Ю. М. Бережко-Камінська,
студ.
УДК 179.1
У статті розглядаються основні світоглядні засади української журналістики (матеріа- лістична і філософсько-релігійна доктрини), а також дана авторська концепція моральних цінностей сучасного суспільства.
The article deals with main world views basis of the Ukrainian journalism (materialistic and philosophical- religious doctrine). In this article, is given also an author's conception of modern society's moral values.
Проблема морального виховання людей є однією з найважливіших глобальних проблем сучасності. Вдумливе ставлення до історії дає можливість зазначити цілий ряд закономірно- стей розвитку і занепаду цивілізацій. Спочатку з`являється "предтеча" гибелі – падіння моральності, потім – деградація правлячих еліт, наркотизація населення алкоголем, кри- міналізація, корупція, зосередження уваги на сексуальному боці життя. Далі, як зазначає Б. І. Іскаров, досягається "критична маса – глибокий колапс моральності, масова алкого- лізація та криміналізація... Згодом – "воєнна або політична поразка, економічне банкрут- ство і розпад" [1]. Історії відомі конкретні приклади гибелі таким шляхом цілих цивілі- зацій: давньовавилонська, давньоєгипетська, давньоримська, давньокитайська, францу- зький абсолютизм, російське самодержавство. Сьогодні на теренах більшості колишніх рес- публік СРСР спостерігаються тривожні тенденції глибокого падіння моральності. Баро- метром даної проблеми і виступають засоби масової інформації. Філософія споживацтва, гедонізму як основного критерію сенсу життя, хибно прийнятої свободи-вседозволеності, утвердження індивідуалізму та егоцентричне ставлення до природи дають підстави для звернення особливої уваги на значення етико-філософських основ ЗМК у духовному житті суспільства. Цивілізація майбутнього буде інформаційною. Науково-технічний розвиток наближає нас до цього дуже швидкими темпами. Це означає, що роль і відповідальність мас-медіа зростають відповідно. Тому дуже важливо, щоби сучасна журналістика зрозу- міла потребу ствердження насамперед високих моральних цінностей.
Час ставить перед журналістикознавцями нові вимоги: дослідити філософський аспект сучасної журналістики, вплив етико-філософських засад на суспільне життя держави. Адже інформація, якою б вона не була, обов'язково несе в собі певне філософське на- вантаження та етичні принципи, утверджує стереотипи, ідеали, образи, цінності життя. ЗМІ створюють духовну атмосферу в країні, саме вони визначають світоглядні позиції на- ції. Майбутні журналісти вже не один рік вивчають професійну етику. Але ж етика на- лежить до філософських наук, іншими словами, – це "філософська теорія моральності" [2, 11]. Звернути увагу на філософську позицію сучасної журналістики спонукає саме життя різноманітними духовними та соціальними негараздами.
Значної уваги потребує питання світоглядних основ сучасних засобів масової інформа- ції. Питання сенсу життя є базовим для розвитку всього світу. Деідеологізація, закріпле- на після прийняття Конституції України, поставила суспільство у вельми непросте стано- вище: "ідеологічний плюралізм позбавив його чітких орієнтирів. Самостійне сходження до Істини не кожному під силу" [3]. Однак святе місце пустим не буває – і цю нішу "успішно" зайняла "четверта влада", граючи найнижчими людськими слабкостями та застосовуючи різні маніпулятивні прийоми. Спробуємо коротко розглянути основні світоглядні позиції та їх наслідки в сучасній українській журналістиці.
Відразу зауважимо, що розглядаються не стільки конкретні філософські статті на шпальтах поважних наукових видань, як сукупність усієї різножанрової журналістської продукції на усіх провідних теле- і радіоканалах, а також у найпопулярнішій суспільно- політичній пресі. Це розважальні, пізнавальні та науково-популярні програми, художні та документальні стрічки, дитячо-юнацькі передачі, музична продукція, фото, реклама тощо.
Отож, що це за світоглядна основа сучасних ЗМК?
"Світогляд – це форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осми- слює, оцінює світ, визначає своє місце в ньому. Це не просто сума знань про світ, "це синтез форм знання і різноманітних почуттів... Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, на- дій, вірувань, поглядів на сенс життя, які визначають діяльність індивіда" [4].
Філософія, наука та релігія давно взялися за розв'язання проблеми сенсу життя і вироби- ли чимало гіпотез і теорій. Серед них існують дві основні доктрини про сенс життя – матеріа- лістична (або "західна") та релігійно-філософська ("східна"). Належність до тієї чи іншої є головним чинником, що поділяє людство.
Україна як європейська держава йде шляхом розвитку матеріалістичної доктрини, яка складається з позиції офіційної науки та позиції суспільства.
Позиція офіційної науки
Цілеспрямованість будь-якої дії передбачає наявність свідомого виконавця. З огляду на те, що життя на Землі виникло випадково (без участі Творця), постановка питання про сенс життя взагалі неправомірна. Іншими словами, сенсу життя немає. Ним стає са- ме життя без його божественної суті. Така позиція спричиняє чимало духовних мук та безглуздих вчинків, яких за наявності відповідних знань можна було б уникнути. Люд- ство залишається наодинці з проблемами нерозуміння смерті та тим божевільним стра- хом перед стрибком у невідоме, який "покладає край усьому". Постійне очікування смер- ті, страх втратити своє єдине життя несуть у собі думки, які виникали, наприклад, у відо- мого данського теолога, філософа, письменника Серена Кіркегора. Він вважав, що скон- центруванням страху є страх смерті. "Мені здається, немовби я раб на човні, прикутий до смерті; кожного разу, з кожним рухом життя дзвенять кайдани, і все блякне перед лицем смерті – і це відбувається кожну хвилину. Всі люди смертні, я, людина, відповід- но, смертна, неминуче приречена на смерть – як луна звучить у моїй свідомості на кожно- му кроці життєвого шляху" [5, 440] . Причому смерть – не віддалена перспектива. "Ко- жного моменту існує можливість смерті". Неминучість її пов`язується з невизначені- стю часу її приходу. Це ще більше загострює страх смерті, робить його постійним супут- ником життя.
"Але якщо життя – не що інше, як страждання, страх, провина, то чи є в ньому сенс? Якщо життя не має цінностей, то не все одно, як жити?" [5, 440].
Така філософська позиція призводить до апогею абсурду. Відчай стає останнім словом: "Призначення цього життя – довести себе до вищого ступеня презирства до життя... Смерть – це загальне щастя всіх людей" [5, 441]. Таким чином, страх смерті усувається схилянням перед нею.
Життя постає як замкнене коло: народження, зростання, породження нового поко- ління, старіння, смерть. Нове покоління проходить той самий шлях. Смерть індивіда існує нібито для утвердження роду. Але в такому разі життя роду є ланцюг смертей. Людина переконується, що нічого, крім кругообігу, не існує у цьому світі. Недаремно коло є симво- лом релігійного та філософського песимізму. "Це – прагнення, – зазначає Євген Трубець- кий, – що не досягає мети, а тому фатальним чином повертається до своєї початкової точки і так без кінця повторюється... Про таке розуміння беззмістовності красномовно свідчать численні образи пекла у давніх і у християн. Цар Іксіон, що вічно крутиться у вогняному колесі, діжка Данаїд, муки Тантала, Сізіфова праця – ось класичні приклади зображення беззмістовного життя у греків... Змій, який сам себе кусає за хвіст, – ось яскраве симво- лічне зображення цього ... коловороту" [6, 266]. Геракліт писав про вічний кругообіг ре- човин у природі, Ф. Ніцше – про вічне повернення.
Що ж лишається людині робити на фоні подібної безцільності життя? Є лише два шля- хи: а) "вести комфортно-тваринне ... тілесне існування, знаходячи сенс у тому, щоб ситно їсти та комфортно бути; або ж б) шукати способи волюнтаристського протистояння істо- ричній беззмістовності, ставлячи і втілюючи суб'єктивні та ... егоїстичні цілі" [7, 36].
Домінуюча позиція суспільства
З офіційної позиції науки випливає, що головна роль людства (і людини) – досягнення щастя. Необхідна умова щастя – можливість дістати задоволення. Останні відрізняються за ступенем піднесення та витонченості, але у всіх випадках вони – мета.
Відповідно, головна мета будь-якої держави – задовольнити постійно зростаючі потреби своїх громадян, а історичний процес – сходження від менш комфортних форм до більш комфортних. Ступінь успішності цього процесу визначається термінами "прогрес", "ре- грес", "застій".
З розпадом Радянського Союзу в Україні з`являються нові ідеали, цінності та пріорите- ти. На перше місце виступає досягнення власного успіху, власного процвітання та добробу- ту. Сучасна українська журналістика (як і російська) цілком підтримала таку позицію, іс- тотно поглибивши її. Гедонізм у ЗМІ стає однією з провідних тем, що найяскравіше виявлено в рекламній продукції.
Життя перетворюється на джерело насолоди (поки що лише тілесної – від шампуню, шоколаду, пива, кави, одеколону), легких перемог (і грошей) та спокус. Ще перший пред- ставник гедоністичної теорії Арістипп вважав "діставання задоволення і уникнення страж- дання метою життя та критерієм цінності. Задоволення... – це задоволення моменту" [8]. На фоні економічних труднощів суспільства (невпевненості у завтрашньому дні) життя позбавляється перспективи далекого майбутнього ("світлого майбутнього" в радянську добу) і заміщується філософією "одного дня". Заради комфортного життя "тут і зараз" ігно- руються закон, інтереси держави та навіть близьких людей. Власний добробут – будь- якою ціною. Молодики із "Бригади" стали певним символом сьогодення. Подібна пози- ція не знає просторових та часових меж. Особистий успіх уже давно названий найважливі- шою цінністю американців (що досліджував Р. Уільямс). Слідом йдуть "активність та на- полеглива праця" (як гарант успіху), "ефективність та користь", "прогрес" та "речі як оз- нака добробуту" [9]. Як бачимо, ці цінності мають дуже прагматичний характер і далекі від духовних завдань людини.
Філософія гедонізму в центр світу, як і в центр людської душі, замість високої Боже- ственної Суті ставить людину. "Весь світ біля ваших ніг" "Весь світ з тобою", "Весь світ у кишені" переконують рекламні слогани. Все це, звичайно, у дусі європейської філософ- ської думки, для якої ще за часів Ніцше "Бог помер". Така культура "не знає ніякого об'єк- тивного онтологічного центру. Якщо ним хтось і може бути, то тільки Бог, але він не- досяжний. Відповідно, сама людина – образ і подоба Божа – має право зайняти місце цен- тру або мати його там, де вважатиме за потрібне... У центрі європейського "художнього простору" завжди стоїть его. Не дивно, що в певний момент часу не лишається взагалі ні- якого простору – одне суцільне самоствердження "я", що прагне зайняти місце універ- сального центру світу, де Богу вже й не лишається місця" [7, 105]. Подібне "самовисунен- ня" людини в епіцентр всесвіту породжує невизнання єдиної божественної Істини, змі- щуючи її плюралізмом думок. Кожна думка, незважаючи на її моральну ієрархічну цін- ність, має право не просто на існування, а й на заміну Істини. Так особливо популярними стали "авторські інтерпретації" визначних постатей, ідей та подій. Наприклад, на єван- гельську тему, де біле стає чорним, а чорне – сіреньким, сюжети із життя великих. "Мо- царт і Сальєрі на старій сцені МХАТу матюкаються як урки. У спектаклі за мотивами "Леді Макбет Мценського уїзду" М. Лєскова демонструють... "заняття любов`ю". На кону театру на Таганці Мцирі без сорому показує свої статеві органи. Гоголь у спектаклі П. Фо- менка "Мертві душі. Другий том" з`являється у вигляді жінки" [10].
Ще одне важливе джерело задоволення – "любов", основу якої становить не духовне за- хоплення людиною, а сексуальне. Цю тему використовують де тільки можна й не можна. Оголене тіло стає обов'язковим атрибутом мало не кожної журналістської продукції. На- віть цеглу для будівельників рекламує оголена дівчина в будівельному фартуху та касці! Демонстрацію статевого акту можна побачити в будь-який час на будь-якому телеканалі, у художньому фільмі чи у відеокліпі. Успіх "зірок" розглядається лише через призму сексу- альності. Якщо вона "секс-бомба" (чи він), отже, популярна. Всеукраїнські змагання зі стриптизу (!), використання елементів еротики в рекламі, обговорення на усіляких ток- шоу привабливості групового сексу закріплюють думку, що життя заради насолоди – це і є сенс нашого існування.
Сучасна українська журналістика здебільшого зводить сенс житя лише до матеріальної сфери. Хибність цієї позиції доводив ще М. Бердяєв, наголошуючи, що народ опуска- ється та гине, коли матеріальна могутність стає для нього кумиром і цілком захоплює його дух. Філософія гедонізму та споживацтва призводить до виникнення багатьох штучних потреб, задоволення яких дуже часто відбувається за рахунок майбутніх поколінь. Істо- рія показала, що "в суспільстві споживачів духовні цінності неминуче витісняються на задній план, відбувається руйнування особистості людини, деградація науки, освіти та культури і, як наслідок, – істотне зниження моральності. Сьогодні ця тенденція надто не- безпечна тому, що запропоновані наукою відкриття та високоефективні технології продов- жують підсилювати можливості людини щодо її впливу на інших людей та на навколишню природу" [11]. І ці можливості можуть бути використані не тільки на благо людства, а й у руйнівних цілях. Тому подібна філософська позиція ЗМІ лише загострює суспільно-політич- ні, економічні та культурні проблеми, ведучи людство до духовної та екологічної прірви. Все- світні релігії пророкують глобальні природні катаклізми, внаслідок яких може загинути людство, та чимало науковців і філософів зазначають, що не обов'язково чекати саме такої розв`язки подій. Кант вважав, що людство саме може стати "жертвою власної могутності, а точніше, розриву між ступенем могутності й ступенем моральної довершеності" [2, 200].
Наслідки матеріалістичної доктрини
Потрібне для "щастя" задоволення за своєю природою мають якості, що автоматич- но виключають можливість стабільного або хоч скільки-небудь тривалого "щастя": – так, всі вони тимчасові, тобто обмежені терміном дії. Із закінченням задоволення ав- томатично закінчується "щастя"; – будь-які намагання продовжити задоволення призводять до перенасичення та необхідності пошуків нових її варіантів; – безмірне споживання задоволень є причиною багатьох хвороб і розладів.
Крім того, через величезний попит на задоволення, усі вони, як правило, "дорого кошту- ють", тобто вимагають великих затрат часу, сил та засобів. Оскільки можливості дістати ці задоволення чесною працею досить обмежені, більша частина людства іде заради них на різні злочини, правопорушення, кривду, зраду, лестощі тощо.
У результаті ця гонитва за задоволеннями діє на людину руйнуюче, позбавляючи її ду- шевного спокою, свободи, честі, совісті, здоров'я, а то і самого життя, тобто призводить до результату, протилежного очікуваному.
У масштабах усього людства дотримання матеріалістичної доктрини – це: – причина всіх війн, революцій, злочинів, масових захворювань, проституції, алкоголіз- му, наркоманії, СНІДу та ін.; – викликає необхідність утримання та постійного розширення величезної бази законо- давчих, виконавчих, судових, політичних, силових, пенітенціарних та лікувальних струк- тур; – обумовлює повну безнадійність усіх намагань згаданих структур викоренити або хо- ча б надійно стабілізувати ці негативні явища (бо боротьба ведеться не з причинами, а з наслідками); – породжує індустрію все більш "гострих" та "вишуканих" задоволень, яка постійно зростає, а також цілу систему штучно культивованих потреб; – вимагає залучення колосальних матеріальних та людських ресурсів, які тисячо- кратно перевищують витрати на те, що людині справді необхідне; – головна причина моральної і духовної деградації людей.
"Усі релігії світу, багато хто з філософів та письменників говорять про життя вічне, про безсмертя душі, про те, що помирає лише тіло людини, але душа її безсмертна" [12]. Ма- теріалістична ж доктрина не визнає ніякого продовження життя після настання смерті. Хоча чимало науковців доводять протилежне. Невже закон, відомий фізиці, "нічого не ви- никає з нічого і нікуди не зникає" стосується всього, окрім людини? Свого часу бестселером став документальний роман лікаря Раймонда Моуді (Муді) "Життя після життя" [13], в якому зафіксовано досвід людей, що пережили клінічну смерть. Усе життя Христа було запереченням смерті: ми не вмремо, а змінимося. Чи не означає це, що сенс життя поля- гає в чомусь більшому, ніж в накопиченні речей та безмірному споживанні? Наприклад, у набутті духовного досвіду, в розвиткові найкращих якостей, у творчості, у налагодженні братських стосунків з людьми, щоб не з пустими руками перейти до іншого світу? Чи не означає це, що журналістика, запевняючи, буцімто людина прийшла на землю не вчитися бути Людиною, а діставати від усього задоволення (тобто розвивати власний егоїзм) йде хибним шляхом? Чи не означає це, що така філософія відводить людство у протилежний бік від його справжнього призначення? Чи не про це свідчить безліч фактів безумності нашого світу, з усіма його кривавими наслідками?
"Людина подібна Богу, але Бога вона повинна зробити із себе сама шляхом величез- ної, постійної праці та відчайдушних зусиль. Пізнання власної особистості – це і є пізнан- ня Творця" [14].
"Щоб бути змістовним, наше життя – всупереч переконанням прихильників "життя за- ради життя" і в згоді з явною вимогою нашої душі – повинне бути служінням вищому і аб- солютному благу" [6, 515].
Таким чином, продекларована матеріалістичною доктриною мета життя не тільки науково не обумовлена, а й в принципі недосяжна – ні в масштабах людства, ні в масшта- бах окремої держави чи соціально-економічної системи, ні для окремих соціальних груп чи індивідів. Іншими словами, егоїстичне прагнення людства до "щастя" є головною причи- ною усіх його нещасть.
Недаремно великий письменник-мислитель Антуан де Сент-Екзюпері вважав: "Всесвіт твій обдарували сенсом, але це щастя таке далеке від речей, якими ти користуєшся. Щастя не від подарунків, не від тілесних пестощів, не від отриманих привілей – воно від Боже- ственного вузлу, що зв'язав усе воєдино" [15].
1. Іскаров Б. Екологія людини та синтез науки, мистецтва та релігії як умова вижи- вання суспільства // МАЙ. – 1998. – № 2. – С. 11–12.