Ласкаво просимо

Притерпівши за нас страсти...

к. філол. н., доц.

УДК 281.96 УГКЦ (092)

Матеріалом для написання статті послужили відомості з протоколів допитів митрополита Йосифа Сліпого в застінках КДБ та рідкісні матеріали про його відданість УГКЦ, ліквідація якої була головною причиною численних арештів вищого духівництва поневоленої церкви. Факти, викладені в статті, не були ще в науковому обігу.

Materials for writing of this article were points from KGB reports of metropolitan Yosyph Slypyi innterrogation in KGB torture - chambers and rarity materials of his devotion to UGCC. Liquuidation of this church was the main reason of clergies numerous arrests of the reinstatement Church . Facts which were used in this article have not been investigated yet.

У численних відозвах Московської право славної церкви, спрямованих на дистабіліза-цію релігійного й політичного життя в Украї ні, мовиться, що Греко-католицька церква та її духівництво вороже ставляться до інших релігій та націй і не є канонічною. Зокрема, не маючи на те ні морального, ні історичного, ні канонічно-церковного права, вони грубо втручаються у внутрішні справи нашого цер ковного життя, блокують будь-які контакти з Римом, перешкоджають зробити в Києві оса док патріарха Любомира, обливаючи брудом устами соціалістки Вітренко багатостраж дальну церкву, яка в догоду Московському патріархові Рідігеру стала запеклою "хри стиянкою". Як бачимо, чужинці ще не стрях нули пилюку ненависті зі заяложених мантій до "молодших" братів. А тим часом є змога пересвідчитись навіть неупередженій людині в протилежному. На допиті в підземеллях КДБ ув'язнений Й. Сліпий цілком щиро де кларував: "За своєю національністю я - укра їнець, але за переконаннями націоналістом не був ніколи, оскільки католицизм, наскільки я розумію, є вірою інтернаціональною разом з церквою, визнаючи одночасно право всіх на родностей на самостійне державне існування. Однак католицизм є ворогом такого націона лізму, який ставить інтереси нації вище за Бога, церкви та християнської моралі" [1]. Проте недосвідченому віруючому, зануреному в безпросвітний фіміам московських святош, не так просто збагнути брехні довкола природ них і закономірних процесів, що відбувають ся в Україні без московського диктату. Про свій синівський обов'язок перед рідною цер квою, у лоні якої він з'явився на світ, Й. Слі пий не крився в найстрашніші хвилини. Він

не заперечував прагнень Ватикану зміцнити становище християнства через запровадження уній. У протоколі за 13-14 червня 1945 року зафіксовано головну мету арешту митрополи та - ліквідацію УГКЦ, що була перешкодою до швидкого й тотального поневолення західноукраїнського народу. Поширення католи цизму на світових обпіирах лякало колонізаторів, і тому вони цікавилися успішними методами пропаганди Ватиканом католицької релігії. Недарма на цьому робився головний акцент. На запитання слідчого, як відбу вається поширення греко-католицької релігії, Й. Сліпий дав правдиве свідчення: "Це, безпереч но, правильно, що головним політичним прагненням Ватикану є розповсюдження та запро вадження католицизму у всьому світі та підпо рядкування Папі Римському православної й інших релігій. Православну церкву Ватикан вважає тимчасовою, сподіваючись, що рано чи пізно вона повинна об'єднатися в союз (унію) з Католицькою церквою та визнати верховен ство Папи Римського. Протягом тривалого історичного періоду Ватикан прагнув перекона ти вищу ієрархію Православної церкви в такій необхідності та з таким розрахунком, щоб вона приєдналась до Католицької церкви, пере буваючи в підпорядкуванні Папи" [2].

На запитання, що йому відомо про най більші унії, укладені між Ватиканом та ви щим православним духівництвом, митрополит відповів:

"Відомо, що в 1274 році була укладена т. зв. Ліонська унія, яка не набула широкого розповсюдження через опір низки священиків та єпископів Православної церкви. У 1439 ро ці була реалізована друга т. зв. Флорентійська унія. Цю унію підписали Київський метрополит Іссидор, Константинопольський патріарх Йосиф та імператор Константинопольський Емануїл. Вона проіснувала приблизно 13-15 років, а згодом, після захоплення Константинополя турками та арешту Київського митро полита Іссидора, Флорентійська унія втратила свою силу.

У 1596 році була запроваджена третя т. зв. Брестська унія. В історії Катблицької церкви вона є найбільш значущою, оскільки фактич но визначила становище створеної Греко-ка-толицької церкви, переважно на території Га личини, а також частини Білорусії, Волині та Правобережної України. Згідно з цією унією, верховенство Папи Римського погодились ви знати Київський митрополит Рогоза, Володи- мир-Волинський єпископ Терлецький, Луць кий єпископ Іпатій Потій, Перемишлянський єпископ Копистенський та низка інших, прі звища яких зараз не пам'ятаю. Всі вони, під писавши цю унію в Бресті, виїхавши до то дішнього папи Римського Урбана VIII , якому доповіли про визнання його верховенства, а Урбан VIII взамін пообіцяв зберегти обряди Православної церкви. Таким чином, згідно з цією унією, утворена Греко-католицька цер ква Галичини визнала верховенство Папи Римського, залишившись у підпорядкуванні Ватикану аж до цього часу. Поруч з црім вар то зауважити, що запровадження унії супро воджувалось довготривалою історичною бо ротьбою між її прибічниками та правосла вним духівництвом. У таких країнах, як Польща, прийняття унії проходило порівняно успішно, оскільки польська влада сприяла цьому. На Правобережній Україні, Росії та Бі лорусії, де функціонувала унія, царський уряд і синод Православної церкви здійснювали по літику її ліквідації. Однак заходи, що здійснювались царським урядом у Росії по лікві дації унії, не розповсюджувались на терито рію Західної України, яка входила до Австро- Угорської монархії, а згодом - до Польщі" [2]. Це, як нам видається, була лише беззмістовна увертюра до основної партитури, оскільки йшлося про загальновідомі речі. Слідчому на лежало скомпроментувати небезпечну для окупантів церкву, щоб невдовзі заборонити саме її існування. Це прекрасно розумів заарештований і на запитання господаря становища, що йому відомо про наміри Ватикану укласти унії з православим духівництвом Ро сії, а згодом - й Радянського Союзу, відповів: "Мені відомо, що Ватикан спершу прагнув укласти унію з православним духівництвом Росії, однак такі наміри не дали бажаних ре зультатів з тієї простої причини, що в колишній царській Росії всяка уніатська діяльність переслідувалась і прийняття католицької віри православній людині заборонялось законом. За Радянської влади прагнення Ватикану роз повсюджувати католицизм легальним спосо бом не могло здійснюватись, оскільки католи цизм є ворожим у ставленні до комуністично го вчення та радянської системи" [2].

Католицька церква та Ватикан проводили й проводять велику роботу, спрямовану проти матеріалістичного вчення та комуністичного світогляду.

Слідчого така відповідь митрополита не задовольняла. Московське начальство сподіва лося на миттєвий компромат, щоб таким чи ном прискорити проведення Львівського псев- дособору щодо ліквідації небажаної церкви, яка була засобом патріотичного виховання та моноліту народу. Його цікавило, яким чином у несприятливих умовах Ватикан реалізовував свої плани щодо католицизму поширення в царській Росії, а згодом - і в СРСР.

"...Мені відомо, що розповсюдження католицизму в колишній царській Росії, а згодом -в СРСР, - говорив про загальновідомі речі митрополит, - здійснювалось через т. зв. місіонерів - спеціально підготовлених священиків, яких направляли до царської Росії, а згодом -до СРСР. Приблизно в 1910 чи 1911 році брат саксанського короля Макс, відомий практик по укладанню уній та добрий знавець обрядів Православної церкви направлявся до Росії з завданням домовитись із владою про можли вість розповсюдження католицизму серед ро сійського народу. Для підготовки спеціальних місіонерських кадрів у Римі приблизно в 1925 чи 1926 роках було засновано Духовну академію - так званий "Колегіум Руссікум", яка готувала пастирів для місіонерської роботи на Сході. Одночасно зі заснуванням Духовної академії "Колегіум Руссікум" була створена Ватиканом спеціальна комісія "Прорусія", завданням якої було об'єднання Православної і Католицької церков, підготовка спеціальних кадрів священиків з метою перекинення їх до СРСР для розповсюдження католицизму та впровадження в життя політики Ватикану се ред російських білоемігрантів, що перебували в Польщі та інших державах. Ця комісія, очолювана єпископом Д'ервіньї, здійснювала активну роботу на території Волинської, Холм- ської та інших губерній колишньої Польщі. При Академії було відкрито спеціальну цер кву з православними обрядами, де особи, що навчалися в ній, проходили практику. Загальне керівництво з об'єднання Православної й Католицької церков, а також підготовки місіонерських кадрів, що закидалися на Схід, і в тому числі - в СРСР, здійснювались засно ваною при Ватикані так званою "Східною конгрегацією", яку нині очолює папський кардинал Тіссеран. "Східна конгрегація" і папа покладали великі сподівання на духів ництво Греко-католицької церкви Галичини як на головну базу розповсюдження католи цизму в СРСР" [2]. Слідчий був обізнаний і з тим, що з Ватикану надходили спеціальні директивні вказівки єпархіям Греко-като лицької церкви Галичини про підготовку ка дрів для місіонерської роботи на Сході й що Андрей Шептицький відповідно до цих вказівок неодноразово пропонував священикам готувати себе для місіонерської роботи в СРСР.

Але він цікавився також, яким чином здійснювала свою діяльність на території СРСР сама комісія "Проруссія"?

"З роботою комісії "Проруссія" я не знайо мий, - ухилився від відповіді Й. Сліпий, - то му свідчень щодо її діяльності на території Радянського Союзу дати не можу. Приблизно в 1934-1935 роках ця комісія з невідомих причин була ліквідована" [2].

Масові арешти священнослужителів та полі тично небезпечних осіб, яких підозрювали у ворожій діяльності проти окупантів, як випливає з протоколу допитів, мали пролонгований характер. Тому репресивні органи доводили справу до кінця - здійснювали, як тепер модно говорити, зачистку. На запитання, хто з відо мих митрополитові осіб навчався в "Колегіумі Руссікум", а згодом був перекинутий в СРСР для поширення католицизму та інших спе ціальних завдань Ватикану, в'язень відповів:

"З роботою створеного при Ватикані "Коле гіуму Руссікум" я не зіштовхувався. Тому, хто з осіб, що навчалися там та був перекинутий на територію Радянського Союзу для ви конання завдань Ватикану, я не знаю. Такі особи направлялись до СРСР, але, хто персо нально, назвати їх не можу, оскільки вони утримувались в таємниці Ватикану та особи сто папи. Мені відомо тільки, що з території Галичини ігумен Климентій Шептицький та колишній митрополит уніатської церкви Андрей Шептицький направляли для навчання в "Колегіум Руссікум" священиків Хомина і Петерса. Обидва вони по закінченню навчання повернулися до Львова і продовжували роботу в монастирі. Петерс - німець, німецький під даний, перед війною виїхав до Німеччини, а Хомин помер" [2].

"Яким способом Ватикан засилає своїх емі сарів до СРСР? - у політичному азарті поцікавився капітан держбезпеки Крикун, втрачаю чи логіку ведення слідства.

•  Ватикан має для цього різні можливості, - з глибокою іронією мовив допитуваний. - Мені відомо, що представник Папи Римського Д'ербіны, який у Ватикані очолював консисторію "Проруссія", двічі виїжджав до СРСР під приводом надання матеріальної до помоги населенню України і, звичайно, не без вказівок Ватикану зв'язався з католицькими священиками, возвівпіи їх у сан єпископів, що мали зайнятися розповсюдженням католи цизму на території Радянського Союзу. З числа священиків, з якими налагодив контакти Д'ербіны, я знаю Мелецько, Неві і Слескана. Відомо, що розповсюдження католицизму в СРСР є вчинком, спрямованим проти комуніс тичних ідей. Тому Д'ербіньї був висланий з
Радянського Союзу, Мелецько виїхав до Поль щі, а Неві - до Франції" [2].

•  Виходить, що Ватикан і Греко-католиць ка церква, - дійшов висновку запопадливий червонопогонник, - проводить роботу, спря мовану проти матеріалістичного вчення, ко муністичних ідей та революційних рухів.

Митрополит не заперечував, що Ватикан та керована ним Греко-католицька церква про водили і проводять велику роботу проти рево люційного руху в капіталістичних країнах, проти матеріалістичного вчення та комуністичних ідей, шо визнані світовими політика ми утопічними та й самим Карлом Марксом в останньому томі "Капіталу". Не заперечував слуга церкви й того, що Ватикан і Греко-като лицька церква з першого дня встановлення нової влади в Росії зайняли щодо неї ворожу позицію, підтримували політику інтервенції капіталістичних держав проти Радянського Союзу. У 1919 році, - відкривав істину недолугому фельдфебелю безправний в'язень, коли буржуазні українські націоналісти - Петлюра та інші оголосили в Києві "Самостійну Украї ну", - Ватикан визнав її і не забарився напра вити в ролі свого представника при новому уряді якогось Івана Дженнакки. Але оскільки уряд Петлюри проіснував недовго, Дженнак ки не зміг прибути до Києва, залишившись у Відні, й згодом прибув до Львова.

З допитів дізнаємося, що у 1936-1937 ро ках Ватикан відіграв вагому роль у приду шенні революційного руху в Франції та Іспа нії, виступивши проти єдиного народного ре волюційного фронту. Велику антирадянську пропагандистську роботу проводив і прово дить Ватикан і Греко-католицька церква че рез католицьку пресу і створювані за вказів кою Ватикану різні католицькі організації. Антирадянську роботу проводив Ватикан через організацію так званої "Католицької акції", яка в Галичині була створена духівництвом Греко-католицької церкви приблизно в 1930 році, згідно з особистим розпорядженням Папи римського Пія XI Ратті. Ця організація, якою керував на території Львівської єпархії єпи скоп Будка, справляла великий вплив на інші католицькі організації, виховуючи населення в дусі католицизму, проводила антирадянську пропаганду й особливо велику увагу звертала на виховання молоді в антикомуністичному ду сі. "Католицька акція" була розрахована і на зміцнення та втілення католицизму шляхом ідеологічної боротьби з комунізмом та матеріа лістичним вченням. Таким чином, антира- дянська, антикомуністична робота Греко-католицької церкви здебільшого здійснювалась згі дно з вказівками Ватикану, які надходили до чинних єпископів у вигляді директивних вка зівок, названих "енцикліками". З найдошкуль-ніших антирадянських "енциклік", виданих Папою Римським Пієм XI Ратті, як свідчив Сліпий, відомі дві. Одна з них називається "Ен цикліка про безбожний комунізм", а друга - про створення та роботу антирадянської органі зації "Католицька акція". Ці "енцикліки" Па пи були повсякденним керівництвом в антира- дянській, антикомуністичній роботі духівниц тва Греко-католицької церкви Галичини,

Тут варто нагадати і про особисту участь Й. Сліпого у реалізації антирадянської політики Ватикану, чого він не приховував від слідства.

"Протягом багатьох років я виховувався у дусі католицизму, - з гордістю констатував патріот України, - в дусі відданості Ватикано- ві й особисто Папі. Таке виховання ідейного католика я отримав у вищих духовних шко лах Риму, Інсбрука та Львова, а також від численного вищого католицького духівництва в Римі, серед якого обертався. Працюючи бага то років на Греко-католицьку церкву, я вті лював у життя політику Ватикану, розділяю чи його політичні наміри з поширення като лицизму у всьому світі. Через свої ідеологічні переконання я поділяв і втілював у життя політику Ватикану, спрямовану проти матеріа лістичного вчення, революційного руху і комуністичних ідей. Довгий час я був ректором духовної семінарії й Академії у Львові, в яких виховував кадри греко-католицького ду хівництва в дусі католицизму, зневіри в комуністичні ідеї та матеріалістичне вчення, у во рожому дусі щодо Радянської влади. Мої учні направлялись до Канади, Югославії та інших країн, де втілювали в життя політику Ватика ну з розповсюдження католицизму" [2].

У деяких свідченях Й. Сліпого надибуємо згадки про його журналістську діяльність від першої статті ("Рудольф Айкен та його погляд на християнство"), надрукованої в часописі "Нива" за 1916 рік, та дослідження про вчи теля Вселенської церкви Єфрема Сиріна. Значно прислужився він рідній церкві на по сту головного редактора щорічника "Богосло- вія". Саме в цей час він видав низку популяр них книг: "Правила для питомців", "Шляхом обнови", "Подорож до Палестини", "Подорож до Англії" тощо. Головне питання, яке він на магався з'ясувати, - це питання церковної єд ності, екуменізму, толерантного ставлення до всіх релігій світу.

З протоколу за 18-19 червня 1945 року діз наємося про його участь у виданнях Греко-ка толицької церкви: "Єпархіальні відомості", "Богословія", "Мета", "Дзвони", "Праці бого словського наукового товариства", "Збірник семінарії", "Робота богословської акції", "Ка толицька акція", "Юнацтво", "Нова зоря", "Добрий пастир", "Біскит" тощо.

На запитання слідчого, яке значення нада вала Греко-католицька церква періодичній пресі, душпастир відповів: "Ватикан і Греко-католицька церква, яку очолював митрополит Андрей Шептицький, надавали католицькій пресі винятково велике й важливе значення. Про те, наскільки це питання було в центрі уваги духовної еліти, можна судити з того, що на території Галичини не менше одного разу на 2-3 місяці проводились так звані місячни ки католицької преси. У роботі цих місячни ків брали участь редактори газет, активні ко респонденти католицької преси та низка свя щеників. Там робилися підсумки діяльності католицької преси та призначалися конкретні заходи щодо покращення її роботи. У 1936 ро ці у Ватикані була організована навіть все світня виставка католицької преси. Наскільки мені відомо, ця виставка була організова на антирадянською газетою, що виходила у Ватикані, "Обсерваторе Романо" за особистою вказівкою Папи Римського Пія XI Ратті. Тоді ж на виставку була запропонована велика кількість журналів католицьких видавництв з усього світу, в тому числі з Львівської єпар хії видання "Мета", "Нива" та ін. На цій ви ставці було відведено спеціальний куток для католицької преси Галичини. Папа Римський особисто відвідав названу виставку і тоді ж виголосив антирадянську промову, спрямовану проти матеріалістичного вчення, комуні стичних ідей та радянської влади" [2].

Слідчий зацікавився загальним політич ним спрямуванням друкованих органів, що виходили в Галичині. З цього приводу заарештований сказав: "Офіційна преса Греко- католицької церкви в Галичині та окремі книжки і брошури, що видавалися священи ками та приватними особами, пропагували ідеї католицизму, доводили необхідність широкого втілення його в маси. Згідно з вказів ками Ватикану, католицька преса проводила ворожу агітацію, спрямовану проти матеріалістичного вчення, комуністичних ідей. Вона проповідувала необхідність боротьби з Кому ністичною партією та радянською владою як розсадниками революційного руху. Католиць ка преса будувала свою роботу, спрямовуючи свою пропаганду з таким розрахунком, щоби паралізувати зростаючі симпатії народів капі талістичних країн до радянської влади. З ці єю метою в католицькій пресі вміщалися різ номанітні побрехеньки про справжнє станови ще в СРСР. Католицька преса засуджувала та різко виступала проти створеного в 1936-1937 роках єдиного народного фронту з боротьби з фашизмом у західних державах Європи - Франції та Іспанії... На сторінках католиць кої преси вміщувалися наклепницького зміс ту статті на адресу керівників радянської держави та Комуністичної партії. У численних брошурах, надрукованих у католицьких ви давництвах друкувалися всякі побрехеньки про соціалістичну систему господарювання в СРСР, про колгоспне будівництво та заходи партії з питань переходу індивідуального гос подарства до колективного..." [2].

У центрі уваги червонопогонника законо мірним було запитання, якими методами проводилось розповсюдження греко-като- лицької преси, оскільки представник окупа ційних властей не відав, що в Галичині по тяг до друкованого слова був традиційним і без примусу.

"У розповсюдженні католицької преси на те риторії Львівської єпархії? - свідчив в'язень, - брали участь митрополит Андрей Шептицький і я. Це розповсюдження було викликано необхід ністю виконання вказівок Ватикану щодо засну вання міцної католицької преси. Друковані органи Греко-католицької церкви Львівської єпархії: "Мета", "Нива", "Дзвони" та інші за сновувались поруч із заснуванням всяких ор ганізацій - "Католицька акція", "Україн ський католицький союз". Названі організації широко використовували католицьку пресу для здійснення своєї мети. Шептицький не тільки був організатором католицької преси у Львівській єпархії, але поруч із цим субсидував її матеріально, відпускаючи для цього со лідні суми грошей. Я, будучи заступником го лови ради "Українського католицького Сою зу", брав активну участь у заснуванні като лицької преси, спрямовуючи її у відповідне русло" [2].

Не обійшлося на допиті й без відомостей про найактивніших кореспондентів, якими були, на думку Й. Сліпого, дописувач до газети "Ме та" єпископ Бучко, що емігрував до Риму, свя щеник Табинський (заарештований НКВД у 1944 р.), редактор цього видання Володимир Кузьмович (заарештований органами НКВД у 1939 р.), доктор Микола Гнатищак (на початку війни виїхав до Чехо-Словаччини).

Наведені відомості з протоколів на каторж них допитах митрополита Й. Сліпого не зав жди об'єктивні, оскільки подавались після тривалих тортур, під впливом силових методів зізнання, безсонних ночей та голодомору. І тільки тоді збагнемо всю правду, як прочитаємо євангельські слова Христа з його "Запо віту", звернені до нас: "Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки. Стережіться ж людей, бо вони на суди видаватимуть вас та по синагогах своїх бичувати вас будуть. І до правителів та до царів поведуть вас за Мене на свідчення їм та поганам. А коли видавати муть вас, не журіться як або що говорити: ті єї години буде вам дане, що маєте ви говори ти, бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме" [3, 8].

1. Протоколи допитів Й. Сліпого. - Архів
СБУ. - 68069 фп.: У 7 т. - Т. 5.

2. Там само. - Т. 1.

3. Сліпий Й. Заповіт. - Л., 2004. - 32 с.