Розглядаються особливості редакторської роботи з комгіютерними засобами контролю мови і стилю видавничого оригіналу, а також при використанні автоматизованої системи оптичного розпізнання тексту та його перекладу з іншої мови.
Peculiarities of editor s^work with computer means of language control and originals style are viewed here. The article also deals with the way editors should work while using automatic system of optical recognition of the text and its translation from other language.
ні поняття (скажімо, традиційний науковий термін теорія видавничої справи та редагування замінити едитологією терміном абсолютно невиразним і непереконливим, на наш погляд, як з точки зору закономірностей термінотворення, так і змістового наповнення англійськомовного слова editor редактор), а й змінити сутність традиційного розуміння редагування як процесу, передусім, творчого.
У цьому контексті важливо наголосити на такому. Протягом століть сенс редакторської професії полягав у вдосконаленні тексту, намаганні зробити його доступнішим, зрозумілі-шим, лаконічнішим, достовірнішим для сприйняття читачем. І не має значення, за допомогою яких засобів редактор досягав таких цілей. Усілякі виправлення, скорочення, дописування, переробки й перестановки, що було, є і залишатиметься назавжди серцевиною редагування, спочатку робилися гусячим пером, далі спеціально виготовленими для цього перами й чорнилом, ще пізніше кульковими ручками чи за допомогою друкарських машинок. А в новітню добу незамінним атрибутом робочого інструментарію редактора став комп'ютер. Таким чином, курсор на екрані цієї чудо-машини уособлює своєрідне перо (назвемо його електронним) у руках спеціально підготовленого редактора. Завдяки такому перу в організації роботи редактора з авторськими чи видавничими оригіналами сталися зміни.
Виникає принципове запитання: що ж є основою цих змін методика самого редагування чи його технологія? Безумовно, що технологія.
Ще раз наголосимо: у результаті автоматизації багатьох рутинних процесів редакторської роботи, що стали можливими завдяки комп'ютеру, змінилися не методика, а техніка редагування.
Зміна технології виготовлення друкарського продукту вплинула й на перерозподіл обов'язків, які віддавна склалися між видавництвами та друкарнями. Процес набору змістової та службової частин майбутнього видання, його верстки, виготовлення художнього оформлення й кольороподіл у відповідному форматі та за іншими художньо-технічними параметрами перейшов від поліграфістів до видавців. Додрукарським етапом, таким чином, став не придатний для набору в друкарні машинописний видавничий оригінал, як це було раніше, а виведений на плівки, або записаний на електронному носії у видавництві оригінал-макет майбутнього видання. Із постійною "пропискою" настільних видавничих систем на робочих столах редакторів поліграфісти Стали займатися тепер лише тим, що вони й повинні робити, -
друкувати, відтворювати підготовлені видавцями оригінал-макети.
Повертаючись до задекларованих деякими теоретиками так званих революційних змін в організації самого редакційно-видавничого процесу, викликаного нібито суцільною його комп'ютеризацією, спробуємо на основі аналізу практики довести поспішність і хибність бодай кількох таких декларацій.
Декларація перша: завдяки комп'ютерам паперовий обмін версток при підготовці оригі-нал-макетів видань є необов'язковим.
Йдеться про так зване екранне редагування, яке не передбачає виведення на папір різних варіантів авторського чи видавничого оригіналів для роботи редактора [2]. Зовні має надто модний вигляд: автор передає видавництву через мережу e - mail свій твір, там його редагують, верстають, роблять звірку й таким же способом за посередництвом e - mail -передають на друк до поліграфічного підприємства. І всі ці процеси редакційні працівники контролюють лише на екрані комп'ютера.
Ініціаторів такого способу реорганізації редакційної роботи приваблює очевидна вигода, яка була на поверхні: заощаджуються папір, інші витратні матеріали. Однак за цим приховувалася серйозна проблема. Як засвідчує практика, спроби таким чином готувати до друку книжкові видання провалилися. Книги виходили у світ з численними змістовими й технічними помилками.
Причини? Найголовніша з них лежить у площині різного сприйняття людиною своїм зором текстової інформації, розміщеної на різних носіях: на екрані не вловлюється значна частина тих граматичних, смислових чи логічних помилок, які є очевидними під час читання цього ж тексту на паперовому відбитку. Тут спрацьовує тривале в часі пристосування ока саме до паперового носія інформації, адже змалку дитину починають учити читати саме так. З іншого боку, навіть зовсім не помітне мерехтіння екрана впливає на чіткість зору, сприяє проскакуванню різноманітних "чортиків" і через очі досвідченого редактора, не кажучи вже про початківця. Другою причиною є недосконалість комп'ютерних програм контролю правопису, про що йтиметься далі.
Таким чином, за нинішнього програмного забезпечення комп'ютерів перша декларація не витримує критики. Спробу вав пій готувати лише за посередництвом екрана комп'ютера будь-яке видання й "обпікшись" перед фактом цілого ряду несподіваних помилок, виявлених уже в сигнальному примірнику, серйозний видавець більше не ризикне уникати
паперових варіантів бодай однієї з версткок, а тим більше верстки підписної, на основі якої виводиться на плівки оригінал-макет.
Твердження друге: за повністю комп'ютеризованим редакційно-видавничим процесом коректура видання, як і сам коректор, у видавництві є непотрібними..
Цю поспішну й нічим не обґрунтовану тезу категорично обстоює 3. Партико: "Процес коректури потрібен лише в тих випадках, коли для видання використовують традиційний видавничий процес (наприклад, із металевим набором) або коли використовують частково комп'ютеризований видавничий процес (автор подав рукопис у ЗМІ на некомп'ютерному носії інформації, наприклад, на папері). Коли ж використовують повністю комп'ютеризовану технологію (автор подав свій оригінал і на папері, і на комп'ютерному носії інформації), то в цьому випадку проведення коректури є зайвим" [4, 265].
Нині можна як завгодно перекроювати штатний розклад власного видавництва чи видавничого підрозділу: коректорів об'єднати з редакторами, а останніх називати операторами чи адміністраторами комп'ютерного складання чи верстки. Однак від цього не зміниться сутність, змістове наповнення функціональних обов'язків представників цих професій. Видав-цеві-початківцю слід назавжди запам'ятати вироблену практикою аксіому: "Аби підготувати до друку і видати високої якості видання, відповідальні й складні процеси редагування, звірки, зчитування та вичитування на різних етапах перетворення авторського оригіналу у видавничий оригінал-макет не може виконувати одна людина". її око звикає до тексту за другим чи третім разом, звикає й до ряду явних чи прихованих помилок, закладених у ньому від початку, або привнесених черговими виправленнями. Ідеальний варіант редакторської підготовки якісного видання наявність на всіх етапах його проходження парного контролю: "редактор-коректф-редактор" або "ре-дактор-молодший редактор-редактор".
У цьому контексті важко не погодитись з іншим дослідником цієї проблеми Т. Крайніко-вою, яка слушно зауважує: "...Природне чуття мови, стилістичні відтінки слова, гнучкість синтаксичних конструкцій, а значить і доречність тих чи інших пунктуаційних знаків може збагнути тільки людина машина в цьому плані не витримує конкуренції. Отже, комп'ютер може тільки суттєво допомогти коректору. Зважте: допомогти, а не замінити" [3, 114].
На які небезпеки можна наразити майбутній оригінал-макет, нехтуючи подібними аксі-
омами, пересвідчимося на аналізі конкретних прикладів.
Особливості редакторської роботи з комп'ютерними засобами контролю правопису видавничого оригіналу
Всесвітньо відомі кампанії розробники різноманітних комп'ютерних програм у конкурентній боротьбі за свого споживача постійно удосконалюють новинки, щоразу пропонуючи на ринок комп'ютерних послуг довершеніші й зручніші в користуванні програмні засоби. Безпосередньо стосується це і видавничої галузі. Компанія Adobe , випустивши в середині 80-х років минулого століття перші версії програми верстки для PC і Quark - XPress для Makintosh не могла й підозрювати, що її конкурент Microsoft через короткий проміжок часу своїм Windows практично витіснить свою попередницю, принаймні в Європі. Перші українські верстальники, добре освоївши Ventura Publisher , незабаром добровільно переходили на Windows , оскільки ця програма для них виявилася потужнішою та зручнішою.
Програма текстового редактора Microsoft Word справді має унікальні можливості. Найперше вони спрямовані на виявлення в тексті помилок орфографічного характеру: наявний у пам'яті комп'ютера словниковий запас дає можливість зіставляти набрані слова з наявними в базі даних. Неправильно набране слово або таке, якого немає в словниковому запасі, буде підкреслене червоною хвилястою лінією сигнал для редактора звернути на нього увагу. Натиснувши курсором підкреслене слово, програма запропонує редакторові варіанти його заміни. У багатьох випадках помилкове натиснення складальником клавіші з якоюсь іншою літерою в слові, набрану після крапки або з власної назви малу літеру комп'ютер виправить самостійно (зауважмо відразу: далеко не всіх, а лише найбільш типових).
Для українських видавців, які працюють здебільшого з українськомовними текстами, група фахівців київської фірми ПроЛінг розробила 1995 року досить ефективну та зручну програму мовного контролю тексту, що набирається на комп'ютері [6]. Називається вона також по-українськи "РУТА". Можливості цієї програми такі:
перевірка правопису і виправлення орфографічних та пунктуаційних помилок;
здійснення граматичного контролю за узгодженістю слів;
виявлення стилістичних вад тексту;
пропозиція синонімічної заміни із наявного в програмі словника.
За правильного вибору мови та наявності вказівки "перевіряти правопис" засоби перевірки з цієї програми будуть автоматично використовувати доступний словник.
Переконливих аргументів про принади та зручності наявного в арсеналі кожного видавця програмного забезпечення редакційно-видавничого процесу можна наводити ще чимало. Однак нашим завданням є виявити його проблемні аспекти, зосередити увагу редактора на особливостях застосування таких програм під час складання чи редагування текстів.
Вразливість аргументів на Користь бездоганності таких програм можна проілюструвати на такому прикладі. Подамо фрагмент реального тексту, який набирався на комп'ютері з метою його публікації в журналі. Напівжирним шрифтом виділимо слова, які при читанні редактором на паперовому варіанті тексту виявилися проблемними щодо загальної логіки викладу матеріалу:
"Розповідь про цьогорічний форум видавців у Львові хотілося б розпочати з дещо несподіваного відкриття. Наша так звана часова вітчизняна журналістика з осідком реакційних офісів у столиці, у переважній більшості духовно й національно майстрована, зациклена на бездумному виконанні далеко не праведних замовлень своїх грошовитих власників, у середині вересня раптом дружно заговорила про українську книгу. Про Львів і довкола нього в контексті саме книги в ті вересневі дні не писали хіба що вигнання рекламно-еротичного спрямування, для яких проблема духовності суспільства завжди гула чужою, або ж просто невиправні ледарі від пера".
Перепустимо тепер такий фрагмент тексту через систему автоматичної перевірки правопису. Комп'ютерна програма абсолютно спокійно відреагувала на нього. Хвилястою червоною лінією підкреслене лише одне слово -осідком, якого в словнику програми немає, але машина пропонує замінити його зсідком, обідком, осадком. Натомість ніякої реакції на слова часова, реакційних, майстрована, вигнання програма не дала. Чому так сталося? Адже саме ці слова роблять у тексті якусь абракадабру.
Справа в тому, що наявні правописні комп'ютерні програми не здатні логічно мислити, вони не орієнтуються у випадках омонімії чи паронімії, їхні можливості обмежуються відстежен-ням наявного слова в тезаурусі та відмінковим узгодженням. І тільки коректор або редактор за уважного читання або звірки тексту з оригіналом може легко віднайти відповідники правильних слів у фразах:
журналістика масова, а не часова;
колективи редакційні, а не реакційні;
журналістика кастрована, а не майстрована;
рекламно-еротичні видання, а не вигнання;
чужою була, а не гула;
Таким чином, автоматичний режим програми "РУТА" гарантує граматичну правильність написання слів, однак змістовий їх контекст не завжди буває коректним. Переоцінка редактором можливостей такої програми і неуважне читання тексту після внесених правок часто призводить до появи у віддрукованих виданнях справжніх смислових "перлів". Наведемо для прикладу деякі з них:
"У першому розділі йдеться про становлення його як реактора і видавця" (мало бути редактора)";
"Міні стерво у справах сім'ї та молоді" (міністерство);
"До давнього Херсонесу засилали з Риму й інших міст християн на засідання" (заслання);
"Українська еміграція з середини 20-х років поступово передиралася з Польщі до Чехії" (перебиралася):
"Такі порушення можуть стати предметом судових дозорів" (позовів).
"Багато сил ішло на утихомирення розварених князів (розсварених);
Як бачимо з наведених фрагментів речень, комп'ютер зробив помилку переважно в загальновживаних словах, які в принципі є в його тезаурусі (скажімо, реактор і редактор, засідання і заслання). Першопричина появи неточного слова в контексті словосполучення в тому, що саме тут при складанні була допущена якась буквена помилка. Комп'ютер спробував самочинно вгадати, але невдало. Виловити помилку можна, лише уважно читаючи текст, оскільки виділені нами слова на екрані не підкреслюються червоною хвилястою лінією (за винятком розсварених, якого нема в програмному словнику).
Особливу увагу редакторові слід приділяти звірці прізвищ і географічних назв. Саме тут комп'ютерна програма "допомагає" видавцеві робити чергові помилки. Виділимо кілька характерних випадків:
а) коли в частині малопоширеного прізвища прочитується якесь загальновживане слово, незалежно від його відмінка, програма розділить це прізвище на два слова:
Ярмусь Яр мусь;
Бабишин — Баби шин;
Стасов Ста сов;
Лукарис Лука рис;
Жиленко Жиле око;
б) рідкісні іншомовні прізвища з допомогою комп'ютера раптом набирають форму дуже відомих:
Гейнч Гепне; Курков — Сурков; Піллер Міллер;
в) українізація прізвищ: Касіянович Калинович; Матвійчук Матвійчик; Сальський Сільський; Полонська-Василенко Полянська-Васи-
ленко;
Фіоль Філь;
г) перетворення прізвища в географічну назву:
Римський Римський; Вілінська Віленська; Козирський — Мозирський;
д) перетворення прізвища в загальновживане слово:
Долмат догмат.
Цей ряд можна продовжувати.
Таких помилок відносно легко можна уникнути у наукових чи навчальних виданнях, де по останній верстці роблять іменні покажчики. В інших випадках перекручення в прізвищах за умови побіжного перегляду, а не уважного прочитання редактором, гарантоване на виході видання у світ.
Незважаючи на те, що словниковий запас програми "РУТА" понад 160 тисяч слів, туди не введено багато таких, які часто вживаються в наших текстах, особливо з історичної тематики. Скажімо, при наборі слова "Велесо- ва книга" комп'ютерна програма самочинно виправить її на "Вересова книга", а "Рейм-ська Євангелія" стане Рейнською.
Посиленої уваги редактора при звірці набраного й перевіреного автоматизованою програмою тексту потребують складні слова, утворені способом словоскладання чи основос-кладання. У переважній більшості випадків такі слова програма не сприймає і самочинно розбиває: напівжирний на пів жирний, гли-бокоповажний на глибоко поважний тощо. Недосвідчений редактор, лінуючись заглянути у словник і передовіряючи техніці, свідомо множить нові помилки у виданні.
Особливості редакторської роботи при використанні автоматизованої системи оптичного розпізнавання тексту та його перекладу з іншої мови
Нерідко видавці звертаються до видань попередніх років з метою їх перевидання. Раніше іншого виходу як перенабрати заново текст (за винятком репринтних видань) не було. Однак цей шлях був і тривалим у часі, і
витратним у коштах. Але комп'ютерна техніка й тут стала для видавців знахідкою. Невеликий за розміром пристрій сканер зі спеціальною програмою дає змогу швидко та якісно ввести зображення сторінок у пам'ять комп'ютера (сканування документа), опрацювати це зображення, розпізнати його знаки та зберегти для подальшої роботи редактора.
У Європі найвідоміші дві програми оптичного розпізнавання графічних символів FineReader і CuneiForm [10]. В Україні видавці більше користуються FineReader . Ця програма здатна розрізняти тексти більш ніж на 40 мовах світу, легко справляється з текстами, набраними в одну чи кілька колонок, не боїться оригіналів блідих, на темному папері, набраних нестандартними шрифтами.
За допомогою FineReader сканований текст редагується і передається через буфер обміну в Microsoft Word чи Excel для подальшої редакторської роботи.
Звичайно ж, як і будь-яка програма, FineReader не є ідеальною, тому здатна допускати помилки. Завдання перед редактором полягає лише в тому, за яких обставин і в яких текстах їх можна очікувати більше.
Ймовірність помилок, як засвідчує практика, буде більшою за таких обставин:
1. Якщо текст сканувався з оригіналу гіршої якості (бліді або, навпаки, затемнені сторінки).
2. Якщо в гарнітурі шрифтів є надто тонкі засічки, особливо в літерах є, є, и, н, п (цим грішить зокрема, готичний шрифт; при неякісному друці ледь помітні засічки спонукають програму пропонувати перпіе-ліпше схоже слово із словникового запасу).
3. Якщо сканується текст з іншою правописною системою (скажімо, видання української діаспори або українські видання 20-х років XX століття, в основі яких була репресована радянським режимом правописна система міністра освіти М. Скрипника).
4. Якщо це видання художньої літератури (переважна більшість майстрів красного письменства має власні особливості мови, стилю і навіть синтаксису, які "нерідко суперечать із закладеному в програму словникового запасу).
5. Якщо це офіційні видання (допущені в таких виданнях кальки, мовні покручі не виправляються, а мусять повторитися при перевиданні).
6. Якщо в тексті багато цитат (їх, зрозуміло, належить відтворювати не за правилами граматики, а так, як вони звучали в первинному виданні).
Проаналізуємо випадки появи таких помилок під час дії вмонтованої системи коригування орфографії Lingvo Corrector .
Найчастіше після сканування програма FineReader плутає подібні за начерком літери: с о; п н; н — и; е — є; ж — ч; є о. Зміна однієї літери, таким чином, змінює зміст фрази. Поданий нижче ( перелік дивнуватих фраз, виловлених редактором реального видання на останньому етапі звірки ори-гінал-макета може зорієнтувати редактора-початківця в тому, як непомітно закрадаються в текст помилки із сканованого тексту (виділене слово у тексті неправильне, у дужках подається правильний варіант, який програма чомусь зігнорувала):
Не міг стерпіти такої напруги (наруги);
Він хотів досягнути повних цілей (певних);
Варто переробити пункт 5 революції (резолюції);
Ціна новому саду така, що держава не протримається й місяця (ладу);
Сусід на пиво був веселий (на диво);
Серед темної ночі, на баяні (багні);
З кріпким олівцем на губах (слівцем);
Нарада очолила насущні проблеми (оголила);
Роз'єднаність стоїть на перешкоді козацькій оправі (справі);
Між нами немає ніяких річниць (різниць).
У наведених вище прикладах помилки робилися в результаті зміни однієї літери. Однак редактору слід пам'ятати, що програма, розпізнаючи слово, сама замінює дві літери в слові:
Великі по(лі)тики Тарновські (поміщики);
Сів біля ніг кобзаря і (оп)ухає (слухає).
І ще один сектор можливих помилок, який потребуватиме посиленої редакторської уваги, -цифровий ряд. При скануванні він також може зазнавати певних змін. Такі помилки є особливо прикрими в історичних і недопустимими в навчальних виданнях. Природа їхньої появи така ж, як і в буквеному ряді: схожість графічного зображення, неякісний відбиток. Саме через це, скажімо, цифра 8 може перетворитися на З, а 6 на 5. Так, в одному з книжкових перевидань надруковано, що російська війна з Наполеоном сталася не 1812, а 1318 року.
Помилка через нерозпізнання програмою знака між цифрами вийшла і в такому реченні: "Він уклінно просив його прийняти всього лиш на 23 хвилини" (замість 2-3 хвилини).
Несподіваних сюрпризів від комп'ютерних програм можна чекати й на кінцевому етапі підготовки оригінал-макета виведення плівок. Один із них може бути таким: на етапі виведення оригінал-макета на плівки текст всієї сторінки зливається в єдине ціле, без проміжків між словами. Причиною може бути збій комп'ютерної програми, ймовірно, через зміну електричного струму в мережі.
Отож, редактор від початку має виробити звичку не просто звіряти паперовий варіант останньої, підписної, верстки з плівками, а й накладати їх одна на одну посторінково.
Насичений конкретними прикладами з практики сучасного книговидання матеріал дає можливість зробити такі висновки:
1. Технічний прогрес значно спростив і удосконалив техніку роботи редактора з оригіналом майбутнього видання.
2. Якими просунутими й осучасненими не були б комп'ютерні програми, замінити людський фактор, іншими словами, досвідчене око, розум і творчий підхід до справи редактора, коректора вони поки що не зможуть. Це ще раз доводить, що спроби будь-яким способом формалізувати творчість, загнати її в машинні рамки програм-роботів поки що нікому не вдавалося.
3. Залежно від видів видань редактору важливо знати типові помилки, які допускають автоматизовані програми перевірки правопису чи оптичного розпізнавання текстів з метою виявлення їх і виправлення в ручному режимі.
1. Издательства в процессе перемен:
Сборник. М.: Логос, 1999.
2. Коровянська Н. Особливості роботи редактора з автоматизованими системами обробки інформації // Друкарство. 2000. № 4.
С. 28-31.
3. Крайнікова Т. Коректура. К.: Наша культура і наука, 2005.
4. Парпгико 3. Загальне редагування. Л.: Афіша, 2001.
5. Пикок Д. Издательское дело: Пер с англ.
2-е изд. М.: Книга, 1985.
6. Порадник користувача. ПроЛінг офіс для Windows . Тернопіль: Підручники і посібники, 1999.
7. Різун В. Літературне редагування. К.: Либідь, 1996.
8. Тюлюкин В. Текстовьіе и издательские системьі: Учеб. пособ. Екатеринбург, 2000.
9. Шевченко В. Лексика комп'ютерних редакційно-видавничих систем: Англо-україн-ський словник. К.: ВПЦ "Київський університет", 2000.
10. Derricourt Robin. An author's guide to scholary publishing. Princeton: Princeton university press, 1996.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові