Ласкаво просимо

У статті проаналізовано вітчизняну і закордонну галузь розробки стандартів для електронних джерел інформації. Також предметом дослідження є стан стандартизації бібліографічного опису веб-сторінок на світовому рівні з наведенням конкретних прикладів посилань на різноманітні електронні джерела.

Article "Electronic editions: processes of standardization and a problem of the bibliographic description" analyzes domestic and foreign area of development of standards for electronic sources of the information (web sites). Also an object of research is the condition of standardization of the bibliographic description a web-pages with concrete examples of bibliographic descriptions of various electronic sources..

Електронне видання у всесвітній мережі Internet – це галузь, яка постійно бурхливо розвивається та змінюється. Наразі електронне видання – це надширокий діапазон способів та засобів для створення повноцінного інформаційного продукту з багатьма можливостями.

Електронні видання кардинально відрізняються від друкованих специфікою у способі представлення споживачеві. В останнє десятиліття XX ст. в них стали застосовуватися ще й мультимедійні компоненти: цифрові, звукові або відеофрагменти, а також анімаційні елементи в основній частині видання.

В Україні сьогодні діють чимало веб-студій (електронних видавництв), чий рівень професійного виконання продукту відповідає світовому. Такий стан речей існує завдяки ентузіастам-практикам, які постійно удосконалюють свої вміння та знання, застосовують власні практичні здобутки та досвід іноземних колег. Не виникає сумніву, що українське електронне видання сьогодні є конкурентоспроможним і якісним продуктом.

Поряд з цим, українське (і не лише українське) електронне видання та процеси, пов'язані з ним, майже не досліджуються. На жаль, сьогодні немає повноцінної цілісної теоретичної бази, унаслідок чого відсутнє офіційно зафіксоване адекватне визначення поняття "електронне видання".

Слід зазначити, що у пропонованій статті розглянуто не технічні стандарти в галузі електронного видавничого процесу, а, так би мовити, теоретичний бік цього процесу. Саме завдяки технічним стандартам і загальній уніфікованості забезпечується робота всієї глобальної мережі, завдяки ж "нетехнічним" – ефективність користування.

На жаль, нині немає українських стандартів для галузі електронних видань. Найдоступнішим українському користувачеві є ГОСТ РФ 7.83-2001 "Электронные издания. Основные виды и выходные сведения". Цей документ піддавали значній критиці через безліч визначень, які не відповідають реаліям, хоча й розробляли його на базі рекомендацій IFLA і "Dublin Core Element Set".

Слід розпочати з визначень “електронне видання” та “електронний документ”. ГОСТ 7.83-2001 подає такі дефініції [1]:

Електронний документ – документ на носії, призначеному для машинного зчитування спеціалізованою технікою (комп'ютером).

Електронне видання – електронний документ (сукупність електронних документів), який пройшов редакційно-видавничу підготовку, призначений для поширення у незмінному вигляді.

Проте ці визначення лише частково відображають суть досліджуваного явища. Електронним може бути тільки самостійне видання, спеціально підготовлене для існування в електронній формі, виконане з урахуванням того, що його будуть використовувати і сприймати тільки за допомогою комп'ютерних технологій і засобів з огляду на його колосальні можливості (гіперзв'язки, засоби мультимедіа і т. д.). Н. Фєдулєєва з цього приводу зазначає: "Якщо спиратися тільки на визначення ГОСТу 7.83-2001, то електронним виданням можна назвати будь-який твір, розміщений у мережі інтернет" [4].

Також суперечливим у наведеному вище визначенні є твердження про незмінність вигляду. Одразу виникає запитання: як узгодити офіційно зафіксовані твердження про незмінність вигляду електронного документа з поняттям інтерактивності, що, як відомо, властиве електронному виданню і є однією з головних переваг у порівнянні з традиційним друкованим виданням.

Більш точне визначення можна знайти в "Инструкции о порядке рассмотрения и утверждения грифа Минобразования России на учебные электронные издания" [3]:

Електронне видання – це сукупність графічної, текстової, цифрової, мовної, музичної, відео-, фото- та іншої інформації, а також друкованої документації користувача. Електронне видання може бути виконане на будь-якому електронному носії – магнітному (магнітна стрічка, магнітний диск і ін.), оптичному (CD-ROM, DVD, CD-R, CD-І, CD+ і ін.), а також опубліковане в електронній комп'ютерній мережі.

Поняття "електронні видання" містить у собі тексти книг, журналів і газет, розповсюджувані в будь-якому текстовому або іншому форматі, наприклад у гіпертекстовому (HTML) або одному з форматів архівації (ZІP, ARJ, RAR, WІNZІP тощо).

Отже, для створення власне українського державного стандарту електронних видань існують і рекомендації всесвітніх організацій, і здобутки та проаналізовані помилки інших держав.

Інша і не менш актуальна проблема – відсутність загальноприйнятого і зручного стандарту для бібліографічного опису електронних джерел інформації. Усе частіше науковці для своїх досліджень використовують електронні джерела. Цьому сприяє низка причин. Опублікування електронного документа не потребує багато коштів, оновлення або виправлення можна внести будь-якої миті, тому тексти дослідників, доступні в режимі on-line, найбільш цікаві з точки зору наукової новизни й актуальності. Також надзвичайно важливим є той чинник, що науковцеві не обов'язково діставатися протилежної сторони земної кулі, аби ознайомитися з тим чи іншим текстом. Не слід забувати також про студентство, яке становить більшу частину користувачів світової мережі й постійно зацікавлене у наукових матеріалах навіть найрідкіснішої тематики. Отже, все частіше постає запитання: яким чином коректно посилатися та робити опис електронних джерел?

Гігантське збільшення потоку електронних документів викликало необхідність створення спеціальних правил для їхнього бібліографічного опису та каталогічного обліку. Наразі ця проблема відділилася в спеціалізовану й динамічну у своєму розвитку галузь вивчення. Існує чимало методів і підходів, розробники яких прагнуть врахувати всі особливості електронних видань. До найбільш значущих міжнародних розробок належать створений IFLA "Міжнародний стандартний бібліографічний опис для електронних ресурсів" (International Standard Bibliographic Description for Electronic Resources ISBD (ER) [6] і проект "Дублінське ядро" (Dublin Core), ініціатором якого став OCLC. Ці розробки демонструють протилежні точки зору на бібліографічний опис електронних документів у мережі. Документ IFLA призначений для використання професійними каталогізаторами, забезпечуючи їх інструментарієм для професійного обліку електронних матеріалів.

"Дублінське ядро", навпаки, призначене для користування всіма розробниками сайтів: відповідно до концепції кожен веб-майстер (розробник, електронний видавець) повинен включати в структуру веб-сторінок (в область META'даних) певний набір елементів, якими описуються зміст і вихідні дані ресурсу.

Природно, що обидва ці підходи мають певні вади. Так, концепція IFLA орієнтована на каталогізацію ресурсів інтернету "вручну", на зразок каталогізації книг у бібліотеках. Цей процес вимагає чималих витрат часу та інтелектуальних зусиль, а отже, є недешевим шляхом обліку матеріалів мережі з використанням усього набору предметних рубрик, тезаурусів й індексів класифікації. Такий підхід, звичайно, забезпечує високі результати пошуку, однак в інтернеті величезні масиви даних зазнають змін практично щомиті, і каталогізовані вручну документи, на обробку яких витрачається чимало зусиль, через нетривалий час можуть застаріти. Тому такий підхід до опису електронних видань навряд чи варто застосовувати на практиці.

Уразливість "Дублінського ядра" полягає в тому, що воно зобов'язує розробників різних електронних ресурсів, які мають різну кваліфікацію та рівень знань, створювати грамотний опис і правильно систематизувати електронні сторінки. Робота з метаданими, що ще визначаються як "структуровані відомості про інші відомості", вимагає певної кваліфікації й досвіду, яких більшість розробників сайтів, як правило, не мають. Очевидно, що ці вимоги не будуть виконуватися всіма електронними видавцями, а якщо й будуть, то з невисоким рівнем якості.

Активна робота у галузі опису електронних видань також ведеться у Росії. Своєрідним відображенням міжнародного стандарту IFLA став розроблений Російською державною бібліотекою й "Информрегистром" ГОСТ 7.82-2001 "Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов: Общие требования и правила составления" [2]. Він був прийнятий Міждержавною радою зі стандартизації, метрології й сертифікації 22 травня 2001 р. і введений у дію як державний стандарт Російської Федерації з 1 липня 2002 р.

Цей стандарт визначає правила опису електронних видань, включаючи ресурси інтернету, тобто електронні видання. Останні, однак, представлені далеко не в усіх своїх різновидах. Творці стандарту обмежилися лише деякими прикладами існуючих інтернет-ресурсів, а саме: закінченими сайтами й цілісними інформаційними ресурсами, як, наприклад, бази даних і мережеві електронні періодичні видання. Фактично, укладачі взяли за основу ГОСТ 7.1-84 "Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления". Це була спроба максимально наблизити опис електронних видань до традиційного опису друкованих видань. З нових елементів додалися лише відомості про вид видання – "електронний ресурс" і зазначення режиму доступу, що у випадку з мережевими документами зводиться до посилання на їхню адресу (URL).

Кількість альтернативних положень і допусків у ДСТ настільки велика, що дозволяє однозначно описувати лише спеціально підготовлені інтернет-ресурси (наприклад, електронні журнали). Стандарт залишив непорушеним питання про опис окремих web-сторінок, можливості опису сайту з колективним авторством, і, головне, абсолютно проігнорував таку найважливішу особливість інтернет-ресурсів, як їхнє постійне оновлення. Фактично стандарт відмовив у "праві громадянства" таким видам джерел, як окрема web-сторінка, електронний лист, повідомлення зі списку розсилання, повнотекстовий документ із бази даних. Практика доводить, що цитувати й посилатися найчастіше доводиться саме на ці види документів і це змушує звертатися до інших способів опису джерел інтернету, які дозволяли б досить повно, надійно й однозначно виконати опис всіх видів мережевих електронних видань.

Кваліфікованіше і конструктивніше до проблеми опису різноманітних видів електронних видань поставилися закордонні розробники.

Нині у мережі існує майже десяток так званих "стилів" (правил) опису. Більшість із них розроблені американськими організаціями й професійними співтовариствами. До найвідоміших належать правила, запропоновані Американською психологічною асоціацією (American Psycological Association) і Асоціацією сучасної мови (Modern Language Association). Вони відрізняються продуманістю прикладних аспектів і, як наслідок, можливістю опису практично всіх видів мережевих документів. Реальна різниця в самих стилях опису не дуже істотна: здебільшого це виявляється в таких деталях, як порядок елементів бібліографічного запису, наявність або відсутність дужок, їхня форма (круглі, кутові) та інші деталі.

Абсолютно неважко адаптувати американські розробки до нашої практики. Для цього потрібно лише створити нескладні правила, що дозволять адекватно описати найпоширеніші типи документів в інтернеті, які не регламентовані у тому ж ГОСТі 7.1-84.

Важливо, що на відміну від згаданого стандарту, в основі цих правил не "підтягування" характеристик джерела до традиційного видання, а виділення параметрів, що дають можливість точно ідентифікувати цифрове джерело.

Отже, тепер докладніше розглянемо правила, запропоновані Американською психологічною асоціацією і Асоціацією сучасної мови [5].

Опис web-сторінки.

При описі й цитуванні окремих сторінок найбільше труднощів викликає ідентифікація автора. Якщо автор зазначений на початку або наприкінці тексту, опис може бути виконаний з його прізвищем. У випадку відсутності цих даних, можна вказувати назву сайту (організацію або ж мережевий проект) як колективного автора. Це не завжди коректно, однак, безумовно, надає документу більш завершений вигляд.

Заголовок документа береться з назви web-сторінки (поле TITLE).

Бібліографічний опис web-сторінки включає такі обов'язкові елементи:

Автор. Заголовок сторінки. Тип документа. (Електронна адреса (URL). Дата звертання.

Приклад:

Надурак В. Ноосфера: спроба визначення поняття: [Електронний документ]. – (http://www.mesogaia.il.if.ua/nadurak.htm). Перевірено 12.04.2005.

Опис статті з електронного журналу

Опис схожий на опис web-сторінки, однак наявність формальних даних дозволяє виконати його більш детально, максимально наблизивши до опису статті з друкованого видання. Як додаткові елементи присутні URL і дата перегляду.

Приклад:

Кондратьєв Я. Ю., Петров В. В. Про узагальнення результатів аналізу процесів щодо дій організованих бандитських формувань: [Електронний документ] // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2001. – № 1. (http: // mndc. naiau. kiev. ua / Gurnal / 1. htm#1). Перевірено 19. 04. 2005.

Опис статті з електронного журналу, що має друкований аналог

У цьому випадку взагалі не потрібен опис електронного аналога – досить обмежитися наведенням відомостей про друкований аналог. Коли такий опис за певних причин необхідно додати, то варто доповнити стандартний бібліографічний опис адресою URL електронної версії й датою перегляду джерела.

Опис документа, взятого із цифрової бази даних

Специфіка подібних джерел обумовлена неможливістю або малою ефективністю наведення повної електронної адреси (URL) документа. Документ, що витягається з бази, найчастіше має складний для відтворення вигляд і до того ж непостійну адресу. Із цієї причини в описі подібних документів обмежуються наведенням електронної адреси самої бази. Водночас чимало документів у базах даних мають реєстраційний номер, що у цьому випадку набуває значення основного ідентифікатора джерела.

Для документів, узятих з баз даних, можна запропонувати такий порядок елементів бібліографічного опису:

Автор. Заголовок. // Назва джерела (журналу, газети, бюлетеня) із зазначенням виду джерела – [електронний документ]. Відомості про джерело (том, номер, дата видання, сторінки). Назва бази даних. (Електронна адреса бази даних). Реєстраційний номер у базі даних. Дата звернення.

Приклад:

Alzamil, Mansour A. Perceptions of Internet use as academic library services' delivery medium for Web-based courses: [Електронний документ] / The Florida State University.- 2002, 153 pages. ProQuest (http://www.proquest.com). AAT3034039. Перевірено 11.03.2003.

Усвідомлюючи складність опису й цитування електронних джерел, власники деяких інтернет-ресурсів зазначають, яким чином варто цитувати їхні матеріали. Так, в енциклопедії Encarta наприкінці кожної статті зазначається, яким чином на неї необхідно посилатися в інших працях:

"Korean War," Microsoft® Encarta® Online Encyclopedia 2003 http://encarta.msn.com © 1997–2003 Microsoft Corporation. All Rights Reserved.

Подібні вимоги, як правило, далекі від нинішніх бібліографічних стандартів і рекомендацій, і скоріше можуть служити джерелом відомостей для підготовки більш правильного опису. Так, відповідно до запропонованих вище способів це джерело може бути описане таким чином:

Korean War: [Електронний документ] // Microsoft Encarta Online Encyclopedia 2003. (http://encarta.msn.com). Перевірено 10.03.2003.

Варто ще раз наголосити, що наведені правила мають винятково рекомендаційний і досить компромісний характер і можуть використовуватися до появи офіційно затверджених стандартів, де більш повноцінно буде регламентований опис усіх типів і видів електронних джерел.

Опис e-mail (електронного листа)

Найпоширенішими документами в інтернеті є електронні листи. Їхній опис включає наступний набір елементів:

Автор листа (відправник). <Адреса електронної скриньки відправника>. (Дата відправлення). Тема листа. Тип документа. (Дата отримання).

Приклади:

Галина Мамій. . (Відправлено 22.03.2005). Портал "Бібліотеки Світу": [Електронний документ]. (Отримано 22.03.2005).

Search Engine Report (Відправлено 01.10.2005). SEARCH ENGINE REPORT #71: [Електронний документ]. (Отримано 01.10.2005).

Схожими є рекомендації дослідника Maurice Crouse у праці “Citing Electronic Information in History Papers” [7] . Принцип побудови опису залишається таким, як і в попередніх прикладах, лише круглі дужки, які обмежують електронну адресу змінюються на знаки '<' і '>'.

Отже, у цій статті, хоч далеко не в повному обсязі, розглянуто основні проблеми процесу стандартизації електронних видань в інтернеті. Сумніву з приводу нагальної потреби розробки і затвердження стандартів для створення і опису електронних видань вже не виникає, оскільки Всесвітня мережа дає майже необмежені можливості доступу до величезних обсягів інформації. Певні ж стандарти допомагають користувачеві швидко знайти потрібну інформацію, а розробнику формувати цільову аудиторію і збільшувати її чисельність.

Такі стандарти мусять затверджуватися на державному рівні, спиратися на світовий досвід та рекомендації міжнародних організацій. Українська зона Всесвітньої мережі – зона, яка вже має чималі інтелектуальні здобутки і значний потенціал для розвитку, звісно, за умови сприяння держави.

 

1. ГОСТ 7.83-2001. Электронные издания: Основные виды и выходные сведения / Межгосударственный Совет по стандартизации, метрологии и сертификации. – Минск, 2001. – [15.04.2005].

2. ГОСТ 7.82-2001. Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов: Общие требования и правила составления / Межгосударственный Совет по стандартизации, метрологии и сертификации. – Минск: ИПК Издательство стандартов, 2001. – [15.04.2005].

3. Приложение № 2 к приказу Министерства общего и профессионального образования Российской Федерации от 19.06.98 № 1646. Инструкция о порядке рассмотрения и утверждения грифа Минобразования России на учебные электронные издания. – [08.04.2005].

4. Федулеева Н. Электронное издание // Библиография. – 2003. – № 4.

5. [08.04.2005]; American Psychological Association (APA) (1998) How to Cite Information From the Internet and the World Wide Web. – [1.04.2005].

6. International Standard Bibliographic Description for Computer Files (1997). – [15.04.2005].

7. Maurice Crouse. Citing Electronic Information in History Papers. – [15.04.2005].

 

© Закревська О.О., 2006