Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Відродження "Дзвіночка" – журналу українських дітей

У.О. Лешко

студ.
УДК 070.445.8

 

Розглянуто дитячий журнал "Дзвіночок", що почав виходити 1931 р. у Львові (проіснував до 1939 р.) і відродився у Рогатині, районному містечку, у 1993 р. Досліджено, як удалося "провінційному" виданню піднятися до рівня всеукраїнського журналу та гідно, органічно й перспективно ввійти до системи сучасної української дитячої періодики.

Children's magazine "Bell" appeared in 1931 in Lviv (being to 1939) and regenerated in small town Rogatyn, in 1993. It is important – how could "provincial" magazine grew to All-Ukrainian magazine. It is a reason to say, that magazine "Bell" is worthily, organically and respectively a part of a system of present-day Ukrainian children's periodicals.

"Дзвіночок" – всеукраїнський, пізнавальний, історичний, культурно-розважальний журнал для дітей дошкільного та шкільного віку, мета якого – навчити дітей рідної мови, пізнати історію, традиції, культуру, виховати нову українську еліту, виявити нові таланти.

Мета статті – зрозуміти, яке місце посідає сьогодні в українській дитячій періодиці відроджений "Дзвіночок", чи відповідає його діяльність високим принципам, проголошеним у 30-ті рр. творцями журналу.

Завдання статті:

– охарактеризувати принципи подання пізнавальної, корисної та розважальної інформації для дітей, засоби виховання маленьких читачів у національно-патріотичному та християнському дусі;

– окреслити читацькі запити та потреби аудиторії, на яку розраховане видання;

– розглянути стилістичну вправність.

Об'єктом дослідження є всі випуски "Дзвіночка", за 1931–1939 рр. та 1993–2005 рр.

Методологічною основою послужили дослідження А. Животка, Е. Огар "Українське книго- та пресовидання для дітей", Н. Кіт "Національне періодичне видання для дошкільників: жанрово-видова палітра та її змістове наповнення", Л. Кусий, Л. Єгорової, В. Різуна, В. Іванова, В. Передирія "Становлення української періодики для дітей" тощо. Також використано матеріали підручників та посібників з історії української журналістики, спеціальних професійних видань, зокрема словників, довідників, енциклопедій.

У листопаді 1931 р. у Львівській друкарні Івана Тиктора з'явився на світ "Дзвіночок". Головним редактором, видавцем і засновником журналу став відомий на той час український письменник, Січовий стрілець Юра Шкрумеляк. У рекламному матеріалі "Під увагу добрим родичам!" І. Тиктор зазначав, що часопис буде гарно оформленим, цікавим за змістом і повчальним для дітей молодшого шкільного та дошкільного віку. Часопис уміщував публікації виховного, пізнавального та розважально-пізнавального характеру. Продуманий підбір матеріалів у випусках робив видання цікавим для дітей різного рівня розвитку. Часопис для українських дітей "Дзвіночок" виходив щотижня.

Важливого значення надавала редакція вихованню у дітей патріотичних почуттів, друкуючи твори героїчної тематики. Цей напрям у змістовому наповненні журналу відкрила повчально-патріотичного плану замітка "Хто є герой?", написана на запропоновану читачем тему. Надалі тема у змісті журналу розгорталася у двох напрямах: публікація творів про дітей-героїв і ознайомлення дітей з героїчними постатями української історії та недавніх визвольних змагань.

Журнал уміщував матеріли на релігійні теми, зокрема про відзначення християнських свят. Такі числа виходили у яскравому оформленні, з віршами на відповідні теми, а часто і з текстами сценок та декламацій для дітей.

У часописі велася рубрика з вивчення найпростіших, необхідних для спілкування у побуті слів німецької та англійської мов. Журнал дбав про всебічне виховання маленьких читачів. Дуже часто друкувалися пісні з нотами та малюнками-рухами до них. Значну частину змісту журналу становили казки, віршики, сміховинки, ігри та жарти для дітей дошкільного віку. Ці матеріали ілюструвалися смішними малюнками, які добре запам'ятовувалися.

У кожному з 94 номерів журнал "Дзвіночок" демонстрував високу культуру видання, використовуючи ефективні засоби текстового та графічного мистецтва для оформлення рекламних сюжетів, роблячи їх зрозумілими, наочними і читабельними.

17 вересня 1939 р. – найсумніша дата в історії цього видання. "Дзвіночок" було закрито. У Західну Україну прийшли нові господарі – радянські червонозоряні "визволителі". Увійшовши у Львів, вони розгромили редакцію журналу. Було знищено весь наклад "Дзвіночка", що був уже видрукуваний, як листопадове число.

Але, як не дивно, при такій суворій забороні окремі числа журналу збереглися. Його, як дорогоцінний скарб, передавали з рук в руки, від родини до родини з тим, щоб на творах цього видання виростало гідне покоління українців.

Журнал відродився у 1993 р., саме у той період, коли в Україні відбувалося багато суспільних переломів і змін. На державні свята міста і села прикрашали вже не червоними, а синьо-жовтими прапорами. Поряд з демократичними дорослими виданнями з'являються і видання для дітей – з новими назвами, новою ідеологією. У Галичині першими такими виданнями були львівська газета "Діти Марії" і, журнал "Світ дитини" та рогатинський часопис "Дзвіночок".

Ідею про видання "Дзвіночка" на одному із засідань Рогатинського громадсько-культурного товариства "Дзвін" подала член товариства, дитяча письменниця Леся Пилип'юк-Диркавець. Вона і взялася за випуск журналу. У січні 1993 р. вийшло перше число 50-тисячним накладом на Львівській книжковій фабриці "Атлас". Поява кольорового "Дзвіночка" обсягом 32 сторінки стала великою подією у літературному житті краю. Журнал прихильно сприйняли діти та дорослі. У 1994 р. "Дзвіночок" входить до республіканського каталогу періодичних видань України.

Читачами "Дзвіночка" (за довідкою Укрпошти) є вся Україна, та найбільше передплатників має редакція з центральних і східних областей. На авторитет і популярність журналу сьогодні працюють відомі українські письменники: Дмитро Павличко, Віра Багірова, Микола Петренко, Віталій Святовець, Ганна Чубач, Ліна Костенко, Роман Коритко, Леся Храплива-Щур (Канада), Ярослав Дорошенко, Степан Пушик, Анатолій Качкан, Петро Сорока, Василь і Богданна Дерій, Йосип Фиштик і багато інших.

Шлях "Дзвіночка" до визнання виявився нелегким і тернистим. Наче весняний пролісок, пробивався він до сонця і світла, до свого утвердження.

Вихід першого числа відродженого "Дзвіночка" став важливою подією у духовному і культурному житті нації. Українські діти дістали можливість мати своє національне видання рідною мовою, видання справді ні від кого не залежне, метою якого стало виховання нової української молодої еліти [1].

"Аналізуючи "Дзвіночок", помітно відчуваєш, що видання, як і його автори, у постійних пошуках, вишукує молоді таланти, пропагує їх творчість і допомагає формуватися новій молодій українській еліті. Сторінка "Вруна" ознайомлює читачів з творами юних поетів і прозаїків. Сторінка "Малярик" – з творами молодих художників. Чільне місце на сторінках часопису знайшла історична тема про славне героїчне минуле українського народу. Окремої уваги заслуговують матеріали з народознавства. Тому діти читають журнал у початкових класах, продовжують бути його читачами, шанувальниками і передплатниками, будучи школярами старших класів" [2].

"Все, що видруковано у "Дзвіночку" за ці 10 років, надзвичайно корисне, особливо з духовного боку. Нестаток нашої української дитячої літератури і, зокрема, періодики, засміченість книжкового ринку шкідливими чужомовними виданнями, досить помітно позначаються на формуванні поглядів молодого теперішнього покоління. Українці генетично відносяться до нації, котра відрізнялася в світі, особливо духовністю, вмінням шанувати і батька, і матір, родинні традиції.

Будь-які погані звички колись у Галичині були великою ганьбою для того, хто їх робив. Отже, виховання мало завжди важливу увагу в українській родині. І першим помічником у виховному процесі сім'ї були газетка, книжечка, журнал. У сім'ї нас росло п'ятеро дітей. Батьки, будучи сільськими трударями, незважаючи на високу передплатну ціну за "Дзвіночок" (аж 5 золотих!), передплачували у сім'ю лише для нас, дітей, один-єдиний журнал. На кожне число "Дзвіночка" ми чекали як на подарунок від св. Миколая. Та коли вже поштар приніс нам "Дзвіночок", то щоб взяти його, кожен обов'язково мив руки і брав журналик, як святу книжечку. "Дзвіночок" мав на нас, дітей, великий вплив, під яким ми були постійно. Тут ми черпали і мудрість, і пошану до батьків, і любов до Бога та України, і потяг до знань, і віру у кращу долю України, і зневіру та ненависть до ворогів та відданість рідному краєві, своєму народові, за котрий навіть малими готові були піти на смерть" [3].

"Дзвіночок" – це єдиний в Україні журнал для дітей, що виходить не в столиці, навіть не в обласному центрі, а в провінції, у районному містечку. Ця "провінційна приписка" додає досить клопотів редакції, особливо, коли доводиться звертатися до найвищих інстанцій за фінансовою підтримкою для "Дзвіночка". Чомусь прийнято вважати, що живучи на периферії, журнал має загинути, бо така доля спіткала газети, які почали виходити у 90-х рр. Та загартований ще з 30-х рр., хоч і мав півстолітню перерву, все-таки вперто йшов своєю дорогою.

"Журнал цей будується як на матеріалах талановитих дітей з усієї України, так і на творах, написаних для дітей, що мають надзвичайно велике виховне і навчальне значення. На його сторінках публікуються вірші й оповідання школярів, твори класиків, а також поетів і прозаїків наших днів. Подаються не лише мистецькі твори, а й розповіді по історію України, на релігійні і природничі теми, про звичаї та обряди українського народу, надбання світової етики, естетики і культури.

Кожне число "Дзвіночка" наскрізною червоною ниткою пронизують відданість матері-Вітчизні, доброта, щирість, вірність пам'яті своїх національних героїв від сивої давнини до часів героїчного подвигу Січових стрільців і воїнів УПА. Окрім того, з номера в номер подаються цікаві оповідки, загадки, кросворди, сміховинки, повчальні бувальщини. Регулярне спілкування з журналом українських дітей вчить любити Україну, знати рідну мову, шанувати традиції і звичаї.

Новий "Дзвіночок", як засвідчують його 10 років існування, увібрав у себе всі славні традиції та прикмети, започатковані його однойменним попередником, який протягом восьми років аж до трагічного 39-го виходив у Львові під безпосереднім керівництвом відомого українського поета, письменника, перекладача, редактора Юри Шкрумеляка. …нинішній "Дзвіночок" за своїм тематичним та ідейним спрямуванням нічим не поступається перед своїм попередником, редагованим Юрою Шкрумеляком.

Навпаки, зважаючи на досягнення технічного прогресу і зростання друкарства в усьому світі, кожне число "Дзвіночка" видається на високому поліграфічному рівні з використанням офсетного друку. Багата палітра художнього і технічного оформлення. Окремої розмови заслуговують ілюстрації художників Ярослави Путери, Люби Косович і Олександра Романюка, Ольги Кардаш і Валентина Шикулова" [4].

Багато років з "Дзвіночком" співпрацює дитячий письменник Л. Куліш-Зіньків (Рівненщина). У газеті "Сарненські новини", звертаючись до дорослих у статті "Добрий друг дітвори", він пише: "Приємно, що на сторінках журналу знову з'явився кмітливий і щирий Микола Барвінок, який постійно вчиться розуму, що хоче все на світі вміти і знати, щоб стати свідомим українцем.

Цікаві новини не лише з України, а звідусіль, де живуть українські діти, приносить на сторінки "Дзвіночка" Крилатий Новинкар, а колишня читачка журналу сестра Марія, яка зараз живе у Фінляндії, навчає святої Віри. А скільки радості в дітвори, коли бачить на сторінках свого улюбленого видання вірші, казки, загадки, жарти.

Журнал гарно, зі смаком ілюстрований, друкується на добротному папері. Охоче "Дзвіночок" приймає все нових і нових юних шанувальників, надає їм місце на своїх сторінках. Адже колектив журналу прагне виховувати всіх справжніми українськими патріотами, якими могла б гордитися наша суверенна, незалежна Україна. Тому й багатопланова палітра публікацій. Тут, крім того, йдеться про звичаї та обряди рідного краю, виділено місце для іменинників..." [5].

Журнал виходить шість разів на рік. Психологічно доведено, що дитина любить зустрічати старих друзів. Кожен місяць вона чекає на свого друга, на зустріч із ним, на спілкування. Журнал спонукає до творчості. Дитина знає, що в неї є друг, якому можна написати. Тому це великий плюс для "Дзвіночка". Але основна причина негараздів – брак коштів. У 1933 р. журнал виходив щомісяця. Сьогодні редакція переповнена матеріалами майбутніх видань, але у гаманці "Дзвіночка" порожньо.

Дітям дошкільного віку вже доступні твори багатьох жанрів і видів літератури – вірші, казки, легенди, оповідання, загадки тощо. Така різноманітність не перевтомлює дитини, не знеохочує її до читання (слухання), а навпаки – приваблює, пробуджує допитливість, стимулює розвиток пізнавального інтересу [6].

У кожному номері "Дзвіночка" вміщується чимало змістовних і повчальних матеріалів. До 2003 р. у журналі найчастіше трапляється літературна казка. Пізнавальне значення для маленьких читачів мають також фантастичні казки та казки про тварин ("Що робиться в кімнаті, коли всі сплять", "Котра квітка найкрасивіша", "Доньки зими", "Піч для жабки Бульбашки", "Як Сіра Шубка вчився малювати", "Вітер Дмух і чарівна сопілка").

Героїчні казки – це розповіді про історичних героїв Рогатинщини, боротьбу українського народу проти своїх поневолювачів. Соціально-побутові найчастіше на релігійну тематику, про бідних людей, селян, висвітлюють розуміння правди і кривди, добра і зла ("Ісусик на морозі"). Важливе місце у журналі займають народні та апокрифічні легенди ("Святий Андрій на Україні", "Свята ікона", "Святий Миколай").

Прагнення дедалі більше пізнавати навколишній світ стимулюють цікаві загадки. У журналу є як прості загадки, де слово-відповідь виступає останньою римою строфи, так і складніші, описові. Вони подаються переважно на останніх сторінках, оформлені завжди дуже яскраво та кумедно. Окрім загадок, розумову активність маленьких читачів стимулюють інтелектуально-розважальними завданнями та іграми через рубрику "Дітвора співає, в садочку гуляє". У журналі можна знайти головоломки, лабіринти, кросворди та ігри на зразок "домалюй", скоромовки-веселинки.

Головні теми як старшого, так я молодшого "Дзвіночка" – доброта, щирість, любов до Бога, України, батьків, уважне ставлення до своїх друзів, повага до старших, шана до історичної давнини. Як і в ілюстраціях, так і у викладених текстах повністю відмежовано "модерність". Тут не знайдемо і натяку про злочинців, злочини, війни і вбивства, крадіїв, хитрунів, зловмисників. Усе, що друкує "Дзвіночок", сприяє виробленню гарних смаків у дитини, щирих почуттів, свіжості думки, світлої віри в майбутнє.

Журнал виховує своїх маленьких читачів у національно-патріотичному дусі. З номера в номер подає матеріали з історії нашого краю, розповідає про українських гетьманів і князів, пригоди славних козаків-запорожців, січових стрільців. Достатньо уваги приділено матеріалам пізнавального характеру: звідки взявся український віночок, що символізує червона калина, де поділися літературні шедеври знаменитих бібліотек. При нагоді цілі сторінки присвячують державним святам, визначним датам.

Багато казок, легенд, пісень і повір'їв доносить до дітей рубрика "Оповідач Ваш дід Повідаш". Про історичні місця пише рубрика "Розповідь діда Базікала" або "Розповідь діда Кахикала".

Велику увагу приділяє "Дзвіночок" висвітленню українських звичаїв, побуту, культурних надбань. Робить дуже багато, щоб кожна дитина з журналу могла почерпнути для себе якнайбільше, зростала працьовитою, відповідальною, сумлінною, мала глибоке уявлення про добро і зло, вміла відстоювати правду, нікого не кривдила, росла свідомим і переконаним будівником життя на своїй вільній рідній землі.

Національним духом пройняте й оформлення журналу. Герої казок, розповідей, віршиків, навіть звірі, одягнені у вишиванки, дівчатка в українських віночках. Дуже часто зображаються українські поля, квіти, церкви.

Редакція журналу "Дзвіночок" працює і в християнському напрямі. У кожному номері є релігійна сторінка, де подають колядки, вертепи, гаївки, веснянки, молитви до святих, молитви перед сном, церковні пісні. Є постійна рубрика "Сестри Марії з Філадельфії" (переважно містить молитви двома мовами – англійською та українською), розповіді та настанови отців з Рогатина, Канади та інших місцевостей.

Цікавим є і те, що відроджений "Дзвіночок" не відкинув добрих традицій, започаткованих тогочасним часописом. Він знову запросив на свої сторінки Крилатого Новинкаря, кмітливого Миколу Барвінка і дотепного хлопчика-стрільчика. Але має також уже новітні традиції, своїх постійних авторів, котрі ведуть певні рубрики, подають нові цікаві матеріали про життя українських дітей. Зокрема, цікавими були фоторепортажі про пластунів, юних переможців Всеукраїнських літературних і музичних конкурсів.

Рубрика "Що пише Крилатий Новинкар" у вигляді листів до малят, які приносить орел, розповідає про події у тих місцях, де він побував. Приносить привіти від дітей з різних шкіл, розповідає, чим вони захоплюються, надає корисну інформацію про визначні місця України, моря, ліси, винаходи за кордоном.

"Як Микола Барвінок розуму вчився" – рубрика дидактичного характеру. Це переважно повчальні розповіді, віршики про пригоди, які трапляються з маленьким хлопчиком через його непосидючість, впертість та неслухняність. Він проходить випробовування, потрапляє у різні казусні ситуації вдома, у школі. Тим самим автор виробляє риси розважливості, справедливості у малят.

Редакція плідно працює з обдарованими дітьми. Починаючи з першого номера, "Дзвіночок" постійно веде рубрику "Вруна", де друкуються творчі доробки початківців.

Попри таке насичене внутрішнє наповнення, "Дзвіночок" ще й повідомляє маленьким читачам про проблеми екології, флори та фауни. Часто подаються статті, де розглядається певна проблема, закликається брати участь у її вирішення навіть на дитячому рівні ("Проблеми клімату на нашій планеті", травень– червень, 1996).

Бездоганною є мова видання і щодо лексичного складу (з урахуванням можливостей юного читача), і щодо стилістичної стрункості (з дітьми розмовляють "їхньою" мовою). Безперечно, журнал "Дзвіночок" – це потужний засіб популяризації української мови, формування її позитивного іміджу, подолання поширених у суспільстві стереотипів у ставленні до національної мови.

У кожному номері подаються пісеньки з нотами та багато ігор. Також є корисні поради батькам, цілі сторінки, присвячені фітотерапії. Журнал досить гідно справляється із завданням закріплювати нові знання та поглиблювати старі за допомогою віршиків, загадок, коротких художніх творів, ігор тощо.

Загалом увесь зміст журналу є гармонійним поєднанням пізнавальних елементів змістового наповнення, спонукальних та емоційних елементів. Він інформує, навчає і розвиває, виховує і водночас залишається для дитини цікавим і головне – бажаним об'єктом читання.

"Дзвіночок" відрізняється особливою ошатністю, розкішністю художньо-технічного оформлення, високою мистецькою вартістю ілюстративного матеріалу.

Найбільше привертають увагу ілюстрації. Вони продумані так, що не копіюють мовлене у тексті, а доповнюють сюжети тієї чи іншої казки, вірша чи оповідання, відображають основну думку твору. Тобто малюнки мають логічний зв'язок із основним змістом тексту. Зображені на малюнку предмети та персонажі – ті, про які йдеться у творі. Зображення чітке, грамотне і правдиве, що дає можливість дитині зрозуміти ілюстрацію та провести паралелі з реальною дійсністю.

Комп'ютерні малюнки яскраві й дуже подобаються малечі. Однак діти, які постійно з ними стикаються, досить пізно починають зіставляти намальовані предмети з реальними, оскільки комп'ютерні мають не натуральний вигляд. Тому "Дзвіночок" використовує лише авторські ілюстрації.

Логотип "Дзвіночка" привертає увагу з першого погляду і говорить сам за себе. Він максимально цікавий навіть для дітей, які ще погано читають. Високохудожнім та високоестетичним його не назвеш. Адже це маленький дзвоник у строкатій шапочці з обличчям маленького хлопчика. Але логотип неповторний і надзвичайно дитячий. У номерах 1993–1994 рр. – це просто дзвіночок перев'язаний стрічкою. З 1995 р. – це вже маленький хлопчик в одязі, що нагадує форму дзвоника. У 2000 р. він стає красивішим (дзвоник з обличчям хлопчика), наче оживає, і часто з'являється на сторінках журналу.

Звичайно, в дитячому виданні поєднання кольорів виходить далеко за межі двох, та все одно варто враховувати розробки та побажання вчених у цій галузі. Редакція журналу намагається дотримуватися правила "золотої середини": робити яскраві кольорові видання, занадто не зловживаючи різнобарв'ям кольорів, але й не переобтяжувати їх тьмяними.

У журналі можна знайти безліч прикладів вдалих експериментів зі шрифтами. Скажімо, в номері за вересень–жовтень 1995 р. для оформлення і створення відповідного колориту використали гарнітуру кирилиці ХІ ст. Дитина не замислюється над тим, що це за шрифт і де він використовувався. Проте тексти, набрані ним, ніби дихають старовиною. І це підкреслюють колір старого паперу та орнаменти тогочасного стилю ("Перекази про давній Київ", "З нашої правдивої історії").

Журнал "Дзвіночок" має яскраво виявлений поліфункціональний та політематичний характер: йому притаманна змістова та зображальна строкатість; важливим є розважально-ігровий компонент; журнал чергує пізнавальні публікації з літературно-художніми творами: коротенькі інформативні замітки подаються на одній шпальті з дитячими віршиками та казками; як ефективний засіб розвитку розумових здібностей дитини, кмітливості, образної і просторової уяви і водночас як засіб привертання уваги, можна розглядати численні математичні завдання, загадки, ребуси, кросворди; дизайн журналу, його графічне оформлення відрізняються ошатністю, високою мистецькою вартістю; гра виступає як важливий елемент спонукання до читання, запам'ятовування, засвоєння різноманітних знань. Цікавою формою заохочення до постійних контактів із журналом є нетрадиційні рубрики, оригінальні жанри публікацій, продовжувані публікації пригодницьких творів, введення персонажів – своєрідних гідів видання. Журнал яскраво і талановито ілюстрований. Щодо функціональності ілюстративного матеріалу, палітра завдань найрізноманітніша: зацікавлення, створення настрою, розважання, доповнення текстової інформації. Відпочинок, зменшення напруги при читанні забезпечують цікаві кольорові великоформатні ілюстрації.

Високим є мовностилістичний рівень видання, що дозволяє свідчити: журнал "Дзвіночок" – потужний засіб популяризації української мови, формування її позитивного іміджу. Водночас він органічно вводить читацьку аудиторію у привабливий, прекрасний світ рідної мови. Журнал плідно працює з вітчизняними і закордонними авторами, як професійними, так і початківцями, широко залучає до співпраці талановитих юних читачів, делікатно й обережно підтримуючи їхні перші творчі кроки; видання дбає про плідний, творчий зв'язок "журнал – читач": постійне спілкування читачів зі журналом робить цей зв'язок органічним.

Зіставлення часопису Юри Шкрумеляка і журналу Лесі Пилипюк-Диркавець видається цікавим і корисним. Старий "Дзвіночок" – чорно-білий, виходив малим форматом, набирався дрібним шрифтом. Малюнки Едварда Козака займали не так уже й багато місця. Але по-дитячому доступно йшлося про те, що слід любити і захищати свій край, що треба стати гідним і порядним українцем, про самовіддану боротьбу національних героїв, про звичаї, обряди. Ілюстрації вдало доповнювали тексти. Обкладинка "Дзвіночка" від першого до останнього номера (1931–1939 рр.) жодного разу не змінилася: маленький хлопчик-козачок із дзвіночком у руці весело запрошував у гості. Відроджений "Дзвіночок" помітно відрізняється від свого попередника. Це уже не чорно-біле, а багатоколірне видання. У символічному колі, на обкладинці, з номера в номер – не просто гарні малюнки, цілі глибокі сюжети. Журнал виходить на крейдованому папері. Літературне оформлення вже на вищому рівні, малюнкам приділяється значно більше уваги. Сучасна верстка дозволяє створити журнал якісного зразка. Але спільна риса у старого і нового "Дзвіночка" все-таки є: вони разом і кожен зокрема мають велике виховне та пізнавальне значення. З "Дзвіночком" діти виростають гідними громадянами своєї держави. Журнал виховує своїх маленьких читачів у національно-патріотичному дусі. З номера в номер подає матеріали з історії нашого краю, розповідає про українські символи, звичаї, обряди, друкує заповіти юного українця. Національним духом пройняте як внутрішнє наповнення, так і зовнішнє оформлення журналу.

Отже, є всі підстави вважати, що журнал "Дзвіночок" гідно, органічно й перспективно входить до системи сучасної української дитячої періодики.

 

1. Святовець В. Ф. Подарунок дітям // Вечірній Київ. – 1993. – Черв. – С. 11.

2. Кленц В. Ми і наші діти // Освіта. – 1998. – № 17. – С. 8.

3. Музичка І. Статті, листи, документи / Упоряд. В. Передирій. – Л., 1998. – С. 48.

4. Гришин-Грищук І. Неповторний "Дзвіночок" // Вижницькі обрії. – 1999. – № 32. – С. 5.

5. Куліш-Зіньків Л. Добрий друг дітвори // Сарненські новини. – 2001. – № 27. – С. 3.

6. Кіт Н. Національне періодичне видання для дошкільників: жанрово-видова палітра та її змістове наповнення // Збірник праць НДЦ періодики / За ред. М. М. Романюка. – Л., 2002. – Вип. 10. – С. 277–287.

© У.О. Лешко, 2006


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові