Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Вплив типів журналістських текстів на вибір засобів перекладу (за матеріалами корейської періодики)

В.В. Литвиненко

асист.
УДК: 070.1:81`255.4 (519.3:477)

 

У статті розглядається типологія медіатекстів українських та корейських ЗМІ, а також визначаються засоби перекладу для кожного з цих типів.

At the article are considered the typology of mediatexts in Ukrainian and Korean mass-media. And also are determined facilities of translation for each of these types.

Постановка проблеми

Перш ніж розпочати роботу, перекладач за допомогою аналізу тексту повинен встановити, який із видів тексту йому потрібно перекласти. І при оцінці перекладу, насамперед, необхідно чітко визначити, до якого типу текстів належить оригінал, щоб уникнути оцінки перекладу за неправильними критеріями.

Помилково оцінювати переклад детективного роману і переклад художнього роману, переклад оперного лібретто та патентного опису за одними й тими ж критеріями. Але в перекладознавстві стосовно цієї абсолютно чіткої методичної передумови немає достатньої ясності.

Типологія текстів, яка відповідає вимогам процесу перекладу і поширюється на всі типи текстів, що зустрічаються на практиці, є незмінною передумовою об'єктивної оцінки перекладів. У літературі можна зустріти чимало спроб розробити таку типологію текстів, яка дозволяла б зробити висновки про принципи перекладу або про вибір спеціальних методів перекладу. Це говорить про те, що методи перекладу визначаються не лише колом читачів і спеціальним призначенням перекладу. Адже саме тип тексту найбільш правильно визначає вибір засобів перекладу.

Актуальність теми зумовлена загальною тенденцією сучасних досліджень жанрово-стилістичних проблем перекладу текстів масової комунікації. Науковою новизною є, власне, дослідження корейських медіатекстів з огляду на методику їхнього перекладу українською мовою.

Аналіз останніх публікацій та досліджень

Розробкою проблем зв'язку типології тексту з теорією перекладу займається німецька дослідниця К. Райс, яка присвятила цим проблемам декілька робіт, у тому числі написану разом із Г. Вермеєром книгу "Обґрунтування загальної теорії перекладу"[18], у якій використовується концептуальний апарат теорії інформації, лінгвістики тексту і функціональної стилістики. Цікавими у цьому напрямі є роботи російських дослідників перекладу К. Долініна [3], А. Швейцара [17], А. Федорова [15], кожен з яких самостійно намагався зробити класифікацію текстів з точки зору перекладознавства. Серед українських дослідників хотілося б відзначити дисертаційну роботу М. Дудник [4], у якій цікаво подано підбір адекватних засобів передавання інформації при перекладі публіцистичних повідомлень. Специфіка нашої роботи передбачає і огляд наукових робіт вчених Південної Кореї. Цікавими є позиції професора І Сан Вона у дисертаційному дослідженні "Аналіз перекладних текстів з російської на корейську мову, що ґрунтується на понятті смислової структури" [6], а також професора Квак Сон Хі у праці "Структура тексту і переклад" [9]. Неабияке значення для розгляду типології тексту та розподілу текстів на жанри мають роботи В. Здоровеги [5], В. Карпенка [8], В. Шкляра [1], Т. Добросклонської [2], Кан Пом Мо [7], Квак Чун Чхоля [10] та Чхве Мун Джона [16].

Мета дослідження – розглянути, яким чином впливає тип (жанр) журналістського тексту на вибір методів та засобів перекладу. Це завдання змушує нас детально розібратися в понятті типу (жанру) журналістського матеріалу, зробити порівняльний аналіз жанрової палітри в українському та корейському журналістикознавстві. Разом із тим визначити методи й засоби адекватної передачі комунікативної цілісності інформації з мови оригіналу (МО) на мову перекладу (МП).

В основі розробленої К. Райс теорії перекладу є теорія жанрів тексту, основними поняттями якої є "тип тексту" і "жанр тексту". Поняття типу тексту використовується для класифікаційного виділення універсальних, базисних форм тексту в людській комунікації. На основі виконуваних ними найзагальніших комунікативних функцій – репрезентативної, виражальної і апеллятивної розрізняються три типи тексту: інформативний, експресивний і оперативний. Жанр тексту – це клас вербальних текстів, що виділяються на основі спільності структури, меж варіативності і використання в однотипних комунікативних контекстах. Конкретні ознаки диференціації жанрів пов'язані з трьома семіотичними вимірами – семантикою, прагматикою та синтактикою – і відносяться до відображення світу в тексті, до виконуваної текстом комунікативної функції та внутрішньої структури тексту. Це визначення К. Райс називає ознаки жанру, але не розкриває його сутності [11, 81].

Зважаючи на це, нас цікавить соціальна інтерпретація мовного жанру, запропонована К. Долініним, який вважає, що "кожен хоч якось канонізований, усталений мовний жанр (наказ по установі, постанова суду, наукова стаття, роман, передовиця у газеті тощо.) – це не що інше, як особлива соціальна роль, у якій мовна діяльність виступає як рольова діяльність" [3, 26].

Таким чином, у жанровій варіативності текстів знаходить свій прояв соціальна норма, що визначає специфіку вибору мовних засобів при творенні текстів тих чи інших жанрів. У практиці перекладу поєднуються три типи соціальних норм, що відображають традиції цього суспільства і цієї культури: 1) норми побудови тексту на МО; 2) норми побудови тексту на МП; 3) норми перекладу.

К. Райс, безумовно, права, вважаючи, що норми або конвенції жанру мають велике значення, оскільки відмінності між ними стають найбільш очевидними при виході за межі однієї мови й однієї культури. Насамперед, відмінності стосуються самої номенклатури жанрів. Поряд із загальними жанрами, що існують у будь-якій письмовій культурі (лист, казка, стаття), є жанри, поширені в деяких, але не в усіх культурах (наприклад, сонет), і, нарешті, жанри, специфічні лише для однієї культури (наприклад, поетичний жанр хайку в Японії). Конвенції жанрів характеризуються також історичною варіативністю (віршована форма середньовічного наукового трактату).

Жанрова диференціація текстів має безпосередньо стосується механізму перекладу та перекладацької стратегії. Насамперед, перекладач має зробити принциповий вибір – чи зберегти конвенції вихідного тексту, чи замінити їх конвенціями МП.

Настільки ж необхідне врахування специфіки типу тексту і комунікативної функції, яка визначає цей тип. Тільки знаючи функцію вихідного тексту і його місце у вихідній культурі, можна оцінити значущість окремих елементів вихідного тексту. [18, 213].

У своїх роботах К. Райс правильно звертає увагу на важливість передачі комунікативної функції тексту як умови успішного здійснення процесу перекладу, проте при цьому допускається спрощення. Подібно до деяких інших функціональних класифікацій текстів, її класифікація фактично зводить функціональну характеристику тексту до якоїсь однієї функції. Тим часом тексти, із якими має справу перекладач, поліфункціональні. Має рацію К. Долінін, який зазначає, що "якщо стиль висловлювання (фрази) буває єдиний і незаперечний, то стиль тексту, особливо художнього, є мінливою, динамічною його характеристикою" [3, 46]. І хоча в одній із робіт К. Райс зазначає, що "цілий текст не завжди відображає лише одну з функцій мови" і що "на практиці існують незліченні перехрещування і змішані форми" [13, 221], в цілому варто визнати правоту В. Вільса, який критикує К. Райс за те, що вона жертвує функціональною багатоплановістю тексту в ім'я побудови ідеальної моделі. Наприклад, вона беззастережно відносить художні тексти до текстів, що роблять акцент на формі [13, 212].

Зовсім іншу класифікацію текстів за жанровою ознакою пропонує російський дослідник А. Федоров. В основі його класифікації також лежать відмінності в характері перекладного матеріалу, і він виділяє: 1) інформаційні тексти, документальні тексти (торгового і ділового характеру) та наукові тексти; 2) публіцистичні твори; 3) літературні тексти [15, 200].

Загальною характеристикою першої групи текстів вважається наявність спеціальних термінів і фразеології. Найважливішою вимогою адекватності перекладу є вимога вибору перекладачем найбільш непомітних мовних засобів, що не відволікають від змісту синтаксичних конструкцій письмової мови.

Коли стиль автора висловлювання не має принципового значення, тобто коли враховується лише предмет повідомлення, а не спосіб викладу, цю вимогу можна прийняти. Особливо важливою є необхідність володіння диференційованою спеціальною фразеологією, без якої будь-який перекладний текст визнається недостатньо якісним, оскільки читачеві тексту перекладу він буде здаватися неприродним або щонайменше непрофесійним.

Загальною характеристикою другої групи текстів (публіцистичних) А. Федоров вважає властиве їм поєднання елементів наукової (використання термінології) і художньої мови (використання риторичних фігур, метафор тощо). Неабияке значення автор надає засобам синтаксису, хоч речення у цій групі текстів зорієнтовані на книжну мову. Виділення такої групи не може вважатися правомірним. Публіцистичні тексти мають бути віднесені або до прагматичних – у тих випадках, коли на першому плані є передача інформації, або до літературно-художніх текстів, коли за допомогою художніх засобів мови досягається певний естетичний вплив, що, природно, має бути збережений у перекладі. Довести з достатньою переконливістю наявність власних закономірностей у перекладі текстів суспільно-політичного типу, порівняно з текстами першої і третьої груп, А. Федорову не вдалося. Цю групу варто вважати не самостійним типом текстів, а принаймні формою, що є наслідком переплетення різних видів текстів.

І нарешті, третя група текстів (художня література) у стилістичному відношенні характеризується, за А. Федоровим, різноманітністю лексичних (професійних, архаїчних, екзотичних) і синтаксичних мовних засобів, а також інтенсивним застосуванням елементів розмовної мови. Не говорячи вже про те, що ця характеристика може бути істинною і для інших видів текстів. Наприклад, для коментарів преси, що не належать до текстів літературно-художнього типу, вона є занадто односторонньою і такою, що виділяє лише другорядні моменти, а головне – переважання естетичних аспектів у мовному оформленні цих текстів і необхідність збереження їхньої естетичної значущості при перекладі взагалі не згадується. І навпаки, художня проза, драматичні твори і лірика підпадають під одне правило, хоча саме тут варто було б виявити специфічні закономірності, що виправдали б виділення окремих типів текстів.

Специфіка нашого дослідження стосується типів текстів, що притаманні мові періодики. Тому детальніше зупинимося на жанровій палітрі ЗМІ. Слід мати на увазі, що поділ журналістських матеріалів на жанри до певної міри умовний, має скоріше не практичний, а теоретичний характер. Жанрові особливості на практиці певною мірою розмиваються. Але все-таки журналістські матеріали класифікуються за жанрами, а самі жанри за типологічними особливостями поділяються на кілька основних груп. З теоретичної точки зору це питання глибоко розроблено у світовому та вітчизняному журналістикознавстві. І хоч дослідники не виробили єдиної класифікації жанрів, але підходи щодо їх поділу на типологічні групи практично однакові: вони визначаються задумом, змістом, завданням, масштабом журналістських матеріалів, способом відображення в них дійсності. Так, сучасна українська школа теорії і методики журналістської майстерності, представниками якої є професори В. Здоровега, В. Карпенко, В. Шкляр дотримується усталеного поділу жанрів на три групи [5, 142–158; 8, 205–225; 1, 98–103]:

– інформаційні;

– аналітичні;

– художньо-публіцистичні.

На думку дослідників з Міжнародного інституту війни та миру, найхарактернішими сьогодні є лише чотири жанри [14, 50]:

– новини (замітка);

– новинна стаття з елементами аналізу;

– нарис;

– коментар.

Корейські ж дослідники для типологічного опису медіатекстів використовують змістову характеристику, яка дозволяє виділити тематичну домінанту текстів, або приналежність до однієї зі стійких тем, що регулярно висвітлюються ЗМІ, – так звані "медіатопіки" [2, 33].

Так, у праці Кан Пом Мо "Жанри текстів корейської мови і мовна специфіка" виділяються такі типи журналістських матеріалів [7, 9-10]:

– новини міжнародного і регіонального життя;

– політика;

– економіка;

– спорт;

– культура;

– опис світського життя;

– матеріали, конкретизовані за типами аудиторії (жіноча, дитяча тощо);

– портретні нариси.

Хоча в деяких дослідників можна знайти і більш характерну для нас класифікацію журналістських творів [9, 143–147]:

– замітка [подокіса];

– коментар [хесолькіса];

– стаття [кіхвеккіса];

– інтерв'ю [інтобю];

– Лайф-сторі [рибокіса]

– репортаж [сикеджікіса];

– нариси [касіп, пхиропіль];

– рецензія [пхьонронкіса].

На тлі загального різноманіття існуючих підходів до можливостей функціонально-жанрового опису текстів масової інформації класифікація, розроблена в рамках теорії медіалінгвістики, дозволяє гнучко поєднувати типології різних теоретичних шкіл. Ця класифікація виділяє чотири основні типи медіатекстів [2, 32]:

– новини;

– інформаційна аналітика і коментар;

– текст-нарис (або будь-які тематичні матеріали, які можна позначити англійським терміном "features");

– реклама.

Універсальний характер класифікації зумовлений такими чинниками. По-перше, будучи заснованою на функціонально-стилістичній диференціації мови, що ґрунтується на вченні академіка В. В. Виноградова про стилі мови і мовлення, вона дозволяє достовірно відображати реальну комбінаторику функцій повідомлення і впливу в тому або іншому типі медіатекстів. Так, новини – це тексти, що найповніше реалізовують одну з головних функцій мови – повідомлення і одну з головних функцій масової комунікації – інформативну. Медіааналітика, або коментар, поєднує реалізацію функції повідомлення з посиленням компоненту впливу за рахунок висловлення думки і оцінки. Публіцистика, або тексти групи "features", до яких відноситься широкий діапазон тематичних матеріалів, представлених у ЗМІ, характеризується подальшим посиленням впливу в художньо-естетичному варіанті. І нарешті, реклама поєднує в собі функцію дії як функцію мови, що реалізовується за допомогою багатого арсеналу мовностилістичних засобів виразності, і функцію впливу як функцію масової комунікації, що реалізовується за допомогою особливих медіатехнологій, властивих тому або тому засобу масової інформації. По-друге, описові можливості цієї класифікації надзвичайно широкі, оскільки вона дозволяє охарактеризувати практично будь-який текст масової інформації як з погляду основних форматних ознак, так і щодо особливостей реалізації в ньому мовних і медійних функцій.

Тож визначивши основні жанри журналістських творів, перейдемо до основного завдання нашого дослідження. Розглянемо, якими методами й засобами перекладу потрібно користуватися для збереження комунікативної цілісності медіатекстів при перекладі з корейської на українську мову.

Основне завдання при перекладі текстів новин – донести до читача його зміст у найбільш ясній, чіткій і звичній формі. Такі тексти стилістично стримані як в оригіналі, так і в перекладі, і ніщо не відволікає тут увагу від фактологічної сторони повідомлення, що робить інформаційні тексти схожими на різних мовах.

Як характерно і для газетної інформації, речення в цих текстах порівняно недовгі й нескладні. Тому відпадає необхідність у розподілі речень на коротші. Вони потребують лише синтаксичних перегрупувань, що спричинені загальними розбіжностями між корейською і українською мовами – переважно у порядку розташування членів речення.

Напр.: [укхираіна собу тосі лібіпиесо чійок конкунпуде чхансоль юксіпчуньониль кіньомханин еошьога йолльонинде чогонъ кокєриль сонпоітон чонтхукіга нитатопсі хвайоме хвепссаін чхе кванджунъсогиль топчхінин параме йохинсам мьоні саманхаго пексіпюк мьоні пусанъхан косіда] – На авіашоу, що відкрилося у Львові на честь 60-річчя повітряних сил, внаслідок падіння бойової машини під час показових польотів, загинули 83 особи та поранено 116.

При перекладі інформаційних повідомлень найчастіше застосовуються такі прийоми передачі оригіналу як застосування еквівалентів (або константних відповідників) із галузі політичної термінології, лексико-семантична трансформація низки поєднань, що викликана фразеологічними вимогами документально-ділового стилю української мови, а також використання синтаксичних перегрупувань та варіантних відповідників.

Звісно, газети різних напрямів можуть відрізнятися за стилем, за підбором лексики (за ступенем складності фраз). Але такі розбіжності найменшим чином стосуються жанру новин. Зазвичай інформаційні тексти містять загальноприйняті формулювання або навіть повторюють офіційні документи. Можливість висловити емоційно-оцінне ставлення до фактів, що повідомляються, у цьому виді матеріалів обмежена. Так основними практичними труднощами перекладу газетних новин є:

– багатозначність слів (використання слів не в прямому значенні);

– використання зворотів розмовної мови;

– використання специфічних зворотів газетно-політичної мови;

– використання великої кількості допоміжних елементів;

– синтаксичні конструкції;

– терміни.

У досягненні перекладацької мети велику роль відіграє постійне врахування жанрово-стилістичної форми МП, і ні в якому разі не допускається передача лише логічного змісту, викладеного у МО.

Для другої групи текстів, а саме аналітичних, основним завданням є, звісно, передача загального настрою (тону) оригіналу. Тому перекладачеві потрібно звернути увагу на таке:

– стислість викладу. Як і в новинних текстах, потрібно уникати зайвих слів, але в міру необхідності;

– характер термінології і номенклатури (назви установ, органів влади, посад, назви партій тощо). Перекладач повинен враховувати те, як прийнято передавати ці елементи газетного тексту в матеріалах тієї мови, на яку він перекладає текст;

– наявність образних висловів, розмовно-побутових зворотів, емоційно забарвлених місць, які не можна згладжувати, оскільки все це надає текстові яскравого, живого забарвлення;

– чіткість синтаксису, особливо, коли йдеться про довгі, складні речення, при перекладі яких особливо ймовірні непорозуміння і плутанина. У цьому випадку можливе і членування довгого речення, якщо воно не має функціонального навантаження.

Також при перекладі аналітичних текстів можливе відмежування від прямого словникового змісту низки слів і образного змісту, що зберігається в них – відповідно до норм газетного стилю української мови.

Напр.: [ільпонінтирин "чійокчонъчхесон"иль хьонъсонъхаго асіа куккатириль тхонхапхаль манхан чачхе кєхвегиль качіго іттчі мотхада. Асіаи манин наратирі вонйонхагоджа хетттон ільбонсік кьонъдже кічджои чхобанъдо танджі мігуккьонъджееи "пхьоніп" иль иміханин тее пульевахан косіда.] – У японців немає власного проекту, навколо якого вони могли б сформувати "регіональну ідентичність" і об'єднати азійські країни. Навіть рецепт японського економічного дива, яким скористалися багато країн регіону, по суті означає лише "підлаштування" національної економіки до економіки США.

Мові третьої групи журналістських текстів "features" притаманно переважно помірне використання термінів, що у більшості своїй нагадують загальновживані слова, широке застосування розмовної лексики (зрозумілих і доступних слів), часте використання у реченнях слів з різним стилістичним забарвленням (не лише елементів ідіоматики, а й просторічь, архаїзмів в іронічному значенні). Стилістично задіяні тропи різних видів зустрічаються тут рідко, але відіграють важливу роль, виокремлюючись на тлі слів, що вживаються у прямому значенні. Речення тут зорієнтовані на книжне мовлення, хоча не є винятком розмовні еліпси, неузгодженість між окремими членами речення. Можуть іноді з'являтися емоційно забарвлені, окличні чи питально-риторичні конструкції. Саме в цих особливостях виражається індивідуальне ставлення автора до змісту, який він викладає [4, 44].

Говорячи про методи перекладу цього виду текстів, варто зазначити, що їм притаманні застосування так званих варіативних відповідників та використання складних граматичних трансформацій. Про деякі з них ішлося у наших попередніх роботах [12].

Напр.: [чагин мульпанъурі койохан сумьоне ттороджьотта. чанчанхан сумьоне ттороджьо суманин тонъсімвониль кирьоненин мульпанъуль хананин чонъджогиль ккенин сепьок чонсорі катхин чончега анількка. онронин чхіммуке катхін сесанъиль хиндиро ккеунин сінреи мульпанъульіда.] – Маленька крапелька, падаючи на завмерлу поверхню води, збурює її. Вона, як дзвін, що своїм голосом порушує ранкову тишу. Такою крапелькою є і журналістика, що розбуджує в людей цікавість до інформації.

Отже, у нашій роботі було детально розглянуто типологічні характеристики журналістських текстів у корейському та українському журналістикознавстві. Зважаючи на відмінності в описі жанрової класифікації у наших країнах, ми намагалися уніфікувати їх, використавши типологію, що розроблена в рамках теорії медіалінгвістики, яка дозволяє гнучко поєднувати класифікації різних теоретичних шкіл. Саме це дало нам змогу виробити методологічні засади перекладу кожного з типів журналістських текстів, враховуючи специфіку корейського й українського газетно-публіцистичного стилю мовлення.

 

1. Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. – К.: МІЛП, 2000. – 203 с.

2. Добросклонская Т. Г. Медиатекст: теория и методы изучения // Вест. Моск. ун-та. Серия 10. Журналистика. – М., 2005. – № 2. – С. 28–34.

3. Долинин К. А. Стилистика французского языка. – Л.: Просвещение, 1978. – 344 с.

4. Дудник М. М. Співвідношення денотативної і конотативної інформації при перекладі (на матеріалі текстів публіцистичного стилю): Дис... канд. філол. наук: 10.02.16 / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 193 арк. – Бібліогр.: арк. 176–193.

5. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підруч. – 2-ге вид., перероб і допов. – Л.: ПАІС, 2004. – 268 с.

6. І Сан Вон. Аналіз перекладних текстів з російської на корейську мову, що ґрунтується на понятті смислової структури (кор. мовою)// Журнал інституту перекладознавства. – Сеул, 2002. – № 6. – С. 112–127.

7. Кан Пом Мо. Жанри текстів корейської мови і мовна специфіка (кор. мовою). – Сеул: Корьотехаккьочхульпханбу, 1999. – 278 с.

8. Карпенко В. Журналістика: Основи професіональної комунікації. – К.: Нора-прінт, 2002. – 348 с.

9. Квак Сон Хі. Переклад і структура тексту (кор. мовою). – Сеул: Ханкукмунхваса, 2001. – 262 с.

10. Квак Чхун Чхоль. Методика перекладу міжнародних телевізійних новин (кор. мовою) // Журнал інституту перекладознавства. – Сеул, 2000. – № 4. – С. 97–113.

11. Комиссаров В. Н. Общая теория перевода. Проблемы переводоведения в освещении зарубежных ученых: Учеб. пособ. – М.: ЧеРо, 1999. – 136 с.

12. Литвиненко В. Особливості перекладу простих речень української і корейської мов у публіцистичних текстах // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Журналістика. – К., 2001. – Вип. 9. – С. 59–62.

13. Райс К. Классификация текстов и методы перевода // Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. – М., 1978. – С. 202–228.

14. Стандарты международной журналистики: жанры и структура статей // Профессия – журналист. – М., 2002. – № 10. – С. 50.

15. Фёдоров А. В. Основы общей теории перевода (линвистические проблемы). 4-е изд. – М.: Высш. школа, 1983. – 303 с.

16. Чхве Мун Джон. Рекомендації щодо усунення помилок при перекладі з російської на корейську мову (на матеріалі періодики) (кор. мовою) // Журнал інституту перекладознавства. – Сеул, 2000. – № 9. – С. 147–162.

17. Швейцер А. Д. Перевод и лингвистика. Газетно-информационный и военно-публицистический перевод. – М.: Воениздат, 1973. – 288 с.

18. Reiss K., Vermeer H. J. Grundlegung einer allgemeinen Translationstheorie. – Tubingen, 1984. – 256 p.

 

© Литвиненко В.В., 2006


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові