Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Моніторинг щодо культури мовлення в телевізійному просторі України

Юрій Єлісовенко


УДК 654.197

У статті наведено результати проведеного автором моніторингу щодо культури й техніки мовлення в тележурналістиці.

Ключові слова: моніторинг, мовденнєва культура, тележурналістка, державна мова, інформаційний простір.

In the article it is presented the results of monitoring on culture and technique of broadcasting in television journalism.

Key words: monitoring, speech culture, television journalism, state language, informational space.

Актуальність і доцільність означеної проблеми, напевно, ні в кого не викликає жодного сумніву, а ось наявність у її назві іншомовної лексичної одиниці, можливо, комусь здається недоречною. Тому слід, насамперед, обґрунтувати необхідність застосування, саме в контексті назви того іншомовного слова, яким вона починається. Справді, у багатьох шанувальників української мови цілком імовірно виникнуть запитання, на кшталт: "Чому моніторинг, а не спостереження?", "Наскільки вмотивоване вживання в тексті слова іншомовного походження?", "Невже в українській мові відсутній аналог слову "моніторинг?"

У перекладі з англійської "monitoring" означає "спостережливий", укладачі ж відомого українського словника іншомовних слів подають, зокрема, таке тлумачення: "Спостереження за яким-небудь процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату чи попереднім припущенням" [1].

Зауважимо, що поширенню в наукових колах слова "моніторинг" сприяли вчені-екологи, які постійно займалися проблемами охорони довкілля. Згодом воно набуло ознак наукового поняття, і вже в інших галузях науки його почали розуміти не лише як спостереження, а ще й як оцінку та прогноз стану певного предмета дослідження. Аби не обтяжувати заголовок та однією лексичною одиницею розкрити три складові її семантики, ми й обрали наукове поняття "моніторинг".

Отже, йтиметься про спостереження, оцінку й прогноз щодо культури і техніки мовлення у вітчизняній тележурналістиці. Мета цієї статті – ознайомити наукову громадськість із результатами проведеного моніторингу, а також привернути увагу до нагальних мовленнєвих проблем у телевізійному просторі України та необхідності їх розв'язання.

Насамперед зазначимо, що в основі нашого предмета дослідження лежить проблема культури усного мовлення. У загальному плані чи у суто телевізійному, так чи так, вона була і залишається об'єктом постійної уваги провідних учених у галузі мовознавства і журналістики А. Коваль [2], В. Лизанчука [3], А. Мамалиги [4], О. Пазяк [5], М. Пентилюк [6] О. Пономарева [7], В. Різуна [8], О. Сербенської [9], Н. Тоцької [10], Л. Шевченко [11], І. Ющука [12] та ін. Ними розглянуто основні елементи культури мовлення, проаналізовано типові мовні помилки, подано мовностилістичні поради. Втім, зважаючи на незадовільний стан культури мовлення у вітчизняних електронних мас-медіа та статус української мови як державної, очевидною потребою та нерозв'язаною науково-практичною проблемою постає об'єктивна необхідність проведення постійного моніторингу щодо культури і техніки мовлення в телевізійному просторі України.

Задля реалізації поставленої мети ми намагались охопити дослідженням практично всі вітчизняні телеканали, а тому найбільше уваги приділяли саме тим, які ведуть свої програми українською мовою. Російськомовні телерадіоорганізації, що де-факто функціонують у вітчизняному просторі, безсумнівно, не входили до кола об'єктів моніторингу. Їх, як відомо чимало. "На жаль, значна частина українських ЗМІ, – пише відомий український учений В. Лизанчук, – перебуває на чужому ґрунті, є такими собі дистриб'юторами російської мови і культури в Україні, геть не звертаючи увагу, що українська мова і культура в себе дома перебувають у значно гіршому від російської становищі і що порядно, благородно було би допомагати тому, кому важче, тобто не заважати поверненню зросійщених українців до свого національного "Я", сприяти розвитку українського середовища буття" [3].

Не є державною таємницею, що згадані професором В. Лизанчуком вітчизняні російськомовні телерадіокомпанії, м'яко кажучи, ухиляються від дотримання вимог статті дев'ятої Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 року № 3759–XII, де недвозначно записано: "Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою" [13]. На жаль, навіть на деяких загальнонаціональних каналах частіше чути іноземну мову або суржик. Щодо останнього, то його яскраво демонструють і відома трансвеститна зірка, і "мамадайці", і "кролики", і "орлики", і всі інші майстри кітчу й вульгаризму, що активно й безкарно спотворюють державну мову. На нашу думку, це псевдокультурне явище набуло вже загрозливого характеру, а тому давно настав час, щоб законодавці, врешті-решт, спромоглися прийняти новий закон про українську мову як державну і заборонили всілякі її спотворення. До цього часу, як відомо, чинним у нашій державі зали шається Закон "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 року № 8312–XI. А між іншим, у лютому 2003 року російська Державна дума розглянула новий федеральний Закон "Про російську мову як державну", запропонувавши в ньому адміністративну і навіть кримінальну відповідальність за умисне спотворення державної мови. Вважаю, що нашим законодавцям саме цей російський законопроект і треба взяти за зразок. "Це і буде наша відповідь Чемберлену", – як зазначав відомий політик.

Помітною та очевидною є й інша тенденція в телевізійному просторі України. Вона полягає в залученні чомусь саме російськомовних журналістів, які не мають відповідної мовленнєвої підготовки, до ведення програм українською мовою. Що з цього виходить – ми чуємо й бачимо! Зрозуміло, що якість їхнього мовлення, м'яко кажучи, далеко не найкраща.

На факт вияву зацікавленості російськомовних журналістів українською мовою, безперечно, можна дивитись під різним кутом зору, але сам приклад, у частині дотримання вимог закону, безсумнівно, гідний наслідування, як, власне, і можливі намагання з їхнього боку залучитися до практики українського усного мовлення. Щоправда, добре було б спочатку вивчити мову, принаймні ознайомитися з орфоепічними нормами, а вже потім займатися публічним мовленням. Коли ж чуєш тексти, озвучені деякими нашими тележурналістами, складається враження, що вони йдуть у зворотному напрямі – від публічного мовлення, а точніше, від перших спроб говорити українською публічно (тобто на очах у мільйонів) до орфоепічних норм. Важко зрозуміти таку логіку і керівників каналів, і редакторів, і причетних до цього тележурналістів. Ось тому і маємо такі колоритні цитати: "…пешеходи" (ТРК "Ера", 12 серпня 2002 року, програма "Автогід"); "…стають рицарями", а не лицарями (ТV-Табачук, 18 серпня 2002 року, програма "Кухонні пристрасті", ведучий С. Ф.); "…далеко? неповний перелік" (канал УТ-1, 11 вересня 2002 року програма "Новини", кореспондент О. Щ.)


Кілька слів про те, як виконується норма Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Деякі телевізійні канали вечірні програми ведуть російською мовою, а нічний випуск новин – українською. Інколи можна побачити й таке: вечірні новини російською, а прогноз погоди в них – українською. Але ж подекуди вона, до того ж, звучить із вуст журналістів, що не володіють українською мовою та демонструють іноді описані нами раніше тенденції порушення норм українського усного літературного мовлення [14]. Найчастіше вони "фекають", але й чимало "шокають" або того гірше "цікають", отже, знову-таки знущаються з державної мови.

У вітчизняному телевізійному ефірі можна почути різні помилки: лексичні, фразеологічні, стилістичні та ін. Тож наведемо деякі з них:

1. Канал УТ-1, 29 листопада 2002 року, програма "Магнолія", тележурналіст О. Р.: "Ми привертаємо Вашу увагу до проблеми зникнення дітей та дитячої безпритульності".

Виникає запитання: "А що у нас вже зникли діти разом із дитячою безпритульністю?"

2. Канал "1+1", 11 червня 2002 року, програма "Подвійний доказ", ведучий Д. К.: "Сьогодні ми будемо говорити за золото наших степів".

3. Канал "1+1", 9 серпня 2002 року, програма "Подвійний доказ", Д. К.: "Сьогодні ми будемо говорити за християнство".
Як видно, прийменник "за" використовується в значенні "про", що, безсумнівно, є помилкою.

4. Канал IСTV, 15 грудня 2002 року, програма "Факти", Репортаж про концерт О. Розенбаума, Тележурналіст: "…розмову за життя", замість "…про життя".

5. Канал УТ-1, 28 жовтня 2001 року, програма "Крок до зірок", ведучий М. П.: "Україна – найталановитіша нація…Як на мене, то тут виникає бажання закінчити речення, з метою доведення чи до логічного завершення, чи до абсурду: "…а українці – найдемократичніша держава".

6. Канал УТ-1, 17 серпня 2002 року ток-шоу "Моя професія", ведуча О. М.: "Морковний сок – в студію", замість "Морквяний сік – у студію"; "Глядачів цікавить, но хто з вас сильніший?"; "Їх не можна уявити одне без одного, вони завжди поряд". У цьому випадку, напевно, доречніше було б сказати "поруч" або "разом", бо мається на увазі одне з одним, хоча є ще питоміше українське – пліч-о-пліч.

7. Канал "1+1", 28 грудня 2002 року програма "Парк автомобільного періоду", ведучий І. М.: "...складні участки дороги", замість "…складні ділянки дороги".

8. Канал ТРК "Ера", 31 грудня 2002 року, програма "Доброго ранку, Україно", ведучий В. К.: "У Вас гарний вкус, оскільки Ви разом з нами". Звучить майже класично: "Ми з Вами потрапили в безодню, та, незважаючи на це, Вам не бракує смаку – залишайтесь з нами!"

9. Канал ТРК "Київ", 19 серпня 2002 року, програма "СТН", ведуча: "…Що спричинило пробку?", йшлося про тисняву.

10. Канал УТ-1, 27 серпня 2002 року, програма "Енергетичне поле", кореспондент: "…На шахті імені Засядько", хоча чоловічі прізвища відмінюються, а в цьому випадку в родовому відмінку мало б бути закінчення "а" – Засядька.

11. Канал УТ-1, 27 серпня 2002 року, програма "Енергетичне поле", кореспондент Є. К.: "…Українські АЕСи"; скорочення, що називаються абревіатурою, не відмінюються.

До типових і поширених у вітчизняному телевізійному просторі вад усного мовлення належать орфоепічні помилки. Їх можна поділити на такі, що пов'язані з наголошенням та безпосередньо з вимовою. Прикро, що українські тележурналісти навіть Першого національного каналу УТ-1, не кажучи вже про інші телерадіокомпанії, на відміну від російських (громадське російське телебачення –"Первый канал"), на жаль, роблять ще неприпустимо багато помилок акцентологічного порядку. Ось деякі з них:

1. Канал УТ-1, 28 червня 2002 року, програма "Новація": "…важіль" замість "важіль".

2. Канал УТ-1, 28 червня 2002 року, програма "Новини": "…показник" потрібно "показник".

3. Канал "1+1", 16 червня 2002 року, програма "ТСН": тележурналістка Л. Д.: "…перепис" замість "перепис".

4. Канал "1+1", 16 червня 2002 року, програма "Медовий місяць", ведуча: "…любов чоловіків до цього напою" (про пиво) натомість слід було б сказати: "пристрасть чоловіків до цього напою".
5. Канал СТБ, 7 червня 2002 року, програма "Вікна-кримінал" ведуча В. Ш.: "…непереливки", хоча, звісно, "непереливки".

6. Канал ТРК "Київ", 27 вересня 2002 року, програма "СТН": "…тортами" замість "тортами".

7. Канал "Тоніс", 7 листопада 2002 року, програма "Тонісінформ": "…стрічками" потрібно "стрічками".

8. Канал "1+1", 22 вересня 2002 року, програма "Епіцентр":
"вимоги" замість "вимоги", "…корисне визнання" натомість потрібно "корисне визнання".

9. Канал ТРК "Ера", 4 жовтня 2002 року, нічна програма
тележурналіст В. З.: "…випадки" замість "випадки".

10. Канал "1+1", 26 вересня 2002 року, програма "Я так думаю", тележурналіст А. Б.: "…які завдання" нормативний наголос – "завдання".

11. Канал ТV-Табачук, 28 липня 2002 року, програма "Дім-Едем", тележурналіст: "…справа не легка", хоча, звісно, "справа нелегка".

12. Канал М-1, 24 листопада 2002 року, програма "Міністерство прем'єр", тележурналіст М. К.: "…п'ятидесяти відсоткам", а потрібно "п'ятдесяти відсоткам".

Техніка мовлення переважної більшості телевізійних журналістів узагалі далека від досконалості. До найпоширеніших технічних мовленнєвих вад слід віднести мляву артикуляцію, нерозвинуту дикцію та невиправдану інтонацію, не кажучи вже про верхнє дихання, непоставлені голоси, недостатнє володіння голосовими регістрами та діапазоном голосу.

Можна по-різному ставитись до помилок, реагувати на ті чи інші спотворення мови. Безсумнівно, ставлення і реакція, певною мірою, зумовлені й рівнем обізнаності, і почуттям патріотизму, і толерантністю, і загальною культурою особистості. Врешті-решт, народна мудрість стверджує, що не помиляється лише той, хто нічого не робить. Тому не помилок слід боятись, а байдужого ставлення до них, а саме це схоже ми і спостерігаємо, бо ще чім можна пояснити "АЕСи", "пробки", "випадки"? Кому ж уперто хочеться "випадати" з норм українського літературного мовлення, то нехай він пригадає відомі рядки Івана Світличного:

"Я – випадок. Я із закону випав
І впав у винятковість, як у сон.
Але не любить винятків закон.
Хоча – хіба це вибрик? Виклик? Випад?

А головне далі:

…Бо що як всі захочуть випадати?
Хто зможе випадущім раду дати?
Ніхто. Ніде. Ніколи. Далебі!… [15].

Отож, краще було б не помилки вперто робити, а вперто їх виправляти. Коли ж чуємо, як кілька років поспіль деякі наші телевізійники "випадають" із мовних норм, при цьому ту саму помилку тиражують роками, то розуміємо, що вони не вдосконалюють своє усне мовлення, а їхні керівники, щонайменше, байдужі до означених вище проблем.

Результати проведеного нами моніторингу щодо культури і техніки мовлення в телевізійному просторі України, на жаль, ніяким чином ще не позначились ані на долі, ані на становищі, ані на зарплаті авторів наведених у цій статті "перлів", хоча, певен, такий час настане. А щодо авторитету в телеглядачів, гадаю, їм не поталанило. У нас значно більше освічених людей, аніж комусь здається.

Таким чином, у результаті проведеного дослідження ми дійшли таких висновків:

1. Стан культури і техніки мовлення у вітчизняному телевізійному просторі є надто низьким і незадовільним. Українські телевізійники за день роблять більше помилок, аніж їхні західні колеги за місяць. Це неприпустимо не лише для державних телевізійних компаній, а й для приватних, тому потребує негайного втручання держави. Поліпшити стан культури і техніки мовлення можна за умови проведення атестації всіх телевізійних журналістів і ведучих програм, незалежно від форми власності їхніх телерадіоорганізацій. Це можна зробити на спільній базі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту підвищення кваліфікації працівників радіо і телебачення.

2. Щодо прогнозу культури і техніки мовлення в телевізійному просторі України, то за умови неформального проведення згаданої вище атестації всіх теле- та радіожурналістів, безсумнівно, можна очікувати позитивного результату. Процес спостереження мовного стану в телевізійному просторі України триває ось уже п'ять років за особистою участю автора, і не планується його закінчувати найближчим часом. Результати дослідження на попередніх етапах було подано в кількох публікаціях [16].

3. Інтереси державної мови, так само, як і української телевізійної журналістики, потребують державної підтримки процесу організації та проведення постійного й систематичного моніторингу щодо культури і техніки мовлення в телевізійному просторі України. Він повинен стати широкомасштабним і багатоступеневим науковим дослідженням. До нього повинні бути залучені науковці, педагоги, журналісти-практики. Лише за таких умов можна досягти якісних зрушень у справі підвищення рівня мовленнєвої культури тележурналістів.

1. Словник іншомовних слів / Уклад. С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. – К.: Наук. думка, 2000. – С. 368.

2. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. Писемне та усне ділове спілкування. – К., 1982.

3. Лизанчук В. Медіа-простір в Україні та вплив засобів масової інформації на утвердження в суспільстві державної мови // Телевізійна й радіожурналістика. – 2002. – Вип. 4. – С. 27.

4. Мамалига А. І. Комунікативні межі речень у тексті (на матеріалі публіцистичного стилю) // Вісн. Київ. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 1996. – Вип. 3. – С. 109–121.

5. Пазяк О. М., Кисіль Г. Г. Українська мова і культура мовлення: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 1995.

6. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика: Навч. посіб. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.

7. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

8. Шевченко Л. Ю., Різун В. В., Лисенко Ю. В. Сучасна українська мова: Довідник. – К., 1996. – 320 с.

9. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За ред. О. А. Сербенської. – Л.: Світ, 1994. – 152 с.

10. Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 1995. – 151 с.

11. Тоцька Н. І., Шевченко Л. Ю. Завдання з фонетики: Посібник для вчителя. – К.: Освіта, 1998.

12. Ющук І. П. Лексика української мови. – К.: КМУ, 2002. – 130 с.

13. Основні чинні кодекси і закони України / Уклад. Ю. П. Єлісовенко. – К.: Махаон, 2003. – С. 245.

14. Єлісовенко Ю. Культура і техніка мовлення в телерадіожурналістиці // Стиль і текст. – 2001. – Вип. 2. – С. 168–175.

15. Світличний І. О. Серце для куль і для рим: Поезії. Поетичні переклади. Літературно-критичні статті / Переднє слово І. М. Дзюби. – К.: Рад. письменник, 1990. – С. 22.

16. Єлісовенко Ю. П. Ораторське мистецтво: Навч. посіб. – К.: Ділова Україна, 2002. – 155 с.

© Єлісовенко Ю.П., 2004


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові