The attempt to define a concept of a TV-Editor in all aspects of his functions and stages of his professional activity.
Телевізійний редактор. Низка спроб визначити це поняття була зроблена ще в 60–70-ті, на жаль, тоді ж таки, як бачимо із сучасного стану розробки цього питання, – і припинилися. Звичайно, якщо не брати до уваги 2–3-х сторінок відповідно на 200–300 сторінок сучасних монографій та підручників із телевізійної журналістики. Або із загального редагування – знову ж таки, як правило, "друкованого" ("Видавнича справа та редагування" М. Тимошика [14], "Загальне редагування" З. Партико [11], "Літературне редагування" В. Різуна [12]). Це щодо практичних зауваг. Стосовно ж теоретичних, то вони на диво часто перегукуються із радянськими – щонайменше 30-літньої давності.
Натомість маємо помилкове уявлення і широкого загалу, і студентів молодших курсів, і навіть досвідчених фахівців із редакторської справи, що не дотичні до сфери телебачення, про професію телевізійного редактора, про його функціональні обов'язки. Це можна назвати помилкою з розряду логічних – підміною поняття. Адже надто часто у визначенні завдань редактора підкреслюється лише два напрями роботи – правка тексту (літературний редактор) і керування телередакцією (головний редактор). Звичайно, ця діяльність посідає значне місце в роботі будь-якого редактора, але не повинна призводити до втрати "проміжної" ланки, яка в принципі є основною. Адже до обов'язків редактора належить ще й складання тематичного плану програми, визначення найбільш важливих та значущих тем, пошук авторів і цікавих учасників програми. Редактор першим оцінює матеріал і затверджує його.
Не менш важливим аспектом у роботі редактора на телебаченні є з'ясування питання про придатність чи непридатність матеріалу для відтворення на екрані. Специфіка телебачення вимагає від редактора вміння "бачити" написане. Текст телевізійної передачі/сюжету не можна ні створювати, ні правити без урахування змісту відеоряду, тобто характеристики того, що буде в кадрі. Ось чому телевізійному редактору доводиться перевтілюватися й у журналіста, режисера, оператора [1, 3].
Професія редактора – одна з небагатьох, в якій поєднується критик і мовознавець, організатор і художник, педагог і, звичайно, журналіст. Натомість, замість загального (чи то узагальнювального) визначення, незважаючи на порівняно велику розмаїтість його варіантів у працях дослідників із цього питання, здебільшого маємо вузькоаспектність – акцентування якоїсь однієї сторони цілісного процесу. Це, як уже мовилося вище, погляд на професію редактора або як на правника – працівника, що займається опрацюванням і підготовкою до випуску рукопису у мовностилістичному і структурному плані (Н. Гараніна та К. Накорякова [4, 3–4], А. Капелюшний [7, 6–7, 9; 8, 31–32], А. Мільчин [10, 24]), або як на ідеального "дуже чутливого і висококваліфікованого читача" [15, 129], що опрацьовує матеріал з погляду його сприймання (Р. Іванченко [6, 13–14], В. Різун [12, 83–99], М. Феллер [15, 63–67, 129]). Визначеннями, що, на нашу думку, найкраще і найповніше узагальнюють процес редагування, є такі:
– редагування (автор його називає літературним) – це система виробничих дій, що забезпечують підготовку матеріалу до друку або озвучення чи показу в ефірі (В. Різун, "Літературне редагування", с. 78); та більш узагальнювальне:
– редагування – вид професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до випуску різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач та кінофільмів (М. Тимошик, "Видавнича справа та редагування", с. 113).
Звідси:
– телевізійне редагування система виробничих дій у сфері телевізійного мовлення, спрямованих на підготовку матеріалу до виходу в ефір.
Редагування передбачає критичний підхід до матеріалу з метою його вдосконалення, виправлення неточностей, уникнення недоліків.
Редактор повинен усувати всі види помилок: неточності у використанні і подачі фактичного матеріалу, недоліки композиції, логічні, смислові невідповідності відеоряду тексту передачі, стилістичні, орфографічні і пунктуаційні помилки.
Не менш важливим постулатом є й те, що редактор повинен добре знати матеріал, з яким йому доводиться працювати, удосконалювати свої знання в галузі, яка є предметом його діяльності. Мабуть, тому й побутує в журналістських (і не тільки) колах погляд, що головним редактором ЗМІ має бути досвідчений журналіст – із великим професійним доробком і неабияким рівнем ерудованості. І йдеться не тільки про знання всіх тонкощів редакційно-виробничого процесу з погляду легкості керування ним – спеціалізація дозволить редактору вільно розбиратися в матеріалі і зробити його максимально ефективним.
Редактором може бути тільки людина освічена, яка володіє законами логічного мислення, знає норми літературної мови.
Якщо відносно періодичних друкованих ЗМІ та книговидавничої справи можна розмежовувати поняття редактор у вузькому та ширшому розумінні [14, 13], то специфіка телебачення (з її подвійністю випускового-літературного редактора) вимагає або визначення професії редактора у двох аспектах (за словниковим принципом) або ж суцільного, загального окреслення цієї постаті. На нашу думку, визначити поняття телевізійного редактора можна так.
Телевізійний редактор – це посадовець (професійний працівник), сферою діяльності якого є телебачення, а основним функціональним обов'язком – організація редакційно-видавничого процесу в рамках удосконалення телевізійного продукту – від задуму створення до випуску в ефір.
У творчій групі, яка готує телевізійний продукт, редактору належить чи не найголовніша роль. Робота телевізійного редактора починається задовго до того, як глядач побачить готовий продукт.
Телевізійне редагування – процес творчий, його великою мірою визначають індивідуальні особливості та смаки редактора. Тим не менш на практиці склалася певна методика редагування, знання якої необхідне кожному редактору.
Редагування телепередачі передбачає три важливі етапи (див. додаток В. II):
1) організаційно-творчий (планування, робота з автором над передачею);
2) редакторський аналіз, літературне редагування програми (робота з автором, що працює в кадрі, редагування сценарію передачі, участь редактора у підготовці передач у прямому ефірі);
3) виробничий етап – специфічний процес роботи телевізійного редактора у прямому ефірі [3, 28–120; 9, 24–25].
Організаційно-творчий етап включає в себе власне організаційний аспект, тематичне планування, а також роботу з автором і (у специфічних випадках) режисером.
Організаційна частина передбачає вибір об'єктів показу, контроль за домовленостями з підприємствами, установами, які є джерелом відеоматеріалу, пошук героїв випуску [9, 25].
Тематичне планування дає можливість відібрати найбільш раціональні й актуальні теми випуску, дозволяє систематично і поглиблено опрацьовувати їх. Відбір тематики обумовлюється такими факторами, як специфічні особливості телебачення ("ефект присутності", оперативність, одночасне охоплення масової аудиторії, видовищність), показник аудиторії, умови перегляду тощо. Розрізняють перспективний, місячний, тижневий і поточний плани [13, 40].
Після того, як тема визначена, починається активний етап співпраці автора і редактора. Обговорюються найскладніші аспекти, уточнюється коло джерел, визначається найкращий варіант побудови матеріалу задля максимально повного розкриття теми.
Етап безпосереднього редагування включає в себе роботу над композицією матеріалу, його літературне опрацювання і перевірку фактичного матеріалу.
Робота над композицією починається із зіставлення тексту із завданням та темою матеріалу: чи в повній мірі все збігається, чи не з'явилися відхилення в інший бік, чи не виникла паралельна тема в тексті як результат накопичення зайвого матеріалу. Працюючи над композицією рукопису, редактор повинен виходити із загальних вимог до неї – послідовності викладу, композиційної цілісності (а звідси – сумірності частин), чіткості членування тексту [1, 57]. Вносячи зміни до твору, автор має розуміти залежність композиції від тих, на кого розрахований текст, який у нього жанр.
Літературне опрацювання тексту включає в себе стилістичну обробку і літературну правку. Розрізняють чотири види літературної правки [1, 7; 2, 25–28]: правка-скорочення, правка-обробка, правка-переробка, правка-вичитка. Основними вимогами до стилістичної обробки є стислість і простота речень, динамічність тексту, чітке вираження основної ідеї матеріалу у перших фразах, відсутність жаргону, використання в дозволених межах розмовного стилю. На цьому ж етапі слід пам'ятати: текст не повинен повторювати відео, пояснювати його.
Перевірка фактичного матеріалу. Починаючи редагування фактичного матеріалу, треба спершу визначитись, наскільки вдалим є відбір основного фактажу, наскільки вдало факти поєднуються між собою та з допоміжними даними. Будь-яка помилка або неточність викладу фактичного матеріалу підривають довіру як до самого тексту, його автора, редактора, так і до телевізійної компанії, яка пропустила неточність. Особливу увагу слід звертати на внутрішнє текстове співвідношення цифр, повторів імен, назв, дат і чисел, а також на уточнення термінів, особливо перекладних, на перевірку джерел, цитат.
Виробничий етап телевізійного редагування – це ще один аспект редакторської діяльності на телебаченні, який передбачає такі функції редактора:
1. Спільна робота редактора і режисера над начитаним остаточним варіантом сценарію – добір відповідного відеоряду.
2. Контроль над записом ведучого в студії.
3. Підготовка нового оперативного матеріалу безпосередньо під час монтажу.
4. "Підгонка" всіх матеріалів під заданий хронометраж.
Деякі дослідники (зазвичай, радянських часів) розрізняють на даному етапі ще таку посаду телередактора, як музичний редактор [5, 3–12], а також такі види редагування, як екранне, ефірне [3, 118–119] і постановочне [9, 44–46], що на практиці зараз якщо й застосовуються, то, так би мовити, "за замовчуванням", не виділяючись як окремі ланки загальноредакційного процесу.
“Рафінований професіоналізм, багатоаспектність (якщо не універсальність) діяльності і яскраво виражена творча орієнтація редактора-фахівця, як її розуміють, зокрема, сучасні західні дослідники (Б. Льюї, Р. Дерикур, Л.-Т. Шарп та І. Гантер та ін.), – усе це риси, що дозволяють говорити про формування принципово нової моделі редактора..." – це витяг зі статті "Сучасний редактор: проблеми професійного вишколу" (Н. Зелінська, Е. Огар, Ю. Фінклер, Н. Черниш). Причому витяг, що базується на працях західних дослідників, які вказують на "багатоаспектність (якщо не універсальність)" цієї професії. Ми ж, на жаль, поки що можемо говорити тільки про засвоєння класичної моделі телевізійної редактора без ідеологічних нашарувань та суб'єктивних упереджень, розробки якої з часом, безсумнівно, зачеплять осучаснену багатоаспектність поняття "телевізійний редактор".
1. Алексеева М. И. Практикум по редактированию материалов телевизионных передач. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. – 144 с.
2. Былинский К. И. Основи и техника литературнои правки. – М.; Л.: Гилпром, 1945. – С. 25–28.
3. Гаймакова Б. Д. Методика и практика редактирования телевизионных передач. – М.: Искусство, 1975. – 131 с.
4. Гаранина Н., Накорякова К. Методика редактирования. Виды текстов. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 111 с.
5. Григорьянц Н. На экране – музыка (Из опыта работы редактора). – М., 1967. – 96 с.
6. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. – К.: Вища школа, 1983. – 248 с.
7. Капелюшний А. О. Стилістика й редагування: Практ. словник-довідник журналіста. – Л.: ПАІС, 2002. – 576 с.
8. Капелюшний А. О. Практичний посібник-довідник журналіста: Редагування в ЗМІ: Аналіз і перевірка фактичного матеріалу. – Л.: ПАІС, 2004. – 576 с.
9. Качкан В. А., Лизанчук В. В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення: Навч. посіб. – Л., 1987. – 66 с.
10. Мильчин А. 3. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 320 с.
11. Партико 3. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навч. посіб.– Л.: Афіша, 2001. – 416 с.
12. Різун В. В. Літературне редагування: Підруч. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.
13. Телевизионный редактор: Сборник статей / Состав. и ред. И. Пименова. – М., 1966. – 112 с.
14. Тимошик М. С. Видавнича справа та редагування: Навч. посіб. – К.: Наша культура і наука; Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. – 224 с.
15. Феллер М. Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования. – Львов, 1978. – С. 129.
© А.С. Бакало, М.К. Литвинова, 2006
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові