Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Формування темпоральної структури українського тексту як базової системи художнього часу

Тетяна Голосова


УДК 81’42

У статті розкрито основні етапи процесу формування і розгортання темпоральної структури художнього тексту, з’ясовано основні субтекстові категорійні системи, які формуються на основі зовнішньо- та внутрішньотемпоральної взаємодії лінгвістичних одиниць функціонально-семантичних категорій темпоральності (зовнішній час) та аспектуальності (внутрішній час) на текстовому рівні.

Ключові слова: текст, лінгвістичні одиниці, граматичні категорії, мовна система, темпоральна структура.

IIn the article it is revealed the basic stages f the process of formation and development of temporal structure of literary text. It is determined the basic subtext category systems that are formed on the base of external and internal temporal interaction of linguistic units of functional semantic categories of external time and aspect internal time on the text level.

Key words: linguistic units, grammar categories, language system, temporal structure.

Темпоральна структура художнього твору в статті розглядається як текстова категорія, що належить до розряду системно-мовних категорій і формується передусім як основа реалізації художнього часу. Системно-мовні категорії, з позицій Ю. Сорокіна [9], репрезентують зв'язок тексту з мовною системою, базуються на граматичних категоріях, детермінують тісну взаємозалежність текстової, мовної та мовленнєвої систем і таким чином конструюють текст як самостійний об'єкт, а темпоральна текстова структура – фундаментну систему художнього часу тексту. Виходячи з цього, темпоральна організація не може досліджуватись одірвано від часової мовної системи, оскільки базується на комплексі граматичних категорій (часу, виду, родів (способів) дієслівної дії), які у взаємодії виростають до рівня текстової категорії – категорії темпоральності.

Такий підхід до вивчення часової системи загалом знайшов досить яскраве відображення в сучасних функціонально-семантичних і комунікативних дослідженнях, що спираються на інтерпретацію понять комунікативних регістрів, а також категорійних ситуацій, які, у свою чергу, є, по-перше, певною граматико-функціональною категорією в мовленні, де парадигматичний план виступає у зв'язку з синтагматичним, а по-друге, об'єднує елементи мови, які становлять певне часове функціонально-семантичне поле і синтезують у собі результативний і потенційний аспекти функціонування граматичних часових категорій в конкретних мовних різнорівневих компонентах.
Як зазначає О. В. Бондарко [2], під категорійною ситуацією розуміємо типову змістову структуру, що базується на певній функціонально-семантичній категорії та функціонально-семантичному полі.

З одного боку, категорійна ситуація становить абстрактну функціонально-мисленнєву категорію, яка належить до мови, а з другого боку, оскільки функціонально-семантичний зміст реалізується в конкретних мовних ситуаціях на основі, передусім, функціонування лінгвістичних компонентів мови, категорійна ситуація стосується мовлення (тобто потенційний аспект мовного функціонування становить систему результативних аспектів мовленнєвого функціонування лінгвістичних явищ).

Отже, залежно від впливу елементів контексту на лінгвістичну одиницю, вона здатна реалізувати або не реалізувати те чи те категорійне значення, тобто сама реалізація зумовлюється взаємодією мовних елементів між собою, що яскравіше виявляється в системі тексту та в окремих його макрокомпонентах. Таким чином, той чи той мовний знак здатний передавати (самостійно або в комплексі з іншими елементами) різні потенційні мовно-мовленнєві функціонально-семантичні категорійні значення, тобто відповідні функціонально-семантичні категорії на основі категорійних ситуацій. Наприклад, широко досліджене функціонування дієслівної системи при взаємодії з найближчим оточенням у межах окремих речень: власне теперішній та теперішній історичний.

Водночас на рівні текстової системи мовні компоненти, які мають потенційну категорійну семантику, вступають у певні взаємовідношення не лише з ближчим, а й з віддаленішим оточенням, тому здатні передавати безпосередньо як мовну граматичну чи функціональну категорійну семантику, так і узагальнено категорійне значення ширшого контексту. Наприклад, семантика локалізованості дій у часі здатна поширювати своє основне категорійне значення як на рівні окремого речення, що призводить до локалізації монопредикативної системи, так і на рівні цілого тексту, конкретизуючи в чітко виявленому періоді сюжетну подію.

Звідси випливає необхідність розмежування категорійних ситуацій вузького та більш широкого контексту як мікро- та макроситуацій, що, власне, констатується в сучасних функціонально-семантичних дослідженнях, а з іншого боку, виділення спільних узагальнених домінуючих функціонально-семантичних категорійних значень на кожному такому мікро- та макрорівні.

Звичайно, що на кожному функціональному рівні одні й ті самі мовні елементи (структури, одиниці) здатні передавати різний семантичний зміст. І, навпаки, той самий функціональний категорійний зміст може передаватися різними мовними компонентами (це положення підтверджується ідеєю асиметричного дуалізму мовного знака С. О. Карцевського [14]).

Так, функціонально-семантичні категорійні мікроситуації реалізуються на рівні окремих, як правило, монопредикативних речень або граматико-контекстуальних комплексів і є такими щодо текстової системи або окремих частин текстової системи. Вони становлять основу, матеріал для побудови того чи того функціонально-семантичного поля.

Макроситуації репрезентують категорійні функціонально-семантичні макрокатегорії, тобто певний узагальнений категорійний зміст, який реалізується дієслівними компонентами, що становлять відповідне функціонально-семантичне поле, на основі ширшого контексту – на рівні окремої текстової структури та являють собою той матеріал, який є основою для розгортання відповідної категорії тексту.

Найпридатнішою базою вивчення такого типу функціональних систем, з нашого погляду, слід уважати абзац, оскільки цей структурний текстовий компонент визначає головний принцип дослідження – "слідом за автором" та є тією лінгвістичною організацією, яка забезпечує трансформаційні зміни між граматичною системою мови та загальною системно-структурною організацією цілого тексту.

Крім того, абзаци мають чітке та однозначне виділення, а також важливі стилістичні функції: створюють композицію тексту, допомагають розставити акценти, відображають та роблять помітними принципи добору матеріалу, визначають ступінь його повноти [1].

Макрокатегорії, що формуються на рівні абзацу і кваліфікуються так щодо категорій мовної системи, з одного боку, здатні реалізуватися внаслідок накопичення певного функціонального змісту (що в цілому відповідає категорійній домінанті О. В. Бондарка та його школи), а з другого – реалізуватися внаслідок взаємодії різних функціонально-семантичних категорійних систем, що спричиняє формування макрокатегорійних структур іншого, вищого – текстового – порядку.

Функціонально-семантична категорія аспектуальності, в якій знаходить вираження темпоральна система, виявляється в системі субкатегорій тривалості, статальності, фазовості, реляційності, перфектності, лімітативності [10, 40–209], що, у свою чергу, диференціюються у співвідносних значеннях для кожного субкатегорійного типу. З іншого боку, аспектуальність формується як цілісна система, що базується на реалізації певних мікрополів, сфер, які об'єднуються узагальненою семантикою відношення дії до межі у найширшому сенсі [4, 115], і не диференціюється в системі окремих функціонально-семантичних категорій. Зазначені підходи дослідження тісно між собою перетинаються, враховують доволі щільну взаємодію між собою різних аспектуальних характеристик як категорії виду, так і категорії родів дієслівної дії: їх перетин, взаємозалежність, встановлення ієрархічних відношень на мікро- та макрорівні, ближчу та віддаленішу контекстну взаємодію. Разом з цим, дослідження аспекту альних характеристик за нашим матеріалом показало, що на рівень абзацної як макроструктурної текстової взаємодії не завжди виходить семантика, пов'язана з реалізацією домінуючої для другого типу аналізу категорії виду мовної системи. Провідними макрокатегоріями виступають ті субкатегорійні значення, які базуються на граматичних засадах як категорії виду, так і категорії родів дієслівної дії. Так, макрокатегорії абзацного рівня формують функціонально-семантичні субкатегорійні типи, а ті зумовлюють вираження узагальненої функціонально-семантичної категорії аспектуальності в системі окремих субкатегорій, що утворюють одночасно власні функціонально-семантичні поля. Мета нашого дослідження – комплексний аналіз темпоральної структури художнього тексту на базі зчеплення субкатегорійних смислів визначеного типу – передбачає аналіз функціонально-семантичного значення загальної категорії аспектуальності на основі розрізнення певного комплексу функціонально-семантичних категорій.

Проте не вся узагальнена субкатегорійна семантика, що становить основне визначення тієї чи тієї субкатегорії аспектуальності, здатна формувати загальну категорію абзацу художнього тексту – макрокатегорію.

Як показало дослідження, на рівень абзацу як макроструктурного текстового компонента виходить звичайно найвагоміший, узагальнений внутрішньотемпоральниий субкатегорійний зміст аспектуальності, що пов'язується з категорійними часовими текстовими відношеннями та диференціюється у співвідносній категорійній системі. Таким чином, аспектуальна організація абзацу являє собою не що інше, як частково-категорійні значення (частково-видові аспектуальні поняття), що співвідносно виражають власне граматичний внутрішньотемпоральний зміст загальної категорії часу тексту. Вони кваліфікуються як частково-категорійні системи, диференційні аспектуальні типи, що не формують своєї власної субкатегорійної парадигми узагальнених значень, проте самі, з одного боку, є компонентами часової граматичної парадигми текстової категорії часу, а з другого – репрезентуються в системі варіантних значень, які об'єднуються навколо інваріантного, тобто формують власну семантичну систему часткововид ових макрокатегорійних значень. Це підтверджує виділення категорії часу як онтологічної граматичної категорії тексту, що базується на субкатегорійній системі абзацу як макроструктурного текстового компонента.

Оскільки зазначена категорійна система абзацного рівня репрезентує узагальнений аспектуальний категорійний зміст, що актуалізує окремий аспект функціонально-семантичної субкатегорії в текстовому компоненті, а отже, узагальнену функціональну семантику, вважаємо за доцільне назвати її функціонально-семантичною макрокатегорією текстового рівня.

Отже, субкатегорійні значення функціонально-семантичної категорії аспектуальності, що розгортаються на рівні абзацу – макроструктурному текстовому компоненті, розглядаються нами як макрокатегорії у широкому розумінні поняття категорія [ 3; 6; 8; 13], тобто як ті мисленнєві конструктиви, що виражають певну диференційну ознаку щодо текстової категорії часу та класифікаційну – щодо абзацу як елемента текстової структури. Така подвійність у визначенні поняття макрокатегорії текстового рівня зумовлюється її природою: репрезентацією загального категорійного значення у текстовій структурі як мовленнєвій системі на базі розгортання граматичної та функціонально-семантичної мовної семантики. Звідси – макрокатегорії можуть кваліфікуватися як лінгвістичні структури, що поєднують граматичну категорійну текстову систему з відповідними категоріями мовної системи.

Оскільки на рівень макроструктурного текстового функціонування виходять не всі змістові категорійні типи функціонально-семантичної мовної системи, а лише ті мисленнєві значення, які передають більш узагальнений когнітивний граматичний зміст, відбувається актуалізація, висунення на перший план однієї, домінуючої функціонально-семантичної характеристики, а водночас – нівеляція, відсунення на другий план менш вагомої категорійної структури.

Звідси – необхідність розмежування в макротекстових компонентах:

а) інваріантної функціонально-семантичної макрокатегорії;

б) варіантної функціонально-семантичної макрокатегорії, варіантність якої зумовлюється наявністю модифікації окремим мікроситуаційним категорійним змістом.

Власне, функціонування субкатегорійних значень аспектуальності в межах певного зовнішньотемпорального (граматичного) аспекту відповідного комунікативного регістру в художньому тексті визначає його темпоральну структуру.

Категорія аспектуальності та її складники (субкатегорії): тривалість, кратність, фазовість, перфектність, реляційність, статальність маніфестують внутрішньотемпоральні відношення дій у цілісному поліпредикативному періоді й у такий спосіб визначаються та зумовлюються таксисними відношеннями. Вони реалізуються в тому чи іншому аспекті зовнішнього (граматичного) часу відповідної ситуації комунікативного регістра (як зазначає Г. А. Золотова, комунікативний регістр розглядається як загальна комунікативна ситуація. Це виявляється в різних типах віднесення подій, що зображаються, щодо моменту спостереження автора, персонажа і маніфестуються у теперішньому, минулому та майбутньому).

Субкатегорійну аспектуальну систему текстової категорії часу становлять такі макрокатегорії аспектуальності, як тривалість, статальність, лімітативність, кратність, фазова реляційність, перфектність.

Водночас слід зазначити, оскільки функціонально-семантичні макрокатегорії текстової системи базуються на аналогічних функціональних категорійних мовних організаціях, а ті у свою чергу – на різних граматичних категоріях мови (наприклад, на категорії виду або категорії родів/способів дієслівної дії), функціонально-семантичні макрокатегорії мають різні системні мовні основи. Тому в макрокатегоріях актуалізуються різні категорійні граматичні ознаки, пов'язані або з граматичною категорією виду, або з категорією родів дієслівної дії, що передбачає висунення на перший план не завжди рівноправних, рівнорядних чи співвідносних категорійних значень для кожного типу функціонально-семантичних макрокатегорій.

Так, наприклад, інваріантна функціонально-семантична макрокатегорія тривалості зумовлює накопичення та актуалізацію семантики невизначеної тривалості, що випливає з внутрішньої характеристики дій, загальної ситуації поліпредикативного комплексу:

– Тихо, тихо! Ходитимемо в трьох лісках.

– До трьох лісків! До трьох лісків! – кричали діти разом, а Славко з утіхи аж забув плакати.

– А де одолян? – нагадав Ромко.

– Вже у трьох лісках будемо одоляну шукати (Н. Кобринська).

(Тут провідною є семантика інформативного комунікативного регістру майбутнього часу.)

Інваріантна функціонально-семантична макрокатегорія статальності текстової системи визначається актуалізацією та накопиченням насамперед семантики тривалої перфектної результативності, що характеризує статичний процес, позбавлений розвитку:

А цвинтар, що праворуч, зарився в стоси жовтого листя, по коліна загрузли могильні верби (М. Хвильовий).

Макрокатегорія лімітативності виростає внаслідок актуалізації та домінації насамперед того ж таки лімітативного значення самих дієслівних форм у внутрішній поліпредикативній системі цілісного періоду часу. Тому на перший план виходить граматичне значення повноти, вичерпності, що передбачає можливість подальшої дії, а також загальна семантика, спрямована на досягнення зовнішньої експліцитної реальної межі:

– Він глянув на широкі груди сина, зміряв очима міцну будову його тіла, і легка тінь смутку заломилася вітром на брові Василя...

Макрокатегорія кратності детермінується накопиченням та висуненням на перший план категорійного значення постійно-узуальної багатоактності:

Потому бігала у хату робити лад. Перевертала усе в буфеті, висувала шухляди комоду і так їх лишала, бралась за щітку, щоб замітати підлоги, і коли за нею бігли збентежені слуги, вона їх відсувала рішуче... (М. Коцюбинський).

Перфектність текстової макроструктури формується внаслідок реалізації акціональної семантики, тобто семантики спрямованої на актуалізацію причинно-наслідкових відношень одного зовнішньотемпорального плану щодо іншого і, таким чином, розгортається як результат зовнішньотемпоральної взаємодії зазначених функціональних текстових систем:

Опанас, пополуднувавши, не дякуючи богові, як це почала за ним примічати Марта, взяв з лави її драну кофту//1, в якій одпоров стан і носив замість піджака (свого старого піджака він зберігав до школи)//2, надів її вже в сінях, зайняв свою телицю, ляснув чи зо зла чи з радості на вулиці нагайкою і погнав, займаючи найманки у сусідів//1 (М. Коцюбинський).

Тут в аспекті мови персонажа функціонує зовнішня темпоральна опозиція: минулий (1-й блок) – теперішній (2-й блок) при домінації в кожному темпоральному періоді власної макроситуації внутрішнього часу, відповідно: лімітативність – лімітативність.

Слід наголосити: оскільки мова персонажів, як правило, містить кілька темпоральних аспектів, вона майже завжди репрезентує категорію перфектності. Проте в оповідній макроструктурі тексту категорія перфектності мови персонажів тісно переплітається з часовою системою мови автора і в такому випадку перфектність часто виступає елементом модифікації домінуючої макрокатегорії умовного теперішнього темпорального аспекту загальної оповідної системи художнього тексту.

Зазначимо, що функціонально-семантичні категорії фазовості й реляційності не формують категорійної системи макроструктури художнього тексту, тобто не виростають до рівня текстових макрокатегорій. Це, вважаємо, пов'язується з тим, що категорійне значення фазовості, подане окремою дієслівною формою, репрезентує дію, специфічну на фоні інших дій, яка внаслідок цього співвідноситься з індивідуалізованим об'єктом, що виділяється в загальній ситуації дійсності, референтом, який не створює поліреферентної системи, але водночас "вимагає її як фон". Проте внаслідок внутрішньотемпорального зв'язку розглянутих вище макрокатегорій аспектуальності виражається як домінуюча макрокатегорійна семантика фазової реляційності.

Ця макрокатегорійна система реалізується як результат взаємодії категорійних макроситуацій лімітативності, кратності з системами тривалості, статальності та кратності, тобто при встановленні одночасних відношень між категорійними системами, що виражають послідовні відношення, і категорійними макроструктурами, що представляють одночасні таксисні відношення. Внаслідок такої взаємодії в тривалій поліпредикативній макрокатегорії можуть виділятися окремі фази за рахунок розгортання на її тлі лімітативних, граничних, послідовних дій:

А трамвай підійшов і одійшов у задуму зимової весни – з товаришем Орге, з Марусею, через Тайгарський міст, до центру города, повз міські будівлі, заквітчані червоними стягами//. В стягах ходив химерний вітер і перебирав полотнища.

Такого типу категорійні текстові інваріанти є, певною мірою, відносними, на противагу власне мовним абсолютним функціонально-семантичним інваріантним ознакам виду в сфері граматичної мовної аспектології.

Варіант функціонально-семантичної категорії виступає як виявлення домінуючої категорійної семантики, вираженої не "в чистому вигляді", а з деякою модифікацією, видозміною. Одначе внаслідок такої видозміни трансформується не основне, домінуюче категорійне значення, а швидше, відбувається "накладання", додавання іншого аспектуального змісту як інтегративного, за аналогією з розмежуванням категорії виду та категорії родів дієслівної дії, запропонованого В. С. Храковським, тобто мікросемантики, пов'язаної з тією чи тією аспектуальною характеристикою.

Розглянуті інваріантні макрокатегорії реалізуються як на рівні окремого типу мови, певного зовнішньотемпорального аспекту того або того комунікативного регістру, так і внаслідок взаємодії різних типів мови, різних темпоральних аспектів. У такому випадку формуються, як правило, макрокатегорійні системи тривалості, фазової реляційності, перфектності або кратності і, як наслідок, відбуваються внутрішньотемпоральні та зовнішньотемпоральні трансформації при взаємодії різних граматичних часових аспектів авторської оповіді та мови персонажів, а також, як правило, включення одного комунікативного регістру в систему іншого. Проілюструємо ці положення кількома прикладами:

Папуга цікаво розглядався, ідучи, а після запитав:

– Чому тут, над дорогою, не ростуть ніякі інші дерева, лише ті лапаті каштани?

– Тому, – відповів професор, – що ми так хочемо, щоб росли каштани, а не інші дерева, бо каштани гарні і дають найкращу тінь (О. Гаврилюк).

У цій макроструктурі домінує тривалість на основі інформативного комунікативного регістру, відбувається включення репродуктивного регістру в інформативний регістр, спостерігається перехід теперішнього часу в аспект минулого.

...Давно вже за панчохи набилося снігу...:

– Мамо, мамо! Руки болять...

– А ноги як, чи чуєш ноги?

– Ні, мамо, не чую, боліли, а тепер не чую.

– Ну, одпочинем... Здіймай черевики (Д. Маркович).

У цьому контексті часовий аспект теперішнього часу мови персонажів актуалізується внаслідок реалізації відповідного детермінанта локалізованості тепер. Це, у свою чергу, визначає посилення теперішнього часового плану, і як наслідок – частковий перехід минулих форм авторської оповіді у часовий план мови персонажів. Домінує категорійна система фазової реляційності на основі провідного комунікативного регістру авторської оповіді, в який включається категорійна система репродуктивного регістру мови персонажа.

Природно, що яскравіше такий тип змін простежується внаслідок актуалізації моментом спостереження часової системи обох типів мови.
Пор.:

– А ви не на весіллю? – казала вона тепер до одного чоловіка, що стояв спертий на воротах.

– Там для мене нема місця.

– Та ви свої?

– Були, та не є; замучили небіжечку сестру та тепер беруть уже другу (Н. Кобринська).

Тут посилюється аспект теперішнього часу не тільки в мові персонажів, а й в оповіді авторській за рахунок актуалізації зазначеного темпорального плану, функціонуючими додатковими показниками граматичного значення теперішнього – обставинами часу тепер у двох типах мови. Домінує варіантна категорійна система тривалості з перфектною модифікацією.

При наявності часового конкретизатора зі значенням минулого чи майбутнього, який приєднується до дієслівних форм теперішнього часу мови персонажів, формується темпоральний розрив, що зумовлює опосередкований перехід зовнішньотемпорального плану в аспект відповідно давноминулого або майбутнього часу. Наприклад:

Наїхала поліція, пішли допити, там же на тирлі. Допит обвинуваченого був не довгий: він спокійно одмовив, що це він порізав прикажчика, а коли його спитали: "За віщо?" – він одмовив просто:

– А як же? Він казав, що дасть гроші, і не дав... Він повинен був дати...

Категорійні макроситуації художнього тексту вступають у тісну взаємодію, формуючи його загальну темпоральну структуру на базі окремих текстових комплексів. Контактне розташування у текстовій системі різних функціонально-семантичних категорій в цілому визначає темпорально-структурне співвідношення категорійних ситуацій внутрішнього часу, які, власне, й детермінують поєднання дій та подій, їх взаємний вплив та чергування.

Сполучатися при контактному розташуванні здатні всі аспектуальні типи макрокатегорій тексту. Однак найпоширенішою є дистантна, логічна, формально-змістова взаємодія. Внаслідок цього формуються дві інваріантні текстові системи: фазова реляційність (сильніша щодо частотності виявлення) та перфектність (сформована на основі фазової реляційності внаслідок внутрішньотемпоральної опозиції та репрезентована значно рідше).

Формування цих комплексів становить наступний етап утворення та розгортання темпоральної структури художнього тексту.

Фазова реляційність текстового рівня – це комплекс, що виникає внаслідок тісної взаємодії інваріантних та варіантних категорійних ситуацій тривалості, лімітативності, кратності, статальності, перфектності та фазової реляційності макроструктур на основі загального інформативного регістру умовного теперішнього текстової системи. Зазначена часова структура формується внаслідок об'єднання, з одного боку, функціонально-семантичних макрокатегорій, які репрезентують відношення послідовності дій та подій в системно-структурній організації художнього тексту, а з другого – категорійних ситуацій, які планують розгортання одночасних відношень внутрішніх темпоральних зв'язків. Слід зазначити, що таке об'єднання не є, звичайно, контактним, я к, наприклад, у макроструктурі – абзаці. Воно виступає дистантним, паралельним, змістовим, таким, що формується внаслідок особливих логічних, причинно-наслідкових зв'язків.

Зазначені внутрішньотемпоральні структури домінують у всіх типах текстової організації: теперішньому й епічному претеріті та літературних текстах від першої особи різних зовнішньочасових аспектів. Особливу специфіку формування фазово-реляційний комплекс становить у текстах, виражених лише мовою персонажів, і рідше реалізується в літературних творах, темпоральна організація яких репрезентується лише авторською оповіддю. Це пов'язано, гадаємо, із ширшими змістовими можливостями текстів змішаної парадигматичної системи і вужчими можливостями лінгвістичних одиниць у творах лише одного парадигматичного текстового аспекту.

Пор. для епічного претеріту:

Мовчазно шуміли машини в таємнім напруженні. Зникали постаті за машинами: носили залізо. З гасом стояв дух заводської ночі – глибокої, як море біля японського берега.

Над посьолком люкси, над заводом ніч. Що думає ніч?

Остап брав великі кроки, тоді Юрко відставав і дивився на сажденную постать Остапову (М. Хвильовий).

В епічному претеріті, тобто в текстах з провідною минулою зовнішньотемпоральною системою від третьої особи, як у розглянутому контексті, формується загальна темпоральна структура – фазова реляційність. Спільний тривалий фон такої фазової реляційності виникає внаслідок дистантної логіко-змістової взаємодії відповідних функціонально-семантичних категорій і репрезентується дієслівними формами шуміли, зникали, носили, стояв, думає. Зазначені дії формують тривалі відношення на рівні всього темпорального текстового періоду і становлять той часовий фон, на якому розгортаються дії послідовні та зовнішньо обмежені.

Лімітативний комплекс у цьому контексті виражено відповідною категорійною макроситуацією останнього абзацу, що безпосередньо вступає у відношення передування, слідування: брав, відставав, дивився. Як наслідок – формування фазово-реляційної системи спільної темпоральної структури контексту, окремого епізоду сюжетної події.

Такого типу категорія здатна розгортатися і при співвідношенні інших функціонально-семантичних макроситуацій структурних текстових компонентів: тривалість/статальність + лімітативність, тривалість/статальність + фазова реляційність і под.

Аналогічна темпоральна модель виявляється також у текстах граматичного теперішнього зовнішньої часової системи та в текстах авторської оповіді від першої особи:

Пригадую: ось кабінет. Нахмурив брови й уважно читає, а коло ока збираються зморшки і скачуть сердито. Вслід за дзвінком біжить чиновник, і як же він сердить начальство! Коли б ще не сталося лиха... я так боюсь.., бо все ж можливо.

Спальня. М'яке зелене світло ласкаво лягає на важке тіло й на благородний старечий профіль. Сон ще не приходить, витають думи, і очі щось бачать там, у сутінях..//

Все більше звикаю до них. Чую, що вони вростають у мене, як корінь у землю. Все стає ворожим (М. Коцюбинський).

Тут теж формується загальна категорія фазової реляційності текстового рівня на базі розгортання відповідної вже текстової категорійної макроситуації фазової реляційності: тривалий аспект одночасних дій, виражених формами недоконаного виду та пов'язаних з різною реалізацією у просторі, визначає обмежене функціонування дій лімітативних, послідовних, зумовлених репрезентацією домінуючої лімітативності, що сприяє виділенню певних фаз у комплексній тривалості.

Особливою є фазова реляційність творів, у яких виражено лише мову персонажів. Тут ідеться про категорію, тривалий або тривало-статальний фон якої експліцитний, тим часом, як власне лімітативний – імпліцитний. У таких текстах чітко не кваліфікуються зовнішні темпоральні зв'язки, тобто система граматичного часу, і тому дії є актуальними, співвідносними з моментом мови не автора, а читача, хоч провідна тут відносна загальна темпоральна орієнтація. Такого типу часова організація може розглядатися як статична, незмінна, така, що визначає певною мірою відсутність часового руху. Вона властива здебільшого сатиричним, гумористичним оповіданням.

У текстах, виражених лише мовою автора, фазова реляційність за частотністю репрезентацій не становить провідної темпоральної моделі, оскільки жанрова специфіка таких творів досить обмежена (нарис, фейлетон тощо) і тяжіє до реалізації домінуючої тривалості. Найяскравіше зазначений комплекс реалізується в оповіданнях окремих письменників і поетів XX сторіччя.

Зауважимо, що такого типу структура має, як правило, чітку зовнішню темпоральну орієнтацію. У ній не спостерігаються текстові макроструктурні часові транспозиції, зміни. Мова персонажів тут замінюється невласною прямою мовою, яка тяжіє до авторської оповіді.
Порівняно з комплексами попередніх типів, суттєва різниця внутрішньої часової системи не спостерігається, оскільки текстова фазова реляційність не відрізняється якою-небудь специфікою у змішаних текстах, розглянутих вище, та становить їх провідну темпоральну модель, а також широко функціонує в макроструктурах мови автора.

Функціонально-семантична категорія фазової реляційності текстового рівня здатна модифікуватися в аспекті кратності, локалізованості та додатково – тривалості, перфектності, іноді – лімітативності й фазової реляційності. Однак ці видозміни суттєво відрізняються від аналогічних, тобто тих, що розгортаються на рівні окремого макроструктурного компонента – абзацу. Вони не зумовлюються конкретним комунікативним регістром, хоч комплексна фазова реляційність як безпосередньо текстова сюжетна система формується на базі інформативного комунікативного регістру.

Такого типу модифікації виражені як мікроструктурними граматико-функціональними змінами, так і окремими типами макрокатегорій аспектуальності. Останні модифікації ширші, сильніші, тому здатні відсувати на другий план мікроструктурні видозміни у текстовій системі.
Звідси можна припустити, що темпоральна структура художнього прозового тексту має кілька концептуальних рівнів. Перший рівень репрезентує провідну універсальну текстову структуру, яка є спільною для всіх прозових художніх текстів. Це фазово-реляційний комплекс, який формується на основі взаємодії макроструктурних текстових категорій. Другий рівень зумовлює жанрову специфіку часової організації прозового літературного тексту. Він виростає на основі розгортання домінуючих текстових модифікацій за окремими текстовими комплексами. Третій рівень виражає зв'язок темпоральної структури з ідейно-художнім та філософським змістом тексту, зумовлюється його фабульною специфікою. Він детермінується формуванням та реалізацією макроструктурних модифікацій, що не мають домінуючого положення. Останній – четвертий – рівень формується внаслідок функціонування мікро структурних "видозмін, які показують індивідуально-авторські особливості темпоральної структури кожного художнього тексту окремо.

Розгортання комплексу функціонально-семантичних макрокатегорій зумовлюється насамперед функціональним типом тексту, його загальною прагматичною настановою і має певні особливості, що визначаються персональним планом тексту, його обсягом.

Отже, темпоральна структура художнього тексту являє собою базову систему художнього часу тексту, що грунтується на граматичній аспектуально-темпоральній системі, зумовлюючи таким чином онтологічність категорії художнього часу тексту.

 

 

1. Арнольд И. Р. Стилистика современного английского языка. – Л., 1990.

2. Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологиии. – Л., 1983.

3. Бенвенист Э. Категории мысли и категории языка // Общая лингвистика. – М.,1974.

4. Бондарко А. В. Функциональная грамматика: идея языковой интерпретации времени. – СПб., 1999.

5. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. – Л., 1984.

6. Гладкий А. В. Формальные грамматики и языки. – М., 1973.

7. Золотова Г. А. Коммуникативная грамматика русского языка. – М., 1999.

8. Смирницкии А. И. Морфология английского языка. – М., 1959.

9. Сорокин Ю. А. Психико-лингвистические аспекты изучения текста. – М., 1985.

10. Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. – Л., 1990.

11. Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. – Л., 1987.

12. Шелякин М. А. Категория вида й способы действия русского глагола. – Таллинн, 1983.

13. Есперсен О. Философия грамматики. – М., 1958.

14. Каrсеvski S. Sуsteme du verbe russe. – Pragua, 1927.

© Голосова Т.М., 2004


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові