Ласкаво просимо

к.філол.н.
 

 

 

About new Tumoshuk`s book “Publishing business: a vue of journalist, editer, scientist”. – Кiev: Our culture and science, 2005. – 328 p.

Позитивні зміни, що сталися в українській книговидавничій справі впродовж останнього часу, дають підстави для стриманого оптимізму всіх, хто дотичний до цієї галузі. Здається, справді, держава нарешті усвідомила: книговидання належить до тих пріоритетних сфер суспільного життя, які визначають його духовний потенціал, сприяють збереженню та подальшому розвитку надбань попередніх поколінь, виховують почуття національної гідності. Так, нині в Україні зареєстровано понад 1500 видавництв та видавничих організацій різних форм власності, що ставлять собі за мету задовольняти інформаційні потреби читачів. Випуск видавничої продукції у 2004 р. перевищив 58 млн примірників, а це – 14900 назв видань широкого тематичного спектра. І хоча фахівці-скептики констатують: з вражаючої кількості видавництв лише 400 більш-менш активно функціонують на національному книжковому ринку; обсяг видавничої продукції стрімко зростає передусім завдяки посиленій увазі до навчальних видань (їх, зокрема, випущено за останній рік майже 38 млн примірників); Україна й надалі відстає від інших країн щодо кількості книг на душу населення (1,3 примірника, тоді як, приміром, у Російській Федерації ця цифра становить 6 примірників); викликає занепокоєння і відсоток вітчизняної книги на ринку (він не перевищує 4 %) – українське книговидання все ж було і залишається важливою складовою національної інформаційної політики, чинником суспільних, культурних і наукових зрушень.

Усвідомлення державних пріоритетів у сфері культури, до якої належить і книговидання, збільшення (чисельно та за штатом працівників) видавництв та видавничих осередків різної спрямованості актуалізували проблеми професійного вишколу кадрів. У реальній ситуації, коли книжкову справу в країні часто-густо рухають "фізики і лірики", а не професійні книжники, загострилася потреба в навчальних закладах, де можна було б здобути якісну фахову освіту за спеціальністю "Видавнича справа та редагування". Нині до таких осередків належать Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Українська академія друкарства, Видавничо-поліграфічний інститут Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут", Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, Міжнародний університет розвитку людини "Україна". Безперечно, всі вони (а також велика кількість спеціалізованих кафедр редагування, започаткованих у класичних та педагогічних університетах) усвідомлюють, що сучасний видавець, редактор – це фахівець, який володіє широким спектром професійних знань і навичок, що виходять за межі вузькоцехових інтересів, підприємець, який вміє і бажає брати відповідальність на себе. До засадничих "констант" редакторської професії (бездоганної мовної компетентності, навичок логічного мислення, здатності аналізувати різноманітні комунікативні ситуації тощо) додались обов'язкові знання видавничого бізнесу та видавничого менеджменту, адже навряд чи хто наважиться заперечити, що книговидання нині є об'єктом активної підприємницької діяльності, а на книжковому ринку книга виступає не лише як явище культури, а й як товар.

Підготовка сучасних видавців-підприємців – справа вельми складна. Запровадження нових навчальних дисциплін (приміром, "Маркетингу та менеджменту у видавничій справі", "Видавничого бізнесу") потребує належного навчально-книжкового забезпечення, створення системи навчальних видань – низки посібників, а з часом і нормативного підручника. Та й видавцям-практикам, вихованим в умовах жорсткого регулювання видавничої галузі 70–80-х рр. або в стихії добре відомого всім "нецивілізованого" книжкового ринку 90-х рр., непросто змінити психологію та налаштуватися на діяльність за законами і правилами, оскільки де ж отримати всі необхідні відомості, а можливо, і фахові поради?

Нагальним потребам як практики книговидання, так і запитам вищих закладів освіти, що готують фахівців за спеціальністю "Видавнича справа та редагування", покликана дати відповідь нова книга доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка М. С. Тимошика "Видавничий бізнес". В умовах, коли авторитетні фундаментальні навчальні й довідкові праці з організації видавничої справи, створені московськими вченими переважно у 70–80-х рр., безнадійно застаріли, а нові дослідження і розробки російських колег не в усьому беззастережно накладаються на наші національні реалії і практику українського книговидання (зокрема, з причин відмінностей у податковому законодавстві), поява такої книги, безперечно, приверне увагу громадськості. Справді, "видавничий", та ще й "бізнес" – сполука провокативна і цікава для доволі широкого кола читачів (згадаймо, скільки у нас у країні авторів!) і для тих фахівців, які реально задіяні у цьому заплутаному податковими та командно-адміністративними заборонами процесі. Наважимося прогнозувати, що наклад видання не затримається на полицях книгарень, стане цінним і корисним набутком бібліотек навчальних закладів, книгозбірень студентів, працівників видавництв, науковців, зрештою, всіх небайдужих до української книги.

Книга "Видавничий бізнес" створювалася (саме так – не писалась, а створювалась) автором упродовж короткого, на перший погляд, періоду 2000–2004 рр. Насправді ж це видання ввібрало в себе весь громадський, науковий та професійний досвід, накопичений М. Тимошиком за роки журналістської праці у регіональній періодичній пресі, наукових досліджень з історії та теорії книги та особливо під час роботи на відповідальній посаді головного редактора у відомому авторитетному видавництві "Либідь" (згадаймо, як стрімко увійшло воно до кола лідерів вітчизняного книговидання на межі 80–90-х рр. завдяки оригінальній, сміливій у контексті того часу програмі українознавчих видань, що була розроблена та успішно втілена у практику Миколою Степановичем). Основу нової книги "Видавничий бізнес" становлять численні статті автора з актуальних проблем розвитку сучасного книговидання, що побачили світ на сторінках поважних фахових часописів, переважно "Друкарства", "Вісника Книжкової палати", "Наукових записок Інституту журналістики". Їх публікація викликала свого часу велике зацікавлення видавничої громадськості, однак і нині вони не втратили свого неординарного значення, адже питання, яких торкаються ці дописи, все ще потребують уваги суспільства та негайного вирішення з метою піднесення фахового рівня українського книговидання.

Зміст книги "Видавничий бізнес" (а це – сім окремих розділів, які охоплюють доволі широке коло проблем, не обминаючи "гострих" кутів, зокрема, стосунків між українською книгою і неукраїнською (донедавна) владою в Україні в широкому контексті) умовно можна поділити на кілька блоків: історичний, політичний, організаційно-маркетинговий та кадровий. Власне, розділ "Уроки тисячолітньої традиції" – а саме він становить ядро історичного блоку – присвячений витокам української книжкової традиції від давніх-давен (так, наведені М. Тимошиком історичні факти переконливо засвідчують українські корені давньоруської рукописної спадщини, підтверджують розвиток книгописання на праукраїнських землях ще до прийняття християнства, чітко атрибутують національні пам'ятки книжності) до початків книгодрукування, яке прийшло на наші землі з Заходу задовго до появи у Львові Івана Федорова. Переконлива наукова аргументація, великий за обсягом масив нових фактичних відомостей, оригінальність та неупередженість авторських тверджень і гіпотез, ґрунтовність доказів, безперечно, зацікавлять читача, привернуть його увагу до історії книги як складової загальноцивілізаційного поступу українського народу, його культури, спонукатимуть замислитися кожного видавця над суспільними наслідками його діяльності. Можливо, хтось подумки дорікне авторові за те, що "Видавничий бізнес" (а назва, на перший погляд, налаштовує виключно на сучасне!) починається з історичного екскурсу, однак, на нашу думку, це відображає переконання М. Тимошика: без усвідомлення власних коренів, без глибокої поваги та шани до національних традицій, здобутків наших предків – визначних творців книги – неможливо виховати справді українського видавця-патріота.

Концептуально важливим для розуміння авторського задуму книги "Видавничий бізнес" є політичний блок, а саме розділ "Видавнича справа і влада", де проблеми висвітлено багатогранно і багатоаспектно. Йдеться і про відсутність цілісного, системного підходу влади до розвитку українського книговидання; і про неузгодженість державної політики в цій сфері; і про несформованість чітких пріоритетів щодо тематики, видів літератури; і про невизначеність суспільної значущості видань для читачів України; і про мовні питання. З болем пише автор про те, як незатишно почувається у своїй материнській домівці українська мова – основа, стрижень державності, джерело сили і гідності нації. Хоча основою цього розділу стали трохи віддалені в часі публікації (2000–2003), однак їх злободенність і нині не викликає сумнівів, адже чимало проблем, що хвилюють М. Тимошика й усю видавничу громадськість, ще не мають належного та остаточного вирішення. Державницька позиція автора, яка знаходить втілення у низці аргументованих, глибоко виважених і фахових пропозицій до провладних органів, що опікуються українським книговиданням (це передусім доцільність внесення змін у правове поле видавничої галузі, покликаних сприяти формуванню єдиного цивілізованого законодавства; належне організаційне забезпечення діяльності книговидавничого комплексу та мережі книгорозповсюдження; визнання мовних пріоритетів – принизливе становище українськомовного друкованого продукту в Українській державі не може бути виправданим), повинна бути почута і підтримана всіма, кому небайдужа доля української книги.

Безперечно, найбільше зацікавлення читачів викличе матеріал таких розділів книги, як "Книжкові ярмарки як форма бізнесу: український варіант", "Зарубіжні книжкові ярмарки", "Менеджмент у видавничому бізнесі" (тобто відомості, які належать до організаційно-маркетингового блоку). Загальновідома теза, що книжкові ярмарки (а їх у світі понад 120) є тим чинником, який зближує народи і нації, сприяє кращому розумінню та піднесенню духовної культури суспільства, підтверджена цікавими спостереженнями М. Тимошика. Він був учасником багатьох з них: це і трохи офіціозний "Книжковий сад" у Києві, і неперевершений Форум видавців у Львові, і щоразу цікавіший "Книжковий світ" у Харкові, а ще – Женева, Познань, Єрусалим, Москва... Тут позиція науковця, видавця втілена в аргументованій фаховій оцінці непересічних видавничих проектів, оригінальних програм або окремих витворів сучасних видавців, явищ українського та світового книжкового руху початку ХХI ст., а майстерний виклад журналіста – у тому особливому стилі з виразними авторськими інтонаціями, що притаманний М. Тимошику. Неординарність тверджень ґрунтується на багаторічному практичному досвіді професора, який добре знає сучасне українське книговидання "зсередини", адже нині очолює київський науково-видавничий центр "Наша культура і наука", веде активну видавничу діяльність (зокрема, помітною подією культурного життя України став видавничий проект цього осередку "Запізніле вороття" – публікація наукової та літературної спадщини І. Огієнка).

Завершує цю цікаву книгу розділ, що має назву "Кадри для видавничого бізнесу". Здавалось, престижна в усьому світі, почасти навіть елітарна професія видавця, редактора (приваблива не завдяки високим прибуткам, як часто уявляють собі деякі сучасні видавці-підприємці, шукаючи передусім сфери вигідного вкладення капіталу, а внаслідок інтелектуальності, творчій орієнтації, універсальності) вже чітко визначилась та повністю сформувалась. Однак реалії та, можливо, подальші перспективи книжкового ринку, як переконливо і логічно показує М. Тимошик, загострюють увагу до дефіциту кваліфікованих книжкових кадрів, здатних ухвалювати самостійні, часом нетрадиційні рішення, брати відповідальність на себе. Вишкіл таких фахівців – справа престижу численних спеціалізованих кафедр видавничої справи та редагування (однією з них, доволі молодою, однак авторитетною керує професор М. Тимошик). Безперечно, неупереджений погляд на стан підготовки сучасних видавців, суттєві пропозиції щодо оптимізації навчального та творчого процесу (а без творчого підходу хіба ж можливо виплекати особистість?) зацікавлять не лише колег з інших кафедр, педагогічну громадськість, а й самих студентів – майбутніх учасників усіх складних процесів видавничого бізнесу.

На нашу думку, рецензовану книгу "Видавничий бізнес" відрізняє від інших нечисленних праць, присвячених теоретичним та практичним аспектам сучасного книговидання, передусім те, що її зміст – не сукупність готових рецептів на всі випадки редакторського життя, це збірка своєрідних "правил поводження на видавничому полі". Це інформація, яка має на меті спонукати всіх, дотичних до підготовки та випуску справді української книги, до власних роздумів, формування власної позиції, до пошуків неординарних шляхів (не узагальнених, знівельованих, а тому неефективних, а таких, що їх повинен віднайти кожний видавець на основі глибоких професійних міркувань та висновків). Відкритість, незаангажованість сміливо заявленої авторської позиції, прагнення охопити широке коло проблем видавничої справи у поєднанні з аналітичним підходом до явищ сучасного книговидання, практичним видавничим досвідом М. Тимошика, особлива довірлива манера викладу не залишать байдужими всіх, хто ознайомиться з цим виданням.

Поява книги "Видавничий бізнес" – помітна подія для всіх, дотичних до книговидавничої сфери, ще й тому, що цим виданням науково-видавничий центр "Наша культура і наука" розпочинає новий суспільно важливий проект – підготовку і випуск у світ серії "Бібліотека видавця, редактора, автора". Побажаємо успіхів видавцеві та всім майбутнім авторам довгоочікуваних видань, що сприятимуть формуванню професіоналізму, порядності, патріотизму сучасного редактора і видавця, піднесенню рівня української книжкової справи XXI ст.

 

© Н.І. Черниш, 2006