Ласкаво просимо

 

Стаття присвячена вивченню персонажа як змістового елемента жанру портрета. Розглядається перетин суб'єктивно-авторського та національно-ментального основ у персонажі.

This article is devoted to the researching character as interesting element of portrait genre. Intersection of visually author`s and nationally mental in the character is considered here.

Високий рівень популярності жанру портрета в останні роки можна пояснювати різними причинами: зміною системи жанрів, що пристосувалася до ринкових умов у журналістиці, більшою інформаційною розкутістю, яка зумовлена відсутністю ідеологічного тиску, новим "спалахом" давнього жанру, який має свої піднесення і спади, як і будь-яке інше історично сформоване явище. Однак глибинна причина такої поширеності й такого різноманіття жанру криється, мабуть, у невидимих, прихованих, але надзвичайно серйозних процесах формування суспільної свідомості.

Незважаючи на те, що українська нація сформувалася дуже давно у своїх культурно-ментальних рисах як окреме незалежне суспільство, вона існує відносно короткий час. І сьогодні не припиняється складний процес самоідентифікації, який є першопричиною суспільного пошуку. Люди шукають тих, на кого вони хочуть бути схожими і з ким хочуть себе ідентифікувати. Поширеність жанру портрета є наочною ілюстрацією, підтвердженням цього пошуку, адже персонажі портретів – це герої, яких потребує нація і в яких водночас, як у дзеркалі, вона мимохіть відображається.

"Персонаж – загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру... Експресивно нейтральне поняття, яке означає постать літературного твору з будь-якими психічними, особистісними якостями, моральними, ідеологічними, світоглядними переконаннями – постать як текстуальну пози-цію..." [1, 547] Персонаж у портреті є центральним елементом тексту і водночас складною смисловою категорією. З одного боку, персонаж – це образ людини, яку портретують, образ, який містить у собі найбільш характерні, змістовні, значущі риси особистості. З іншого боку, персонаж – це віддзеркалення індивідуальності автора, оскільки методи і засоби творення образу характеризують не тільки героя, а й самого портретиста (його світобачення, естетичний смак, професійність). І, нарешті, персонаж містить у собі ознаки суспільної, національної свідомості (оскільки автор є частиною своєї нації і підсвідомо відтворює існуючі в суспільстві міфи, архетипи і комплекси).

"Своєрідність, специфіка портрета в мистецтві полягає в тісній залежності від культурного клімату епохи..." [2, 35]. Фактично в портреті автор ставить запитання: який він є, його герой? І свідомо чи підсвідомо відповідає на два інших питання: який я сам? І які ми всі? Творячи образ тільки однієї людини, портретист долучає його до цілої портретної галереї і приєднує до процесу творення героїв свого часу.

Важливо зазначити, що характеристика персонажів (тобто належність їх до певних соціальних, культурних груп та психологічних типів), до яких прикута увага суспільства в той чи інший час, не є випадковою. Портретист є носієм національного і суспільного інтересів, як і будь-який інший громадянин. Його індивідуальний вибір тісно пов'язаний із національно-суспільними очікуваннями і сподіваннями (навіть якщо ці очікування мають підсвідомий характер). Персонажі публіцистичних портретів, які з'являються в той чи інший історичний час, виражають запити суспільства (необхідні йому ідеали і зразки) і водночас виражають саме суспільство (герой, гідний наслідування, характеризує того, хто прагне його наслідувати). Потреба суспільства у своїх героях є природною і коріннями сягає до першоджерел суспільної свідомості. Починаючи з народної усної творчості, нація формувала своє уявлення про героїчне, втілюючи його в конкретних персонажах-образах і сама ж розкривалася в них, виражаючи свої ментальні, культурні, моральні особливості.

За останні десять років жанр портрета набув значного поширення й популярності, що збільшило і урізноманітнило сучасну українську галерею персонажів і поповнило історично існуючі типи героїв у національній свідомості. Протягом усього часу розбудови самостійної держави відбулася серйозна зміна цінностей та ідеалів, що не могло не позначитися на, так би мовити, людській вартості типового персонажа. І що водночас свідчить про новий дух суспільства. Т. Беневоленська слушно зауважувала: "Неможливо створити яскравий і правдивий образ сучасника, не пізнавши сутності соціально-політичних, економічних і моральних проблем суспільства, не розглядаючи людину як центр, вмістилище всіх соціальних, економічних та духовних процесів, що відбуваються в сучасному світі" [3, 23]. А створюючи його, маємо віддзеркалення всього суспільства.

У критеріях добору та оцінки персонажів розкривається моральний і духовний клімат нації. На відміну від радянських портретів, в яких прославлялися персонажі за їх трудові заслуги і людські якості, тобто типовим образом портрета була пересічна людина, сьогодні типовим образом є успішна (часто навіть картинно), популярна, впливова особистість. Герої портретів – зірки американського й українського кіно, естради, мільйонери, впливові закордонні і вітчизняні політики, рідше – літератори і діячі мистецтва та науки. Оцінка персонажа, як правило, зосереджується навколо його діяльності, здобутків, дуже рідко оцінюються особистісні характеристики і відтворюється характер людини (що має бути основною цінністю в портретуванні, адже саме характер становить людину і впливає на її діяльність, характер є основою індивідуальності).

Занепад соціалістичної ідеології швидко позначився на виборі портретного персонажа – звичайна людина втратила інтерес для суспільства. Відсутність іншої, новітньої ідеології (чи то її недостатня сформованість) теж далася взнаки – хаотичний добір персонажів: від зірок американського кіно до колишніх вождів Радянського Союзу. Суспільство стало більш розкутим, але при цьому ідеологічно дезорганізованим, підвладним неконтрольованому західному впливу. З одного боку, нація почала формувати свої ідеали, беручи з історії, мистецтва, літератури своє споконвіку національне, і героями портретів стали українські письменники, живописці, музиканти. З іншого – "календарність" таких звернень (преса друкувала і друкує портрети за принципом ювілею, річниці, дати) свідчить про певну вимушеність процесу націоналізації. Той факт, що про Ліну Костенко пишуть тільки до дати її народження, є симптоматичним, свідчить про неготовність суспільства гідно оцінювати якісну, високоінтелектуальну літературу і сприймати її як своє національне надбання (прикладом є минулорічний ювілей Ліни Костенко, на який газети "День", "Дзеркало тижня", "Столичные новости" відгукнулися портретами поетеси, яких доти в пресі не було).

Певна байдужість до мистецтва компенсується сьогодні в суспільстві високим інтересом до політичних персонажів, що зумовлено об'єктивними причинами: необхідністю чіткого міжнародного та економічного курсу держави і залежність визначення цього курсу від конкретних політичних персонажів. Тож, протягом останніх років набув популярності політичний портрет, видаються численні збірники та портрети-книги (герої: Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ющенко, Ю. Тимошенко, В. Медведчук та ін.) і міжнародний політичний портрет (герої: Р. Проді, Г. Шредер, М. Олбрайт, Т. Блер та ін.).

Персонажі збірників портретів, які ви-йшли протягом 2004–2005 рр. ("Видатні постаті європейської історії" І. Мегели [4], "Портретная галерея журналиста-международника" О. Мелещенка [5], "Постаті ХХ століття" О. Підлуцького [6]), дають підстави говорити про такі характеристики сучасного суспільства, які виражені (свідомо чи підсвідомо) у персонажах:

1. Суспільство перебуває у пошуку. Зростає інтерес до історичного минулого власної країни та інших держав. В історичних персонажах шукається ідеал правителя, якого, очевидно, досі не знайшла Україна (радіус пошуку надзвичайно широкий: від Перікла та Нерона до Ю. Пілсудського, Е. Бенеша і В. Гавела).

2. Суспільство активно цікавиться навколишнім світом. В останніх збірках персонажі-іноземці переважають, і цей факт вказує на те, що тривала закритість від світу сьогодні активно компенсується. Вочевидь, це свід-чить також про уповільнений перехідний період розбудови Української держави. Потяг до іноземного досвіду є не тільки виявом звичайної цікавості до всього інакшого, а й свідченням нестабільності, невизначеності, пошуку шляхів розвитку і, передусім, персоналій, які могли б запропонувати ефективний розвиток держави. Портретисти знов і знов звертаються до аналізу дієвості політики таких особистостей, як У. Черчиль, М. Тетчер, Де Голль та ін.

3. Суспільство й досі перебуває в полоні яскравих західних міфів. Портретисти повсякчас звертаються до образів М. Монро, М. Каллас, леді Ді. І ці образи, на жаль, часто не розкриваються портретистами (через різні причини: відсутність інформації, накопичені за тривалий час стереотипи, недостатня професійність і т.д.), а відтворюються за калькою іноземної преси, що позбавляє їх оригінальності й життєвої достовірності.

Такі персонажі, як А. Піночет, Ф. Франко, Цзян Цзінго, К. Аденауер та ін., самою лише появою в українському інформаційному просторі свідчать про більшу свободу слова, розкутість інформаційного процесу та відсутність диктаторської ідеології, адже раніше ці імена не згадувалися, а якщо й згадувалися, то тільки під певним кутом зору. І ця тенденція є надзвичайно позитивною.

Персонажі сучасних портретів, їх історична, політична, індивідуалістична віддаленість свідчать, як уже зазначалось, про постійний пошук, в якому перебуває суспільство. Такий широкий спектр героїв (від короля Артура до В. Гавела, від захоплення постаттю Т. Масарика до осуду політики А. Піночета) неоднорідний і, на перший погляд, випадковий. Проте він вказує на процес зіставлення, аналізу, в якому перебуває суспільна думка. Суспільство відчуває потребу у своєму героєві. Можна припустити, що сьогодні суспільство ще й не знає, яким він має бути, ідеал правителя, громадянина, українця? Принаймні про це свідчать ті персонажі (точніше, їх широкий і неоднорідний ряд), до яких звертається суспільна думка. Національна свідомість формується поступово і зараз перебуває в стані усвідомлення того, що є зразковим, а що неприпустимим, і які цінності мають сповідувати всі українці, і якого ідеалу мають прагнути.

Водночас інтерес до певних персонажів, їх відбір, а також способи осмислення їх індивідуальності відбивають суперечності, які існують в нації, і виявляються в процесі портретування.

1. Як уже було зазначено, звернення до таких персонажів, як Т. Масарик, К. Маннергейм, Ф. Франко, свідчить про певну інформаційну свободу або принаймні процес становлення такої свободи. І про світову інтеграцію певною мірою теж. Однак, поряд з цими позитивними тенденціями існує і таке негативне явище, як спекуляція відомими іменами. Портретисти звертаються до таких постатей, як М. Тетчер, У. Черчиль, Ф. Кастро, даючи портрети-клони, знову і знову інтерпретують героїв шаблонно, портрети-схеми зображують героя-схему, не розкриваючи характер, не аналізуючи мотиви і логіку характеру персонажа, а переповідаючи біографію героя. Фактично портретисти спекулюють іменем персонажа, виносячи його в заголовок, знаючи цікавість суспільства до окремих фігур і те, що аудиторія сподівається на інформативність, яку тривалий час не могла мати через інформаційну ізольованість суспільства.

2. З іншого боку, такі збірники, як "Постаті ХХ століття" О. Підлуцького вирізняються високими рівнем змістовності та інформаційної насиченості. Особливість міжнародного політичного та історичного портрета такого ґатунку полягає в тому, що показати постать героя неможливо, не розкривши історичної, політичної ситуації в країні того часу, не давши соціально-географічної та економічної характеристики держави, про лідера якої йдеться. Такі портрети мають бути насиченими фактами, інформацією спеціального, навіть специфічного характеру. Наявність таких портретів вказує на достатньо високий інтелектуальний та політичний рівень суспільства, готового сприймати такий складний продукт. І це також позитивна тенденція. Проте способи зображення персонажа, ускладнені безліччю фактів і спеціальним аналізом, виявляються неефективними для відтворення характеру героя. Іншими словами, у такому погляді на героя, способі творення образу втрачається гуманістичне, людинознавче начало. Фактично політик розглядається окремо від людини, хоча людське (тобто характерне) часто й було причиною багатьох неоднозначних політичних рішень, доленосних для цілих держав. І ця тенденція в зображенні персонажа є, в принципі, віддзеркаленням "клімату" в суспільстві, яке поступово втрачає глибину гуманістичного, психологічного сприйняття світу, втрачає увагу до людської природи.

3. Згадані збірники галереєю поданих персонажів ілюструють різнобічний інтерес суспільства (портретистів) до персон абсолютно різних сфер діяльності: від історичних діячів до співаків, від політиків до футболістів. І це, звісно, свідчить про живу зацікавленість суспільної думки, прагнення пізнання, подолання географічних кордонів інформаційними шляхами. Проте не можна не помітити неоднорідності низки персонажів. У збірнику "Видатні постаті європейської історії", поряд з портретами античних, середньовічних правителів та політиків більш близького нам часу, подано портрет науковця В. Вернадського, який за геніальністю, звісно, не поступається іншим героям, проте ламає однорідний ряд, порушуючи тим самим цілісність і гармонійність книги. Також порушена однорідність вибору персонажів у збірнику "Портретная галерея журналиста-международника", в якому "співіснують" Папа Римський, співачка Мадонна, футболіст Пеле, Ясир Арафат та ін. Така різнобічність у доборі персонажів дає підстави говорити про поверхове сприйняття аудиторією знаменитих особистостей, які відтворюються в суспільній свідомості не як реально існуючі люди, а як архетипи під маркою "іноземний продукт", як образи-схеми, що не змушують читача мислити.

Персонажі сучасних українських портретів не вичерпуються тільки тими, які зображені в названих збірниках. Надто популярним став жанр портрета, аби обмежитися двома–трьома книгами; галерея персонажів повсякчас поповнюється і оновлюється. Однак у цих збірниках найбільше виявлені тенденції в доборі й зображені персонажів, і не тільки в форматі книг, а й у форматі друкованих газетних матеріалів (два збірники якраз і складаються з газетних матеріалів). Зростає увага до іноземних політиків, громадських і культурних діячів, посилюється документальність зображення персонажа і повний відхід від розкриття характеру героя, нерідко персонаж інтерпретується в світлі відомих, але далеко не вичерпних фактів тощо. Усі зазначені тенденції характерні для сучасного процесу портретування в сукупності, а не тільки в окремих випадках.

Відсоток вираження в портретному персонажі суб'єктивно-авторського, а також національно-ментального свідомого і несвідомого докорінно встановити неможливо. Наскільки портретист впливає на аудиторію, у широкому сенсі – на суспільну свідомість, коли творить цілісний образ героя, закладаючи в нього своє бачення світу, розуміння прекрасного, свої ідеали та ідеї, настільки ж нація, частиною якої він є, вже вплинула на нього, наділивши ментальними, психологічними, культурними та іншими ознаками.

Однак не слід зменшувати впливовість творчої волі автора та значення його відповідальності за продукт, який він виробляє. Сьогоднішня проблема портретистів – інертність; автори прилаштовуються під запит аудиторії тоді, як повинні впливати на нього і піднімати його рівень. Впливати – не означає прямо й нав'язливо повчати чи виховувати аудиторію, впливати – це насамперед формувати смак і пропагувати загальнолюдські цінності. Персонаж, герой, ідеал повинні народжуватися не під впливом миттєвих і поверхових суспільних цілей, а на підставі справедливого чуття прекрасного, тобто водночас гармонійного, довершеного. Справжня складність роботи портретиста полягає в тому, щоб знайти в нації те, що вона сама в собі ще не розпізнала, втілити це в персонажі і дати їй можливість впізнати себе в ньому.

 

1. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – 752 с.

2. Велиев И. Литературный портрет: его функция и типология. – Баку: Элм, 1986. – 159 с.

3. Беневоленская Т. Портрет современника. Очерк в газете. – М.: Мысль, 1983. – 134 с.

4. Мегела І. Видатні постаті європейської історії. – К.: Видавець Карпенко В. М., 2005. – 164 с.

5. Мелещенко А. Портретная галерея журналиста-международника. – К.: Изд. Паливода А. В., 2005. – 216 с.

6. Підлуцький О. Постаті ХХ століття. – К.: Тріада-А, 2004. – 118 с.

 

© Воронова М.Ю., 2006