Ласкаво просимо

У статті досліджено характер висвітлення релігійно-церковного життя в Україні на сторінках провідних загальнонаціональних видань, визначено основні завдання ЗМІ у цьому напрямі, встановлено жанровий та тематичний діапазони публікацій на релігійні теми.

The article explores character of presentation of the religious life in Ukraine on the pages of leading ukrainian editions, determines the tasks for MASS-MEDIA in order to illuminate a religious subject. The article sets the genre and thematic range of publications on religious themes.

Актуальність і новизна теми дослідження. Український читач, купуючи певний журнал чи газету, як правило, знає, про що зазвичай пише той чи інший друкований орган. Якщо не брати до уваги спеціалізовану пресу, то провідні вітчизняні загальнонаціональні мас-медіа більшість шпальт відводять політичним оглядам та коментарям. "Засоби масової інформації значну частину матеріалів присвячують діяльності центральних та регіональних органів влади, державотворчим процесам, реалізації основних засад економічної і соціальної політики", – зазначають автори підручника "Основи масово-інформаційної діяльності" [3, 557]. Така тематика не випадково знаходить широке відображення на сторінках друкованих видань, адже, як уважав А. Москаленко, "у масово-інформаційній діяльності сучасна преса України прагне досягти результативності в пропаганді й утвердженні державності" [3, 544].

Варто зауважити, що державність – це не лише політична ситуація, економічні та соціальні показники. Це ще й духовність суспільства, адже перетворення і спроби поліпшення життя в країні не будуть ефективними, якщо знижуватиметься культурний рівень людей, занепадатимуть духовні та моральні цінності. Сьогодні, попри значні економічні, соціальні, екологічні, демографічні та інші проблеми України, найголовнішим завданням слід вважати консолідацію суспільства, повернення до християнських цінностей та одуховлення народу. Як зазначили представники інтелігенції Львівщини під час засідання круглого столу "Церква і суспільні процеси в Україні", "особлива роль у цьому аспекті належить Церкві, релігійним громадам, священнослужителям і владикам" [1, 237].

Допомогти церкві у справі духовного виховання та єднання українського народу можуть і повинні провідні вітчизняні засоби масової інформації. Від їхньої позиції, об'єктивності, вболівання за українську справу залежить, яким шляхом і як швидко розвиватиметься національна Українська держава, а отже, зростатиме добробут українського народу. На цьому, зокрема, наголошували головні редактори ЗМІ України під час Всеукраїнської науково-практичної конференції "Роль засобів масової інформації у відзначенні 2000-ліття Різдва Христового" [4, 20].

Інформування про релігійно-церковне життя в Україні, виховання в людей віротерпимості, адекватного розуміння релігійних процесів, що відбуваються у державі, здійснює релігійна журналістика – галузь журналістики, покликана висвітлювати різні аспекти релігійно-церковного життя в країні. Тому виникла необхідність у дослідженні, яке встановило б, наскільки повно й усебічно церковно-релігійна проблематика представлена на сторінках провідних українських друкованих видань. Тим більше, що до проблеми висвітлення у вітчизняних друкованих ЗМІ діяльності українських церков та релігійних організацій дослідники звертаються замало. У наукових розробках А. Юраша, С. Губенка, А. Бойко, О. Чиркової розглядалася церковно-релігійна преса здебільшого в історичному аспекті. Лише А. Юраш присвятив наукові дослідження сучасному становищу релігійної преси, проте нас наразі цікавить преса світська – загальнополітична – у висвітленні такої важливої для суспільства галузі, як релігія.

Релігійна журналістика, на думку А. Юраша, повинна виконувати такі завдання:

– роз'яснювати релігійну доктрину з метою зміцнення релігійних переконань віруючих, виробляти у них стійкий імунітет до атеїстичних та іншоконфесійних впливів, формувати вміння свідомо й аргументовано відстоювати свої переконання;

– популяризувати основи релігійного вчення для іншоконфесійної та атеїстичної аудиторії, вести теологічну та церковно-історичну полеміку та дискусії;

– інформувати прихильників цього віросповідання та всіх, хто потенційно цікавиться релігійною проблематикою, про різні аспекти церковного життя;

– оцінювати з позицій певної ідеології події всіх сфер (політичної, економічної, культурної тощо) життєдіяльності суспільства задля вироблення специфічно церковного погляду на всі ці проблеми.

На нашу думку, вищезазначені завдання більше стосуються не релігійної журналістики загалом, а власне релігійної преси "як системи інформаційно-пропагандистського і видавничого забезпечення всіх сторін функціонування релігійних структур різного статусу і різних рівнів" [5, 171]. Загальнонаціональна газета чи журнал, друкуючи матеріал про релігію, не ставитиме собі за мету, наприклад, виробляти імунітет в аудиторії до іншоконфесійних впливів – це скоріше прерогатива ЗМІ, що видаються релігійними організаціями.

Завдання власне релігійної журналістики, яка не обмежується лише конфесійними чи церковними виданнями, на наш погляд, є значно ширшими. Вони полягають у тому, щоб:

1. Інформувати громадськість про церковно-релігійні події як загальнодержавного характеру, що мають значення для всього суспільства, так і стосуються життєдіяльності певної релігійної громади, окремої релігійної організації.

2. Висвітлювати діяльність церковно-релігійних організацій, давати достатній обсяг інформації, щоб читачі могли скласти уявлення про принципи та особливості функціонування тих чи інших релігійних структур. Причому, як зазначають автори підручника "Основи теорії міжнародної журналістики" О. Гриценко та В. Шкляр, ЗМІ повинні не тільки "передати інформацію про те, що сталося, а пояснити, зіставити, поглибити події року, тижня, висвітити їхні причини та показати важливі зв'язки між ними" [2, 126].

3. Роз'яснювати читачам у максимально доступній формі особливості релігійних доктрин і вчень, їхні переваги та недоліки, еволюцію, місце в історії держави, значення для народу, що дозволить сформувати у читацької аудиторії уявлення про релігійну панораму в країні.

4. Розповідати про церковні традиції, релігійні вірування українського народу з метою повернення нації до духовних джерел, передання історичного досвіду у вирішенні суспільно-політичних, культурних і моральних проблем. Засоби масової інформації у своїх матеріалах на церковно-релігійну тематику мають розкривати позитивні ідеали минулого й сьогодення, боротися з поширенням зла, гріха та розпусти і в такий спосіб піклуватися про моральний стан особи й суспільства.

Для того, щоб з'ясувати, наскільки повно загальнонаціональні видання забезпечують громадян інформацією про релігійно-церковне життя в державі, було вивчено публікації на релігійну тематику таких видань, як "Урядовий кур'єр" (УК), "Голос України" (ГУ), "Вечерние вести" (ВВ), "Сегодня" (С), "Сільські вісті" (СВ), "Вечірній Київ" (ВК), "Україна молода" (УМ), "Киевские ведомости" (КВ), "День" (Д), "Дзеркало тижня" (ДТ) (за жовтень–грудень 2005 р.).

Існують різні форми втілення завдань релігійної журналістики, серед яких лише статті на релігійну тематику в нецерковній пресі, релігійна сторінка у світській періодиці та "газета" у газеті стосуються світських загальнонаціональних видань. Решта (див. детальніше [5, 175]) – релігійний друкований бюлетень, стінна церковна газета, релігійне інформаційне агентство, релігійні журнал і газета – належить до власне релігійної преси, що наразі не є предметом нашого дослідження.

Як показало дослідження провідних українських видань, з названих трьох форм в Україні повноцінно функціонує лише перша – час від часу у світських засобах масової інформації друкуються матеріали про релігійно-церковне життя. Друга форма – регулярні релігійні сторінки у періодиці – трапляється вкрай рідко. Третя форма у вигляді спеціалізованого додатка наразі майже не поширена.

Матеріали на релігійну тематику в друкованих ЗМІ становлять досить вузький жанровий діапазон. Хоч у всеукраїнських газетах та журналах серед публікацій на релігійну тематику можна знайти репортажі та есе, огляди та коментарі, проте переважна більшість матеріалів подана у вигляді:

– коротких інформаційних повідомлень, заміток, які можуть бути як регулярними, так і нерегулярними (поодинокими);

– аналітичних статей (як правило, це прерогатива тижневиків);

– інтерв'ю (трапляються вкрай рідко);

– фотофактів (на знімках зображено храми із зазначенням назви та місця розташування; будь-які коментарі чи додаткова інформація відсутні).

У публікаціях про релігійне життя України можна виділити два типи матеріалів. Перший – матеріали інформаційно-довідкового характеру: про християнських святих та святі місця, церковні приписи та настанови (пости, таїнства, заповіді), релігійні свята, звичаї та обряди, пов'язані з сакраментальними уявленнями народу.

Другий – огляди релігійних подій, аналітика, присвячена внутрішньоцерковному життю, діяльності окремих релігійних організацій та діячів. Існує кілька різновидів таких матеріалів. Перший – розповіді про події на рівні окремих релігійних громад та осередків (головною дійовою особою є віруюча спільнота як частка цілого організму – церкви чи релігійної організації). Як приклад, можна навести статті про фестиваль духовного співу в Харкові (УК. – 2005. – 1 листоп.) чи освячення Московського мосту в Києві (КВ. – 2005. – 31 жовт.).

Другий різновид – події загальноцерковного масштабу, які мають важливе значення для суспільства і держави. Наприклад, всеукраїнське святкування 70-річчя предстоятеля Української православної церкви Блаженнішого Митрополита Володимира (УК. – 2005. – 23 листоп.; ГУ. – 2005. – 23 листоп.; С. – 2005. – 23 листоп.) чи прибуття 7 грудня 2005 р. в Україну освяченої копії Туринської плащаниці, про що писали всі газети.

До третього різновиду належать суспільно-політичні заходи чи акції милосердя, які церкви та релігійні організації проводять спільно з громадськими та державними установами. Сюди ж відносяться події загальнодержавного рівня, в яких церковні інституції відіграють одну з ключових ролей. Як приклад – відкриття та освячення храму при Острозькій академії за участю перших осіб державної влади Рівненської області та керівництва цього навчального закладу (УК. – 2005. – 12 листоп.; ГУ. – 2005. – 23 листоп.) або матеріал про відкриття меморіального комплексу українського козацтва з церквою на честь Покрови Божої Матері у центрі (СВ. – 2005. – 21 жовт.; ВК. – 2005. – 15 жовт.).

Четвертий різновид становлять загальнодержавні та суспільно важливі події, участь у яких взяли й представники релігійних організацій. У публікаціях про ці заходи церковні та релігійні діячі згадуються буквально одним словом чи реченням. Наприклад, матеріал про конференцію "На захист ненародженого життя", в якій, зокрема, брали участь і представники церков (УК. – 2005. – 10 груд.), чи статті про вшанування жертв голодомору в Україні, у межах якого взяли участь голови всіх Українських церков та багатьох релігійних організацій (ВК. – 2005. – 29 листоп.).

Останній різновид – п'ятий – становлять матеріали, де про церковних діячів чи релігійні організації згадується не у зв'язку з їхньою безпосередньою діяльністю, а стосовно державних, громадських і культурних діячів та організацій, які в цьому випадку є головними дійовими особами. Це, наприклад, матеріал про відвідування Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином Рівненщини, де на фото спікер був зображений разом із настоятелькою Корецького монастиря (ГУ. – 2005. – 26 листоп.). В іншому випадку, розповідаючи про співачок Аллу Пугачову та Діану Гурцьку, газета "Сегодня" в обох статтях згадала, що вони приїздили на святкування ювілею Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.

Узагалі, релігійна проблематика на сторінках провідних українських друкованих засобів масової інформації відображена непрофесійно. Очевидно, що вітчизняні мас-медіа у більшості своїй наразі не ставлять собі за мету сприяти підвищенню духовності чи принаймні захищати ті її паростки, що відроджуються на теренах постатеїстичної України. Якщо окремі видання і мають постійну рубрику "Духовність" чи "Духовні джерела" ("Урядовий кур'єр"), то, як правило, церква з її поняттям Духу Божого повністю поступається тут розповідям про музеї, концерти органної музики, виставки, галереї тощо.

Ситуацію з висвітленням релігійно-церковного життя в Україні на шпальтах вітчизняних газет відображено в таблиці.

 

картинка

 

Як бачимо з таблиці, лише в чотирьох із десяти видань ("Україна молода", "Вечірній Київ", "День", "Дзеркало тижня") є рубрики, присвячені церковній проблематиці, та відповідальні журналісти, які висвітлюють цю тему.

У цих газетах матеріали про релігійне життя виходять систематично, представлені різними жанрами і певною мірою допомагають читачеві скласти уявлення про церковно-релігійну ситуацію в державі. Більшість видань друкують дуже мало інформації на релігійну тематику, переважно на останніх чи передостанніх сторінках поміж розвагами та гороскопами. Публікації у цих газетах мають фрагментарний характер: короткі інформаційні повідомлення, що готуються зазвичай із матеріалів інформаційних агентств, не формують цілісної картини релігійного життя у країні.

Наприклад, майже щономера дають інформацію про релігію щоденні газети "Урядовий кур'єр" та "Голос України". Проте якщо релігійне життя в державі в газеті "Урядовий кур'єр" представлене у вигляді коротких заміток на останній шпальті про вірування народу та шанованих святих, то газета "Голос України" зазвичай обмежується лише фотофактом на останніх сторінках. Зображення певного храму без будь-яких додаткових відомостей чи пояснень відсувають релігію і церковне життя у свідомості читачів до сфери, так би мовити, "неживого", того, що не розвивається й існує в Україні лише у вигляді архітектурних і літературних пам'яток.

Окремо слід наголосити, що в українській пресі за роки незалежності держави так і не виокремилися церковні журналісти "як клас". В окремих виданнях є релігійні оглядачі (газета "День" – Клара Ґудзик, газета "Дзеркало тижня" – Катерина Щоткіна), проте "більшість серед авторів, – зазначає А. Юраш, – люди без професійної журналістської або теологічної освіти, як правило, конфесійно заангажовані. Журналісти через брак досвіду і знань у церковній сфері взагалі бояться братися за ці теми або обмежуються простим інформуванням" [5, 176]. На його думку, позицію видання у релігійних питаннях на тлі загальної релігійної апатії та неосвіченості формують такі чинники, як:

– політичні симпатії;

сьогочасні кон'юнктурні міркування;

– власна позиція когось із членів редакційного колективу.

Актуалізація навіть одного з цих чинників робить матеріал однобічним, а отже, суб'єктивним. Жоден із релігійних оглядачів, згаданих вище у таблиці, не є об'єктивним стосовно всіх конфесій. Якщо ж публіцист і не підтримує певної церкви чи релігійної організації, то він виступає, так би мовити, "проти всіх" (як це зазвичай робить К. Щоткіна із "Дзеркала тижня").

Попри надзвичайну важливість духовного чинника для формування адекватних ціннісних орієнтацій українського суспільства, українські друковані ЗМІ здебільшого не надають йому належного значення, що виявляється у відсутності на їхніх сторінках глибоких, продуманих і всебічних матеріалів на релігійну тематику. Цим, зокрема, зумовлена нерівномірність, з якою з'являються матеріали про церкву на сторінках української преси. У висвітленні релігійних подій спостерігається певна закономірність: видання, спрямовані на задоволення інформаційних потреб аудиторії (так би мовити, інтелектуальні: "Дзеркало тижня", "День", "Вечірній Київ", "Україна молода") висвітлюють їх більш системно і повно. Натомість видання розважального характеру ("Сегодня", "Вечерние вести", "Киевские ведомости" тощо) питаннями релігійності та духовності суспільства майже не переймаються.

 

1. Боруцький С. Т. Інтелігенти мають стати практикуючими християнами // Держава. Церква. Людина. – Л.: Афіша, 2003.

2. Гриценко О. М., Шкляр В. І. Основи теорії міжнародної журналістики. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2002.

3. Москаленко А. З., Губерський Л. В., Іванов В. Ф. Основи масово-інформаційної діяльності. – К., 1999.

4. Роль ЗМІ у відзначенні 2000-ліття Різдва Христового. – К., 1998.

5. Юраш А. В. Українська Церква в контексті сучасних політико-конфесійних та комунікативних процесів (історико-політологічний аспект): Дис… канд. політ. наук: 23.00.01 / Львів. держ. ун-т імені Івана Франка. – Л., 1996.

 

© Комінко Ю.М., 2006