Ласкаво просимо

Правові взаємини електронних видань та держави

к. філол. н., доц. УДК 340.111.5

У статті досліджуються українські законодавчі акти у царині інтернет-журналістики, вивчається стан взаємин он-лайнових журналістів і держави, а також пропонуються деякі поради щодо покращення Легальних відносин редакцій електронних видань та інших соціальних інститутів.

The article is devoted to research Ukrainian laws about on-line journalism, to study relation­ships between on-line pressmen and state. There are some proposes to adjustment activity online editorial staffs and other social institutes.

Телекомунікації одна із галузей української економіки, що розвивається швидки­ми темпами, а комп'ютерний зв'язок за темпами зростання лідирує серед усіх видів зв'язку. Після періоду інтернет-буму в 1998-1999 авовідносин у сфері інформатизації і не в змозі розв'язати поточні проблеми.

Показовою в цьому сенсі є Концепція фор­ мування системи національних електронних інформаційних ресурсів, яка визначає "стра­тегію" розвитку медіа в інтернеті. І, відповід­ но, жодних стандартів щодо правил офор­ млення та діяльності мережових ЗМІ немає, на відміну від, наприклад, Російської Федера­ції, яка уже протягом трьох років послугову­ ється стандартом ТОСТ 7.83-2001. Межгосу- дарственньїй стандарт. СИБИД. Злектронньїе издания. Основньїе видьі и вьіходньїе сведе- ния". У стандарті визначаються основні види електронних видань, місце розташування ві­ домостей у них. Відповідно до ГОСТ 7.83-2001 "електронне видання - це електронний доку­ мент (група електронних документів), що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, призначене для поширення у незмінному ви­ гляді та містить вихідні відомості" [2]. Визна­ чення не містить чітких формулювань, але видова структуризація, закладена у ГОСТ, відповідає реаліям сьогодення.

На парламентських слуханнях з питань ін­ формаційної діяльності та свободи слова ще 2001 року [3] зазначалося, що нормативно-правова база сфери інформатизації потребує подальшого розвитку та вдосконалення, зо­ крема з питань:

-  формування та використання національ них інформаційних ресурсів, захисту держав­
них інформаційних ресурсів;

-  підтримки вітчизняної індустрії програмного забезпечення;

-  захисту персональних даних;

-  ведення електронного документообігу;

-  обміну електронною інформацією;

- впровадження електронного цифрового
підпису;

-  реалізації державного контролю за ста­
ном інформаційної безпеки в мережах переда­
чі даних;

-  сертифікації засобів інформатизації та
передачі даних.

На жаль, ніхто з відповідальних посадов­ців не прислухався до цих порад.

Багато українських чиновників вважають, що сьогоднішнє недосконале регулювання ін- тернету становить загрозу безпеці України, а також призводить до численних порушень права на приватність.

Держава постійно намагається якимось чи­ ном впливати на розвиток телекомунікацій­ них технологій. З 2004 року Держкомзв'язок намагається втілити у життя програму "Елек­ тронна Україна", відповідно до якої передба­ чається можливість "перескочити через кілька сходинок розвитку інформаційних комп'ютер­ них технологій та найефективніше втілити су­ часні технології у галузях телекомунікацій та інформатизації", а також "створення сучасної телекомунікаційної інфраструктури, необхід­ ної нормативно-правової бази, національного інформаційного ресурсу, ліквідація комп'ю­ терної безграмотності" [4]. Програму "Елек­ тронна Україна" розраховано на період до 2010 року. її основними пріоритетами є ство­рення електронного уряду - інформаційно-аналітичного урядового порталу з інтегровани­ ми системами органів влади різного рівня, утворення інфраструктури цифрового підпису та електронного документообігу і різноманіт­ них послуг для громадян на його основі.

Однією із проблем функціонування інтер-нету є те, що провайдери як головні суб'єкти глобальної мережі, які забезпечують доступ до інформації та надають відповідні послуги, не в змозі контролювати весь обсяг розміще­ ної в мережі інформації, оскільки "фізично вона може бути на комп'ютері - www -сервері, розташованому в будь-якій частині світу" [5].

Провайдери інтернет-послуг не відповіда­ ють за інформацію, розміщену в їх системах третьою стороною: провайдери не можуть кон­ тролювати всю інформацію, яку вони опосе­ редковано поширюють, а зобов'язання здій­снювати такий контроль може призвести до помилок через надмірну обережність, що буде мати негативний ефект на загальне право сво­ боди слова.

Приборкати інтернет давно і безуспішно намагалися в багатьох державах, але специфі­ка "глобальної павутини" робить порушників практично невловимими.

Законодавчі акти - це винятково політичні документи, які відображають рівень розумін­ ня проблеми і розташування політичних сил, зацікавлених у цих рішеннях. Розуміння про­ блем інтернету завжди знаходило відображен­ ня у державній політиці України, хоча й не мало логічно завершеної форми або набувало "лобістського" забарвлення. Ще у 1998 році вийшов Указ Президента "Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформацій­ ній сфері", який, поряд з декларативними за­явами про необхідність розвитку та поширен­ня мережі інтернет в Україні, містив досить цікавий пункт, відповідно до якого "Держав­ ному комітету зв'язку України забезпечити вихід до закордонних мереж передачі даних виключно через мережі підприємств Укртеле- ком, Укркосмос, Інофоком" [6]. Хоча у 2001 році цей указ і замінили іншим, ліберальні- шим з погляду конкуренції, та у побудові ма­гістралей, що забезпечували доступ до міжна­ родного трафіку, вже було закладено міцний фундамент.

Указ Президента 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової гло­бальної інформаційної мережі інтернет та за­ безпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" містить багато завдань для уряду, у тому числі й "підготовку та подання у шести­ місячний строк (до кінця 2000 р. - Л. Г.) до Верховної Ради України відповідних законо­ проектів з питань: особливостей діяльності за­ собів масової інформації, творення, одержан­ ня, використання, поширення та зберігання інформації, забезпечення охорони інтелекту­альної власності та авторського права у мере­ жі інтернет" [7]. Беручи до уваги активність українських чиновників щодо виконання по­ ставлених перед ними завдань, неважко здо­гадатися, що ніяких законопроектів розробле­но не було.

Після тривалого мовчання уряд країни ви­рішив внести ясність, що таке інтернет і яке місце у ньому посідають інтернет-медіа. У 2003 році прем'єр-міністр В. Янукович під­ писав розпорядження "Про затвердження Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів" [8]. Про роль та зміст цього документа висловлю­ валося багато журналістів й аналітиків. І ос­ новна думка зводилась до того, що краще мов­ чати, ніж говорити те, на чому не розумієш­ ся. Відповідно до Концепції "система інтер- нет-ЗМІ - організована за єдиною технологією сукупність інтернет-ЗМІ, необхідних для розв'язання завдань соціально-економічного розвитку держави та внесених до Національ­ ного реєстру електронних інформаційних ре­сурсів". Як бачимо, визначення Кабінету Мі­ ністрів кардинально відрізняється від позиції відомих українських науковців та журналі­ стів, що працюють у мережі. Позиція автора цієї статті також суперечить запропонованій владою тезі, оскільки відкидає будь-які спро­ би організації мас-медіа, що виходить за межі "завдань соціально-економічного розвитку держави 4 . Абсурдність цієї ситуації полягає у тому, що держава намагається, на законному рівні запровадити цензурні обмеження щодо тематики видання.

Виходячи із поставлених завдань, уряд визначає ще й проблеми формування системи інтернет-ЗМІ:

- недостатня урегульованість суспільних відносин, пов'язаних із формуванням, використанням та захистом інтернет-ЗМІ, у тому числі щодо комерційного використання дер жавних ресурсів;

- необхідність приведення інтернет-ЗМІ до єдиних державних стандартів на базі новітніх інформаційних технологій, міжнародних стандартів, уніфікованих систем класифікації і кодування інформації;

- відсутність ефективних національних операційних, пошукових, геоінформаційних та навігаційних систем;

•  відсутність вимог до змісту інтернет-
ЗМІ та обмежень щодо їх використання;

•  відносно висока вартість користування
інтернет-ЗМІ.

Таким чином, вводиться нове, незрозуміле поняття "геоінформаційна система", пропо­ нується "уніфікація систем класифікації та кодування інформації 4 (?) (курсив. - Л. Г.) і безпосередньо підтримується цензура. У про­ цесі вивчення цієї Концепції складається вра­ ження, що її прийняття має радше політич­ ний характер, ніж потребу врегулювати пра­ вові відносини суб'єктів інформаційної діяль­ ності в мережі.

Однією з основних проблем як працівників мас-медіа, так і користувачів, є поширення протизаконних чи компрометуючих матеріалів. У Плані заходів щодо безпечного користу­ вання інтернетом Комісія Європейського Пар­ ламенту та Ради Європи виділяє такі напрями діяльності, що найчастіше є об'єктами зло­ вживання:

- національна безпека (інструкції з вигото­
влення вибухових пристроїв та незаконного
виробництва наркотиків, проведення терорис­
тичних актів);

- захист неповнолітніх (сцени насилля,
порнографія);

- захист людської гідності (підбурювання
до расової ненависті чи расової дискриміна­
ції);

- економічна безпека (шахрайство, ін­
струкції з піратського використання кредит­
них карток);

- захист інформації (діяльність хакерів);

•  захист приватного життя (недозволена
передача персональних даних, електронне пе­
реслідування);

•  захист репутації (наклепи у пресі, неза­
конна порівняльна реклама);

•  інтелектуальна власність (незаконне по­
ширення творів, захищених авторським пра­
вом) [9].

Саме дотримання цих пунктів має стати передумовою чесної інформаційної діяльності мас-медіа в мережі. Випадки порушення тих чи інших прав або свобод користувачів інтер­ нетом, поширення неправдивої інформації є тими елементами, що дискредитують ЗМІ і викликають недовіру аудиторії до інформа­ ційного джерела. Боротьба проти матеріалів, що містять протизаконний зміст, вимагає між­галузевої співпраці щодо обмеження поширю­ ваних даних, її результати виправдовуються в умовах системи саморегулювання, що функ­ціонує на високому рівні, спрямованої на за­ хист таємної інформації чи інформації, що має обмежений доступ.

Законодавство України не має тенденцій розвитку взаємин держави та глобальної ме­режі. Ті постанови чи укази, запропоновані Президентом чи урядом, є радше декларатив­ ними. Наприклад, Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" [10] містить низку важ­ ливих положень, як-от: "створення у найко-ротші строки належних економічних, право­ вих, технічних та інших умов для забезпечен­ ня широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і органі­ зацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування,суб'єктів підприємницької діяльності до мере­ жі інтернет"; "забезпечення державної під­ тримки розвитку інфраструктури надання ін­ формаційних послуг через мережу інтернет"; "вдосконалення правового регулювання діяль­ності суб'єктів інформаційних відносин, ви­робництва, використання, поширення та збе­ рігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, по­силення відповідальності за порушення вста­ новленого порядку доступу до електронних ін­формаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп'ютерних вірусів" - так і не знайшли своєї реалізації у відповід­ них законах (які, до речі, також відсутні). Своєрідне свавілля, доступність інформації, що розміщується чи передається у мережі, по­ роджує анархічну систему безвідповідальності як з боку журналістів, так і користувачів. Незрозумілою є позиція українських законо-творців щодо нехтування такої інформаційно та стратегічно важливої галузі - як інтернет. Верховна Рада України часто полюбляє калькувати різні законодавчі акти із сусідньої Росії. Та чомусь політика цієї держави в ме­ режі не викликала зацікавлення українців. Відповідно до ст. 2 Закону РФ "Про засоби масової інформації" ЗМІ вважаються формою періодичного поширення масової інформації, тобто періодичні друковані видання, теле- чи радіопрограми і т. ін. Сайт в інтернеті, згідно з роз'ясненнями російського Міністерства у справах друку, телерадіомовлення і ЗМІ, є за­ собом масової інформації, якщо він відповідає таким вимогам: має постійну назву, розрахо­ваний на потенційно необмежене коло кори-стувачів-читачів, а розміщена на ньому інфор­мація періодично оновлюється (не рідше, ніж раз на рік). Оскільки цим вимогам відповідає більшість сайтів у мережі, то формально ста­ ти ЗМІ може будь-яка інтернет-сторінка, власник якої захоче її зареєструвати в такій якості. Плюсом цього є отримання для журна­ лістів електронного ЗМІ рівних прав з журна­ лістами звичайних ЗМІ. Мінусом - поява мо­ жливості у держави впливати на такий інтер- нет-проект "звичними" методами. Однак по­ зиція російських урядовців є, принаймні, зро­ зумілою: інтернет-ЗМІ мають підпадати під дію загальних законів, які регулюють діяль­ ність засобів масової інформації і потрібно ли­ ше заохотити їх самостійно підлаштуватися під вимоги до звичайних ЗМІ. Наскільки можна зрозуміти, Українська держава відмо­вляється від подібного шляху врегулювання проблеми, пропонуючи, з одного боку, створити певні обмеження для провайдерів, прийняти спеціальний закон з цього питання, а з іншого - демонструючи наочно, які проблеми виникають у небагатьох зареєстрованих інтернет-ЗМІ. У будь-якому разі, запевнення окре­мих посадовців, що реєстрація дає певний за­ хист для такого ЗМІ, не викликають в остан­ ніх особливого ентузіазму.

В Україні вже досить давно відбувся про­ цес взаємопроникнення мас-медіа (традиційні ЗМІ) та інтернет-медіа, що свідчить про посту­ пове включення інтернету в політичне життя українського суспільства. З використанням інтернету ЗМІ набувають нових специфічних функцій.

Хоча з тим, що хаос у Всесвітній мережі за­ грожує національній безпеці, згодні всі, ніхто з представників українських інтернет-видань, що декларують свою солідарність із загаль­ ноприйнятими нормами журналістської ети­ ки, не зареєстрував свій сайт як засіб масо­ вої інформації, тобто не ризикнув узяти від­ повідальність за якість і вірогідність матері­ алів. Саме тому доводиться апелювати до етичних норм та моральних цінностей жур­налістів і видавців, що працюють у галузі електронних видань. Засоби масової інфор­ мації у "всесвітній павутині" використову­ ють параметри саморегулювання, насампе­ ред, дотримуючись політики власників ви­дання чи редакційних колективів. З одного боку, це забезпечує можливість висловити свої думки репортерам (до речі, мережові га­ зети найсуб'єктивніші у системі всіх медіа), з іншого - призводить до пліткарства та не­ моральної поведінки деяких журналістів. Наприклад, фаховий аналітик Тетяна Коро- бова дозволяє собі використовувати нецен­зурну, вульгарну лексику у своїх статтях, а редакція "Обозревателя" (видання, що посі­ дає 2-3 позицію у рейтингу українських ме- режових ЗМІ, кількість щоденних відвіду­ вань на початку вересня 2005 року станови­ла близько 120 тисяч унікальних користува­ чів і понад мільйон відвідувань та перегляну­ тих сторінок [11]) навіть не замінює на крап­ ки чи зірочки ці матюки. Правда, у вересні навіть з архіву "Обозу" зникли всі листопа- дові-грудневі статті авторки.

Такий стан речей змушує часом замислю­ватися про трактування поняття "свобода сло­ ва". Але стаття присвячена не цим пробле­ мам, тому лише підсумуємо: сучасні україн­ ські інтернет-видання на законодавчому рівні ніяк не регулюються, а отже, функціонують на свій розсуд і використовують правила вну­ трішньої поведінки редакції як постулат у своїй діяльності. В аналітичній доповіді "Правове регулю­ вання інтернет-ЗМІ в контексті інформаційної безпеки: міжнародний досвід та українські перспективи" зазначається, що інтернет-медіа залишаються одним із форпостів свободи сло­ ва в Україні. Держава здійснює спроби підда­ти регулюванню і їхню діяльність, однак сти­ кається з певними перешкодами, що унемо­ жливлюють здійснення таких задумів. З ін­ шого боку, "для самих інтернет-ЗМІ є важли­ вим як урегулювання свого юридичного стату­ су, так і прийняття своєрідного "кодексу чи­ стого інтернету" - неформальної угоди між учасниками цього ринку про правила поведін­ ки на ньому" [12].

Відсутність цензури в інтернеті приваблює аудиторію. Каталізатором розвитку політич­ ного сегмента українських веб-видань стало зникнення Г. Гонгадзе, який був головним ре­ дактором інтернет-видання "Українська пра­вда". Закономірно, що кількість відвідувань цього сайту за кілька місяців сягнула 1 млн.

Інтернет забезпечує реалізацію статей, що присутні в конституціях усіх демократичних держав, - свобода слова та думки.

Така демократичність не завжди влашто­ вує уряди держав і з 1999 року відбуваються постійні спроби цензури. Наприклад, у Сау­ дівській Аравії, Ірані, Єгипті, у деяких краї­ нах колишнього СРСР органами безпеки вжи­ваються заходи, спрямовані на технічне обме­ ження доступу користувачів до визначених серверів і сайтів політичного, релігійного чи порнографічного характеру. Влада Китаю по­ стійно блокує західні сайти новин - CNN , BBC , Reuters , Washington Post .

Україна також не залишилась осторонь. Наприкінці жовтня 2001 року Рада націо­ нальної безпеки та оборони на чолі з Прези­ дентом України провела засідання, присвяче­ не заходам щодо вдосконалення державної ін­ формаційної політики та забезпечення інфор­маційної безпеки України, на якому було за­пропоновано ліцензувати ЗМІ в інтернеті. На увазі малося саме ліцензувати, а не реєструва­ ти. "Навіть друковані ЗМІ в Україні не ліцен­ зуються, а тільки реєструються. Здається, -зазначає В. Іванов, - держава вирішила зни­ щити останню позацензурну зону українських медіа" [13]. Держава намагається взяти укра­їнський сегмент мережі під свій контроль. Од­ нак легальна боротьба держави з інтернет-ЗМІ є безуспішною, бо інтернет-сайти залишають­ ся поза сферою чинності закону про ЗМІ.

Під час передвиборних перегонів 2004 року мережним опозиційним інформаційним ре­ сурсам доводилося по кілька разів міняти до-

менне ім я та провайдера, що надавав послуги хостінгу [14]. Так, одне з найбільш рейтинго- вих інтернет-видань "Обозреватель" змінював свою адресу з www . obozrevatel . com . ua на www . obozrevatel . com і переносив свій ресурс на закордонні сервери, оскільки "Укртелеком" закривав доступ до цього ЗМІ. Інформа­ ційну блокаду пережив і сайт "Української правди" ( www.pravda.com.ua ), і деякі розважальні ресурси, які не підтримували провладного кандидата.

У контексті боротьби з тероризмом уряд Російської Федерації максимально обмежує тематичний діапазон інформації, що з'явля­ється на сайтах російських електронних ви­ дань. Так, у 2002 році, коли відбулось захо­ плення заручників під час спектаклю "Норд- Ост", керівник групи бойовиків виступив у прямому ефірі інтернет-версії каналу "Зхо Москвьі". Відтак журналістів звинуватили у підтримці терористів, а сайт - заблокували. Працівникам так і не вдалося довести, що во­ни просто виконували свою роботу, доносив­ ши до аудиторії відомості з місця події. Ще далі у контексті боротьби проти тероризму пі­шов уряд Великобританії, що розробив зако­нопроект, відповідно до якого розвідувальній спецслужбі МІ-5 надається доступ до елек­ тронного листування на теренах країни.

Зокрема, В. Царев та А. Кантарович [15] пропонують такі принципи для урахування при розробці законодавчої бази використання мережі інтернет:

- принцип предметного регулювання.
Предметом регулювання є правовідносини між оператором і користувачем інтернету як між собою, ак й у взаєминах з іншими особами та державними органами у зв'язку з передаванням інформації та наданням послуг через інтернет;

- принцип пріоритету міжнародного рівня правотворення. Передбачені пріоритети правових норм інтернету на міжнародно-правовому рівні шляхом укладення і виконання універсальних міжнародних угод;

- принцип використання позаюридичних методів регулювання. Деякі нормативні проблеми можуть і повинні розв'язуватися без використання методів державно-правового регулювання, у тому числі на рівні організаційної взаємодії учасників інтернет-товариства;

- принцип розумної достатності регулювання. Потрібне законодавче закріплення норм і правил, що регулюють ті аспекти функціонування інтернету, які зачіпають інтереси особи, боротьбу з порушеннями гро мадської моральності, захист інтересів держави у галузі інформаційної безпеки, охорону правопорядку;

- принцип дотримання пріоритетів законів України. Сфера дії рекомендацій регулюється законодавством України;

- принцип законності. Особи, що беруть участь в інформаційних відносинах за допомогою мережі інтернет, повинні дотримуватися законів України;

- принцип анонімності користувачів. Всі особи, що використовують мережу інтернет, мають право на анонімність у межах чинного законодавства;

- принцип обов'язкової індивідуалізації оператора інтернет. Оператор інтернет зобов'язаний достовірно індивідуалізувати себе у всіх інформаційних взаєминах з користувачами мережі;

- принцип відкритості та достовірності здійснення комерційних операцій. Оператор зобов'язаний публікувати з використанням усіх власних інформаційних ресурсів правила отримання інформації про товар чи послугу, що пропонуються, та про умови укладання угод (придбання та доставка);

-  принцип факультативної індивідуалізації споживачів товарів і послуг. Оператор має право вимагати індивідуалізації споживача послуг і товарів при укладанні договорів у обсягу, передбаченому законом;

-  принцип розумної свободи інформаційного обміну. Крім законних обмежень на інформаційний обмін користувачі мережі не мають права здійснювати несанкціоновані користу вачем електронні поштові розсилки, якщо це не передбачено законом чи договором;

-  принцип розумної відповідальності провайдерів. Інформаційний провайдер не несе відповідальності за незаконні дії осіб, що використовують його послуги;

-  принцип добровільного забезпечення доказів. Користувачі, інформаційні провайдери та оператори інтернет мають право використовувати будь-які законні способи забезпечення доказів інформаційного обміну і здійснення комерційних операцій у мережі.

На сайті "Телекритики" було опубліковано поради українським посадовцям щодо регулю­ вання інтернету, зокрема такі:

-  тільки ті особи, які безпосередньо розміщують інформацію на веб-сайтах, можуть визнаватися винними за дифамаційні заяви. Однак необхідно застосовувати міжнародні стандарти свободи слова;

-  не повинно існувати'потреби в реєстрації ПІП, користувачів чи веб-сайтів: положення такого характеру немає практичної мети і може призвести до безпідставного втручання уряду;

— українська влада повинна сприяти широкому доступу до інтернету, замість введення обмежуючих заходів [16].

При розробці українського законодавства у галузі інтернет слід враховувати такі особли­вості Всесвітньої мережі:

- Інтернет не є ні об'єктом, ні суб'єктом правового регулювання. Предметом регулювання є правовідносини між оператором та ко ристувачем інтернету як між собою, так й у взаєминах з іншими особами чи державними органами у зв'язку з передачею інформації та наданням послуг через нтернет.

- Інформацію, розміщену в мережі, майже неможливо облікувати.

- Відсутність персоніфікації автора публікації ускладнює процес визнання його суб'єктом, що несе відповідальність.

- Пов'язані з інтернетом порушення мають інтернаціональний характер. Застосування локальних правових норм без урахування міжнародних може бути неефективним.

- Соціальне значення інтернету як засобу необмеженого доступу до інформаційних ресурсів вимагає, передусім, законодавчого закріплення норм та правил, що регулюють аспекти його функціонування.

Отже, інтернет - це унікальний і складний засіб спілкування, який не можна регулювати звичайними нормами, що застосовують до традиційних ЗМІ. Беручи до уваги особливу роль інтернету в Україні в наданні об'єктив­ ної інформації, журналісти закликають укра­ їнську владу утримуватись від введення надто жорстких правил його регулювання. Це може суттєво обмежити свободу функціонування не­ залежно від політичних сил, яку мало багато веб-сайтів.

1. Попович 3. Прорыв неизбежен? /http:/itware.com.ua/mg/2003/03/proriv.html .

2. ГОСТ 7.83-2001. Межгосударственный стандарт. СИБИД. Злектронньїе издания. Основные виды и выходные сведения /http://plasma.karelia.ru/about/e-pub-about.html .

3. Парламентські слухання з питань інформаційної діяльності та свободи слова 16 січня 2001 року / http://www.rada.kiev.ua/press/ses6/psl1601/shevtchuk.htm

4. Вперше винесено на загал проект Де жавної програми "Електронна Україна" http://www.telekritika.kiev.ua/news/?id=6429&print=yes.

5. Воронов И.А. Защита чести, достоинства и деловой репутации от посягательств при помощи сети Интернет /http://www.crime-research.ru/library/Voronov2.htm . .

6. Указ Президента 346/98 "Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері" / http://www.rada.gov.ua.

7. Указ Президента 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" http :// www . rada . gov . ua .

8. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

9. План заходів щодо безпечного користування інтернетом Комісії Європейського Парламенту та Ради Європи / http://internetrights.org.ua/index.php?page=edrіgram&n=2.7

10.Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні www.rada.gov.ua

11. Ющенко й Тимошенко розкочегарили інтернет. "ОБОЗ" їде ще швидше. Приєднуйся http://www.obozrevatel.com.ua/news/2005/9/12/42372.htm.

12. Аналітична доповідь "Правове регулювання інтернет-ЗМІ в контексті інформаційної
безпеки: міжнародний досвід та українські http://foreignpolicy.org.ua/ua/papers/index.shtml?id=5.

13. Іванов Б. Сьогодення українських медіа / http :// journlib . univ . kiev . ua / index .
php ? act = article & article =226.

14. Доменне ім'я - це ім'я, що використо вується для адресації комп'ютерів та ресурсів в інтернеті шляхом звернення до глобальної системи доменних імен ( DNS ). Хостінг - послуга з розміщення та зберігання файлів клієнта на сервері організації, що надає таку послугу (провайдера).

15. Царев В., Кантарович А. Злектронная коммерция. - СПб: Питер, 2002. - С. 48-50.

16. Короткий огляд випадків порушення свободи слова та пов'язаних з ним інцидентів, що сталися в Україні / Дайджест по Україні. - 2003. - трав.-лип. /http://www.telekritika.kiev.ua/comments/?id=10459.