який постачається на реґіональний масовоінформаційний ринок місцевими засобами інформації, аудиторія їх порівнює з центральними ЗМІ, і, звичайно ж, не на користь перших. Водночас це досить-таки місткий і перспективний ринок. Такий висновок можна зробити на основі обсягів споживання масової інформації та бажання отримувати ще більше інформації найрізноманітнішого характеру. Все це говорить про те, що у місцевих ЗМІ є перспективи розвитку і потрібно лише вміло використовувати наявні можливості.
Проведений аналіз мас-медійного простору Черкаського реґіону показав, що телерадіокомпаніям при формуванні сітки мовлення варто більше дбати про структуру побудови культурно-освітніх програм, звернути увагу на планування ефіру, друкованим ЗМІ більше уваги приділяти культурній, освітній, економічній інформації, враховувати інтереси молодіжної аудиторії.
Спираючись на власні дослідження матеріалів ЗМІ цього реґіону, зазначимо сектори реґіонального ринку інформаційних продуктів і послуг, де відчувається недостатня наповненість: ділова інформація (комерційна, фінансова, статистична, економічна); інформація для спеціалістів (науково-технічна, документальна, бібліографічна, реферативна, довідникова); освітня інформація, розважальна інформація.
Та, незважаючи на це, реґіональні ЗМІ надзвичайно перспективні: використовуючи сучасні можливості, залучаючи кращі надбання провідних ЗМК та озброївшись законодавчою та матеріальною підтримкою держави, у майбутньому вони вийдуть на належний рівень.