Ласкаво просимо

Ювілей Олександра Даниловича Пономарева

д. філол. н.
УДК “388”(092)

Олександр Данилович Пономарів народився 17 жовтня 1935 р. у м. Таганрозі Ростовської області (Росія) у родині робітників. Його батько, Пономарів Данило Семенович, 1908 р. народження, у 41-му на фронт і через 3 роки загинув. Діти залишилися сиротами. Мати, Пономарева Олена Яківна, 1906 р. народження, до війни працювала на заводі, під час війни переїхала до свого рідного села Носове Таганрозького району, де жила й працювала до своєї смерті в 1980 р. О. Пономарів після закінчення семирічної школи вступив до Таганрозького авіаційного технікуму, який закінчив у 1955 р. У 1956 р. вступив на філологічний факультет КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Закінчив його 1961 р. й дістав призначення до Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України, де працював науковим співробітником до 1976 р. У 1974 р. захистив кандидатську дисертацію "Лексика грецького походження в українській мові". У 1976–1979 рр. працював у видавництві "Техніка" на посаді старшого редактора. Невдовзі у 1979 р. перейшов до Київського національного університету, на кафедру мови та стилістики факультету журналістики. Працював старшим викладачем, доцентом, професором. З 1990 р. – завідувач цієї кафедри. Захистив докторську дисертацію "Проблеми нормативності української мови в засобах масової інформації".

О. Пономарів розробив і викладає в Інституті журналістики курс стилістики, його лекції викликають живий інтерес у студентів. Читав Олександр Данилович курс лекцій і за кордоном – протягом 1995/1996 навчального року і в другому семестрі 1996/1997 у Карловському університеті в Празі (Чеська Республіка), зі спеціальними лекціями виїжджав до Греції, США (по лінії Наукового товариства імені Шевченка), Канади. Неодноразово брав участь у міжнародних конгресах, конференціях, нарадах різного рівня. Член Національної спілки письменників та Спілки журналістів України.

О. Д. Пономарів – автор понад 150 праць, серед яких підручник "Стилістика української мови" (К., 1992; 2-ге вид. – К., 1993; 3-тє вид. – К., 2000), навчальний посібник "Культура української мови: Мовностилістичні поради" (К., 1999; 2-ге вид. – К., 2001), "Сучасна українська мова" (К., 1997; 2-ге вид. – К., 2001; 3-тє вид., випр. і доп. – К., 2005), автор низки розділів і відповідальний редактор: Словник античної міфології (К.: Наук. думка, 1985, у співавторстві з І. Козовиком); Етимологічний словник української мови (матеріали є у 1, 2, 3 томах), "Фонеми Г та Ґ: словник і коментар" (К., 1997) тощо.

Олександр Данилович – член редколегій журналів "Українська мова в школі", "Дивослово" (для школярів), "Урок української", "Пам'ять століть", "Українська газета" та ін. Багато років – головний редактор газети "Київський університет".

Голова експертної Ради з мовознавства ВАК України (2000–2003), з 1993 р. і до цього часу заступник Голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка. (Президент товариства "Україна – Греція"), має Почесний диплом Грецької спілки перекладачів (1992, за український переклад роману Стратила Міривіліса "Життя в могилі").

Лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Франка Національної спілки журналістів України (2002), лауреат премії імені Бориса Грінченка (2004, Товариство "Просвіта"), Заслужений журналіст України (1997). Має Почесну грамоту Президії Верховної Ради Української РСР (1987). Нагороджений медаллю "Будівничий України" (2002).

Науковці шанують доробок О. Пономарева в галузі лексикології, етимології і стилістики, а широкому загалу Олександр Данилович відомий насамперед як борець за українську мову, за право українського народу спілкуватися рідною мовою в усіх сферах життя.

О. Пономарів як патріот завжди розумів, що тільки вільна, незалежна Україна може забезпечити вільний розвиток української мови та культури. Після прийняття Закону про мови і здобуття незалежності багато і плідно працював на теренах підтримки української мови, її реального, а не декларованого усталення як державної. Важливими одночасно виявилися два "моменти" – розширення функціонування української мови і активна, широка пропаганда мовних норм, які в принципі суперечать одне одному.

У той час, як у Росії демократизація мови призводила до її панування і в побуті, і в професійному спілкуванні зниженої мови, до розхитування мовних норм, українські шанувальники рідного слова, насамперед О. Пономарів, своїми зусиллями не допустили цієї руйнівної для тогочасного стану української мови тенденції і позитивними пуристичними діями утримали від падіння у прірву. Невтомна праця вченого з захисту нормативної мови, боротьба з суржиком сприяють виникненню в української спільноти почуття гордості за свою мову, за свою окремішність, індивідуальність. Боротьбу за культуру української мови О. Пономарів розпочав ще з молодості, коли осягнув всю її красу та багатство. Про це можна прочитати у статті М. П. Кочергана, надрукованій у Наукових записках Інституту журналістики (2001. – Т. 5). Численні виступи протягом сорока років на сторінках газет (“Літературна Україна”, “Друг читача”, “Освіта”, “Українська газета”, “Культура і життя”, “Голос України”, “Молодь України”, “Вечірній Київ” тощо) і журналів (таких, як “Всесвіт”, “Дніпро”, “Журналіст України”, “Культура слова”, “Урок української”, “Київська старовина”, “Слово і час”, “Сучасність” тощо), присвячені проблемам нормативності мови, сформували чимале коло його читачів та однодумців. Як спокійний і вимогливий батько дослідник і пропагандист учить усіх шанувальників правил сучасної української мови, роз'яснюючи ті внутрішні закони, що діють в українській мові.

Стиль О. Пономарева поєднує наукову чіткість, стриманість з публіцистичною експресивністю, а зрідка й з тонким ліризмом, що взагалі невластиво для наукових праць: “Кожна мова має власне світло, яке виблискує в безмежному океані мов Землі” (Плекати мову – це ще й дотримувати її норм // Урок української. – 2000. – №3); трапляються й гумористичні підколювання бездумних ревнителів казенної мови. Наведу лише один приклад. У Олександра Даниловича є праці, в яких він розглядає назви професій у жіночій формі і, де, можливо, намагається підтримати слабку стать у її стремлінні мати власні найменування, назви на позначення жінок. Один із дописувачів журналу обстоює чоловічий варіант у назвах професій і пояснює це законом економії мовних засобів. Мовознавець відповідає йому цілком серйозно, але без сміху читати його відповідь-аргументацію неможливо: "Економити мовні засоби, безперечно, треба. Та коли замість лікарка пишуть жінка-лікар (на черзі, либонь, жінка-вчитель), то яке ж тут заощадження?" (Журналіст України. – 1988. – № 3).

О. Пономарів націлений на боротьбу з помилками і часто це виходить не просто правильно і влучно, а й красиво і цікаво. Наведу приклад з його діяльності як редактора. Йдеться про "Назви рослин в українському мовознавстві", упорядники В. І. Чопик і О. П. Гайдученко (К.: КНУ, 2000). Не знаю, хто кого знайшов для співпраці, але робота вийшла цікавою і корисною і, головне, з тонкою мораллю і прикладом для наслідування. Основна думка – при укладанні словників у тих випадках, коли йдеться про ботанічне, хімічне тощо поняття не завадило б мовознавцям консультуватися з фахівцями. Тим більше, як вважає автор чи автори передмови (і я впевнена, що це з підказки О. Д.), О. С. Мельничук, укладаючи словник іншомовних слів, консультувався, а тому й прикрих помилок (і не прикрих теж) у тому словнику нема.

Якщо намагатися сформулювати сферу наукових уподобань О. Пономарева, то треба зазначити, що він полівалентний, різновекторний, але при цьому постійний у своїх прихильностях. Можна виділити кілька напрямів наукових інтересів ювіляра:

1. Атенський (від назви столиці Греції Атени – Афіни). Поштовхом багатолітньої заглибленості у культуру Давньої Греції (і паралельно Давнього Риму) стала друга спеціальність, яку він здобув на філологічному факультеті, – викладач новогрецької мови. Мовні, літературні, культурні зв'язки з сучасною Грецією, стремління донести до українського читача найкращі надбання сивої давнини і бурхливого сьогодення сучасної Греції і, навпаки, ознайомити греків із надбаннями української літератури стало для вченого завданням, яке він поставив перед собою і яке вирішує всі ці роки, сумлінно працюючи як перекладач з новогрецької на українську, і як науковець, що обрав об'єктом дослідження грецькі запозичення в українській мові – предмет кандидатської дисертації і подальших поглиблених досліджень протягом усього творчого життя.

Як перекладач, Олександр Данилович подарував нам переклади поезій і прози з грецької, ознайомив українського читача з творчістю Я. Ріцоса, Еллі Леоніду, Й. Сеферіса, Т. Ліватідіса, Т. Антіаса, О. Елітіса, Р. Фереоса, прозою Ніколаїдіса, Е. Апексіу, А. Самаракіса, новогрецькою літературою Кіпру. Додамо, що він перекладав також з інших мов: білоруської, російської, польської, чеської, албанської, італійської. Уже сам перелік демонструє широкі горизонти перекладацької творчості. Навіть якби не було наукового доробку, внесок О. Пономарева в розвиток європейської, і ширше – світової культури, є, безперечно, вагомим.

Окремо хочеться зазначити ще один факт перекладацької діяльності Олександра Даниловича Ще студентом він з Ніною Федорівною Клименко написав підрядковий переклад "Кобзаря" грецькою мовою, на підставі якого грецькі поети здійснили поетичний переклад до 150-ліття від дня народження Т. Г. Шевченка. Саме завдяки цій праці двох київських студентів Греція ознайомилася з творчістю Кобзаря.

2. Другим у становленні О. Пономарева як науковця, на наш погляд, став напрям, який можна назвати етимологічним. Працюючи з О. С. Мельничуком, він узяв участь в укладанні Етимологічного словника в семи томах, який почав виходити у 1983 р. Доля дала можливість йому торкнутися вічності, оскільки такі словники виходять за межі побутового сприйняття часу і вчать людину не тільки думати, а й дивуватися глибинам розвитку мов і їх зв'язкам.

Звичайно, словник – не той жанр, в якому сповна реалізується особистість автора, у ньому може виявитися глибина наукового аналізу, але не риси характеру, почуття гумору тощо. Особистісні моменти у словниковій творчості неможливі, оскільки при поданні дефініцій, посилань на інші словники тощо автор завжди регламентований Інструкцією, якої повинен дотримуватися за будь-яких умов. Але автор може вплинути на добір слів, на вироблення механізмів їх тлумачення. Якщо дивитися на деякі слова, пошук першоджерел яких здійснював Олександр Данилович, так подекуди й бачиш його усмішку – з лукавинкою, з добротою, зі знанням природи, села і сільських звичаїв, що прийшло ще з дитинства і з часом вилилося в знання діалектів. Мені здається, що тільки людина з любов'ю до всього живого могла описати в Етимологічному словнику такі слова, як аке, акез, а-сьок, акет, акец, ануть, що відповідно означають вигук, яким відганяють телят, овець, лошат, котів, індиків. Без усього цього живого, гомінкого, що оточує людину, і світ, і етимологічний словник були б неповними. А якщо вірити, що слово матеріальне, що спілкування зі словом, як і з іншою людиною, завжди накладає відбиток на характер, а отже, й на долю, то цей словник визначив долю Олександра Даниловича. Подивимося на слова, які описував автор у першому томі: акорд (співзвучність), алфавіт, анекдот, аплодувати, апогей, аргумент, арія, арфа, архі- (підсилювальний префікс). Принаймні більшість цих слів є ключовими в тексті життя.

3. Третій напрям – це культура мови. Ми його вже згадували при загальній характеристиці доробку О. Д. Пономарева. Власне все, що не стосується етимології чи досліджень, пов'язаних з новогрецькою мовою, у тім числі запозичень з неї, стосується культури мови. Важко перелічити всі праці, в яких Олександр Данилович виступає нормалізатором, захисником норм української мови. Зазначимо лише, що найбільше уваги Олександр Данилович приділяє саме ЗМІ, добре розуміючи їх роль у мовному житті держави.

4. Стилістичний – він, безумовно, пов'язаний з попереднім, але є ширшим за нього. У цьому напрямі написано академічні праці, наприклад, "Засоби художньої експресії в публіцистичному стилі" – розділ у монографії "Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови" (К., 1990) і вже згадуваний підручник "Стилістика української мови".

5. П'ятий напрям – правописний.

Олександр Данилович – один з авторів нового проекту правопису української мови. Це логічне продовження його науково-організаційної діяльності як члена Української національної комісії з питань правопису та Науково-експертної ради з питань контролю за дотриманням норм української літературної мови при Кабінеті Міністрів України. Олександр Данилович обстоює право повернути українській мові той вигляд, той лик, який був проявлений, сформований Правописом 1927 р., звичайно, без бездумного копіювання його негативних моментів і з урахуванням процесу розвитку мови за ці 80–90 років. Цей напрям діяльності Олександра Даниловича є соціолінгвістичним, оскільки безпосередньо стосується проблем мовної політики або мовного регулювання. Соціолінгвісти вже давно помітили той факт, що всі правописні реформи, у тім числі й алфавітні, завжди викликають спротив населення, інколи соціолінгвісти навіть уживають термін-образ "азбучні війни". Перші пропозиції щодо удосконалення правопису в будь-якій країні часто взагалі не сприймаються. Це робота важка і довготривала, але позитивний результат можливий, а тому побажаємо Олександру Даниловичу успіхів.

© Шумарова М.П., 2006