Ласкаво просимо

Граматико-семантичний аналіз журналістського тексту

д. філол. н., доц. УДК 81'42(070)

У статті подається граматико-семантичний аналіз журналістського тексту в контексті його логіко-поняттєвої перцептивної структури. (За матеріалами статті А. Тарасенко "Генію – належне" // Україна Молода. – 2005. – 1 жовт.).

Кожне періодичне видання має свою специфіку подання інформації, свої особливості гра- матичного та семантичного оформлення текстів. Тому невипадково сьогодні ми маєму таку велику кількість періодики і знаємо, що одне видання подає лише факти без осмислення події, інше – заглиблюється в аналітику тощо. Ці особливості визначаються вже на рівні грамати- ки та семантики того чи іншого публіцистичного тексту. Перед тим як перейти безпосередньо до аналізу журналістського матеріалу, звернемося до визначення тексту та його ознак.

Визначемо текст як послідовність речень, що можуть бути поєднані одне з одним грама- тично, а також через відношення семантичної еквівалентності, тобто завдяки повтору у вигляді мінімуму одного логічно співвіднесеного елементу. Речення, які будують текст, також можуть перебувати у відношенні імпліцитних загальнологічних зв'язків.

Сьогодні особливу увагу дослідників привертає поняття "структура тексту". Адже від результативності дослідження структури тексту залежить розв'язання цілої низки проблем аналізу тексту як засобу комунікації, проблем його розуміння й текстотворення. Процес формування поняття структури тексту ще незавершено (хоч структура є природною властивістю тексту, а отже, будь-яка теорія, що прагне адекватно його описати, повинна відобразити структурова- ність тексту).

Змістова наповненість тексту виражається не експліцитно у вигляді семантично еквіва- лентних елементів, а абстрактно та імпліцитно – як квазілогічне поєднання змістів цілих речень.

До основних ознак тексту належать: – цілісність референційного співвіднесення (анафористичні та катафористичні відношення); – цілісність і послідовність лексичного оформлення (маються на увазі деякі закономір- ності вживання іменників та займенників); – цілісність перспективи висловлювання; – цілісність часового плану: речення, що складають текст, мають оформлення не у до- вільному граматичному часі, а в чіткій відпо- відності до часових співвіднесень подій; – цілісність загального плану, тобто потенційна наявність якогось одного слова, яке стисло визначило б зміст будь-якого речення.

Виділимо типові ознаки журналістського тексту: – суспільна значущість змісту тексту; – комунікативна функціональність; – семантичність як засіб відображення об'єктивної дійсності; – пов'язаність з тією чи іншою (комунікативною) ситуацією; – інтенціональність тексту як властивість бути формою реалізації інтенцій учасників комунікації; – оформленість як властивість того, що він є когерентною лінійною послідовністю пов'я- заних між собою мовних одиниць; – композиційна оформленість як послідовність мовних одиниць, відібраних і організованих за визначеним композиційним планом;

Ці ознаки окреслюють поле функціонування поняття журналістського тексту й тексту як та- кого. Приступаючи до аналізу тексту, зауважимо, що в семантичному плані (на відміну від граматичного) текст у цілому може бути і незавершеним: кількох речень іноді достатньо, щоб висловити авторські асоціації та викликати відповідне сприйняття й розуміння у читача/слу- хача. Сегменти ж тексту незавершені ані у семантичному, ані в граматичному планах, ос- кільки поверхнева структура не пов'язана з попередніми і наступними реченнями.

Отже, за основними ознаками тексту: цілісністю референційного співвіднесення, цілісніс- тю та послідовністю логічного оформлення, наявністю слова, яке стисло визначало б зміст будь-якого речення ("перша цеглина", "закладання музею", "художник Іван Марчук"), чіткою послідовністю часових подій (підписання розпорядження про будівництво музею Івана Марчука – закладання першої цеглини) – можна з впевненістю сказати, що маємо справу з текстом, назва якого "Генію – належне".

У наведеній на рис. 3 схемі текст постає як структуроване ціле, що відтворює у свідомості людини певний предметно-логічний комплекс як відносно завершений смисл. Для граматич- них досліджень характерний послідовний розгляд елементів тексту: текст – абзац – речення – словосполучення – слово – морфема – фонема.

Вважається недоцільним пропускати будь-який рівень аналізу структур тексту й розгля- дати відразу функціонування текстових одиниць нижчого рівня. Оскільки наше дослідження базується на функціональній граматиці, то передбачається нерозривний зв'язок граматичного і семантичного планів дослідження, результати якого використовуються для подальшого стилістико-прагматичного аналізу.

Виходячи з цього, проаналізуємо поданий журналістський текст "Генію – належне" [11], дослідивши його граматичний та семантичний аспекти за системою: текст – абзац – речення – словосполучення – слово – морфема – фонема.

Розгляд журналістського матеріалу на рівні тексту свідчить, що він утворює цілісну систему, побудовану за всіма правилами граматики. Водночас вагомою характеристикою кожного тексту є його тема. І від того, як автор розвиває свою тему, залежить також і стиль тексту.

Поняття "тема", на нашу думку, є поняттєвим ядром концентрованої абстракції за- гального змісту тексту, що виражається вербально, а також репрезентується предикатами і актантами у вигляді логіко-семантичної структури змістового комплексу. Тож на по- чатку викладу тексту тема не завжди зрозуміла в деталях, і в міру розгортання, особливо в усному мовленні, вона може змінюватися. Таким чином, зміст тексту має тематичне спря- мування, а також має багато структурних аспектів, що можуть бути представлені статично. У динамічному ж аспекті тему реалізують архітектоніка сходження до глибинних смис- лових авторських концептів, жанрово-стильові способи розгортання змісту тексту.

На початку тексту тема задається конспективно, щоби дати адресату уявлення про структуру цілого. Динаміка тексту розгортається між полюсами: темою – предметом по- відомлення і ремою – ядром повідомлення. (Найбільш чітко ці обидва полюси простежу- ються у науковому стилі, де тема завжди передує ремі й обидва блоки є розділені.)

Основною темою тексту "Генію – належне" є організація будівництва музею Івана Марчу- ка. Хід міркувань автора має дедуктивний (індуктивний) характер, а це є ознакою інфор- маційного стилю [1].

З точки зору інформаційності вирішальну роль у побудові тексту відіграє рема (тобто, що нового є у тексті). У нашому випадку ремою можна вважати закладання першої це- глини майбутнього музею, але для структури самого тексту найбільш релевантна тема. Су- купність тематичних відношень у тексті утворює тематичну прогресія, яке й становить кі- стяк структури тексту.

Тематична прогресія є найбільш перспективною парадигмою вивчення тексту, що пе- редбачає послідовність такого ланцюжка: мотиви – план – мовленнєві дії та операції – мета. У цій системі текст є результатом мовленнєвої комунікативної діяльності, реаліза- цією комунікативної інтенції мовця через динамічну систему дій та операцій, що здійсню- ються за правилами композиції тексту. Тобто текст – це результат цілеспрямованої діяльно- сті, а не просто ланцюг мовленнєвих актів.

Серед текстоутворюючих чинників потрібно розрізняти також синтаксичні та семантичні засоби творення тексту. До синтаксичних засобів належать сполучники, які є своєрід- ним сигналом про доповнення, продовження, протиставлення, обґрунтування та наслідок. До семантичних засобів належать номінативні ланцюги, що складаються з простого повтору чи заміщення тематично головного слова. У статті таким тематично головним словом є майбутній музей Івана Марчука.

Кожен із цих чотирьох мотивів і віповідних їм функцій можуть виступати в тексті ізольовано або ж бути синкретично пов'язаними з рештою мотивів чи функцій.

Враховуючи це, можна визначити, що цей текст виконує функцію інформування, а саме: поінформувати реципієнтів у тому, що "Майбутній музей Івана Марчука буде побудова- ний". Ця функція безпосередньо пов'язана з мотивом автора переконати читача в правиль- ності своїх міркувань. З цією метою він наводить низку фактів-аргументів (їх детальніше розглянемо під час аналізу тексту на рівні абзаців та речень). Отже, знаходимо ще одне підтвердження інформаційного стилю [2].

Оскільки текст є певним чином організованою, когерентною, завершеною комунікатив- ною одиницею, то він не може визначатися лише з точки зору його довжини. У синтаксично- му ж аспекті він може складатися з одного простого чи складного речення, бути еквівален- том речення, частиною речення, вигуком або ж бути ланцюжком пов'язаних речень.

Текст стає когерентним, якщо він вживається у конкретній комунікативній ситуа- ції, конкретним автором для конкретного реципієнта і характеризується єдністю теми. Суттєвою характеристикою кожного тексту є засоби встановлення контакту між учасника- ми комунікації. Структуру когерентного тексту, що складається з кількох речень, можна описати, лише встановивши його актуальне членування та виявивши закономірності орга- нізації тематичних послідовностей, визначення стрижневих слів, що забезпечують коге- рентність тематичних ліній.

Враховуючи таку характеристику тексту, можемо зазначити: у межах одного, скажімо так, матеріалу виокремлюються три тексти. Це простежується й у тексті "Генію – належ- не", де перший абзац розкриває тему "Вирішення організаційних питань будівництва", наступний – "Закладання першої цеглини до фундаменту музею", останні два абзаци – "Облаштування приміщення та його значення для мистецького світу."

Подивимось на текст як на певний процес. Така парадигма дозволяє виділити такі текс- тові рівні: речення, період, параграф, розділ, твір, сукупність творів того ж автора, всі тексти даної галузі знання, всі тексти усіх галузей знань тощо. Однак за такого підходу втрачається послідовність застосування синтагматичного принципу, який передбачає роз- гортання тексту в часі, тоді як сукупність творів якогось автора, як і тексти у якій-небудь галузі знань, може існувати одночасно. Тому аналіз мовних елементів потрібно здійснюва- ти не лише в термінах взаємозаміни (парадигматичний аспект) та послідовність розгортан- ня текстових рівнів (синтагматичний аспект), а й їх співіснування, що означає відношення одного тексту до іншого в межах одночасно існуючого корпусу текстів. Таким чином, дихо- томія "система-текст" перетворюється в трихотомію "система-текст-корпус текстів."

Розглядаючи текст, слід пам'ятати також про те, що процес створення тексту завжди є часовим актом. Отже, час є одним із вимірів тексту. Щодо лінгвістики тексту, то вона вио- кремлює різні розуміння часу: – час висловлювання, що не обов'язково збігається з моментом мовлення; – час висловлювання може співвідноситися з тим періодом, протягом якого твориться текст; – сфокусований час, тобто суб'єктивний час, що збігається з часовими оцінками мов- ця, який виходить з будь-якої точки відліку; – точка відліку може бути моментом мовлення чи іншим моментом, вибраним у тепе- рішньому, минулому чи майбутньому; – подієвий час, тобто місце події в об'єктивному часовому (та причинному) процесі; – текстовий час, що збігається з моментом розгортання події у тексті.

Послідовність подавання подій у тексті (текстовий час) може не збігатися з реальною послідовністю подій (подієвий час). Події ж можуть викладатися лінійно чи паралельно.

Щодо часової характеристики тексту "Генію – належне", то тут маємо справу з подіє- вим часом, і події викладаються послідовно. Автор подає коротку передісторію закладання музею, потім переповідає зміст центральної події – закладання цеглини і капсули В. Ющенком та І. Марчуком і цим самим підтверджує свою тезу: "Будівництво музею ху- дожника Івана Марчука розпочалося". Така поетапна зміна є ще однією з характеристик інформаційного стилю [3].

Виділимо такі ознаки абзацу: початок "перебив", перехід до викладу нової події, пово- рот теми, зміна місця або часу дії, зміна діючих осіб. Перше речення тексту в 60–90 % ви- падках фіксує змістовий "перебив" лексики. Останнє речення абзацу містить, як правило, узагальнення сказаного чи вказує на зміст наступного абзацу, виконуючи водночас об'єдну- вальну чи обмежувальну функцію.

Проаналізуємо стиль тексту "Генію – належне" на основі "перебивів" абзаців, викори- стовуючи перші та останні речення (або початкові та кінцеві фрази у межах одного речен- ня) абзаців. Отже: 1. "Ще у квітні Віктор Ющенко підписав розпорядження про відкриття музею геніаль- ного українського художника Івана Марчука". 2. (Поворот теми). "Час ішов, а майданчик на території біля фунікулера був порожній. У пресі навіть з`явилися критичні тексти про "обіцянки-цяцянки". 3. (Новий поворот теми, зміна часу події, поява конкретної особи). "Учора... Віктор Ющен- ко разом із Іваном Марчуком заклали першу цеглину в фундамент майбутнього музею". 4. (Виклад нових аспектів теми). "Останній називатиметься Культурний центр "Музей ху- дожника Івана Марчука"... зведуть його приблизно через рік... У музеї буде кімната для відпочинку, майстерня, майстер-клас". 5. (Поява конкретної особи). "Як запевняв Іван Марчук ... У майстер-класі він буде про- водити заняття для талановитої молоді з передмістя і для художників, які ще мало ві- домі світові". 6. (Виклад нових аспектів проблеми). "Тільки четверта команда архітекторів... змо- гла задовольнити модерний смак Маестро..." 7. (Перехід до побічної теми). "Цей культурний центр збере докупи всі картини ху- дожника". 8. (Один із аспектів побічної теми). "Марчук зазнав чимало утисків... першу виставку геніальному художнику дозволили провести в 43 роки". Отже, на рівні абзаців знайдено ще одне підтвердження інформаційного стилю даного тексту.

Пропозиційні уявлення про текст зводяться до того, що текст статичний, не розвиваєть- ся в часі і становить єдність синтаксичних, семантичних та прагматичних засобів, які тра- диційно досліджуються на рівні речення. У динамічному ж уявленні про текст врахову- ється його комунікативна та дієва основа: текст складається з послідовності мовленнє- вих дій, що розвиваються у часі. Речення досліджується граматикою, і водночас текст є об'єктом дослідження прагматики.

Текст – це сукупність знаків, що мають низку ознак, тобто це утворена за правилами граматики, закінчена за своїм змістом, послідовна, цілісна та впорядкована послідовність речень. Останні є показниками лінійного розвитку теми з тематичного ядра.

Жоден текст не можливий без речення. Зокрема, текст складається з двох блоків – двох речень чи їх послідовності з різними комунікативними функціями. Один із блоків нази- вається тематичним ядром тексту, його семантичним та інформативним центром. Він мі- стить головну думку. Інший блок є розширенням ядра, зокрема його дефініцією ("Закладе- но першу цеглину в фундамент майбутнього музею" та "Цей культурний центр збере до купи всі картини художника"), експлікацією, варіантом, контрастом, конкретизацією та спеціалізацією.

Комунікативна функція речення охоплює сукупність усіх текстотвірних релевантних комунікативних властивостей речення, що не можуть бути зведені до семантичної, лексич- ної, синтаксичної, морфолого-фонологічної структури.

Комунікативна функція є частиною обумовленої контекстом інтенціональної структури, що в свою чергу складається з комунікативної функції та предикативної структури. Граматика, що вирішує ці проблеми, вимагає від комунікативних функцій принаймні два види правил: 1. Умови правильного оформлення комунікативних функцій, які визначають сукупність можливих комунікативних функцій. 2. Правила поєднання, тобто правила, що пов'язують комунікативні функції з поверхне- вими структурами.

Текст "Генію – належне" входить до категорії інформаційних текстів, оскільки тут наяв- ний ланцюг подієвої послідовності, що розкриває суть події, сформульованої у заголовку. Та- ка послідовність простежується на рівні фраз: В. Ющенко підписав розпорядження щодо від- криття музею – було закладено першу цеглину та капсулу – облаштування музею – значення цього культурного центру для держави. Ще один факт на користь ствердженню, що даний текст має інформаційний стиль [5].

Текст за своєю природою утворює ланцюжок висловлювань, а не речень. Речення – це струк- турна схема, яка є одиницею системи мови, а висловлювання – конкретна реалізація з лек- сичним наповненням цієї структурної схеми.

Висловлювання безпосередньо співвідноситься з позамовною дійсністю і має, на відмі- ну від речення, логічне значення істинності чи хибності. У логічному аспекті висло- влювання поділяються на: а) завжди істинні та б) такі, істинність яких залежить від умов вжи- вання, місця і часу.

Тож, якщо поділити текст на висловлювання, можна дослідити їхню 100 % істинність або умови, які впливають на 100 % істинність даного висловлювання. Проведемо таке досліджен- ня, проаналізувавши кілька висловлювань: а) "Учора, 30 вересня, Віктор Ющенко разом із Іваном Марчуком заклали першу це- глину в фундамент майбутнього музею" – висловлювання на 100 % істинне, оскільки тут констатується факт, який справді мав місце і не може бути запереченим. б) "Як повідомили "УМ" у компанії "Арт-Блюз", зведуть його приблизно за рік" – ви- словлювання може бути хибним, оскільки при наявності певних умов, пов'язаних із про- тіканням будівництва та його інвестуванням тощо, термін здачі приміщення може змісти- тися в той чи інший бік.

Для дослідження структурної схеми когерентного тексту введемо поняття "тексте- ми", абстрагованого не лише від лексичного наповнення, інтонації та порядку слів, а й від членування на речення.

Тож перейдемо до розгляду членування речення. Можна виділити два типи послідовних висловлювань, а саме: тип R-T, коли відбувається тематизація реми попереднього ви- словлювання, перехід реми в тему, і тип Т-Т, коли відбувається поєднання висловлювань, об'єднаних спільною темою. У текстах, що містять послідовності типу R-T, механізм мов- ної когезії функціонує як модель, що проектує залежність і відношення, які має позамов- на дійсність, актуалізована в даний момент для автора та реципієнта. При послідовностях типу R-T текстові парадигми двочленні та відношення між членами парадигми семантично визначені. При послідовностях типу Т-Т, які властиві переважно розповідному стилю, мен- ше - опису та ліриці, відношення між ремами семантично не визначені, а самі реми в аспек- ті інформативності другорядні. На перший план виступає образотворча функція, що до- мінує над комунікативною.

Текст може бути представлений двозначно: як ієрархічна та як лінійна структура. Ієрархічне уявлення тексту дає цілісне сприйняття його як деякої глибинної катего- рії і може бути назване макроструктурою тексту; лінійне уявлення може бути назване мікроструктурою тексу.

Як бачимо, даний текст має структуру членування Т-Т, оскільки тут відбувається послі- довна тематизація висловлювань, що поєднані однією темою. Так, підписання розпоряджен- ня про будівництво, організація благодійного фонду, який збиратиме кошти для майбутньо- го музею, затвердження макета, закладка цегли та капсули – все зводиться до того, що Музей Івана Марчука все-таки буде побудовано, що й намагається довести автор.

Важливе місце у граматиці тексту займає аналіз актуального членування речення. Так, поняття "суб'єкт" включає чотири різних осмислення: – граматичний суб'єкт (підмет); – семантичний (чи логічний) суб'єкт; – топологічний суб'єкт (початковий елемент фрази, що стоїть перед особовим дієсловом та є вихідним пунктом під час її побудови); – функціональний (чи інформативний) суб'єкт (= тема).

Зазначимо, що виділений вище дихотомічний поділ тексту на тематичну та рематичну частини є недостатнім, тому необхідне більш дрібне багатоступеневе, ієрархічне членуван- ня тексту, що встановлюється залежно від наявності синтаксичної функції та морфологіч- ного класу тематичних елементів.

Виділимо смисловий повтор як один із найважливіших засобів семантичної організа- ції тексту. Найпростіша форма повтору – це буквально чи синтаксично (морфологічно) ви- дозмінене відтворення (частини) раніше сказаного. Інша форма повтору – прономінальна чи проадвербіальна субституція елементів, що трапляється раніше. Найвищою формою сми- слової організації тексту є використання семантично еквівалентних елементів. Семантич- на еквівалентність охоплює обидві попередні форми повторів і характеризується викори- станням інших можливостей – синонімів, гіперонімів тощо. Ці семантичні еквіваленти, як правило, виступають паралельно і утворюють ланцюжок складних семантичних відно- шень. Отже, будь-який текст слід розглядати як послідовність номінативних ланцюжків, кожен з яких характеризується специфічною структурою, що залежить від структури та ко- мунікативної функції тексту. Для досліджуваного тексту характерні повтори, що виража- ються у словах: Іван Марчук, всесвітньо відомий художник, Маестро, геній. Ці слова є го- ловними, оскільки саме на них і тримається теза, що сформульована у заголовку тексту.

Для аналізу логіко-семантичних структур введемо генеративну модель з правилами пе- реходу до поверхнево-синтаксичного рівня речень. Компонентами моделі є аргументи – об'єктні, часові та просторові, система кванторів, поміж яких виділяються оператори (інди- від, визначеність, прагматичність; основні зв'язки та предикати; квантифікатори типу "модальність", "продовжуваність"; правила трансформаційного синтаксису.

В однорідному тексті, хоча б для однієї пари речень, збігаються набори кванторів та се- мантичних категорій. Але оскільки текст "Генію – належне" має неоднорідну тематичну структуру, тобто у межах навіть одного абзацу може порушуватися одразу кілька тем (на- приклад, абзац 4: можна виділити такі теми – музей збере всі картини художника, утиски Марчука), то виявлення перетину кванторів та семантичних категорій стає неможливим.

Отже, граматико-семантичне дослідження тексту статті "Генію – належне" довело, що на основі вивчення текстових елементів можна визначити стиль тексту, а також передбачити його вплив на реципієнтів та можливі наслідки цього впливу. Проведене дослідження виявило п'ять ознак інформаційного стилю тексту. Журналістські матеріали інформаційного стилю на- дають реципієнтам на лише певну інформацію, а й часто переконують у тому, що заплановані події обов'язково будуть вдало завершені.